пошук  
версія для друку
31.01.2012 | Фонд “Демократичні ініціативи”
джерело: dif.org.ua

Резолюція ПАРЄ: із санкціями, але без наслідків?

   

26 січня Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) більшістю голосів ухвалила резолюцію щодо функціонування демократичних інституцій в Україні. У ній парламентарі висловили свою занепокоєність судовими процесами над колишніми урядовцями, піддали критиці принципи функціонування судової та правоохоронної системи, представили свої зауваження до нового виборчого закону та передбачили можливість застосування санкцій до України, якщо вона не виконуватиме зазначені вимоги. І хоч опозиційні політики та переважна більшість експертів розцінили цю резолюцію як украй критичну, представники влади назвали її «перемогою» України.

Батіг без пряника

Репутація України в Раді Європи, членом якої вона є з 1995 року, почала серйозно псуватися ще минулого року, половину якого Україна головувала в Комітеті міністрів цієї організації. Ситуація особливо ускладнилася після засудження Юлії Тимошенко до 7 років ув’язнення, що наочно підтвердило факт існування в Україні політично    вмотивованого правосуддя. Тоді стало зрозуміло, що тональність майбутньої резолюції ПАРЄ щодо стану справ в Україні буде вельми критичною. Вочевидь, саме заради коригування тексту цього документа в бік його пом’якшення українська делегація змінила свого представника в моніторинговому комітеті організації - замість Сергія Головатого ним стала значно лояльніша до влади Юлія Льовочкіна. Саме цей комітет відповідав за підготовку резолюції щодо стану справ в Україні.

Однак така перестановка не дала змоги представникам правлячої Партії регіонів суттєво змінити текст резолюції. Більше того, вже напередодні розгляду документа на сесії ПАРЄ до нього було внесено вкрай неприємне для української влади положення щодо можливості застосування санкцій до України.

Така тактика української делегації в ПАРЄ стала яскравим свідченням нерозуміння української влади засадничих принципів роботи ПАРЄ: замість того, аби усувати підстави для критики всередині держави, вона намагалася змінити текст резолюції безпосередньо перед самим її ухваленням. Однак більшість депутатів ПАРЄ у своєму рішенні керувалися не лобістськими аргументами       представників української делегації, а власним розумінням внутрішньополітичного становища України.

Як засвідчив текст резолюції, це розуміння виявилося дуже неприємним для керманичів української держави. Її невелика схвальна частина більше нагадувала данину ввічливості, тоді як переважна більшість тексту прямо вказувала українській владі на її помилки та закликала до їх виправлення. Найбільш тривожним сигналом стала вимога звільнити Юлію Тимошенко та інших опозиційних політиків і забезпечити їм безперешкодну участь у майбутніх парламентських виборах. Так само украй дошкульним для української влади став заклик реформувати судову та правоохоронну систему, в тому числі декриміналізувати статті 364 і 365 Кримінально-процесуального кодексу (КПК), заради забезпечення рівних прав сторін звинувачення та захисту.

Третім серйозним попередженням ПАРЄ стали її рекомендації щодо редагування нового закону про вибори народних депутатів: передусім зменшення прохідного бар’єру та скасування заборони на участь у виборах блоків.

Зрештою, найбільш прикрим для України в цій ситуації виглядає те, що за невиконання поставлених вимог вона ризикує стати жертвою санкцій з боку ПАРЄ, із чим Україна досі ніколи не стикалася. Відповідно, вона опинилася в досить неприємній ситуації: на відміну від резолюцій Європейського парламенту, послання ПАРЄ не містить жодних прямих заохочень Україні на кшталт прискорення процесу укладення угоди про асоціацію з Європейським Союзом (ЄС) і в той же час дає зрозуміти, що відмова грати за визначеними правилами може призвести до відповідного покарання, наприклад, призупинення повноважень української делегації до цієї організації.

Горохом об стіну

З іншого боку, будь-якому достатньо обізнаному з європейськими реаліями політику зрозуміло, що виконання вимог і рекомендацій ПАРЄ є невід’ємною умовою для зближення з ЄС. Це має розуміти й українська влада: якщо вона справді хоче укласти угоду про асоціацію з ЄС, їй доведеться врахувати думку ПАРЄ.

Поза тим, поки немає жодних помітних сигналів, які б вказували на бажання української влади дослухатися до побажань ПАРЄ. Перш за все українська сторона вустами свого зовнішньополітичного відомства вже за традицією намагається представити критичну резолюцію ПАРЄ справжнім досягненням України. А така позиція непрямо вказує на відсутність намірів враховувати всі викладені в ній зауваження. Крім того, показовою стала і реакція Президента України Віктора Януковича на ухвалений документ. На міжнародному форумі в Давосі він спочатку заявив про свій намір врахувати рекомендації ПАРЄ щодо зміни статей 364 і 365 КПК, а потім укотре переклав усю відповідальність за це на національний парламент. Тим самим він дав зрозуміти, що на ідеї декриміналізації цих статей можна з упевненістю ставити хрест.

Зрештою, найбільш показовою реакцією України на резолюцію ПАРЄ має стати розгляд у Верховній Раді внесеної туди Президентом нової редакції КПК. Зрозуміло, що про його остаточний зміст говорити поки зарано, однак уже зараз із великою часткою ймовірності можна передбачити характер його ухвалення. По-перше, команди з Адміністрації Президента щодо термінового розгляду цього законопроекту вказують на те, що в черговий раз усі небажані для влади поправки до нього буде провалено, що може вкрай негативно позначитися на його змісті. По-друге, вельми вірогідно, що саме на ухваленні КПК усі зусилля української влади з виконання вимог ПАРЄ і закінчаться. А це означатиме, що ті практики українського судочинства, які дістали несхвальну оцінку від ПАРЄ, нікуди не зникнуть, адже для справжнього реформування цієї сфери зміни одного кодексу буде недостатньо - особливо зважаючи на традиційну для України проблему дотримання законів винятково з міркувань політичного зиску.

Усі ж інші вимоги ПАРЄ, скоріше за все, буде успішно проігноровано. Передусім це стосується долі ув’язнених опозиціонерів: очевидно, що до наступних парламентських виборів шанси на їх звільнення практично відсутні, адже це прямо суперечитиме взятому правлячою командою курсу на збереження влади будь-якими засобами. Схожа ситуація і з законом про вибори: предметом перегляду з найбільшою вірогідністю можуть стати не статті про прохідний бар’єр і заборону виборчих блоків, а ті його положення, які наразі є запобіжниками фальсифікацій і тому ускладнюють завдання влади отримати стабільну більшість у новому скликанні парламенту.

Якщо ж влада таки погодиться змінити виборчу систему, то зовсім не з міркувань посилення партійного плюралізму, викладених у резолюції ПАРЄ, а лише в разі, якщо вважатиме, що ці зміни сприятимуть її перемозі на виборах.

Висновки

Отже, резолюція ПАРЄ щодо демократичного розвитку України стала найбільш критичною за останні роки і вперше передбачила можливість застосування санкцій у разі невиконання поставлених вимог. Утім, сподіватися на те, що українська сторона врахує ключові зауваження, викладені в резолюції, поки не доводиться. Цілком вірогідно, що кампанія з переслідування політичних опонентів за допомогою судових процесів триватиме й надалі, судова система й правоохоронні органи лишатимуться під повним контролем Президента, а встановлена законом система виборів до Верховної Ради лишиться такою ж несприятливою для оновлення парламенту. Багато запитань викликає і анонсований главою держави намір врахувати рекомендацію ПАРЄ щодо ухвалення нової редакції КПК, адже без належного обговорення його змісту та зміни ставлення влади до принципу верховенства закону ця ініціатива не дасть жодних відчутних результатів.

Надруковано у щотижневому інформаційно-аналітичному бюлетені Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва  «Україна у фокусі (http://dif.org.ua).

Аналітики ДІФ: Ірина Бекешкіна, Олексій Сидорчук, Юлія Ільчук, Марія Куц

Головний редактор випуску: Ірина Філіпчук

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори