пошук  
версія для друку
01.02.2012 | Борис Захаров, Ірина Рапп

Відійшов у вічність Степан Сапеляк

   

Сьогодні Україна стала менше. Відійшов у вічність видатний поет, дисидент, учасник національно-визвольного руху і колишній політв’язень Степан Сапеляк, відійшов раптово, не дочекавшись свого 60-річчя.

Ідуть етапи чорним ходом,
А білим ходом – снігопад.
Моїх небес німує попіл
Над барикадами ридань.
Останніх днів посмертні стріли
У смертнім мареві стримлять.
Блищали нари, як офіри –
Розп’яті на семи вітрах.   

Степан Сапеляк народився 26 березня 1952 року в селі Росохач Чортківського р-ну Тернопільської області в традиційній українській родині греко-католицького обряду, де панував культ Шевченка, Святого Письма, народних пісень і танців, пам’ятали в сім’ї й підпілля УПА.

Несумісність норм життя в родині та суспільстві, подвійна мораль реальної дійсності і, зрештою, хвиля арештів серед української інтелігенції в 1972 році призвели до того, що Степан зважився на особистий протест. Він надіслав до Львівського обкому партії листа з протестом проти арешту Ігоря Калинця. Тоді ж написав добірку віршів. 20 січня 1973 року вступив до створеної в рідному селі в листопаді 1972 підпільної організації, яка ставила на меті боротьбу за незалежність України. Її очолював Володимир Мармус.

Уночі проти 22 січня 1973 року до 55-ї річниці проголошення Української народної республіки та 54-ї річниці «Акта злуки ЗУНР з УНР» група вивісила в м. Чорткові чотири жовто-блакитні прапори та 19 написаних від руки листівок: «Свободу українським патріотам!» – малися на увазі репресії 1972-73 рр. проти шістдесятників, так званий «Генеральний погром»; «Ганьба політиці русифікації!», «Хай живе зростаючий український патріотизм!».

19 лютого 1973 року КДБ заарештувало Степана Сапеляка. У лютому – червні було заарештовано інших 8 членів групи. Степанові інкримінували також вірші і прослуховування «ворожих голосів» – закордонних радіостанцій.

24 вересня 1973 року Тернопільський обласний суд засудив Степана Сапеляка за ч. 1 ст. 62 КК УРСР («Антирадянська агітація і пропаганда») та 64 («Організаційна діяльність та участь в антирадянській організації») до 5 років позбавлення волі та 3 років заслання.

Покарання він відбував у таборі ЖХ-389/36 у селі Кучино Пермської обл. Брав активну участь у численних голодуваннях та протестах в’язнів у 1974-1978 роках. Степан був одним з наймолодших в’язнів, його любили, поважали й опікувалися ним. Так, коли Степана побили наглядачі, вибухнув страйк протесту, в якому взяли участь 45 чоловік.

У кінці 1978 року Степан прибув на заслання до с. Богородське Ульчського р-ну Хабаровського краю. Після звільнення в 1981 році його не прописали в рідному краї, на Західній Україні. Після голодовки-протесту в Москві з цього приводу, КДБ наказав Степанові протягом 24 годин залишити Москву і їхати до Харківської або Донецької області. У Харкові співробітники місцевого КДБ зняли його з потяга і поставили під нагляд у с. Удянка Зміївського р-ну.

За книгу віршів „День молодого листя“ Степан Сапеляк був прийнятий до ПЕН-клубу. 1988 року йому присуджена премія ім. І.Франка (США). На запрошення ПЕН-клубу він їздив до Німеччини, згодом побував у Канаді, США та Англії. 1989 року повернувся до Харкова, де розпочав активну боротьбу за незалежність України, став автором-засновником і редактором журналу Асоціації незалежної творчої інтелігенції, засновником філії Української Гельсінкської Спілки в Харкові. Він був організатором і учасником багатьох мітингів і акцій протесту 1989-1991 років, організатор літопису «СНІП». Член Національної Спілки письменників України з 1991 року. У 1993 році за книгу віршів «Тривалий рваний зойк» йому була присуджена Державна премія ім. Т.Шевченка. 1995 року він став лауреатом Всеукраїнської літературної премії ім. братів Лепких.

Як важко втрачати таких людей. Живеш і знаєш, що поряд, у твоєму місті живе чудовий поет, веселий, життєлюбний і незламний, один з творців української історії, аж раптом він сам стає історією… Вічна йому пам’ять.

Вітчизно, втіш. Чорнію до вікна.
Вітчизно, втіш. Я загнаний під лаву.
Мов хижа тінь, пишу твоє ім’я
Предвічною колючою печаллю.
За болем біль. Не вистачає рук.
За болем біль. І нерви устюками.
Роки пересипаю, мов крупу...
Всі тридцять п’ять, і десять рудяками…


Панахида 3 лютого, о 13 год., Спілка письменників (Харків, вул. Чернишевська, 59)

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори