MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Мобілізація засуджених: плюси і мінусиДзеркало українського правосуддяЯк у 2023 році росіяни відмовлялися воювати в УкраїніІдеолога ‘денацифікації’ України засудили до 10 років позбавлення воліТюрма за лайки? Як в Україні карають за виправдовування російської агресії‘Більшість була за смертну кару’. Євген Захаров розповідає, як в Україні скасовували покарання смертюРідна людина у полоні: як встановити факт позбавлення волі внаслідок російської агресії та отримати державну грошову допомогу?Вони розмовляли з нами мовою кулеметів: Спогади Євгена Грицяка про Норильське повстання Петиція про декларативний вихід із російського громадянства набрала понад 25 тисяч голосівЕсе про свободу. Український Католицький Університет. Юридична школа. 2023 р.Політв’язню Арсену Абхаїрову запропонували лікувати варикоз у Красноярській туберкульозній лікарніМитці не/повертаються: Мінкульт вимагатиме дані про військовий облік для виїзду за кордонЧоловіка, який відмовився від військової служби через релігійні переконання, засудили до одного року позбавлення воліВійськкомат ‘за’, прикордонники — ‘проти’. Як студенти намагаються виїхати за кордон та чи законно їм відмовлятиСумнівна надія на звільненняСам собі адвокат. Основи написання заяв у кримінальному провадженніКонституція, конституційна доктрина, конституційний процес і війнаРосія вже перевершила нацистський Третій Рейх, підступно наносячи ракетно-бомбові удари по УкраїніПрезентація книги «Довічне ув’язнення: європейські стандарти та українська практика» (Анонс)З приводу доцільності спрощення парламентських процедур (юридичний коментар ХПГ)

Рішення КС: запитання за нами

02.02.2012    джерело: www.telekritika.ua
Галя Койнаш
Якщо вирішили, що депутатський дім – його фортеця, довколо якої можна збудувати подвійний паркан з металу та права на приватність, не миритися безглуздо, адже рішення КСУ не підлягає оскарженню. Проте не можуть заборонити запитання, які напрошуються

Чи багато зміниться після сумнозвісного рішення Конституційного суду від 20 січня 2012 р.? Повинно змінитися, тільки зовсім не так, як того бажали замовники рішення.

Повинно, бо знаємо, для кого судді найвищого суду в державі любˈязно визначили межі «конфіденційної інформації», й чому саме тепер, коли не тільки в Жашкові починають готуватися до наступних виборів. Ясно, чому саме так, а не інакше, щоб у влади руки нібито чистими залишилися, а потрібний результат був забезпечений.

Повинно змінитися, бо судді не могли не знати, скільки бруду приховано тими нібито чистими руками, й марно посилаються на міжнародні конвенції, щоб не таким брудним виглядало їхнє потакання владі та задоволення власних інтересів. 

Прислужливо розширили до неможливості визначення конфіденційної інформації, тільки ось забули розтлумачити депутатам Жашківської районної ради, та й нам з ними, що саме не підлягає обмеженню, коли саме можливі збирання та розповсюдження конфіденційної інформації про особу, бо є «в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини»

Хоча, власне, про це йдеться, зокрема, й в багатьох документах тих європейських структур, на які вельми вибірково посилалися. Про це йдеться й в рішеннях Європейського суду з прав людини.

Інформація про майновий стан чиновників і політиків, які живуть за рахунок платників податків та розпоряджаються їх грошима, не може бути конфіденційною інформацією.  Загальновідомо, що одної декларації самого чиновника замало, якщо перевірити фактично стане неможливо, та й члени їх сімей тепер зможуть посилатися на право на приватність. 

Не тлумачили, що не підлягає обмеженню, незважаючи на очевидні колізії в законодавстві, бо від невизначеності в багатьох геть пропаде бажання на власній шкурі це перевіряти. Сміливі журналісти залишаться, але менше. Їх, цілком можливо, не чіпатимуть, розраховуючи на те, що в нинішніх умовах неприємності від неминучого галасу переважать імовірну шкоду від самих журналістських розслідувань. 

На жаль, радше не помиляються. Проводяться в Україні гучні та суспільно значущі журналістські розслідування, які влада фактично ігнорує.  Знає, що це їй вдасться, що в ЗМІ про те подискутують день чи два, і знову буде тиша.  Обурились люди, коли загинув Ігор Індило в Шевченківському відділку міліції в Києві.  Дехто ще обурився, коли через півтора року завершився «суд», який так і не зˈясував причину смерті здорового хлопця.  Шкоду від подібного обурення влада спокійно переживе.  Як і абсолютно скандальні відкриття про Межигірˈя, про видатки на нардепів, тощо.  Внаслідок подібного скандалу в Англії два роки тому полетіли голови, кількох депутатів притягли до кримінальної відповідальності та внесено суттєві зміни до системи відшкодування депутатських видатків

Не йдеться про якісно іншу владу в Англії, чи в Німеччині, як продемонстрував недавній скандал довкола Президента.  Народ має інші очікування та вимоги – народні обранці мають їм служити, й хай ЗМІ не відчепляться, допоки ті не пояснять, не тільки, що трапилося, але й що збираються змінити.  Тут одної статті мало, треба, щоб тему підхопили інші журналісти, накинулися із запитаннями. 

Саме тому вважаю, що рішення КСУ, як не прикро для влади, може сприяти формулюванню важливих стратегій та розширити усвідомлення, чого не мають права приховувати. Наступний список можливих напрямків діяльності жодним чином не претендує на вичерпність. 

Слід узгодити (з усіма зацікавленими журналістами та громадськими організаціями) список відомостей, які вважаємо особистою справою політиків (будь-які романи, сексуальна орієнтація, тощо), й ті, що не підлягають обмеженню в доступі, бо представляють суспільний інтерес. Це все, що ми вправі вимагати від людей, які вирішують (чи сподіваються отримати можливість вирішувати), як витрачаються гроші платників податків.  Це безумовно включає й все, що могло би свідчити про корупцію, про неповну чи неправдиву інформацію в деклараціях, тощо). 

Якщо вирішили, що депутатський дім – його фортеця, довколо якої можна збудувати подвійний паркан з металу та права на приватність, не миритися безглуздо, адже рішення КСУ не підлягає оскарженню.  Проте не можуть заборонити запитання, які напрошуються.  Хай всі подібні запитання пролунають, якомога частіше та із різних джерел.  Вони, до речі, можуть викликати додаткові запитання від GRECO чи Міжнародного Валютного Фонду. 

І що з того, що чудово розуміємо, що саме захищають від народу, та чиї гроші на себе витрачають?  Розуміємо, й що подібні запитання поставлять їх у незручне становище. Розуміємо, й не хочемо піти їм назустріч, як то зробив, наприклад, Савік Шустер у минулу п’ятницю, коли він раптом вирішив із гістьми обговорити геноцид вірмен замість скорочення соціальних виплат.

Варто стисло викласти як запитання, так і пояснення, чому вони мають бути поставлені.  Щоб усі зрозуміли, чому не можна, наприклад, задовольнятися абсолютно неадекватною відмовою адміністрації президента повідомити, хто з чиновників чи політиків, які мешкають в урядових резиденціях "Конча-Заспа" та "Пуща-Водиця" мають пільги на комунальні послуги, бо це «віднесено Кабінетом Міністрів до інформації з обмеженим доступом». 

Подібну Хартію відкритості можна надіслати, наприклад, усім кандидатам у нардепи, з проханням до них і членів їх сімей приєднатися на знак згоди на розголошення суспільно важливої інформації.  Бажано потім ту саму Хартію розсилати до різних груп чиновників, суддів, тощо. Якщо, як нас запевняють представники АП та правлячої більшості, немає проблеми з доступом до подібної інформації, то нехай всі приєднаються.  Якщо не мають чого приховувати, чому не можна ділитися інформацією?  В аеропорту можуть поставити будь-які запитання, покопатися в найприватніших речах.  Я не терористка, проте знаю, що від подібних обмежень мого права на приватність, нам усім небезпечніше.

Якщо не всі дадуть згоду, то оприлюднимо список приєднавшихся, та список питань, які решта відносить до «інформації з обмеженим доступом».  Фактично, на які запитання з боку платників податків та виборців щодо виконування повноважень та витрачання публічних грошей вони не бажають відповідати. 

Всі ті запитання повинні лунати якомога ширше, зокрема й англійською мовою.  Тоді їх можуть підхопити іноземні журналісти, представники GRECO та інших європейських структур , які не звикли ввічливо переходити на іншу тему, коли співрозмовник відхиляється від відповіді. 

Небажання відповідати на обґрунтовані запитання, що напряму стосуються суспільного інтересу, теж дозволяє виборцям робити інформований вибір.  Перед виборами громадяни мають право знати, хто справді зацікавлений у доступі до інформації, у відкритості та підзвітності, а хто тільки в красивих словах. 

 Поділитися