пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201204
09.02.2012 | Інна Сухорукова

Справа Івана Романова

   

Як би продовженням історії з Яковом Строганом є історія з психічно хворим Іваном Романовим. Це теж ілюстрація того, що правоохоронні органи в Україні є абсолютно безкарними, а судова гілка влади майже відсутня.

Двоє молодих людей – Романов і Свєтліков, проходячи через парк, побачили компанію молодих людей, серед яких були і міліціонери в цивільному, які випивали на галявині. Між двома хлопцями і компанією виникла сварка, а потім і бійка. Компанія молодиків, особливо міліціонери, почали бити Романова, Свєтлікову вдалося втекти. Романова били по-звірячому, потім закинули в багажник автівки, за його розповіддю, і вимагали показати, де живе Свєтліков. Це було 7 червня о 19.30. Мати Романова, Романова Світлана Олексіївна, знаходилась в цей час на роботі. Вона медсестра, і була на добовому чергуванні. Коли пропав мобільний зв’язок з сином, вона почала хвилюватись. Ввечорі 8 червня, повернувшись додому і не побачивши там сина, вона вийшла його шукати і побачила машину, а біля неї двох міліціонерів і сина, якого вона не впізнала одразу – так він був побитий. Один з міліціонерів, Антон Петренко, почав погрожувати Романовій, він і другий міліціонер, Бауман, намагалися і її затримати, але злякались галасу, який підняла жінка. З’ясувалося, що Іван Романов замість адреси Свєтлікова дав свою адресу.

Романовій вдалося домовитися з міліціянтами, що вони віддадуть їй сина, а вона нікому не скаржитиметься і не викликатиме швидку. Але вдома, особливо вночі, Івану стало настільки зле, що мати була вимушена викликати швидку. Івана Романова доправили до 4-ої лікарні швидкої і невідкладної допомоги, де зареєстрували струс головного мозку з внутрішньочерепною гематомою, чисельні тілесні ушкодження та перелам 5-ої фаланги пальця.

А тепер – головне! Іван Романов – інвалід дитинства по шизофренії (діагноз встановлений з дев’ятирічного віку). Щороку проходив лікування в обласній психіатричній лікарні №3 (інколи – примусове). Теоретично він, знаходячись у психотичному стані, міг наробити бо зна що. Але події, як вони розвивались далі, є несумісними з самим поняттям «правова держава».

Мати забрала Романова з лікарні, але невдовзі його було заарештовано і висунуто обвинувачення за ст.ст. 15, 115 КК України – замах на вбивство. Звинувачували його конкретно в тому, що він завдав тілесних ушкоджень дівчині – Олексієнко Л.В. Вона того дня і в той час, коли в парку перебували Романов і Свєтліков, нібито, знаходилась там зі своєю подругою Строновою А.С. Та ж сама стаття, що і у Якова Строгана, і так само після побиття фігуранта справи міліцією.

Але у випадку з Романовим саме визначення «замах на вбивство» є повною нісенітницею. Бо судово-психіатрична експертиза, проведена наприкінці серпня, визнала його неосудним. Слідство, яке нагадувало дешевий фарс, ніяк це не обходило.

Слідча обласного управління МВС Федоренко вела справу з чисельними порушеннями. Наприклад, впізнання потерпілою і свідками обвинувачуваного відбувалось із залученням осіб, зовсім не схожих на Романова, а до того у слідчої на столі була фотографія Романова. Отже, не впізнати, не запам’ятати його, свідки просто не були в змозі. Коли Романова визнали неосудним, Федоренко, не повідомляючи про це прокуратуру, продовжила слідство на 10 днів, протягом яких відвідувала хворого в психіатричній лікарні, писала за нього і підписувала його рукою протоколи. Адвокат був повністю на боці слідства і жодним чином не перешкоджав цьому непотребу. І, ось, нарешті, справу передали до суду. І тут настають головні події. Бо як можна розглядати справу по суті проти неосудного? Через те, що Романов був визнаним неосудним – він не був присутнім на процесі проти нього. Мати мала б бути його законним представником, але слідча Федоренко зробила її свідком, хоча і не опитувала її.

На суді були присутні тільки свідки з боку потерпілої Олексієнко: сама потерпіла, її подруга Стронова, її сестра Верьовкіна, якої взагалі в парку не було. Не було і випадкового свідка – Рябініної. Покази останньої надані нею на досудовому слідстві, які суд сприйняв як свідчення проти Романова, насправді такими не є. Бо вона показала, що дівчину бив чи дуже темноволосий кремезний чоловік, чи то була темна шапка у нього на голові. Романов – русявий.

З боку обвинуваченого жодного свідка, навіть Свєтлікова, допитано не було.

Це ганебні деталі. Але все ж таки деталі в порівнянні з тим, що справу проти неосудного слухали по суті. Суддя Діденко мав, не розбираючи справу, відправити Романова на лікування. Бо який замах на щось (не тільки на вбивство) може бути у неосудного?

Проте, суддя Діденко визнав його винним і постановив доправити до Дніпропетровської лікарні з суворим наглядом. Питання – чому? В Харкові є закриті психіатричні відділення, де є суворий нагляд. Мати Романова втратила чоловіка, працює одна – і не в змозі їздити до Дніпропетровська і часто відвідувати сина. Отже, він опиниться, можливо, без ліків, можливо, йому не буде вистачати їжі. І все це – рішення нашого найгуманнішого суду! Але і це ще не все.

На цьому етапі у Романова був вже другий адвокат, який написав скаргу до апеляційного суду. У постанові суду Київського району строк апеляції визначений у 7 днів. Апеляцію було подано вчасно. Але, чомусь, суддя апеляційного суду Очеретний С.С., розглянувши апеляцію на постанову Київського районного суду від 2 грудня 2011 року, вирішив, посилаючись на ст. 205 КПК України, що скарга розгляду не підлягає, і строк апеляції порушений! Чомусь строки апеляції в уяві судді Очеретного складали 3 доби!

Коли Романова С.О. звернулась до Голови апеляційного суду, їй пояснили, що суддя Очеретний просто помилився. Така собі «помилочка» вийшла! А те, що нікого, ані адвоката, ані самого Романова навіть не повідомили, що справа буде розглядатися в апеляційному суді саме 15 грудня, це що, теж «помилочка»? У відновленні строку апеляції Романовій теж відмовлено. Залишається касаційна інстанція, на яку мало сподівань. І, як завжди, Європейський суд. Може взагалі треба всі справи слухати за кордоном – бо судів в Україні, як читач переконався і у справі Строгана, і у справі Романова – просто немає. Касаційну скаргу і звернення до Європейського суду вже писали співробітники ХПГ. Бо саме до ХПГ звернулася по допомогу Романова С.О.

Що чекає на цю справу – невідомо. Відомо тільки те, що за таких умов наші громадяни є повністю незахищеними від свавілля «правоохоронців» і чиновників.

А щодо справи проти міліціонерів Петренка і Баумана – то на сьогоднішній день постанова Київської прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи скасована тим же Київським районним судом, і справу передано на додаткове розслідування.

Отже, не всі судді однакові?! Так, не всі. Але справа в системі судочинства, яка з радянських часів не реформована, залежна і корумпована.

І, якщо ми хочемо будувати свою державу, – то перш за все, реформи потребує судова система. Без цього про саму наявність справжньої держави годі і говорити.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори