пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201204
14.02.2012 | Інна Сухорукова

А судді хто?

   

Слово «кіреєвщина» можна почути зараз скрізь. Як тільки мова йде про недолуге правосуддя – так і з’являється примара молодика в окулярах з нервовим тиком (підвищеною судомною активністю), та в окулярах – схожий на Гаррі Поттера, але аж ніяк не добрий чаклун, а навпаки – злий.

Але ж – чаклун! Це треба ж було з ніякої справи проти Тимошенко, чаклунським своїм молоточком вибити лідеру БЮТу 7 років ув’язнення! Історія цього не забуде. Навіть європейська – про українську і говорити годі. Отак, на одному процесі – увійти в історію – це ж треба! Правда, через чорний вхід. І цей вхід – пляма на багато поколінь молодого судді. «І він цього не розумів?» – дивуються люди, які не обрали б таку роль ніколи. Люди, які усвідомлюють, що таке історія. Зараз триває суд на Луценком, і щось підказує, що суддя Вовк теж увійде в історію через чорний вхід. Інакше хоча б запобіжний захід Луценку обрали б інший. Що робить за ґратами рік і два місяці абсолютно невинувата людина? Але, спостерігаючи за пересічними справами пересічних громадян, я якось чітко зрозуміла абсолютну залежність суддів від влади, від чиновників, від правоохоронних органів, та й один від одного.

Я вже розповіла про три справи: господарську – про поневіряння наших громадян-кріпаків, яких за рішеннями суду продають разом з їхніми квартирами, дві кримінальні справи – Якова Строгана та Івана Романова. Першого судять за те, що його побила міліція, і другого – теж. А він ще й психічно хворий – неосудний. Тепер хочу описати одну цивільну справу, де суди теж виглядають «чудово»: нічого не бачу, нічого не знаю – та й знати не хочу.

Приблизно так розгортаються події по призначенню судово-медичної експертизи хворому М.

Справа слухалась в суді Харківського району за позовом матері хворого. Подати цей позов її примусило те, що її сину практично відмовлено у медичній допомозі. А мова йде про людське життя!

Хворий М. страждав з дитинства на нервово-психічні розлади. Неодноразово лікувався в дитячій психоневрологічній лікарні, перебував на обліку у психоневрологічному диспансері, звільнений від служби в армії за статтею 17-Б (психопатія). Був на домашньому навчанні. Часто поводив себе дуже дивно, що відзначали не тільки батьки, а й оточення.

Два роки тому всі його відхилення поведінки загострилися. Він почав пити гормональні ліки, які сам собі призначив, розірвав родинні зв’язки. Одна з його примх – ніколи не відвідувати лікарів – була ним порушена. Він, за своїм бажанням, піддався на пропозицію знайомого психіатра і погодився пройти обстеження в НДІ неврології, психіатрії та наркології ім. Протопопова (знаний в Україні психоневрологічний заклад). Але, попри всі наявні показники на ендогенне захворювання (шизофренію), такий діагноз не був йому поставлений. Хоча лікуючий лікар розповіла матері хворого М, що він хворий на важку форму шизофренії, марить, і його треба тривалий час лікувати в умовах стаціонару. Цікаво, що вона розповіла це при свідках, колегах матері. Але, після перебування в лікарні, М отримав діагноз, який його лікар-психіатр не мала права ставити. Такі діагнози ставлять тільки ендокринологи разом із сексопатологами.

М. був виписаний з інституту, але поводив себе настільки дивно, що одного разу мати вимушена була викликати швидку допомогу, щоб покласти його до психіатричної лікарні. Але комісія відмовила у шпиталізаціїї М., бо в неї були тільки відомості НДІ ім. Протопопова. Ось так, хвора людина залишилася без медичної допомоги.

Що було робити батькам? Вони позвались до суду з вимогою – призначити обстеження М. в примусовому порядку. Справа розглядалась в першій інстанції судом Харківського району. Позивач – тобто мати М. – надала всі докази, що її син хворий. В його лікарняній картці ледь не на кожній сторінці лікар НДІ писала: «відсутність критики до своїх дій», «відсутність будь-якої критики до свого захворювання» – що і є чинником для примусового обстеження разом з тим, що М. був наявно небезпечний для себе: неодноразово погрожував самогубством, вживав (і вживає) небезпечні ліки, які завдають непоправної шкоди його здоров’ю. Опосередковано він є небезпечним і для оточення – бо має машину. А як він був за кермом і керує зараз у такому стані – можна собі уявити. Нічого з цього суд не взяв до уваги і відхилив позов матері. Суддя Пілюгіна не задовольнила жодного клопотання матері М.

Апеляційний суд, взагалі нагадував виставу, але дуже коротку. Заблукавши коридорами, батьки М. потрапили до зали суду, запізнившись на 7 хвилин. Але, коли вони увійшли до залу, виявилося, що за 7 хвилин усе вже вирішено, і ухвала судді Пілюгіної залишилась незмінною. Так у нас оцінюється життя людини!

Що ж до психічно хворих – далеко не всі суди однаково струнко стоять на захисті їхніх прав.

Медичний персонал обласної психіатричної лікарні №3 повідомляє про чисельні випадки потрапляння до відділень людей похилого віку, психічно хворих, яких через суд позбавили житла, визнавши їх недієздатними. Як правило, – це одинокі люди – і тоді в цьому ланцюгу бувають задіяні і відділення Жилкомсервісу, і міліція. А буває, що таке роблять і родичі стареньких.

Ми в Харківській правозахисній групі теж маємо такі звернення. Наприклад, родина – мати і дочка – через нотаріуса, яка спромоглася отримати підпис психічно хворої дочки на документі про відмову від житла, була позбавлена цього житла через суд, який вирішив своєю постановою виселити матір і її хвору дочку з квартири. Ця справа тягнеться й досі, і невідомо, коли і як закінчиться.

Що побити з нашими судами – невідомо. Навіть, якщо прийняти ідеальний КПК, навіть, якщо зробити ідеальний закон «Про психіатричну допомогу». Зараз цей закон не витримує критики. Він не захищає психічно хворих від шахраїв, які хочуть заволодіти їх житлом, і, однозначно, не дає змоги повноцінно і швидко надавати допомогу тим хворим, які її дійсно потребують. Адже, навіть щоб обстежити психічно хвору дитину за цим законом потрібно мати згоду обох батьків. А щоб оглянути хворого за викликом рідних, лікар спочатку повинен спитати дозволу на огляд у самого хворого.

От наші суди і читають закони як їм, чи комусь, хто їм ближче, вигідніше. І переламати таку ситуацію можна лише так, як я вже писала, було зроблено в Грузії – докорінною зміною складу всього суддівського корпусу. В юстицію повинні прийти молоді, розумні і не корумповані. Але те, про що ми мріємо, так далеко від наших реалій, що нагадує подорож у тридев’яте королівство.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори