пошук  
версія для друку
17.02.2012 | Андрій Діденко

Право на захист – бутафорія чи реальність?

   

Про цю справу було написано безліч публікацій, по центральних і місцевих каналах показані багаточисельні гучні і резонансні сюжети, які розповідали про історію брутального порушення прав людини і бездіяльність влади, або навіть сприяння скоєнню і приховуванню злочинів.

Нагадаємо, що в жовтні 2010 року до Харківської правозахисної групи звернувся харків’янин Яків Строган зі скаргою на те, що його катували співробітники Київського райвідділу міліції міста Харкова. Катували жорстоко, по звірячому, спочатку декілька годин в лісі підключали до статевих органів електричний струм, заздалегідь привізши з собою генератор, змушуючи Якова зізнатися у скоєнні злочину, якого він не вчиняв. Хоча по суті зазначені події більш нагадують викрадення з метою здирництва, тому, що «стражі правопорядку» направили свої дії саме на те, аби змусити сім’ю Строганів сплатити певну суму в декілька тисяч доларів за те, щоб тортури припинилися.

Сім’я Строганів навіть за бажанням була не в змозі сплатити таких великих коштів. Але кати не чули благання Якова. Коли він від болю втрачав свідомість, йому в рота заливали нашатирний спирт. Проте катування продовжувалися. Якова було доставлено в кімнату для тортур, де ще декілька днів він піддавався катуванням, аж до тих пір, поки не погодився принести вказану суму грошей, як викуп за власне життя і безпеку своєї родини. Напевно інша людина як безвихідь виконала б забаганки здирників, і на цьому б історія закінчилася, як і багато подібних історій, коли працівники міліції використовують свої службові повноваження для заробляння коштів у злочинний спосіб. Але Яків наважився один піти проти системи, навіть не зважаючи на те, що подібного роду боротьба є прямою небезпекою для сім’ї Строганів, де є маленька дитина.

За захистом своїх прав Яків звернувся до прокуратури, в службу внутрішньої безпеки МВС, інформація про жорстокі катування потрапила до публічної сфери. Була проведена службова перевірка, знайдена кімната для тортур, в якій опинилися сліди крові Якова, медичні висновки підтверджують катування електричним струмом і опіки від нашатирного спирту. Було б логічно припустити, що прокуратура в рамках своїх прямих функціональних обов’язків, як це передбачено статтею 4 Закону України «Про прокуратуру» щодо завдань прокурорського нагляду за додержанням законів («Діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань»), мала б негайно відреагувати у вигляді порушення кримінальної справи і передачі матеріалів до суду для покарання винних. Але так має відбуватися в правовій державі, а в Україні події розгорнулися абсолютно в протилежному напрямі. Замість кримінального переслідування злочинців у погонах, прокуратура сама перетворюється на злочинну складову державного корумпованого карального апарату, що називається «правосуддя» і викликає посмішку у пересічних громадян, коли соціологи питають про ефективність його роботи.

Після того, як прокуратура відмовила своєю постановою в порушенні кримінальної справи, чим фактично узаконила злочинні дії міліціянтів, Яків Строган не полишив свої наміри домогтися справедливості, а вирушив до Києва, де прийняв участь 1 грудня у парламентських слуханнях, що проводив Комітет Верховної Ради з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, зустрівся з Уповноваженим Верховної Ради з прав людини, яка пообіцяла, що готова навіть приїхати до Харкова, аби тільки домогтися законного вирішення питання щодо катування Строгана. Проте, як ми бачимо, злочинна структура не терпить спротив і протистояння, а жорстоко карає сміливців, або відчайдухів.

Здавалося, за наявності очевидних ознак злочинів, вчинених працівниками міліції, після того, як справа набрала потужного суспільного резонансу і широкого розголосу, реакція з боку держави повинна бути однозначною – швидкою і безкомпромісною. Причетні до злочинів мали б бути притягнуті до відповідальності, а суспільство дізнатися про те, що державний лад, побудований на фундаментальних принципах законності і справедливості, панує в країні. І кожен, хто скоїв злочин, має відповідати по закону.

Проте не так сталося, як гадалося. Тільки-но Яків повернувся з Києва після парламентських слухань в Комітеті Верховної Ради і зустрічі з Ніною Карпачовою, як його одразу було заарештовано, пред’явлено безглузде обвинувачення у замаху на вбивство. При тому Строгану було обрано міру запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, а арешт і слідчі дії взяли на себе ті самі міліціянти, що катували Якова раніше. І що характерно, в зал судового засідання затриманого було доставлено зі слідами катування на тілі. При цьому, оскільки розвиток цієї справи постійно знаходиться під пильним оком журналістів, фото Якова Строгана зі слідами від мотузки на шиї, синці на обличчі розлетілися в інформаційному середовищі.

Представник прокуратури на запитання журналістів, які дії були вжиті прокуратурою після очевидних ознак тортур відносно Якова Строгана, та ще й повторно, відповів, що Яків сам себе душив і сам себе катував, оскільки він є особою, що раніше відбувала покарання в місцях позбавлення волі, а тому є суспільно небезпечною, і таким чином намагається привернути увагу громадськості, аби уникнути відповідальності за скоєння злочину.

Коло корупційної схеми міліції і прокуратури без участі суду в цьому злочинному угрупованні було б недосконалим. Так, суддя Київського районного суду міста Харкова О. Муратова в залі судового засідання під час прийняття рішення про обрання міри запобіжного заходу відносно Якова Строгана, побачивши ув’язненого зі слідами тілесних ушкоджень на обличчі і шиї, жодним чином не зреагувала на це. А коли затриманому стало зле, і була викликана «швидка», навіть не дозволила госпіталізувати хворого і надати необхідну медичну допомогу.

Українська Феміда, її неупередженість і справедливість жваво обговорюється суспільством на прикладах справ Юлії Тимошенко, Юрія Луценка та інших колишніх державних посадовців, що переслідуються в кримінальному порядку теперішньою владою, як політичні опоненти. Проте нехтування державою прав людини, що відстежується у справі Якова Строгана, приголомшує своєю очевидністю і зухвалістю.

Наприклад, адвокат Якова Строгана Сергій Медведев в ході досудового і судового слідства не має доступу до свого клієнта в рамках кримінальної справи, хоча чинне українське законодавство передбачає конфіденційні побачення без обмежень. Суддя Київського районного суду міста Харків Н. Бородіна двічі відмовляла захиснику в клопотанні щодо надання побачень зі своїм клієнтом без обмежень у кількості і часі. З вересня минулого року адвокат не може зустрітися зі своїм підзахисним.

Звичайно, справи Тимошенко і Луценко мають набагато більший суспільний інтерес і міжнародний резонанс, ніж справа Якова Строгана. Міжнародна і вітчизняна спільноти неодноразово акцентували увагу на замовному характері цих справ і політичному мотиві кримінального переслідування, несправедливості суду. Проте неможливо навіть уявити, щоб у справах Тимошенко і Луценка цілих п’ять місяців адвокат не має конфіденційного побачення зі своїм клієнтом, а на протязі п’яти місяців взагалі не може отримати побачення. Сергій Медведев написав скаргу до Вищої кваліфікаційної комісії суддів, але чи почує суддівська комісія голос розуму і здорового глузду, чи можливо за допомогою скарг та звернень, широкого розголосу і міжнародного резонансу упорядкувати українську судову владу, зробити суд незалежним і неупередженим? Суд, який має стояти на боці правосуддя, а не працювати як складова єдиного злочинного синдикату в групі з правоохоронними органами і прокуратурою і в ім’я України приймати злочинні рішення, попираючи права і свободи людини і громадянина? Питання, напевно, риторичні.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори