пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201205
20.02.2012 | Інна Сухорукова

Все пізнається в порівнянні

   

Права людини, вочевидь, не є пріоритетом діючої влади. Питання: а коли в незалежній Україні це було пріоритетом? Звичайно, ті, хто має справу із захистом прав людини, знають: таких часів просто не було. Проте різниця все ж таки відчувається. Тобто, і за часів Кучми (та й Кравчука) постійно порушувались права людини у правоохоронних органах, в армії, в медичних установах. За часів президентства  Ющенка таких скарг теж було досить, але все ж таки менше. Зараз правами людини нехтує будь-хто в усіх державних установах.

За часів Кучми виток інформації у пресу, припустимо, про катування в міліції, дуже дорого коштував винним, бо  само розголошення справи вважалося непрофесійністю правоохоронців, за яке їх неодмінно карали. Частіше за все – звільняли з роботи. Інколи відкривали кримінальну справу. Але не було такого, щоб уся правоохоронна вертикаль давала потерпілим тільки ідіотські відписки, підбурюючи правоохоронців на нові «подвиги», як це робиться зараз.

У 2008р. була створена в системі МВС спеціальна структура: представники міністра з прав людини, які мали контролювати дотримання цих прав в системі МВС. Окрім того, при обласних управліннях МВС були створені громадські ради, члени якої – представники громадськості – співпрацювали і з керівництвом обласного управління, і з представниками міністра, і з відділом внутрішньої безпеки. Була інституція мобільних груп, які мали право в будь-який момент відвідати будь-яку установу МВС: ІТТ, райвідділ, приймальник-розподільник. І це – працювало. Не можна сказати, що ніхто не гинув в міліції від катувань, але кількість загиблих була більш ніж вдвічі меншою, ніж зараз. Не можна казати, що нікого не катували. Але й таких випадків було набагато менше. Звичайно, змінювати систему треба також системно. І, маючи прокуратуру, яка не виконувала своїх обов’язків по нагляду за правоохоронними органами і залежні від прокуратури та міліції суди, казати, що за часів Ющенка все було гаразд в правоохоронних органах ніяк не можна. Але спостерігалась чітка тенденція по зменшенню випадків їх порушень. Зараз все навпаки.

Щодо армії, то скорочення терміну строкової служби до одного року дуже вплинуло на кількість і на якість скарг на порушення прав військовослужбовців. Зараз держава порушила права офіцерів, які тепер будуть отримувати пенсії тільки за віком (60 років), а не за відслужений термін, як раніше. Це викликало хвилю звільнень офіцерів фахових і молодих, що не може не позначитись на ситуації в армії. Але скарг у поточному році поки що більше не стало.

На відміну від армії змінити ситуацію на жахливу у правоохоронних органах вдалося одним щигликом, бо за часів Ющенка системно ніхто нічого не реформував. Тільки і треба було – розпустити громадські ради, мобільні групи, прибрати представників міністра з прав людини – і все повернулося не в часи Кучми, де все-таки розум і здоровий глузд якось, хоча і не завжди, спрацьовували, а в далеке радянське минуле.

Я свідомо не торкаюсь політичних репресій – яких не було в такому вигляді з радянських часів. Але це не предмет цього тексту.

А з пересічними громадянами міліція робить все, що хоче. Прокуратура і суди її наявно «кришують». Мафіозні відношення в правоохоронній системі стали наявними. Правозахисні організації отримують  кількість скарг на катування більше в рази. Гірше, на сьогоднішній день, складається і ситуація в пенітенціарній системі, звідки ми постійно отримуємо скарги на переповненість камер, на погане харчування, на побиття та жорстоке поводження з засудженими.

Що стосується прав пацієнтів, то ситуація погіршується і тут. Системно не працюючою медицина була усі роки  незалежності України. Права людини порушувались системно тому, що судово-медична експертиза була і є підпорядкована МОЗу і груддю боронила лікарів в їх помилках, а зовсім не їх клієнтів, і тому, що медицину, як і правоохоронну систему, ніхто, як галузь, докорінно не реформував. Змін на краще за часів нової влади не тільки не відбулося, а ще й почалися масові закриття по Україні медичних закладів та звільнення лікарів, що вже зовсім може призвести до масового ненадання медичної допомоги.

Ситуацію могли б змінити тільки системні зміни. Найголовніше – прийняття закону про обов’язкове медичне страхування, причому, підбір системи страхування повинен відбуватися з врахуванням і світового досвіду, і конкретних українських реалій. Але на сьогодні ніхто цим не переймається, як не переймалися 5-10 років тому. Більше 10років у ВР знаходяться різноманітні проекти законів про страхову медицину. Але ніхто їх не розглядає. Медицина в країні залишається або платною, або ніякою за своїми можливостями. Смертність населення жахлива – друга в Європі за Росією.

Чому ВР не приймає закон про обов’язкове медичне страхування, сказати важко. Абсолютно точно, що цей безлад вигідний фармакологічним фірмам. Але скоріше за все, нікого з депутатів проблеми з лікуванням населення просто не обходять. Депутати і можновладці знаходяться з пересічними громадянами у паралельних світах. Перші лікуються за кордоном – другі виживають, як можуть. Їхні шляхи просто не перетинаються. Отже, всі 20 років незалежності України права пацієнта – це велика чорна діра, яка, на жаль, вже затягнула мільйони життів.

Як бачимо, там, де влада має бути зацікавлена в реформах, справи не менш кепські, ніж в тих галузях, де влада зацікавлена у відсутності реформ. Справи в медичній галузі надзвичайно показові для загальної оцінки держави в сенсі її ставлення до ст. 3 Конституції України, за якою життя і здоров’я людини є найвищою соціальною цінністю.

Звичайно, Україна – бідна держава, з погано розвиненою економікою. Але все ж таки державні ресурси спрямовуються куди завгодно, але не на захист права на життя. В залежних судах і кишенькових прокуратурах та МВС держава зараз прямо зацікавлена. Я вже неодноразово писала про повну залежність наших судів. Але треба сказати, що рівень залежності сьогодні все-таки вражає, навіть при тому, що судова система не реформована і корумпована. Вражає спрямованість судів на репресивний підхід.

В Радянському Союзі був дуже поширений такий анекдот: американець довго розпитує «а правда, що у вас немає у вільному продажу одягу, продуктів харчування, немає відомих у світі ліків тощо?» Кожного разу радянський чиновник йому відповідає: «правда, але це ніяк не відзначилось на житті радянських громадян». І тут американець питає: «Слухайте, а ви їх дустом ще не спробували?». Мені здається, що час дусту почався за нинішньої влади. Бо все у нас не тільки не по-людськи, а по антилюдськи – системно антилюдськи!

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори