пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201205
26.02.2012 | Федір Веніславський

Маніпуляції з гуманізацією

   

Як відомо, 17 січня 2012 року набув чинності Закон України № 4025-17 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» головною метою якого було істотне пом’якшення санкцій Кримінального кодексу України за окремі злочини економічного характеру.

Однією з ключових новацій цього Закону стала заміна в Кримінальному кодексі України покарання за окремі злочини у вигляді позбавлення чи обмеження волі штрафом. Однак, як свідчить детальний аналіз процедури ухвалення вказаного Закону Верховною Радою України, саме зі статтею 53 КК України (яка визначає поняття штрафу, його розмір, порядок призначення і заміни іншими видами покарання), відбулися дивні метаморфози, котрі, з одного боку, істотно нівелюють головну мету Закону – гуманізацію відповідальності в цілому, а з другого – ставлять під сумнів легітимність самого Закону, а як наслідок – і його конституційність загалом.

Насамперед слід зазначити, що зміст статті 53 Кримінального кодексу України з самого початку викликав численні дискусії і серед народних депутатів України і серед експертів. Так, відповідно до законопроекту № 9221 від 27.09.2011 року частина 2 статті 53 КК України мала наступну редакцію:

«2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до п'ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу».

Проаналізувавши вказаний законопроект поданий до першого читання, Головне науково-експертне управління Верховної Ради України у своєму висновку від 05.10.2011 року абсолютно обґрунтовано зазначало, що:

«… окремі зміни, запропоновані проектом, не тільки не пом’якшують відповідальність за вказані категорії злочинів, а, навпаки, посилюють її. Зокрема, навряд чи можна визнати "гуманізацією" надання можливості суду замінювати несплачену суму штрафу позбавленням волі (частина п’ята статті 53 КК України, стаття 410 КПК України у редакції законопроекту) строком аж до дванадцяти років. І це при тому, що частина п’ята чинної статті 53 КК України дозволяє заміну штрафу лише громадськими або виправними роботами»;

«Законопроектом (нова редакція статті 53 КК України) передбачено збільшення максимального розміру покарання у виді штрафу до 50 000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (далі – неоподатковуваний мінімум), "якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу". Таким чином "стандартний" максимум штрафу як кримінального покарання в разі прийняття цих положень становитиме 850 000 гривень»;

«З огляду на це існує велика вірогідність того, що через масову несплату засудженими накладених на них штрафів суди почнуть замінювати штраф позбавленням волі (як це передбачено у проекті частиною 5 нової редакції статті 53), а відтак кількість осіб, які відбувають позбавлення волі за економічні злочини, та тривалість строків позбавлення волі для таких осіб не тільки не зменшаться, а й зростуть»;

«Викладене свідчить про необхідність відмовитись від припису про накладення штрафу у розмірі, не меншому за розмір заподіяної злочином шкоди, який міститься у частині другій нової редакції статті 53 КК. На нашу думку, розмір штрафу як кримінального покарання має точно визначатись законом, а суд повинен призначати такий штраф виключно у межах, передбачених відповідною статтею Особливої частини КК».

Процедура ухвалення Верховною Радою України законів чітко визначена розділом IV Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Зокрема, відповідно до статей 102, 113, 114 за результатами розгляду законопроекту в першому читанні, Верховна Рада України може прийняти рішення «про прийняття законопроекту за основу з дорученням головному комітету підготувати його до другого читання». 6 жовтня 2011 року 278 голосами народних депутатів України законопроект № 9221 було прийнято за основу (у тому числі – й ст. 53 зазначеного змісту). (Процес обговорення законопроекту в першому читанні відображено в стенограмі пленарного засідання Верховної Ради України: http://static.rada.gov.ua/zakon/skl6/9session/STENOGR/ 06101109_15.htm).

Відповідно до статті 118 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» до другого читання законопроект подається в редакції, що пропонується головним комітетом. Такий законопроект подається у вигляді порівняльної таблиці.

Комітет Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності (який був визначений головним комітетом з цього законопроекту) на своєму засіданні 02.11.2011 р. визначив остаточну редакцію статей законопроекту, що пропонується для прийняття у другому читанні. Зокрема, з врахуванням вищезазначеного експертного висновку Головного науково-експертного управління Верховної Ради України від 05.10.2011 року, а також його зауважень від 03 листопада 2011 року про неможливість прийняття статті 53 Кримінального кодексу України в редакції, запропонованій у першому читанні, головним комітетом було запропоновано таку остаточну редакцію частини 2 статті 53 Кримінального кодексу України:

«2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу».

Порядок розгляду законопроекту в другому читанні закріплено статтями 119-123 Закону України «Про Регламент Верховної Ради України». Їх зміст зводиться до наступного: а) під час розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада проводить його постатейне обговорення та голосування; б) під час розгляду законопроекту в другому читанні проводиться обговорення кожної статті в порядку її нумерації в запропонованій головним комітетом редакції. За наполяганням народних депутатів може бути проведено обговорення врахованої головним комітетом пропозиції, поправки з наступним голосуванням щодо її прийняття, виключення в цілому чи її частини. У такому ж порядку може бути порушено питання про розгляд пропозиції, поправки до відповідного тексту статті законопроекту, прийнятого в першому читанні, але відсутньої у запропонованій головним комітетом редакції; в) після завершення постатейного розгляду законопроекту Верховна Рада проводить голосування щодо прийняття законопроекту в другому читанні; г) якщо до законопроекту немає зауважень народних депутатів, головуючий на пленарному засіданні може поставити його на голосування в цілому як акт Верховної Ради; д) за результатами розгляду законопроекту в другому читанні Верховна Рада може прийняти рішення про прийняття законопроекту в другому читанні та в цілому.

Саме з безумовним дотриманням вказаних положень Закону України «Про Регламент Верховної Ради України» і мала б відбуватися процедура розгляду та ухвалення законопроекту № 9221 під час другого читання 15 листопада 2011 року. Теоретично.

Однак насправді, як свідчить детальний змістовний аналіз процедури розгляду цього законопроекту в другому читанні, 15 листопада 2011 року на пленарному засіданні Верховної Ради України з редакцією частини 2 статті 53 Кримінального кодексу України відбулися дивні метаморфози, які не мають жодного логічного та правового пояснення. (Процес обговорення статті законопроекту в другому читанні відображено в стенограмах двадцять дев’ятого та тридцятого пленарних засідань Верховної Ради України: http://static.rada.gov.ua/zakon/skl6/9session/STENOGR/15111109_29.htm; http://static. rada.gov.ua/zakon/skl6/9session/STENOGR/15111109_30.htm). Зміст цих стенограм свідчить, що Верховна Рада України розглядала статтю 53 саме в редакції, запропонованій Головним комітетом, оскільки рішення про інший порядок розгляду законопроекту № 9221 парламентом не приймалося. Під час двадцять дев’ятого пленарного засідання розглядалися поправки з 116 по 126 до статті 53 Кримінального кодексу України, які не було враховано головним комітетом в редакції, поданій до другого читання. Жодна з вказаних поправок за результатами голосування прийнята не була. Після розгляду всіх поправок, на тридцятому пленарному засіданні, о 16 год. 30 хв. 29 сек. Верховна Рада України 268 голосами народних депутатів прийняла законопроект № 9221 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності)» в другому читанні і в цілому як закон. Таким чином, аналіз результатів розгляду та голосування за законопроект № 922 свідчать, що Верховна Рада України ухвалила частину 2 статті 53 Кримінального кодексу України в редакції, запропонованій головним комітетом.

Нібито все логічно, і зрозуміло. Теоретично.

Практика ж свідчить про інше. Закон України № 4025-17 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» було опубліковано в офіційному виданні – в газеті «Голос України» № 239 від 17 грудня 2011 року. Аналіз офіційного тексту свідчить, що редакція частини 2 статті 53 Кримінального кодексу України абсолютно не відповідає редакції, проголосованій парламентом 15 листопада 2011 року: «2. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до п’ятдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини цього Кодексу не передбачено вищого розміру штрафу. За вчинення злочину, за який передбачене основне покарання у виді штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу, що призначається судом, не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу, незалежно від граничного розміру штрафу, передбаченого санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу. Суд, встановивши, що такий злочин вчинено у співучасті і роль виконавця (співвиконавця), підбурювача або пособника у його вчиненні є незначною, може призначити таким особам покарання у виді штрафу в розмірі, передбаченому санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини цього Кодексу, без урахування розміру майнової шкоди, завданої злочином, або отриманого внаслідок вчинення злочину доходу».  Звідки чи завдяки кому частина 2 статті 53 Кримінального кодексу України набула саме такої редакції залишається таємницею.

Однак, на наш погляд, викладене переконливо свідчить про грубе порушення встановленої процедури розгляду, ухвалення та набрання чинності Законом України № 4025-17 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності». А відповідно до статті 152 Конституції України це є безумовною підставою для визнання Конституційним Судом України такого Закону неконституційним. Тим більше, що від редакції статей Кримінального кодексу України істотно залежать долі, а часто – й життя багатьох людей.

Залишається лише сподіватися, що хтось з суб’єктів права на конституційне подання  усвідомить це і найближчим часом звернеться до Конституційного Суду України з відповідним поданням щодо конституційності цього Закону.

 

Федір Веніславський, к.ю.н.,
доцент кафедри конституційного права України
Національного Університету «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого»

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори