пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201205
01.03.2012 | Всеволод РечицькиЙ, конституційний експерт Харківської правозахисної групи

Політико-правовий коментар до «Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України, 53 народних депутатів України і 56 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) пункту 4 Розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 26 грудня 2011 року

   

Предметом подання в даному випадку було переконання народних депутатів України в тому, що реалізоване пунктом 4 розділу VII «Прикінцевих положень» Закону України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» обмеження у здійсненні статей 39, 50, 51, 52, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», статей 14, 22, 37 та частини третьої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» є неконституційним. Адже, як свідчать «прикінцеві положення», вищезазначені норми мають застосовуватися в порядку і розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з фінансового ресурсу бюджету Пенсійного фонду України на 2011 рік.

На думку народних депутатів, Верховна Рада України надала Кабінетові Міністрів України право визначати порядок та розміри соціальних виплат, передбачених названими законами, змінювати розміри соціальних виплат залежно від наявного фінансового ресурсу Пенсійного фонду України на 2011 рік, чим обмежила конституційні права громадян на соціальний захист.

У Рішенні по справі Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що «передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними». Тому механізм реалізації даних прав може бути змінений державою через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, подібні заходи «можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України», що є найважливішою функцією держави.

Як зазначив Конституційний Суд, «принцип збалансованості бюджету» є визначальним поряд з принципами справедливості та пропорційності (розмірності) у діяльності органів державної влади, зокрема, в процесі підготовки, прийняття та виконання Державного бюджету на поточний рік. Тому пункт 4 розділу VII «Прикінцевих положень» встановлює цілком прийнятний, з конституційної точки зору, механізм реалізації законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про соціальний захист дітей війни», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

На побутовому рівні це означає, що визначений законами розмір соціальних виплат в Україні має здійснюватися в межах реальних можливостей Державного бюджету України на поточний рік. Більші надходження до бюджету означатимуть більші соціальні виплати, менші надходження – менші виплати. З економічної точки зору все це виглядає цілком обґрунтованим та закономірним. З логічної – також не викликає суттєвих застережень. Проте в юридичному плані дане протиріччя залишається, строго кажучи, нерозв’язним.

Справа в тому, що соціально-економічні права в чинній Конституції України «відформатовано» не за моделлю Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права 1966 року, де вони виступають як права-принципи, права-орієнтири чи права-програми, а за моделлю соціально-економічних прав типової соціалістичної конституції мало не сталінського типу.

Як зазначається в статті 2 Міжнародного пакту про економічні, соціальні й культурні права 1966 року, «кожна держава, яка бере участь у цьому Пакті, зобов’язується в індивідуальному порядку і в порядку міжнародної допомоги та співробітництва, зокрема, в економічній і технічній галузях, вжити в максимальних межах наявних ресурсів заходи для того, щоб забезпечити поступово повне здійснення передбачених у Пакті прав усіма належними способами, включаючи вжиття законодавчих заходів». Очевидно, що якби Конституція України 1996 року містила в собі саме такі формулювання, то Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2011 року ідеально розтлумачувало б її зміст.

Проте насправді соціально-економічні права в Конституції України сформульовано беззастережно імперативно. Вони ніяк не кореспондуються з наявними фінансово-матеріальними ресурсами держави і мають виконуватися в повному обсязі безпосередньо на основі конституційних приписів, які мають найвищу юридичну силу, є невідчужуваними, непорушними й допускають прямий захист в суді (стаття 8, 9, 21 Конституції України 1996 року). Тобто Конституційний Суд України вкотре став заручником політичної утопії, яка не має перспектив на виживання, але все ще залишається в статусі Основного Закону великої європейської держави. Допоки цей стан не буде радикально змінений, антиномії конституційного рівня залишатимуться в Україні автоматично запрограмованими.

Цікаво, що окремі формулювання Рішення Конституційного Суду є підсвідомо провокаційними, подразливими, незручними для українського держапарату. Наприклад, у Рішенні згадується принцип «пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства». Прочитавши це, хочеться запитати у авторів чинного Державного бюджету України: чому у нас вилка бюджетних зарплат становить 1:40 в той час як в США вона дорівнює 1:5, а в Західній Європі 1: 4 ? Чому в Україні, де нібито панує принцип «пропорційного перерозподілу», парламентарій одержує заробітну плату, яка в 6-8 разів перевищує зарплату хірурга вищої категорії, в той час як в Німеччині зарплата парламентарія є у півтора рази меншою від зарплати такого ж хірурга?

Не ясно також, чому згідно із засадами пропорційності зарплата українського народного депутата або міністра є у 5-6 разів більшою, ніж зарплата університетського професора й чому фешенебельні квартири безкоштовно одержують працівники Верховного і Конституційного Суду, а також Генеральної прокуратури України, хоча на основі статті 47 Конституції України безкоштовне житло в країні мають одержувати лише «громадяни, які потребують соціального захисту»? Втім, тема соціально-економічних прав та пов’язаних із ними соціальних виплат була невдовзі продовжена Конституційним Судом в Рішенні від 25 січня 2012 року.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори