MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Політико-правовий коментар до «Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням правління Пенсійного фонду України щодо офіційного тлумачення положень статті 1, частини першої, другої, третьої статті 95, частини другої статті 96, пунктів 2,3,6 статті 116, частини другої статті 124, частини першої статті 129 Конституції України, пункту 2 частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України в системному зв’язку з окремими положеннями Конституції України» від 25 січня 2012 року

01.03.2012   
Всеволод Речицький, конституційний експерт Харківської правозахисної групи
На практиці це рішення означає, що державне забезпечення соціального захисту громадян має здійснюватися в межах запланованих бюджетних витрат, причому в тому випадку, коли чинне законодавство України передбачає більший розмір соціальних видатків (виплат), ніж це може дозволити собі поточний Державний бюджет, реальний розмір виплат має визначатися не законодавством чи судовими рішення на його основі, а реальними можливостями Державного бюджету, простіше кажучи, планом фінансових витрат і надходжень Української держави.

Юридична суть цього добре відомого українській спільноті. Рішення зводиться до наступного. Як визнав Конституційний Суд, «Кабінет Міністрів України регулює порядок та розміри соціальних виплат та допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України». Крім того, «суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються принципом законності», що передбачає «застосування судами України законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, в тому числі нормативно-правових актів Кабінету Міністрів України, виданих у межах його компетенції». Як зазначив Суд, діяльність Кабінету Міністрів України повинна виходити із засад «фінансових можливостей держави, яка зобов’язана справедливо і неупереджено розподіляти суспільне багатство між громадянами і територіальними громадами та прагнути до збалансованості бюджету України».

На практиці це означає, що державне забезпечення соціального захисту громадян має здійснюватися в межах запланованих бюджетних витрат, причому в тому випадку, коли чинне законодавство України передбачає більший розмір соціальних видатків (виплат), ніж це може дозволити собі поточний Державний бюджет, реальний розмір виплат має визначатися не законодавством чи судовими рішення на його основі, а реальними можливостями Державного бюджету, простіше кажучи, планом фінансових витрат і надходжень Української держави.

На перший погляд, дане рішення будується на засадах здорового глузду, бо кожній людині відомо, що «треба жити по кишені», «не варто жити в кредит» тощо, проте цей реалістичний підхід викликав низку «окремих думок» в Конституційному Суді України. Зокрема, судове Рішення супроводжують «окремі думки» суддів В. Шишкіна, Д. Лилака, П. Стецюка та М. Маркуш.

Так, суддя В. Шишкін критикує вузькість «філософії» рішення Суду, його «безмежне теоретизування», некоректність використання Судом зарубіжних прецедентів (практики Європейського суду з прав людини) тощо.

Д. Лилак констатує неповноту відповідей Конституційного Суду на поставленні запитання, помилковість переконання Суду в тому, що неможливість фінансового забезпечення соціально-економічних прав та необхідність запобігати «загрозам економічній безпеці України» мають призводити до «зміни механізму нарахування соціальних виплат та допомоги». Як зазначає суддя Д. Лилак, здійснення права громадян на соціальний захист підлягає обмеженню лише в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Суддя П. Стецюк вважає, що своїм тлумаченням Конституційний Суд «зробив спробу прирівняти Кабінет Міністрів України до статусу законодавчого органу, фактично зобов’язавши суди загальної юрисдикції при розгляді соціальних справ безпосередньо застосовувати положення підзаконних актів Уряду України, незважаючи на закони як такі».

На думку судді М. Маркуш, Конституційний Суд помилився, визнавши своїм рішенням можливість «коригування соціальних законів підзаконними нормативними актами шляхом врегулювання… розмірів [соціальних] виплат у бік зменшення», що є насправді «скасуванням або звуженням соціальних прав і гарантій, отже, порушенням визначеної Конституцією України процедури внесення змін до законів». Як узагальнює ситуацію суддя М. Маркуш, «відповідно до статей 1, 3 Конституції України держава не може довільно відмовлятися від взятих на себе фінансових зобов’язань, передбачених законами».

Ознайомившись з вищезазначеним, важко не помітити, що судді, які вдалися до написання «окремої думки», зробили це в межах своїх статусних можливостей. Їх критика є професійною, аргументованою та деталізованою, але водночас це типова критика зв’язаних присягою суддів. Тобто, на відміну від академічної спільноти, судді Конституційного Суду в своїй професійній якості можуть сприймати чинну Конституцію України лише в позитивному плані. Для них вона не просто літературний документ, а правовий ідеал, джерело справедливості, втілення розуму й найкращих сподівань Українського народу.

Так і має бути, бо якщо суддя не вірить в закон, на основі якого він ухвалює рішення, то чого варте його суддівське переконання? Для суспільного загалу слова суду – це слова самого закону, права… З іншого боку, ідеальних законів і конституцій не існує. Будь-який закон – це лише витвір людської уяви і думки, стислий виклад практичного досвіду, втілення людських сподівань на майбутнє.

Якщо подивитися саме з такої точки зору на Конституцію України, то важко не помітити її суперечливого характеру, що й проявилося в ділянці соціально-економічних прав. Конституція України має типовий набір соціально-економічних («позитивних» – мовою науки) прав і свобод, реалізація яких розрахована не на вільний ринок, капіталізм і свободу, а на планову економіку, державну власність і розподільчу економічну систему. Сказати про це відверто конституційні судді в силу свого посадового становища не можуть, а мирно жити з таким набором патерналістських прав і свобод українському суспільству надалі не випадає.

Йдеться про парадокс не правового, а вищого рівня. Соціалістичні суспільства готові поділитися зі своїми громадянами всім, що вони мають, але за логікою власного економічного побутування не можуть виробляти, бо не мають для цього адекватної мотивації, стимулювання. Навпаки, ринкові суспільства (США, Великобританія, Канада) виробляють і заробляють багато, але мало що «дарують» своїм членам поза ринком. Найчастіше вони взагалі не визнають і не передбачають соціально-економічних прав в якості подарунків держави. Що ж стосується України, то її конституційна система в ділянці економічних прав є соціалістичною, в ділянці ринку – вульгарно-капіталістичною, в ділянці політики – лицемірно-демагогічною. Спробуй-но за таких обставин забезпечити соціальні виплати на рівні утопічних стандартів.

Відтак, виникає системне протиріччя. Конституція гарантує нереальні блага, а економічна система ці блага нездатна виробляти і розподіляти. На папері Українська держава малює шоколадні торти, а в коморі має лише сухарі в дірявому мішку. Очевидно, що платити людям більше грошей, ніж їх надходить до Державного бюджету, можна лише за рахунок запозичень або емісії. Емісія веде прямою дорогою до інфляції, інфляція – до соціальної нестабільності й революції, революція – до диктатури, якої ніхто не хоче.

Журналісти і юристи молодшої генерації це розуміють, але продовжують ганити Конституційний Суд за те, що він відібрав у народу належне йому за законом… Трагікомічна ситуація – якась турецька чи латиноамериканська… Втім, якщо українське життя не зазнає ближчим часом реформування, Конституційний Суд й надалі вироблятиме юридичні паліативи. Це класична закономірність: негаразди Основного Закону має виправляти Суд. Суд буде ухвалювати алогічні рішення, які дозволятимуть «соціалістичним» правам виживати в умовах хаосу капіталістичних пріоритетів...

Той факт, що Україна мусить змінитися, доводить сама повсякденність. Не випадково в Україні йдеться про Конституційну Асамблею та оновлення Основного Закону. Отже, наостанок маємо питання майже філософського рівня. Йдеться про готовність України до вибору оновлених конституційних засад.

 

 Поділитися