MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Висновок щодо відповідності положень проекту Кримінально-процесуального кодексу України вимогам чинної Конституції України

05.03.2012   
Всеволод Речицький
Проект КПК України відповідає, в цілому, нормам чинної Конституції України 1996 р. Йдеться про його відповідність положенням статті 3 Основного Закону, яка говорить, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». З іншого боку, проект КПК характеризується певними рисами, які дозволяють - при їх порівнянні з чинним Основним Законом - зробити ряд застережень.

Проект Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК України) відповідає в цілому нормам чинної Конституції України 1996 р. Йдеться, перш за все, про його відповідність положенням статті 3 Основного Закону, яка говорить, що «людина, її життя і здоров’я, честь і гідність,   недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Крім того, як зазначається в частині другій цієї ж статті, «права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Логічно, що при цьому «утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави».

Не викликає сумніву, що ухвалений Верховною Радою України в першому читанні проект КПК України є значним внеском в реалізацію кращих ознак нормативної стратегії Конституції України, яка є спрямованою на перетворення України з типової посттоталітарної країни на сучасну ліберально-демократичну європейську державу. В цьому сенсі можна сказати, що проект КПК України відповідає як нормам-принципам розділу І Конституції щодо засад конституційного ладу, так і спеціальним конституційним положенням з розділу VII Основного Закону під назвою «Прокуратура», а також розділу VIII Конституції під назвою «Правосуддя». Що ж стосується менш суттєвих поточних зауважень і застережень, то вони зводяться до наступного:

  1. Частина друга статті 12 проекту КПК України передбачає можливість «затримання особи через підозру або звинувачення у вчиненні кримінального правопорушення» на термін до 72 годин. Проте чинна Конституція України говорить, що затримання особи на термін до 72 годин може мати місце… «у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити» (частина третя статті 29 Конституції України). Варто також підкреслити, що сам по собі термін затримання – 72 години в нинішніх умовах (стан розвиненості національних комунікацій, транспорту і зв’язку) виглядає надміру тривалим. Не випадково в проекті Конституції України від Президента України В.Ющенка 2009 р. даний термін було скорочено до 24 годин. Фахівці в ділянці кримінально-процесуального законодавства стверджують, що оптимальним за сучасних умов мав би бути термін у 48 годин.
  2. Крім того, Конституція України не містить в собі й не передбачає юридичного поняття «кримінального правопорушення». Зокрема, стаття 62 Основного Закону визнає презумпцію невинуватості в якості норми, яка узгоджується лише з юридичним поняттям «злочину». Тому, строго кажучи, Конституція України не передбачає можливості застосування презумпції невинуватості до суб’єкта права, який вчинив не злочин, а «кримінальний проступок» (ще одна новела в проекті КПК). 
  1. У статті 13 проекту КПК України стверджується, що «не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням». При цьому в частині четвертій статті 223 проекту КПК говориться, що «проведення слідчих (розшукових) дій у нічний час (з 22 до 6 години) не допускається». Враховуючи вищезазначене, в статті 13 проекту КПК варто було б застановити, що проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку здійснюється, як правило, в денний час. Слід підкреслити, що подібну редакцію норми передбачали окремі проекти Конституції України, розроблені в різний час структурами українського громадянського суспільства.
  2. Стаття 16 проекту КПК України передбачає також можливість «обмеження права власності під час кримінального провадження». З приводу даного положення слід зазначити таке. Хоча частина перша статті 64 Конституції України говорить про принципову можливість «обмеження конституційних прав і свобод» людини і громадянина, проте дана лексична конструкція є неоптимальною з юридичної точки зору. Як витікає з частини другої статті 22 Конституції України, «права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними». Це у свою чергу означає, що людину чи громадянина можна обмежити лише у здійсненні суб’єктивних прав і свобод, які належать їй/йому невід’ємно й в непорушному стані. Варто підкреслити, що саме такий юридичний підхід до можливості обмежень у здійсненні суб’єктивних прав і свобод людини втілено в Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р.
  3. Звертає на себе увагу також те, що пункт 7 частини третьої статті 42 проекту КПК України передбачає «негайне повідомлення членів сім’ї, близьких родичів чи інших осіб про [факт] затримання і місце свого перебування». Однак частина шоста статті 29 Конституції України говорить лише про те, що «про арешт або затримання людини має бути негайно повідомлено родичів заарештованого чи затриманого». Очевидно, що розширення в поточному законодавстві кола осіб, яким має повідомлятися про арешт чи затримання будь-якої людини повністю відповідає гуманістичному спрямуванню не лише статті 3 чинного Основного Закону. Далеко не всі люди мають родичів, про яких йдеться у статті 29 Конституції України. Крім того, розширення кола осіб, яким можна (необхідно) повідомляти про факт арешту або затримання відповідає загальним тенденціям розвитку конституційного права. Зокрема, норма про те, що про факт арешту або затримання фізичної особи повинні бути повідомлені не лише родичі затриманого, але й просто близькі йому люди містяться в оновлених текстах сучасних конституцій. Наприклад, частина четверта статті 104 Основного Закону ФРН (1949) говорить в даному випадку про «довірених осіб», а стаття 5 Конституції Бразилії (1988) вимагає, щоб про арешт (затримання) людини негайно повідомлялися її родичі або інші, вказані арештованою особою, люди.
  4. Необхідно зазначити, що положення частини восьмої статті 42 проекту КПК України про те, що «підозрюваному, обвинуваченому вручається пам’ятка про його процесуальні права та обов’язки» також відповідає загальній тенденції конституційного вдосконалення гарантій захисту прав і свобод людини в Україні. Подібні новели передбачалися проектами Конституції України, створеними в межах правозахисних ініціатив ще в 1994 та 2008 роках.
  5. Як показує синтаксичний аналіз низки норм проекту КПК України, редакційного вдосконалення потребує частина перша статті 60 проекту («Заявник»), а також пункт 9 частини другої статті 65 проекту КПК. У першому випадку необхідним є суттєве редакційне поліпшення змісту норми, в другому – йдеться про необхідність вживання слова «особа» в кінці речення в однині, а не в множині.
  6. Найбільш проблемним в проекті КПК України (з точки зору чинної Конституції України) є положення про те, що функція досудового слідства покладається віднині на органи Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки України, а також на слідчих державних органів, які здійснюють контроль за додержанням українського податкового законодавства (стаття 216 проекту КПК). Суть проблеми полягає в тому, що пункт 9 «Перехідних положень» Основного Закону покладає на Українську державу обов’язок «сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування». При цьому для багатьох аналітиків залишається відкритим питання про те, чи Конституція України передбачає формування повністю автономних органів досудового слідства («слідчого комітету», «бюро розслідувань» тощо), чи вона має на увазі лише перерозподіл повноважень між вже існуючими в Україні досудовими слідчими структурами. Прихильники першої точки зору схильні думати, що чинна Конституція України передбачає формування окремого органу виконавчої влади, на який мало б покладатися досудове слідство. Менш радикально налаштовані фахівці схильні думати, що Конституція 1996 р. має на меті лише звільнення від функції слідства існуючих органів прокуратури України. Таким чином, дане питання можна вважати все ще відкритим. Знайти відповідь на нього міг би Конституційний Суд України шляхом офіційного тлумачення пункту 9 розділу XV чинної Конституції України.

4 березня 2012 року.

 

 Поділитися