пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201207
06.03.2012 | Інна Сухорукова

Декілька слів після вироку Юрію Луценку

   

Процес над екс-міністром внутрішніх справ Юрієм Луценком є цілком дисидентським – такі були у 70-80-ті роки.

Я сподіваюсь, що світ визнає його в’язнем сумління. Ми вже неодноразово писали про те, що звинувачення проти Луценка просто абсурдні, що жодна його провина не доведена у ході судового слідства. Але суддя Вовк обійшовся в процесі і без доказів. Він переписав у вирок обвинувачувальний висновок прокуратури. І присудив чотири роки позбавлення волі. Абсолютно ні за що.

Отже, не виникає жодного сумніву, що Юрія Луценка засудили за відверту і чесну громадянську позицію. За те, що він говорив і писав правду про діючих можновладців. І його ув’язнення і вирок – це просто помста. Це жахи, які не дають спокою нашим можновладцям.

Чесна, гідна і обізнана людини ні до чого в тій системі стосунків, яку намагаються вибудувати в нашій країні нові-старі керманичі.

Я бачила схожий процес на власні очі у березні 1981 року. У Харкові судили Генріха Алтуняна за антирадянську агітацію та пропаганду з метою підриву радянської влади (ст.62 КК УРСР). До того, наприкінці 60-х років, він вже відсидів  три роки – за наклеп на радянський устрій.

Звісно, Алтунян був весь час під пильним оком КДБ. А думок своїх і поглядів ця смілива людина ніколи не приховувала. Отже, в якийсь момент і КДБ, і тодішня влада вирішила його за це покарати, а також позбавити суспільство наявного лідера. Алтунян був заарештований, і невдовзі відбувся суд. Як і зараз в процесі Луценка, суду нема чого було пред’явити, окрім його висловлювань і самвидаву, що знайшли в його оселі. Навіть у ті часи цього було замало для вироку за 62 статтею КК УРСР.

Але хтось нагорі вже вирішив долю Генріха. Тоді не квапилися, зазвичай, вигадувати кримінальні підстави для ув’язнення. Хоча були і такі випадки, коли дисидентам «шили» звичайний кримінал.

Але в справі Алтуняна все було набагато простіше. Суд допитав декілька свідків, частина з яких підтвердила, що Алтунян щось їм казав антирадянське, і на цьому заспокоївся.

Алтунян передбачав, що його засудять, але поводив себе відверто, чесно і гідно. І недарма тодішня влада, як і сьогодні в Україні – до нестями боїться таких людей.

Як і в процесі на Луценком, в справі Алтуняна судове слідство теж було примарним. Ніхто не міг зрозуміти – де підтвердження того, що Алтунян намагався підірвати радянський лад. Але суддя знав, що він робить: в кінці процесу він зачитав слово у слово ті звинувачення, які підготували КГБ і прокуратура і проголосив вирок: сім років ув’язнення і п’ять років заслання.

Справа Луценка до нестями нагадує той процес. Така ж мужня і відверта позиція підсудного. І таке ж підступне, брудне і абсурдне судилище.

Недарма до Юрія Луценка зараз, після вироку, звернувся колишній польський політв’язень – відомий всьому світові громадський діяч Адам Міхнік. Ось коротенька цитата з його листа: «Пересилаю тобі з Варшави слова солідарності і братерства.

Прийми слова шани, солідарності і приязні від колишнього політв’язня, польського друга вільної та неподільної України. Будь сильним. По всьому світу багато людей думає про тебе.» Адам Міхник відверто пише, що Юрій Луценко – в’язень сумління.

Цей лист, як ніщо інше, підтверджує мої слова: Юрій Луценко є справжнім дисидентом.

Відповідно запитаємо: в якій країні ми живемо? І відповідь на це питання сумна: за два роки ми впали нижче плінтусу. Нижче, ніж за часів Кучми. Авторитарна влада недалеко відійшла від тоталітарної. І ніхто не може в нашій державі вважати себе вільним і захищеним, поки Юрій Луценко за ґратами. Поки Юлія Тимошенко в колонії.

І хто, як не ми самі, в цьому винні?

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль