пошук  
версія для друку
21.03.2012

Права людини в Україні 2011. V. ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД (Порушення прав громадян при видачі судових наказів за заявами підприємств всіх форм власності, що надають житлово-комунальні послуги)

   

Порушення прав громадян при видачі судових наказів за заявами підприємств всіх форм власності, що надають житлово-комунальні послуги[1]

1. Загальні зауваження

7 липня 2010 р. Законом «Про судоустрій і статус суддів» були внесені зміни до Цивільного процесуального кодексу України (ЦПК), згідно з якими судді почали видавати судові накази про стягнення заборгованості за заявами підприємств, що надають житлово-комунальні послуги. Протягом наступного періоду було видано більше 70 тисяч судових наказів за заявами підприємств, що надають житлово-комунальні та комунальні послуги (в подальшому в даному тексті : житлово-комунальні послуги).

Внесені зміни погіршили стан реалізації права на справедливий суд у випадках видачі суддями таких судових наказів. В розділі ІІ ЦПК «Наказне провадження» дух і буква змін спрямовані на віддання переваги підприємствам, а не громадянам; фактично легалізується принцип презумпції винуватості споживача (навіть у вжитку з’явився вираз «презумпція надання послуг підприємством»); позиції захисту законних прав споживача переведені штучно із сфери матеріального права до сфери процесуального права.

Соціальний контекст таких змін норм дуже виразний: житлово-комунальна сфера і відносини в ній надто складні для того, щоб впроваджувати наказне провадження, яке не розглядає питання по суті, а стає процедурою з лапідарного вирішення питання на користь заявника (виконавця, а частіше виробника) послуг.

В правовому відношенні питання реалізації та захисту прав споживача комунальних послуг в умовах ринкової економіки у вітчизняному законодавстві не розроблені, а впровадження наказного провадження віддаляє розвиток ринкових відносин і справжнє реформування житлово-комунального господарства. Аналогів таким нормам наказного провадження немає в законодавстві інших країн.

При наказному провадженні, пов’язаному з питаннями правовідносин в житлово-комунальній сфері, порушуються одразу декілька аспектів права на справедливий суд: презумпція невинуватості, доступ до правосуддя, право на захист. Безперечно, ображається гідність людини і порушується її право власності, а також свобода договору. Для соціально незахищених верств громадян актуальними стають в цих ситуаціях доступ до правової допомоги і право знати свої права і обов’язки у відносинах з комунальними службами.

За даними правозахисних організацій, більше 50% тих наказів, з якими громадяни звертаються до громадських організацій за сприянням в поновленні своїх порушених прав, скасовується за причин неправосудності цих судових наказів. У переважній більшості скасованих наказів виявляється не одне, а декілька порушень прав громадян. Ці порушення завжди створюють ситуацію, спрямовану проти прав та законних інтересів громадянина, на користь комунальних підприємств.

У цьому розділі розглядаються питання доступу до правосуддя і права на захист.

2. Право на доступ до правосуддя

2.1. Відсутність у громадянина інформації

Порушення цього права починається з відсутності у громадянина інформації про:

—  факт надходження до суду заяви про видачу щодо нього судового наказу;

—  про зміст заяви до суду та про наявність доказів в ній суми заборгованості;

—  про факт видачі судового наказу про стягнення боргу.

Відсутність зазначеної інформації в умовах певних судових дій навколо громадян створювала для останніх несприятливу ситуацію, вносила розлад і напругу в їхнє життя. Нижче наводяться приклади, які свідчать про різні форми приховування частини або всієї інформації від громадян в той час, як проти них вчинюються дії, пов’язані з певними правовідносинами або з їх відсутністю чи невизначеністю, а громадяни потрапляють в ситуацію відвертого порушення їхніх прав.

Приклад 1: Громадянка М.Г., жителька Луганська, несподівано отримала постанову Артемівського районного відділу Державної виконавчої служби (ВДВС) від 23.09.11р. про відкриття Виконавчого провадження на виконання судового наказу № 2н/1203/1166/2011. Цей судовий наказ був виданий 19.05.2011 р. за заявою міського комунального підприємства «Жилсервіс». Але самого судового наказу, як і заяви стягувача з підтверджуючими документами, М. Г. не отримала, хоча проживала вдома постійно і нікуди не виїжджала.

Громадянка розцінила факт заочного винесення судового наказу як порушення її права на правосуддя, а з сумою боргу, зазначеною у Постанові про відкриття виконавчого провадження була незгодна. Тому вона звернулася до Артемівського районного суду м. Луганська з проханням видати судовий наказ їй на руки. Наказ їй видали, але з порушенням, тобто безпосередньо в суді, без додатків заяви стягувача і без доданих копій документів, які підтверджують суму заборгованості. Громадянка М.Г. вимушена була в умовах відсутності частини необхідної інформації складати заяву до суду про скасування зазначеного наказу, а до державної виконавчої служби складати заяву про призупинення виконавчого провадження.

06.12.11 р. суддя прийняв ухвалу про скасування цього судового наказу.

Відсутністю повної і своєчасної інформації у громадянки і пов’язаним з цим ускладненням доступу до правосуддя скористалися працівники МКП «Жилсервіс» для здійснення на неї додаткового морального тиску. Одночасно з ухвалою про скасування судового наказу М.Г. в грудні 2011 р. отримала від МКП «Жилсервіс» лист без підпису, без печатки, в якому містилися вимога сплатити начебто згідно з рішенням суду від 19.05.11 р. (це дата видачі наказу, а не скасування) борг за послугу з утримання будинків, також погрози виконавчою службою та описом майна.

Приклад 2: Громадянка С.О., жителька м. Луганська, 04.12.2011 р. у своїй поштовій скриньці виявила конверт зі штампом Артемівського районного суду. В самому конверті знаходився підписаний суддею клаптик паперу, в якому було зазначено номер справи № 2н-1019/2010 і з інформацією про те, що «Артемівський районний суд м. Луганська направляє їй копію судового наказу від 22.11.10 р. разом з копією заяви стягувача та копіями доданих до неї документів». Але ні копії судового наказу, ні копії заяви з копіями доданих до неї документів у конверті не було.

Як зрозуміла С. О., комунальне підприємство «Жилсервіс» подало заяву про стягнення з неї заборгованості по платі за утримання будинків і споруд та прибудинкової території в сумі 2513,10 грн., з чим громадянка була незгодна, бо послуг на таку суму не отримувала.

07.12.10 р. С. О. подала голові Артемівського районного суду скаргу, де зазначила про:

а) порушення ч.1 ст. 104 ЦПК України тричі :

—  їй не була направлена копія судового наказу;

—  листа направлено без повідомлення про вручення;

—  по даті на конверті та по даті прийняття наказу видно, що копія судового наказу була направлена боржнику не на наступний день після прийняття наказу, а з запізненням на 8 днів;

б) порушення ч.2 ст. 105 ЦПК України, а саме: боржнику не було направлено копію Заяви про видачу наказу з доданими до неї документами.

Судовий наказ було скасовано 07.02.2011.

Відсутність гарантованої законом інформації про судовий наказ викликала необхідність додаткових зусиль громадянки з метою отримання такої інформації, що ускладнило для неї доступ до правосуддя.

В обох випадках до надання інформації громадянам про факт видачі щодо них судових наказів працівники судів виявили недбале ставлення, комунальні підприємства взагалі не надали безпосередньо споживачам будь-яку інформацію про подання заяви до суду. В обох випадках громадяни узнавали про факт видачі судового наказу з запізненням.

В обох випадках порушено право на інформацію як умову досягнення правосуддя.

2.2. Відсутність можливості на справедливий і публічний розгляд справи
по заборгованості споживача житлово-комунальних послуг

Згідно з законодавством, при наказному провадженні розгляд заяви про стягнення заборгованості проводиться без участі самого споживача. Не враховується ситуація, що споживач може взагалі не мати заборгованості перед підприємством, яке надає житлово-комунальні послуги, або ж заборгованість його може бути меншою, ніж та, яку виставляє підприємство-заявник.

За даними громадських приймалень правозахисних організацій, підприємствами заявлялася заборгованість в середньому на 30–50% вище реальної або тієї, розмір якої визнається законом.

У всіх 100 випадках проаналізованих судових наказів заяви комунальних підприємств розглядалися суддею одноосібно. Формально дотримані норми ч. 2 ст. 102 ЦПК, а по суті — громадянин відчужений від свого права на справедливий розгляд його справи, на судовий захист своїх прав та законних інтересів.

Як правило, громадяни отримували копію вже готового судового наказу, і лише після цього могли бути присутніми при розгляді їхніх заяв про скасування судових наказів. Але цей розгляд, за даними скарг громадян, проводився формально. Більше того, при наказному провадженні порівняно з позовним провадженням судді ігнорували норми законів, які захищали права людини в житлово-комунальній сфері.

Зокрема, поширена практика ігнорування суддями беззаперечності вимог заявника. Вимога п. 3.ч. 2 ст. 98 ЦПК України щодо того, що «У заяві повинно бути зазначено: …3) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються», часто ігнорується при наказному провадженні на етапі прийнятті суддею документів від заявника або на етапі розгляду заяви про видачу судового наказу.

За даними громадських приймалень правозахисних організацій, при наказному провадженні у переважній більшості випадків виявлялися 4 типові порушення щодо беззаперечності вимог заявника, які стосуються: а) суми заборгованості; б) факту надання послуг та підтвердження їх належної якості; в) належного заявника; в) належного боржника.

Визначення критеріїв безспірності вимог стає важливою умовою досягнення правосуддя в наказному провадженні.

Приклад 3. Громадянка М.Т., жителька Луганська, отримала з запізненням копію судового наказу про стягнення з неї заборгованості по платі за утримання будинків і споруд та прибудинкових територій в сумі 4 323,87грн. Наказ був виданий суддею Ленінського райсуду м. Луганська 28.03.11 р. у справі № 2н-689/11 за заявою комунального підприємства «Стандарт-Луганськ».

М. Т. у встановлений законом термін подала заяву про скасування наказу.

Під час розгляду заяви 23.05.11 р. представник КП «Стандарт-Луганськ» попрохав додаткове засідання, щоб підготувати пояснення до своєї заяви «про видачу судового наказу». Тим самим він підтвердив, що надані ним докази не є беззаперечними. Після розгляду на наступному засіданні 25.03.11 заперечень від комунального підприємства на заяву про скасування судового наказу, все ж судовий наказ 30.05.11 було скасовано.

Ця справа продемонструвала той факт, що питання беззаперечності вимог заявника залишилось поза увагою судді при прийомі заяви від комунального підприємства, але проявилося вже в ході розгляду заяви громадянки про скасування судового наказу.

3. Право на захист

3.1. Звуження прав людини на судовий захист при наказному провадженні

Звуження прав людини на судовий захист обумовлено передусім скасуванням попередньої норми ЦПК України, яка була в редакції до 03.08.2010, щодо безумовного скасування судового наказу в разі незгоди з ним боржника.

Порівняно з минулою редакцією ЦПК, боржник повинен обґрунтувати свою заяву про скасування судового наказу, в той час як раніше достатньо було однієї заяви про незгоду з наказом без обґрунтування. Зі свого боку, судді намагаються визнати обґрунтування, надане громадянином, недостатнім і залишити судовий наказ чинним.

Дискредитована сама ідея судових наказів.

Сенс судових наказів полягає у спрощенні процедури вдоволення безспірних вимог слабкішої сторони перед сильним. В одному ряду йдуть судові накази про стягнення зарплати, по стягнення аліментів і т. п., де йдеться про захист прав окремої людини перед більш сильною стороною: перед дорослою людиною щодо дитини чи перед виробничою адміністрацією щодо окремого працівника. Послуги ЖКГ не вписуються в логіку захисту слабшого члена суспільства перед більш сильними або перед цілим виробничим чи державним апаратом. Так, закон не надав права громадянинові звертатися з заявою про видачу судового наказу щодо комунального підприємства, наприклад, за ненадання йому належної якості послуг або за безґрунтовне відключення від послуг. Навпаки, закон надав право апарату підприємств ЖКГ подавати заяви проти більш слабкої і незахищеної постаті — споживача. Порушені принципи і основні засади судочинства, такі, як законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода у наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Низька правосвідомість частини працівників системи ЖКГ накладається на недосконалість законодавчої бази і доповнюється недосконалою практикою його застосування. Недосконалість практики застосування судового наказу проявляється в частині випадків в тому, що суддя і представник ЖКГ разом виступають проти прав та інтересів громадянина, тобто більш сильна сторона (підприємство) висуває небезспірні вимоги до більш слабкої сторони (громадянина), які є проявом порушення його прав людини, а правосудність рішення судді сумнівна.

Значної частини наведених вад наказного провадження не виникає при позовному провадженні.

Приклад 4. Суддя Артемівського районного суду у м. Луганську видала 25.02.2011 р. судовий наказ за заявою товариства з обмеженою відповідальністю «Луганськвода» у справі № 2н/1203/2391/11 р про стягнення з громадянки Б. Н. заборгованості в сумі 1 581,21 грн.

Замість того, щоб відправити копію судового наказу до боржника не пізніше наступного дня, суд відправив її з таким запізненням, що копію Б. Н. отримала лише через 2 місяці, 22 квітня 2011 р. з рук сусідки, а на поштовому повідомленні розписалася поштарка.

Громадянці довелося звертатися до районного суду, згодом — до Апеляційного суду, аби встановити строки подання заяви про скасування судового наказу.

Крім цього порушення прав, зафіксоване ще одне порушення, яке набуває все більшого поширення в судовій практиці: 08.04.11 р. суддя винесла Ухвалу — залишити заяву громадянки без руху, посилаючись на те, що в заяві про скасування наказу має бути зазначено: посилання на докази, якими боржник обґрунтовує свої заперечення проти вимог стягувача. Проте, від заявника-стягувача суддя доказів провини громадянки не вимагав. Заявник перш за все мав надати докази беззаперечності своїх вимог до боржника, які б обґрунтовували суму заборгованості. Беззаперечність в юридичній літературі визначається як факт, що визнається і підтверджується обома сторонами. Громадянка подала ще одну заяву, в якій зазначила, що вимога суду додати боржником до своєї заяви будь-які документи, що доводять відсутність боргу, — безпідставна і не відповідає ст. 105 ЦПК України.

Через півроку поневірянь громадянки по судах наказ було скасовано 12.08.11 р.

Приклад 5. Громадянин М. І., житель Луганська, отримав копію судового наказу з доданими до неї документами про стягнення з нього заборгованості за послуги з газопостачання за майже 15 років, тобто за період з 01.01.1996 р. по 01.09.2010 р. у сумі 6 661,72 грн. на користь публічного акціонерного товариства «Луганськгаз». Разом з іншими оплатами загальна сума стягнення становила 7 187,49 грн. Судовий наказ був виданий 05.10.10 суддею Кам’янобрідського районного суду в м. Луганську (суддя №1).

14.10.10 р. громадянин М. І. подав заяву про скасування наказу, де зазначив, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 208 ЦК України та п. 3 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» між споживачем та виконавцем повинен укладатися письмовий договір, а такого договору між стягувачем та боржником не укладалось. Також видача наказу позбавила його права в порядку ст. 267 ЦК України подати заяву про застосування судом позовної давності.

25.11.10 р. суддя задовольнила заяву М. І. на підставі того, що з даної заяви суд з’ясував, що між сторонами існує спір, і скасувала судовий наказ.

У подальшому в ході позовного провадження справа № 2-289/11 розглядалася Камянобрідським районним судом. Суддя № 2 намагався проігнорувати право громадянина на загальний термін позовної давності, хоча позивач ПАТ «Луганськгаз» сам перерахував «Розрахунок заборгованості» і таким чином сам визначив суму, яка є боргом — з урахуванням строку позовної давності, а саме суму 1928,31грн за період з 26.11.2007 р. по 01.11.10 р.

 Тому М. І. вимушений був звертатися до Апеляційного суду Луганської області. В результаті за громадянином М. І. було визнано борг лише в сумі 1 928, 31 грн за період з листопада 2007 р. по листопад 2010 р., тобто з урахуванням строку позовної давності. Таким чином, сума заборгованості склала 1 928,31грн., а не 7 187, 49грн.

У даному випадку здійснене після наказного провадження позовне провадження та публічність розгляду справи забезпечили рішення на користь законних прав громадянина. Цей приклад співставлення наказного і позовного провадження з одного і того ж приводу свідчить на користь позовного провадження як такого, що в більшій мірі забезпечує правосуддя.

3.2. Ігнорування судами наявності ознак спору про право

Переважна більшість судових наказів скасовується за причини наявності спору про право, оскільки виникнення правовідносин між споживачем і виконавцем послуг в сфері ЖКГ ґрунтується на укладанні договору, а укладання договору ( вибір виконавця, умови договору) є реалізацією права людини. Тому сферу дії наказного провадження щодо розгляду спорів, які виникають в сфері надання і отримання житлово-комунальних послуг між споживачами та виконавцями послуг, яка неадекватно розширена і розповсюджується на спори про право, треба звузити з огляду на погіршення умов поновлення у правах людини.

Саме в аспекті наявності ознак спору про право належить звернути увагу на наступні вади судової практики.

Поза увагою юристів комунальних підприємств, поза увагою суду, а отже, в арсеналі способів порушення прав громадян при видачі судових наказів залишаються ті норми законодавства, суворе дотримання яких унеможливлювало б порушення прав громадян як в сфері ЖКГ, так і права на доступ до правосуддя.

Адже суд приймає переважно заяви не від самих виконавців житлово-комунальних послуг, визначення яким дає Закон України «Про житлово-комунальні послуги», а від виробників та постачальників послуг до інших, проміжних підприємств — не до самого споживача. ЦПК не зазначає виконавця, а зазначає у ч. 2 ст. 95, що «Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги». Проте, згідно з Законом України «Про житлово-комунальні послуги», у правовідносини зі споживачем вступає виключно виконавець послуг: згідно з визначенням в ст. 1 цього Закону, «виконавець — суб’єкт господарювання, предметом діяльності якого є надання житлово-комунальної послуги споживачу відповідно до умов договору». Згідно з вимогою ст. 21, ч. 2, п. 3 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», обов’язком виконавця є «підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором».

Будь-який договір — це право сторін. Відсутність, всупереч законодавству, належно укладеного договору чи порушення умов договору — це спір про право. Проте, судді приймають заяви від підприємств, що надають житлово-комунальні послуги, без вимог надати копію договору, без вимог надати докази надання об’єму послуг, відповідного до заявленої суми боргу. В основу судового розгляду в таких випадках закладаються неправові підстави, які отримали в практиці назву «презумпція надання послуг».

Приклад 6: Громадянка К. А., жителька Луганська, отримала судовий наказ, виданий суддею Ленінського районного суду в м. Луганську за заявою міського комунального підприємства «Теплокомуненерго» про стягнення з неї заборгованості за 15 років в сумі 7 380,39 грн. (справа № 2н-360/11).

Проте, К.А. не погодилася з порушеннями свого права споживача на встановлення правовідносин безпосередньо з виконавцем послуг, права на трирічний термін загальної позовної давності. В заяві до суду про скасування судового наказу вона посилалася на наступні обставини та надала як докази такі підтверджуючі документи:

а) МКП «Теплокомуненерго» не має права вимагати оплати з громадянки. Воно не є виконавцем послуг з теплозабезпечення даного будинку та її квартири. Воно є тільки виробником послуг, яке подає тепло до «меж експлуатаційної належності», тобто лише до фундаменту будинку, і таким чином несе відповідальність тільки до точки розподілу біля фундаменту, де теплоносій передається виконавцеві — міському комунальному підприємству «Стандарт-Луганськ», з яким у МКП «Теплокомуненерго» укладена про це угода.

б) МКП «Стандарт-Луганськ», в свою чергу, не уклало відповідного договору про подачу тепла до квартири громадянки К. А. Також не надано з боку МКП доказів, що воно подавало тепло до квартири. МКП не висувало до громадянки претензій щодо оплати.

в) Громадянка К. А. користується своїм правом на трирічний термін загальної позовної давності, тим більше, що вона протягом декількох років не проживала у цій квартирі, будучі у тривалому закордонному відрядженні, про що своєчасно подавала заяву до комунальних служб.

Судовий наказ було скасовано.

Цей приклад типовий: заявник неналежний, виконавець інший, договору безпосередньо зі споживачем немає, сума боргу завищена, термін позовної давності ігнорується. Тобто, наявні ознаки спору про право.

Приклад 7. Громадянка Ш. О., жителька міста Херсону, 25 серпня 2011 р. отримала особисто і безпосередньо у Суворовському районному суді м. Херсону судовий наказ, виданий 21 червня 2011 р. про стягнення з неї заборгованості на користь ВАТ «Херсонгаз» в сумі 5 179,77 грн. (справа № 2 «н»-1919/11).

Заявник — ВАТ «Херсонгаз» в своїй заяві приховав наступні обставини:

а) З 2005 року за громадянкою накопичувалися борги за газ. Під надуманим приводом працівник ВАТ безпідставно відключив квартиру громадянки від мережі газопостачання начебто через пошкодження пломбування. Але громадянка Ш. О. на підтвердження цілісності опломбування двічі викликала представників ВАТ «Херсонгаз» і відповідно отримала два акти про цілісність пломби. З цього приводу у неї з ВАТ виник тривалий спір.

б) В 2009 р. між громадянкою та ВАТ було укладено договір про погашення боргу за газопостачання. Станом на 01 травня 2011 р. заборгованість була погашена і вже виникла переплата порівняно з графіком виплат майже на 30 грн. Дані про переплату за газ були відображені у розрахунку, наданому заявником-стягувачем при поданні заяви. Проте, суддя не вивчила та не оцінила належним чином докази, не зажадала повної інформації, необхідність уточнення якої випливала з інформації про переплату за газ.

Суддею було видано наказ про стягнення з громадянки заборгованості за 5 років.

Після подання заяви громадянки про скасування судового наказу останній був скасований.

В даному випадку заявник приховав від суду документи, які вказували на важливі обставини: на наявність спору про право громадянки на отримання послуги, на завершену реструктуризацію заборгованості на основі укладеного договору. Суддя неуважно вивчила надані документи, по яких можна було встановити недостатність наданої заявником інформації, а тому виникла необхідність більш детально вивчити обставини справи. Адже, користуючись можливістю видачі судового наказу, заявник вирішив стягнути з громадянки гроші за термін, який виходив за рамки позовної давності. Суддя також проігнорувала норму закону про термін позовної давності і підтримала вимоги заявника, які порушували права громадянки. Вочевидь, суд порушив принцип диспозитивності судового розгляду.

Таким чином, справедливого і повного розгляду обставин справи при наказному провадженні не відбулося, і тільки наполегливість громадянки, докладені нею зусилля допомогли вийти на відповідне закону рішення.

При аналізі 100 судових наказів з різних міст України у 92 нам не вдалося віднайти жодного доказу того, що до заяви про видачу судового наказу додані документи, які мали б свідчити про статус заявника як виконавця послуг. Тобто, наказна судова практика свідчить, що правовідносини між споживачами та виконавцями послуг у визначеному законом порядку не врегульовані. Цей факт комунальні підприємства приховують від суду, не надаючи доказів того, що вони є виконавцями послуг з усіма взаємними правами та обов’язками, тобто, особами, яким належить право вимоги.

 Єдиний випадок про посилання на факт наявності договору був віднайдений у заяві Павлоградського приватного підприємства «К-П-1» в Дніпропетровській області, яке надає послуги з утримання будинків і споруд та при будинкових територій. Це підприємство подало до Павлоградського міськрайонного суду заяву про видачу судового наказу про стягнення заборгованості в сумі 1 079,88 грн. з гр. Ф.О., жительки м. Павлограду.

В своїй заяві про скасування наказу громадянка Ф. О. довела, що послуг на таку суму протягом всіх 10 років вона не отримувала, у даній квартирі не проживає, а доданий до документів заявника договір начебто з нею вона не підписувала, хто його підписав — не знає.

Суддя скасував судовий наказ.

4. Рекомендації

1. Удосконалити нормативно-правову базу, що регулює відносини громадян-споживачів житлово-комунальних послуг і підприємств, що надають такі послуги, а саме:

а) внести зміни до Цивільного Процесуального Кодексу України:

—  звузити підстави для наказного провадження за заявами про стягнення заборгованості за спожиті комунальні послуги (вилучення положення про попередню судове наказне провадження для всіх випадків зазначеної заборгованості громадян, тобто вилучити ч. 3 із ст. 118; перейти на виключно позовне провадження у випадках накопичення заборгованості за межами загального терміну позовної давності — 3 роки, тобто внести доповнення до п. 3) ч. 1 ст. 96 ЦПК України;

—  внести зміни до ст. 104 в частині більш чіткого правового нормування процедури вручення копії судового наказу громадянинові ( боржнику).

б) провести відповідну регламентацію питань щодо забезпечення безспірності вимог стягувача у наказному провадженні з питань стягнення заборгованості зі споживачів комунальних послуг; щодо допустимих доказів розміру заборгованості, належності стягувача та боржника в умовах зазначеного наказного провадження.

2. Посилити контроль за дотриманням норм законодавства, що регулює відносини між споживачами та виконавцями комунальних послуг (особливо в частині укладання договорів між споживачами та виконавцями послуг, посилення контролю споживачів за якістю надання послуг підприємствами ЖКГ і т.п.).

3. Розширити можливості для безоплатної правової допомоги соціально незахищеним, малозабезпеченим споживачам житлово-комунальних послуг.

4. Посилити правову просвіту громадян з зазначених питань.

 

Члени експертної групи виносять подяку Здір О.Г за надані нею матеріали, які були використані в цьому розділі.

 

[1]    Розділ підготували: Лариса Заливна, голова Луганської обласної громадської правозахисної жіночої організація «Чайка», Наталія Целовальніченко, голова Луганської правозахисної групи, Сергій Морозов, голова Координаційної ради громадської акції «Громадянська комунальна самооборона», Анна Мартинюк, Херсонський Фонд милосердя і здоров’я, Денис Гречко, Благодійний Фонд «Горєніє», м. Павлоград Дніпропетровської області.

 

 

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори