пошук  
версія для друку
21.03.2012

Права людини в Україні 2011. IX. СВОБОДА ВИРАЖЕННЯ ПОГЛЯДІВ

   

[1]

1. Загальний огляд

Ситуація зі свободою поглядів, слова та інформації в Україні протягом року продовжувала залишатися складною. 2011 рік відзначився тенденціями, які свідчать про продовження згортання цих свобод:

1)   згортання свободи слова в аудіовізуальних та друкованих ЗМІ спричинило зростання Інтернет видань та блогів, як вільного простору від обмежень свободи слова;

2)   перешкоджання журналістам виконувати свої професійні обов’язки;

3)   посилення утисків свободи слова у регіональних ЗМІ та припинення мовлення низки незалежних місцевих телекомпаній;

4)   розгляд Верховною Радою України законопроектів, які в разі їх ухвалення призведуть до погіршення стану свободи слова та ЗМІ в Україні;

5)   відсутність системної законодавчої реформи спрямованої на посилення захисту свободи слова, свободи інформації, свободи журналістської діяльності в Україні;

6)   збільшення випадків порушення свободи висловлювань громадян;

7)   конфлікти навколо перерозподілу ринку мовлення, основним учасником яких була Національна рада з питань телебачення та радіомовлення України.

8)   поширення самоцензури.

Аналіз, причин, які сприяють згортанню свободи вираження поглядів та свободи медіа, дозволяє констатувати, що основними причинами продовжують залишатися:

1)   недосконале законодавства в сфері свободи слова та інформації, та правового регулювання статусу ЗМІ в Україні;

2)   непрозорість діяльності Національної Ради з питань телебачення та радіомовлення України, зокрема, процедури та критеріїв конкурсу, за результатами якого відбувається розподіл каналів та частот мовлення;

3)   поширення практики дзвінків до редакцій незалежних ЗМІ від політиків та чиновників з метою переконати ЗМІ подавати відповідні теми «правильно»;

4)   адміністративні та економічні важелі впливу.

Варто звернути увагу також на той факт, що цей рік продемонстрував: свобода слова є примарою в разі відсутності в державі гарантування економічно свободи, незалежного правосуддя та гарантування приватної власності. Зокрема, наявність економічних монополій та суб’єктів, які займають домінуюче становище на ринку з одного боку й водночас залежність цього бізнесу від органів влади та місцевих чиновників створюють родючий ґрунт для утисків свободи слова та інформації. Для прикладу, саме через провайдерів (операторів телекомунікацій), які були постачальниками сигналу для телеканалів, вдалося припинити ефір декількох каналів у різних регіонах України (Харків, Одеса, Черкаси). Чому через провайдерів (операторів телекомунікацій)? Тому, що розмір їх ринку є дуже залежним від місцевої влади, бо основний дохід, який вони отримують, — це надання послуг кабельного телебачення та інтернету мешканцям багатоквартирних будинків. Оскільки більшість будинків знаходяться на балансу міста, то не складно уявити, що відсутність лояльності з боку провайдерів до органів місцевого самоврядування може призвести до втрати частини ринку. Звичайно, самі оператори телекомунікацій заперечували наявність тиску з боку місцевої влади, зокрема, вимоги місцевих керманичів припинити постачання сигналу незалежним телеканалам. Крім цього, оператори телекомунікацій зауважили, що мова йде виключно про спір між суб’єктами господарювання. Разом з тим в цю версію важко повірити, адже у всіх трьох історіях мова йшла про незалежні місцеві аудіовізуальні ЗМІ, які критикували діяльність місцевої влади, крім того, у Харкові без ефіру залишилися одразу три телекомпанії й всі вони знаходилися в опозиції до місцевої влади.

Ці факти свідчать, що для гарантування свободи слова недостатньо лише конституційних та законодавчих гарантій, а вкрай важливим є також встановлення гарантій для забезпечення економічної свободи, гарантування права власності та забезпечення незалежності бізнесу від впливу органів державної влади та місцевого самоврядування.

Не більш оптимістичним є інформаційне наповнення ефіру телеканалів, що свідчить також про продовження згортання свободи слова у аудіовізуальних ЗМІ. Результати дослідження ефіру національних телеканалів, проведене «Телекритикою», показало, що, якщо в липні 2010 року канали замовчували приблизно 56 важливих тем на місяць, то у вересні 2011-го таких тем вже було 456[2]. Найбільше тем замовчує державний Перший національний канал[3]. За словами Наталії Лигачової, шеф-редактора «Телекритики»,

«Якість новин, підсумкових інформаційно-аналітичних тижневиків відчутно погіршилась[4]. Про це яскравим чином свідчать і моніторинги Академії української преси[5], і моніторинги «Телекритики»[6]. Є й ще одна тенденція — відхід від політичних та економічних тем в соціальні, з перекосом в «смажене», тобто кримінал. Причому і кримінал береться не системний, а битовуха і хуліганство. Скажімо, про корупцію у новинах розповідають в основному лише тоді, коли з ними поділяться «ексклюзивними» відеоматеріалами силові органи — СБУ, МВС...»

Основними причинами ситуації, що склалася, на думку Наталії Лигачової, є: по-перше, політичний тиск влади, центральної і місцевої, на ЗМІ — від тем політики та серйозної економіки медіа власники та топ-менеджери йдуть «від гріха подалі»; по-друге, неможливість давати в ефір новини як такі, тобто інформацію, важливу для розуміння, що ж насправді відбувається в країні та світі — рейтинги наші ЗМІ можуть робити тільки на жовтяниці і жорсткій чорнусі.

2. Права журналістів і ЗМІ

2011 р. відзначився численними випадками порушення прав журналістів. За даними Інституту масової інформації у 2011 р. основними були економічний, політичний, непрямий тиск (36% від всіх порушень), а також перешкоджання виконувати свої професійні обов’язки (33%)[7]. Крім цього, ІМІ відзначає, що 20% становили побиття, напади, залякування, в свою чергу, судові позови до ЗМІ та журналістів становили лише 4%, ще 5% було позовів самих журналістів на власний захист, й найменший процент (2%) в цьому році припав на випадки порушення прав журналістів шляхом їх затримання та арешту[8]. Разом з тим, за словами, експертів, опитування яких здійснила «Телекритика», «ситуація з дотриманням прав журналістів однозначно погіршилася в 2011 р.... на практиці суттєво зросла кількість перешкоджань журналістській діяльності[9]. Оксана Романюк, представник «Репортерів без кордонів» в Україні, в інтерв’ю «Телекритиці», зазначила, «...якщо у 2010 р. вони зафіксували 20 випадків побиття, то в 2011 р. вже було 25 випадків, в яких як мінімум постраждали 35 журналістів. Це ще не беручи до уваги масове побиття в Печерському суді у липні, коли постраждало більше 30 працівників ЗМІ»[10]. Варто також нагадати про побиття журналістів міліцією під час акції протесту біля Верховної Ради 3 листопада[11].

Серед основних перешкод, які заважали журналістам виконувати свої професійні обо­в’язки, у минулому році були:

—           дії співробітників правоохоронних органів та державної охорони, спрямовані на перешкоджання журналістської діяльності;

—           заборона зйомок;

—           непоодинокі випадки вилучення чи зіпсування апаратури;

—           допуск на засідання суб’єктів владних повноважень;

Інформація про потерпілих від злочинів, що є працівниками ЗМІ[12]

 

Потерпіло від злочинів

 

 

2006

 

2007

 

2008

 

2009

 

2010

 

2011

 

Працівників ЗМІ

 

92

 

46

 

47

 

60

 

159

 

125

 

 

2.1. Убивства, зникнення, затримання, побиття, погрози
чи інше насильство щодо журналістів.

Досі залишається не розкритим зникнення харківського журналіста газети «Новий стиль» Василя Кліментьєва[13]. А процес щодо справи вбитого журналіста Гонгадзе та події, що відбувалися навколо цього процесу у 2011 р., зокрема, судові засідання та ухвала Апеляційного суду м. Києва, якою визнано законним рішення Печерського районного суду столиці щодо скасування постанови Генеральної прокуратури про порушення проти екс-Президента України Леоніда Кучми, дозволяють казати, про перетворення процесу на фарс.

2.2. Дії співробітників правоохоронних органів та державної охорони спрямовані
на перешкоджання журналістської діяльності
та заборона зйомок

31 у Миколаєві травня троє журналістів зазнали нападу з боку співробітників податкової міліції, які силою намагалися забрати фотокамери у журналістів[14].

За інформацією УНІАН головний редактор сайту «Новости-N» Анатолій Онуфрійчук розповів, що двоє співробітників із його редакції приїхали в міський відділ податкової міліції, куди, за інформацією редакції, було доставлено декількох миколаївських підприємців для розмови зі співробітниками Головного управління податкової міліції України[15].

За інформацією журналістів, підприємців декілька годин тримали узаперті на 7-му поверсі будівлі податкової й не пропускали до них ні адвокатів, ні родичів, ні навіть працівників швидкої допомоги, яка приїхала коли в одного з підприємців погіршилося самопочуття.[16]

Коли журналісти «Новостей-N» почали знімати спроби адвоката підприємця прорватися через конвой до свого підзахисного, то співробітник податкової міліції, який охороняв вхід, викрутив руки кореспонденту, грубо зірвав із його шиї фотоапарат і поніс його в закриту частину приміщення. Через три години фотоапарат повернули, але в ньому були видалені всі знімки. Після повідомлення про напад на журналістів «Новостей-N» до податкової приїхав кореспондент сайту «Преступности.НЕТ», який теж почав знімати на фотокамеру що відбувається в будівлі податкової. Журналіст розповів УНІАН, що після того, як він почав знімати переговори прибулої на місце події співробітниці Заводського РВВС і податкових міліціонерів, які охороняють вхід до міськвідділу податкової міліції, в нього почали відбирати фотоапарат. Коли журналіст чинив опір, то на нього навалилося четверо співробітників податкової, затягли в закриту частину приміщення, повалили на підлогу і почали бити, вимагаючи віддати апаратуру. Щоб захистити фотоапарат журналіст накрив його свої тілом й туго намотав на руку ремінь фотоапарата. Після появи з глибини приміщення ще одного співробітника податкової журналіста відпустили[17].

Одразу декілька разів кортеж Президента України В. Януковича та інших вищих посадових осіб держави ставали причинами конфлікту, пов’язаного з забороною проводити зйомку журналістам: 1) 22 червня журналістам «Вечерние вести» представник з держохорони не дозволив фотографувати кортеж Януковича, який слідував по Гаванському мосту, що будується, та Подолу[18]; 2) 18 серпня працівники міліції затримали трьох журналістів з видань «Кордон», «Агенція журналістських розслідувань» та Порталу неполітичних новин NGO.donetsk.ua, які проводили відео-зйомку кортежу Президента України Віктора Януковича і чиновників, що його супроводжували, які прибули для участі в похованні голови Ради міністрів АРК Василя Джарти[19]; 3) 16 січня представники Управління державної охорони не давали журналістам каналу ТВі знімати кортеж Віктора Януковича, який виїжджав з резиденції президента «Межигір’я»[20].

Особливу засторогу викликає той факт, що ці дії, незважаючи на наявність доказів (відео та аудіо записи, свідки), не отримали належної правової оцінки й винні в цих діяннях особи не були притягнути до юридичної відповідальності. Для прикладу, Апеляційний адміністративний суд міста Києва у справі за позовом журналіста СТБ Сергія Андрушка до Управління державної охорони[21], який просив суд відмінити рішення Адміністративного суду, оскільки вважає дії співробітника УДО перешкоджанням журналістській діяльності, залишив у силі рішення першої інстанції, яким було відмовлено у задоволенні позовних вимог[22].

Не сприяють гарантіям діяльності журналістів в України, зокрема, захисту журналістських джерел, заяви, на кшталт: «Ми просимо журналістів: якщо ви дізнаєтеся про протиправні речі — поділіться інформацією з нами... У випадку, якщо журналіст не йде на контакт з правоохоронними органами, останні можуть відбирати у журналіста його технічні засоби» (міністр внутрішніх справ Могильов)[23].

Іншою перешкодою для журналістської діяльності незважаючи на нові гарантії, передбачені новою редакцією Закону України «Про інформацію», залишається проблема доступу на засідання суб’єктів владних повноважень. Відомо, що важливим джерелом інформації для журналістів завжди були засідання колегіальних суб’єктів владних повноважень, зокрема, органів місцевого самоврядування, Верховної Ради АРК та ін.

Зазвичай підставою для відмови у відвіданні таких засідань до 2011 р. був інститут акредитації, зокрема, відмова у акредитації незалежним ЗМІ робило їх «персонами нон ґрата» на відповідних засіданнях.

Саме це стало причиною включення до нової редакції Закону України «Про інформацію» положення, згідно з яким «Відсутність акредитації не може бути підставою для відмови в допуску журналіста, працівника засобу масової інформації на відкриті заходи, що проводить суб’єкт владних повноважень» (ч. 1 ст. 26 Закону України «Про інформацію» ). Іншими словами, для присутності на відкритих засіданнях суб’єкту владних повноважень (для прикладу, засіданнях органів місцевого самоврядування, судових засіданнях та ін.) журналістам не потрібна акредитація.

Разом з тим, аналіз ситуації із доступом на відкриті заходи, що проводили суб’єкти владних повноважень у минулому році свідчить про відсутність змін на краще. Основними підставами для відмови, як і раніше, залишалися:

1) відсутність будь-яких формальних підстав, а лише фізичне перешкоджання журналістам потрапити на відповідні засідання;

2) відмова через відсутність у журналістів акредитації;

3) звинувачення журналістів у розповсюдженні викривленої інформації про діяльність суб’єктів владних повноважень.

2.3. Приклади

1. 15 лютого 2011 р. на відкрите засідання апеляційного суду у справі активіста організації «Дорожний контроль» Олексія Кириєнка до зали суду не пустили знімальну групу 5-го каналу[24].

2. Лютий 2011 р. із засідання виконкому Каховки виганяють журналіста «Каховських новин»[25]

3. 7 липня співробітники міліції не впускали представників ЗМІ в будівлю Печерського районного суду Києва на засідання суду у справі Тимошенко[26]

4. 14 липня 2011 р. Журналіст через відсутність акредитації не був допущений на засідання Київради [27]

5. 14 липня 2011 р. співробітники МВС і муніципалітету обмежили журналістам вільний доступ на засідання міськвиконкому Одеси[28]

6. 28 липня 2011 р. на засідання Котовської міської ради не пропустили знімальну групу ТРК «Приморье», пояснивши своє рішення тим, що журналісти мають за добу до засідання звернутися до мера і зареєструватись[29].

7. 26 серпня 2011 р. Сіверськодонецька міська рада ухвалила положення «Положення про порядок акредитації засобів масової інформації»[30]. В якому не уточнюються, що відсутність акредитації не може бути підставою для відмови в допуску журналіста, працівника засобу масової інформації на відкриті заходи, що проводить міська рада. Саме це, наголошують журналісти, може призвести до того, що не акредитовані журналісти не зможуть здійснювати професійну діяльність[31].

8. 9 вересня на засіданні виконкому мер міста Каховка А. Карасевич попросив встати і вийти журналіста «Каховських новин»[32]

9. 22 вересня 2011 р. працівники міліції не пустили журналістів телерадіокомпанії «Нова Одеса» до приміщення міської ради. Про це повідомив у листі генеральний продюсер ТРК «Нова Одеса» Івашкевич Павло[33].

10. Неодноразові видалення журналістів газети «Крым сегодня» з відкритих засідань Сакської міської ради[34].

Крім того, незважаючи на наявність прямої заборони відмовляти журналістам та працівникам засобу масової інформації бути присутніми на відкритих заходах, що проводять суб’єкти владних повноважень, через відсутність акредитації (ч. 1 ст. 26 Закону України «Про інформацію»). Органи місцевого самоврядування не вносять відповідних змін до актів, які регулюють проведення відповідних засідань органів місцевого самоврядування, або навіть ухвалюють нові акти, в яких відповідна норма не знаходила втілення чи прямо суперечила ст. 26 Закону України «Про інформацію».

Показовим прикладом ігнорування цієї норми Закону України «Про інформацію» є нормативні акти, ухвалені в Одесі, Сєверодонецьку, Києві, Харкові. Зокрема, Одеський міський голова вже після набуття чинності нової редакції Закону України «Про інформацію» ухвалив Розпорядження № 579-01р від 23.05.2011 р. «Про затвердження Правил пропускного режиму до адміністративної будівлі Одеської міської ради»[35], яке забороняє журналістам без акредитації взагалі заходити до будівлі міської ради. А саме, відповідно до цього Положення «Через пост міліції безперешкодно... у робочі дні з 9.00 до 18.00 проходять: представники друкованих та електронних засобів масової інформації за наявності у них карток акредитації, виданих департаментом інформації та зв’язків з громадськістю Одеської міської ради».

У свою чергу 26 серпня 2011 р. Сєверодонецька міська Рада прийняла Рішення № 791 «Про затвердження Положення про порядок акредитації засобів масової інформації», яке не передбачає норму, згідно з якої відсутність акредитації не може бути підставою для відмови у допуску журналіста, працівника ЗМІ на відкриті заходи, які проводить суб’єкт влади[36].

Київська міська рада й досі не внесла відповідні зміни до «Положення про порядок акредитації засобів масової інформації», що є додатком до рішення Київради від 26 листопада 1998 р. № 66/167. Останнє й досі залишається підставою для відмови акредитованим журналістам бути присутніми на відповідних засіданнях[37].

Іншим прикладом ігнорування цієї норми є Харківська міська Рада, яка також не внесла відповідні зміну до регламенту. У відповіді на інформаційний запит до Харківської місцевої ради: «Чи може не акредитований журналіст, працівник засобу масової інформації бути присутнім на засіданнях міської ради та засіданнях виконавчого комітету Харківської міської ради?» було повідомлено, що «дійсно відповідно до ст. 26 Закону України «Про інформацію» відсутність акредитації не є підставою для відмови журналісту бути присутніми на таких заходах».

Разом з тим у наступному абзаці відповіді повідомлялося: «Звертаємо Вашу увагу, що згідно зі ст. 3 Регламенту Харківської міської ради 6 скликання у ході відкритого засідання міської ради в залі засідань мають право бути присутніми акредитовані журналісти, що здійснюють телевізійну та фотозйомку у порядку, визначеному регламентом... Будь-який журналіст або працівник ЗМІ, може бути присутнім на засіданнях міської ради та засіданнях виконавчого комітету Харківської міської ради. Для цього журналіст, оператор, або фотокореспондент може отримати тимчасову акредитацію».

Отже, мусимо констатувати ігнорування органами місцевого самоврядування ст. 26 Закону України «Про інформацію», адже, як і раніше, досить часто саме наявність акредитації залишається підставою для доступу на відповідні заходи.

3. Свобода слова у регіональних та місцевих ЗМІ

 2011 р. відзначився також численними повідомленнями про утиски незалежних журналістів та медіа в різних регіонах України. Зокрема, результатом статті «У дитбудинку вмирають від голоду», у якій йшлося про зловживання адміністрації Торезького інтернату для дітей-інвалідів, автор публікації кореспондентка газети «Життя» Олена Довженко, не витримавши психологічного та адміністративного тиску, була змушена відмовитися від роботи в редакції газети «Життя», яка належить Донецькій облдержадміністрації. За словами самої журналістки, атмосфера в колективі газети дуже негативна — присутні образи журналістів з боку керівництва, неналежна поведінка керівництва[38].

Про факти тиску у 2011 р. повідомляли журналісти із різних регіонів України. Так, керівники низки видань та журналісти Чернівецької області повідомили, про «кричущі факти утиску свободи слова» з боку мера Чернівців[39]. Про не прямий тиск з боку місцевої влади повідомляли й головні редактори одразу декількох комунальних місцевих газет Херсонської області, зокрема, редактори повідомляли, що керівництво міст і районів Херсонщини наказали не публікувати критичних матеріалів про владу, а також давати публікації представників опозиції (в інакшому випадку — вони будуть звільнені)[40]. За повідомленням українського часопису «Тиждень», у Черкасах 21 жовтня на телеканалі «Рось» (Черкаська обласна державна телерадіокомпанія)» не вийшов запланований випуск Черкаської служби новин. За інформацією працівників ЧОДТРК, які побажали не називатися, випуск був зірваний через те, що від журналістів телеканалу вимагався матеріал про те, як неймовірно зростає рейтинг Партії регіонів в області[41]. Проте лише у Донецьку результатом систематичних спроб чинити тиск та безпідставні перевірки податковими органами незалежних ЗМІ, а також спроб втручання в редакційну політику стало створення у Донецьку громадського руху «Донбас без цензури»[42].

Втім, найбільшого резонансу отримали події, що сталися у восени 2011 р. у Харкові.

13 вересня 2011 р. відразу три харківські телекомпанії, АТН, «Фора» і «А/ТВК», були незаконно позбавлені можливості здійснювати мовлення. Усі три телекомпанії провадили незалежну журналістську діяльність. Правозахисники оцінили, ці події, як порушення фундаментального права на свободу вираження поглядів, що закріплене ст. 34 Конституції України та статтею 10 Європейської конвенції захисту прав людини та основоположних свобод. У відкритому зверненні УГСПЛ та ХПГ зазначили, що «різні офіційні причини для відключення каналів, а саме «відсутність санітарного паспорту» в АТН, нібито «систематична несплата послуг» провайдера у випадку з ТРК «Фора» і нібито відсутність договірних зобов’язань щодо трансляції у випадку ТРК «А/ТВК» є не чим іншим, як засобами політичного тиску»[43].

Загалом, приводи для відключення телекомпаній були незаконними, адже відповідно до ч.1 ст. 64 Конституції України обмеження прав може здійснюватися лише у випадках, передбачених Конституцією України. Також відповідно до ст. 92 Конституції обмеження прав може регулюватися лише законами й не може бути обмежень на підставі підзаконних нормативно-правових актів. Крім того, незаконність цих акцій підтверджується рішеннями Європейського суду з прав людини, які є джерелом права в національній правовій системі відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Зокрема, в рішенні у справі «Аутронік АГ проти Швейцарії» Суд відзначив, що «ст.10 ЄКПЛ застосовується до «будь-якої» особи, будь то фізичної чи юридичної, і стосується не тільки змісту інформації, але також і засобів передачі чи отримання, виходячи з того, що будь-яке обмеження, що накладене на засоби, порушує право на отримання і поширення інформації». Це означає, в свою чергу, що порушення права на вільне поширення інформації може відбуватися не лише шляхом цензурування змісту інформації, що передається, але й шляхом встановлення технічних обмежень щодо передачі інформації[44].

Ситуація, що склалася у Харкові, завдяки численним зверненням з боку правозахисних організацій та журналістів привернула увагу не лише Верховної Ради України та Президента, але й ОБСЄ[45]. 21 вересня чотири члени парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Верховної Ради України вирішили звернутися до Президента України і Генеральної прокуратури України щодо ситуації, яка склалася з припиненням мовлення трьох харківських телеканалів (АТН, АТВК і «Фора»)[46]. Крім того, народні депутати звернулися до Антимонопольного комітету України з проханням перевірити, чи не існує в Харкові змова та дискримінація господарюючих суб’єктів з боку операторів телекомунікацій. Комітет також вирішив надіслати звернення до Міністерства охорони здоров’я та головного санітарного лікаря Харкова; до Міністерства інфраструктури (щодо діяльності Харківського ОРТПЦ) та Мін’юсту (щодо затягування реєстрації)[47].

Більш того, була створення міжвідомча робоча група з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захисту прав журналістів. Однак, результатом діяльності міжвідомчої робочої групи стали, лише «спільні рекомендації, напрацьовані за результатами третього засідання Міжвідомчої робочої групи з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист прав журналістів», що не мали жодних наслідків. Зокрема, міжвідомча робоча група звернулося до усіх сторін конфлікту та представників влади у Харкові й області зі рекомендаціями:

1. Сприяти забезпеченню свободи діяльності засобів масової інформації у Харківській області.

2. Власникам та акціонерам телеканалів: вирішувати проблемні питання щодо права власності на телеканали та щодо їх керівництва відповідно до закону; не допускати випадків обмеження свободи слова та інформаційної діяльності; уживати заходів до налагодження конструктивного діалогу з представниками місцевої влади.

3. Інформувати МРГ про стан справ стосовно вирішення проблем в інформаційному просторі Харківської області[48].

На жаль, відсутні будь-які результати кампанії по відновленню в Харкові незалежного мовлення, отже, до цього часу (лютий 2012 р.) АТН та АТВ/К залишаються без ефіру. Ще більш заплутаною виглядає ситуація із ТРК «Фора «, оскільки остання відновила мовлення, в той самий час, як генеральний директор ТОВ «Мультимедіа центр», звернувся до міліції із заявою про неправомірні дії колишніх акціонерів ТРК «Фора», «які виявилися в спробах заволодіти телекомпанією». Станом на лютий 2012 р. хід досудового слідства взято на контроль прокуратурою Харківської області[49].

Інша спроба позбавити ефіру через відключення провайдером відбулася в Одесі, де 25 жовтня ТРК «Круг» була відключена від ефіру. Втім, вже 8 листопада представник ТРК повідомив, що передачу сигналу було відновлено в обхід мереж товариства з обмеженою відповідальністю «ЦТВ «Одеса». За словами представника ТРК «Круг», «щоб пустити сигнал в обхід мереж «ЦТВ «Одеса», їм довелося вкласти дуже великі гроші»[50].

Втім, сценарій, який був використаний в Харкові, а потім і в Одесі, вперше був відпрацьований у Черкасах. Так, 18 травня 2011 року о 9:00 ранку кабельний провайдер, який є монополістом на місцевому ринку кабельних мереж, відключив ТРК «Антена-плюс», про що жодним чином її не повідомив[51]. Відключення відбулося всупереч діючий ліцензії на мовлення ТРК «Антена-плюс» НР №0064-м від 03 квітня 2006 р., що чинна до 03.04.2016 р. Згідно з умовами ліцензії, ТОВ «ТРК «Антена-плюс» має здійснювати мовлення в кабельних мережах міста Черкаси, що належать ЗАТ «Комерційна телекомпанія «TGS» та ТОВ «КЕТСіК» відповідно на каналах CK-24 та SK-23 в обсязі 24 години на добу. За інформацією «Антена-плюс» корпоративні права означених операторів згодом придбала компанія з іноземними інвестиціями «Воля», створивши правонаступника, що отримав у монопольне володіння всі кабельні мережі міста Черкаси — ТОВ «Черкаські телекомунікаційні системи» («ЧТС»). Тоді «Антена-плюс» також зверталася до народних депутатів, проте, як і у випадку із харківськими телекомпаніями, ефір так і не було відновлено.

На думку Незалежної асоціації телерадіомовників, сьогодні оператори телекомунікацій є дуже залежними від влади, адже: а) діяльність оператора телекомунікацій повністю залежить від отримання дозволів на використання об’єктів комунальної власності (земельних ділянок, будівель та споруд, кабельної каналізації тощо), які надаються органами місцевої влади та самоврядування; б) відмову органів місцевої влади у наданні таких дозволів надзвичайно важко оскаржити в судовому порядку через необхідність проведення різноманітних експертиз (технічних, екологічних тощо). Також треба брати до уваги, що результати таких експертиз на власний розсуд оцінює суддя, який не є спеціалістом у таких питаннях. Отже, у разі наявності кількох експертиз із висновками, що суперечать один одному, суд першої інстанції (тобто, місцевий суд) зазвичай надає перевагу позиції тих експертів, які відповідають інтересам місцевої влади; в) захист прав операторів телекомунікацій не є предметом діяльності такої кількості національних та міжнародних громадських та правозахисних організацій, як захист прав ЗМІ; г) відомо про значну кількість випадків здійснення тиску на мовників шляхом їх відключення із ефіру чи із кабельних мереж, особливо під час виборчих кампаній, під різноманітними приводами (технічних поломок, приписів державних органів тощо)[52].

Незалежна асоціація телерадіомовників звернулася до комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації з пропозицією ініціювати відповідні зміни до законодавства, що унеможливлювали б тиск з боку місцевої влади на операторів, які через це є найбільш імовірним джерелом тиску на телекомпанії[53].

4. Обмеження свободи вираження поглядів через захист суспільної моралі

Вже багато років ще однією чутливою зоною для свободи вираження поглядів в Україні залишається «суспільна мораль». У попередніх звітах ми неодноразово звертали увагу, що Закон України «Про захист суспільної моралі» та діяльність Національної експертної комісії (НЕК) є порушенням ст. 15 та ст. 34 Конституції України. На початку 2011 р. здавалося, що нарешті Верховна Рада України скасує цей закон та, відповідно, буде припинено діяльність НЕК. Втім, у другому читанні законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо захисту суспільної моралі)» № 6532 від 16.06.2010, який передбачав скасовування Закону України «Про захист суспільної моралі» так і не був ухвалений. Натомість, згодом був запропонований законопроект № 7132, що був ухвалений 18 жовтня у першому читанні. Цей законопроект фактично є новою редакцією Закону України «Про захист суспільної моралі». Конституційно-правовий аналіз положень законопроекту про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» дозволяє стверджувати, що передбачені ним положення порушують такі основоположні конституційні принципи, як:

—    право на свободу вираження думок,

—    свободу літературної, художньої, наукової творчості,

—    академічну свободу,

—    свободу інформації,

—    принцип невтручання держави у діяльність суспільства.

Але насамперед законопроект порушує принцип верховенства права, проголошений Конституцією України. Зокрема, відповідно до правової позиції Конституційного Суду України «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, за яким обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які нададуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки (Рішення КСУ (справа про строки адміністративного затримання) 10-рп/2011). Однак, положення закону, а також застосовані в ньому дефініції, не дають особі змоги відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки. Для прикладу, визначення таких правових конструкцій, як: «продукція, що завдає шкоди суспільній моралі» «неповага до національних та релігійних святинь», «суспільна мораль», «моніторинг у сфері захисту суспільної моралі», «порнографія», «вживання нецензурних лайливих і брутальних слів» та подібні, не дають можливість зрозуміти, за якими критеріями ті чи інші висловлювання, чи художні твори можуть бути визнані такими, що загрожують суспільній моралі, або є неповагою до національних та релігійних святинь та ін. Відповідно, особа, яка реалізує своє право на свободу слова, літературної, художньої, наукової творчості через певний час може бути визнана такою, що порушила закон про захист суспільної моралі з відповідними негативними наслідками для себе, навіть не усвідомлюючи цього, що автоматично означає встановлення самоцензури й є порушенням права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Крім того, положення закону порушують положення ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно з яким «органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України», оскільки мета ч. 2 ст. 19 разом із закріпленням принципу ідеологічної багатоманітності (ст. 15 Конституції України) та основоположних прав особи у розділі 2 Конституції України — встановити чіткі рамки (межі) втручання з боку органів державної влади в приватну сферу особи. Зокрема, положення закону про захист суспільної моралі наділяють органи влади такими повноваженнями, які дозволяють встановити тотальний контроль з боку держави за свободою вільного обміну інформацією, що є несумісним із свободою інформації та взагалі не притаманним демократичним країнам. А це вже означає, що положення законопроекту можуть стати, у разі перетворення законопроекту на закон, порушенням з боку держави Конституції України, зокрема, свободи вільно висловлювати свої думки без побоювання бути покараними за критику державної політики.

Більш того, законопроект містить норму, яка в цілому порушує фундаментальний принцип свободи інформації, що був проголошений ще на першій сесії Генеральної Асамблеї ООН у Резолюції 59 (I) «Скликання міжнародної конференції з питань свободи інформації», а згодом ця концепція знайшла своє втілення у Загальній декларації з прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права та ін. Відомо,що концепція свободи інформації передбачає свободу шукати, отримувати та розповсюджувати інформацію будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів. Серед норм, які порушують принцип свободи інформації та фактично нівелюють цей принцип, є правові конструкції та положення законопроекту на кшталт:

«За наявності рішення суду на протязі доби забезпечувати технічними засобами видалення контенту, що завдає шкоди суспільній моралі, у тому числі дитячої порнографії, з національного сегменту мережі Інтернет, а за умов його розміщення поза межами України — надійне блокування доступу до нього з національного сегменту мережі Інтернет;»

«Право на інформаційний простір, вільний від матеріалів, що становлять загрозу фізичному, інтелектуальному, моральному та психологічному стану людини» та інші.

Необхідно звернути увагу також на той факт, що закріплення правових процедур передбачених законом, зокрема: «здійснення моніторингу у сфері захисту суспільної моралі»; «створення Єдиної спеціалізованої інформаційно-телекомунікаційної системи даних щодо стану суспільної моралі»; «здійснення аналізу процесів і тенденцій у сфері захисту суспільної моралі» означає, що держава порушує власну Конституцію, намагаючись замість демократичної, правової держави (ст. 1 Конституції України) побудувати авторитарну державу. Більш того, автори запропонованих змін, прямо кажуть про можливість здійснювати «заходів… пропагандистської діяльності у сфері захисту суспільної моралі», а це означає, що автори порушують заборону, яка встановлена ст.15 Конституції України «жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов’язкова».

На додаток до цього, в самому законі закладені протиріччя, зокрема, зазначається, що одним із принципів цього закону є проголошення принципу верховенства права та заборона цензури, але в той самий час норми цього закону виписані таким чином, що вони порушують вищезазначені принципи.

З огляду на те, що Законопроект про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» суперечить ст. 1, ст. 8, ст. 15, ст. 19, ст. 21, ст. 22, ст. 34, ст. 54, ст. 64 Конституції України, міжнародним зобов’язанням в сфері свободи інформації, зокрема, Резолюції 59 (I) Генеральної Асамблеї ООН «Скликання міжнародної конференції з питань свободи інформації», ст. 19 Загальній декларації з прав людини, ст. 19 Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, ст. 10 Європейській Конвенції з прав людини та основоположних свобод та ін. законопроект про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» необхідно відкликати.

5. Рекомендації

1. Викласти ст. 34 Конституції України в такій редакції[54]:

1. Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від державних кордонів. Ця стаття не перешкоджає державі впроваджувати ліцензування діяльності радіомовних, телевізійних та кінематографічних підприємств.

2. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, які передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, захисту репутації чи прав інших осіб, для запобігання розголошенню інформації з обмеженим доступом або для підтримання безсторонності суду.

3. Здійснення свободи вираження поглядів в літературі, мистецтві та наукових дослідженнях є вільним від будь-яких обмежень.

4. Свобода та плюралізм засобів масової інформації гарантуються.

2. Вилучити словосполучення «інформаційної безпеки» з частини першої ст. 17 Конституції України.

3. Декриміналізувати діяння, передбачені ст. ст. 301, 338 Кримінального кодексу України. Зазначені статті Кримінального кодексу України передбачають кримінальну відповідальність за «наругу над державними символами України» (ст. 301) та «розповсюдження предметів, зображень, творів порнографічного характеру» (ст. 338),

4. Внести зміни до Закону України «Про телебачення та радіомовлення», відповідно до яких замінити відкрити конкурси на відкрити аукціони для отримання ліцензії на мовлення, пов’язане з використанням радіочастотного ресурсу, а також мовлення на вільних каналах багатоканальних мереж.

5. Скасувати Закон України «Про захист суспільної моралі». Ліквідувати Національну експертну комісію України з питань захисту суспільної моралі.

6. Прийняти Закон «Про роздержавлення засобів масової інформації в Україні», в якому передбачити програму реформування державних та комунальних ЗМІ через зміну їхньої системи управління та фінансування відповідно до рекомендацій Ради Європи та ОБСЄ.

7.  Скасувати закони «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» та «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів»; при цьому передбачити скасування окремих пільг журналістам державних ЗМІ та прирівняти їх у правах із журналістами недержавних ЗМІ.

8. Розробити проект закону про права журналістів, використовуючи напрацювання, здійснені Держкомтелерадіо, та проект закону № 9175 від 27 лютого 2006 року «Про захист професійної діяльності журналістів». Ця проблема є достатньо суттєвою на практиці, оскільки, наприклад, права журналістів ТРО законодавством взагалі не визначені.

9. Скасувати процедуру дозвільної реєстрації друкованих засобів масової інформації, що не узгоджується із вимогами статті 10 Європейської конвенції про захист прав людини.

10. Привести закон про захист персональних даних у відповідність до міжнародних стандартів.

11. Внести зміни до законодавства щодо можливості визначення справжнього власника ЗМІ, особливо телеканалів і радіостанцій, а також перехресного володіння друкованими, електронними та іншими ЗМІ, для впровадження ефективного контролю за концентрацією ЗМІ в руках одного власника чи його родини, антимонопольних обмежень на інформаційному ринку відповідно до рекомендацій Ради Європи (наприклад, Рекомендації № R (94) 13), ОБСЄ та Європейського Союзу, а також впровадження необхідних процедур щодо покарання порушників законодавства про концентрацію ЗМІ.

12. Забезпечити швидке та прозоре розслідування всіх заяв щодо випадків насильства та смерті журналістів, а також випадків перешкоджання журналістській діяльності.

13. Посилити контроль за використанням коштів Державний комітетом телебачення і радіомовлення через численні зловживання цим органом влади. Зокрема, зробити прозорою систему замовлення створення телерадіопрограм, книговидання та інших послуг за державні кошти. Ліквідувати цей орган влади Під час розгляду проекту змін до Конституції України передати повноваження цього органу Національній Раді з питань телебачення і радіомовлення, а потім його ліквідувати.

14. Внести зміни до Закону про телебачення та радіомовлення з метою приведення його у відповідність до стандартів Ради Європи, ОБСЄ та Європейського Союзу, а також нещодавно ратифікованої парламентом Європейської конвенції про транскордонне телебачення.

 

 

[1]    Підготовлено Оксаною Нестеренко, експертом ХПГ з питань свободи враження поглядів.

[2]    «Стоп цензурі!», УМА та НМПУ: 2011-й став роком погіршення свободи слова//http://www.telekritika.ua// 2011-12-22/68285

[3]    Там само.

[4]    «Теленовини нині розповідають про інакшу, ніж є, реальність»//http://www.telekritika.ua/expert/2012-01-03/ 68491

[5]    http://www.aup.com.ua

[6]    http://www.mediaosvita.com.ua/monitoring

[7]    Барометр порушень прав журналістів за грудень 2011 р.//http://imi.org.ua/files/Bar12_11.pdf

[8]    Там само.

[9]    Цит. За Якубець Н. Биті, але консолідовані// http://www.telekritika.ua/expert/2012-01-06/68492

[10]   Там само.

[11]   Міліція побила журналістів під Верховною Радою// http://www.telekritika.ua/news/2011-11-03/66944

[12]   За даними статистики МВС 2009–2010 рр.: http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/374130     За даними статистики МВС 2010–2011рр.http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/717134

[13]   11 серпня 2010 року зник харківський журналіст газети «Новий стиль» Василий Климентієв. Міліція одразу почала розслідування, а вже 15 серпня була порушена кримінальна справа за статтею «умисне вбивство». Попри це, за оцінками багатьох експертів у справі не проводиться ефективне та об’єктивне розслідування. До сьогодні залишаються невідомими багато обставин зникнення журналіста і суттєвого прогресу у розслідуванні не спостерігається.(див. Доповідь з прав людини — 2009–2010).

[14]   Миколаївських журналістів побили «заїжджі» податківці з Києва?//http://www.unian.net/ukr/news/news-438887.html

[15]   Там само.

[16]   Там само.

[17]   Там само.

[18]   Журналістам заборонили фотографувати кортеж Януковича//http://tsn.ua/ukrayina/zhurnalistam-zaboronili-fotografuvati-kortezh-yanukovicha.html

[19]   Міліція затримали трьох журналістів за зйомку кортежу Януковичаhttp://ua.politics.comments.ua/2011/ 08/18/158081/militsiya-zatrimali-troh.html

[20]   Охорона кортежу Януковича закривала куртками камери Тві// http://www.telekritika.ua/news/2012-01-16/68771

[21]   До журналіста телеканалу СТБ Сергія Андрушко охорона президента Януковича застосувала силу під час відвідин Януковичем виставки «Агро-2010». «Коли президент вже виступив, він пішов оглядати техніку. Мій оператор пішов за ним разом з іншими. А я трохи запізнився, бо складав техніку, шнури... Коли я теж попрямував за ним, то дорогу мені перекрив невідомий чоловік», — розповів Андрушко. На прохання журналіста представитися, чоловік відповів відмовою. «Коли я попередив його, що все зніматиму на телефон, він заломив мені руки і кинув на землю. До нього приєднався ще один чоловік», — розповів Андрушко (цит. за статтею Охорона Януковича застосувала силу до журналіста СТБ//http://www.pravda.com.ua/photo-video/2010/06/15/5142795/)

[22]   Журналіст СТБ програв ще одну справу// http://imi.org.ua/news/жураліст-стб-програв-ще-одну-справу

[23]   Могильов за вилучення комп’ютерів у журналістів, якщо ті мовчать// http://news.dt.ua/SOCIETY/mogilov_za_viluchennya_kompyuteriv_u_zhurnalistiv,_yakscho_ti_movchat-81476.html

[24]   На суд щодо активіста «Дорожнього контролю» не пустили журналістів. — режим доступу. — http://5.ua/ newsline/184/0/73421

[25]   Исполком строгого режима. — режим доступу. — http://www.kn.ks.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=414:-asmodey&catid=69:2011-03-19-23-16-47&Itemid=126

[26]   «Репортери без кордонів»: у Печерському суді порушують права журналістів// http://tyzhden.ua/News/26019

[27]   Землянська М. Журналіст оскаржує недопуск до Київради. — режим доступу. — http://www.svidomo.org/defend_article/5829

[28]   Одеські журналісти прориваються до міськради через прокуратуру. — режим доступу. — http://www.unian.net/ukr/news/news-447511.html

[29]   Котовська міськрада заперечує, що не пускає журналістів на засідання. — режим доступу. — http://www.telekritika.ua/news/2011-08-03/64810

[30]   Див. Рішення Сіверськодонецької міської ради №791 «Про затвердження Положення про порядок акредитації засобів масової інформації». — режим доступу. — http://www.sed-rada.gov.ua/organi-vladi/rada-info/archive/dvadcyata-chergova-ses456ya-m456sko-radi-vi-sklikannya-v456d-26-08-2011-r/r456shennya-No791/? searchterm=Положення%20про%20порядок%20акредитації%20засобів%20масової%20інформації

[31]   У Сіверськодонецьку журналісти не зможуть без акредитації потрапити на відкриті заходи влади. — режим доступу. — http://www.telekritika.ua/news/2011-09-09/65612

[32]   Исполком строгого режима. — режим доступу. — http://stop-x-files-ua.org/?p=6187

[33]   Барометр свободи слова. Вересень 2011 року. — режим доступу. — http://imi.org.ua/content/барометр-свободи-слова-вересень-2011-року

[34]   Редакція газети «Крым сегодня» заявляє про тиск місцевої влади. — режим доступу. — http://www.telekritika.ua/news/2011-08-30/65327

[35]   Розпорядження Одеського міського голови № 579-01р від 23.05.2011р. «Про затвердження Правил пропуск­ного режиму до адміністративної будівлі Одеської міської ради»// http://www.odessa.ua/acts/mayor/34574

[36]   У Сіверськодонецьку журналісти не зможуть без акредитації потрапити на відкриті заходи влади// http://www.telekritika.ua/news/2011-09-09/65612

[37]   http://kmr.ligazakon.ua/SITE2/l_docki2.nsf/alldocWWW/95B040C158F18209C22573C0004CA3F9?OpenDocument

[38]   Довженко О. Сповідь журналістки, яку нібито звільнили через статтю про торезький інтернат// http://helsinki.org.ua/index.php?id=1298452704

[39]   Журналісти заявляють, що мер Чернівців не дає їм працювати//http://www.pravda.com.ua/news/2011/03/13/ 6009600/

[40]   На Херсонщині редакторам комунальних газет заборонили критикувати владу//http://www.telekritika.ua/news/2011-12-13/68013

[41]   У регіонах посилюється тиск на ЗМІ//http://tyzhden.ua/News/34920

[42]   На Донбасі створено Громадський Рух «Донбас без цензури»//http://ngo-ua.org/donbas-bez-cenzuri/104-stvoreno-ruh-donbas-bez-zensury

[43]   Про брутальні порушення свободи вираження поглядів в Харкові//http://www.khpg.org/index.php?id=1316257366

[44]   Там само.

[45]   ОБСЄ закликає Україну розібратися з харківськими каналами//http://helsinki.org.ua/index.php?id=1316771097

[46]   Комітет свободи слова звернеться до президента і ГПУ щодо припинення мовлення харківських каналів//http://www.telekritika.ua/news/2011-09-21/65920

[47]   Комітет свободи слова звернеться до президента і ГПУ щодо припинення мовлення харківських каналів//http://www.telekritika.ua/news/2011-09-21/65920

[48]   Спільні рекомендації, напрацьовані за результатами третього засідання Міжвідомчої робочої групи з аналізу стану додержання законодавства про свободу слова та захист прав журналістів//http://www.president.gov.ua/ content/rekomendacii_harkiv.html

[49]   Возбуждено уголовное дело по рейдерскому захвату «Форы»//http://atn.ua/newsread.php?id=72189

[50]   Опозиційна телекомпанія відновила мовлення без підконтрольних владі Одеси телемереж//http://tyzhden.ua/News/34878

[51]   ТРК «Антена-плюс» звернулася до народних депутатів України по допомогу//http://antenna.com.ua

[52]   НАМ просить Комітет свободи слова унеможливити тиск місцевої влади на операторів телекомунікацій// http://www.telekritika.ua/news/2011-09-21/65917

[53]   Там само.

[54]   Ця редакція була запропонована у проекті Конституції В.В. Речицьким (конституційний експерт Харківської правозахисної групи, доцент Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого)

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори