пошук  
версія для друку
21.03.2012

Права людини в Україні 2011. XX. ПРАВА ЖІНОК: ЧИ ПОМІЧАЄ СУСПІЛЬСТВО ЇХ ПОРУШЕННЯ

   

[1]

1. Соціально-політичний контекст

В 2011 р. продовжувався розвиток негативних тенденцій, які сформувалися в попередньому році. Мова йде, зокрема, про збільшення кількості дискримінаційних виявів по відношенню до жінок, невиконання з боку Уряду навіть і тих невеликих обов’язків, взятих на себе, відсутність механізмів захисту від ґендерної дискримінації. Загрозливою є заборона в судовому порядку, всупереч діючій Конституції, мирних зібрань громадян, які відстоюють свої права. Відбувається тотальний контроль за усіма учасниками будь-яких мирних акцій, в т. ч. відео фіксування облич усіх учасників мирних акцій працівниками міліції, з чим вже зіштовхнулися активістки організацій під час мирних акцій та пікетів.

Внесений до Верховної Ради законопроект щодо діяльності громадських організацій передбачає заборону фінансування від міжнародних донорів, що повністю унеможливить діяльність українських жіночих організацій та організацій ґендерного напрямку.

Серйозною проблемою комунікації з органами державної влади є відсутність реагування з їх боку на листи та звернення, всупереч законам України «Про доступ до публічної інформації» та «Про звернення громадян». Наприклад, на більшу кількість направлених Центром «Ла Страда — Україна» листів та звернень не було отримано відповіді.

В 2011 р. прояви дискримінації по відношенню до жінок із сфери вербальної та політичної почали переходити у сферу законодавчу. Занепокоєння викликає той факт, що саме Міністерство соціальної політики, що є уповноваженим органом державної влади у сфері впровадження ґендерної політики, виступає ініціатором законодавчих ініціатив, які сприяють погіршенню ситуації жінок.

2. Міжнародний контекст

Міжнародний контекст був також неоднозначним. З травня по листопад 2011 р. Україна головувала в Комітеті Міністрів Ради Європи. Основними темами головування були обрані захист прав дитини та права жінок. В травні в Києві буда проведена Міжнародна конференція із захисту прав дітей. Наприкінці жовтня — Міжнародна конференція із розвитку інституційних механізмів впровадження ґендерної рівності. Обидві конференції відрізнялися непрозорою підготовкою з боку Уряду, високим рівнем учасників з інших держав та міжнародних організацій, і (особливо друга) формалізмом.

7 листопада 2011 року Україна підписала Конвенцію Ради Європи по боротьбі із насильством щодо жінок та домашнім насильством[2].

23 червня 2011 р. в Парламентській Асамблеї Ради Європи у Страсбурзі під час засідання Комітету із рівних можливостей жінок і чоловіків ПАРЄ відбулися спеціальні слухання, присвячені стану дотримання прав жінок в Україні, що стало практичним виявом занепокоєння забезпеченням прав жінок з боку Української держави.

Вперше, за всі роки здійснення моніторингу виконання Україною зобов’язань, взятих державою при вступі до Ради Європи, який здійснюється моніторинговою групою Парламентської Асамблеї Ради Європи, в 2011 р. були включені питання прав жінок та ґендерної рівності, що також є свідченням погіршення ситуації в цій сфері.

У 2010 р. Україна прозвітувала про виконання Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації жінок (шоста та сьома об’єднана доповідь), отримала Заключні зауваження, яка має виконувати, інформацію про що має подаватися частково в 2012 р., а повністю — в наступній доповіді в 2014 р. Водночас аналіз динаміки соціальних процесів та державної політики в 2011 р. спонукає до здебільшого песимістичних висновків щодо дотримання української державою взятих на себе зобов’язань[3].

3. Руйнування інституційних механізмів

Найбільшою проблемою 2011 р. було руйнування внаслідок адміністративної реформи інституційного механізму впровадження ґендерної рівності та захисту прав жінок. Указом Президента 9 грудня 2010 р. ліквідоване Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, яке було уповноваженим органом центральної виконавчої влади у зазначених сферах. Указами Президента від 6 квітня 2011 р. були затверджені положення про центральні органи виконавчої влади і функції ліквідованого Міністерства частково передані Міністер­ству соціальної політики. Але лише з 1-го листопада 2011 р. в Міністерстві соціальної політики України почав діяти Департамент сімейної політики, який замінив Департамент сімейної та ґендерної політики. Як видно з нової назви, ґендерні питання не є провідними для новоствореного департаменту, і ґендерна проблематика обмежується сімейними питаннями, що значно звужує розуміння ґендерної проблематики. Як наслідок — протягом 2011 р. не була затверджена Державна програма сприяння впровадженню ґендерної рівності та Державна програма підтримки сім’ї на 2011-2015 рр., розроблені ще в 2010 р.

Відсутність чіткої владної вертикалі у цій сфері негативно відбивалася на діяльності державних структур на місцевому рівні та органів місцевого самоврядування, призводить до їх мінімізації. Існує серйозна загроза втрати матеріальної бази (регіональні ґендерні ресурсні центри) та людського потенціалу (службовці, які відповідальні за ґендерну політику на місцях, підготовлені ґендерні експерти для роботи на регіональному рівні) у зв’язку з адміністративною реформою. На сьогодні, за інформацією з місцевих органів виконавчої влади, відділи, відповідальні за реалізацію Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей» отримують вказівки з трьох різних центральних органів виконавчої влади — Міністерства соціальної політики, Міністерства освіти, молоді та спорту і Державної служби молоді та спорту України. Більшість діяльності впроваджувалась міжнародними та громадськими організаціями та за їх ініціативами.

Окрім руйнування інституційного механізму, в 2011 р. було чимало демонструвань нелогічних управлінських рішень в цій сфері. Наприклад, доручення розробити Державну програму підтримки сім’ї[4] було надане 7 грудня 2011 р. під час засідання Уряду ні Міністерству соціальної політики, де є Департамент сімейної політики, а Міністерству освіти, науки, молоді та спорту.

2011 р. ознаменувався подальшою бездіяльністю радника Прем’єр-міністра України з ґендерних питань. Запровадження такої посади в 2010 є саме по собі позитивним кроком, однак в умовах, коли радниця не має можливості обговорювати питання з керівником та працювати з його командою для втілення ґендерної політики, існування такої посади є суто формальним, позбавленим реального змісту і лише вводить в оману українську та міжнародну громадськість. Положення про Радника з ґендерних питань відсутнє. Протягом 2011 р. на чисельні запити представників громадських організацій Радник не представила ніякої інформації про свою діяльність. Не було публічних виступів або подань радника на чисельні факти порушення прав жінок, окрім єдиного інтерв’ю для радіо «Німецька хвиля», що не дозволяє сприймати цю посаду як вияв інституалізації політики ґендерної рівності.

Внесення на розгляд громадськості проекту Указу Президента України «Про Стратегію боротьби з дискримінацією в Україні» внесло додаткові непорозуміння внаслідок того, що її запровадження мало повністю змінити інституційний механізм, зруйнувавши існуючий без помітного підвищення його ефективності в цілому. Окрім того, в проекті Стратегії не приділяється необхідна увага питанню подолання ґендерної дискримінації.

4. Проекти змін законодавства: на шляху до просування Подпись: –гендерної рівності

07 грудня 2011 р. Комітетом Верховної Ради України з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин було розглянуто проект Закону України «Про внесення змін до деяких законів України (щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у сфері праці)», реєстр. № 8487 від 12.05.2011 р. У проекті пропонується доповнити низку законодавчих актів України положеннями щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків. Зокрема, закони, що регламентують вибори народних депутатів України, вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів, доповнити положеннями про забезпечення представництва в кожній п’ятірці кандидатів у депутати як жінок так і чоловіків на рівні не менше 2 осіб однієї статі. В Законі України «Про забезпечення рівних прав та рівних можливостей жінок і чоловіків» дати визначення нових термінів «пряма форма дискримінації», «непряма форма дискримінації», «системна дискримінація», «сексизм» тощо.

При загальній позитивній оцінці, законопроект викликає критичні зауваження. Зокрема, окремі закони, до яких пропонуються зміни, прийняті в новій редакції (про державну службу, про вибори народних депутатів України, підготовлений до другого читання проект Трудового кодексу України, в якому передбачено антидискримінаційні положення). Законопроект направлений на доопрацювання в Комітет. Разом з тим, оскільки, національне законодавство з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків потребує подальшого розвитку і вдосконалення, при в Комітеті ВР з питань прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин створена Робоча Група по вдосконаленню та розвитку законодавства у сфері ґендерних відносин. Група має відкритий склад і має розпочати роботу із розробки оновленої версії Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

5. Проекти змін законодавства: на шляху до заперечення Подпись: – Гендерної рівності

Всупереч статті 4 Конвенції ООН про ліквідацію всі форм дискримінації щодо жінок в законодавстві України відсутні плани чи окремі тимчасові спеціальні заходи.

Найбільша кількість дискримінаційних проектів нормативно-правових актів на сьогодні виходить з глибин Міністерства соціальної політики (без будь-яких консультацій із громадськістю чи обговорень). Як наступ на права жінок можна розглядати законопроект 9516, поданий Кабінетом Міністрів України, яким вносяться зміни до Закону України «Про дер­жавну допомогу сім’ям з дітьми»[5]. Як зухвало зазначається в пояснювальній записці до законопроекту, «проект акта розроблено на виконання заходів щодо виконання Програми економічних реформ на 2010–2014 роки „Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава» стосовно уніфікації підходів до надання всіх видів соціальної допомоги на принципах адресності та урахування доходів» Його мета — впровадження єдиних підходів щодо надання різних видів соціальної допомоги з урахуванням рівня доходів сімей. Ним пропонується «обмежити право отримання допомоги на дитину одиноким матерям для осіб, у яких середньомісячний сукупний дохід сім’ї перевищує величину, що розраховується як сума встановлених на час звернення відповідних прожиткових мінімумів для кожної дитини та середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки, що склалася в Україні в місяці, що передує періоду, за який обчислюється сукупний дохід. «Статтю 183 доповнити частиною такого змісту: «Допомога на дітей одиноким матерям, одиноким усиновлювачам, матері (батьку) в разі смерті одного з батьків не призначається, якщо середньомісячний сукупний дохід сім’ї перевищує величину, що розраховується як сума встановлених на час звернення відповідних прожиткових мінімумів для кожної дитини до 18 років, яка виховується в сім’ї, та для кожного іншого члена сім’ї та дитини, яка навчається до 23 років, — середньої заробітної плати, визначеної для працівників, зайнятих у галузях економіки, що склалася в Україні в місяці, що передує періоду, за який обчислюється сукупний дохід». Цей Закон в разі прийняття має набрати чинності з 1 січня 2013 року.

Критику з боку громадськості викликають і експерименти Уряду, які спрямовані на погіршення становища жінок з дітьми. Так, у грудні 2011 р. Уряд планує провести експеримент — запровадити непрямі методи оцінки доходів громадян, які претендують на соціальну допомогу. Це передбачає оцінку доходів і витрат з тим, щоб «індивідуально оцінити достаток кожної матері». Цей метод вже застосовують у Волинській, Кіровоградській та Чернігівській областях. Тепер, як заявив міністр соцполітики С. Тігіпко, експеримент поширять на всю країну. Це пояснюють браком коштів у держбюджеті[6].

Викликає занепокоєння і законопроект, яким вносяться зміни до Закону України «Про захист суспільної моралі», який не стільки захищає дітей від негативного інформаційного впливу, скільки обмежує різні права громадян, в т. ч., несе загрозу правам жінок.

Оновлений Податковий кодекс негативно вплинув на жінок-підприємниць, які працюють у малому та середньому бізнесі або за контрактом, позбавивши їх та їхні сім’ї доходів. Пенсійна реформа шляхом підвищення пенсійного віку жінок, без врахування подвійного навантаження, розриву в заробітній платі чоловіків та жінок тощо матиме негативний вплив на вразливі категорії жінок.

6. (Не)можливість оскарження фактів дискримінації за ознакою статі

В 2011 р. Експертна Рада з питань розгляду скарг на факти дискримінації за ознакою статі збиралася лише один раз в квітні 2011 року. Представницями громадських організацій було відправлено лист з питаннями щодо відновлення роботи Експертної Ради директору Департаменту сімейної політики Міністерства соціальної політики та Міністру соціальної політики. Відповіді на кінець року так і не було.

Спроби вирішити питання протидії ґендерній дискримінації у судовому порядку показали відсутність реальних механізмів та доступу до справедливого суду. Так, за результатами розгляду позову «Ла Страда — Україна» до Кабінету Міністрів України та МВС України, поданого в порядку адміністративного судочинства, з приводу дискримінаційних для жінок правил вступу до ВНЗ МВС України та ґендерно дискримінаційного експерименту, Адміністративний суд м. Києва не виявив фактів дискримінації за ознакою статі. Так само, як в 2010 р. суди не побачили ґендерної дискримінації у висловах прем’єр-міністра України М.Азарова. Не маючи можливості захисту на національному рівні, підготовлена перша скарга до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок.

Можна також говорити про складнощі ідентифікації порушень прав жінок та ґендерної дискримінації. Більшість людей в Україні не усвідомлюють, що таке «ґендерна дискримінація», «сексуальні домагання» тощо, і що треба робити у разі попадання в подібну ситуацію. Законодавство не створює достатніх умов для судових позовів, а не чисельна судова практика показує ще і упередження суддів в розгляді подібних справ. Відсутність принципу перенесення тягаря доведення на відповідача у подібних справах зменшує імовірність успішного вирішення таких питань в судах.

Водночас, тренінги із захисту прав жінок та протидії ґендерній дискримінації, організовані та проведені УГСПЛ в 2011 р., показали дуже низький рівень зацікавленості в цій проблематиці серед громадських організацій правозахисного спрямування. Таким чином, не дивлячись на здійсненні зусилля, включення ґендерної проблематики в порядок денний правозахисних організацій відбувається дуже повільно, або не відбувається зовсім.

7. Сексизм в інформаційному та медійному просторі

В 2011 р. з’являлися нові сексистські висловлювання керівників держави. Виступаючи під час Форуму в Давосі, Президент України запросив європейців в Україну, додавши, що на Україну треба «подивитися власними очима» у той час, «коли почнуть квітнути каштани в Києві і у містах українських почнуть роздягатися жінки»[7]. В не менш сексистському дусі пролунали «виправдовування» голови фракції Партії Регіонів в Верховній Раді України О.Єфремова: «Мені як чоловіку приємно, що весною у нас розквітає природа і (приємно) дивитися на наших жінок. Для того, щоб зрозуміти цей гумор, необхідно жити в Україні», — сказав він»[8].

У 2011 р. спостерігалася тенденція зростання проявів сексизму в рекламі та ЗМІ. На цьому фоні наглядною була бездіяльність держави та неспроможність захистити жінок від порушення їх прав в ґендерно-стереотипних програмах у ЗМІ та поширенні сексистської реклами навіть за багаторазових звернень громадських організацій до представників владних структур, представників агенцій та власників програм та реклами. Проблемою є відсутність досвіду успішних судових практик щодо подібних справ.

8. Поява та поширення фундаменталістських рухів

В 2011 р. реальною стала загроза втручання церкви та її протистояння реалізації державної ґендерної політики: пишуться листи до центральних органів виконавчої влади, подаються законопроекти щодо визнання цієї політики шкідливою для традицій українського суспільства, видаються масовими накладами брошури із спотвореною інформацію щодо суті ґендерної політики.

У Верховній Раді з вуст депутатів все частіше звучать гомофобні заклики та пропозиції. В 2011 р. була створена Депутатська молитовна група, яка підтримує в т.ч. фундаменталістські та патріархатні цінності під гаслами захисту «традиційної» родини, що виявилося під час Парламентських слухань 21 вересня 2011 р. із проблем сучасної родини в Україні.

9. Дискримінація жінок на ринку праці

Спостерігається бездіяльність держави та неспроможність захистити жінок від ґендерно-стереотипних ставлень на ринку праці. Продовжується поширення дискримінаційних за ознакою статі оголошень про прийняття на роботу, що не знаходить протидії з боку держави. Ґендерно-стереотипні ставлення унормовані в інформаційних матеріалах з опису професій (ІМОП), які пропонуються усіма державними центрами зайнятості. Роботодавці, як у приватному, так і в державному секторах, регулярно підкреслюють бажану стать працівника в оголошеннях про вакансії та використовують інформацію про сімейні обставини, яку вони вимагають під час співбесід, аби відмовити жінкам у роботі. Вимоги щодо віку та зовнішності теж стають перепоною, навіть якщо жінки цілковито відповідають посаді за своїми професійними якостями.

Українське законодавство забороняє жінкам обіймати певні посади та виконувати певну роботу. Такі заходи мали на меті захистити жінок від важких та небезпечних умов праці. Але кількість цих обмежень перевищує прийняті міжнародні норми регулювання праці жінок, а визначені українським законодавством інструменти захисту жінок базуються на необ’єктивних критеріях, що суперечать принципам ґендерної рівності, справляючи дискримінаційний ефект на жінок, знижуючи їх конкурентоспроможність на ринку праці.

Нехтування у багатьох випадках роботодавцями нормами трудового законодавства щодо забезпечення гарантій зайнятості для осіб з сімейними обов’язками, низький рівень обізнаності керівників органів управління, підприємств, установ та організацій, командирів військових формувань щодо ґендерних питань, відсутність належної правової допомоги на місцевому рівні, а також низький рівень правових знань у самих жінок стосовно механізмів захисту своїх прав.

Проект закону «Про державну службу» (Ст.42) передбачає звільнення державного службовця у разі «нез’явлення на службі протягом більш як 60 календарних днів поспіль або більш як 100 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв’язку з вагітністю та пологами)». Зазначене положення стосується, насамперед, жінок, які зазвичай опікуються здоров’ям дітей та інших членів родини, а тому можуть підпадати під подібну категорію.

У більшості в малому та середньому бізнесі жінки, що працюють як найнятий персонал, не мають трудових книжок, не заключають контрактів або трудових угод так, як це є додатковим тягарем для їхніх зарплат а власники не бажають за них платити податок. У першу чергу це: відсутність трудового стажу, відсутність виплат лікарняних, щорічних відпусток та інших видів соціального захисту. Державні органи інспектування перевіряють тільки наявність медичних довідок, а не соціальну захищеність працівниць.

Спостерігається також відсутність організованої та системної протидії сексуальним домаганням щодо жінок в сфері праці (замовчування випадків, перепони у розгляді справ в судовому порядку, інше).

10. Політичне й громадське життя

В 2011 р. не змінилася ситуація із представленістю жінок на вищих щаблях влади та в державному управлінні, серед членів Уряду, голів обласних державних адміністрацій. Низьким залишився відсоток жінок серед народних депутатів, обласних та міських рад. Разом з тим, проект нового виборчого закону не містить положень про ґендерне квотування. Відсутні офіційні дані щодо кількісних та якісних показників чисельності жінок у міжнародних делегаціях та представництвах України в інших країнах.

У грудні 2011 р. в Верховній Раді України створено міжфракційне об’єднання депутатів «За рівні можливості», які вважають, що тема ґендерної рівності є важливою для України, в т. ч. в питанні сприйняття цієї проблематики суспільством. Ініціатори створення об’єднання пріоритетними задачами вважають відстоювання рівних можливостей чоловіків і жінок в питаннях здобуття роботи, освіти, доступу до медицини, участі в суспільно-політичному житті України[9].

11. Права жінок-мігранток та біженок

Ознакою сьогодення є збільшення кількості емігрантів та емігранток з мусульманських країн й вплив мусульманської культури та цінностей, що є різновекторною із ідеями ґендерної рівності. При цьому відсутня система охорони прав жінок-емігранток. Маніпулювання окремими поняттями національної ментальності та традицій», відірваними від загального, не заангажованого історичного та сучасного суспільного контексту, посилюють ґендерну дискримінацію, зневажують й принижують роль жінки у розвитку українського суспільства. Не враховуються інтереси й потреби жінок з етнічних меншин, що призводить до посилення ґендерної дискримінації в контексті неповаги до етнокультурних особливостей етнічних груп українського суспільства.

12. Освіта

29 грудня 2010 р. Кабінетом Міністрів України затверджено Розпорядження № 2355-р «Про проведення експерименту з підготовки фахівців для МВС», яке обмежує право жінок на освіту у вишах системи МВС.

Система державної освіти потребує впровадження системних ґендерних підходів. В той же час не існує державної системи підготовки фахівців з ґендерної проблематики у системі ВНЗ. Внаслідок епізодичного включення ґендерної компоненти в державну начальну, середню та вищу освіту в освіті продовжують існувати різновекторні підходи, що безумовно гальмує процес впровадження ідей ґендерної рівності в цілому у суспільстві.

З 2010 р. за підтримки Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні проводяться тренінги з державної ґендерної політики для державних службовців та ґендерної освіти для вчителів. Тренінги мають на меті підвищення ґендерної поінформованості та обізнаності даних груп. На жаль, участь у тренінгах здебільшого беруть особи, які не мають впливу на прийняття рішень та розподіл фінансових ресурсів. Водночас, у осіб, які займають високі пости, відсутня ґендерна чутливість і ґендерна поінформованість. Як наслідок — відсутність системних змін у всіх сферах та на всіх рівнях.

Міністерство освіти і науки України рекомендує дискримінаційні тексти. Приклад:
Видання О.М. Павліченко, Англійська мова. Підсумкові контрольні роботи.

Обмеженість у доступі жінок до навчання в системі професійно-технічних навчальних закладів за спеціальностями, які мають більший попит на ринку праці, пов’язані з використанням новітніх технологій, та забезпечують більшу економічну незалежність/стабільність. Державні стандарти професійної освіти (за компетенціями, конкретними професіями), містять стереотипний розподіл професійної освіти за „жіночими» та „чоловічими» спеціалізаціями, що відображається в дискримінації жінок при виборі професії та у подальшому працевлаштуванні. Спостерігається також низький рівень регулювання працевлаштування жінок — випускниць професійно-технічних навчальних закладів.

13. Охорона здоров’я й планування сім’ї

Масове закриття ФАПів, лікарень, в сільській місцевості ускладнює і без того обмежений доступ жінок до відповідних послуг, позбавляє їх робочих місць, кількість яких в селі також обмежена. У більшості дівчата та жінки з малих міст та сіл не мають достатньо коштів на транспорт та на лікування і часу для отримання якісних послуг. Місцеві органи влади не звертають уваги і не створюють умов для полегшення життя жінок, які живуть з ВІЛ/СНІД (їх вважають ізгоями), дівчат, які працюють в секс-бізнесі. Всі вони мають подвійну дискримінацію. На сьогодні тільки за наявності громадських організацій жінки можуть отримати допомогу.

14. Жінки, що проживають у сільській місцевості

Відсутність фахівців, центрів та закладів соціального призначення не дозволяють жінкам у сільській місцевості отримати захист від домашнього насильства. Обмежений доступ сільських жінок до ресурсів та користування ними: відсутність сучасних умов для цивілізованого побуту; важкі умови праці, в яких жінки переважно виконують ручну роботу; обмежений доступ до навчання новим технологіям та неможливість придбати технічні засоби для ведення господарства, тому що немає можливості отримати кредити; до участі у прийнятті рішень, плануванні та контролюванні процесом створення та розвитку кооперативів, особливо в стратегічних агроекономічних галузях (наприклад, зерновиробництво та зберігання, зернотрейдерство; виробництво м’яса), що є перспективними для відродження сільського господарства.

15. Соціальна сфера

Проблемою була і залишається відсутність або обмеження у доступі до соціальних по­слуг. Наявність центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді дозволяла жінкам до 35 років та жінкам з дітьми отримувати безкоштовну допомогу соціальних працівників, психологів та юристів, була можливість перебувати у закладах соціального захисту (притулки, центри реабілітації). Після реформування центральних органів влади хвиля реформувань торкнулась і місцевого рівня: заклади соціального призначення починають ліквідуватись, передаватись у підпорядкування іншим організаціям, не фінансуються, працівники соціальної сфери скорочуються. Заплановані експерименти у соціальній сфері здійснюються в інтересах багатих, а не тих, хто потребує допомоги.

Непродумані дії щодо збільшення виплат у зв’язку із народженням дитини та відсутність заходів, що передбачають підвищення відповідальності батьків до виховання дітей, призвели до підвищення рівня народжуваності у соціально неадаптованих сім’ях. Законодавчі зміни щодо виключення часу відпустки по нагляду за дитиною із загального страхового стажу також призводять до погіршення ситуації жінок та сімей із дітьми, всупереч задекларованим державою принципам підтримки сім’ї та розвитку демографічної політики.

16. Рекомендації

1. Продовження роботи по доопрацюванню та лобіюванню прийняття Державної програми впровадження ґендерної рівності в українському суспільстві 2012–2016 рр., уточнення на основі положень Конвенції ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок розробленого проекту та індикаторів із залученням незалежних експертів та громадських організацій.

2. Підготовка інформації від громадських організацій до Комітету ООН по ліквідації дискримінації щодо жінок про виконання п. 31 Заключних зауважень Комітету за результатами представлення Україною (січень 2010 р.) шостої та сьомої періодичної доповіді про виконання Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, що стосується політичної участі жінок.

3. Підготовка інформації від громадських організацій до Ради ООН з прав людини з приводу прав жінок та ґендерної рівності до другого Універсального періодичного огляду з прав людини.

4. Моніторинг виконання в 2012 р. положень Основних напрямків економічного та соціального розвитку України у сфері впровадження ґендерної рівності та захисту прав жінок

5. Участь в робочій групи по вдосконаленню законодавства у царині ґендерної рівності, створеній у Комітеті Верховної Ради України із прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин.

6. Продовжувати просвіту громадськості у сфері прав жінок та ґендерної рівності, проводити інформаційні кампанії.

7. Більш активно використовувати судові позови як інструмент захисту прав жінок, а також інструменти міжнародних організацій.

8. Більш активно використовувати Закону «Про доступ до публічної інформації» для захисту та відстоювання прав жінок.

9. Більш активно використовувати можливості Уповноваженого з прав людини, надсилаючи звернення із зазначених питань.

10. Провести в 2012 р. моніторинг виконання Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків».

11. Проводити тренінги для громадських правозахисних організацій, особливо юристів, з питань ідентифікації випадків ґендерної дискримінації та захисту від них.

…І досі актуально (невиконані рекомендації
попередньої доповіді правозахисних організацій — 2009–2010 рр.)

1. Розробити та виконувати план дій на виконання Рекомендацій Комітету ООН про ліквідацію дискримінації щодо жінок.

2. Відпрацювати дієвий та незалежний механізм реагування на скарги з питань ґендерної дискримінації.

3. Скасувати наказ № 155 Кабінету Міністрів України «Про затвердження рекомендацій щодо зовнішнього вигляду (дрес-коду) працівників Секретаріату Кабінету Міністрів України».

4. Запровадити реальну освіту державних службовців у сфері ґендерної політики.

5. Проводити іспити та заліки із знання Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» для державних службовців всіх рівнів.

6. Запровадити практику публічних дебатів для політиків та державних службовців вищого рівня з різних суспільних питань, в тому числі — ґендерної рівності.

 

 

[1]    Розділ підготовлений К. Левченко — Міжнародний жіночий правозахисний центр «Ла Страда — Україна», Олена Суслова — Інформаційно-консультаційний жіночий центр.

[2]    25 листопада 2011 року, першою, серед 17 країн, що підписали цю Конвенцію, ратифікувала Туреччина.

[3]    При підготовці розділи використані матеріали учасників Ґендерної стратегічної платформи — неформального об’єднання експертів в галузі прав жінок та гендерних питань: В. Бондаровської, Т. Ісаєвої, Л. Колос, Н. Костюк, Е. Ламах, Л. Магдюк, К. Левченко, Л. Нечипоренко, М. Руденко, А. Савенок, О. Савенка, О. Семіколенової, М. Скорик, Я. Сорокопуд, Ю. Стребкової, О. Суслової та інші.

[4]    «Вступне слово Прем’єр-міністра Миколи Азарова на засіданні Кабінету Міністрів України 7 грудня 2011 року.» Урядовий портал ; «Очевидно, что главное условие реализации наших планов — это стабильное, точнее, ускоренное развитие экономики. Прежде всего, я ставлю Министерству образования, науки, молодежи и спорта задание разработать новую Государственную программу поддержки семьи до 2015 года. Кстати, предыдущая программа завершилось еще в 2010 году. И министру не надо было ждать указания от премьер-министра, чтобы инициировать новую», — сказал он. www.liga.net

[5]    http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=41918

[6]    О. Веснянка. Ви отримуєте на дитину 200 гривень допомоги? За вами стежитимуть сусіди — http://www.dw-world.de/dw/article/0,,15555979,00.html. «Перевірятимуть, зокрема одиноких матерів, інспектори управлінь праці і соцзахисту опитуватимуть сусідів про доходи мам-одиначок. Виплати не призначатимуть тим жінкам, які мають кондиціонер, сучасний велосипед, скутер, посудомийну машину, хто робить ремонт з використанням дорогих будматеріалів. Ще інспектори мають цікавитись співмешканцями таких жінок і квартирантами, породистими тваринами та отриманням грошових переказів».

[7]    Андрій Лавренюк Янукович у Давосі запросив інвесторів в Україну, коли роздягнуться жінки http://www.unian.net/ukr/news/news-418652.html

[8]    http://www.unian.net/ukr/news/news-418812.html. — «Я дотримуюся тієї думки, що у нас дуже красиві дівчата і жінки, і коли приїжджають з інших країн і бачать те, що у нас є на вулицях… А те, що возять у машинах — ще краще… Тому це напевно так», — додав Єфремов.

[9]    http://portal.rada.gov.ua/rada/control/uk/publish/article/news_left?art_id=292268&cat_id=374861

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори