пошук  
версія для друку
21.03.2012

Права людини в Україні 2011. XXII. НАСИЛЬСТВО В СІМ’Ї — ЯК ВИЯВ ҐЕНДЕРНОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ ТА ПОРУШЕННЯ ПРАВ ЛЮДИНИ

   

[1]

Насильство є причиною розпаду тисяч українських сімей. Близько 90% потерпілих від насильства в сім’ях за даними МВС — жінки. Будучи виявом порушень прав людини та ґендерно обумовленим явищем, воно порушує основоположне право людини на життя: більше 1 000 жінок в Україні щорічно гинуть від рук своїх близьких. Понад 100 000 звернень за фактами насильства в сім’ї — це лише дані офіційної статистики МВС протягом одинадцяти місяців 2011 р. Наведені цифри свідчать про те, що чинна державна політика попередження та боротьби з насильством в сім’ї потребує оптимізації і удосконалення на всіх рівнях.

У 2010 р. на профілактичному обліку перебувало майже 92 тис. кривдників, з них чоловіків — 84,2 тис. У першому півріччі 2011 р. цей показник дорівнював 102,1 тис. кривдників, з них 94,4 тис. — чоловіки. Щороку кількість осіб, які перебувають на обліках в ОВС за вчинення насильства в сім’ї, зростає (табл.1).

Табл. 1.

Рік

 

2005

 

2006

 

2007

 

2008

 

2009

 

2010

 

6 місяців
2011

 

Кількість чоловіків

 

72 194

 

74 571

 

77 664

 

8 760

 

85 680

 

94 399

 

97 260

 

Кількість жінок

 

10 638

 

9 284

 

9 098

 

8 760

 

7 190

 

7 227

 

7 212

 

Усього осіб, які перебувають на обліку в міліції за вчинення насильства в сім’ї

 

84 155

 

85 178

 

87 831

 

85 085

 

93 327

 

101 652

 

104 472

 

Завдяки Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», який було прийнято в 2001 р., стали видимими масштаби проблеми, хоча існуюча статистика залишається верхівкою айсбергу. Визначені органи державної влади, відповідальні за координацію дій щодо протидії насильству в сім’ї. Розпочалося впровадження роботи соціальними службами та управліннями у справах сім’ї, дітей та молоді. Здійснювалися масштабні освітні проекти для різних категорій фахівців та інформаційні кампанії (наприклад, «Залишайся людиною» та «Давай разом»). Зроблений аналіз судової практики. Розроблені та впроваджуються корекційні програми для осіб, які скоїли насильство в сім’ї. Але ці позитивні надбання не призвели поки до того, щоб особа, яка потерпає від насильства в сім’ї, отримувала б належний захист, а кривдник був притягнений до належної відповідальності. Свідченням тому є стрімке зростання кількості звернень до ОВС та на Національну «гарячу лінію» з питань запобігання насильству та захисту прав дитини. Починаючи з листопада 2004 по грудень 2011 рр., на НГЛ з питань запобігання насильству та захисту прав дітей надійшло 23 350 дзвінків. За 2011 р. (в грудні порахована кількість дзвінків за 10 днів) надано 11 400 консультацій.

Табл. 2. Винесення захисних приписів та притягнення
до адміністративної відповідальності за їх невиконання[2][3]

 

Рік

 

Всього
на обліку

 

Поставлено на облік
в поточному періоді

 

Винесено
захисних
приписів

 

Складено адмін. протоколів
за ст. 173-2 за невиконання
захисного припису

 

1.

 

2008

 

85 085

 

66 119

 

6 394

 

1 505

 

2.

 

2009

 

93 327

 

72 945

 

6 551

 

1 604

 

3.

 

2010

 

102 133

 

81 135

 

6 684

 

Даних немає1

 

4.

 

2011 6 міс.

 

104 892

 

44 088

 

2 706

 

Даних немає

 

 

З метою моніторингу виконання дільничними інспекторами міліції норм Закону «Про попередження насиль­ства в сім’ї» в липні-вересні 2011 р. було проанкетовано 294 міліціонери у восьми областях України та в м. Сімферополі (АРК). Здійснене анкетування не претендувало на дослідження національного масштабу, водночас воно дало можливість зробити певні висновки. З випадками насильства в сім’ї на своїх дільницях ДІМ стикаються досить часто. Від 10 до 20 разів на місяць — трохи більше 14%, від 5 до 10 разів на місяць — більше 45%, і майже 40% опитаних — до 5 разів на місяць. Таким чином, якщо порахувати за рік, то цифри відповідно будуть у 14% — від 120 до 240 випадків, у 45% — від 60 до 120 випадків, у 40% — до 60 випадків на рік. Якщо помножити навіть найменшу цифру — до 60 випадків насильства на рік — на кількість дільниць (близько 13 000), виходить майже 780 тис. випадків.

Якщо вирахувати середньозважену кількість випадків насильства в сім’ї, з яким зустрічається в середньому 1 дільничний інспектор міліції, то вийде 6,8 випадків на місяць, або близько 82 випадків на рік. Якщо виходити з цього, то орієнтовна кількість випадків насильства в сім’ї складає на рік біля 1 066 000. Зрозуміло, що це — орієнтовні суто оціночні підрахунки, але в їх основі лежать об’єктивні цифри цього дослідження.

Водночас із даних відомчої статистики відомо, що кількість звернень у випадках насильства в сім’ї до ОВС складає трохи більше 100 000 на рік. Тобто вже виникає різниця більш ніж у сім разів. То що ж тоді відбувається з іншими випадками? Вони не реєструються? Вони не реєструються як випадки домашнього насильства? Щось інше? Тож можна зробити висновок, що органами внутрішніх справ реєструється приблизно 10% випадків насильства в сім’ї.

У 2010 р. Міністерством у справах сім’ї, молоді та спорту було змінено підходи до збору статистичних даних і запроваджена статистика кількості звернень за статтю. Так, у 2010 р. 924 звернення надійшло від дітей (І півріччя 2011 р. — 557 звернень), 100 390 звернень від жінок (І півріччя 2011 р. — 56 184 звернення), 8 938 звернень від чоловіків (І півріччя 2011 р. — 6 411 звернень). На заходи з попередження насильства в сім’ї протягом 2010 р. виділено 556 387,1 грн. (І півріччя 2011 р. — 242 090 грн.). До регіональних банків даних сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, занесено у 2010 р. 8 593 сім’ї (І півріччя 2011 р. — 3 953 сім’ї), з них охоплено соціальним супроводом центрів соціальних служб для сімей, дітей та молоді — 3 308 сімей (І півріччя 2011 р. — 734). До центрів соціально-психологічної допомоги направлено у 2010 р. 387 сімей (І півріччя 2011 р. — 81 сім’я).

Відповідно до даних Державного департаменту з усиновлення та захисту прав дитини протягом першого півріччя 2011 р. щодо 888 дітей надійшли звернення в служби у справах дітей як про таких, що потерпали від насильства над ними, з них: 432 дівчинки (22 дітей потерпіли від сексуального насильства, 22 — від економічного, 130 — від психологічного, 258 — від фізичного); 456 хлопчиків (27 — від економічного, 134 — від психологічного, 259 — від фізичного).

2011 рік відзначився негативними тенденціями, пов’язаними із практикою руйнування напрацьованих механізмів запобігання насильству внаслідок затягнутої адміністративної реформи грудня 2010 р., в ході якої були загублені ці важливі сфери державного управління. Більшість висновків та рекомендацій, зроблених в попередній доповіді правозахисних організацій щодо стану дотримання прав людини (2009–2010) залишаються актуальними та нереалізованими. Лише в квітні 2011 р. указом Президента було затверджено положення про Міністерство соціальної політики, яке мало прийняти на себе функції центрального уповноваженого органу державної влади у цій сфері, що відбулося в листопаді 2011 р. Ситуація із обласними управліннями та районними відділами залишається невизначеною, що призводить до управлінського хаосу, втрати ресурсів та напрацювань і, як наслідок, незабезпеченню з боку держави законних прав та інтересів осіб, які страждають від насильства в сім’ї.

Є й проблеми, пов’язані із недоліками нормативно-правового забезпечення у цій сфері. Так, здійснений в 2011 р. моніторинг виконання законодавства показав, що жертва не захищена від вчинення щодо неї/нього насильства в сім’ї, а правопорушники не несуть адекватної відповідальності. Назвемо деякі з основних проблем.

1. Визначення термінів, (які є засадничою частиною будь-якого закону) що містяться у ст. 1 Закону «Про попередження насильства в сім‘ї», не відповідають сутності проблеми насильства в сім’ї та міжнародним стандартам. Частина з них не узгоджена з іншими нормативно-правовими актами. Наприклад, коло осіб, на яких має поширюватися дія законодавства з попередження насильства в сім’ї, окреслене через поняття «члени сім’ї», унеможливлює на практиці захист певних груп осіб, які не підпадають під це поняття, але страждають від насильства в сім’ї та потребують допомоги. Ця прогалина має бути усунута.

2. Відсутність прямого посилання у Законі «Про попередження насильства в сім’ї» (ст. 2) на норми міжнародних договорів впливає на низьку ефективність застосування міжнародних стандартів у сфері протидії насильству в сім’ї на рівні правозастосування.

3. Формальний підхід до діяльності щодо протидії насильству в сім’ї з боку вищого керівництва влади держави виявляється на прикладі затвердженого 1 грудня 2010 р. Кабінетом Міністрів України плану заходів з проведення Національної кампанії «Стоп насиль­ству!» на період до 2015 р., виконання якого не координувалося в 2011 році.

4. Окрім неузгодженості між деякими нормативно-правовими актами існує проблема їх практичного застосування. Так, наприклад, під час проведення каскадних тренінгів для дільничних інспекторів міліції з питань протидії насильству в сім’ї в рамках Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні ЄС-ПРООН[4], було виявлено низький рівень знань нормативно-правових актів, а також незастосування положень Закону України «Про попередження насильства в сім’ї» в практичній діяльності. Як свідчить спілкування з учасниками тренінгів, не всі з них мають текст цього Закону, а також наказу 3131/386 (2009 р.). Яскравим прикладом незнання законодавства є інформація про продовження винесення офіційних попереджень про неприпустимість віктимної поведінки після виключення цього положення із Закону в 2009 р., чому є підтвердженням лист від 30.06.2011 р. № 01-15/923 Управління у справах молоді та спорту Закарпатської ОДА.

5. Застосування положень нормативно-правових актів напряму залежить від їх доведення до відома виконавців. Моніторинг показав низьку правову дисципліну на різних щаблях влади, внаслідок чого інструкції та внутрішні документи можуть мати в практиці верховенство над законами, а прийняті зміни до законів — не доводитися до виконавців роками. Відсутня система постійного навчання співробітників органів внутрішніх справ, суддів, соціальних працівників щодо чинних положень законодавства у сфері подолання насильства в сім’ї.

6. Фактично відсутнє фінансування діяльності у сфері попередження насильства в сім’ї та надання допомоги потерпілим, що призводить до невиконання положень законодавства. Як результат — збільшення кількості скарг на бездіяльність та дії різних органів влади, які приходять, в тому числі на Національну «гарячу лінію» із запобігання насильству та захисту прав дитини.

«Мені 18 років, і я маю проблеми з вітчимом, він п’є, дебоширить і управи на нього не має, бо в нього брат міліціонер, він нічого не боїться. Скажіть, що робити? У мене почалися гормональні зрушення через постійні скандали» (15.04.2011 р., Рівненська область).

 «Мій син вигнав мене з квартири. Квартира повністю належить мені, він там лише зареєстрований, але змінивши всі замки категорично відмовляється пустити мене. Після виклику міліції я чекала декілька годин, потім прийшов дільничний, сказав що нічого не може зробити, щоб розбиралися самостійно, заяву приймати не буде. Що робити в такій ситуації?» (01.07.2011 р., Дніпропетровська область).

«Дільничний інспектор міліції сказав, що для того, щоб подати заяву по факту вчинення насильства у сім’ї, необхідні заяви двох свідків, і необхідно сплатити штраф за виклик міліції» (19.07.2011 р., Сумська область)

7. Нерідкими є випадки, коли співробітники міліції вважають насильство в сім’ї суто «сімейною проблемою» і не виконують покладені на них обов’язки.

«Мене побив чоловік. Я лежу в лікарні зі струсом мозку. Також чоловік чинить психологічне насильство щодо дитини. Моя донька написала 2 заяви до міліції, але міліція сказала, що не реагує на сімейні конфлікти» (25.06.2011 р., Київська область).

«Мені 91 рік. Проживаю з дочкою та зятем. Зять б’є, знущається. Я зверталася до міліції, але міліція не хоче реагувати, бо це сімейні проблеми. Я зверталася до прокуратури, але результату немає» (22.07.2011р, м. Київ).

 «Я знаходжусь в офіційному шлюбі з жінкою, яка зловживає алкогольними напоями. Ми разом не проживаємо, але маємо спільну дитину. Моя жінка не доглядає за дитиною належним чином, проте, коли я забираю дитину до себе, моя жінка зранку п’яна приходить до мого будинку і завдає шкоду майну: починає бити скло, ламати паркан. Я звертався до органів опіки і піклування, проте вони так і не відреагували на моє звернення. Міліція також після виклику жодного разу не приїхала, мотивуючи це тим, що в них і так багато справ» (24.07.2011 р., область не визначена).

Із скарг на Національну «гарячу лінію» з питань попередження насильства
в сім’ї і захисту прав дитини Центру «Ла Страда — Україна».

8. В питаннях захисту дітей від насильства та жорстокого поводження Закон «Про попередження насильства в сім’ї» не узгоджується з нормами Закону «Про охорону дитинства», який набрав чинності до його прийняття.

9. Законодавством нечітко визначені органи влади, відповідальні за попередження насильства в сім’ї (стаття 3 Закону України «Про попередження насильства в сім’ї»), наприклад, органи та заклади освіти, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді тощо.

10.      На корекційні програми в 1-му півріччі 2011 року спрямовано 2 494 особи (протягом 2010 р. — 4 965 осіб, з яких тільки 302 особи пройшли корекційні програми). З тих, що направлялися в І-му півріччі 2011 р. — 198 особи. Не направлялись на корекційні програми особи, які вчиняли насильство, в Дніпропетровській, Закарпатській, Кіровоградській, Луганській, Полтавській, Рівненській, Сумській, Тернопільській, Хмельницькій, Чернівецькій областях.

Табл. 3. Статистика МВС 2004 р. — І півріччя 2011 р.

Рік

 

Перебувало осіб на профілактичному обліку на кінець звітного періоду:

 

2004 р.

 

81 957

 

2005 р.

 

84 115

 

2006 р.

 

85 178

 

2007 р.

 

87 831

 

2008 р.

 

85 085

 

2009 р.

 

93 327

 

2010 р.

 

102 113

 

І півріччя 2011 р.

 

104 892

 

 

11. Закон «Про попередження насильства в сім’ї» не передбачає обов’язковості створення кризових центрів. Визначено, що такі центри створюються місцевими державними адміністраціями за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань попередження насильства в сім’ї відповідно до соціальних потреб регіону. При цьому, яким чином визначати потреби регіону, не визначено ні Законом, ні існуючими підзаконними нормативно-правовими документами. Інформація про зроблені уповноваженим органом влади з цього питання подання відсутня. І це при тому, що не у всіх регіонах України створені та діють кризові центри. При цьому в більшості регіонів діють установи, які надають допомогу жертвам насильства в сім’ї. Такі установи фінансуються як з обласних та місцевих бюджетів, так і з міжнародних фондів. В 2011 р. не було змінено Типове положення про центри соціально-психологічної допомоги, відповідно до якого забезпечення тимчасового притулку можливе лише для осіб, вік яких не перевищує 35 років та для осіб (без указання віку) з неповнолітніми дітьми, місце реєстрації яких знаходиться в межах регіону, в якому функціонує заклад. Ці питання стосується і соціальних центрів матері та дитини[5]. Надання допомоги особам похилого віку, які постраждали від насильства в сім’ї, або щодо яких існує реальна загроза вчинення такого насильства, до цього часу є не вирішеним питанням.

Табл. 4. Статистика МВС (2010 р. — перше півріччя 2011 р.)

Рік

 

Кількість жертв насильства в сім’ї, направлених до спеціалізованих установ для реабілітації 2010 р.

 

Кількість осіб, які вчинили насильство в сім’ї, направлених до кризових центрів для проходження корекційної програми

 

2010 р.

 

317

 

3 673

 

І півріччя 2011 р.

 

114

 

2 047

 

Всього:

 

431

 

5 720

 

 

12. Моніторинг показав, що центри медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї не надають Міністерству охорони здоров’я України інформацію про обсяги проведеної ними роботи для узагальнення. Водночас лист від Управління охорони здоров’я м. Сева­стополя показав, що за 7 років існування центру, в якому в штаті 10 працівників, включно з акомпаніатором не було жодного звернення від потерпілих від насильства. Разом з тим нижче наведені дані щодо кількості осіб в м. Севастополі, яких взято на облік за вчинення фізичного насильства в сім’ї: в 2004 р. — 456, в 2005 — 584

 

 

[1]    Розділ підготовлено Левченко К. — МЖПЦ «Ла Страда — Україна» на основі моніторингу стану виконання законодавства у сфері попередження насильства в сім’ї, який був здійснений робочою групою, до складу якої увійшли наступні експерти: В.О. Брижик, Т.І. Бугаєць, І.І. Довгаль, С.В. Гудь, М.В. Євсюкова, О.А. Калашник, Л.І. Козуб., Л.Г. Ковальчук, О.О. Лазаренко, Б.П. Лазоренко, К.Б. Левченко, М.М. Легенька, Ю.В. Ніколайчук, О.В. Савенок, О.І. Суслова, А.В. Чигрин та інші.

Результати моніторингу містяться у виданні: Моніторинг стану виконання законодавства України щодо протидії насильству в сім’ї. 2001–2011 роки / Кол. авт.: О.Ф. Бондаренко, В.О. Брижик, та ін.; заг. ред. О.М. Бандурки, К.Б. Левченко; вступ. слово О.О. Зарубінського. — Х.: Видавництво «Права людини», 2011. — 240 с.

[2]    Таблиця складена на підставі статистичних даних МВС України.

[3]    З 1 січня 2010 р. зазначена статистика не збирається у зв’язку із започаткуванням форми звітності № 1-НС (наказ МВС № 388 від 08.09.2009 «Про затвердження форми звітності № 1-НС «Звіт про стан протидії насильству в сім’ї” (квартальна)».

[4]    У рамках «Програми рівних можливостей та прав жінок в Україні», в 2009–2011 рр. було впроваджено всеукраїнську навчальну програму з питань запобігання насильству в сім’ї: підготовлено 44 тренери, які провели більше 600 тренінгів для дільничних інспекторів міліції (біля 60% усіх ДІМ).

[5]    Обмеження в забезпеченні тимчасовим притулом зумовлюється необхідністю витрат на утримання закладів, що здійснюються за місцем реєстрації за рахунок коштів місцевого бюджету, передбачених для виконання програм, спрямованих на розв’язання проблем дітей, жінок та сім’ї.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори