пошук  
версія для друку
21.03.2012

Права людини в Україні 2011. XXV. ПРАВА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

   

[1]

1. Деякі загальні проблеми

2011 рік не став для функціонування Збройних Сил та інших військових формувань переломним роком у напрямі позитивних зрушень. Суттєвих змін і не зазнав процес проходження військової служби, а також і якість забезпечення прав і свобод військовослужбовців. Варто констатувати, що можновладці, які очолюють органи державної влади, майже не звертають уваги на науково-обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення законодавства у напрямі покращення правового становища військовослужбовців. Про це свідчить, зокрема, і те, що рекомендації, які були надані у доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні 2009–2010» ураховані не були. У зв’язку з цим ці рекомендації залишаються актуальними.

На перший погляд, з огляду на те, що Україна себе декларує як правова держава, вона повинна вживати всіх заходів для того, щоб виконати приписи власної Конституції. У контексті аналізованої проблематики йдеться передусім про статтю 17 Основного Закону, яка чітко встановлює, що оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України (частина 2), а держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їх сімей (частина 5).

Логіка побудови цих норм свідчить про те, що Україна, будучи суверенною та незалежною державою, зобов’язується розглядати оборону, захист суверенітету та територіальної цілісності як один із пріоритетних напрямів своєї діяльності та покладає їх виконання на Збройні Сили України, а для того, щоб останні функціонували на пристойному рівні та належно виконували покладені на них конституційні завдання, запроваджується соціальний захист осіб, що проходять військову службу в їх підрозділах. Крім того, з огляду на те, що в силу принципу рівноправності (стаття 24 Конституції), положення, відповідно до якого людина визнається в Україні найвищою соціальною цінністю, розповсюджується й на військовослужбовців. Проте, як показує практика, ставлення держави до цих важливих конституційних приписів, у тому числі на двадцятому році державної незалежності, так і не набуло більш менш виражених рис.

Передусім слід звернути увагу на політику скорочення чисельності осіб, що проходять службу у Збройних Силах України. Справа в тім, що незважаючи на бурхливий розвиток техніки, появу сучасних видів озброєння, автоматизацію та роботизацію різних видів робіт, первинне місце в системі воєнної організації будь-якої держави займають та будуть займати військовослужбовці. У зв’язку з цим радикальне скорочення негативно відбивається як на стані функціонування Збройних Сил, так і на соціальній стабільності в Україні.

Так, згідно із Законом України «Про чисельність Збройних Сил України на 2005 рік»[2] Верховна Рада України відповідно до своїх конституційних повноважень затвердила чисельність Збройних Сил України станом на 30 грудня 2005 року у кількості до 245 000 осіб, у тому числі 180 000 військовослужбовців, Законом України «Про чисельність Збройних Сил України на 2006 рік»[3] затверджена їх чисельність у кількості до 221 000 осіб, у тому числі 165 000 військовослужбовців, відповідно до Закону України «Про чисельність Збройних Сил України на 2007 рік»[4] Верховна Рада затвердила їх чисельність у кількості до 200 000 чоловік, серед них 152 000 осіб, що проходять військову службу, а Закон України «Про чисельність Збройних Сил України на 2008 рік»[5] установив чисельність Збройних Сил України станом на 31 грудня 2008 року у кількості до 191 000 осіб, у тому числі 148 000 військовослужбовців. Що стосується цього року, то згідно з Законом України «Про чисельність Збройних Сил України на 2011 рік» від 12 травня 2011 року № 3312-VI[6] чисельність Збройних Сил України станом на 31 грудня 2011 року становить до 192 000 осіб, у тому числі до 144 000 військовослужбовців. У 2012 році планується подальше скорочення чисельності військовослужбовців Збройних Сил України до 139 000 осіб. Слід зазначити, що Президент України вже им підписав Закон України № 3742-VI «Про чисельність Збройних Сил України на 2012 рік», згідно з яким на 8 тисяч осіб зменшиться загальна чисельність Збройних Сил України протягом 2012 року, у тому числі на 5 тисяч військовослужбовців.[7]

У цьому контексті не можна не звернути увагу на те, що кількість Збройних Сил України на сьогодні набагато менша, ніж кількість працівників органів внутрішніх справ (тільки за офіційними даними близько 295 тисяч осіб[8]). Безперечно, питання не ставиться про те, що кількісне співвідношення повинно буди на користь саме Збройних Сил України, а не органів внутрішніх справ (абсолютно зрозумілою є кадрова нестача передусім в оперативних підрозділах, має місце нестача слідчих кадрів в органах внутрішніх справ, не всі посади дільничних укомплектовані тощо). Наведені цифри лише показують те, що на тлі такої кількості працівників органів внутрішніх справ не можна настільки радикально скорочувати чисельність Збройних Сил України. Це свідчить про існування ризику підсилення соціальної напруги у суспільстві, відтоку звільнених військовослужбовців закордон, поповнення ними лав незаконних озброєних формувань, зменшення престижу військової служби, нестабільності у військових колективах, погіршення спроможності виконувати останніми складні завдання, що на них покладені. Крім того, таке співвідношення може також і відбитися на авторитеті держави в цілому.

Безперечно, проходження військової служби є дуже складним процесом, що передбачає здійснення цілої сукупності різноманітних дій та створення відповідних умов для цього. Це знаходить свій прояв у підтриманні у військових підрозділах порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану військовослужбовців, у проведенні навчань та постійному підвищені бойової майстерності та професіоналізму, забезпеченні безпеки, у тому числі збереженні та зміцненні здоров’я особового складу, попередженні злочинності та у вжитті інших важливих заходів із боку як держави, командування, так і окремих військовослужбовців.

Разом із тим, не всі заходи проводяться належним чином та досягають позитивного результату, що негативно впливає на процес проходження військової служби та на виконання тих завдань, які перед нею стоять. Серед найбільш негативних обставин можна назвати нестатутні взаємовідносини між військовослужбовцями, приниження їх гідності, використання їх не за призначенням, а також недостатнє фінансування Воєнної організації, що негативно позначається як на забезпеченні соціального захисту та реалізації прав і свобод військовослужбовців, так і на проведенні бойових навчань та підвищенні їх професійної майстерності та деяких інших заходах. Всі ці аспекти є значущими не тільки у контексті забезпечення боєздатності Збройних Сил України та інших військових формувань, але й забезпечення прав і свобод військовослужбовців, забезпечення соціальної стабільності у суспільстві як на 2011 рік, так і на багато років уперед.

Суттєвою проблемою функціонування Воєнної організації в сучасних умовах розвитку України є невжиття реальних заходів щодо переходу виключно до контрактних засад проходження військової служби[9]. Незважаючи на декларування намірів у цьому напрямі, держава реальних та дієвих кроків не здійснює. У жовтні-листопаді 2011 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 818 від 3 серпня 2011 року встановлюється чисельність громадян, що підлягають призову на строкову військову службу у кількості 26 600, а також обсяг видатків для проведення такого призову у сумі 1 715 700 грн. Відповідно до примітки до вказаної постанови, сума коштів, необхідних для підготовки та проведення призову на строкову військову службу одного призовника становить 64 гривні 50 копійок (без урахування коштів на харчування та перевезення громадян України, призваних на строкову військову службу).

Проте питання з фінансуванням Збройних Сил України в цілому, виділенням коштів на розв’язання питань соціального захисту військовослужбовців виглядає теж майже кричущеим. Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23 грудня 2010 року № 2857-VI[10] передбачаються видатки на керівництво та військове управління
Збройними Силами України у розмірі 214 тисяч гривень, на утримання особового складу
Збройних Сил України у розмірі 9 мільйонів гривень, на забезпечення Збройних Сил Украйни зв’язком, створення та розвиток командних пунктів та автоматизованих систем управління у розмірі 148 тисяч гривень, на медичне лікування, реабілітацію та санаторне забезпечення особового складу у розмірі 900 тисяч гривень, на проведення мобілізаційної роботи і призову до Збройних Сил України та інших військових формувань у розмірі 10 тисяч гривень, на реформування та розвиток Збройних Сил України у розмірі 313 тисяч гривень, на закупівлю та модернізацію озброєння та військової техніки для Збройних Сил України у розмірі 570 тисяч гривень, на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України у розмірі 535 тисяч гривень, на забезпечення живучості та вибухопожежобезпеки арсеналів, баз і складів озброєння ракет і боєприпасів Збройних Сил України у розмірі 62 тисячі гривень. Зазначені показники хоч є і приблизними, але яскраво свідчать про системні проблеми в українській армії, про недостатню кількість коштів на реформування армії, виведення її з кризового становища.

2. Проблема нестатутних взаємовідносин — грубе порушення прав військовослужбовців
та підрив боєздатності військових підрозділів

Одним із найнебезпечніших явищ, що суттєвим чином впливає на забезпечення боєздатності та спроможності виконувати завдання, які покладені на ті чи інші військові підрозділи, дотримання прав і свобод військовослужбовців, забезпечення соціальної стабільності слід визнати нестатутні взаємовідносини між військовослужбовцями та інші протиправні діяння, що принижують честь і гідність таких осіб, а також посягають на порядок підлеглості та на дотримання військової етики й ввічливості. Ці явища призводять до того, що у військовослужбовців утрачається мотивація до належного проходження військової служби та якісного виконання своїх обов’язків, що, звичайно, відбивається на підрозділі, де вони проходять військову службу.

Це підриває дисципліну, бойовий дух та здатність виконувати поставленні завдання цілим підрозділом. У зв’язку з цим він випадає з системи військових формувань, на які покладаються обов’язки щодо забезпечення національної безпеки України. У літературі справедливо звертається увага на те, що порушення статутних правил взаємовідносин розділяють воїнський колектив, підривають єдність і згуртованість, ведуть до формування конфліктуючих мікрогруп, що ускладнює управління. В багатьох випадках вони ведуть до порушення розпорядку дня, до невиконання завдань і зриву інших заходів. Якщо потерпілий перебуває при виконанні службових обов’язків, застосування до нього насильства може призвести і до інших небезпечних наслідків[11].

Крім цього, знущання над конкретним військовослужбовцем, постійне приниження його людської гідності, систематичне завдання побоїв, учинення іншого насильства призводить до деморалізації його особистості, впливає не тільки на подальше проходження ним військової служби, але й на його життя після звільнення з неї, перенесення та застосування таких «методів виховання» на інших осіб. «Велика кількість молодих людей, що пройшли «школу» нестатутних відносин, повернувшись із строкової військової служби у цивільне життя з криміналізованою чи віктимізованою свідомістю, або вже із стійкими кримінальними навичками нестатутного спілкування, формують суттєвий криміногенний пласт соціальних відносин, привносячи елементи «організованого насильства» у свої сім’ї й оточення, виховуючи своїх дітей з урахуванням наявного, не зовсім позитивного досвіду»[12].

Варто звернути особливу увагу на цю проблему, адже доволі велика кількість таких військовослужбовців після звільнення з лав Збройних Сил чи інших військових формувань влаштовуються на службу до органів внутрішніх справ, переносячи «набуті знання, навички та вміння» у сферу правоохоронної діяльності. Як показує практика та моніторинги незаконного насильства в органах внутрішніх справ[13], ситуація у цій сфері виглядає критичною.

Члени Харківської обласної спілки солдатських матерів, у свою чергу, переконані, що «молоді чоловіки, які пройшли армію, впевнені, що таке становище, коли спочатку тебе принижують і навіть б’ють, а потім це дозволено й тобі, є нормальним. Вони приносять цю впевненість і у своє подальше цивільне життя — на роботу, у стосунки з друзями, в сім’ю»[14]. Все це можна розглядати як додаткові загрози національній безпеці України (безпеці людини, суспільства, держави), які пов’язані з неналежною організацію проходження військової служби.

Крім цього, такий стан речей призводить до деформації правосвідомості, зневіри до права, правопорядку та законності, а в кінцевому випадку, — це підриває авторитет військових формувань та держави в цілому, знижує повагу до неї. У зв’язку з цим не досягається мета, з якою призивався громадянин, а саме підготовка його до захисту Вітчизни (частина 2 статті 1 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу»[15]).

Це пов’язано із тим, що громадянин, який проходив військову службу у вищевказаних умовах, хоч і набуде певних навичок та вмінь для цього, але такому громадянину важко буде асоціювати державу із Вітчизною, оскільки вона під час проходження ним служби у підрозділах Воєнної організації не створила для такого громадянина не тільки належних, але й елементарно безпечних умов для його життя і здоров’я. Це призводить до того, що такий громадянин навряд чи свідомо піде, у разі необхідності, захищати таку державу, а робити буде це лише під загрозою покарання (стаття 336 Кримінального кодексу України «Ухилення від призову за мобілізацією»[16]) та без повної віддачі сил. Отже, нестатутні відносини негативним чином впливають на мотивацію військовослужбовців, істотно знижують здатність військових підрозділів та військових частин до виконання покладених на них функцій, спотворюють соціальну сутність військової служби. Крім цього, за даними кримінологів, ці злочини постійно змінюються та набувають все більш цинічного характеру, що призводить до збільшення не бойових втрат особового складу[17].

Зокрема, військовою прокуратурою Сімферопольського гарнізону у липні 2011 року під час прокурорської перевірки збереження життя та здоров’я військовослужбовців в одній з частин Міністерства оборони України, що дислокується в Автономній Республіки Крим, виявлено непоодинокі факти нестатутних взаємовідносин між військовослужбовцями. Порушено дві кримінальні справи за частиною 2 статті 424 КК України. У першому випадку молодший сержант застосував нестатутні заходи впливу та завдав побоїв підлеглому солдату за відмову принести дві пляшки пива, а в іншому молодший сержант, бажаючи продемонструвати свою фізичну та службову перевагу, неодноразово завдавав побоїв трьом підлеглим військовослужбовцям[18]. На жаль, у практиці української армії у більшості такі випадки залишається латентними, за яких не порушуються кримінальні справи, не проводиться розслідування, винні залишаються непокараними, справедливість не поновленою. Проте, навіть, ті кримінальні справи, які порушуються, свідчать про цинічне вчинення таких злочинів.

Також небезпечність проявів нестатутних взаємовідносин у військових колективах та систематичного приниження людської гідності військовослужбовців значно підсилюється з огляду на те, що саме ці особи під час проходження військової служби постійно піддаються небезпеці, у тому числі й для власного життя та здоров’я, оскільки сама природа проходження військової служби це передбачає.

У зв’язку з цим, держава зобов’язана створити всі умови для того, щоб ті види небезпек щодо військовослужбовців, які не пов’язані з проходженням військової служби, були усунуті, а права і свободи належно гарантовані. Цей обов’язок держави слід розглядати беззаперечним, оскільки в умовах постійних ризиків, пов’язаних із проходженням військової служби, якщо стосовно певного військовослужбовця ще й будуть учинятися протиправні діяння, які створюють для нього додаткову небезпеку, то він не буде думати про виконання своїх функціональних обов’язків, а буде робити лише все для того, щоб захистити своє життя і здоров’я.

3. Підвищення бойової майстерності, рівня підготовки
і професіоналізму військовослужбовців як важливий напрям дотримання
їх конституційних прав

Ще одним дуже важливим аспектом належного проходження військової служби, дотримання прав і свобод громадян, що її проходять, є постійне підвищення бойової майстерності, рівня підготовки та професіоналізму військовослужбовців. Названа проблема повною мірою виходить на проблематику дотримання прав військовослужбовців, по-перше, у зв’язку з тим, що Конституція гарантує право на розвиток особистості військовослужбовця (стаття 23 Конституції) та на освіту (стаття 53 Основного Закону), а, по-друге, це дозволяє отримати військовослужбовцю необхідні навички та вміння для виконання службових завдань із максимальною гарантією збереження життя та здоров’я. Це пов’язано з тим, що на військову службу покладаються специфічні завдання, які нерідко необхідно виконувати у небезпечній ситуації з використанням зброї та складної техніки. Досконале володіння ними, тримання їх завжди справними, чистими та готовими до використання і застосування є обов’язком кожного військовослужбовця та запорукою виконання останнім покладених на нього обов’язків та збереження життя та здоров’я. Справа в тім, що Рекомендація Міжнародної організації праці щодо професійної орієнтації і професійної підготовки в галузі розвитку людських ресурсів від 23 червня 1975 р. № 150 звертає на це особливу увагу. Зокрема, в ній йдеться, що політика і програми професійної орієнтації і професійної підготовки повинні мати на меті, зокрема, захист працівників від небезпек на робочому місці шляхом високого рівня навчання правилам техніки безпеки і гігієни праці як складової частини підготовки осіб будь-якої професії чи спеціальності[19]. На жаль, вітчизняне законодавство на цей аспект уваги не звертає. У зв’язку з цим, необхідно доповнити з урахуванням рекомендацій МОП закони України «Про Збройні Сили України», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Статути Збройних Сил України положеннями щодо захисту військовослужбовців від небезпек на місці служби шляхом високого рівня навчання правилам поводження та безпечного користування військовою технікою, зброєю, правилам техніки безпеки і гігієни служби як складової частини підготовки військовослужбовців будь-якої професії чи спеціальності.

Варто зазначити, що для досягнення вищевказаної мети необхідно не тільки навчити військовослужбовців уміло користуватися військовою технікою, зброєю та ін., але й постійно підвищувати бойову майстерність та професіоналізм, організовувати та проводити бойову підготовку, навчання та підвищення кваліфікації, оскільки надати певні знання, навички та вміння раз і назавжди неможливо. З огляду на необхідність та специфіку таких навчань, вони потребують суттєвих коштів, яких постійно виділяється не достатньо.

Так, наприклад, під час перевірок органами військової прокуратури додержання вимог Конституції та законів України щодо забезпечення підтримання боєздатності та боєготовності військових частин і підрозділів Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України постійно виявляються суттєві порушення законодавства, пов’язані як із недостатнім фінансовим та матеріально-технічним забезпеченням техніки, так і з безвідповідальним ставленням до виконання свої службових обов’язків із боку окремих осіб, що проходять військову службу. Із наявної авіаційної техніки у військових формуваннях Військово-Повітряних Сил Збройних Сил України справні лише 32%, а у деяких військових частинах ще менше. Крім цього, особливе занепокоєння викликає стан бойової підготовки через недостатню кількість необхідних практичних польотів. У зазначених формуваннях готові до виконання бойових завдань удень та вночі у простих метеорологічних умовах лише відповідно 23% і 5% екіпажів, у складних метеорологічних умовах — 10% і 5%, а при встановленому мінімумі погоди — лише 1% і 0,5%[20]. Не краща ситуація і в інших формуваннях. На жаль, в умовах сьогодення у цій сфері майже не спостерігається позитивних змін.

Окрім того, що для проведення навчань та підвищення бойової майстерності недостатньо виділяється коштів, суттєво підриває боєздатність використання військового майна та військовослужбовців для виконання різних робіт, що не пов’язані не тільки з бойовою підготовкою, але й взагалі не пов’язані з діяльністю військових формувань. Так, непоодинокими є факти укладання командирами «угод» із різними особами та приватними підприємствами, згідно з якими військовослужбовці, як правило, строкової служби виконують різні підрядні роботи (завантаження-розвантаження різних вантажів, прибирання сміття, облаштування територій, проведення ремонтів будівель, квартир тощо). Або такі військовослужбовці використовуються командирами різних рівнів для виконання різноманітних робіт для особистих потреб. Поширеним є також явище використання військовими посадовими особами службового автотранспорту для потреб, не пов’язаних із проходженням військової служби. Все це суттєвим чином деморалізує особовий склад, підриває боєздатність та боєготовність військових підрозділів, порушує права і свободи військовослужбовців, оскільки автотранспорт та інші ресурси використовуються не за призначенням, а військовослужбовці відволікаються від виконання завдань, що покладені на той чи інший підрозділ.

Так, наприклад, у 2007 році за результатами перевірок щодо додержання військовими посадовими особами вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією» працівниками військових прокуратур складено та направлено до суду 259 протоколів про вчинення військовими посадовими особами корупційних правопорушень. Переважна більшість зазначених порушень полягала у використанні командирами підлеглих військовослужбовців не за призначенням, для задоволення особистих потреб. Крім цього, військовими прокуратурами направлено до суду з обвинувальним висновком понад 1 000 кримінальних справ, з яких понад 300 — про злочини у сфері економіки та про хабарництво[21].

Проте така статистика не повною мірою відображає реальний стан речей, оскільки доволі велика кількість таких злочинів та корупційних діянь не виявляються правоохоронними органами. «Не всі порушення відбиваються в офіційній статистиці (лишаються латентними). А дані, які вдається отримати для аналізу, мають достатньо уривчастий характер і частіше стосуються рівня судимості, а не рівня злочинності[22]. Проте за даними кримінологів, навіть рівень судимості за вчинення військових службових злочинів залишається небезпечно високим, а у відносних показниках — зростає[23]. Учинення таких діянь суттєво підриває боєздатність військ, а також значно знижує авторитет та довіру до військової служби як в очах суспільства, так і самих військовослужбовців, не сприяє належному проходженню такої служби, дотриманню прав і свобод військовослужбовців.

4. Соціальний захист військовослужбовців

Найсуттєвішим чином на процес належного проходження військової служби та виконання своїх функціональних обов’язків кожним військовослужбовцем, реалізації їх конституційних прав і свобод упливає стан соціального захисту. У разі, якщо передбачені законодавством соціальні гарантії для військовослужбовців не забезпечуються, повсюдно відбуваються порушення їх конституційних прав і свобод, все це неминуче відбивається негативним чином на рівні морального духу та впевненості військовослужбовців у своєму майбутньому. У результаті знижується якість виконання ними службових обов’язків, самопочуття, упевненість у майбутньому, а деколи це призводить й до психічних розладів та інших негативних наслідків. Створення належних умов для проходження військової служби буде сприяти не лише більш свідомому виконанню військовослужбовцями своїх функціональних обов’язків, а також буде стимулювати залучення до проходження військової служби громадян України, які краще за все відповідають високим вимогам, що висуваються до таких осіб.

Проте соціальний захист військовослужбовців є незадовільним, що навіть знайшло своє відображення у Законі України «Про основи національної безпеки України»[24]. У ньому законодавець розглядає незадовільний рівень соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених із військової служби, та членів їх сімей як основні реальні та потенційні загрози національній безпеці України, стабільності в суспільстві на сучасному етапі у воєнній сфері та сфері безпеки державного кордону (ст. 7 Закону).

Аналіз цієї норми дозволяє дійти висновку, що держава визнає, що на сучасному етапі соціальний захист осіб, які проходять військову службу або звільнилися з неї, та членів їх сімей є незадовільним та такий стан їх соціального захисту створює загрози національній безпеці держави та соціальній стабільності. У зв’язку з цим такий стан соціального захисту військовослужбовців суттєвим чином впливає на стан соціальної безпеки нашої держави та суспільства. Важливість забезпечення вказаного виду безпеки обумовлена тим, що наша держава, окрім інших, ставить собі за мету також стати соціальною державою. Досягнення вказаної мети є вельми необхідним та важливим напрямом діяльності держави на сучасному етапі її розвитку.

Соціальна безпека як складова національної безпеки передбачає стан соціальної захищеності найбільш вразливих та незахищених верств населення країни (дітей, пенсіонерів, інвалідів тощо), а також існування людини та громадянина на гідному рівні. У той же час соціальний захист передбачає перш за все захищеність тих прошарків населення, які з об’єктивних причин, у силу фізичних, психічних, вікових, або якихось інших чинників, не можуть забезпечити собі належні умови життя, тобто залежать від державної підтримки.

Безперечно, військовослужбовці не належать до категорії населення, які за наявності якихось вад або інших суб’єктивних обставин власною працею не можуть забезпечити собі гідне існування. Більш того, для вступу на військову службу необхідно пройти військово-лікарську комісію, проходження якої повинно бути запорукою належного стану здоров’я військовослужбовців[25]. Але, одночасно, аналіз фактичного становища осіб, які проходять військову службу, дозволяє дійти висновку, що вони не в меншій мірі залежать від соціального захисту з боку держави. У психологічній літературі навіть зазначається, що «в умовах реформування Збройних Сил України, докорінних змін функціонування українського війська, їх динамічності військовослужбовці та їх сім’ї стають соціальною групою, яка перебуває у складній життєвій ситуації. Таке становище зумовлюється як специфікою професійної діяльності, пов’язаною з військовою службою, так і рядом негативних тенденцій, які виявляються в сучасному військово-соціальному середовищі»[26].

Більш того, аналіз відповідного законодавства також це підтверджує. Так, на підставі ст. 1 Конституції України[27] наша держава проголошується соціальною, а згідно зі ст. 3 Основного Закону України, людина є найвищою соціальною цінністю. Відповідно до конституційного принципу рівноправності, закріпленого у ст. 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, тобто норми присвячені людині, як найвищій соціальній цінності в повному обсязі розповсюджуються і на військовослужбовців.

Також згідно з ч. 5 ст. 17 Конституції України, держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на військовій службі, та членів їх сімей, а відповідно до ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»[28] держава гарантує військовослужбовцям матеріальне та інше забезпечення в розмірах, які стимулюють зацікавленість громадян у військовій службі. Поточне законодавство передбачає розгалужену систему соціальних прав, гарантованих державою для військовослужбовців та членів їх сімей. Підвищена увага законодавця до соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей зумовлена також тим, що грошове забезпечення, речове майно є, як правило, єдиним джерелом існування військовослужбовців, а доволі часто і членів їх сімей. Тобто з огляду на вказане законодавство, держава взяла на себе всю повноту відповідальності за їх повне та всебічне матеріальне забезпечення. Виокремлення обов’язку держави гарантувати соціальний і правовий захист не лише військовослужбовцям, але й членам їх сімей (частина 5 статті 17 Конституції України[29]) є необхідною умовою належного виконання військовослужбовцями своїх професійних обов’язків, оскільки сім’я є важливим стабілізаційним фактором, і порушення прав членів сім’ї військовослужбовця є по суті порушенням прав самого військовослужбовця, негативно впливає на його морально-психологічний стан.

Проте проблем у цій сфері більш ніж достатньо та, в першу чергу, тих, що пов’язані з недостатнім фінансуванням із боку держави всієї структури Воєнної організації, що породжує настання цілої низки негативних факторів, які впливають на соціальний захист військовослужбовців і членів їх сімей та в цілому на соціальну і воєнну безпеку нашої дер­жави. Так, Законом України «Про Державний бюджет України на 2011 рік» від 23 грудня 2010 року № 2857-VI[30] передбачаються видатки на утримання особового складу Збройних Сил України у розмірі 9 мільйонів гривень, на медичне лікування, реабілітацію та санаторне забезпечення особового складу у розмірі 900 тисяч гривень, на будівництво (придбання) житла для військовослужбовців Збройних Сил України у розмірі 535 тисяч гривень.

Питання набуває особливої актуальності з огляду на те, що такий стан із соціальним захистом може призвести та частково призводить до того, що військовослужбовці будуть масово звільнятися з військових формувань, що, у свою чергу, може призвести до соціальної напруги та інших негативних наслідків.

Разом із тим, слід ураховувати, що не лише недостатнє фінансування на той чи інший рік створює складну ситуацію у сфері соціального захисту військовослужбовців, але й законодавство у цій сфері, яке було ухвалено на зорі незалежності України та майже не змінилось за двадцять років існування нашої держави. Так, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» безнадійно застарів та створює дуже велику кількість перешкод на шляху реформування військової сфери. У зв’язку з недоліками цього Закону виникають складні правові конфлікти у різних сферах соціального захисту та реалізації прав і свобод військовослужбовців.

Не виключенням з цього приводу стало навіть й право на свободу совісті. Так, у частині 3 статті 6 названого Закону зазначається, що особам, релігійні переконання яких перешкоджають проходженню строкової військової служби, надається право на альтернативну службу згідно з Законом України «Про альтернативну (невійськову) службу». Таким чином, правом на альтернативну службу у контексті приписів цього Закону можуть користуватися лише особи, які призиваються на строкову військову службу, а особи, що проходять військову службу за контрактом цим правом користуватися не можуть. Проте виникає питання стосовно того, що робити в тому випадку, якщо релігійні переконання у військовослужбовця були сформовані вже під час проходження військової служби. На наш погляд, право на свободу совісті при проходженні військової служби повинно розглядатися значно ширше та охоплювати собою випадки виникнення релігійних переконань при проходженні військової служби. Закон повинен передбачати, що у тому випадку, коли релігійні переконання виникли під час проходження строкової військової служби, такий військовослужбовець повинен бути звільнений з військової служби та направлений на проходження альтернативної (невійськової) служби. Що стосується осіб, які проходять військову службу за контрактом, то набуття відповідних переконань повинно бути підставою для розірвання контракту на проходження військової служби.

Крім цього, таке вузьке та однобічне розуміння права на альтернативну службу названим Законом, а також недостатня розробленість відповідних конституційних положень породжує й інші проблеми у цій сфері. Слід зазначити, що гуманізація українського законодавства була спрямована на створення умов, за яких кожний громадянин мав би змогу виконувати покладені на нього обов’язки. У зв’язку з цим, у частині 4 статті 35 Конституції України чітко встановлено, що ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов’язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

На перший погляд, це положення дійсно сприяє тому, що громадянин України, який має релігійні переконання та підлягає призову на строкову військову службу, не буде ухилятися від неї, а натомість буде проходити альтернативну (невійськову) службу. Проте у цій сфері виникають правові конфлікти, що пов’язані з недостатньою урегульованістю на конституційному рівні питань, пов’язаних з альтернативною службою, що призводить до неправильного уявлення про неї як громадянами, що підлягають призову на військову службу та які мають відповідні релігійні переконання, так і розробниками нормативно-правових актів, що не сприяє створенню нормативних гарантій реалізації цього обов’язку.

Так, з вищевказаної конституційної норми не є зрозумілою юридична природа альтернативної служби, у зв’язку з чим її у переважній більшості розуміють саме як право на альтернативну службу. Саме таке розуміння призвело до того, що Закон України «Про альтернативну (невійськову) службу» розглядаючи її теж як право не встановлює юридичної відповідальності за ухилення від неї. Також названа відповідальність не прописана ні в Кодексі України про адміністративні правопорушення, ні в Кримінальному кодексі України. Єдино можливою санкцією для осіб, що ухиляються від альтернативної служби або порушують інші вимоги, які висуваються до осіб, що її проходять (частина 2 статті 8 Закону) є таке положення: «У разі ухилення громадянина від проходження альтернативної служби або вчинення інших дій, передбачених частиною першою цієї статті, комісія може скасувати своє рішення про направлення його на альтернативну службу, про що протягом п’яти календарних днів у письмовій формі повідомляє громадянина і військовий комісаріат, після чого громадянин підлягає призову на строкову військову службу на загальних підставах».

Але проблема полягає у тому, що такий громадянин не може проходити військову службу (це суперечить його переконанням) у зв’язку з цим, він буде, як правило, ухилятися й від проходження військової служби або неналежно ставитися до її проходження. Ця санкція базується на неправильному уявленні про альтернативну службу виключно як права громадян. Право — це міра можливої поведінки, а отже, громадянин реалізує його за власним бажанням. У нього є можливість вибору — не тільки реалізовувати або не реалізовувати це право, а також, коли він його почав реалізовувати, в будь-який час відмовитися від подальшої реалізації. На таких засадах і побудований Закон про альтернативну службу. З огляду на це, вважаємо абсолютно неприпустимим положення Закону про те, що громадянин у разі ухилення від альтернативної служби направляється на військову службу. У цьому випадку слід розуміти, що недисциплінованість громадянина не може нівелювати його переконання, а тому слід передбачити на законодавчому рівні інші санкції за ухилення від альтернативної служби, оскільки наявність такої санкції, на наш погляд, спотворює саму ідею альтернативної (невійськової) служби.

Недостатнє фінансування, застаріле законодавство доповнюється й безвідповідальним ставленням посадових осіб до проблем соціального захисту військовослужбовців. Так, наприклад, Головним управлінням військових прокуратур Генеральної прокуратури України проведено перевірку додержання вимог законодавства під час закупівлі за державні кошти житла для військовослужбовців у м. Феодосія та смт Щебетівка (Автономна Республіка Крим). Установлено, що внаслідок зловживання службовими особами Кримського управління капітального будівництва Міністерства оборони України своїм службовим становищем в інтересах приватного товариства протягом 2008–2010 років оборонним відомством було витрачено близько 54 млн. грн. на закупівлю 190 квартир та оформлено на них в органах технічної інвентаризації право власності за державою в особі Міністерства оборони. Проте зазначені квартири не можуть бути заселені військовослужбовцями, тому що не відповідають санітарним і технічним нормам для житлових приміщень. За цим фактом 28 лютого 2011 року порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального Кодексу України[31]. Слід зазначити, що такі та подібні їм випадки багаторазово ускладнюють й без того складну ситуацію з виконанням вимог частини 5 статті 17 Конституції України.

5. Висновки та рекомендації

Проблема прав військовослужбовців була та залишається у 2011 році нагальною. Розпочаті у державі реформи майже повністю обходять своєю увагою проблему функціонування Збройних Сил України та інших військових формувань. Наведені негативні приклади, що мають місце під час проходження військової служби, дозволяють дійти висновку, що їх виникнення пов’язано передусім із неналежною організацією проходження громадянами такої служби, а також байдужим та безвідповідальним ставленням різних посадових осіб, а також держави в цілому. Це знаходить свій прояв не тільки у тому, що держава виділяє недостатньо коштів для потреб Збройних Сил України та інших військових формувань, а також у тому, що вона не може забезпечити режим законності та правопорядку як у державі в цілому, так і у Воєнній організації зокрема. Майже нічого не робиться для підвищення правової культури як громадян, так і військовослужбовців, у зв’язку з чим рівень такої культури є доволі низьким, у тому числі й у військових посадових осіб.

У державі відбувається перманентне політичне протистояння, під час якого Воєнна організація розглядалась та розглядається переважно з точки зору впливу на неї представників різних політичних сил, що знаходяться при владі. Прагнення до перерозподілу владних повноважень, у тому числі щодо керування Збройними Силами та іншими військовими формуваннями, під час якого нехтуються Конституція України та поточне законодавство, не сприяє підвищенню правової культури та дає негативний приклад нігілістичного ставлення до законодавства. Це впливає на стан виконання цілої низки конституційних норм, які повинні гарантувати військовослужбовцям високий соціальний статус.

Такий стан речей, у свою чергу, призводить до того, що військова служба не тільки не виконує своє соціальне призначення, яке полягає передусім у забезпеченні національної безпеки, але й доволі часто виступає загрозою для неї та порушує права людини як тих, що проходять військову службу, так і тих, що з нею будь-яким чином не пов’язані. У зв’язку з цим виникає закономірне питання про те, чи має право держава зобов’язувати громадян проходити військову службу, якщо вона не в змозі створити елементарні умови для її належного та безпечного проходження як для безпеки держави, суспільства, так і окремих осіб, у тому числі й тих, хто перебуває у лавах Збройних Сил та інших військових формувань.

Наведене підтверджує, що забезпечення належного проходження військової служби набуває особливого значення. Швидко вирішити всі проблеми, що існують у цій сфері неможливо, оскільки для цього держава повинна реалізувати цілий комплекс економічних, організаційно-правових, ідеологічних заходів, спрямованих на подолання негативних факторів, які впливають на процес проходження військової служби. Крім цього, необхідно, щоб положення частини 5 статті 17 Конституції України про те, що держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, чітко і в повному обсязі реалізовувалось на практиці. Але тільки матеріальних складових для забезпечення належного проходження військової служби недостатньо. Варто переглянути весь масив законодавства на предмет відповідності його положень правам військовослужбовців. Крім цього, необхідно також виробити шанобливе ставлення до військової служби, до військовослужбовців, піклуватися про підвищення престижу військової служби, різнобічно розвивати військовослужбовців, уживати заходів щодо забезпечення повноцінного їх відпочинку і тільки у цьо­му разі буде рости авторитет Воєнної організації і виконання останньою конституційних завдань, що на неї покладено.

Таким чином, до рекомендацій 2009–2010 років можна запропонувати додати ще й такі:

1. Змінити державне ставлення до проблем фінансування, організації та функціонування Збройних Сил, інших військових формувань, а також проблем забезпечення прав і свобод громадян, що проходять військову службу та членів їх сімей. Необхідно усвідомити, що Збройні Сили виконують конституційно значущі завдання, від реалізації яких залежатиме не тільки існування України як суверенної та незалежної держави, але й соціальна стабільність у суспільстві.

2. Переглянути військове законодавство на предмет його відповідності Конституції України, у тому числі її ІІ розділу.

3. Доповнити з урахуванням рекомендацій МОП закони України «Про Збройні Сили України», «Про військовий обов’язок і військову службу», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Статути Збройних Сил України положеннями щодо захисту військовослужбовців від небезпек на місці проходження служби шляхом високого рівня навчання правилам поводження та безпечного користування військовою технікою, зброєю, правилам техніки безпеки і гігієни праці як складової частини підготовки військовослужбовців будь-якої професії чи спеціальності.

4. Внести зміни до статті 6 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», встановивши положення, відповідно до якого право на свободу совісті передбачає не лише право громадян, які підлягають призову на строкову військову службу та мають відповідні релігійні переконання на альтернативну службу. Закон повинен передбачати, що у тому випадку, коли релігійні переконання виникли під час проходження строкової військової служби, такий військовослужбовець повинен бути звільнений з військової служби та направлений для проходження альтернативної (невійськової) служби. Що стосується осіб, які проходять військову службу за контрактом, то набуття відповідних переконань під час проходження військової служби повинно бути підставою для розірвання контракту на проходження військової служби.

5. Внести зміни до частини 2 статті 8 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу», спрямовані на скасування положення, відповідно до якого громадянин у разі ухилення від проходження альтернативної служби підлягає призову на строкову військову службу на загальних підставах. Замість цього передбачити інший вид та міру юридичної відповідальності.

 

 

[1]    Розділ підготовлений доцентом кафедри міжнародного права ХНУ імені В.Н. Каразіна, к.ю.н. Євгеном Григоренком.

[2]    Про чисельність Збройних Сил України на 2005 рік : Закон України від 17 березня 2005 р. № 2489-ІV //
Відомості Верховної Ради України. — 2005. — № 20. — Ст. 275.

[3]    Про чисельність Збройних Сил України на 2006 рік : Закон України від 22 грудня 2005 р. № 3284-ІV //
Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 16. — Ст. 135.

[4]    Про чисельність Збройних Сил України на 2007 рік : Закон України від 19 вересня 2006 р. № 154-V //
Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 45. — Ст. 435.

[5]    Про чисельність Збройних Сил України на 2008 рік : Закон України від 12 лютого 2008 р. № 125-VІ //
Відомості Верховної Ради України. — 2008. — № 11. — Ст. 109.

[6]    Про чисельність Збройних Сил України на 2011 рік: Закон України від 12 травня 2011 року № 3312-VI //
Офіційний Вісник України. — 2011. — № 42. — Ст. 1708.

[7]    На 8 тис. осіб зменшиться чисельність Збройних Сил України протягом 2012 року // http://www.unn.com.ua/ua/news/07-10-2011/490966/

[8]    Сьогодні в Міністерстві внутрішніх справ України за участю начальника Департаменту кадрового забезпечення МВС генерал-майора міліції Юрія Казанського та його першого заступника генерал-майора міліції Олександра Гіди відбувся брифінг на тему: «Реформа системи навчальних закладів МВС та підготовка кадрів за експериментальною системою // http://www.mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/497611

[9]    Обґрунтування якнайшвидшого переходу на контрактні засади проходження військової служби наводилось у попередній доповіді «Права людини в Україні — 2009–2010».

[10]   Про Державний бюджет України на 2011 рік: Закон України від 23 грудня 2010 року № 2857-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 7–8. — Ст. 52.

[11]   Карпенко М.І. Кримінальна відповідальність за порушення статутних правил взаємовідносин між військовослужбовцями за відсутності відносин підлеглості (кримінально-правове та кримінологічне дослідження) — М.І. Карпенко / за заг. ред. В.К. Матвійчука : монографія. — К. : КНТ, 2006. — С. 64.

[12]   Там само.

[13]   Див., наприклад: Моніторинг незаконного насильства в органах внутрішніх справ України / ХІСД. — Харків: Права людини, 2010 р. — 192 с., Моніторинг незаконного насильства в міліції — 2010. Результати соціологічного дослідження. — Харків: Права людини, 2011 р. — 208 с.

[14]   Моніторинг порушення прав військовослужбовців строкової служби / Упорядник М.А. Крюкова — Х. : Фоліо, 2004. — С. 16.

[15]   Про військовий обов’язок і військову службу : Закон України від 25 березня 1992 р. № 2233-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 27. — Ст. 386.

[16]   Кримінальний кодекс України : Закон України від 5 квітня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 25–26. — Ст. 131.

[17]   Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, М.Ю. Валуйська та ін.; за заг. ред. В.В. Голіни. — 2-ге вид. перероб. і доп. — Х. : Право, 2009. — С. 266.

[18]   Порушено дві кримінальні справи за фактами нестатутних взаємовідносин між військовослужбовцями // http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&_c=view&id=96190

[19]   Рекомендація Міжнародної організації праці щодо професійної орієнтації і професійної підготовки в галузі розвитку людських ресурсів від 23 червня 1975 р. № 150 // Міжнародне законодавство про охорону праці, Конвенції та рекомендації МОП. — К., 1997.

[20]   Лузан Л. Забезпечення боєздатності Військово-Повітряних Сил України / Л. Лузан // Вісник прокуратури. — 2003. — № 1(19). — С. 83–84.

[21]   Медведько О. Напередодні дня збройних сил України / О. Медведько // Право військової сфери. — 2007. — № 12. — С. 3.

[22]   Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, М.Ю. Валуйська та ін.; за заг. ред. В.В. Голіни. — 2-ге вид. перероб. і доп. — Х. : Право, 2009. — С. 264.

[23]   Там само. — С. 266.

[24]   Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей : Закон України від 20 грудня 1991 р. № 2011 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 3 листопада 2006 р. № 328-V // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 51. — Ст. 519.

[25]   Робота військово-лікарських комісій є окремою проблемою, безпосередньо пов’язаною зі станом дотримання прав громадян, що призиваються на строкову військову службу.

[26]   Олексюк Н.С. Роль сім’ї військовослужбовця у забезпеченні боєздатності Збройних Сил України / Н.С. Олексюк // Психологічні аспекти національної безпеки: тези Другої Міжнародної науково-практичної конференції. — Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2008. — С. 153.

[27]   Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

[28]   Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей : Закон України від 20 грудня 1991 р. № 2011 із змінами, внесеними згідно із Законом України від 3 листопада 2006 р. № 328-V // Відомості Верховної Ради України. — 2006. — № 51. — Ст. 519.

[29]   Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.

[30]   Про Державний бюджет України на 2011 рік: Закон України від 23 грудня 2010 року № 2857-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 7–8. — Ст. 52.

[31]   Квартири, закуплені для військовослужбовців, не відповідають санітарним і технічним нормам // http://www.gp.gov.ua/ua/news.html?_m=publications&_t=rec&_c=view&id=67307

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори