пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201208
30.03.2012 | Катерина Левченко

Якими я бачу основні програмні кроки нового Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

   

Не буду від початку зупинятися на питанні, кого обере Верховна Рада своїм Уповноваженим з прав людини. Беручі участь у процесах і будучі представницею громадянського суспільства і правозахисних організацій, вважаю, як і мої колеги, що такою людиною не має бути представник влади.

Це принципова позиція, яка потребує пояснення.

Відповідно до Паризьких принципів створення національних інституцій у галузі дотримання прав людини, держави, які вважають себе (і за своєю суттю є) демократичними, мають створювати незалежні інституції, шо сприяють дотриманню прав людини, а також здійснюють контроль (моніторинг) за їх дотриманням з боку різних державних структур та інституцій.

Такі кроки держав пов’язані із розумінням глибинної суперечності державності як такої, що полягає у подвійній природі влади – захисті та примусі, забезпеченні прав та їх одночасному обмеженні. Аксіомою є твердження про те, що саме влада і держава є найбільшими порушниками прав людини. Згадаймо – «держава – є апарат насилля».

Коли ж держава будується на принципах верховенства права, у неї на перший план виходить обов’язок захисту прав людини і попередження їх порушення. Для цього і створюється різноманітні інституції. Вони можуть бути і в середині окремих органів влади (як, наприклад, Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ України, яке існувало в МВС України в 2008-2010 рр.), у вигляді комісій – якою була Національна комісія із утвердження верховенства права або є Національна комісія із попередження катувань при Президенті України. Серед таких інституцій лідируючу роль відіграє (або має відігравати) інститут Омбудсмена, будучи своєрідним посередником між владою та громадянами.

При такому баченні інституту Омбудсмену його найважливішим завданням стає сприяння створенню ситуації, коли здійснення державою владних функцій не буде вести до брутального порушення прав громадян. А навпаки, усі існуючи можливості для забезпечення, дотримання та захисту прав людини, які є у влади (владних інституцій, від Кабінету Міністрів до органів місцевого самоврядування), і які також є частиною владних повноважень, будуть працювати і використовуватися на благо людей.

Омбудсмен – це співпрацюючий із владою її жорсткий контролер в усіх порушеннях прав людини!

Співпрацює остільки, оскільки сама влада реалізує захист прав громадян, або готова прийняти допомогу в цьому.

Критикує – без застережень.

На практиці таку модель відпрацювати та реалізувати непросто, особливо, коли спостерігається тотальна монополізація влади, що стає загрозою для дотримання та забезпечення прав громадян України.

Саме така особливість створеної державою інституції із захисту прав людини вимагає її максимального дистанціювання від влади. І сьогоднішня влада має розуміти, що це дистанціювання повинно бути дотримане не лише в інтересах громадян (остільки, оскільки вони цікаві їй), а і у її власних інтересах.

Омбудсмен не належить ані владі, ані опозиції. Він (як інституція) має висловлювати інтереси громадян. І в такій тріаді – влада-опозиція-суспільство – саме останнє має найбільше прав для формування бачення та порядку денного Уповноваженого з прав людини. Саме тому правозахисні та громадські організації як інститути суспільства і вимагають, щоб на посаду Уповноваженого висувалися і обиралися представники громадськості.

Важливо також, якою суспільство хоче бачити цю посаду. Навколо цього питання було багато обговорень в правозахисному та експертному середовищах. Нижче – узагальнення підсумків цих дискусій, а також особисті міркування.

Ситуація із дотриманням прав людини в України в останні роки погіршується. Це констатують сьогодні всі – від представників міжнародних місій, адвокатів, політиків до простих громадян, яким все важче себе захистити. Тож закономірно, що коло та кількість питань, з якими звертаються громадяни до Уповноваженого, шукаючи захист власних прав, неухильно зростає. І відповідно, сама інституція потребує змін у зв’язку з новими викликами та загрозами у цій сфері.

Що ж варто робити в наступні п’ять років? Які пріоритети та принципи є важливими в діяльності майбутнього Омбудсмена?

1. Дотримання принципів існування та діяльності інституту Омбудсмена, як вони сформульовані в міжнародних документах, зокрема, у Рекомендації ПАРЕ №1615, 2003 рік – «Інститут Омбудсмана» та Паризьких принципах ООН 1990 року – «Принципи ООН щодо статусу національних інституцій захисту та сприяння правам людини». Саме в них сформульовані такі важливі характеристики цієї інституції як незалежність, компетентність, підзвітність, незаангажованість тощо. А також неухильне виконання закону «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», в тому числі, в частині підготовки та подання щорічних доповідей про стан із дотримання прав людини в Україні.

2. Створення інститутів спеціалізованих (профільних) омбудсменів відповідно до практики, яка склалася в багатьох європейських країнах – із прав дитини, свободи слова, гендерної рівності, протидії катуванням тощо. Така відмежування є дуже актуальним у зв’язку із різноманітними проявами порушення прав громадян, необхідністю залучення різних експертів, різними підходами до вирішення існуючих проблем.

3. Формування на основі інституту Уповноваженого з прав людини незалежного національного механізму попередження катувань, відповідно до ратифікованого ще в 2006 році Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань. Сьогодні прообразом такого механізму в Україні намагаються представити створену при Президенті Національну комісію із попередження катувань. Але за логікою законодавства, відповідно до експертних оцінок та міжнародного досвіду, така функція – незалежного моніторингу, в тому числі в цій сфері, притаманна саме Уповноваженому Верховної Ради з прав людини.

4. Створення представництв Уповноваженого в усіх областях України для розширення можливостей доступу громадян оскаржувати порушення власних прав.

5. Постійний моніторинг виконання міжнародних зобов'язань України, узятих при ратифікації документів у галузі прав людини. В 2012 році Рада ООН з прав людини, куди Україна вдруге подає комплексний звіт – Універсальний періодичний огляд з прав людини – вимагає вперше окремого звіту від Уповноваженого з прав людини. Така робота має бути постійною.

6. Здійснення Омбудсменом самостійних розслідувань за скаргами про порушення прав людини, а не просте перенаправлення отриманих скарг до керівництва тих державних органів влади, на діяльність яких скаржаться громадяни. Робота з резонансними справами як системними порушеннями прав людини.

7. Формування системи прозорості та підзвітності діяльності Омбудсмена суспільству. Постійне інформування про результати роботи через оновлений та перероблений офіційний сайт. Перетворення його на робочий орган, постійне джерело правової інформації, механізм комунікації та зворотного зв’язку із громадянами.

8. Активне використання інструменту конституційних подань для припинення ситуацій порушення прав людини, пов’язаних із прийняттям або наявністю законів, які сприяють цьому. Здійснення правової експертизи законодавчих актів, які розглядаються Верховною Радою України, на предмет непорушення прав людини. Моніторинг впливу законодавчої діяльності Верховної Ради, нормотворчої діяльності Кабінету Міністрів та Президента, центральних органів виконавчої влади на ситуацію із забезпеченням та дотриманням прав людини.

9. Постійна та системна співпраця із громадянським суспільством, правозахисними організаціями, експертним середовищем. Створення тематичних експертних консультативно-дорадчих груп за напрямами діяльності. З експертами та громадськістю мають формуватися стратегічні та поточні пріоритети діяльності Уповноваженого. Омбудсмен як правозахисна інституція має спиратися у своїй діяльності на громадянське суспільство, не прикриваючись модними сьогодні ілюзорними «громадськими радами», які ні на що не впливають, і нічого не вирішують.

10. Розробка та реалізація спільних з громадськими організаціями, вищими навчальними закладами, науковими організаціями, професійними спілками тощо програм освіти та просвіти в галузі прав людини. Така освіта в галузі прав людини має грати також і попереджувальну роль для недопущення порушень. Знання – це серйозна зброя!

Перелік завдань можна продовжувати. Він такий самий невичерпний, якими невичерпними є порушення прав людини в Україні. І ці завдання є не лише технологіями реалізації функцій Уповноваженого, а частиною ідеології і сутності існування самої цієї інституції.

Важливе те, що діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини має знаходитися сама по собі під постійним контролем суспільства. І бути відображеною в щорічному звіті правозахисних організацій «Права людини в Україні», який готується Українською Гельсінською спілкою разом з іншими правозахисними організаціями.

  

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори