пошук  
версія для друку
09.09.2011 | Ярослав Галаc, rionews
джерело: karpatnews.in.ua

Ви можете собі уявити – «швидка» зупиняється на околиці села, вивантажує людину на узбіччя і їде?

   

Подія в с. Вербовець розбурхала весь Виноградівський район. Адже це не жарт – лікарів швидкої допомоги звинуватили в тому, що вони привезли помираючого цигана на околицю села, поклали на узбіччі й… поїхали геть. І тільки на зворотній дорозі, випадково зустрівши іншого цигана, попередили про залишену на траві людину. Подібне ставлення до хворого обурило мешканців табору, а викладені в пресі подробиці інциденту викликали величезний резонанс.

Самі медики звинувачення на свою адресу категорично заперечують…

«Хворий на прощання подякував фельдшерові й навіть обнявся з ним!..»

– Ви можете собі уявити – «швидка» зупиняється на околиці села, вивантажує людину на узбіччя і їде? – обурюється начальник управління охорони здоров’я Виноградівської райдержадміністрації Ігор Борисенко.– Це ж абсурд! За даним фактом була створена комісія, яка опитала фельдшера й водія «швидкої», лікарів пульмонологічного відділення, де лежав пацієнт Євген Матей. Всі вони стверджують протилежне – хворий сам попросився додому (є його підпис), до «швидкої» його підвезли у спеціальному кріслі, в машину він зайшов сам, сам із неї й вийшов на околиці села. Подякував фельдшерові й навіть обнявся з ним, після чого в супроводі когось із циган пішов у табір. Я, як начальник управління охорони здоров’я, не зацікавлений щось приховувати чи когось покривати. Якби такий обурливий факт дійсно мав місце, люди зазнали би відповідного покарання. Але поки що я не бачу якихось грубих, очевидних порушень…

Скандал спалахнув після публікації у Виноградівській районній газеті «Чорна гора». Голова с. Вербовець Валентин Локовці, що допомагав ховати померлого рома, в емоційній формі описав журналістам факт доставки ще живого пацієнта з лікарні. Однак як тільки в село зачастили перевірки, він був уже не такий категоричний.

– Сам я не бачив, як Матея залишали на узбіччі, – обережно каже В. Локовці, – лише чув від інших. Цигани розповідають, що підібрали його на дорозі й віднесли в табір. Вчинок лікарів, можливо, пов’язаний зі статистикою. Тобто, якщо людина помирає в лікарні, це псує показники смертності. Зовсім інша справа – вдома. Тому я, як голова села, був обурений, що подібні речі допускаються, але особисто не бачив… Ми ще з похоронами наморочилися – треба було відвезти тіло на експертизу, а ніхто не хотів. Ледве самоскид знайшли. Потім комісія до нас приїжджала, питають: «Для чого ви давали інтерв’ю? Якби не дали – нічого не було б». Але я розповів те, що знав і що мені сказали інші. Так само й вам розповідаю…

Цигани в селі живуть десятиліттями і про їхні стосунки з іншими мешканцями можна написати окремий матеріал. Усього на території сільради, яка об’єднує два села – Чорний Потік і Вербовець, розташовані два табори. Однак якщо чорнопотіцькі цигани це заможні селяни, котрі їздять на заробітки, живуть у добротних будинках і їздять на хороших машинах, то вербовецькі – бідні як церковні миші. Між собою два табори практично не спілкуються. У Вербівці недолюблюють циган, котрі хоч і не крадуть, проте, за твердженням селян, обманюють, набридають жебрацтвом, народжують дітей, яких не виховують, і постійно вимагають матеріальну допомогу. Табір розташований за селом, фактично в лісі. Від узбіччя сільської, страшно розбитої дороги (де, як стверджують цигани, й лежав хворий Матей) до перших хат – близько кілометра. Туди веде ґрунтова дорога, по якій цілком можна проїхати, якщо не боятися забруднити транспорт. Однак після дощу до табору під’їде хіба що повноприводна машина. У день, коли привезли Матея, було сухо.

Сам табір справляє гнітюче враження. Дванадцять низеньких глиняних хаток, критих брезентом, руберойдом і навіть плівкою. Більшість мають розмір 3 х 2 метри й із усіх меблів вміщають лише два ліжка з маленьким столиком. Замість печі – перевернуте догори дном корито з прилаштованим бляшаним димарем. У кожній хаті живе по три-п’ять чоловік. Усього тут 42 мешканці, з котрих 14 дітей. Протягом 40 років у таборі взагалі не було світла. Лише кілька років тому, коли сюди з Ужгорода переселився Олександр Вароді (єдиний у таборі ром, що вміє грамотно написати заяву чи звернення), від дороги протягнули електричну лінію. Табір неодноразово порушував питання про переселення ближче до села й головної дороги. Два роки тому циганам пообіцяли відповідну ділянку з умовою, що вони розчистять її від будівельного сміття й бур’янів. Але коли роботу було зроблено, землю віддали місцевому попові під сільське господарство…

Матей казав: «У лікарні мені дали якийсь папір, я підписав, але що там – не знаю»

Євгенові Матею, смерть котрого викликала такий резонанс, було 53 роки. За своє життя він кілька разів потрапляв до в’язниці, про що «в ненав’язливій формі» мені повідомляли практично в усіх офіційних інстанціях (ніби це має якесь відношення до справи – не вистачало тільки, щоб якість медичної допомоги залежала від соціального стану, етнічного походження чи особливостей біографії пацієнта). У таборі залишилися родичі померлого. Відразу після приїзду мене оточила юрба ромів із замурзаними дітьми, які навперебій почали скаржитися на життя й розповідати про свої проблеми. Виокремити з цього словесного потоку те, що має відношення до Матея, виявилося непросто.

– Це сталося в суботу після обіду, – емоційно розповідає Олександр Гоньов.– У центрі села зупинилася «швидка», з її вікна до мене звернувся лікар: «Там біля дороги лежить ваш Матей. Треба його забрати». «А чому ви не відвезли його до хати?» – питаю. «Нема часу, нам треба повертатися». І поїхали. Я був на велосипеді, приїхав до містка, від якого починається ґрунтовка, і знайшов Матея. Він лежав на траві зовсім опухлий, поруч якісь таблетки. Тоді я швидко поїхав у табір, покликав чотирьох чоловік і ми на ковдрі віднесли Матея додому…

– Він ще жив до вечора неділі, розмовляв із нами, – включається в розмову швагро Є. Матея Микола Форкош.– Казав: «У лікарні мені дали якийсь папір, я підписав, але що там – не знаю. Потім зробили укол, від якого дуже пекло». Це йому, напевно, наркотик якийсь укололи, щоб не боліло…

– Батько лежав у лікарні останні півроку, – додає донька Є. Матея Магдалина.– А на вихідні іноді приїжджав додому. Ми з чоловіком відвідували його в лікарні кілька разів. У таборі батько збудував маленьку хатку, куди ми його й поклали. Ходити він уже не міг, лише повзав. Але ще розмовляв. «Мені такий укол зробили, що вже нічого не болить», – казав. «Як не болить? Ти ж весь опух!» «Нічого не болить. Лікарі сказали, що «швидка» вже не приїде, я вилікуюся…» Але він знав, що помре. Так і сталося. У неділю ввечері батько помер. У нього багато хвороб було – туберкульоз, бронхіт, цироз…

Поховати померлого виявилося цілою проблемою. Два дні цигани безуспішно шукали в селі головлікаря сільської амбулаторії, щоб отримати відповідний дозвіл. І тільки коли Олександр Вароді зателефонував заступникові начальника обласного управління охорони здоров’я, справа зрушила з місця – в табір приїхали міліціонери й виписали направлення на судмедекспертизу. Везти небіжчика в райцентр ніхто не хотів, ледве вдалося вмовити водія самоскида, котрий за 200 зібраних у таборі гривень погодився відвезти тіло в кузові. Назад його привезли на возі. Родичі сколотили з кількох дощок нехитру труну, зробили з акацієвих гілок хрест і поховали померлого на краю сільського кладовища. Зараз його могила заростає травою… Все, що залишив на цьому світі Матей – крихітна глиняна хатка з покритою лінолеумом земляною долівкою, низькою стелею й ліжком уздовж стіни. Зробити знімок інтер’єру цього житла не вдалося, адже щоб камера схопила «картинку», потрібно хоча би кілька метрів вільного простору.

– Його викинули на дорозі, як собаку, і нехай собі робить, що хоче, – обурюється неофіційний староста табору Олександр Вароді.– Якби «швидка» не зустріла іншого цигана, Матей, можливо, так і помер би на узбіччі. Ну хіба можна так знущатися над помираючими? Адже ми такі ж люди, як і всі – у нас теж є серце і душа. Невже не можна було подзвонити нам, у сільраду чи амбулаторію? Ми би вийшли, зустріли, зробили все по-людськи…

«Скандал викликали суб’єктивні думки й припущення людини, яка не має відношення до медицини»

Для вивчення обставин інциденту управління охорони здоров’я Закарпатської ОДА створило спеціальну комісію, яка завершила службове розслідування в кінці серпня. Однак після ознайомлення з її висновками залишається стійке враження, що розслідування проводилося аж надто однобоко.

– Я вважаю, що викладені в районній газеті факти, з яких усе й почалося, є суб’єктивною думкою і припущенням людини, яка не має відношення до медицини, – каже голова комісії, заступниця начальника відділу організації лікувально-профілактичної роботи управління охорони здоров’я ОДА Ольга Чемет.– Мається на увазі голова с. Вербовець. Тому що за офіційними документами все було по-іншому. Комісія вивчила всю первинну медичну документацію – історію хвороби, журнал транспортування хворих, акт судмед¬експертизи, опитала лікарів, фельдшера та водія, головлікаря сільської амбулаторії, зустрілася з головою сільради. У документах чітко зафіксовано, що Є. Матей сам хотів повернутися додому, є його підпис. Свідки кажуть, що він навіть погрожував: «Якщо не випишете додому, викинуся з вікна». З жовтня минулого року хворий перебував на стаціонарі п’ять разів і, за словами персоналу, за весь цей час родичі жодного разу не відвідали його. Фельдшер і водій стверджують, що Є. Матей сам вийшов із «швидкої» на околиці села і з допомогою знайомого пішов у табір. То чому ми повинні вірити сільському голові, а не лікарям? До речі, статистика смертності, про яку говорить голова Вербівця, тут ні до чого. Бо не має значення, де людина помирає – у стаціонарі, на вулиці чи вдома, інформація все одно фіксується в тому місці, де вона була зареєстрована. Тобто, які лікарняні показники можна було зіпсувати, якби хворий помер у лікарні? Ніяких. І ще одне – коли людина виписується зі стаціонару, їй просто мають видати довідку, а зовсім не зобов’язані везти додому. Просто лікарі розуміли, що пацієнт важкохворий і сам не піде. Можна було би ставити питання по-іншому – чому «швидку» відправили не за призначенням, адже це не був виклик до хворого. Але такий підхід був би негуманним…

Незважаючи на те, що комісія вивчала обставини інциденту два з половиною тижні, ряд принципових нюансів залишилися або нез’ясованими, або ж були інтерпретовані досить своєрідно. Зокрема, не може не викликати подиву той факт, що комісія, яка виїздила в село, так і не побувала в таборі й не зустрілася з ромами, котрі досі наполягають, що «швидка» залишила Є. Матея на узбіччі. Сенсу наговорювати на лікарів у циган немає – вони не отримають за це пільги чи матеріальну допомогу. Таку однобічність комісії її голова пояснила так: «Це не в нашій компетенції. Ми вивчали лише те, що відноситься до медичної галузі. Але ви, як журналіст, маєте право вислухати всі сторони, провести журналістське розслідування…» По-друге, незрозуміло, як лікарі, виписуючи помираючого пацієнта, не погодили це ні з його родичами, ні з сільрадою, ні навіть із головлікарем сільської амбулаторії. О. Чемет прокоментувала це так: «У лікарів це не прописано в обов’язках». Зрештою викликає сумнів і твердження, що місце смерті пацієнта для лікарні не має ніякого значення. У неофіційних розмовах медики кажуть, що кількість померлих у стаціонарі щорічно підсумовують, і якщо показники зростають, персонал, м’яко кажучи, не гладять по голівці. Цікаво, що навпроти головного входу до управління охорони здоров’я ОДА висять інформаційні стенди, в тому числі зі статистикою смертності у стаціонарі, яка за останні роки на Закарпатті неухильно йде вниз. Тільки прагненням не погіршити показники й можна пояснити «гуманність» виноградівських лікарів, котрі всупереч посадовим інструкціям, за власною ініціативою відвезли хворого помирати додому. Цікава деталь: за останні дев’ять років жоден ром із табору не помер у лікарні – всі вдома. Хоча деякі перед смертю лікувалися у стаціонарі.

Замість того, щоб вислухати всі сторони і об’єктивно з’ясувати всі ці нюанси, комісія вивчила медичну документацію (ніби в ній колись фіксуються порушення) і опитала своїх колег (ніби вони скажуть те, що їм невигідно). Тому її висновки, що в діях лікарів не знайдено жодних порушень, були цілком прогнозованими. У зв’язку з цим виникає лише одне питання – чи варто було взагалі створювати таку комісію?..

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори