пошук  
версія для друку
28.04.2012

Громадські слухання та прес-конференція «Злочини на ґрунті ненависті в Україні» – м. Харків

   

20 квітня в Харкові відбулися громадські слухання, ініційовані ХПГ, та прес-конференція на тему «Злочини на ґрунті ненависті в Україні». Пропонуємо до уваги читачів звіт про цей захід.

20.04.2012, Харків, незалежний культурний центр «Інді».

Фіксуючи злочини, вчинені стосовно іноземців, МВС не поспішає вбачати в них злочини, вмотивовані релігійною чи расовою ворожнечею. Так, за статистикою МВС за період 2009–2011 років стосовно іноземних громадян (не з країн СНД) було вчинено щонайменше 126 таких насильницьких злочинів, як умисне вбивство, спричинення тілесних ушкоджень, хуліганство. Але як злочини на ґрунті ненависті кваліфіковано лише 11 з них, тобто менше 10%.

У 2011 році за статтею 161 Кримінального кодексу України (умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, або пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками) порушено лише 2 справи.

Розповідали та відповідали на запитання:

Євген Захаров – виконавчий директор Харківської правозахисної групи;

Володимир Батчаєв – член правління ВГО «Асоціація Українських моніторів дотримання прав людини у діяльності правоохоронних органів»

Юрій Чумак – голова Центру правових та політичних досліджень «ДУМА».

 

Юрій Чумак, Євген Захаров і Володимир Батчаєв

На початку Євген Захаров розповів про проект, який виконує Харківська правозахисна група разом із партнерами за підтримки німецького фонду «Пам’ять, відповідальність і майбутнє», що розпочався 21 квітня минулого року і спершу був розрахований на рік – до 1 травня цього року, а зараз продовжений до 1 червня. «Проект передбачав моніторинґ злочинів на ґрунті ненависті у сімнадцяти регіонах країни, які проводили сім учасників проекту, кожен з них охоплював декілька областей. Окрім моніторинґу на ґрунті ненависті ми сюди включили ще факти промов ненависті, які були здійснені державними службовцями. Ще – факти дискримінації, поєднаної з насильством. Крім того, ми намагалися зрозуміти це явище: наскільки воно розповсюджене в Україні, хто є жертвою цього злочину, хто є суб’єктом цього злочину, хто його скоює, які є покарання, наскільки це розповсюджене і т. д. Тобто, окрім спостереження, фіксування таких фактів і публікації відповідних матеріалів ми ще намагалися зрозуміти, в чому полягає цей феномен і наскільки він розповсюджений. У нас має вийти за результатами цього проекту книжка, в якій будуть надруковані результати річного моніторинґу і аналітичний звіт». Є. Захаров повідомив, що проект передбачає проведення таких зустрічей і прес-конференцій у семи містах України – окрім Харкова це Київ, Львів, Сімферополь, Черкаси, Донецьк і Херсон. Є. Захаров зазначив, що головна проблема із злочинами на ґрунті ненависті полягає в тому, що їх не фіксують як злочини саме на ґрунті ненависті – коли вони відбуваються, їх фіксують як загально-кримінальні злочини. Попри те, що в Кримінальному кодексі є стаття 67 частина 3, яка вказує на те, що наявність мотиву ненависті є обтяжуючою обставиною і це треба враховувати при кваліфікації всіх злочинів, попри те, що в 2009 році за законопроектом депутата Тараса Черновола цей мотив був внесений в декілька статей КК України, які стосуються насильницьких злочинів, ані ст. 67 ч. 3, ані новації, які введено в результаті ухвалення цього законопроекту, який змінював також ст. 161 – профільну для цих видів злочинів, ситуація не змінилася, і ст. 161 застосовується вкрай мало – минулого, 2011 року, було лише дві справи на всю країну за цією статтею. «Правоохоронні органи не поспішають кваліфікувати злочини як злочини на ґрунті ненависті. Поза їхньою увагою залишаються, наприклад, такі злочини, як факти наруги над могилами й над релігійними спорудами, такі речі, як цілеспрямоване пошкодження майна представників певних етнічних груп, така річ як знищення чи пошкодження пам’ятників – все це не кваліфікується як злочини ненависті, хоча, на наш погляд, це є таким. Слід сказати, що ми виділили сім вразливих груп, представники яких є найчастіше жертвами цих злочинів. Це, по-перше, іноземці, найчастіше неєвропейської зовнішності, по-друге, це громадяни України, знов таки не європейської зовнішності. Окрема треба виділити такі групи, як рома або цигани, кримські татари, іудеї, тобто віруючі іудейської релігії. Окремо простежується така група, як представники сексуальних меншин, ЛГБТ-спільнота так звана, і наркозалежні. Оці сім груп найчастіше є жертвами таких злочинів, хоча слід зауважити, що останні два роки з’явилися такі злочини і по відношенню до етнічних українців, громадян України. Наприклад, в Криму були такі випадки». Є. Захаров додав, що надалі було б доречно вивчити становище цих груп і зрозуміти, що сприяє тому, що саме вони є вразливими, чому саме представники цих груп складають групу ризику. «Тут ми констатуємо невідповідність законодавства, яке неможливо застосовувати з різних причин. Це також одна з тем дослідження в цьому проекті. Чому не працює законодавство, чому не застосовують, наприклад, ст. 161, що треба змінити взагалі, щоб це запрацювало? Ці злочини є доволі загрозливими для майбутнього, бо доволі швидко можуть перерости в міжетнічні конфлікти, і це є певною проблемою».

Володимир Батчаєв зазначив, що й проект, і дослідження є ні чим іншим, як спробою привернути увагу влади до гостроти цієї проблеми. Чомусь правозахисна спільнота і влада оцінюють гостроту й актуальність проблеми по-різному. «Власть не хочет видеть реальное положение вещей и при этом старается аргументировать свою позицию данными официальной статистики». В. Батчаєв повторив, що за ст. 161 в Україні минулого року порушено лише дві кримінальні справи, але ж ми постійно стикаємось із відвертими випадками порушення рівноправності, фактами прямого насильства. «Только наша организация (АУМДПЛ) насчитала в прошлом году тридцать пять случаев совершения насилия в отношении иностранцев. Я говорю только в отношении иностранцев и только случаев прямого насилия: избиения, преследований и т. д. И в то же время мы изучили статистику МВД, а статистика МВД не сильно отличается от тех цифр, которые мы получили. По статистике МВД от случаев насилия пострадало 33 иностранца. Но ни одно из этих преступлений не было квалифицировано как преступление на почве ненависти. Большинство подводят как злостное хулиганство, нанесение телесных повреждений, милиция и прокуратура аргументирует тем, что не было в них составляющих преступления ненависти. Почему так происходит, и было предметом нашего анализа. Сама ст. 161 выписана достаточно неконкретно. Основная трудность в том, что суд требует от органов прокуратуры предоставить материалы, которые указывали бы напрямую: „преступление совершено на почве ненависти“. То есть тот человек, которого обвиняют, скажем, в избиении иностранца, чуть ли не должен написать: „Да, я избивал этого иностранца, потому что я его ненавижу“. Но какой преступник это сделает, когда он понимает, что данный факт является отягощающим обстоятельством? А суд не желает принимать от прокуратуры вот таких материалов. А прокуратура не желает принимать от милиции, потому что в начале, понятное дело, что проводит милиция, тоже от милиции требуют. Милиция: „Мы этого не можем доказать“, – и на этом эта цепочка замыкается. Вот почему у нас два преступления ненависти и то, они не по факту насильственных действий. Мы видим, сколько есть сайтов, которые призывают к расправе. Это те же преступления. Мы видим факты, когда развешиваются листовки, которые призывают к непосредственной расправе над той или иной категорией. Опять таки, факты осквернения могил. Милиция квалифицирует их как вандализм. Да, это вандализм, но когда на могиле рисуют свастику, когда на могиле пишут прямой лозунг (Е. Захаров: „Типа, ‘Смерть татарам!’“), то, прошу прощения, что ещё нужно милиции? И вот я пришёл к такому выводу, что менять статью, менять диспозицию, менять саму описательную часть статьи, резолютивную в Кодексе – это достаточно долгая процедура, но эту статью можно заставить работать. Сейчас эта статья мёртвая, это статья-призрак, коль она два раза в год использовалась всего. Её можно заставить работать, принимая определённые комментарии к этой статье. Эти комментарии должны быть разосланы сначала в милицию, потом в прокуратуру, в судебные органы. У нас же есть тот же Верховный Суд, который может дать соответствующие рекомендации. Уровень неприятия „чужого“ в Украине растёт очень стремительно. И это не только классическая ксенофобия – мы уже докатились до того, что соотечественник преследует соотечественника по признаку территориальности. С одной стороны „Спасибо жителям Донбасса…“, с другой стороны чиновник говорит, что вы, галичане – неумытые, необразованные и т. д. Мы имеем случаи прямого преследования по языковому принципу, когда девушек, которые в Киеве общались на украинском языке, не хотели брать на работу. Или, скажем, бытовой конфликт, который я изучал и старался понять, который был в Севастополе, когда двое мужчин поспорили на остановке, кому из них сесть в маршрутку, а потом, когда один начал спорить на украинском языке, а второй – на русском, тот, который на русском, получил удар ножом, который сопровождался фразой „Москалі, забирайтеся звідси!“. И интересный был комментарий на сайте местного Управления внутренних дел, что это был случай хулиганства. Произошло преступление, и на следующий день уже был комментарий. То есть ни о какой проверке мы говорить не можем. Хотя, все свидетели показывают. О проблеме пребывания хасидов. Каждую осень начинается истерия, во всяком случае, в Черкасской области – писать прессе не о чем: область провинциальная, местечковые эти газеты, которые пишут про собак, попавших в канализационные люки, про случаи споров между губернатором и мэром, – и когда приезжают хасиды, они уже за месяц, потирая руки от нетерпения, начинают писать. Они начинают опрашивать жителей. Когда жители говорят, что вот подождите, вроде нормально, они: „Как же, хасиды же мусорят“. Ну, те говорят: „Мусорят“. „И что?“ – „Ну да, мы их ненавидим за это“. Вот и всё, и пошло такое. Хасиды приезжают туда для отправления религиозных обрядов, и одновременно это празднование Нового года. И совпадает это с приездом в Умань пронациональных сил, у которых тоже есть свои герои местные, и вот когда это всё пересекается, начинается уже такая истерия –хасиды обвиняются во всех мыслимых и немыслимых грехах и любой их поступок стремятся представить как сознательное нарушение именно против украинского народа. Были развешаны листовки о проведении антихасидского марша. На этих листовках хасиды были изображены в виде инопланетян, классических. Лозунги антихасидские на стенах чуть ли не поощряются. Казалось бы, в чём тут преступление ненависти? Это вопрос спорный. Всё-таки это опять-таки нарушение равноправия, но даже уже дошло до уничтожения имущества. Хасиды повесили бигборд – не реклама, просто указатель, где находится гостиница, где находится пункт питания и прочие необходимые вещи. Но вот надо было этот бигборд под кинокамеры срезать болгаркой и демонстративно объявлять, что „вы не имеете разрешения“ и прочее. Были снесены заборы, были уничтожены ларьки и т. д. [Со мной] местная пресса встречалась, говорила: „Ну они ж не имеют разрешения на это дело“. Я говорю: „А кто, во-первых, их проверял: есть у них разрешение или нет? Во-вторых, вам не кажется, говорю, что это вопрос власти – повесить этот указатель, а не вопрос хасидов. Если власть этого не сделала, они ж должны как-то заботиться об элементарных удобствах для своих соплеменников?“ „Ну, вот вы не понимаете, хасиды – это, действительно, проблема, благодаря им город замусорен, они приезжают тридцать тысяч, у нас они наполняют свои ванны для омовения, падает вода, жители верхних этажей не могут пользоваться водой, транспорт из-за них загромождён и – любимая тема – это носители инфекционных заболеваний, неизвестных“. Какие же это заболевания? Я посмотрел, из каких стран приезжают. Больше всего – из Израиля, США, ФРГ и Канады. Но простите – это те страны, до уровня медицины которых нам бы ещё дотянуться. Но всё же, возможно, люди обладают какой-то информацией, и мы направили в 1997 году первый запрос в Министерство здравоохранения. Нам ответили: „Такие случаи не зафиксированы. Была зафиксирована вспышка гриппа, но его привезли наши заробітчани – украинцы, которые вернулись“. А в прошлом году мы получили ответ, что такая статистика вообще не ведётся, потому что в этом нет необходимости, поскольку любой человек, который получает визу, предоставляет в посольство соответствующие справки». Володимир Батчаєв спростував поширену думку про то, що паломництво хасидів лягає непосильною вагою на плечі українців і навів цифри, зібрані по крихтах. Кажуть, що через хасидів уманчани, які мешкають у районі синагоги, не можуть нормально користуватися водою, бо падає її рівень. Виявилося, що водопровід у цей район міста провели якраз хасиди за свої кошти, вклавши у це 700 тис. грн.– міжнародний фонд ім. рабі Нахмана проклав два кілометри водопроводу, заразом забезпечивши водою місцевих мешканців. Кажуть, що, виникають проблеми з перевезенням пасажирів під час паломництва. Але той самий фонд заздалегідь оплатив проїзд у маршрутках на період паломництва усім людям «у формі хасидів» «Но наши водители подсуетились – они брали ещё с каждого, когда он входил, десять долларов – это когда всё было оплачено». Далі: «Уманьводоканал» отримав 182 тис. грн. без урахування того, що хасиди платять за встановленими у синагозі лічильниками. Санепідемстанція отримала 15 тис. грн. за проведення обстеження об’єктів. Кажуть, що через хасидів збільшується засміченість, але «Комунальник» за вивезення сміття отримав 70 тис. грн. і не потурбувався про придбання додаткових баків для сміття чи більш частий його вивіз. «Уманьгаз» отримав 27 тис. грн., Податкова служба – 14 тис. грн., МВС у 2009 р. отримало 650 тис. грн, у 2010 – 205 тис. на охорону громадського порядку на час перебування хасидів в Умані. «И у меня возникло такое подозрение, что местной власти выгодно нагнетать напряжение, говорить, что вы приехали в Умань, Умань славится тем, что, вот, резали здесь евреев издавна, поэтому не исключено, что такое будет повторяться, поэтому мы вас будем защищать, однако будьте любезны – платите. И мне кажется, что чуть ли не власть пишет эти лозунги, чтоб показать представителям, когда прибывают: вы видите, что написано как обычно: „Бей – спасай“, поэтому мы вас будем спасать – платите». Під час перебування хасидів в Умані, дійсно, багато міліцейських постів, територію оточено, пропускають лише осіб, які мають паспорт. Керівники хасидів з року в рік звертаються до влади та міліції листом з проханням пускати до них громадян, бо не хочуть жити в гетто, але влада каже, ні, – вона забезпечує їхню безпеку, і нікого не пускатиме. Далі. МНС отримало 40 тис. грн. І чи варто забороняти доступ хасидам у Софіївський парк з причини, що вони можуть, мовляв, чіплятися до наших жінок. Хіба юнак-українець не може чіплятися? – каже В. Батчаєв. «Когда меня спросили, я ответил, что с удовольствием принял бы участие в марше против произвола власти во время паломничества хасидов». Стосовно багатьох груп, що стають жертвами насильства на ґрунті ненависті, існує така сама необ’єктивність, – зазначив В. Батчаєв. Ті, хто скоює такі злочини, мотивують це тим, що в Україні, начебто, «засилля іноземців», що вони є криміногенним фактором, що вони є носіями хвороб, що іноземці конкурують з українцями на ринку житла. Дійсно, існують певні труднощі, які, втім, обмежуються, в основному, великими містами, такими я к Київ, Харків, Одеса. Але ці труднощі можна вирішувати не репресивним шляхом, як це було в Луганську, де хотіли показати, «хто хазяїн в Україні». Існує, скажімо, метод міграційної амністії з одночасним розіграшем трудових карт. Іноземцям, які давно живуть в Україні, мають родини, це дає можливість легалізуватись, однак, на певних умовах – наприклад, він буде офіційно працевлаштований – не секрет, що в Україні існують регресивні регіони та регресивні галузі, де українці працювати не хочуть. Таких методів існує багато. «Много преступлений на почве опять таки ненависти совершается, как это ни парадоксально, органами власти – начиная с прямого вымогательства денег у иностранцев и заканчивая их преследованием, сомнительным с точки зрения закона, выдворением, прекращением регистрации и т. д.». На думку В. Батчаєва держава так себе поводить, бо їй вигідно подавати себе як щит Європи від нелегальної еміграції. Подаються цифри від 13 до 18 тис., але на 80% це громадяни СНГ, і лише 7% від загальної кількості громадяни тих країн, які, на думку Європи, є постачальниками нелегальних емігрантів. Подаючи цифру у 15 тис., Україна отримує від Європи щорічно мільйони євро на будування пунктів утримання іноземців, посилення служб тощо. На одного нелегала припадає два охоронці, а пункти приймання іноземців побудовані на 40%. Колишній голова Державної міграційної служби України Д. Ворона сорок разів літав у Європу на різні конференції. Кожну шосту гривню використано неефективно. Чи не розумніше було б витратити кошти на боротьбу з нелегальною еміграцією гуманними методами? Щодо «Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про реадмісію осіб» В. Батчаєв зазначив, що були прогнози, що Україна захлинеться у хвилях нелегальних емігрантів. Називалися цифри до 500 тис. У 2009 р. в Україну повернули 712 іноземців, у 2010-му – 398, у 2011-му – 240 чоловік. «Это соглашение приводит к уменьшению количества иностранцев, которых нам возвращают. Мифы об угрозе с позиции статистики действительно смешны. Но они приводят к тому, что иностранцев преследуют… Есть такая система вытеснения, берет опыт российский скинхедов, когда показательные порки, как говорится, проводятся. Но если они изобьют двенадцать человек, они считают, что остальные уедут? Да не уедут они, они будут активнее обороняться, они будут ненавидеть, и проблема обостряется».

Член АУМДПЛ і керівник організації «Центр правових та політичних досліджень „Дума“» Юрій Чумак розповів про ситуацію в Харківській, Полтавській та Сумській областях. «1. Мы смотрели, насколько часты упоминания в СМИ про случаи преступлений на почве ненависти и 2. смотрели, насколько сами представители власти замечены в том, чтобы распространять язык вражды, то есть насколько характерны для них такого рода высказывания. Разумеется, таких случаев было гораздо, я подозреваю, гораздо больше, как и любого другого вида преступлений, далеко не все они попадают в СМИ, просто тезисно, в несколько слов. Январь. Информация о том, что гражданин Гвинеи приехал в Харьков и здесь, по его словам, его задерживал патруль милиции как будто бы для того, чтобы документы проверить. Это он прошёл здесь своего рода школу жизни такую. Известное дело января 2011 года, когда Ласло Коломпаров «ненароком» упал с четвёртого этажа Лозовского горотдела милиции. Лидер харьковской общины ромов неоднократно в своих выступлениях говорил, что ромы преследуются со стороны милиции, на ромов „вешаются“, скажем так, обвинения в торговле наркотиками, которую, зачастую, сама же милиция и организовывает, и что Ласло милиционеры „помогли“ выпасть из окна. Сейчас уголовное дело возбуждено, но возбуждено просто по факту того, что он погиб. В феврале в Харькове были изъяты футболки со свастикой и были изъяты книги „Mein Kampf“ небезызвестного товарища Адольфа Гитлера. Были изъяты также 30 экземпляров книги „Удар русских богов“. Прокурор Евгений Попович говорил о том, что возбуждено уголовное дело по ст. 300 – мы к этому позже вернёмся. В апреле был инцидент, когда студента подготовительного факультета СумГУ Исмаила Моутэфоу избили, это студент из Конго. После этого иностранные студенты вышли, и произошла драка – они побили студентов СумГУ, граждан Украины, которые абсолютно не причастны к этому. То есть, насилие порождает только другое насилие, ни к чему хорошему это привести не может. Марш против миграции 17 апреля 2011 года. Откровенно пишет „Патріот України“ на своём сайте: „…дегенерат зі своїми друзями, що бурхливо виражав нелюбов до ‘фашистів’ і любов до мігрантів. Отримавши від Провідника (Провідник – с большой буквы, подразумевается, наверное, Белецкий /А. Білецький, лідер „Патріоту України“ – В. Б./) в голову, дегенерат зникає, замість нього у Провідника вчіпляються з десяток ментів“. В апреле же возле торгового центра „Караван“ на иностранца темнокожего напали три неонациста, завязалась драка. Характерно, что за иностранца вступились местные жители и прогнали камуфлированных бойцов с позором. В мае в Сумах, 4-го и 9-го мая, в день победы, чёрной и красной краской залили мечеть. И представитель сумской общины мусульман заявил: «Это больше, чем хулиганство, хуже, чем хулиганство. Это явный знак, символизирующий фашизм, то, против чего боролись наши деды не зависимо от национальности и религии». В Харькове подожгли мечеть – об этом «Главное» сообщало 16 мая. В Сумской области в городе Конотопе кто-то нарисовал подобные знаки (нацистскую символику – В. Б.) на обелиске в память 280 еврейским семьям, расстрелянных немцами. В июне в Харькове на Конном рынке убили иностранца. Вроде, конфликт был бытовой, но под этим бытовым конфликтом, с моей точки зрения, есть подоплёка не бытовая (информресурс «Весь Харьков»). В августе в Сумах общежитие с иностранцами бросили бутылку с зажигательной смесью. И благо, что в это время две девушки спали, одна была в душе, она вернулась из душа, когда уже начался пожар, она разбудила спавших, и им удалось спастись. В Харькове в сентябре по информации ХПГ, к иностранцу пришли милиционеры, очень характерно они заявили, что мы ищем наркотики, ведь все иностранцы торгуют наркотиками. Он был не в восторге от общения с нашими правоохранителями – забрали деньги и так их ему и не вернули. В сентябре в Кременчуге на заборе синагоги появились антисемитские лозунги. По опросу тех иностранцев, которые проживают в Харькове, которые согласились дать ответы, цифры получились, прямо скажем, не очень замечательные. Опрос ставил целью, фактически, выявить три тенденции. 1. Есть ли в Харькове нападения, оскорбления, угрозы на расистской и ксенофобной почве в отношении иностранцев; 2. как на это реагирует милиция и 3. не совершают ли сами сотрудники подобных действий. Так вот, цифры, которые получились, вызывают немалую тревогу. 44% процента иностранцев, проживающих в Харькове, заявили, что в 2010–11 гг. подвергались преследованиям на религиозной, расовой либо национальной почве. При этом 96, 7% иностранных граждан регулярно останавливаются милиционерами. Когда у милиционеров спрашивают, почему, они говорят: „Мы таким образом боремся с незаконной миграцией“. То есть, если вы останавливаете 100% тех, кто не похож на нас, вы, фактически, обвиняете их, потому что останавливать любого гражданина по законодательству милиционер имеет право только в случае, если у него есть обоснованное подозрение в совершении данным человеком правонарушения либо преступления. Не может не настораживать цифра, что 23% иностранцев считают, что в Харькове их подвергали оскорблениям, угрозам и избиениям на религиозной, расовой либо национальной почве сами правоохранители. Т. е. те люди, которые по долгу службы должны защищать, сами представляют угрозу. Львиная доля отвечавших на вопросы заявили, что в милицию они не жаловались. Почему? Потому что в тех случаях, когда их коллеги, друзья жаловались в милицию, результат был нулевым. Я вам назвал те факты, которые опубликованы в СМИ и в интернет-изданиях». Ю. Чумак повідомив, що наприкінці року ГЦ „Дума“ рішила отримати статистику і звернулася до міліції Сумської, Полтавської та Харківської областей із запитами, чи порушувались кримінальні справи за ст. 161 (порушення рівноправності громадян залежно від їх раси, національної належності або релігійних переконань), а також за ст. 115 (навмисне вбивство), ст. 121 (умисні тяжкі тілесні ушкодження), ст. 122 (середньої тяжкості), ст. 126 (побої, мордування), ст. 127 (катування), ст. 129 (погроза вбивством) – ознаки, що обтяжують провину. І Харківська, і Сумська, і Полтавська міліція відповіла, що жодної справи за цими статтями не порушено. Також не порушено справи за ст. 300 (завезення, виготовлення або розповсюдження, творів, що пропагують расову, національну чи релігійну нетерпимість), хоча, як зазначалося раніше, прокурор Харкова заявляв, що коли вилучили „Mein Kampf“ і «Удар русских богов», кримінальну справу за цією статтею порушено. Не порушено жодної справи за скаргами іноземців на незаконні дії стосовно них з боку працівників міліції. Єдине, що повідомили, в Сумській області було 6 кримінальних справ, кваліфікованих як хуліганство відносно іноземців, у Харківській області таких справ було 7. «Все вот эти поджоги мечетей, свастики, забросы „коктейля Молотова“ и т. д. были квалифицированы как банальное хулиганство. Таким образом, либо милиция рисует более красивую статистику, либо она расписывается в собственной, скажем так, плохой квалификации, демонстрируя, что она не умеет работать в отношении пресечения и расследования таких преступлений. Относительно того, распространялся ли язык вражды должностными лицами органов власти, местного самоуправления и других государственных органов. Я должен отметить хоть какой-то позитив на сегодняшней нашей пресс-конференции, и я его отмечу. Не хочу много брать на себя, но я был одним из инициаторов того, чтобы ЦОСы (отделы по связям с общественностью) милицейские немножко пересмотрели свои подходы в распространении информации относительно национального происхождения правонарушителей и преступников. Я был поддержан тогда ещё действующим УМДПЛ, которое работало в аппарате министра. Нам удалось, незадолго до разгона, застолбить, объяснить, доказать сотрудникам МВД, что негоже упоминать [этническую принадлежность] – абсолютно необоснованно. Понимаете, происходят тысячи преступлений, 990 из них совершают украинцы, об этом нигде ни слова. Только совершает преступление грузин, армянин или там нигериец или кто-то другой, или ром – в обязательном порядке шло „цыгане ограбили, обманули, цыгане забрали, грузины украли и т. д.“. Восприятие у читателей, зрителей и слушателей абсолютно неадекватное получается. Получается, что у нас преступления совершают только иностранцы, если послушать милицейские сводки. И было заложено в план мероприятий по преодолению расизма и ксенофобии МВД, и была выпущена вказівка, в которой прямо говорилось этим организациям, ЦОСам необоснованно не давать такую информацию. Ура! Если раньше я мониторил сайт МВД и сайты Сумской, Полтавской и Харьковской милиции, и там постоянно были такие фразы, в 2011 году я не нашёл такой фразы ни одной. Но должен заметить, что человеческий фактор срабатывает и здесь. Мне попалось на глаза несколько сообщений, где упоминалось о том, что вот „азербайджанец пытался избить харьковского милиционера“, „суд ужесточил приговор двум цыганкам, которые зарубили топором дядю“, „студент-иностранец там китаец убил шампуром там и т. д.“ и говорилось о том, что по информации сотрудников прокуратуры, по информации сотрудников милиции. Я заходил потом на сайт прокуратуры, заходил на сайт милиции – там не было упоминания о национальном происхождении этого преступника. То есть на сайт они теперь не ставят, но если журналисты спрашивают, говорят: „Та это ж китаец“, например. Последнее, что попало в мой мониторинг – всё было замечательно, и на тебе – уже в марте г-н Кернес выступил о том, что культура и геи не совместимы и потребовал из дома культуры Червонозаводского района выселить гей-клуб „Драйв“. Я не знаю, почему у г-на Кернеса такие умозаключения, на чём они зиждутся. Представителей некультурных традиционной так сказать секс-ориентации тоже массу встретить можно в нашем обществе, тогда нужно выселить из домов культуры вообще все организации, потому что некультурные люди бывают среди любых людей. Вывод: языка вражды стало гораздо меньше, преступления на почве ненависти всё-таки есть. Мне кажется (у меня, правда, меньше стало информации – когда был помощником министра, её было больше), но по тем наблюдениям, которые у меня есть, у меня есть обоснованное мнение по поводу того, что, всё-таки, этих преступлений стало чуть меньше в сравнении с пиком, который пришёлся на годы 2004–2006. Но милиция квалифицирует их не правильно и предупреждать, и раскрывать надлежащим образом так и не научилась».

Е. Захаров. Можно уточнить, что меньше стало насильственных нападений. А во всём остальном… Это только верхний слой преступлений.

Ю. Чумак. Вандализм, свастики, поджоги и т. д.– этого, может, даже больше стало.

В. Батчаев. Отказы в работе.

Питання з залу. Хто скоює ці злочини на ґрунті ненависті окрім правоохоронних органів? Якийсь портрет є у вас цієї людини? Який вік, можливо.

Є. Захаров. Є портрет. Є організації. Йдеться про так званих скінхедів. Спочатку це було привезено з Росії, але потім впало, можна сказати, певною мірою на благодатний ґрунт, оскільки до цього приєдналися місцеві молоді люди і є ряд організацій. Скінхедські організації, іноді вони примикають до футбольних фанатів, і футбольні фанати на стадіоні масово вигулькують «Хайль Гітлер!» і нацистські привітання, таке є постійно, в тому числі в Харкові, до речі. Тобто, це так звані скінхеди і праворадикальні організації на кшталт «Патріотів України» і інших деяких організацій такого ґатунку, Соціал-націоналістична асамблея і т. д. З другого боку є, умовно кажучи, представники правої ксенофобії, праворадикальні, такі організації, групи. Часто-густо вони взагалі без будь-якої ідеології, це базується просто на тому, що вони бідні, малоосвічені. І, як на мій погляд, їхню енергію просто часто спрямовують ті, кому за це просто платять. Спалахи такі, які часто відбуваються час від часу… ну, скажімо, мені важко повірити в те, що смолоскипні ходи вночі з суботи на неділю до гуртожитку, де живуть іноземні студенти, роблять наші студенти просто так. Я певен, що їм за це платять, абсолютно. Бо ніхто так би не пішов би вночі оце робити і вигукувати «Украина для украинцев» чомусь російською мовою. Так само можна сказати, що є, умовно кажучи, ксенофобія – її назвати лівою важко (організації праворадикальні, у всіх східні думки: вони всі за українську незалежність, проти чужинців, які заважають будувати свою державу, які тут забирають робочі місця, дівчат українських забирають – у них такі під цим часто-густо патріотичні такі мотиви; причому, іноді і щирі абсолютно – це просто, я ж кажу, від бідності і неосвіченості, від дурості) – так от, в Криму багато є так званої православної громадськості, теж є купа організації, які виступають проти українців, проти кримських татар, заявляють, що Крим має бути російським. Нещодавно одного з їхніх лідерів Віталія Храмова, між іншим, вислали з України. Він громадянин Росії, його за таку діяльність попросили звідси, за рішенням суду. І такого ґатунку організацій в Криму доволі багато. Вони виникають і в Харкові, приїжджають сюди, і тут є їхні представники, «православная общєствєнность» так звана, «православноє братство», і приїжджі, і місцеві. Можна згадати, як вони тут пікетували церкви УПЦ КП, виступаючи проти того, щоб патріарх Філарет в принципі приїжджав у Харків в одну з церков. Чомусь для них це було абсолютно неприйнятне, щоб патріарх Філарет був тут у місті і тут молився в одній з церков, яка належить цій православній церкві. Розумієте, насправді, на превеликий жаль, ця ксенофобія більшою чи меншою мірою агресивна, вона має дуже різні обличчя. І за мовною ознакою, і за релігійною ознакою, за етнічною ознакою. А що зараз піднялося з-за того, що готували гей-парад в Києві? Які протести почалися там масові і т. д. з цього приводу. Тобто, сама по собі думка про те, що представники сексуальних меншин можуть влаштувати свій мітинґ, викликає ну просто таки піну таку з рота, такий сказ і лють у представників особливо, насамперед, православних церков, зауважу. Саме вони виступають проти цього дуже, я сказав би, з великою ненавистю. І, між іншим, оця ксенофобія проти представників сексуальних меншин, вона більше прихована, але, можливо, вона найбільш люта по Україні, бо коли це питання тільки візьмеш, піднімеш, одразу це викликає ну абсолютно неадекватну реакцію у великої кількості людей. Я це спостерігав багато разів. Те, що в інших країнах Європи давно вже не викликає навіть ніяких запитань, тут викликає просто таку ненависть, що лячно стає.

В. Батчаєв. Прозвучала така дуже цікава фраза, коли було задане питання «Хто ще крім співробітників міліції вчиняє злочини на ґрунті ненависті?» Я скажу, щоб воно так не звучало, якщо буде якийсь допис, що працівники міліції власне скоюють посадові злочини з ознаками дискримінації. З того же громадянина України не будуть вимагати гроші за те, що в нього немає паспорту, а якщо іноземця зустріне, то будуть. Або ті ж наркомани. Такому громадянину в міліції наркотики рідко підкидають, але коли ти вже притягувався до кримінальної відповідальності за наркотики, якщо до тебе увійшла міліція чи дільничний про щось поспілкуватися, то шукай за холодильником нову партію наркотиків.

Є. Захаров. Це, взагалі, питання, дискусійне. Говорити, що міліція скоює злочини на ґрунті ненависті можна, але наводити приклад і чітко обмежити, які це злочини. 97, 6% іноземців відповіли, що їх зупиняють і документи перевіряють. Але ж є дві вказівки МВС, які були видані ще міністром Могильовим про перевірку документів саме у іноземців. Тобто, коли міліція це робить, вона виконує наказ. Більше того керівник АУМДПЛ колишній полковник Мартиненко (він тоді ще був полковником) приїхав у Харків якось вночі, його там перевіряли. Ну, він полковник, він тримався впевнено – хлопці молоді, які перевіряли документи, йому пояснили, що є наказ і в них є норма, що на кожних 100 перевірених має бути один порушник, і тому вони змушені всіх перевіряти. Тобто, вважати це злочином на ґрунті ненависті я не можу, бо треба говорити про інше, треба говорити про політику абсолютно безпідставну, безглузду, я б навіть назвав би, злочинну політику керівництва МВС, яке дає вказівки, які апріорі порушують права людини, бо перевіряти документи у всіх підряд – це автоматично поставити всіх іноземців в стан правопорушника, і така держава називається поліцейською, якщо кожен – правопорушник.

Учасник слухань. 23 лютого, футбольний матч, перший, 1/8, «Металіст» приймає «Олімпіакос», центральна трибуна. Приходжу, сідаю. Трішки нижче прийшли студенти – три африканці і три, як потім з’ясувалося, представники Латинської Америки. Зрозуміло, що вони вирізняються, але ж в шаликах, шапочках «Металіст». Десь середина матчу, забігають кілька хлопців [у масках] і починають їх просто жорстоко бити, привселюдно на стадіоні. Ви знаєте, напевне, що за вимогою ФІФА, міліція не може бути [на трибунах], тобто, вона може бути поза межами стадіону. [Роботу з підтримання порядку] виконують волонтери. Волонтери, які є, напевне, курсантами наших міліцейських закладів, але мене, наприклад, вразило. Мені довелось якимсь чином захищати цих хлопців. Просто люди в масках вриваються і починають бити. І це тривало хвилин шість. Потім вболівальники почали розблоковувати, але ж потім почався рух з трибуни, там де фанати – побачили, що є проблеми, а там де проблеми – певна зацікавленість. Дійшло до того, що прийшлося цих людей вивести. Я не знаю, що з ними потім робили, іноземців. Волонтери не допустили далі розвитку подій. Я потім на наступний день прослідкував, як це відбилося у звітах. Наші приховали, а греки на це звернули увагу, так як це був міжнародний матч. Прислали знайомі, я за допомогою ґуґл перевів, там просто звіт про матч, там був абзац саме про цей інцидент.

Підготував В. Бацунов

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори