пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201220
20.07.2012 | Василь Овсієнко

Лісовий Василь Семенович (29.08.1937–20.07.2012)

   

17 травня (насправді 29 серпня) 1937 † 20 липня 2012

З глибоким сумом сповіщаємо, що 20 липня 2012 року в Києві після тяжкої хвороби помер великий громадянин України, філософ, організатор українського самвидаву в 60-х роках Василь Лісовий. Він виступив у 1972 році з відритим листом на захист заарештованих шістдесятників і на знак солідарности побажав бути засудженим разом із ними.

21 липня, в суботу, о 10:30, від Українського дому вирушатиме автобус у Музей народної архітектури в Пирогове, де о 12 годині у церкві Архістратига Михаїла відслужена буде панахида. Похорон має відбутися в с. Тарасівка Безрадицької сільради Обухівського р-ну о 14 годині.

Народився Василь Лісовий у с. Старі Безрадичі Обухівського р-ну Київської обл. в селянській родині. Батько загинув на війні. У дитинстві зимовими вечорами чув розповіді селян про національне відродження 1917–20 рр. (запам’яталися слова матері: «От ходили з портретом Шевченка, співали українських пісень, за це нас і покарали»), про колективізацію, розкуркулення і голод 1933 року. Ця усна історія суттєво відрізнялася від тієї, яку викладали в школі.

1962 закінчив історико-філософський факультет Київського університету, викладав філософію в Тернопільському медичному інституті, 1966–1969 навчався в аспірантурі Київського університету за спеціальністю логіка, викладав у цьому університеті. З 1969 – співробітник Інституту філософії АН УРСР. 1971 захистив кандидатську дисертацію на тему «Логіко-філософське дослідження побутової мови».

Самвидав розповсюджував з 1961 року. З 1966, паралельно з науковою роботою, інтенсивно організовував його виготовлення, зберігання та розповсюдження серед аспірантів і в студентському середовищі. Лісовий – автор самвидавної статті «Лист виборця Антона Коваля».

Хвиля арештів інтеліґенції 1972 підштовхнула Лісового до відкритого протесту. Разом з Євгеном Пронюком видав № 6 («київський») самвидавного журналу «Український вісник», відновленого ними з метою дати громадськості інформацію про заарештованих і відвести від них звинувачення у виданні попередніх випусків. Лісовий також написав «Відкритий лист членам ЦК КПРС і ЦК КП України». Він закінчувався так:

«Зважаючи на умови, в яких подається цей лист, мені важко вірити в конструктивну реакцію на нього. Хоч я не виступаю ні в ролі відповідального, ні в ролі свідка, ні в ролі якимось чином причетного до тієї справи, що нині іменується „справою Добоша“, після подання цього листа я безперечно опинюся в числі „ворогів“. Мабуть, це й правильно, бо Добоша звільнено, а „справа Добоша“ – це вже просто справа, обернена проти живого українського народу і живої української культури. Така „справа“ дійсно об’єднує всіх заарештованих. Але я вважаю себе теж причетним до такої справи – ось чому прошу мене також заарештувати і судити».

Лист фактично призначався для розповсюдження в самвидаві. З цією метою на друкарській машинці в червні–липні 1972 було виготовлено понад 100 екземплярів листа і складений список осіб, яким передбачалося вручити чи надіслати його. Але 6 липня 1972 року Євген Пронюк був заарештований з кипою відбитків по дорозі від машиністки. Лісовий устиг 5 липня відіслати один власноручно надрукований екземпляр на ім’я Л. Брежнєва, один – віднести у відділ листів ЦК КПУ на ім’я В. Щербицького, один – вручити секретареві парткому Інституту філософії. 6 липня В. Лісовий був викликаний в Інститут і затриманий, 8-го виключений з КПРС, а 9-го заарештований. Одразу після арешту була звільнена з роботи в Інституті педагогіки його вагітна дружина Віра Лісова-Гриценко (народила сина Оксена 21 липня).

Лісовий не вважав себе винним у вчиненні злочину. Київський обласний суд 6 грудня 1973 року засудив Лісового до 7 р. позбавлення волі в таборах суворого режиму та 3 р. заслання за ст. 62 ч. 1 КК УРСР «Антирадянська агітація і пропаганда». Разом з ним засуджені Євген Пронюк та Василь Овсієнко.

Карався в таборах Мордовії ЖХ-385/3 (сел. Барашево, 1974–75), № 19 (сел. Лєсной). У кінці 1976 разом з іншими політв’язнями переведений у табори Пермської обл. ВС-389/37, сел. Половинка, до середини 1978; № 35, ст. Всесвятська. Покаранням за перехід на статус політв’язня утратив рахунок.

1979 етапований на заслання в сел. Нова Брянь Заіграєвського р-ну Бурятської АРСР. Заявив протест проти введення радянських військ в Афганістан. Йому створили нестерпні умови на роботі, він покинув її і був засуджений за звинуваченням у «дармоїдстві» до 1 р. таборів суворого режиму. Решту заслання відбував у сел. Ілька того ж району. Працював токарем на авторемонтному заводі. На заслання до чоловіка переїхала дружина Віра Лісова з дітьми Мирославою та Оксеном.

Звільнений у липні 1983.

Працював науковим співробітником Музею історії Києва (1983–1987), вчителем Великодмитрівської школи Обухівського р-ну (1987–1989). У 1989 ВАК СРСР відновив науковий ступінь кандидата філософських наук. 1989 реабілітований, у 1990 поновлений на роботі в Інституті філософії НАН України, спочатку на посаді наукового співробітника, згодом старшого н. с., від 1997 р.– завідувач відділу Історії філософії України цього інституту. Викладав філософію на посаді професора в Київському міжнародному університеті (1996–1999) та в Kиєво-Могилянській Академії (1998–2002). Брав участь у конференціях та круглих столах, наукових та організованих громадськими й політичними організаціями (УРП, ОУН, Громадянською позицією тощо). Публікував статті на теми філософії і політології, готував навчальну літературу, укладав антології, перекладав філософську літературу з англійської та німецької мов, опублікував спогади.

Указом Президента України від 26.11.2005 нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня.

Бібліографія:

Антін Коваль (В. Лісовий). Відкритий лист до депутатів Рад УРСР // Сучасність, рік ІХ, ч. 10, жовтень, 1969; Зона, 1994, № 8, С. 125–148;

В. Лісовий. Проти рожна. Авторська передмова до віршів, які друкуються лише тепер.– ж. Україна, 1990, № 16, квітень.– С. 13–16.

Історія філософії України. Хрестоматія. (Укладачі В. Лісовий та І. Русин не вказані).– К.: Либідь, 1993.

Карл Поппер. Злиденність історицизму. (Переклад і передмова).– К.: Абрис, 1994.

Англо-український філософський словник. (Статті, упорядкування).– К.: Либідь, 1996.

В. Лісовий. Культура, ідеологія, політика. Збірка есеїв.– К.: вид-во ім. Олени Теліги, 1997.– 352 с.

В. Лісовий. Основи сучасної філософії. // Філософська думка.– 1999, № 1–2; 1999.–№ 3; 1999 – № 4; 2000.– № 4; 2001.– № 2.

Філософський енциклопедичний словник.– Київ: Абрис, 2002 (десятки статей з філософії).

Енциклопедія сучасної України.– Т. 1–5.– К.– 2001–2006 (десятки статей з філософії).

Дмитро Чижевський. Філософські твори в 4-х томах.– К.: Смолоскип, 2005. (Укладання, передмова до третього тому).

В. Лісовий. Спогади. І. Початок дороги: місце і час.– ж. Сучасність.– 2003, № 5 (505), с. 127–145; ІІ. Руїна побуту, уривки традиції (повоєнні роки).– 2003, № 6 (506), с. 112–124; ІІІ. Школа: видіння сяйливих вершин (1945–1956).– 2003, № 10 (510), с. 95–117; ІV. Університет (1956–1962): як осягнути неосяжне.– 2004, № 1 (513), с. 98–119; VІ. Аспірантура, Інститут філософії: думка і дія (1966–1972).– 2004, № 4 (516), с. 123-138; 2. Викладання в Київському університеті. Інститут філософії.– 2004, № 11 (523), с. 143–151; 2004, № 12 (524), с. 127–140;

Лісовий В. С. У багатоголоссі політичних дискусій: Статті та інтерв’ю.– К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007.– 239.

II.

Three Philosophers – Political Prisners in The Soviet Union.– Smoloskyp samvydav series, № 4, 1976.

Хроника текущих событий.– Амстердам: Фонд имени Герцена, 1979, вип. 16–27.– С. 474.

ХТС.– Нью-Йорк: Хроника, 1974, вип. 28–31.– С. 20, 24, 78; 1975, вип. 34.– С. 30; 1976, вип. 40.– С. 88, 138; 1979, вип. 36.– С. 16; 1980, вип. 53.– С. 87; вип. 54.– С. 76; 1981, вип. 57.– С. 94–95.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр.– 1980: 6–4, 7–1, 10–3; 1981: 1, 2, 3, 6–34, 10, 11; 1982: 3–32; 1984: 3–20; 1985:

Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–1980-х років.– К.: Либідь, 1995.– С. 10, 90, 94, 112, 117, 125, 143, 193, 201, 202, 205.

А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні.– К.: Видавництво ім. О. Теліги.– 1998.– С. 146, 175, 189, 193, 194, 195, 217, 220.

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група; Харків: Фоліо, 2001.– Т. 1.– С. 9 22 23 24 34 41–42 118; Т. 2.– С. 27 40–41 47 92 95; Т. 3.– С. 91, 103, 109; Т.– 191.

Роженко М. Липневі уроки радянської доби в історії України // Матеріали 10-х Липневих академічних читань. Випуск І.– К.: Український Центр духовної культури.– 2002.– С. 3–38; Там же: Василь Бишовець. Трохи про арешти липня 1972 року.– С. 66–70.

Овсієнко Василь. Світло людей: Мемуари та публіцистика. У 2 кн. Кн. І / Упорядкував автор; Худож.-оформлювач Б. Є. Захаров.– Харків: Харківська правозахисна група; К.: Смолоскип, 2005.– (За покажчиком).

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1.– Харків: Харківська правозахисна група; «Права людини».– 2006.– 1–516 с.; Частина ІІ.– 517–1020 с. (В. Лісовий: с. 383–386);

Рух опору в Україні: 1960–1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса.– К.: Смолоскип, 2010.– 804 с., 56 іл. (В. Лісовий – с. 379–381.

Василь Овсієнко, Харківська правозахисна група. 20.07.2012.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори