Варварство

Минуло 580 діб з дня ув’язнення Юрія Луценка. І від цього нікуди не дінешся, ні відволіктись, ні забути, як про рану, яка постійно болить. Здавалося – чим здивуєш дисидентів, які щоденно переживали в свій час біль і нудьгу за ув’язненими друзями? Але це було тоді, в минулому. А щоб таке відбувалося в своїй незалежній країні? В страшному сні мені не наснилося б. Те, що звинувачення проти нього просто смішні – зрозуміло, мені здається, будь кому. Особливо після того, як прокуратура сама попросила 20 липня суд перекваліфікувати обвинувачення зі «зловживання службовим становищем» на «службову недбалість», яка не передбачає умислу. Але ж у першій справі, по якій Луценко отримав 4 роки ув’язнення, аргументів за те, що він скоїв злочин було не більше. Тобто, за ґратами знаходиться людина не тільки не винувата ні в чому, а ще й за своїми моральними і людськими якостями чи не унікальна в українському політикумі. Спершу мені здавалося, що ув’язнення Луценка – це була помста діючої влади, особисто президента, за те, що Луценко відверто і чесно висловлював своє ставлення до них, і його не можна було ані залякати, ані зупинити. Власне, чому «було» – він і в ув’язненні не менш щиро висловлює своє ставлення до чинної влади.

Тепер мені здається, що це не тільки помста. Адже Україна, на жаль, має системну кризу політичних еліт. Коли згадуєш наших опозиціонерів і провладні фракції – не можеш згадати жодного сильного лідера. Немає людей, яким довіряєш і за ким хочеш йти. Луценко на тлі інших політиків постать яскрава і приваблива. У нього ніколи не було амбіцій займати перші посади в державі (а дарма), інакше б ситуація в країні, може, була б іншою. Але тепер, на парламентських виборах, така людина привертала б до себе увагу зневірених виборців. І, я впевнена, за нього голосували би багато тих, хто взагалі не має наміру йти на вибори. Тому, дії влади вже не вдаються мені такими спонтанними. Окрім помсти, ми маємо свідоме відсторонення від виборчого процесу лідера опозиції – харизматичного і креативного. Таким чином, Луценко не просто дисидент, а насильницькі відсторонений від виборчого процесу лідер опозиції. Причому – лідер найвищого ґатунку. Тому вибори без його участі не можуть бути легітимними. Ув’язнення двох найпотужніших лідерів опозиції – Тимошенко і Луценка – вже зробило Україні негативний імідж у світі. Але мене перш за все турбує не лідер опозиції, за якого я б проголосувала не вагаючись і на парламентських, і на президентських виборах, а добра, справедлива і чесна людина, яку кинули за ґрати.

Влади в країні немає. Це не радянська ситуація, як мені здавалося раніше. Радянська ситуація передбачає огидну, тоталітарну владу, але владу, а не злочинне угруповання, яке робить, що заманеться. Страхітливі наслідки панування цієї «влади» ми будемо видихати багато років. Це після неї, як після ковдрових бомбардувань. А зараз немає жодної, на мій погляд, перспективи, що хтось прийде їм на зміну. Бо злочинці бережуть себе від таких людей, як Юрій Луценко. Ось і всі звинувачення проти нього.

Я навмисно не розбираюсь в суті цієї дурні, цих так званих звинувачень. Частково їм надав оцінку Європейський суд з прав людини. Вони розглядали поки що тільки незаконне утримання Луценка під вартою. Але і там визнали порушення ст. 18 Конвенції з прав людини – тобто політичні мотиви ув’язнення. Розгляд судової справи по суті ще попереду. Але і цього, першого кроку, достатньо, щоб зрозуміти, в якій варварській державі ми живемо. Але дикунська боротьба з можливими суперниками грає в майбутньому проти цієї влади. Це вони своїми переслідуваннями Ю. Луценка довели суспільству, що він є лідером найвищого рівня. Це вони показали людям, що він чесний і некорумпований політик, бо жодне звинувачення проти нього наочно не знайшло підтвердження. Вони своїми переслідуваннями, своєю жорстокістю довели, що Луценка не можна ані купити, ані зламати. Дурні дії, необґрунтована в майбутньому політика, політика, яка базується на одномоментних інтересах, не скінчиться для цієї влади в майбутньому гарно. Як це вийде – хтозна, хто може передбачити, як рухатиметься суспільство – в якому напрямку. Але якось воно буде розвиватись – це історичний факт. І те, що наші очільники держави увійдуть в історію, як варвари – це теж факт. Бо ніхто в незалежній Україні так нахабно не кидав за ґрати лідерів опозиції. Ніхто не був таким вандалом і варваром в усіх проявах. І це повинно дати свої паростки. Бо є така народна мудрість: «Що ти сієш – те і жатимеш».