пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201220
31.07.2012 | Євген Захаров

Померла Ірина Стасів-Калинець (6.12.1940–31.07.2012)

   

Ірина Стасів Калинець була яскравою, красивою і самобутною людиною. З нею часто можна було не погоджуватися, вона бувала категоричною, іноді – надто різкою. Але вона була яскравою непересічною особистістю, вірною своїм переконанням і своїм уявленням про добро і зло, і завжди казала те, що думала. Блискучий оратор, вона завжди підкорювала будь-яку аудиторію.

Надаємо коротку біографію Ірини Стасів-Калинець.

Ірина Стасів народилася в родині вірних Української Греко-Католицької Церкви, гнаної в СРСР. Батько – робітник, мати – з селянської сім’ї. Серед родичів Ірини були люди, зв’язані з ОУН. У повоєнні роки була свідком масового вислання українців до Сибіру. З дитинства палко мріяла про незалежність України. «У школі обпльовувалося найсвятіше, а вдома все це пошепки пояснювалося», – згадувала вона згодом.

Після закінчення середньої школи два роки працювала на виробництві. Час навчання на слов’янському відділі філологічного факультету Львівського університету припав на хрущовську «відлигу». Тодішні суспільні процеси в Угорщині й Чехословаччині збуджували думку західноукраїнського студентства.

Закінчивши університет, Ірина Стасів працювала викладачем української мови та літератури у Львівському політехнічному інституті. Публікувала вірші для дітей.

Стасів-Калинець та її чоловік Ігор КАЛИНЕЦЬ були близькими друзями таких видатних дисидентів, як Валентин МОРОЗ і В’ячеслав ЧОРНОВІЛ.

З Євгеном Сверстюком, Аллою Горською, Іван Драчем та іншими Стасів-Калинець познайомилася в Києві в 1961 на святкуванні 100-річчя з дня смерті Т. Шевченка. Стасів-Калинець виступила з доповіддю про переклади Т. Шевченка польською мовою.

З 1966 Стасів-Калинець вже не мала постійної роботи – її брали на півставки або на підміни хворих штатних співробітників. Працювала в ткацькому цеху, в школі в групі продовженого дня.

1970 звільнена з роботи. Згодом улаштувалася ткалею. Викладала мову та літературу в школі – на замінах.

У липні 1970 підписала протест 9 громадян Львова проти арешту В. МОРОЗА. Восени того ж року разом з чоловіком надіслала петицію до прокуратури УРСР з проханням дозволити бути присутніми на судовому розгляді справи В. МОРОЗА. Написала листа Голові Ради міністрів СРСР О. Косиґіну від імені родичів і друзів В. МОРОЗА, листа до Верховної Ради УРСР з протестом проти порушень у ході судового розгляду. У грудні 1971 підписала декларацію про створення Громадського комітету захисту Ніни СТРОКАТОЇ.

Під час обшуку 12 січня1972 у Стасів-Калинець були вилучені листи, фотографії, стаття Василя СТУСА «Феномен доби» , самвидавна книжка Стасів-Калинець «Оранта» і зарубіжні видання її чоловіка, Ігоря Калинця. В цей же день вона була заарештована. За час слідства тричі тримала голодовку – вимагала ручку, папір і т. д. А отримавши – написала заяву протесту в ЦК КПУ. Перебуваючи в ув’язненні, написала цикл віршів «Поклик». Їй інкримінували написання антирадянських віршів, особливі претензії у влади викликала її збірка «Дорога вигнання», присвячена В’ячеславу Чорноволу, а особливо – вірш «Одиссей». Під час слідства викликали на допити учнів. Зі ста школярів, які пройшли свідками у її справі, лише двоє чи троє дали покази проти неї: читала вірші, присвячені В.ЧОРНОВОЛУ, давала читати твори В. МОРОЗА, говорила про незалежну Україну. Слідчі на змогли довести причетність Стасів-Калинець до групи В. ЧОРНОВОЛА і участь у виданні нелеґального журналу «Український вісник». У липні 1972 суд розглянув справу про звинувачення Стасів-Калинець та Стефанії ШАБАТУРИ за ст. 62 КК УРСР («антирадянська агітація і пропаганда») і засудив Стасів-Калинець до 6 р. ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 р. заслання. Через півроку такий же вирок дістав її чоловік. Їхня маленька донька Дзвінка була розлучена з батьками на 9 років.

Ув’язнення Стсів-Калинець відбувала у таборі ЖХ-385/3 (сел. Барашево, Мордовія) разом з С. ШАБАТУРОЮ, Н. СВІТЛИЧНОЮ та ін. Брала участь у всіх акціях жіночої політзони: підписала листа в прокуратуру, де табірне начальство звинувачене в тому, що перешкоджало святкуванню Великодня; листа Ґенеральному секретареві ООН з проханням сприяти проведенню справедливого судового розгляду в присутності представників ООН; колективного листа на підтримку А. Д. САХАРОВА; звернення до табірної адміністрації про дозвіл внести гроші до Фонду допомоги жертвам чилійської хунти і послати делеґаток на з’їзд Міжнародної Демократичної Асоціації Жінок; голодівка з вимогою статусу політв’язня; відмова від тяжкої фізичної праці у зв’язку з Міжднародним роком жінок; лист до Комітету прав людини ООН зі скаргою на табірні умови і проханням надіслати представника; голодівки протесту проти відмови надати побачення з ріднею та багато інших. Багато разів довелося зазнати жорстоких репресій з боку табірних властей.

Заслання відбувала разом з чоловіком у Читинській області.

З поверненням 1981 року до Львова – виснажлива боротьба за прописку. Улаштуватися на роботу можна було тілько за вказівкою КДБ: довелося працювати секретарем-касиром в обласному будинку вчителя.

Починаючи з 1987 Стасів-Калинець бере щонайактивнішу участь у пробудженні вільного культурного та громадського життя Львова. Читання публічних лекцій про Василя СТУСА. Участь у створенні Клубу молоди учених, згодом Товариства Лева. Участь у створенні й роботі групи «Євшан-зiлля», яка почала видавати незалежний культурологічний альманах. Участь у створенні Товариства української мови (ТУМ), «Меморіалу», Народного Руху України. Учасник руху за відродження УГКЦ. Багато публікується в пресі.

1990 Стасів-Калинець обирають депутатом Верховної Ради України. З травня 1990 працює начальником Львівського обласного управління освіти. Вона провела реформу школи в напрямку українізації шкільної системи, зокрема, вивчення російської мови в початковій школі було знято, скорочено кількість російських шкіл і класів, внесено відповідні зміни в навчальні програми та ін. Стасів-Калинець брала участь у створенні низки нових навчальних закладів (ліцеїв, ґімназій), профільної ґазети «Основа», Міжнародного центру освіти, науки й культури. З 1992 по 1994 працювала у Верховній Раді головою підкомісії в Комісії ВР з питань освіти.

Стасів-Калинець вважала, що «надто багато російських шкіл залишилося у Львові тому, що їх спонсорує ворожа нам держава – Росія». Для світогляду Стасів-Калинець характерне надання переваги правам нації над правами особи.

Була членом консультативної ради Львівського облвиконкому з питань гуманітарної політики, головою Круглого Столу керівників громадських організацій з питань освіти й культури, науковим співробітником Львівського НДІ літератури ЛДУ, працювала над історією слов’ян, зокрема, України періоду IV–XII ст.ст. н. е, головою Ради Національного музею-меморіалу «Тюрма на Лонцького».

1998 року їй присвоєно титул «Героїня Світу», а 2000 року нагороджено орденом Княгині Ольги ІІІ ст. і 2005 року – ІІ ступеню.

І. Стасів-Калинець – автор збірок «Поезії», «Шлюб з полином», книжок для дітей «Лелека і Чорна Хмара», «Казки іграшкового телефону», історичного детективу «Вбивство тисячолітньої давності»; монографії «Студії над «Словом о полку Ігоревім», «Загадки хрещення України-Руси», наукової розвідки «Тарас Шевченко і св. Августин», численних публіцистичних статей, есеїв тощо.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори