пошук  
версія для друку
01.08.2012 | Юрій Чумак

Чи може бути «місце проживання» громадської організації підставою для відмови в інформації?

   

Чугуївська правозахисна група (ЧПГ) – організація відносно молода, створена у квітні 2011 року. Але про її діяльність, спрямовану на відновлення порушених прав людини, мешканці Чугуєва та Чугуївського району вже обізнані. Та й не тільки жителі Чугуївщини звертаються до ЧПГ зі своїми проблемами. Так історично склалося, що у розташованому поруч Печенізькому районі (який до грудня 1991 року входив до складу Чугуївського) чимало чугуївців мають рідних та близьких, хтось навіть обзавівся літнім будиночком, дачею чи земельною ділянкою. Власне кажучи, у декого виникли й питання та спірні ситуації у взаємостосунках з державними органами Печенізького району.

І з цими питаннями люди стали звертатися до ЧПГ. Виходячи з основної мети діяльності ЧПГ (а Група створена, щоб надавати допомогу особам, чиї права та основні свободи порушені, незалежно від громадянства, статі, національності, віросповідання, політичних та інших переконань, місця проживання), керівництво організації вирішило провести громадський моніторинг діяльності Печенізької райдержадміністрації на предмет виявлення системних недосконалостей чи то порушень у галузі дотримання, в першу чергу, соціально-економічних прав громадян.

На адресу Печенізької РДА було спрямовано низку запитів, в яких запитувалась інформація стосовно земельних відносин та виділення землі у Печенізькому районі, своєчасності виплати заробітної платні працівникам бюджетних установ, діяльності житлово-комунальних підприємств, надання соціальної підтримки ветеранським організаціям тощо.

І нещодавно до Чугуївської правозахисної групи надійшов лист від Печенізької райдержадміністрації. Підписаний він був дивно: «Про надання інформації».

Чи то райдержадміністрація таким чином намагалася пояснити, що це, мовляв, і є відповідь на запити на інформацію, що надсилалися ЧПГ, чи то печенізькі чиновники самі вирішили запит до правозахисників надіслати? – незрозуміло. Адже текст листа складений таким чином, що його, як то кажуть, без 100 грамів не розбереш. Автор випив навіть 200 грамів (звісно, кави), однак усю силу думки сучасних печенігів так і не збагнув.

Отже, спробуємо «дешифрувати» цей опус разом:

Що ж це за статті Закону України «Про об’єднання громадян», на які, в якості «аргументації» своєї зарозумілої епістоли посилається Печенізька РДА? Хтозна, до чого тут «вимоги» статей 12-1, 13 та 18, які, відповідно, регламентують такі поняття, як «Назва об’єднання громадян», «Статутні документи об’єднань громадян» та «Символіка об’єднання громадян». Мабуть, ці статті вказали, як у відомому анекдоті, «для підтримання розмови».

Характерною є адресація чиновників до ч. 3 ст. 9 Закону (Статус об’єднань громадян), яка зазначає, що «до місцевих об’єднань належать об’єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону». Бюрократична логіка є очевидною: «із вашої назви виходить, що діяльність Вашої організації поширюється на місто Чугуїв та Чугуївський район», тому, мовляв, і нічого «лізти» зі своїми запитами до «незалежного» Печенізького району.

Однак, у протиріч своїм же прозорим натякам, Печенізька РДА цілком слушно згадує й п. 6 ч. 1 статті 20 означеного Закону, який надає право зареєстрованим об’єднанням громадян «одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань». При цьому, зауважимо, навіть у Законі, народженому у далекому 1992 році, немає жодної згадки щодо того, що інформацію буцімто можна отримувати лишень у місті/районі, де організація зареєстрована. Немає такого обмеження!

Навпаки, у профільному Законі України «Про доступ до публічної інформації», прийнятому у 2011 році, у ст. 4 чітко визначено, що доступ до публічної інформації здійснюється, зокрема, на принципі рівноправності, незалежно від ознак раси, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання (виділено автором), мовних або інших ознак.

Так чи може бути «місце проживання» (чи то реєстрації) громадської організації підставою для того, щоб відмовляти їй у наданні інформації? На нашу думку, безперечно – ні! Тому що, згідно з п. 1 ч. 1 ст. 12 Закону «Про доступ…», запитувачами інформації є не тільки фізичні особи, а також і юридичні особи та об’єднання громадян. І в цьому контексті, принцип рівноправності повинен поширюватися й на громадські організації.

Не зайвим, на нашу думку, було б нагадати можновладцям із Печенізької РДА, що вони не мають повноважень контролювати діяльність громадських об’єднань, ними, відповідно до ч. 2 ст. 25 так залюбки цитованого печенізькими чиновниками Закону України «Про об’єднання громадян», наділені «органи, що проводять легалізацію об’єднань громадян», тобто, органи юстиції. Можливо, прагнення райдержадміністрації інспектувати та перевіряти усіх і вся пояснюється тим, що заступник голови РДА, який підписав дивний лист на адресу ЧПГ, пан Юсіфов – у недалекому минулому начальник Печенізького районного відділу міліції, і він, можливо, ще не позбувся своєї «професійної» звички.

Однак, звертатися до громадської організації з листом «Про надання інформації», з проханням (читай – вимогою) «надати завірену копію статутних документів, та пояснення щодо шляхів використання запитуваної інформації», Печенізька РДА не мала б. З огляду на те, що це:
- неграмотно;
- незаконно.

Неграмотно, тому що, відповідно до Закону України «Про доступ…», органи влади є не запитувачами (у ст. 12 так прямо і зазначено: «крім суб’єктів владних повноважень»!), а розпорядниками інформації, тобто, в них така важка доля – відповідати громадськості за свої дії та надавати людям необхідні їм відомості.

А незаконно, через те, що ЧПГ, як і будь-який інший запитувач, згідно з ч. 2 ст. 19 ЗУ «Про доступ до публічної інформації», «має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту» (виділено автором).

Адже сама філософія Закону України «Про доступ до публічної інформації» полягає в тому, що інформація, яку створено у процесі діяльності суб’єктів владних повноважень (слуг народу) є надбанням самого народу (публіки), а органи влади та місцевого самоврядування виступають лише як зберігачі (розпорядники) цієї інформації.

Навіть у Прикінцевих положеннях означеного Закону міститься припис про необхідність внести зміни до ст. 330 Кримінального кодексу України, замінивши слова про інформацію, «яка є власністю держави» на «яка знаходиться у володінні держави». Отже, законодавець цілком свідомо дійшов висновку щодо того, що інформація, накопичена в процесі діяльності органів, утворених за рахунок платників податків, та яка, безумовно, стосується усіх громадян нашої країни, є НЕ власністю держави, а перебуває в органах влади та місцевого самоврядування у володінні, тобто, зберігається у розпорядженні чиновників.

Звісно, не для того, щоб вони приховували її від народу або, на власний розсуд, за принципом «цьому дам, а цьому не дам, адже він мені не подобається», нею розпоряджалися. І Закон «Про доступ…» був прийнятий задля того, щоб слугувати основній своїй меті – забезпеченню прозорості та відкритості суб’єктів владних повноважень і створенню механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації.

Але чомусь у Печенізькій РДА цей механізм поки що пробуксовує…

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори