пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201222
03.08.2012 | Євген Захаров

Кримінальна справа проти LB.ua в світлі практики Європейського суду

   

 

18 листопада 2011 р. в Інтернет-виданні «Лівий берег» була надрукована стаття «Ландик-старший рятує сина за допомогою технологів і «правильних» коментарів на сайтах», в якій друкувалися та коментувалися фото, зроблені фотографом Максом Левіним в сесійній залі ВРУ, з смс-ками, які отримував та надсилав нардеп Володимир Ландик. Листування стосувалося його сина Романа, який був підсудним у справі щодо побиття ним дівчини. Депутат обурився і написав листа до прокуратури з проханням порушити кримінальну справу за ч. 2 163 КК (порушення таємниці листування чи іншої кореспонденції державного діяча, що передається засобами зв’язку).

За 8 місяців, 18 липня, прокуратура порушила кримінальну справу за фактом скоєння злочину, передбаченого ч.2 ст.163 та ч.2 ст.182 Кримінального кодексу (незаконне збирання, використання, поширення конфіденційної інформації про особу, що заподіяло істотної шкоди її законним правам, свободам та інтересам). Цьому передувала заява Ландика 21 червня до прокуратури з проханням прийняти процесуальне рішення за його заявою. Справа була порушена, незважаючи на примирення сторін: головний редактор «Лівого берега» вибачилась, а Володимир Ландик публічно заявив, що не має до неї претензій.

Відповідно до закону про виконання рішень та використання практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) його рішення є джерелом права в національній правовій системі. Це означає, що рішення ЄСПЛ набувають обов’язкового значення при розгляді в подальшому аналогічних справ в Україні. Отже, спробуємо подивитися на кримінальну справу проти LB.ua з позиції ЄСПЛ.

 

Чи порушується свобода вираження поглядів?

 

Її захищає стаття 10 Європейської конвенції з прав людини (ЄКПЛ). Розглядаючи, чи була порушена ця стаття, необхідно відповісти на низку питань:  чи мало місце втручання у здійснення цієї свободи? Якщо так, то чи є це втручання обґрунтованим згідно з §2 статті 10, а саме: чи було втручання законним? Якщо так, то чи переслідувало втручання законну мету; і якщо так, чи було втручання необхідним у демократичному суспільстві (зокрема, чи було воно адекватною реакцією на суспільну необхідність, що не потребує зволікань)?

Кримінальна справа, вочевидь, є втручанням держави у здійснення свободи вираження поглядів. Воно ґрунтується на законі – двох статтях КК (хоча, як на мене, кваліфікація дій журналістів за статтею 182 є вкрай сумнівною, а сама стаття в цьому випадку незастосовна), має законну ціль – запобігання розголошенню конфіденційної інформації. Щоб з’ясувати, чи було втручання необхідним в демократичному суспільстві, треба звернутися до принципів, які підтримує ЄСПЛ у рішеннях за статтею 10.

ЄСПЛ багато разів повторював у своїх рішеннях фрагмент із класичного рішення у справі Хендісайд проти Великобританії, що свобода вираження «стосується не лише інформації та ідей, які сприймаються прихильно, або вважаються необразливими чи нейтральними, але й ображаючих, шокуючих та дратуючих». У гучній справі Лінгенс проти Австрії, де журналіст жорстко критикував канцлера Крайського, ЄСПЛ постановив, що «межі допустимої критики ширші, якщо її об’єктом є політик, а не приватна особа». У австрійській справі Обершлика ЄСПЛ розвинув цей принцип: «Політик обов’язково  повинен розуміти, що кожне його слово та кожен вчинок стає предметом ретельного обговорення як журналістами, так і всією громадськістю, і повинен демонструвати більшу терпимість». У низці прав ЄСПЛ розповсюдив цей принцип на будь-які відомості, що можуть складати предмет суспільного інтересу, і не тільки на політиків, а й на уряди. І як би далеко не заходили журналісти у критиці на адресу політиків і службових осіб (називаючи високопосадовця «негідником», «підлим опортуністом», лідера політичної партії – «ідіотом», поліцейських – «тварюками в формі» тощо), ЄСПЛ кваліфікував кримінальне переслідування журналістів як порушення статті 10.

Повертаючись до нашої кримінальної справи, порівнюючи публікацію на «Лівому березі» з розглянутими ЄСПЛ справами за статтею 10, можна дійти до висновку, що це втручання не є необхідним у демократичному у суспільстві. Якій невідкладній суспільній потребі відповідає кримінальна справа, порушена за 8 місяців після публікації? Звісно, такої потреби просто немає.

 

Чи мало місце втручання в приватне життя?

 

Саме цим обурювався політик і депутат ВРУ Володимир Ландик.

Низка рішень Європейської Комісії та ЄСПЛ демонструє принцип, згідно з яким вимога поваги до приватного життя автоматично знижується в міру того, як людина дедалі більше й більше займається суспільною діяльністю чи торкається інтересів третіх осіб. Можна стверджувати, що, за практикою ЄСПЛ, «приватне» життя закінчується там, де починається суспільна діяльність.

У справі Фрідла ЄСПЛ постановив, що фотозйомка поліцією під час публічного заходу не є вторгненням в приватне життя. Пізніше ця позиція неодноразово підтверджувалася щодо зйомки в публічних місцях. Тим більше не є вторгненням в приватне життя зйомка журналістом. Отже, фотограф «Лівого берегу» Макс Левін зробив знімки в сесійній залі ВРУ цілком законно, він не вчиняв кримінально караних дій, і обвинувачення на його адресу є абсурдним.

Публікація смс-листування нардепа Ландика на LB.ua є вторгненням в приватне життя. Але ці відомості мають безсумнівний суспільний інтерес, оскільки репрезентують важливу проблему, що непокоїть суспільство, – ухилення від відповідальності дітей-мажорів, які скоїли злочини. І, враховуючи позицію ЄСПЛ, колізія між свободу вираження поглядів і правом на недоторканність приватного життя в даному випадку вирішується на користь свободи вираження поглядів. Якщо ж вважати, що пан Ландик, листуючись, діяв у приватній якості, то незастосовна ч.2 статті 163 КК, де потерпілим є державний діяч. Тоді мова може йти максимум про ч. 1 статті 163, покарання за якою не передбачає позбавлення волі. У цьому випадку за законом кримінальна справа може бути закрита за примиренням сторін – сайту LB.ua та приватної особи В.Ландика. А твердження прокуратури, що ця справа не є справою приватного обвинувачення, оскільки йдеться про порушення конституційних прав на таємницю листування і про втручання в особисте життя, – взагалі некоректне, оскільки порушником конституційних прав є державні органи, їхні посадові та службові особи, а не журналісти.

Отже, найкращим рішенням уявляється закриття кримінальної справи проти LB.ua.

 

* * *

 

P.S. Коли ця стаття вже була підготовлена для оприлюднення, стало відомо про закриття справи проти Lb.ua

 

Прокуратурою міста Києва винесена постанова про закриття кримінальної справи за фактами порушення таємниці листування народного депутата В. Ландіка.

За результатами перевірки, яка була організована за дорученням Президента України Віктора Януковича та вказівкою Генерального прокурора Віктора Пшонки, щодо законності порушення та розслідування кримінальних справ стосовно засобів масової інформації, зокрема, Інтернет-видання Lb.ua, прийняте відповідне процесуальне рішення.
Прокуратурою міста Києва винесена постанова про закриття кримінальної справи за фактами порушення таємниці листування народного депутата В. Ландіка, через непослідовність позиції самого заявника, який неодноразово робив суперечливі заяви в пресі.
Крім того, у постанові про закриття кримінальної справи зазначено, що порушення закону зі сторони Інтернет-видання у цій конкретній ситуації не спричинило істотної шкоди.
Також роз’яснюємо, що згідно вимог чинного законодавства передбачено кримінальну відповідальність за порушення конституційного права на таємницю листування та порушення недоторканності приватного життя.

Відділ зв’язків із засобами масової інформації
Прокуратури міста Києва

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори