пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201228
17.10.2012 | Олександр Букалов
джерело: ukrprison.org.ua

Жіночі колонії України

   

Оскільки переважну кількість ув’язнених становлять чоловіки, тюремна система розрахована саме на їх утримання. Тюрми будуються для чоловіків і часто вони практично не годяться для задоволення потреб жінок. Попри невелику чисельність ув’язнених жінок, з їх утриманням пов’язана низка проблем, які змушена вирішувати тюремна адміністрація.

Чи добре пристосовані жіночі колонії України для тримання саме жінок? Які в них умови тримання, які є проблеми, що потребують вирішення?

Доволі важко надати об’єктивні відповіді на ці питання з двох причин.

Перша причина полягає в тому, що  дослідження різних аспектів діяльності установ виконання покарань в Україні майже не проводяться, відсутня структура або інституція, яка б планомірно досліджувала ситуацію, розробляла рекомендації та пропозиції, робила узагальнення та висновки. Останнє відоме серйозне дослідження умов тримання та інших аспектів перебування в ув’язненні жінок проводилось більше десяти років тому (у 2001 році).

Виконувані відомством пізніше дослідження та їх результати не оприлюднювалися, тому оцінити їх якість та достовірність неможливо. Також неможливо оцінити їх вплив на ситуацію в місцях позбавлення волі та їх результативність.

Друга – зазвичай адміністрація жіночих колоній (до речі, як і будь-яких установ) зосереджена на описі досягнень та позитивних моментів – адже доволі природно в першу чергу говорити про те, чим можна пишатися. Складнощі та проблеми часто залишаються в тіні, поза увагою.

Доволі цікава інформація щодо жінок в ув’язненні, надана пенітенціарною службою, міститься у статті «Деякі аспекти організації діяльності виправних колоній для тримання засуджених жінок». «Донецький Меморіал» в рамках виконання проекту «Підвищення рівня дотримання прав засуджених жінок» отримав низку даних, які дають доволі загальне уявлення про умови тримання жінок в колоніях. Їх цікаво порівняти з тими, які вміщені у згадуваній статті ДПтСУ. 

Певні складнощі в дослідженні виникли вже на етапі збору інформації. Запит до всіх жіночих колоній було спрямовано у лютому 2012 року. Одразу надали відповіді не більше третини установ. Довелося тричі, а до деяких установ і більше разів звертатися, аби переконати їх надати запитувані дані, а також долучати керівництво відомства, аби отримати запитувану інформацію у повному обсязі.

Процес збору-отримання інформації висвітив суттєві проблеми у ставлення адміністрації багатьох установ до виконання вимог Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Варто зазначити, що прихильна позиція керівництва ДПтС України сприяла отриманню даних. Деякі установи намагалися створити уявлення, начебто вони відповіді надавали, але таке враження, що надання відповідей лише імітувалося. Ймовірно, відповіді або взагалі не готувалися, або були підготовлені, навіть реєструвалися, проте фактично не відправлялися. З двох установ спочатку надійшла відповідь, що надати інформацію не можуть, бо вона є конфіденційною.

Тільки у вересні – зі спливом 7 місяців – вдалося зібрати дані, які вміщені тут:

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори