пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201229
25.10.2012

Помер Ростислав Іванович Доценко

   

Народився 19 квітня 1931 року, м. Київ – помер 24 жовтня 2012 року, м. Київ — перекладач, літературний критик, мовознавець, прозаїк. Учасник українського руху опору. Політв'язень радянських тюрем і концтаборів (1953-63). Член Національної Спілки письменників (1986), Всеукраїнського товариства політв΄язнів і репресованих. Лауреат літературних премій ім. М. Рильського (1993), М. Лукаша (2000). Нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня (2007).

1950 року Ростислав Доценко закінчив середню школу і вступив до Київського університету на український відділ філологічного факультету.

14.02.1953 заарештований під час останньої хвилі сталінського терору за звинуваченням в «антирадянській пропаганді», за поширення творів «буржуазно-націоналістичних» письменників (М. Грушевського, В. Винниченка та ін.). Навесні 1953 засуджений Київським обласним судом за ст. 54-1 ч. 2 на 8 р. ув'язнення. Працював у концтаборі в Куйбишевській обл. на будівництві Волзької ГЕС, де став співзасновником «Групи революційних марксистів», яка ставила за мету поборення тоталітарного режиму в СРСР, за що 1956 дістав ще 7 р. ув'язнення. Відбував його на Далекому Сході, на Тайшетській трасі та у мордовських таборах. Познайомився з митрополитом Йосипом Сліпим, Володимиром Горбовим, Петром Дужим, Святославом Караванським, Юрієм Литвином та іншими політв'язнями.

У квітні 1963 звільнений. На основі довідки про зняття першої судимості вдалося поновитися в Київському університеті. Саме тоді познайомився і заприятелював із шістдесятниками Іваном Світличним, Іваном Дзюбою, Аллою Горською, Євгеном Сверстюком, Опанасом Заливахою та іншими.

1965 закінчив університет, працював у редакції зарубіжної літератури в Держлітвидаві. Підготував кілька десятків перекладених видань (зокрема 12-томник Дж. Лондона, 1969-72). 1972, після відмови співпрацювати з КДБ, його звільнили з видавництва. 1974, після тривалих пошуків, вдалося влаштуватися на роботу в Республіканській сільськогосподарській бібліотеці. З 1988 перебував лише на творчій роботі.

Попри постійні політичні «догани» за радянських часів, у творчому доробку Р. Доценка чимало перекладів творів англійської, ірландської, американської, польської та інших літератур. Зокрема це твори О. Вайлда «Портрет Доріана Ґрея» (1968), Ф. Купера «Останній із могікан» (1969), В. Фолкнера «Крадії» (1972) і «Домашнє вогнище» (1983, співпереклад з В. Корнієнком), Ч. Діккенса «Великі сподівання» (1986), М. Мітчелл «Розвіяні вітром», повісті та оповідання Е. По, М. Твена, Дж.-К. Джерома, Ф. О'Коннора, В. Скотта та ін., збірки ірландських народних казок, англійських та ірландських приказок і прислів'їв. Доценко переклав з англійської літературознавчі праці Ю. Луцького «Між Гоголем і Шевченком» (1998), Ю. Шереха-Шевельова «Пролегомена до вивчення мови та стилю Г. Сковороди» (1998). У творчому доробку багато статей із проблем мовознавства, фольклористики, переклади справи, бібліографії з історії українського друкарства, політичних репресій і голодомору тощо. Доценко — автор циклу біографічних нарисів «Україна без українців» — про письменників і громадських діячів, жертв політичних репресій (О. Кониського, М. Хвильового, А. Кримського, М. Зерова, Ю. Липу, О. Телігу, Ю. Литвина та ін.) Упорядкував збірку творів Л. Гребінки «Радість чорноземна» (1990), Л. Лимана «Пам΄ять» (2002), Ю. Литвина «На лезах блискавок» (2009). Численні переклади та літературознавчі статті Доценка друкувалися в українській та закордонній пресі. Доценко також є автором близько 2 тис. напівафористичних «Думок проти ночі» — філософсько-викривальних роздумів про окупаційні режими.

Бібліографія

Публікації. Під знаком Миколи Лукаша // Україна. – 1988. – Ч. 50;

Пам'ятаймо про свій обов'язок (Про М. Лукаша) // Укр. мова і літ-ра в шк. – 1989. – №12;

Відвойовниця України (Про О. Телігу) // Старожитності. – 1992. // № 12;

Прозріння над прірвою (Про М. Хвильового) // Нар. газ. — 1993. — Ч. 50;

Особливо небезпечний, тим-то приречений на безвість (Про поета-шістдесятника О. Григоренка) // Україна. – 1993. — ч. 12;

За Вкраїну його замучили колись (Про Л. Гребінку) // Нові дні. – 1995. — Ч. 544. – С. 10-12;

Повернення Галі Мазуренко // Київ. — 1997. — Ч. 5-6. — С. 58-59;

Листи з неволі (1953-1963) // Він просто йде: Зб. — 2001. — С. 132-269;

Аргонавт, що оминув ГУЛАГ (Про Л. Чернова) // Дивослово. — 2002. — № 11;

Поезія на життя і смерть (Про Г. Соколенка) // Київ. — 2005. — Ч. 12. — С. 75-83;

На Україну повернусь... (Про Л. Дражевську) // Березіль. — 2007. — № 7-8. — 159-165;

Прощання — перед майбутніми зустрічами (Про О. Ізарського) // Наше життя. — 2007. — № 11. — С. 9, 10, 28;

Юрій Литвин — поет і правдоборець під в'язничним муром епохи: Спогад-роздум. — К.: Укр. Центр духовн. культ., 2007. — 32 с.;

Заморський погляд на укр. постаті: Вадим Лесич / Дивосвіт. — 2008. — № 1. — С. 24-25;

Вдячне слово про поважну людину (Про М. Сороку) // Вони мислили Україною: Зб. — Т., 2009.— С. 60-61;

Світлі думки проти ночі. Афоризми і щось близьке до них / Р. Доценко. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2011. – 296 с.

Литвин Юрій. На лезах блискавок: Поезії. Статті. Документи. Листи // Упор., авт. передм. Р. Доценко. — К.: Вид-во ім. О. Теліги. 2009. — 496 с.;

Література: Доценко Р. Листи з неволі (1953-1963) // Він просто йде: Зб. — 2001. – С. 41-131;

Рух опору в Україні: 1960 – 1990. Енциклопедичний довідник: 2-ге вид. / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2012. – 896 с. + 64 іл. (Доценко: с. 239-240).

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори