пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201226
27.09.2012 | Данило Саламін
джерело: www.istpravda.com.ua

Закон про «наклеп»: чи повернемося в СРСР?

   

«Слідчий КГБ пояснював мені, що мільйони сталінських безвинних смертей – це мій наклеп на радянський лад. Що вторгнення танків в 1968-му в Чехословаччину – наклеп. Найдемократичніший у світі радянський суд підтримав думку слідчого. Так я став наклепником...»

Нова-стара норма 145-1 «Наклеп», проголосована нардепами в обхід профільного комітету з питань свободи слова, сколихнула суспільство.

Успадкована ще з радянського союзу ідея саджати за «наклеп» нагадала буремне минуле колишнім дисидентам. І це вочевидь не той випадок, коли їм хотілося б повернути молоді роки, про що висловилися учасники ініціативної групи «Першого грудня» Семен Глузман та Мирослав Попович.

«Добре пам’ятаю, як слідчий КГБ пояснював мені, що мільйони сталінських безвинних смертей – мій наклеп (на радянський суспільний і державний лад). Що наклеп – вторгнення радянських танків в 1968 році у Чехословаччину. І закриті процеси над письменниками-дисидентами – наклеп. А вже використання психіатрії для розправи над інакомислячими – зовсім підлий наклеп.

Найдемократичніший у світі радянський суд підтримав думку слідчого. Так я став повноцінним наклепником – особливо небезпечним державним злочинцем. Ні-ні, не політв’язнем, бо таких в СРСР не було», – згадує колишній дисидент та правозахисник Семен Глузман 1972-ий рік, коли він був заарештований чекістами за «наклепницькою» статтею.

1972 рік – погром інтелігенції. Документи КГБ

В Кримінальному кодексі УРСР 1960 року передбачалася відповідальність за образу чи наклеп не лише особи, а й судді у зв´язку з його діяльністю із здійснення правосуддя (ст. 176-3), за прилюдну образу представника влади або представника громадськості, який охороняє громадський порядок (ст. 189), за образу працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку або військовослужбовця (ст. 189').

Могли також покарати за образу підлеглим начальника або начальником підлеглого (ст. 237). А в 1990 році було прийнято закон СРСР «Про захист честі і гідності Президента СРСР» – і якщо вчиняти згадані вище дії за допомогою ЗМІ, «державні злочинці» могли загриміти в тюрму терміном до шести років.

Можна подумати, що теперішній законопроект відверто відстає від радянського «гуманного» законодавства. Хоча депутати від влади обіцяють внести поправки до свого дітища – і хто знає, які сюрпризи можуть чекати на нас попереду.

То кому саме загрожує цей законопроект? За словами автора, його метою є збільшення відповідальності не тільки журналіста перед суспільством, а й слідчих, прокурорів та суддів, і взагалі тих, хто посягає на честь, гідність і ділову репутацію громадянина.

Дуже красномовно прокоментував прийняття законопроекту в першому читанні депутат Сухий. На питання активістів руху «Чесно» він відповів: «Закон потрібен, щоб ви не писали фігню». Чи не означає це, що всі громадяни, які не поділятимуть «лінію партії», стануть потенційними «клієнтами» статті після прийняття закону в цілому?

Візьмемо істориків. Зміна політичної кон’юнктури після президентських виборів 2010-го мала наслідком тотальну перебудову гуманітарної сфери в Україні і стала причиною цензурування минулого.

Під тиском Росії українська влада почала провадити політику реабілітації сталінізму: перевидання підручників із зміщеними акцентами, повернення в обіг термінів радянської пропаганди, видалення інформації про український визвольний рух та переписування трагічних сторінок про Голодомор 1932-1933 років – неповний перелік запровадженої цензури історії.

В судах намагаються скасувати звання героїв для Степана Бандери та Романа Шухевича, на вулиці ставлять пам'ятники Сталіну і зривають меморіальні дошки митрополиту Шептицькому. І це на тлі появи нових-старих публікацій, статей і виставок, де «викриваються злочини бандерівців», які, однак, не підкріплені архівними документами.

Як радянський агітпроп викривав злочини бандерівців.

Як докопатися до істини та встановити історичну правду? Питання непросте для кожного дослідника, втім тепер воно перетворилося для істориків на загадку «з політичною невідомою».

Адже ця ж таки влада, незважаючи на букву і дух закону, який забороняє відносити до інформації з обмеженим доступом відомості про порушення прав людини і злочини проти людства, ця ж таки влада ховає документи КГБ та компартії під новітнім грифом «конфіденційна інформація».

Втім, головна суспільна проблема тепер навіть не в тому, що за вивіскою конфіденційності злочинці уникнуть осуду, а в тому, що інформація про їхніх жертв (а особливо тих, хто не залишив нащадків) теж захована.

Відтак суспільство не знатиме про масштаби жертв. Бо цифри в наш час (як, втім, і за Сталіна – пригадуєте про «мільйони смертей – всього лише статистику»?) вже не промовляють, а от імена кожного – старанно закриті в архівних сховках.   

Таким чином брехня, створена на замовлення політичних сил, не зможе бути розкритою. Чудовий прецедент для нинішніх депутатів і міністрів, чи не так? Ба більше – спроби істориків зламати міфи можуть обернутися для них позбавленням волі терміном до п'яти роки.

Важко сперечатися із депутатом Сухим – фігню писати не треба, а правду писати не можна. Факт, що окремі представники сьогоднішньої влади займали впливові посади в каральних органах та адміністраціях при СРСР – загальновідомий, чим не забув свого часу похвалитися Хорошковський.

«Думаю, мене будуть критикувати за цю очевидну правду, – зазначав він, – але багато наших співробітники закінчували спеціалізовані навчальні заклади в Москві, Мінську, Києві. Більшість – випускники одних і тих же навчальних центрів. Ми схожі в способах оперативної роботи, в інструментарії, який маємо, в методах аналізу».

Мова йде, як ви вже мабуть здогадалися, про школу КГБ. І як можна бачити із голосування за «законопроект про наклеп», інструментарій справді схожий.

Хорошковський і кадри з чекістською субкультурою

Будемо справедливі: політики теж різні. Деякі намагаються приховувати своє минуле, а хтось цим пишається і стаж роботи в КГБ рекламує як неабиякий досвід.

Але чи будуть такими ж справедливими політики до нас, істориків, журналістів, видавців? Чи завтра ці високопосадовці за розповсюдження подібної інформації не саджатимуть за ґрати, мотивуючи свої дії наклепом з боку опонентів та спробою компрометації особи?

Спокуса виступити фактичним правонаступником радянського тоталітарного режиму, який до автоматизму виробив технологію боротьби з «інакомислячими» – велика. А надто в останні дні гарантовано «ручного» парламенту.  

Результат побачимо вже наступного тижня, який покаже, чи збере сесійна зала 226 голосів за широко рекламоване сьогодні скасування законопроекту про криміналізацію наклепу.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори