Примусова психіатрія як знаряддя розв’язання побутових проблем?
4 січня 2013 р. мешканець Вишгороду Сергій Х., 1985 р.н., завітав у кав’ярню, де працювала його знайома дівчина. Заказав поїсти. Не пив, бо ж, як власник автівки, який зазвичай був «за кермом», спиртним не зловживав. Не встиг доїсти замовлені страви, як до нього підійшли двоє в цивільному і, пред’явивши міліцейські посвідчення, запропонували проїхати з ними, не пояснюючи куди й з якої причини. Особу одного з них нам незабаром вдалося встановити. Ним виявився дільничний з м. Вишгорода лейтенант міліції Андрій Ярощук.
Не бажаючи вступати в конфлікт з представниками органів правопорядку, Сергій, хоч і не отримав відповіді на причини його затримання, добровільно сів у машину з міліціянтами. Однак повезли його, як виявилося, не до відділку. Авто попрямувало безпосередньо до обласної психоневрологічної лікарні № 2 у м. Ворзелі. Де його й передали з рук у руки лікарів.
Слід сказати, що сімейне життя Сергія з дружиною Мариною уже понад рік як було вельми проблематичним. Аж настільки, що перед новорічними святами він пішов з дому й висловив дружині намір розірвати шлюб. І це, як видається, – його єдина «провина» й єдина (наскільки нам вдалося встановити) підстава для «каральних дій».
Подивімося на правовий бік події. Згідно ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу», кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України. А згідно ст. 4 того ж закону, психіатрична допомога надається на засадах добровільності.
Однак можливою є й примусова госпіталізація. Та лише такої особи, дії якої являють собою безпосередню небезпеку для неї самої або для інших осіб.
Згідно ст. 11 того ж Закону примусовий психіатричний огляд і лікування можливі лише за рішенням суду після звернення до нього керівника або представника медичного закладу. У заяві повинні бути зазначені підстави для такої госпіталізації.
Абзац 9 згаданої статті 11 варто процитувати. «У невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про наявність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона: вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи оточуючих, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, заява про психіатричний огляд особи може бути усною. У цих випадках рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймається лікарем-психіатром самостійно і психіатричний огляд проводиться ним НЕГАЙНО».
Отже, можна було б припустити, що відносно Сергія Х. надійшла заява про те, що він являє собою небезпеку для оточуючих. Однак і в такому разі до рішення суду представники правоохоронних органів могли бути залученими до його госпіталізації лише за наявності рішення суду та заяви медичних працівників про потребу в наданні допомоги в госпіталізації особи. Без рішення суду – міліція до таких заходів НЕ ЗАЛУЧАЄТЬСЯ. Отже вже такий спосіб госпіталізації за будь-яких умов є не лише порушенням прав людини, порушенням закону, а й може бути кваліфікований як викрадення. Це – по-перше.
По-друге. Особа, яку було госпіталізовано до психіатричного закладу за рішенням лікаря-психіатра, підлягає обов’язковому, протягом 24 годин з часу госпіталізації, огляду комісією лікарів-психіатрів психіатричного закладу для прийняття рішення про доцільність госпіталізації. У випадку, коли госпіталізація визнається недоцільною і особа не висловлює бажання залишитися в психіатричному закладі, вона підлягає негайній виписці.
Щодо Сергія Х. жодного огляду комісією лікарів здійснено до сьогодні не було. Пішла десята доба його немотивованого примусового перебування в психіатричному закладі. Єдиний «огляд», якому його було піддано, здійснювався черговим лікарем у присутності двох медичних сестер у день його прибуття до лікарняного закладу.
По-третє. Госпіталізована особа має право на ознайомлення з своєю історією хвороби (медичною карткою), на отримання в письмовому вигляді будь-яких рішень щодо надання їй психіатричної допомоги. Її скарги та заяви повинні бути розглянуті в установленому законом порядку. Лікар-психіатр перед проведенням психіатричного огляду зобов'язаний відрекомендуватися особі, яка підлягає огляду, як лікар-психіатр, назвати своє прізвище, місце роботи та викласти мету огляду (абзац 11 ст. 11).
Однак і на десятій добі незаконного утримування Сергій усе ще не інформований про причини свого перебування в лікарні. Ба більше. Його письмові заяви на ім’я головного лікаря з вимогою надати можливість ознайомитися з діагнозом, записами в медичній картці, з’ясувати причину свого примусового перебування в лікарні та вимогою негайної виписки залишилися без розгляду. Лікарнею до сьогодні не доправлені до суду документи щодо примусового перебування там Х.
Представникам громадських організацій, які 8 січня прибули до психіатричної лікарні, у зустрічі з Сергієм було відмовлено. Як було відмовлено й у спілкуванні з черговим лікарем.
Подані того ж 8 січня до ГУ МВС України в Київській області та до обласної прокуратури заяви про викрадення людини та незаконне примусове утримання її у психіатричному закладі мали своїм наслідком лише те, що згаданий вище дільничний Андрій Ярощук зв’язався з Х. та просив його заднім числом підписати документи про добровільне перебування в лікарні. Такі ж документи його примушували підписати й лікарі. Х. категорично відмовився.
Особливо у цій ситуації дивує позиція правоохоронних органів та лікарні, які, складається враження, не ознайомлені з вимогою Закону України «Про психіатричну допомогу». На наше зауваження про те, що примусове доправлення з участю працівників міліції громадянина до психлікарні можливе лише за рішення суду, в усіх правоохоронних органах реакція була подібною: «Яке рішення суду?! Лікарі сказали, що він хворий. А дружина попросила по-дружньому дільничного про допомогу. Де тут порушення закону???».
Отже, щодо Сергія, який, за свідченнями його колег і друзів, ніколи й до моменту запроторення до психлікарні не мав жодних відхилень у поведінці, жодного діагнозу тощо (а хоч би й мав, правового змісту ситуації це не змінює!), здійснюються протизаконні дії як з боку лікарів, так і з боку правоохоронців. І є підстави вважати, що наразі маємо черговий випадок застосування психіатрії з карально-виховною метою. Те, що такі дії не мають політичного підтексту, а спричинені виключно побутовою мотивацією, не робить їх більш законними чи менш загрозливими для суспільства.
Мусимо констатувати, психіатрична медична допомога й до сьогодні використовується не з метою надання допомоги, а як засіб вплинути на особу. І до сьогодні ніхто не гарантований від того, що його люба дружина чи коханий чоловік, або якійсь інший родич чи сусід з допомогою знайомих працівників міліції не ув’язнить вас задля «виховання» психотропними засобами.
Насамкінець варто нагади всім причетним до описуваних незаконних дій (злочину), що порушують права людини. Умисне подання заяви про психіатричний огляд особи, що містить завідомо неправдиві або неточні відомості щодо стану психічного здоров’я цієї особи, тягне за собою відповідальність, передбачену законом. Зокрема, Кримінальний кодекс України (ст. 151) передбачає покарання за поміщення до психіатричного закладу завідомо психічно здорової особи. Таке діяння карається арештом на строк від трьох до шести місяців або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
Що ж до дій представників правоохоронних органів у даній ситуації, то ст. 146 ККУ за викрадення людини передбачає покарання у вигляді обмеження волі на строк до трьох років або позбавлення волі на той самий строк. Однак оскільки викрадення з кав’ярні серед білого дня було здійснене групою осіб, то покарання має бути дещо більшим і являти собою позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.