пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201301
16.01.2013 | Юлія Кім
джерело: zib.com.ua

Правозахисник Аркадій Бущенко: «Ті, хто не розуміє «ідеології» кодексу, відсіються самі собою»

   

Пророцтва з приводу колапсу, який станеться після набуття чинності новим КПК, поки що не збулися. Прокурори, судді й міліціонери поспішили заявити: особливих проблем із застосуванням норм кодексу не виникає. Проте ряди невдоволених і тих, які сумніваються, не рідшають, серед них і політики, і адвокати, і правозахисники. Що з того, про що говорять критики, відповідає дійсності, а що міф, хто та з якої причини може спробувати повернути все на круги свої, чи можна назвати кодекс революційним і чому до набуття чинності новим КПК італійські мафіозі заздрили українським «колегам» – про це в інтерв’ю «ЗіБ» розповів виконавчий директор Української Гельсінкської спілки з прав людини, один з розробників кодексу Аркадій Бущенко.

«Кодекс пристосовували до української ментальності»

Ю.К. – Минув місяць з дня набуття чинності новим КПК. Що із задуманого законодавцем, на вашу думку, йде не зовсім так, як передбачалося, а що працює, як і було передбачено?

А.Б. – Поки що важко про щось судити, тому що величезна кількість справ розглядається в судах ще за старим КПК. Але я знаю, що, наприклад, процесуальні угоди про визнання вини тепер активно використовуються, деякі адвокати вже мали досвід застосування цієї норми. Скажімо, моя колега уклала угоду з прокурором – у результаті людина відбулася штрафом у 850 грн. Звичайно, можна було боротися за виправдання, підстави для цього були, але клієнт не хотів витрачати свої сили, час. Отже, ця норма вже працює.

Недавно були названі цифри: практично в 4 рази скоротилася кількість рішень про обрання такого запобіжного заходу, як узяття під варту. Це прозвучало з вуст авторитетних чиновників, тож хочеться вірити, що це правда.

Існує проблема «Перехідних положень» КПК. Річ у тому, що разом з новими положеннями протягом деякого часу діятимуть і старі. Це правовий нонсенс, якого немає в жодній країні світу. Сподіваюся, що новий парламент урегулює цей момент.

Звичайно, деякі побоювання ще залишаються, оскільки в нас нова процедура, але старі «актори». Тому без реформи прокуратури, запуску системи безоплатної правової допомоги, без комплексної реформи судів усе це може закінчитися сумно. Говорять, що нове вино не наливають у старі міхи. У нас ці «старі міхи» всіляко чинитимуть опір і пристосовуватимуть положення нового кодексу під свій звичний спосіб мислення.

Безумовно, опір буде. Протягом 6–9 місяців систему лихоманитиме, як і будь-яку систему, яку реформують. І буде велика спокуса все повернути, і з’являться дуже могутні прихильники цієї ідеї, які стануть пропонувати: «Бачите, як усе погано, відмінімо все». Якщо законодавець не піддасться цій спокусі, якщо буде політична воля продовжувати реформу, то все з часом утрясеться.

Ю.К. – Є думка, що концепція нового КПК чужорідна українській ментальності. Мовляв, цей кодекс чудово працював би на Заході, але не в наших реаліях. Чи готові наші прокурори й міліціонери до сприйняття, розуміння нового кодексу?

А.Б. – Так, існує постулат: сам по собі КПК, може, і непоганий, але хто його виконуватиме? Ця проблема буде завжди. Проте кодекс якраз багато в чому пристосовували саме до нашої ментальності, до тих людей, які будуть його реалізовувати. Автори КПК розуміли, хто адресат цих норм, що в нього немає достатньої правової культури.

Ю.К.  – Яким же чином кодекс пристосований до української ментальності?

А.Б. – Будь-яку норму можна сформулювати дуже широко, як, скажімо, формулюється більшість норм у США або Великій Британії. Там ніхто не розписує, в яку руку судді слід узяти ручку, зліва направо або справа наліво він повинен писати, що він зобов’язаний згадати в рішенні й т.д. Там просто сказано: суддя за наслідками розгляду справи постановляє рішення, і все. На етапі розробки кодексу багато колег справедливо говорили: «У нас судді це нічого не скаже, нам потрібна детальна інструкція». Тому наш кодекс дуже докладний – з урахуванням психології тих, хто його виконує.

Багато норм, які в нормальній цивілізованій країні викладаються одним реченням, нам доводилося розписувати на півтори сторінки, щоб правоохоронця, суддю поставити в певні рамки. Ця зайва деталізованість – поступка нашому менталітету, загальній правовій неосвіченості, часто корумпованості та відсутності совісті.

Ю.К. – Так, одні експерти кажуть, що кодекс дуже деталізований, деколи навіть занадто. Інші – в основному адвокати – стверджують, що їм, навпаки, не вистачає деякої деталізації, причому саме через зазначену вами причину – необхідно прописати все до коми, щоб мінімізувати ризики зловживань. Наприклад, у кодексі говориться, що «допит можна проводити за участю адвоката», і не факт, що слідчий зрозуміє участь як можливість підказувати клієнтові, втручатися в процес…

А.Б. – Будь-якій розсудливій людині, котра хоч би півроку провчилася в юридичному ВНЗ, зрозуміло, що участь у допиті припускає якусь активну діяльність, а не просто присутність як мішка з картоплею. Якби ми почали деталізувати такі примітивні речі, то кодекс вийшов би взагалі в 4 томах. І так з огляду на неосвіченість багатьох наших діячів кримінального судочинства довелося писати дуже детально, щоб було зрозуміло, як чинити в тій чи іншій ситуації.

І все-таки в КПК вдалося зберегти здорове зерно, попри те, що його довелося «розмелювати» до дрібних фракцій. І я вірю в те, що нова процедура завжди потребуватиме нових людей. Ті, хто не розуміє «ідеології» кодексу і не зможе працювати за ним, відсіються самі собою. На їхнє місце поступово прийдуть ті, хто зможе працювати.

В історії кримінального правосуддя це відбувалося не раз. Майже 150 років тому, в 1864-му, Олександр II увів у дію Статут кримінального судочинства. Десятки років до цього ламали списи з приводу того, хто ж його виконуватиме. Тому що на той час це був найпрогресивніший кодекс у Європі. Росіяни ризикнули і ввели суд присяжних, і судових слідчих, і змагальність. І вже через 3–4 роки з обох боків працювали прекрасні професіонали. Правда, ця реформа так і не була завершена. Її ввели в трьох містах одночасно – Петербурзі, Москві та Харкові, й одразу ж було створено три колегії присяжних повірених. З’явились адвокати, які почали «виховувати» слідчих, прокурорів, суддів. З’явилися судді, які змогли працювати в нових умовах. З’явилася плеяда блискучих юристів. Той же Анатолій Коні – результат цієї реформи.

Якщо вистачить терпіння і кодекс вистоїть, він сам вимете «лушпиння», яке не має нічого спільного з правом, і на місце тих, хто не хоче працювати по-новому, прийдуть нормальні люди.

Ю.К. – Давно зауважено, що головне – не те, наскільки хороший закон, а яка його реалізація, яка сформована практика. Як ті ж адвокати можуть «виховувати» прокурорів і формувати правильну практику?

А.Б. – Починає діяти система безоплатної правової допомоги, адвокати, котрі надають її, забезпечуватимуть захист у 85–90% кримінальних справ. І це не розрізнені захисники, кожен з яких працює сам по собі й часто навіть не спілкується зі своїми колегами. Ця система припускає збір інформації, обмін нею. Я входжу до відповідної робочої групи й бачу, що є значний прогрес у формуванні цієї системи, яка повинна почати працювати з 1 січня нового року.

У них дуже серйозні наміри, і вже зараз є вражаючі успіхи. Це один з небагатьох прикладів того, що в нас щось реально робиться. Так от, ці адвокати, об’єднані в систему, насправді впливатимуть на формування практики. Фактично це противага прокуратурі – могутній системі зі своєю клановістю, переконаннями й т.д. Тепер цій системі протистоятиме інша система. Хай побудована на інших принципах, хай не така жорстка й централізована, але система. І якщо адвокати зрозуміють свою силу, вони багато чого зможуть зробити. І тоді обвинуваченню не поздоровиться. Тому що прокуратура зі своїм архаїчним «спорядженням» і принципами нагадуватиме вітрильник з гарматами, який вступив у бій проти сучасного лінкора.

Ю.К. – Напевно, для цього в таку службу повинні прийти грамотні, кваліфіковані адвокати…

А.Б. – У нас не такі вже погані адвокати. Як і в будь-якій системі, є різні люди – і видатні, і випадкові. Але багато хто дуже гарний у своїй професії, їм просто не вистачало такого об’єднання, спільної роботи, системних дій. Коли адвокати заявляють: «Нам це не подобається. Ми вважаємо, що це неправильно», і це заявляє не один мій колега посеред повного штилю й достатку, а те ж саме говорять на Волині, в Харкові, Сімферополі, Києві, Донецьку, то це справляє свій вплив. Якщо по всій Україні заявляють, що це неправильно, і тиснуть на суди, і чогось домагаються – розвиток системи дуже прискорюється.

«КПК не може породити розумних прокурорів, совісних суддів»

Ю.К. – У кодексі з’являється новела – угода про визнання винуватості. Грузинський адвокат, виступаючи на конференції, розповів, що після введення таких операцій у Грузії люди перестали обстоювати свою невинуватість, якщо їм пропонували укласти таку угоду. Яким шляхом піде Україна?

А.Б – Я знаю, багато людей висловлюються проти угод, кажуть, що це несправедливо. Мовляв, якщо правопорушення вчинено, винуватець повинен бути покараний, слід провести справедливий судовий процес, з’ясувати всі обставини. Я із цим згоден, і такі аргументи наводять уже сотню років. Якби країна мала безмежні ресурси для встановлення справедливості, якби могли кожного третього зробити суддею, а кожного четвертого – поліцейським, слідчим, прокурором, то все це було б реально. Але жодна країна не може собі цього дозволити, навіть така багатюща, як США. Вони розуміють, що необхідне швидке досудове врегулювання конфлікту – наприклад, між правопорушником і державою. Це скорочений судовий процес, на який не витрачається величезна кількість ресурсів і часу. Якщо порахувати, в скільки суспільству обходиться будь-який судовий процес, – вийдуть значні цифри. У багатьох випадках це не виправдано. Якщо людина говорить «Так, я винен, усе визнаю», до чого подальші декорації?

Ю.К. – Які шанси, що угоди не вибиватимуть, як раніше вибивали показання?

А.Б. – Передбачено ряд гарантій, чого не було раніше. Взагалі-то, ці угоди існували завжди – у вигляді інших норм, наприклад припинення справи, зважаючи на втрату суспільної небезпеки, внаслідок діяльного каяття, примирення потерпілого з обвинуваченим. Це все було, але недостатньо часто використовувалось унаслідок «ідеології»: все має розслідуватися. Тому слідчому важко було йти на таке примирення. Тепер це, навпаки, заохочується. Я навіть чув, що слідчим даються мало не рознарядки щодо кількості операцій на місяць. Звичайно, це не допомагає, але й не заважає боротьбі з корупцією. КПК корупцію не переможеш, для цього є інші методи. Це просто дає можливість суспільству заощадити величезну кількість ресурсів.

Ю.К. – Ви згадали про гарантії…

А.Б. – Якщо мова йде про угоду, то при її укладенні обов’язково має бути присутній адвокат, без нього вона недійсна. Обвинуваченому повинні пояснити його права й наслідки угоди, розповісти, що він може не йти на операцію, тоді він має право на справедливий суд, виклик свідків, має право не визнавати своєї винуватості. Й тут же повинні пояснити, що, як тільки суд затвердить угоду, обвинувачений втрачає це право. Наприклад, не може оскаржити вирок суду на підставі неправильно встановлених фактів. Це достатні гарантії, і ніде у світі немає більших. Звичайно, можливо, що на людину натиснули, побили, запросили адвоката, який підпише все, що йому скажуть. Але новий КПК сам по собі не може породити розумних прокурорів, совісних суддів, порядних адвокатів...

Є неправильне сприйняття: мовляв, ухвалення нового КПК – така собі «золота пігулка», завдяки якій усі вилікуються – корупція зникне, поліцейські стануть добрими й лагідними. КПК цього не може дати. Це треба розуміти, і не треба валити на нього всі гріхи суспільства.

Кодекс змушує писати, доводити, наводити різні аргументи. Я думаю, що наші судові акти стануть об’ємнішими, тому що багато моментів доведеться обгрунтовувати. Звичайно, можуть бути спади, відчай навіть спокуса все відмінити й повернутися до старого, звичного. Але це буде велика помилка, тому що через 5–10 років ми знову прийдемо до того, що потрібно реформувати систему. Це теж буде болючий процес, уже краще пережити його тепер. Тим більше що вже все почалося. Напрацюємо практику, внесемо якісь зміни до КПК, якщо десь закралися явні недоладності, неясності тощо. Все це можна поправити.

Якщо збережеться концепція кодексу, то все інше можна пережити. Я дуже боюся, що почнуть уносити такі поправки, які вб’ють саму «ідеологію» КПК. Явно будуть люди, які постараються звести всі реформаторські новації нанівець. Тоді в кодексі будуть нібито інші букви, але суть залишиться тією ж, що й була.

Ю.К. – Кого маєте на увазі? Правоохоронців?

А.Б. – На жаль, у прокуратури, яка не хоче нічого змінювати, дуже серйозне лобі. Адже їй комфортно було й із старим кодексом.

«За конструкцією кодексу, слідчий без дозволу може тільки думати»

Ю.К. – Деяким адвокатам не дає спокою той факт, що, за новим КПК, оскаржити ініціювання кримінального провадження не можна. У той же час відмову вносити дані до Єдиного реєстру досудових розслідувань оскаржити можна. Чи немає тут деякої несправедливості, чи не порушуються права тих, стосовно кого ведеться розслідування?

А.Б. – Ніякої несправедливості немає. Адвокати говорять так, ніби інститут оскарження постанови про порушення справи існує споконвіку. Насправді він уведений 3 чи 4 роки тому. Наш парламент таким чином зробив абсолютну дурість. І вона дуже дорого обійшлася суспільству. Адже злочинності було дано в руки такий чудовий інструмент.

Уявіть: слідчий тільки почав вивчати якісь документи, акт ревізії, йому здалося, що там щось нечисто. Він порушує кримінальну справу, починає відправляти запити, викликати на допити. Він ще не впевнений, іде розслідування. Тут приходить людина, невдоволена тим, що злочин (який, можливо, він і скоїв) розслідується, і вимагає, щоб постанову про порушення справи скасували. Та італійська або американська мафія заплатила б мільярди доларів, щоб мати у своїх руках такий інструмент!

Це був поганий інститут, він не потрібний в умовах нового КПК. Тому що згідно з конструкцією кодексу слідчий в принципі без дозволу може тільки думати. А для будь-якого серйозного вторгнення у сферу особистих прав – обшуку, арешту, прослуховування телефонів, у багатьох випадках навіть допиту свідка – йому необхідний дозвіл суду. Сенс порушення кримінальної справи втрачається.

Боротися потрібно не з порушенням справи, а в суді з конкретними порушеннями, з тим, що слідчий порушує чиїсь права.

Ю.К. – Дехто каже, що ініціювання кримінального провадження – це вже втручання в життя людини, і якщо вона не знає, що проти неї розслідується справа, – це порушення прав.

А.Б. – У 99% випадків злочинець не знає про те, що стосовно нього ведеться слідство. Це особливість кримінального процесу. Як тільки злочинець розуміє, що за ним полюють, він уживає заходів, щоб таку можливість ліквідувати. Одним з легальних засобів руйнування будь-якого розслідування було оскарження постанови про порушення кримінальної справи. Діяльність міліції була, є і буде таємною. І лише коли людину починають викликати на допити, вона стає явною. Проте міліція повинна сама вирішити, коли вона до цього готова. Це питання тактики. Є злочини, які взагалі вимагають кількох років таємного розслідування для того, щоб нарешті дістати можливість оголосити: ми готові йти в суд і затримувати когось. Наприклад, коли мова йде про міжнародні фінансові злочини.

З боку адвокатів заява про порушення прав – часто-густо вияв корпоративної цікавості. Це давало серйозний інструмент адвокатам. Зараз його вибили з рук, і це неприємно. Але цей інструмент був поганий, він тільки завдавав шкоди кримінальному судочинству. Міліції потрібно розв’язати руки, щоб вона не ходила й не кланялася всім політикам, а мала можливість розслідувати злочини – таємно, розумно, а не так, як вона часто розслідує. У нас же нормальних слідчих майже не залишилося, тому що вони не можуть працювати в такій обстановці. Слідчий повинен спокійно думати, збирати докази, ніким при цьому не підганятися.

Ю.К. – Чи вірите прогнозам, що в нас різко збільшиться кількість виправдувальних вироків?

А.Б. – Якщо чесно – не дуже вірю, що в нас буде 30–50% виправдувальних вироків. Система постарається убезпечити себе від різких змін. Але я думаю, що відсоток все-таки підвищиться. Можливо, буде простий принцип: надійде рознарядка на виправдувальні вироки – 15%. Але це не означає, що система працює правильно.

Ю.К. – Юристи давно вже говорили про необхідність відміни інституту повернення справи на додаткове розслідування, називаючи його архаїзмом. Чи не вийде так, що якщо раніше садили невинних, то тепер почнуть відпускати винних?

А.Б. – Це правильний і природний розвиток подій. Це означатиме, що судді розуміють, що таке цінність правосуддя, стандарт доведення, презумпція невинуватості. А прокуратура не дотягує, не навчилася ще працювати за новою системою. І це добре, тому що підштовхне до думки: з прокуратурою потрібно щось робити – змінювати кадри, реформувати систему під нові завдання.

Якщо суди почнуть постановляти виправдувальні вироки, це буде чіткий сигнал і міліції, і прокуратурі: халтура не проходить. І тоді хай вищі прокурори думають, що робити із цим кадровим складом.

Я боюся зворотного розвитку ситуації – почнуть постановляти вироки в погано розслідуваних справах, з купою нез’ясованих обставин, які раніше відправляли на ДР. Це означає, що судді знизили вимоги до прокурорів, слідчих, міліції, які, у свою чергу, отримають сигнал: можна халтурити, погано розслідувати, все одно в суді все це пройде. Якщо суди так почнуть поводитися – це буде крах системи. Завдання суддів – відокремити зерно від полови й вимагати від обвинувачів якісної роботи. Ніхто, крім суддів, цього не зробить.

© Закон і Бізнес №52 (1091)

29.12–04.01.2013

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори