В Україні над учасниками мирних зібрань формується особливий ОЗОНовий шар
Свобода мирних зібрань гарантується Конституцією України як право громадян «збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації […]». Окремо підкреслюється, що лише суд може встановити обмеження реалізації цього права.
Але на практиці доволі часто саме міліція обмежує свободу мирних зібрань. Тут і втручання із метою перешкодити взяти участь у протестних акціях, і надання переваги одній із сторін під час їх проведення, і безпідставне затримання учасників мирних зібрань, і надмірне застосування сили і спеціальних засобів.
У конфліктних ситуаціях доволі важко об’єктивно розібратися у тому, чи були законними такі обмеження. І ще важче довести це у суді, коли організаторам загрожує адміністративна або навіть кримінальна відповідальність. Саме тому ОБСЄ визначає незалежний моніторинг мирних зібрань як найбільш важливе джерело інформації про поведінку учасників зібрання та співробітників правоохоронних органів.
В Україні під час проведення мирних зібрань на вулицях представлені тільки дві сторони: люди, які проводять мирні зібрання, і міліція. Команда Центру Громадянських Свобод вирішила сформувати професійно організовану групу громадського спостереження «ОЗОН», яка не бере участь у мирних зібраннях, а проводить їх незалежне спостереження та допомагає у встановленні контактів між правоохоронними органами та учасниками мирних зібрань.
Детальніше про це – у розмові із відомими в Україні експертами Володимиром Чемерисом, Олегом Мартиненком, Андрієм Черноусовим, Володимиром Батчаєвим та Романом Куйбідою.
– Відомо, що вас надихнув досвід команди громадських спостерігачів «ОГОН», яка виникла на хвилі масових публічних виступів у Росії минулого року.
Олег Мартиненко, доктор юридичних наук, експерт-поліцеїст
Російський досвід, дійсно, не пройшов повз нашу увагу. В Україні сама практика громадського моніторингу з’явилася лише нещодавно, тому «ОГОН» відіграв роль творчого каталізатору та окреслив для нас новий напрямок роботи. Ці ініціативи виходять із цілком природного та демократичного розуміння народу як головного джерела влади. Тому від самого початку не виникає питання – чи може громадськість контролювати владу? Так, може. І навіть зобов’язана, якщо не хоче, аби влада зловживала повноваженнями, які надали їй самі громадяни.
– Тобто, ОЗОН є продовженням цієї ініціативи?
Активісти ОГОН та ОЗОН планують забезпечити постійне спостереження за діями влади під час проведення мирних зібрань. Практично ідентичними для обох ініціатив є принципи об’єктивності, професіоналізму, незаангажованості та відкритості до взаємодії.
Проте і відмінності в обох ініціативах, звісно, є. Вони викликані умовами та потребами, що постають перед громадянським суспільством наших країн. Російські колеги, наприклад, формують широку мережу спостерігачів, які поступово проходять цикл навчальних семінарів. Тобто залучають одночасно як чисельну армію волонтерів, так і експертів у різних регіонах.
Українська ініціатива пропонує організувати навчання, насамперед, для досвідчених активістів неурядових організацій, аби з часом оцінити потребу у більш широкому залученні до громадського моніторингу усіх бажаючих.
– То хто такі громадські монітори?
Андрій Черноусов, Асоціація незалежних моніторів
Громадським монітором є відібраний та спеціально підготовлений спостерігач від громадськості, який здійснює свою діяльність на волонтерських засадах та не отримує за це грошової винагороди. Він не представляє жодної політичної партії чи навіть громадської організації під час виконання своїх функцій. Це, так би мовити, людина “face off”. Саме це і забезпечує незалежність спостереження.
– Як наразі відбувається взаємодія правоохоронних органів із учасниками мирних зібрань?
Володимир Чемерис, Інститут «Республіка»
Сама назва «правоохоронні органи» передбачає, що вони, ці органи, мають охороняти права громадян, у тому числі й право на мирні зібрання. На жаль, у багатьох випадках міліція не охороняє це право, а перешкоджає його реалізації. Наприклад, правоохоронці часто беруть на себе функції суду і самовільно визначають, чи мають право громадські об’єднання збиратися у певний час у певному місці, як учасники мітингу мають діяти під час свого зібрання, втручаються у хід мирного зібрання, без рішення суду «припиняють» зібрання і безпідставно затримують активістів. Іноді, як це було під час акції проти гомофобного законопроекту 8 грудня 2012 року у Києві, під прикриттям міліції діють провокатори, які намагаються зірвати зібрання.
– Але «Україна – не Росія». Чи актуальне запровадження громадських спостерігачів за мирними зібраннями в Україні ?
Олег Мартиненко, доктор юридичних наук, експерт-поліцеїст
Незалежні спостерігачі завжди актуальні. Саме тому цю інституцію так активно використовують практично усі міжнародні організації – ООН, ОБСЄ, Рада Європи, Амнесті Інтернешнл, Human Rights Watch. Неможна вважати нормальним, коли події з місця пікетування будуть висвітлювати лише органи влади або лише декілька ЗМІ. До того ж, монополія на висвітлення та аналіз подій завжди має досить відчутний присмак несвободи. А цієї страви наш народ вже накуштувався вдосталь.
Сьогодні ми сприймаємо перебіг мирних зібрань здебільшого так, як їх подають нам ЗМІ. При цьому ми майже не здогадуємося, що журналісти є заручниками двох проблем. Перша проблема – необхідність, в силу комерційних інтересів, зосереджувати увагу лише на резонансних та видовищних фактах. Друга проблема – досить невелике коло експертів, до яких можна звернутися для отримання фахових коментарів.
Володимир Батчаєв, Асоціація українських моніторів з дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів
Кількість мирних зібрань у минулому році була рекордною. У 2013 році ситуація не зміниться: настрої протесту у суспільстві невпинно зростають і вірогідність того, що міліція буде діяти стосовно учасників мирних зібрань із порушеннями закону теж зростає. А, отже, хтось повинен відслідковувати ці процеси та інформувати про них суспільство. Саме тому виникає потреба у мережі громадських експертів, які взяли би на себе виконання важливого завдання – цілеспрямовано і кваліфіковано проводити моніторинг законності дій міліції під час мирних зібрань.
– А чи може виконувати функції громадського спостерігача сам учасник мирного зібрання?
Спостерігати за правоохоронцями та фіксувати за допомогою технічних засобів їх дії під час проведення мирного зібрання може будь-яка людина. Проте, у випадку виникнення конфлікту між протестуючими і міліціонерами, а особливо, коли такий конфлікт переростає у силове протистояння, спостерігач з числа мітингуючих дуже часто сам опиняється втягнутим у таке протистояння. Погодьтеся, важко стояти осторонь, коли твоїм друзям роздають стусани і тягнуть до «автозаку».
Тому, більш ефективним є фіксація дій міліціонерів саме «третьої стороною». Власне, так діє сама міліція. На мирному зібранні завжди є співробітники у цивільному, які, не дуже ховаючись, знімають учасників акції на відео, і у жодному разі не втручаються у конфлікт, як би він не розвивався.
Андрій Черноусов, Асоціація незалежних моніторів
Якщо спостерігач буде учасником мирного зібрання, це суперечитиме його місії. Адже у цьому випадку людина представлятиме бачення учасників мирних зібрань. Суть незалежності спостерігача якраз і полягає в тому, щоб він міг об’єктивно висвітлювати дії як працівників міліції, так і самих протестуючих. Якщо виключити незалежний громадський моніторинг за мирними зібраннями, буде можливість отримати інформацію від працівників правоохоронних органів або учасників зібрання, проте комплексної оцінки того, що відбулося, ми ніколи не матимемо.
– Назвіть конкретні приклади мирних зібрань в Україні, де була необхідна участь громадських спостерігачів?
Володимир Чемерис, Інститут «Республіка»
Згідно офіційних даних МВС, у 2012-му в Україні відбулося 235768 зібрань, в яких узяли участь 94602733 громадян. Зрозуміло, що усі учасники зібрань не можуть знати усіх тонкощів законодавства і нормативної бази щодо мирних зібрань та діяльності органів внутрішніх справ. Тому участь у спілкуванні організаторів та учасників мітингів із міліціонерами, таких людей, які відповідну базу знають, власне «моніторів», іноді є вирішальною для того, аби зібрання відбулося. Можна згадати, як приклад, студентський контрфорум у вересні 2011-го, коли саме завдяки участі представників ініціативи «За мирний протест!» вдалося запобігти розгону студентської демонстрації та затриманню студентів.
Володимир Батчаєв, Асоціація українських моніторів з дотримання прав людини в діяльності правоохоронних органів
У липні 2012 року міліція знищила наметове містечко захисників української мови на Соборній площі в Черкасах. Відеоматеріали про цю подію є в Інтернеті, але на них відображене лише силове затримання міліцією кількох учасників мирної акції. Зйомка проводилася емоційно, тому за кадром залишилося багато важливих для оцінки законності дій міліціонерів питань: яким чином правоохоронці попереджали людей про можливість застосування до них фізичної сили і спецзасобів, чи застосовувалися для цього гучномовці, якими транспортними засобами затримані доставлялися до райвідділу, чи були вжиті заходи для того, щоб не постраждали сторонні люди, що перебували поруч, та й взагалі – наскільки було виправданим обрання міліцією саме силового варіанту припинення мітингу.
Або згадаємо «виборчий» скандал на дільниці у Первомайську Миколаївської області. Міліція грамотно відзняла, скомпонувала та оприлюднила «відеонарізку», яка, начебто, доводить, що громадяни діяли незаконно, а правоохоронці покірно терпіли всі знущання над ними. У свою чергу протестуючі змогли зробити лише декілька уривчастих та неякісних сюжетів. Я розумію причину такого стану речей: людям елементарно було не до того, вони відстоювали своє право на чесні вибори.
– Які особливості спостереження за перебігом мирних зібрань?
Фіксація дій правоохоронців на мирному зібранні має певні особливості, адже отримані матеріали можуть використовуватися у суді, як доказ неправомірних дій конкретних міліціонерів. Тому, відзнятий матеріал не повинен показувати виключно величні і панорамні плани «битви». Необхідно фіксувати важливі деталі – обличчя, погони, амуніцію міліціонерів крупним планом, що дозволить провести ідентифікацію співробітників.
– Що для цього потрібно?
Потрібно вміти розпізнавати командирів, які віддають накази підлеглим; знати визначений законодавством порядок застосування спеціальних засобів та фізичної сили, щоб розуміти, коли міліція перевищує свої повноваження. Також володіти навичками спілкування з правоохоронцями, вміти прораховувати наперед їх ймовірні дії. Бути взмозі аргументовано й компетентно довести своє право проводити відеозйомку. А також вміти аналізувати відзнятий матеріал, виділяти епізоди, де міліціонери порушують права учасників зібрання, та надавати правову оцінку діям міліціонерів.
І таких «а також» досить багато, а звідси висновок: якщо є потреба у неупередженому та кваліфікованому оцінюванні роботи міліції на мирних зібраннях, то необхідно підготувати відповідну кількість громадських активістів – носіїв таких специфічних знань.
– Чи корисна робота громадських спостерігачів за мирними зібраннями на етапі судового процесу?
Роман Куйбіда, Центр політико-правових реформ
У двох категоріях судових справ представники групи моніторів можуть бути корисними як свідки. Це справи, де організатори або учасники мирних зібрань оскаржують рішення, дії чи бездіяльність органів влади, також справи про притягнення організаторів чи учасників мирних зібрань до адміністративної або кримінальної відповідальності. Крім того фото, аудіо- і відеозаписи, зроблені групою моніторів, можуть бути використані як докази.
Група незалежних моніторів необхідна і на самих судових процесах, оскільки зараз ми маємо можливість відстежувати лише їх результат, але не порушення процедурних прав (право бути ознайомленим з матеріалами справи, право бути заслуханим в суді тощо).
– Які форми проведення громадського контролю за діями правоохоронних органів наразі існують в Україні? У чому унікальність даної ініціативи?
В Україні суспільство все частіше намагається контролювати правоохоронні органи. Це самозахист громадян як відповідь на явище, яке ми називаємо «міліцейським свавіллям». Проте, на мою думку, форм такого громадського контролю ще не дуже багато. Це або фіксація фактів порушень міліціонерами прав громадян на відео та їх оприлюднення в мережі Інтернет («Дорожній контроль», рух «Копвотч»), або візити активістів до підрозділів міліції та моніторинг дій правоохоронців у громадських місцях, чим займається Асоціація УМДПЛ за допомогою партнерських неурядових організацій.
Інших форм контролю, нажаль, практично немає. За часів головування Анатолія Могильова міліція категорично відмовилася від співпраці із громадськістю в питаннях громадського контролю: були ліквідовані мобільні групи, які давали можливість правозахисникам відвідувати міліцейські ізолятори тимчасового тримання, розпущені правозахисні громадські ради, припинена практика участі правозахисників у службових перевірках за фактами порушень прав громадян працівниками міліції.
Наразі МВС, відчуваючи активність суспільства, невпевнено і дуже обережно робить кроки по відновленню раніше знищених методів співпраці з громадськістю. Але це відбувається дуже повільно, тому ініціативу повинні проявляти неурядові організації.
– Яке ставлення МВС до цього проекту? Чи планує Міністерство визнавати діяльність громадських спостерігачів?
Олег Мартиненко, доктор юридичних наук, експерт-поліцеїст
Теоретично ставлення МВС до спостерігачів може бути лише схвальним, оскільки наявність громадського контролю за діяльністю силових структур є обов’язковим елементом євроінтеграції України та реформування міліції у поліцію. На практиці ж усе буде залежати виключно від компетентності та виваженості громадських спостерігачів, а також від змістовності наданих ними рекомендацій щодо покращення дій міліції.
– З якими проблемами, на Вашу думку, доведеться зіштовхнутися «ОЗОН»?
Володимир Чемерис, Інститут «Республіка»
Статус громадських спостерігачів за дотриманням права на мирні зібрання в Україні не визначений жодним законодавчим чи нормативно-правовим актом, хоч Керівні принципи щодо свободи зібрань ОБСЄ рекомендують такий статус законодавчо забезпечити. Тому для міліціонерів спостерігачі – часто такі ж учасники зібрань, як і інші громадяни, з якими не обов’язково вести переговори, яких можна затримати чи розігнати. Отже, головна проблема, з якою зіткнуться «монітори» – встановлення контакту з міліцією.
Роман Куйбіда, Центр політико-правових реформ
Важливо забезпечити незалежність моніторів (не лише від органів влади, а й від організаторів мирних зібрань), компетентність (вміння надавати і обґрунтовувати правильну правову оцінку), об’єктивність (вміння подавати інформацію, не приховуючи порушень не лише з боку органів влади, а й з боку організаторів чи учасників мирних зібрань, які зловживають своїми правами та свободами).
– Які перспективи подальшого розвитку системи громадського спостереження на мирних зібраннях?
Олег Мартиненко, доктор юридичних наук, експерт-поліцеїст
Мені дуже імпонує ідея відомого правозахисника Євгена Захарова про необхідність переходу від правозахисту до «правонаступу», тобто до таких дій громадськості, які наперед унеможливлюють зловживання владою з боку держави. Певен, що наявність незалежного спостереження за мирними акціями зможе стати стримуючим фактором для несумлінних правоохоронців.
Одночасно діяльність спостерігачів може покласти початок для інших напрямків освіти у галузі прав людини. Філософія спостереження передбачає певну відстороненість та невтручання в процес, і можна говорити про підготовку медіаторів, які б виступали посередниками між мітингувальниками та міліцією у випадку конфліктних ситуацій.
Не слід забувати, що діяльність спостерігачів може надати цікаві матеріали для подальших дій правозахисту – громадських слухань, журналістських розслідувань, судових позовів, тимчасових слідчих комісій тощо.
– ОГОН – це абревіатура. А як розшифровується назва «ОЗОН»?
Якщо у назві є певний шифр, то нехай він буде згодом розкритий самими спостерігачами. Для мене є достатньою асоціація з тим різновидом свіжого повітря, яке допомагає дихати на повні груди. А наразі закликаємо приєднуватися до роботи.
Підготовлено Олександрою Матвійчук