пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201305
15.02.2013 | Андрій Діденко

Засуджені до довічного ув’язнення за сумнівними вироками мають отримати рішення Європейського суду, аби мати шанс на перегляд своїх справ

   

15 листопада 2012 року Європейський суд з прав людини проголосив рішення у справі «Замфереско проти України» (Заява № 30075/06). Сьогодні, 15 лютого, це рішення набуває законної сили і підлягає виконанню.

Суд постановив, що в даному випадку було порушення статті 3 Конвенції щодо жорстокого поводження у відділенні міліції, порушення пунктів 1 і 3(с) статті 6 Конвенції щодо відсутності юридичної допомоги, починаючи з першого допиту і що було порушення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо використання доказів, отриманих шляхом жорстокого поводження з метою засудження заявника. При цьому Суд зобов’язав Уряду України виплатити заявникові 11 тисяч євро моральної компенсації і 253 євро відшкодування судових витрат.

Нагадаємо, що Віктор Борисович Замфереско був засуджений до довічного ув’язнення за подвійне вбивство. Обвинувачення у справі ґрунтується на зізнаннях, отриманих під час катувань і психологічного тиску з боку працівників міліції. Від своїх свідчень підсудний в суді відмовився, але суд був невблаганний. Як значиться в рішенні Європейського суду: «У даному випадку заявникові погрожували вбити його. Погрози супроводжувалися побиттям заявника, яке спричинило фізичний біль. Цей психологічний і фізичний тиск застосовували для того, щоб змусити його зізнатися у злочинах. Розглядаючи ситуацію в цілому, Суд вважає, що поводження, якого зазнавав заявник, кваліфікується як нелюдське та таке, що принижує гідність, у значенні статті 3 Конвенції». В свою чергу: «Уряд знову підтвердив свою позицію про те, що твердження про жорстоке поводження були необґрунтованими і національна влада не знайшла ніяких доказів жорстокого поводження». Але: «Суд постановив, що визнання тверджень, отриманих в результаті тортур або інших видів жорстокого поводження, що порушують статтю 3, в якості доказів для встановлення відповідних фактів у розгляді кримінальної справи, робить розгляд справи, в цілому, несправедливим. Це рішення застосовується незалежно від доказової цінності цих тверджень та незалежно від того, чи їх використання було вирішальним у винесенні вироку обвинуваченому». Також: «Суд посилається на свою прецедентну практику, яка передбачає, що, коли заявник зазнав порушення його прав, гарантованих статтею 6 Конвенції, він повинен, наскільки це можливо, бути поставлений у становище, у якому вимоги цього положення не порушуються, і найбільш підходящою формою компенсації було б, в принципі, відновлення провадження у справі, якщо необхідно (див., mutatis mutandis, «Оджалан проти Туреччини», № 46221/99, пункт 210 в кінці, ЄСПЛ 2005-IV, і «Попов проти Росії», № 26853/04, пункт 264, 13 липня 2006). Суд зазначає, що в зв’язку з цим, національне законодавство забезпечує основу для поновлення провадження у справі, якщо Суд встановлює факт порушення Конвенції».

Як писав в своїй касаційній скарзі засуджений Замфереско, апелюючи до Верховного суду України з надією на скасування вироку апеляційного суду, яким він був засуджений до довічного терміну покарання: «Я ще відмовлявся, після чого Луценко Б. витягнув свій пістолет та перезарядив його і сказав, що якщо вони мене застрелять, то їм за це нічого не буде, бо я і так шизофренік і їм легко буде мене списати та їм за це нічого не буде, бо вони знають, як пояснити, нібито, хотів втікнути, і тоді я в дійсності побоявся і згодився писати явку з повинною, але я не знав, що писати, і вони сказали, що будуть мені її диктувати, мені іі диктували по черзі, а саме диктував Луценко Б . по-російські, а начальник карного розшуку по-украінські. Я так і писав по-російські та по-українські, я надіявся, що суд розбереться у всіх недоліках та несправедливість їхню, що підтверджує мою невинність в даній справі, але я помилився».

Як буде Українська Феміда виправляти свої помилки після рішення Євросуду, невідомо.

Але виникає питання: яким чином засуджені до довічного покарання можуть поновити свої порушені права, якщо рішення суду у суспільства викликає розумний сумнів щодо їх справедливості і обґрунтованості?! Невже виключно через практику Європейського суду?! При тому, що кількість засуджених довічно з кожним роком неодмінно зростає і вже сягає 1810 осіб.

Справа Дмитра Павліченка, засудженого до довічного терміну покарання за зухвале, жорстоке вбивство судді Голосіївського районного суду столиці Сергія Зубкова, сколихнула суспільство чисельними вуличними акціями молоді, обуреної несправедливим, на її думку, судовим рішенням. По цій справі вирок ще не набув законної сили – триває апеляційний розгляд, слухання перенесене на 12 березня:

Це і справа засудженого до довічного терміну покарання бізнесмена Мерабі Суслова, громадянина Росії за замовлення вбивства власника торгового центру 4ROOM – справа не така відома суспільству, але показова в контексті розумного сумніву щодо справедливості судового рішення. В цій справі суддя Києво-Святошинського районного суду міста Києва Бурбела Ю. С. спочатку оголосив слухання по справі закритим, потім видалив з процесу адвокатів, а потім і самого засудженого, позбавивши останнього навіть права на виступ в дебатах і останнє слово, при цьому вирок прозвучав – довічне позбавлення волі. Справа Суслова, як і справа Павліченків, знаходиться в стадії апеляції.

Це і справа Олександра Рафальського, який вже одинадцять років відбуває довічне покарання. Факт катувань Рафальського та інших фігурантів цієї справи з метою отримання зізнання в серійних вбивствах очевидний, але на національному рівні багато років триває переписка з прокуратурою й судами, останні в свою чергу час від часу скасовують постанову про відмову в порушенні кримінальної справи стосовно катів у пагонах, а Рафальський сподівається на рішення Європейського суду на свою користь.

Це і справа Володимира Панасенка, засудженого за замах на директора ринку «Шувар» у Львові в 2006 році. Панасенко відбуває довічне покарання за сумнівним вироком, а обвинувачення щодо засудженого ґрунтується виключно на свідченнях психічно хворої людини, яка назвала спочатку одного замовника, потім пише заяву стосовно іншого, а Панасенка оговорює вже втретє, при тому, що від цих свідчень потім відмовляється в суді й називає, на його переконання, справжнього замовника.

Нагадаємо, що 15 травня 2012 року Європейський суд ухвалив рішення по справі «Каверзін проти України», в якому зазначив, що відсутність ефективного розслідування фактів катувань з боку прокуратури є системним порушенням статті 3 Конвенції в процесуальному аспекті.

Харківською правозахисною групою був проведений ряд публічних заходів за участі українських і міжнародних експертів, журналістів, представників громадськості з метою надати публічності існуючій проблемі і пошук шляхів для її вирішення (дивіться «Незворотність покарання, або виправдання невинних» і «Доступ до правосуддя в Україні має бути відновлено»), на останньому заході запропоновано резолюцію «Перегляд судових рішень в контексті нового Кримінального процесуального кодексу».

До Харківської правозахисної групи й Української Гельсінської спілки з прав людини почастішали звернення засуджених до довічного позбавлення волі, їх родичів та адвокатів, які наводять аргументи на користь розумних сумнівів щодо справедливості судових рішень.

Більш детальну інформацію стосовно засуджених до довічного позбавлення волі, рішення відносно яких викликає розумний сумнів, щодо справедливості й неупередженості Ви можете отримати від експерта ХПГ Андрія Діденка: 0939852574, .

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори