Операція «Оптимізація»

За даними ВООЗ у 2011-2012 від серцево-судинних захворювань померло 440 тисяч українців. Як стверджують фахівці Об’єднаної Програми ООН з ВІЛ/СНІДу в Україні, від хвороб, викликаних ВІЛ-інфекцією, кожного дня йдуть з життя 50 людей. До 10 тисяч хворих «забирає» в нашій країні щороку туберкульоз. Сумна статистика… Однак ніхто не цікавився даними, скільки життів буде втрачено внаслідок «оптимізації» системи охорони здоров’я, що триває в Україні. У тому, що українську медицину потрібно реформувати, змінювати її якість, наблизити до європейських стандартів, - сумніву немає. Але, на жаль, і в цій галузі знову відбувається традиційний сценарій: хотіли як краще, а вийшло - як завжди. Одна за одною обласні та районні державні адміністрації приймають рішення про «оптимізацію мережі закладів охорони здоров’я», чи «оптимізацію мережі бюджетних закладів», чи про створення робочих груп з проведення такої «оптимізації». Першими «під роздачу», як правило, потрапляють медичні заклади первинного рівня – сільські дільничні лікарні, фельдшерські пункти в малих селах… Адже від них позбавитися найлегше: сільські «ФАПи» давно вже не фінансуються, як належить, весь персонал тут – один фельдшер та, може, ще прибиральниця. Приймаючи рішення про скорочення або реорганізацію цих закладів охорони здоров’я, чиновники навряд зважають на те, що в Україні для більшості сільських жителів, серед яких переважно люди похилого віку, кожен ранок починається з дороги до «своєї медицини». Тут єдина надія на порятунок, якщо схопило серце, чи піднявся тиск, чи мучило нічне безсоння, чи трапилося щось інше із здоров’ям. Позбавити людей цієї первинної допомоги – фактично створити реальну загрозу їхньому життю. Про «дорогу ціну» «оптимізації» закладів охорони здоров’я для самого населення свідчить зокрема конкретний приклад закриття Бірківської сільської дільничної лікарні Зміївського району Харківської області. Позов мешканців Бірок з цього приводу до Харківського окружного адміністративного суду було підтримано Фондом правового захисту прав людини в сфері охорони здоров’я. З матеріалів судової справи, з відкритого листа на ім’я Президента України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Міністра охорони здоров’я України цілком зрозуміло, що дільничну лікарню, яка обслуговувала майже 15 тисяч населення трьох територіальних громад, - Бірківської селищної, Великогомільшанської, Таранівської сільських рад, просто методично знищували. За наказом головного лікаря Центральної районної лікарні міста Зміїв Михайла Лисака (№ 408 пункт 2 від 27.12.2010 року), у дільничній лікарні було ліквідовано цілодобовий стаціонар, а заклад «оптимізовано» до рівня сільського амбулаторного відділення загальної практики сімейної медицини у складі Зміївської ЦРЛ. У ході цієї реорганізації, яка триває з 2010 року, з лікарні вилучено рентген-обладнання, як нібито непридатне, ліквідовано пункт невідкладної медичної допомоги та амбулаторію загальної практики сімейної медицини у селі Першотравневе Бірківської сільської ради, де мешкає 2600 осіб. Хоч за Наказом МОЗ України № 735 від 30.08.2010 р. населені пункти з чисельністю понад 1000 осіб повинні обслуговувати саме лікувальні амбулаторії. І зміївська районна влада, і харківська обласна, в тому числі Головне управління охорони здоров’я Харківської облдержадміністрації залишилися бездіяльними і не спинили цього нищівного процесу, який набув ознак того, що найкраще характеризується російським словом «беспредел». Більше того, чиновники та депутати різних рівнів Харківщини влітку 2012 року урочисто відкрили приватний лікувально-діагностичний центр в приміщенні, де раніше працювала сільська дільнична лікарня. Тепер в разі погіршення самопочуття у жителів самих Бірок та навколишніх сіл є вибір: або з температурою чи сердечними болями, чи астматичною задишкою, чи з іншими проблемами долати по 3-5 кілометрів, щоб пролікуватися у денному стаціонарі Бірківського відділення ЗПСМ, або вирушати кілометрів за 30 до центральної районної лікарні Змієва, з яким транспортне сполучення вкрай незадовільне і відкіля навіть «швидка допомога» їде до села по 30-60 хвилин замість 20 за нормативом. Або віддавати свої кревні за медичну допомогу у приватному центрі, заради якого, можливо, саме й проводилося реформування сільської лікарні... «Оптимізація» системи охорони здоров’я в Україні, як відомо, відбувається, зокрема, в рамках Програми економічних реформ на 2010-2014 роки «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава», ряду постанов Кабінету Міністрів України, що стосуються удосконалення системи охорони здоров’я та удосконалення надання медичної допомоги, інших нормативних актів, прийнятих на державному рівні. Однак саме українське суспільство не визнає ні ефективності запропонованих медичних реформ, ні тим більше не відчуває від них поліпшення медичного обслуговування. Супротив населення проти «оптимізації», яка фактично завершується закриттям медичних закладів або передачею їх приміщень в приватні руки, триває вже не один рік. То у Львові громадяни звертаються до прокуратури, щоб відстояти клінічну лікарню, над якою нависла загроза приватизації, то в Костополі на Рівненщині медики пікетують засідання районної ради, дізнавшись, що медичний заклад хочуть приватизувати, а працівників звільнити, то в інших містах і селах точаться пристрасті, породжені медичною реформою. Як останнім часом у Луцьку, де громада виступає проти планів місцевої влади створити один медичний заклад, об’єднавши три. Чи на Івано-Франківщині, де значний резонанс викликало розпорядження місцевої обласної адміністрації (№59 від 31.01.2013 року) про оптимізацію мережі бюджетних установ, яка суттєво торкнеться відразу дев’яти районів області, де передбачено закриття та реорганізація «фапів» і лікарень у сільській місцевості, значне скорочення ліжко-місць і медичного персоналу. Можливо, в чиновницьких паперах від державного до районного рівня нинішня реформа медицини, справді, виглядає виправданою і привабливою, і здійснюється задля «збереження та зміцнення здоров’я нації». Однак є й інша правда: якщо порівняти структуру закладів системи охорони здоров’я в Україні і державах Європейського Союзу, то, за даними «Українського медичного часопису online», в нашій країні набагато менше закладів первинної медико-санітарної допомоги (відповідно 1,2 і 4,9 на 10 тисяч населення), набагато менше лікарів первинної ланки (відповідно 6,3 і 9,4). А якщо так, то чи не стануть взагалі теперішні операції з «оптимізації» закладів охорони здоровя причиною швидкого летального кінця для всєї первинної медичної допомоги українському населенню?