пошук  
версія для друку
05.03.2013 | Юрій Чумак

Порядку немає, а його порушень – чимало

   

У рамках щорічного дослідження свободи мирних зібрань в Україні «Майдан-Моніторинг» запитав у МВС інформацію про кількість протоколів, складених за ст.ст. 185-1 (Порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій) та 185-2 (Створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій) КУпАП України за підсумками 2012 року.

У відповіді з Департаменту громадської безпеки Міністерства внутрішніх справ було зазначено, що працівники міліції у 2012 р. за порушення порядку організації і проведення мирних зборів напрацювали такі показники:

Зрозуміло, що покарати когось за ст. 185-2, у кваліфікації якої значиться «надання посадовими особами для проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій приміщень, транспорту, технічних засобів або створення інших умов для організації і проведення зазначених заходів» не виявилося можливим, адже посадові особи по всій Україні, звісно, не дуже переймалися наданням протиправних преференцій для проведення пікетів, мітингів і демонстрацій, а, скоріше, навпаки, вигадували всілякі приводи для заборони мирних зібрань протестного характеру.

Проте, 124 особи, притягнуті до адміністративної відповідальності за порушення ПОРЯДКУКУ організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій – це вже занадто, з огляду на те, що такого порядку в Україні просто не існує на законодавчому рівні.

А норма ч. 1 ст. 39 Конституції України, яка передбачає, що «громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування» може бути порушена лише у 2-х випадках: якщо громадяни зібралися на НЕмирний захід (зі зброєю в руках) або у випадку, якщо вони не повідомили завчасно відповідні владні інституції.

Уявити собі демонстрацію озброєних осіб у сучасній Україні, на щастя, неможливо, отже, можемо припустити, що притягнуті до відповідальності особи – це ті, хто організовував мирні зібрання, не повідомивши заздалегідь владників або повідомивши у терміни, які останнім… не сподобались.

Адже рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2001 від 19.04.2001 р. чітко встановлює, що «визначення конкретних строків завчасного сповіщення з урахуванням особливостей форм мирних зібрань, їх масовості, місця, часу проведення тощо є предметом законодавчого регулювання». Цілком логічно дійти правового висновку, що лише єдиний в Україні законодавчий орган – парламент – Верховна Рада – має встановити відповідне законодавче забезпечення, а у місцевих можновладців немає підстав регулювати питання, яке КС однозначно визначив таким, що не підпадає під їх компетенцію.

Утім, виконкоми та місцеві ради у багатьох регіонах України заповзято взялися встановлювати таке «регулювання», керуючись своїми уявленнями про те, як, де та на яких підставах слід висловлювати думку громадянам. На основі «тимчасових положень», які діють нерідко довше, ніж деякі закони України, місцеві владники звертаються до судів з вимогою заборонити мирний протест, а ті, зазвичай, ідуть у фарватері «лінії партії». Після таких судових рішень міліція технічно зупиняє протестні акції, а на їх організаторів складає адміністративні протоколи за порушення порядку, вигаданого на місцях у безпорядний спосіб.

Жахливо, що до такої думки пристав і Вищий адміністративний суд України, який 23 січня 2013 р. зобов’язав київських пікетувальників подавати повідомлення про проведення заходів за 10 днів. ВАСУ виходив із хибної логіки про те, що, оскільки відповідного законодавства не існує, то міська рада може самостійно встановлювати строки подання повідомлення, зокрема, Київська міська рада встановила строк 10 днів, і суд вважає такий термін адекватним.

Важко оцінювати адекватність судових висновків у сучасній Україні, коли суди більше керуються у своїй діяльності «позвоночним правом», ніж верховенством права, але, вочевидь, поки не буде прийнято відповідне законодавче регулювання проведення мирних зібрань в Україні, їх організатори будуть ставати жертвами свавілля з боку місцевих можновладців та слухняної міліцейсько-суддівської системи.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори