пошук  
версія для друку
07.03.2013

1. ПРАВО НА ЖИТТЯ

   


[1]

Здійснення державою заходів щодо охорони життя осіб, що перебувають під її контролем

Держава є відповідальною за життя осіб, котрі перебувають під її контролем, наприклад, у місцях позбавлення волі чи тимчасового затримання, збройних силах, державних лікарнях (особливо в місцях примусового лікування) тощо.

Істотною проблемою є численні порушення права на життя в місцях позбавлення волі чи тимчасового тримання особи (ІТТ, СІЗО, установи виконання покарань тощо). Жахливі умови перебування, часто практично відсутнє чи неефективне медичне лікування призводять до смерті людей.

У цьому аспекті слід звернути увагу на фільм "Лук’янівка. Тюрма №1"[2] створений за результатами розслідування, проведеного журналістом телеканалу ТВі Костянтином Усовим, та вперше показаний 2 квітня 2012 року.

Зазначений сюжет набув широкого резонансу в українському суспільстві та вперше показав шокуючі кадри нелюдських умов перебування підозрюваних в українських СІЗО: перевантажені камери, відсутність жодних базових умов підтримки людського існування, наявність загрози для здоров’я людей та інше.

Однак не дивлячись на це, відповідно до інформації ЗМІ[3], представників яких у липні 2012 року було допущено до Лук’янівського СІЗО, ситуація з ув’язненими в СІЗО майже не змінилася, і вони продовжують утримуватися в жахливих антисанітарних умовах в переповнених камерах.

В своєму інтерв’ю ЗМІ Уповноважений Верховної Ради України з прав людини стосовно Лук’янівського СІЗО зазначила, що «цей будинок побудований невідомо коли, він не розрахований на те, щоб там зробити сучасну вентиляцію. Навіть самий порядний керівник при величезних вкладеннях не зможе зробити нормальну вентиляційну систему». При цьому вона наголосила на необхідності будувати нові СІЗО за межами міст, які будуть відповідати сучасним стандартам.[4]

Щодо цього слід зазначити, що із 32 СІЗО, які функціонують сьогодні, 14 збудовані понад 100 років тому, 5 – понад 200 років, 26 розташовані у центральній частині міст, що ускладнює реалізацію заходів з покращення умов тримання[5].

Загалом треба наголосити, що проблема переповненості і неналежних умов утримання в українських установах пенітенціарної служби є структурною проблемою і потребує негайного вирішення, оскільки призводить, серед іншого, до поширення різноманітних захворювань і як наслідок – до смерті позбавлених волі осіб.

Новий Кримінально-процесуальний кодекс України (далі – КПК) прийнятий 13 квітня 2012 року (набув чинності 19 листопада 2012 року) спрямований на значне зменшення кількості осіб, що перебувають під вартою в очікуванні вироку. Вказаних показників планують досягти за рахунок введення нових видів запобіжних заходів, створення механізмів реалізації вже існуючих, не пов’язаних з триманням під вартою, а також зміни підходу при застосуванні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Однак, враховуючи багаторічну практику застосування позбавлення волі у якості основного запобіжного заходу, залишається велике занепокоєння щодо реалізації судами положень нового КПК на практиці.

Ще одним із ключових чинників, який впливає на смертність серед, осіб позбавлених волі, є ненадання або неналежне надання медичної допомоги в місцях несвободи. Це відбувається внаслідок неналежної організації роботи відповідних підрозділів установ виконання покарань та браку їх фінансування, а також відмов у наданні особам, позбавленим волі, можливості лікуватися в установах Міністерства охорони здоров’я України.

У своєму інтерв’ю Голова Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Віктор Швець заявив, що у 2012 зросла кількість смертей у місцях позбавлення волі порівняно з попередніми роками[6].

Так, відповідно до Національної доповіді уряду щодо стану дотримання прав людини в Україні в рамках Універсального періодичного огляду у першому півріччі 2012 року в установах пенітенціарної служби померло 537 осіб, з них 30,1 % (163 осіб), тобто майже третина, від СНІДу[7].

У цьому аспекті особливе занепокоєння викликала інформація, надана урядом у шостій періодичній доповіді України про виконання положень Конвенції ООН проти катувань, відповідно до якої, станом на 1 червня 2012 року лише 1144 з 6347 ВІЛ-інфікованих осіб, які тримаються в установах Державної пенітенціарної служби України, тобто лише близько 18%, отримували антиретровірусну терапію.[8]

Подібний підхід є неприпустимим оскільки захворювання на СНІД є найпоширенішою причиною смертності в установах виконання покарань.

Більш того, Європейський суд у своїй практиці неодноразово вказував на необхідність у всіх випадках надавати особам, позбавленим волі, належну медичну допомогу.[9]

Також серйозною проблемою залишається смертність від туберкульозу, так за перше півріччя від цієї хвороби в спеціалізованих туберкульозних лікарнях померло 104 особи, позбавлених волі[10].

З цього приводу у шостій періодичній доповіді України про виконання положень Конвенції ООН проти катувань урядом було визнано, що ситуація відносно стану смертності в установах виконання покарань та летальності в лікарняних закладах залишається складною.

Окремо слід зазначити, що внаслідок зволікань з боку судів при розгляді матеріалів щодо звільнення тяжкохворих осіб, у 2012 році 26 хворих осіб не дочекалися рішення суду[11], що є неприпустимим, оскільки організація своєчасного розгляду справ є одним із ключових обов’язків будь-якої демократичної держави.

Так, 21 червня 2012 року під стінами міського управління охорони здоров’я родичі та друзі ув’язнених в одеських колоніях і СІЗО провели акцію протесту. Під час мітингу одесити тримали в руках плакати з десятками імен людей, які знаходяться в місцях несвободи і яким терміново необхідна медична допомога.[12]

Проте у цьому аспекті слід відмітити певні позитивні зрушення, а саме 10 лютого та 10 травня 2012 року були прийняті спільні накази № 212/20525 та № 769/21082 Міністерства юстиції України та Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я Державної кримінально-виконавчої служби України із закладами охорони здоров’я з питань надання медичної допомоги особам, узятим під варту та засудженим»[13], які регламентують порядок надання узятим під варту та засудженим особам медичної допомоги, у тому числі, і за межами установ виконання покарань. Найбільш важливим у вказаних інструкціях є роз’яснення положень національного законодавства, відповідно до яких рішення про госпіталізацію осіб, позбавлених волі, в установи Міністерства охорони здоров’я приймають безпосередньо лікарі або відповідної установи виконання покарань, або викликаної бригади швидкої допомоги. Треба зазначити, що раніше за подібними дозволами адміністрація СІЗО зверталася до суду або слідчого, в провадженні яких знаходилася справа, і непоодинокими були випадки відмови у госпіталізації з метою, серед іншого, змусити особу зізнатися у злочині, що в деяких випадках призводило до летальних наслідків[14].

Також слід наголосити на проблемі зростаючої кількості самогубств в місцях позбавлення волі – за перше півріччя 2012 року було зафіксовано 32 випадки суїциду. У розрахунку на 1 тис. ув’язнених у перерахунку на рік це означає 0,42 випадку, тоді як протягом 2008 – 2010 рр. зазначений показник становив 0,27 – 0,30. Тобто випадків суїциду побільшало в півтори разу[15].

Так, показовим є випадок, який трапився у Запорізькому слідчому ізоляторі.

За інформацією наданою прокурором Жовтневого району Запоріжжя Олександром Васюком, 5 березня було порушено кримінальну справу за фактом неналежного виконання своїх професійних обов’язків медичними працівниками вказаного СІЗО, яке потягло за собою тяжкі наслідки. А саме, працівники СІЗО не надали належної медичної допомоги ув’язненому. Під час загострення хвороби йому вчасно не надали необхідні ліки, а замість цього перевели до окремої камери, де він вчинив суїцид.[16]

Подібна ситуація викликає серйозне занепокоєння та підозру в ефективності та, взагалі, наявності моніторингу психологічного стану осіб, що перебувають у місцях несвободи, а також в ефективності існуючої системи надання таким особам психологічної та психіатричної допомоги.

Застосування насильства з боку агентів держави

Усе ще залишається актуальною проблема застосування насильства в правоохоронних органах, яке в деяких випадках призводить до смерті, у тому числі і суїцидів.

У цьому аспекті обов’язково слід зазначити, що переважна більшість справ про насильницькі злочини (а в багатьох випадках – й інші злочини) містять зізнання підсудних, отриманих від них на початковому етапі розслідування, часто без адвоката та в період незареєстрованого затримання чи затримання за вчинення адміністративного правопорушення, тощо. Зазначена ситуація не є прийнятною, особливо у світлі рішень Європейського суду з прав людини щодо України з цього приводу[17], та, враховуючи кількість таких справ, дає підстави вважати, що одним із методів розкриття таких видів злочинів є застосування примусу, а в деяких випадках навіть і тортур, що може призводити до смерті затриманих.

Яскравим прикладом є справа Олексія Ходакова, який помер під час допиту у Ковпаківському райвідділі УМВС України в Сумській області 17 січня 2012 року.

18 січня 2012 року прокуратура м. Сум порушила кримінальну справу за фактом смерті 32-річного Олексія у Ковпаківському райвідділі міліції під час бесіди з ним оперативних працівників. Міліціонери стверджували, що не застосовували до чоловіка ніяких протиправних дій. Справу було порушено за частиною 3 статті 365 Кримінального кодексу України (перевищення службових повноважень, яке спричинило тяжкі наслідки).

Щодо цієї справи прокурор м. Суми зазначив, що на трупі Ходакова були виявлені численні тілесні ушкодження у ділянці голови, тулуба, верхніх і нижніх кінцівок, які у даному випадку розглядаються комплексно, так як вони призвели до травматичного шоку і, як наслідок, смерті. За його словами, на трупі були виявлені не тільки численні синці, але й сліди від наручників і навіть сліди задушення.[18]

Також слід звернути увагу на справу Веденеєва, який помер у лікарні після відвідування Приморського райвідділу УМВС у Одеській області.

23 липня 2012 року прокуратура Одеської області порушила кримінальну справу відносно працівників Приморського райвідділу міліції Одеси за частиною 3 статті 365 КК України (перевищення влади, яке супроводжувалося насильством та спричинило тяжкі наслідки у вигляді загибелі жертви). За даними прокуратури, міліціонери доставили 24-річного бездомного на прізвище Вєдєнєєв до райвідділу, звідки потім його госпіталізували до міської клінічної лікарні № 1 з переламом основи черепа. У МКЛ чоловік помер.[19]

Ще одна подібна справа – справа братів Авраменко.

15 червня 2012 року при проведенні у селі Здрагівка на Черніговщині операції «Мак» на городі у сім’ї Авраменко знайшли коноплю, оперативники вилучили 30 кущів і пред’явили звинувачення у вирощувані наркосировини. Проте рідні та односельчани стверджували, що бачили, як коноплю посадили самі працівники міліції, і що протягом дізнання вони били 23-х річного Руслана, після чого молодий чоловік, не витримавши побоїв та несправедливості неправдивих звинувачень, повісився на приставній драбині, лишивши записку рідним. Через два тижні повісився його брат Володимир. Після смерті Руслана, він неодноразово говорив, що йому нема чого жити.

У прокуратурі Городнянського району за фактом смерті братів було порушено кримінальну справу відносно працівників міліції за обвинуваченням по частині 1 статті 120 Кримінального кодексу України (доведення особи до самогубства або до замаху на самогубство, що є наслідком жорстокого з нею поводження, шантажу, примусу до протиправних дій або систематичного приниження її людської гідності).[20]

Окремо слід також звернути увагу на систему контролю з боку держави за поведінкою своїх представників, особливо у сфері правоохоронних органів.

Так, все ще на досить низькому рівні залишається контроль з боку держави за зберіганням і використанням правоохоронцями зброї.

Крім того, викликає занепокоєння функціонування системи моніторингу психологічного стану працівників правоохоронних органів, коли в деяких випадках фактично не проводиться періодичний аналіз психологічного стану правоохоронців, а лише ставляться відмітки про його проведення, або ж у разі проведення, належним чином не фіксуються факти наявності у правоохоронців психічних розладів. Більш того, навіть у разі фіксування таких фактів керівництво правоохоронних органів чи їх підрозділів не завжди адекватно та своєчасно реагує на наявність таких розладів, як і не завжди належним чином оцінює особу підлеглих правоохоронців (проблеми зі зловживанням алкоголю, невиправдана жорстокість, безпідставні прояви агресії, тощо), що в деяких випадках може призводити до летальних випадків.

У цьому аспекті слід звернути особливу увагу на рішення Європейського суду з прав людини від 12 січня 2012 року у справі Горовенки і Бугара (Gorovenky and Bugara) проти України:

Справа стосується вбивства офіцером міліції Д., який знаходився не при виконанні службових обов’язків, двох осіб, а також спробі вбивства ще декількох.

Вказаного офіцера було згодом засуджено, однак держава відмовилася компенсувати шкоду родичам загиблих і пораненим, оскільки під час інциденту офіцер знаходився не при виконанні службових обов’язків.

Європейський суд встановив порушення позитивного обов’язку за статтею 2 Конвенції (право на життя).

Суд відмітив, що національні органи влади неодноразово визнавали, що начальник пана Д. належним чином не оцінив його особу і, не дивлячись на минулі тривожні інциденти за участю пана Д. (коли пан Д. навчався у міліцейському коледжі, його було відсторонено від виконання обов’язків командира підрозділу за зловживання алкоголем, пізніше, після закінчення, коледжу, пан Д. спричинив іншій особі легкі тілесні ушкодження і тричі притягався до дисциплінарної відповідальності), дозволив йому носити зброю, що призвело до трагічних наслідків.

Більш того, національне законодавство забороняло видавати зброю офіцерам міліції, які не мали відповідних умов для її зберігання, при цьому, національними органами так і не було перевірено, де пан Д. зберігав зброю вдома, і чи були необхідні для цього умови.

А саме, відсутність безпечного місця могло слугувати причиною того, що пан Д. завжди носив зброю з собою, як при виконанні обов’язків, так і у вільний від роботи час.

Суд відмітив, що в ході цивільних процедур у національних судах вони знехтували вказаними вище висновками і вказали на відсутність якого-небудь причинно-наслідкового зв’язку між невиконанням офіцерами поліції національного законодавства і неналежною оцінкою особи підлеглих під час видачі дозволів на носіння зброї з одного боку та летальним інцидентом, що настав, з іншого. Для національних органів було достатньо того факту, що Д. був не при виконанні службових обов’язків, щоб виключити яку-небудь можливу відповідальність його керівництва, не дивлячись на однозначні висновки про зворотне у матеріалах розслідування.

Суд, у зв’язку з цим, відмітив, що під час видачі офіцерам міліції вогнепальної зброї, повинні проводитися не лише технічні тренування, але й відбір міліціонерів, яким дозволено носити таку зброю, причому, з особливою ретельністю.

Суд прийшов до висновку, що офіцеру поліції, який застрелив двох осіб зі своєї табельної зброї, вказану зброю було видано в порушення правил, передбачених національним законодавством, оскільки не було перевірено, де він буде зберігати цю зброю, коли знаходиться не при виконанні службових обов’язків, а також не була належним чином оцінена його особа, зважаючи на дисциплінарні стягнення, які накладалися на нього до оспорюваних подій.[21]

Також яскравим прикладом є події, які сталися 21 квітня о 5:30 у піцерії в мікрорайоні Сихів у Львові де шестеро працівників Державної служби охорони жорстоко побили двох 29-річних чоловіків. Чоловіки пили пиво за столом, розмовляли. Бармен попросила їх піти, оскільки за півгодини заклад зачинявся. Чоловіки відмовилися. Бармен викликала охоронців, які вивели чоловіків у коридор і почали бити кулаками, гумовими кийками та ногами. Це зафіксували камери відеоспостереження.

Потерпілих добу протримали у Сихівському райвідділку. Згодом їх госпіталізували з тяжкими тілесними ушкодженнями до лікарні.

За результатом вказаних подій начальник ГУ МВС України у Львівській області наказав переатестувати усіх вісім тисяч підлеглих йому правоохоронців. Та зазначив, що по кожному з них має дати висновок психолог.[22]

Здійснення державою загальних заходів щодо охорони життя

Загалом МВС приводить наступну статистику осіб, які потерпіли від злочинів та загинули у першому півріччі 2012 року[23]:

 

Потерпіло
від злочинів

з них: загинуло

торік

поточний рік

динаміка,
%

торік

поточний рік

динаміка, %

Усього осіб

162414

166223

 2.3

2706

3036

 12.2

Рівень на 10 тис. населення

 35.7

 36.5

 

 0.6

 0.7

 

потер-піло від

тяжких та особливо тяжких злочинів

65005

65556

 0.8

2421

2767

 14.3

умисних вбивств (та замахів)

1319

1290

 -2.2

991

932

 -6.0

з них

двох або більше осіб

113

120

 6.2

63

76

 20.6

згвалтувань (та замахів)

310

238

 -23.2

 X

 X

 

умисних тяжких тілесних ушкоджень

1638

1650

 0.7

399

369

 -7.5

розбоїв

1970

1881

 -4.5

 X

 X

 

грабежів

10006

9921

 -0.8

 X

 X

 

крадіжок

107243

110404

 2.9

 X

 X

 

торгівля людьми

170

150

 -11.8

 X

 X

 

ДТП

3777

4794

 26.9

891

1313

 47.4

із

загаль-
ного

числа

потер-
пілих

депутатів всіх рівнів

35

28

 -20.0

 

 

 

працівників засобів масової інформації

61

65

 6.6

 

1

 

працівників пошти

78

54

 -30.8

2

 

 -100.0

у т.ч.

листонош

48

33

 -31.3

2

 

 -100.0

лікарів

880

786

 -10.7

3

10

3.3 p

пенсіонерів

19143

18711

 -2.3

296

318

 7.4

іноземців

854

982

 15.0

38

46

 21.1

керівників підприємств

2684

3097

 15.4

12

52

4.3 p

працівників фінансово-кредитної сфери

251

254

 1.2

2

1

 -50.0

військовослужбовців

302

238

 -21.2

2

8

 4 p

пра-
ців-
ників

О В С

677

437

 -35.5

21

17

 -19.0

прокуратури

56

42

 -25.0

1

1

 

судів

27

31

 14.8

2

1

 -50.0

адвокатури

81

67

 -17.3

 

 

 

С Б У

21

23

 9.5

1

 

 -100.0

У цьому аспекті слід звернути увагу, що у першому півріччі 2012 року на 12,2 % збільшилася кількість осіб, загиблих від злочинів, порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Окремо слід зазначити, що у першому півріччі 2012 року значно збільшилася кількість загиблих в результаті вчинення тяжких чи особливо тяжких злочинів (на 14,3 %). Також значно зросла кількість загиблих від вчинення умисних вбивств двох або більше осіб (аж на 20, 6 % !).

На нашу думку, підрозділи, які займаються безпосереднім розкриттям, а також профілактикою вчинення злочинів вже давно потребують реформування з ціллю покрашення ефективності їх роботи, а також підвищення професіоналізму їх працівників.

У цьому аспекті серйозною залишаться проблема дублювання функцій як різноманітних підрозділів в структурі окремих правоохоронних органів, так і різних правоохоронних органів між собою. Так, наприклад, перевірку заяв щодо насильства в органах МВС можуть проводити паралельно як служба внутрішньої безпеки МВС, так і прокуратура. І якщо цю проблему в певній мірі розв’язує новий КПК, то більш глобальна проблема дублювання функцій між оперативними підрозділами, основною функцією яких є пошук доказів або інформації про докази, і слідством, функція якого на практиці зводиться до фіксації вже знайдених доказів, все ще залишається. І це є лише окремі приклади такого дублювання.

Також важливою проблемою залишається велика перевантаженість окремих підрозділів, коли на виконання основних функцій фактично не залишається часу. Так, наприклад, підрозділи дільничних інспекторів міліції, основним завданням яких є підтримання постійного діалогу з мешканцями на їх дільниці та завдяки такому діалогу – попередження вчинення злочинів, на практиці, через неймовірну перевантаженість різними менш важливими для суспільства функціями, майже не мають часу на належне виконання свого основного завдання.

Серйозне занепокоєння також викликають випадки, коли працівників міліції залучають до роботи в неробочий час без відповідної компенсації та надання додаткових вихідних.

Окремою є проблема неналежного технічного оснащення підрозділів правоохоронних органів, а також неякісного та поверхневого проведення експертних досліджень у кримінальних справах.

Вказані проблеми у своїй сукупності у значній мірі погіршують як систему попередження злочинів, так і ускладнюють їх розслідування, що, як наслідок, сприяє збільшенню кількості вчинених злочинів, у тому числі і тих, що призводять до летальних випадків.

Слід також окремо звернути увагу на значне збільшення кількості загиблих в результаті ДТП. Кількість загиблих збільшилася більше ніж на 47% порівняно з аналогічним періодом минулого року.

Так, наприклад, 7 липня 2012 на 119-му кілометрі автодороги Київ-Чернігів-Нові Яриловичі водій, керуючи автобусом SCANIA в салоні якого перебувало 42 пасажири, рухаючись зі сторони м. Чернігова в напрямку м. Київ, не впорався з керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху та за межі проїзної частини, де допустив перекидання керованого ним транспортного засобу, унаслідок чого 16 пасажирів автобуса загинули, а водій та решта пасажирів отримали тілесні ушкодження.[24]

15 вересня 2012 року у Хмельницькій області перекинувся туристичний автобус в результаті чого 2 особи загинули и 14 постраждали.[25]

Подібна ситуація не є прийнятною та вимагає негайного втручання з боку державних органів.

На нашу думку до подібної ситуації, серед іншого, призводить як неналежна якість доріг, у тому числі недостатнє оснащення їх засобами безпеки, так і проблеми, пов’язані з функціонуванням органів ДПС, коли в окремих випадках через ті чи інші причини правопорушники не притягаються офіцерами ДПС до відповідальності, що, в свою чергу, призводить до формування викривленої громадської думки відносно необхідності додержуватися правил безпеки на дорогах.

Загалом виникла ситуація коли у сфері дорожнього руху необхідно посилювати технічні стандарти безпеки та створювати систему невідворотної адміністративної та кримінальної відповідальності, у тому числі і для контролюючих органів.

Крім того, серйозною проблемою є непоодинокі випадки замовних вбивств. І якщо раніше основною мішенню кілерів були переважно бізнесмени, політики та держслужбовці, то тенденція останніх років показує, що до групи ризику потрапили і громадські діячі.

Так, попри завіряння та обіцянки найвищого керівництва МВС якнайскоріше знайти замовників та виконавців, все ще триває розслідування насильницького зникнення у 2010 році Кліментьєва Василя Петровича, редактора харківської газети «Новий стиль»: замовники, як і раніше, невідомі, а виконавець об’явлений в розшук.

4 серпня 2012 року після отриманих тяжких тілесних ушкоджень в результаті нападу помер у лікарні Володимир Іванович Гончаренко еколог, видавець газети «Екобезпека», голова громадського руху України «За право громадян на екологічну безпеку», керівник асоціації «Втормет». Слід наголосити, що його побили двоє невідомих через 4 дні після прес-конференції, на якій він оприлюднив інформацію про збереження в Кривому Розі 183 тонн хімічно забрудненого та вкрай токсичного металобрухту.

Також слід зазначити, що все ще зберігається велика кількість випадків незаконної торгівлі зброєю. Так у першому півріччі 2012 року було зареєстровано 6269 злочинів, пов’язаних з незаконним обігом зброї[26].

Зберігається висока смертність населення[27], у тому числі і дитячої[28]. З цього приводу слід зазначити, що системі охорони здоров’я необхідне невідкладне та якісне реформування, оскільки реформування, яке відбувається сьогодні, на думку фахівців має ряд суттєвих недоліків, а саме: відсутність чітко позначених цілей, постійний перегляд стратегій реформ, відсутність чіткої політики, що забезпечує виконання прийнятих рішень, ігнорування науково доведених або перевірених практичних підходів, форм та методів перетворень, істотний вплив на прийняття рішень лобістських груп (фармкомпаній), низькі темпи реалізації, непослідовність та суперечливість дій[29].

Обов’язок держави забезпечити ефективне розслідування позбавлення життя

Обов’язок держави захищати право на життя передбачає, що у разі, коли людина була позбавлена життя, має здійснюватися офіційне розслідування. Таке розслідування має бути проведено невідкладно незалежним та неупередженим органом, в такому розслідуванні мають здійснюватися всі розумні кроки для забезпечення доказів, які стосуються відповідного інциденту, тощо.

Проте не завжди розслідування здійснюється належним чином, особливо в тих випадках, коли у вчиненні злочину підозрюються представники державних органів.

Окремо слід зазначити, що відповідно до національного законодавства без формального акта про порушення кримінальної справи неможливо провести повноцінне розслідування.

Єдиним актом, що дозволяє розпочати кримінальне розслідування, є постанова про порушення кримінальної справи (ч. 1 ст. 98 КПК України), яка створює правові підстави для подальших процесуальних дій. Відповідно до законодавства України, тільки після порушення кримінальної справи можливо проводити слідчі та інші процесуальні дії. Проведення допитів, обшуків, виїмок, експертиз та інших слідчих дій до винесення постанови про порушення кримінальної справи закон не передбачає. До порушення кримінальної справи у вигляді виключення у невідкладних справах допускається проведення огляду місця події (ч. 2 ст. 190 КПК України), накладення арешту на кореспонденцію та зняття інформації з каналів зв’язку з метою запобігти злочину (ч. 3 ст. 187 КПК України).

Тому поширеною є ситуація, коли орган розслідування відмовляє в порушенні кримінальної справи, щоб не проводити розслідування. Особливо часто відмови в порушенні кримінальної справи відбуваються у випадках позбавлення життя працівником правоохоронного органу, смертей у лікарнях, смертей у наслідок ДТП, смертей у місцях позбавлення волі тощо.

Пізніше зазначені відмови можуть скасовуватися судами, проте частіше це не впливає на ефективність розслідування, оскільки на початковому етапі не були зафіксовані докази.

Однак, позитивним є те, що зазначена проблема вирішується новим КПК України, який передбачає зовсім інші правила проведення досудових розслідувань.

Так, досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (його реєстрації). Більш того, відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.

Також новим КПК вирішується проблема доступу жертв злочинів до матеріалів справи. Так у статті 56 нового КПК передбачається обов’язковий доступ потерпілого до матеріалів розслідування, навіть у разі його закриття.

Окремо слід звернути увагу на проблемі якості розслідування кримінальних справ. Дуже часто воно проводиться повільно і неякісно, особливо в тих випадках, коли у вчиненні злочину підозрюються представники державних органів.

Особливої уваги заслуговує розслідування смертей в місцях несвободи, а також внаслідок застосування міліціонерами та іншими державними службовцями летальної сили. У зазначених справах в переважній кількості випадків початкове розслідування проводить причетний орган (адміністрація місця позбавлення волі, де померла особа або орган розслідування МВС, СБУ, тощо, працівником якого було застосовано летальну силу), який збирає докази вини або невинуватості своїх працівників, і тільки після цього передає зазначені матеріали до прокуратури. Фактично складається ситуація, коли прокуратура приймає рішення про порушення кримінальної справи або відмову в її порушенні виключно на підставі доказів, зібраних причетним органом, який не задовольняє вимозі незалежності.

Щодо цього слід зазначити, що новим КПК передбачено створення нового органу розслідування – Державного бюро розслідувань, що буде розслідувати кримінальні правопорушення, вчинені службовими особами, які займають особливо відповідальне становище відповідно до частини першої статті 9 Закону України "Про державну службу", особами, посади яких віднесено до посад 1-3 категорій, суддями та працівниками правоохоронних органів.

Окремо слід зазначити, що у 2012 році (станом на 15 жовтня 2012 року) Європейським судом було постановлено чотири рішення щодо порушення статті 2 Конвенції з прав людини у яких констатовано неналежне розслідування випадків смерті.

Це рішення: Ігор Шевченко (Igor Shevchenko) проти України, № 22737/04, 12 січня 2012 року; Сергієнко (Sergiyenko) проти України, № 47690/07, 19 квітня 2012 року; Принда (Prynda) проти України, № 10904/05, 31 липня 2012 року; Федорченко та Лозенко (Fedorchenko and Lozenko) проти України, № 387/03, 20 вересня 2012 року.[30].

В цих рішеннях, серед іншого, Європейський суд встановив, що:

– розслідування були надмірно тривалими і не приводили до якого-небудь остаточного рішення у справі, що, на думку Європейського суду, в значній мірі підривало довіру суспільства до правосуддя;

– у розслідування була велика кількість недоліків, на які вказували національні органи, проте вони не були своєчасно виправлені;

– багато необхідних слідчих дій або взагалі не проводилися, або були проведені зі значним запізненням і не були своєчасними;

– при проведенні розслідування існували тривалі періоди, коли не проводилося жодних слідчих дій.

Таким чином, з огляду на рішення Європейського суду, можна дійти висновку, що зберігається тенденція неефективного розслідування смертей. При цьому органами влади не ведеться жодної ефективної роботи з покращення ситуації.

Зникнення осіб

Україна не підписала Міжнародну конвенцію ООН щодо захисту всіх осіб від насильницького зникнення. Вказана конвенція набрала чинності 23 грудня 2010 року, через 30 днів після того, як кількість держав-учасниць досягнула двадцяти. Станом на 15 жовтня 2012 року вже 36 країн ратифікували Конвенцію[31].

У цьому аспекті слід зазначити, що досі не розслідувано справу зникнення Василя Кліментьєва. 6 лютого 2012 року зник голова найбільшої приватної газодобувної компанії "Нафтогазвидобування" Олег Семінський.[32]

Рекомендації

1) Запровадити ефективні механізми розслідування смертей, особливо тих, що були викликані діями представників правоохоронних органів, а саме:

– розробити детальні інструкції в яких зафіксувати мінімальний перелік слідчих дій, які мають бути проведені в кожному випадку смерті для того, щоб орган розслідування міг ставити питання про закриття кримінальної справи. У разі немотивованої відмови слідчих дотримуватися вказаних інструкцій відсторонювати їх від роботи та притягати до дисциплінарної відповідальності;

– регулярно проводити підготовку (перепідготовку) працівників органів розслідування для підвищення якості проведення ними слідчих дій;

– провести структурну реформу правоохоронних органів, в ході якої звести до мінімуму функції і завдання, які б дублювалися різними підрозділами і органами, зменшити навантаження на конкретних правоохоронців за рахунок зменшення кількості їх другорядних функцій і обов’язків (важливо, щоб це відбулося саме на практиці), покінчити з практикою залучення до роботи правоохоронців у неробочий час без надання додаткових вихідних, запровадити ефективну систему оплати праці;

– покращити матеріально-технічне оснащення правоохоронних підрозділів;

– підвищити якість проведення експертних досліджень.

2) Створити ефективну систему попередження злочинів. У цьому аспекті, серед іншого, необхідно підвищити ефективність взаємодії дільничних інспекторів міліції з населення.

3) Створити на практиці систему невідворотної відповідальності за всі випадки застосування невиправданого насильства з боку правоохоронців.

4) Створити ефективну систему контролю за користуванням та зберіганням зброї правоохоронцями. Приймати рішення про дозвіл на користування зброєю на підставі усестороннього аналізу особи правоохоронця. Створити ефективну систему відповідальності керівників правоохоронних підрозділів за дозвіл користуватися підлеглим зброєю без аналізу їх особи або у разі формального підходу до такого аналізу.

5) Створити ефективну систему контролю за психологічним станом правоохоронців та на підставі рішення психолога відсторонювати їх від роботи.

6) Проводити систематичні навчання та інструктажі працівників правоохоронних органів, які задіяні у спецопераціях по затриманню осіб, підозрюваних у злочинах.

7) Створити нову систему СІЗО за межами міст. Покращити матеріально-технічні умови в місцях несвободи відповідно до рекомендацій Європейського Комітету проти катувань.

8) Створити ефективну систему надання медичної допомоги в місцях несвободи.

9) Провести реформи в сфері охорони здоров’я відповідно до рекомендацій спеціалістів з метою попередження зростання показників смертності населення, у тому числі дитячої та малюкової.

10) Посилити технічні стандарти безпеки на дорогах та створити систему невідворотної відповідальності, у тому числі і для контролюючих органів.

11) Підписати та ратифікувати Міжнародну конвенцію щодо захисту всіх осіб від насильницького зникнення, прийняту 20 грудня 2006 року (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН A/RES/61/177).

 

[1] Підготовлено юристом ХПГ Михайлом Тарахкалом.

[2] ЛУК’ЯНІВКА. ТЮРМА N1 (повна версія)   http://blogs.pravda.com.ua/authors/usov/4f7b6f67ec61a/

[3] Лукьяновское СИЗО. "Покращення"   http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2012/07/12/6968632/

[4] Уповноважений з прав людини: треба будувати нові СІЗО / http://www.unian.ua/

[5] ЩОРІЧНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНО РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПРО СТАН ДОТРИМАННЯ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ / http://ombudsman.gov.ua/images/stories/07022011/Dopovid_8_1.pdf

[6] У місцях позбавлення волі зростає кількість смертей – голова комітету ВР / http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news_in_brief/2012/07/120718_ek_jail_suicid.shtml

[7] Проект національної доповіді / http://www.minjust.gov.ua/upr/upr_project_dopovid.html

[8] ШОСТА ПЕРІОДИЧНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ВИКОНАННЯ ПОЛОЖЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ООН ПРОТИ КАТУВАНЬ / http://www.minjust.gov.ua/0/41050

[9] Див. наприклад рішення Європейського суду з прав людини у справі Тодоров проти України від 12 січня 2012 року у справі № 16717/05. / http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-108578

[10] ШОСТА ПЕРІОДИЧНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ВИКОНАННЯ ПОЛОЖЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ООН ПРОТИ КАТУВАНЬ / http://www.minjust.gov.ua/0/41050

[11] ШОСТА ПЕРІОДИЧНА ДОПОВІДЬ УКРАЇНИ ПРО ВИКОНАННЯ ПОЛОЖЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ООН ПРОТИ КАТУВАНЬ / http://www.minjust.gov.ua/0/41050

[12] Родственники заключенных: в одесских тюрьмах гибнут люди без медицинской помощи / http://www.048.ua/article/160183

[13] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0769-12   http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0212-12

[14] ЩОРІЧНА ДОПОВІДЬ УПОВНОВАЖЕНОГО ВЕРХОВНО РАДИ УКРАЇНИ З ПРАВ ЛЮДИНИ ПРО СТАН ДОТРИМАННЯ ТА ЗАХИСТУ ПРАВ І СВОБОД ЛЮДИНИ В УКРАЇНІ / http://ombudsman.gov.ua/images/stories/07022011/Dopovid_8_1.pdf

[15] Відповідно до інформації наведеної правозахисною організацією «Донецький меморіал» / Кримінально-виконавча система: приблизні підсумки / http://dt.ua/LAW/kriminalno-vikonavcha_sistema_priblizni_pidsumki-107476.html

[16] Самоубийство в Запорожском СИЗО: возбуждено уголовное дело / http://reporter-ua.com/2012/03/06/samoubiistvo-v-zaporozhskom-sizo-po-faktu-nedobrosovestnogo-vypolneniya-professionalnykh-

[17]   Михайлова и другие (Mikhalkova and others) против Украины, № 10919/05, 13 января 2011 года; Душка (Dushka) против Украины, № 29175/04, 3 февраля 2011 года;  Нечипорук и Йонкало (Nechiporuk and Yonkalo) против Украины, № 42310/04, 21 апреля 2011 года и другие решения / http://hr-lawyers.org/index.php?id=1295954597;

[18] Смерть в милиции: Ходаков умер от боли / http://rama.com.ua/smert-v-militsii-hodakov-umer-ot-boli/

[19] Прокуратура возбудила уголовное дело в отношении одесских милиционеров, убивших бездомного / http://dumskaya.net/ .

[20] Действия милиционеров на Черниговщине вызвали несколько самоубийств / http://svit24.net/

[21] Горовенки и Бугара (Gorovenky and Bugara) против Украины, №№ 36146/05 и 42418/05, 12 января 2012 года / http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-108572

[22] Міліціонерів перевірятимуть психологи / http://gazeta.ua/articles/lviv-newspaper/434268

[23]   Стан та структура злочинності в Україні (2012 рік – 6 місяців) / http://mvs.gov.ua/

[24] Водій автобуса з прочанами, що зазнав аварії на чернігівській трасі, досі не визнав своєї вини у загибелі 16 пасажирів / http://www.unn.com.ua/

[25] В Хмельницкой области в жутком ДТП разбился пассажирский автобус / http://rkm.kiev.ua/kalejdoskop-sobytij/42503/

[26] Стан та структура злочинності в Україні (2012 рік – 6 місяців) / http://mvs.gov.ua/

[27]   http://www.ukrstat.gov.ua/ Експрес-випуски / Смертність населення України від зовнішніх причин у побуті

[28]   http://www.ukrstat.gov.ua/ Експрес-випуски / Демографічна ситуація в Україні

[29] Реформа системи охорони здоров’я України: проблеми сьогодення / http://novosti.mif-ua.com/archive/issue-26808/article-26830/

[30] Детальніше про зазначені рішення ви можете дізнатися за адресою: http://hr-lawyers.org/index.php?id=1339673504 або на офіційному сайті Європейського суду.

[31]   http://treaties.un.org/

[32] Глава "Нафтогазвидобування" Олег Семінський зник безвісти / http://www.rbc.ua

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори