пошук  
версія для друку
07.03.2013

2. ЗАХИСТ ВІД КАТУВАНЬ ТА ІНШИХ ВИДІВ ПОГАНОГО ПОВОДЖЕННЯ

   


[1]

ПОШИРЕНІСТЬ КАТУВАННЯ

Протягом останніх декількох років склалася ситуація, коли об'єктом насильства з боку працівників міліції може стати практично кожен. Якщо раніше найбільший ризик бути підданим незаконному насильству в міліції був у злочинців, то згодом список розширився за рахунок підозрюваних, свідків, їх родичів (тобто всіх людей, які так чи інакше опинилися у сфері інтересів правоохоронців). Сьогодні, потенційний ризик існує для кожного – звичайний перехожий, свідок подій, а іноді навіть і сам працівник міліції може стати об'єктом незаконного насильства з боку правоохоронців. Це не тільки позбавляє людину можливості вибудувати якусь стратегію поведінки, для того, щоб гарантувати себе від імовірності зіткнутися з побиттям і тортурами, але і породжує постійну недовіру, побоювання і страх стосовно працівників органів внутрішніх справ. Слід зазначити також, що багато працівників міліції і не чекають довіри і любові від населення, вважаючи, що страх – достатній показник поваги. Однак, міліція не працює у вакуумі, її робота ведеться з людьми, серед людей і для людей, тому страх зводить нанівець результат правоохоронної діяльності, підриває довіру до міліції, і ускладнює роботу правоохоронців в цілому.[2]

Ставлення українців до небезпеки стати жертвою незаконного насильства в міліції підтверджується результатами дослідження[3]. Так, тільки 1,5% вважає, що погане поводження нікому не загрожує. Однак, цей показник рік від року знижується. Наприклад, у 2009 році цієї думки дотримувалися 2,5% респондентів, у 2010 – 1, 8%. З іншого боку, більшість опитаних (60,7%) дотримуються думки, що від насилля в міліції не застрахований ніхто. І хоча в порівнянні з 2010 роком цей показник знизився на 5, 4%, спостерігається більш суттєве зростання за всіма категоріями потенційних жертв. Так, на 7,7% більше респондентів вважають, що незаконного насильства варто побоюватися будь-якій людині, що вчинила злочин; на 6,9% більше стало тих, хто відзначає небезпеку для бомжів. Ще 7% додалося до тих, хто вважає, потенційною жертвою осіб, що ображають міліціонерів або просто бідних людей, на 6,4% – щодо підозрюваного.[4]

Український уряд визнав, що проблема катувань і жорстокого поводження із людьми у правоохоронних органах лишається однією із найгостріших[5]. Про це йдеться у Національній доповіді про ситуацію із забезпеченням захисту прав людини, яку українська делегація представила членам Ради ООН з прав людини в рамках другого циклу Універсального періодичного огляду. У Національній доповіді Уряд, зокрема, зазначив, що за період першого кварталу 2012 року до підрозділів внутрішньої безпеки МВС надійшло 211 скарг про катування і тілесні ушкодження. У той же час, за повідомленням Уряду, в установах пенітенціарної служби факти застосування тортур та іншого жорстокого поводження не мають поширеного характеру і, як правило, допускаються лише в поодиноких випадках

Однак статистичні дані правозахисних організацій свідчать, що масштаби застосування насильства в Україні значно більші.

Лише мережею приймалень УГСПЛ було зареєстровано 159 скарг на катування та інші форми поганого поводження (станом на 20 листопада 2012 року).

Моніторинг незаконного насильства в органах внутрішніх справ, проведений Харківським інститутом соціальних досліджень протягом останніх років, приводить нас до невтішних висновків – триває відкат до цифр 2004 року, коли оціночна кількість потерпілих від поганого поводження з боку працівників міліції складала більше 1 млн. осіб.[6]

ВИПАДКИ КАТУВАНЬ У 2012 РОЦІ

Побиття затриманих

1 листопада 2012 року до Сімферопольської прокуратури звернулися Ігор і Надія Мартиненко. Вони написали заяву про нанесення тяжких тілесних ушкоджень їхньому синові Артему Гераймовичу, який п'ять місяців лікується вдома після побоїв. Артем стверджує, що його катували міліціонери. Залізним гаком чоловікові порвали ніс.

У грудні 2011 року Артема, який пив пиво біля магазину, затримали двоє дільничних інспекторів Телятников і Микола Сизов за розпивання спиртних напоїв у громадському місці і відвезли у відділок міліції. У Залізничному райвідділі міліції під керівництвом старшого дільничного Ельдара Ібрагімова його побили і відібрали паспорт. Батькам не повідомили про затримання Артема. Вони його шукали всюди, зверталися і до міліції. Там їх запевняли, що все нормально, їх сина бачили з бомжами, іноді він приходить в міліцію. 6 червня 2012 року Артем прийшов додому. У чоловіка був вирваний ніс, він був весь побитий, в шрамах, ходити взагалі не міг. Артем пояснив, що з квітня перебував у реанімації лікарні ім. Семашка. У лікарні підтвердили, що в кінці квітня Артема доставила бригада швидкої медичної допомоги з СІЗО.

Батьки звернулися в Залізничний райвідділ за поясненнями і за паспортом сина. «Коли приїхали перший раз, нас в міліції запитали: а він що, ще живий?», – говорить батько Артема.

Артем втратив пам'ять, але частково згадує, що з ним сталося. Він згадує, що катували його не в Залізничному райвідділі, а вже в іншому місці. За описом батьки визначили, що, очевидно, катували їх сина у Київському райвідділі. Зараз Артем згадує, що міліціонер змушував його щось підписувати, тикав у руки зброю, яку Артем не хотів брати. Коли відмовився, – сунули йому залізний гак в ніс ».[7]

Прокуратурою Залізничного району м. Сімферополя проводиться перевірка дотримання законності при здійсненні кримінального провадження стосовно Артема Гераймовича. За повідомленням прес-служби прокуратури АРК, перевіркою встановлено, що тяжкі тілесні ушкодження були йому заподіяні сусідом по камері у СІЗО. За цим фактом Залізничним райвідділом міліції м. Сімферополя в кінці квітня цього року порушено кримінальну справу, яку направлено до суду для вирішення питання про застосування до кривдника примусових заходів медичного характеру.

За скаргою батьків на застосування катування співробітниками органів внутрішніх справ прокуратурою Залізничного району Сімферополя зараз проводиться перевірка.[8]

На жаль, потерпілі від поганого поводження з боку працівників правоохоронних органів зазвичай отримують від органів прокуратури стандартні відповіді щодо своїх скарг на застосування катування, а саме, що у діях правоохоронців «немає складу злочину».

Особливе занепокоєння викликав лист одного з працівників Нікопольського МВ ГУМВСУ в Дніпропетровській області до міністра МВС України в якому він скаржиться на поведінку своїх колег, які задля розкриття злочинів катують підозрюваних, підкидують наркотичні речовини, тощо. Він описує історію одного з підозрюваних, свідком якої став. Офіцер стверджує, що на вимогу керівника підрозділу міліції працівники міліції жорстоко катували невинну особу з ціллю змусити зізнатися у тяжкому злочині, а коли катування не призвели до поставленої цілі, підозрюваного викинули на вулицю та пригрозили, що якщо він почне скаржитися, йому підкинуть щось заборонене.[9]

На нашу думку, така ситуація склалася, оскільки на практиці відсутні ефективні гарантії, які б унеможливили використання свідчень, отриманих від підозрюваних в період розслідування у разі, якщо вони стверджують, що дали такі свідчення недобровільно. Слід відзначити, що положення нового Кримінального процесуального кодексу встановлюють загальну заборону на використання судом свідчень, наданих прокурору або слідчому і вимагають, щоб такі покази давалися лише в присутності судді. Виключенням є лише виняткові випадки, пов’язані із необхідністю отримання показань свідка чи потерпілого під час досудового розслідування через існування небезпеки для їх життя і здоров’я, тяжкої хвороби, наявності інших обставин, що можуть унеможливити їх допит в суді або вплинути на повноту чи достовірність показань.

Побиття ув’язнених та засуджених

У 2005 році для антитерористичних цілей було створено спеціальний підрозділ (див. наказ Департаменту з питань виконання покарань від 10.10.2005 р. № 167 (зареєстровано у Мін’юсті України 16.02.2006 за № 138/12012). До його функцій належало, зокрема, проведення оглядів і обшуків засуджених та осіб, узятих під варту, їх речей, огляд інших осіб та їх речей, а також вилучення заборонених речей і документів. На практиці основною роботою даного антитерористичного підрозділу стало застосування масового побиття в установах кримінально-виконавчої системи з метою залякування засуджених та підслідних осіб.

Масове побиття в’язнів таким спецпідрозділом було детально описане в рішенні Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) у справі «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine). У цій справі Європейський суд визнав порушення Україною статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) у зв’язку із масовим побиттям засуджених в Ізяслівській виправній колонії № 58 у 2001–2002 роках.

Хоча рішення про державну реєстрацію вищезазначеного наказу ДДВП України про створення цього спецпідрозділу було скасовано на підставі висновку Міністерства юстиції № 15/88 від 24.12.2007 р., і 14 січня 2008 р. його було виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів, бійці антитерористичного підрозділу продовжують практикуватися у масовому побитті на в’язнях.

Копичинська виправна колонія № 112. 26 липня 2012 року на територію колонії зайшли люди в чорних камуфляжних костюмах та бронежилетах із закритими масками обличчями, озброєні балончиками зі сльозогінним чи нервово-паралізуючим газом, з наручниками та дубинками. У колонії було оголошено про загальний обшук.

У перший день обшук відбувався в житловій зоні установи. Всіх засуджених вигнали з житлових приміщень. Залякані, переполошені люди чекали розправи в той час, як люди в масках ламали, трощили і псували все, що траплялося їм на шляху. Приблизно п’ятнадцять в’язнів за вказівкою персоналу колонії були відокремлені від інших, їх відвели в приміщення штабу, де били, змушували роздягатися догола, присідати.

На другий день, 27 липня 2012 року «маски-шоу» продовжилося в дільниці посиленого контролю (ДПК), приміщеннях камерного типу (ПКТ), дисциплінарних ізоляторах (ДІЗО). Кожну камеру по черзі відчиняли, засуджених змушували вибігати і пробігати через так званий «коридор» утворений бійцями спецпідрозділу, які стояли з обох боків від в’язнів. Бійці з обох боків «коридору» били палицями засуджених, які пробігали повз них по «коридору». Потім проходив обшук з роздяганням д гола, зі слів різних джерел, засуджених змушували голими присідати по сто разів, їх штовхали, принижували, били руками й ногами.

На запит правозахисників ні в прокуратурі Тернопільської області, ні в Центральному Управлінні Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ) прокоментувати зазначені події у 112-й колонії не змогли. У Центральному Управлінні ДПтСУ повідомили, що інформацією про порушення прав людини в Копичинській виправній колонії не володіють.

Проте, на офіційному сайті управління ДПтСУ в Тернопільській області було розміщено інформацію, що 26 і 27 липня на базі Копичинської виправної колонії Управління ДПтСУ в Тернопільській області (№ 112) відбулось проведення тактико-спеціальних навчань зведеного загону груп швидкого реагування установ виконання покарань області із залученням підрозділу спеціального призначення Управління ДПтСУ в Житомирській області. Навчання проводились з метою відпрацювання дій при виникненні такої надзвичайної ситуації, як масові заворушення серед засуджених, а також організація та проведення обшукової роботи в установах виконання покарань. Під час тактико-спеціальних навчань членами зведеного загону групи швидкого реагування було продемонстровані прийоми рукопашного бою як із зброєю так і без неї, що дало змогу закріпити теоретичні навички особового складу. За підсумками показових тактико-спеціальних навчань дії особового складу та зведеного загону було оцінено на „відмінно“.[10]

Отже, не дивлячись на висновки Європейського суду щодо неприпустимості застосування військових формувань для залякування й побиття в’язнів, а також скасування рішення про державну реєстрацію відповідного наказу про створення зазначеного спецпідрозділу, триває практика залучення озброєних військових в камуфляжних костюмах і з закритими масками обличчями для обшуків в установах виконання покарань і СІЗО з метою тренування на в’язнях та/або їх залякування.

Катування умовами тримання

Київське СІЗО. У квітні 2012 року українські телеканали показали фільм журналіста Костянтина Усова «Лук’янівка.Тюрма № 1»[11], завдяки якому широкий загал вперше побачив умови, в яких тримаються під вартою люди у Київському СІЗО. Сюжет змонтовано з відеозаписів, знятих самими в'язнями на мобільні телефони, які працівники адміністрації установи пронесли в’язням за грошову винагороду. Власне, один випадок перемовин щодо неофіційної доставки мобільного телефону в СІЗО та розміру винагороди за «кур’єрські послуги» також зафільмований. Працівник СІЗО був готовий надати таку послугу за 400 грн.

Показані у фільмі умови тримання ув'язнених істотно відрізняються від тих, що зазвичай демонструють делегаціям міжнародних інституцій, правозахисникам і журналістам: тісні брудні камери, небезпечна пліснява на стінах, огидна їжа. У деяких камерах Лук'янівського СІЗО був виявлений небезпечний грибок, а якість питної води, яку змушені пити ув'язнені, значно нижче норми.

Повну версію фільму можна подивитися на веб-сторінці у блогу Костянтина Усова за посиланням http://blogs.pravda.com.ua/authors/usov/4f7b6f67ec61a/ .

Голова Пенітенціарної служби Олександр Лісіцков повідомив журналістам на прес-конференції, що управління ДПтСУ в Київській області провело службове розслідування, 90% фактів, викладених у журналістському розслідуванні про Лук'янівське СІЗО, не підтвердилися.[12] Разом з тим, Лісіцков не став заперечувати, що в ізоляторі є проблеми з грибком. Що стосується фактів передачі мобільних телефонів працівниками СІЗО за грошове винагородження, Лісіцков повідомив, що за результатами проведеного опитування серед співробітників СІЗО та ув'язнених таких фактів немає.

Тим не менше, після виходу цього скандального фільму начальник Київського СІЗО Євген Домбровський був відсторонений від виконання посадових обов'язків. Замість нього був призначений Павло Голубовський.

Новопризначений начальник СІЗО повідомив, що в установі не проводилося ніякого ремонту протягом 20 років.[13] Після виходу фільму у СІЗО було зроблено ремонт харчоблоків, відремонтований жіночий корпус, дитячий та медичний корпуси, душові кімнати.

Дніпропетровська ВК-89 стала рекордсменом серед українських виправних колоній щодо повідомлень про порушення прав людини, які потрапили до публічної сфери за останні два роки. Саме в цій колонії минулого року відбулося масове побиття засуджених із застосуванням спецпідрозділу ДПтСУ (див. детальніше річну доповідь за 2011 рік). А в березні цього року відбулося голодування засуджених, хворих на активну форму туберкульозу, які оприлюднили відео зі своїми коментарями, на якому зафіксовані жахливі умови тримання.[14]

В’язні скаржились на відсутність лікування і належного харчування для хворих на туберкульоз і вимагали від керівництва установи покращення умов тримання, належного лікування і харчування. В’язні також повідомили, що керівництво установи чинить тиск на засуджених, які вимагають реалізації своїх законних прав і свобод. Так, адміністрація колонії поміщає здорових людей разом з хворими на активну форму туберкульозу.[15]

З неперевірених джерел відомо, що усіх засуджених (окрім двох), які брали участь у голодуванні й підготовці відеоматеріалу, переведено до відділів, в яких утримуються здорові люди, тільки двоє лишилися в спеціалізованій лікарні для хворих на туберкульоз. Одного із засуджених, Юрія Клевжица, жорстоко побили й перевели у Вольнянську колонію. За повідомленням його дружини, у Вольнянській колонії її чоловік не отримує лікування навіть в тому обсязі, яке йому було призначене у Дніпропетровську.[16]

Відтак, керівництво Дніпропетровської ВК-89 замість того, щоб виправити недоліки та надати засудженим належні умови тримання і необхідну медичну допомогу, спробувало вирішити всі питання шляхом переслідування скаржників, репресіями і катуваннями.

Зазвичай Уряд пояснює погані умови тримання під вартою обмеженими можливостями фінансування установ ДПтСУ. Однак, проблема переповненості слідчих ізоляторів лише частково пов’язана з фінансуванням установ кримінально-виконавчої системи. У значній мірі вона залежить від ідеології і системи кримінального правосуддя щодо тримання під вартою обвинувачуваних. На практиці в багатьох випадках зберігається презумпція на користь тримання під вартою. Не розвивається система застосування застави та інших запобіжних заходів[17].

Однак, вимоги нового КПК України щодо обов’язку судді оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення, тобто наявності «обґрунтованої підозри» для поміщення особи під варту є доволі високим стандартом, якого не було у попередньому кримінальному процесуальному законодавстві України, і який має сприяти розвантаженню слідчих ізоляторів.

РОЗСЛІДУВАННЯ

За законодавством України органами, уповноваженими на проведення розслідування скарг на погане поводження з боку працівників МВС України, є органи прокуратури України.

У Генеральній прокуратурі запевняють, що борються з правопорушеннями серед співробітників правоохоронних органів. Заступник начальника управління нагляду за дотриманням законів органами внутрішніх справ Генпрокуратури. Павло Павлюк стверджує, що робота з викорінення випадків застосування правоохоронцями катування ведеться постійно,         і винних карають.[18]

Однак, статистика порушення кримінальних справ за скаргами на погане поводження свідчить, що кримінальні справи за такими скаргами порушуються прокуратурою доволі рідко.

Так, за повідомленням пана Павлюка, цього року до суду направлено 36 кримінальних справ, пов’язаних із застосуванням насильства співробітниками органів внутрішніх справ стосовно 75 осіб, і що 23 співробітники вже перебувають під вартою. Це мізерний результат кримінального переслідування правоохоронців, які застосовують катування, враховуючи те, що за повідомленням того ж пана Павлюка, за останні 9 місяців цього року до органів прокуратури надійшло 3600 скарг на погане поводження.[19]

Такий результат свідчить про неефективність прокуратури як органа, що має проводити розслідування скарг на погане поводження.

Серед тієї незначної кількості скарг, за якими все ж таки проводиться розслідування, доволі часто воно проводиться за статтями 364 («Зловживання владою або службовим становищем») та 365 («Перевищення влади або службових повноважень») КК України, а не за статтею 127 («Катування») КК України, що приховує реальний масштаб проблеми катування при створенні статистичних даних кримінального переслідування за катування.

Прикладом може слугувати кримінальна справа, порушена на Хмельниччині стосовно двох працівників райвідділу міліції. Міліціонери уночі незаконно затримали 18-річного студента та доставили його до приміщення райвідділу, де примушували зізнатися у злочині, якого він не вчиняв. При цьому правоохоронці застосовували до нього фізичне і психологічне насильство, спричинивши легкі тілесні ушкодження.[20] Хоча у цій справі наявні усі ознаки катування у розумінні Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, кримінальна справа стосовно працівників міліції була порушена прокуратурою Дунаєвецького району Хмельницької області за ознаками злочинів, передбачених ч.2 ст.365 (перевищення службових повноважень, що супроводжувалось насильством) та ч.1 ст.371 (завідомо незаконне затримання) КК України.

Значною мірою неспроможність органів прокуратури провести ефективне розслідування за скаргою про катування пов’язана з суперечливими функціями, які вона виконує відповідно до національного законодавства. Так, з одного боку органи прокуратури відповідають за перевірку законності дій міліції, а з іншого підтримують обвинувачення у суді. А відтак, працівники прокуратури мають тісні професійні зв’язки з працівниками міліції. Цей конфлікт інтересів завдає шкоди ефективному розслідуванню скарг про застосування катувань. В результаті в Україні панує обстановка безкарності міліціонерів, які застосовують погане поводження під час своєї щоденної роботи. Така обстановка безкарності є однією з основних причин поширення в Україні катувань

Отже, Україна потребує незалежного органу для розслідування заяв про застосування поганого поводження співробітниками правоохоронних органів. Цей орган має відповідати п'ятьом принципам, встановленим практикою Європейського суду з прав людини, а саме: незалежності, адекватності, оперативності, громадського контролю та участі жертви у провадженні. Цей орган не повинен мати жодного ієрархічного чи інституційного зв'язку з міліцією чи урядом.

Положення нового Кримінально-процесуального кодексу України передбачає створення Державного бюро розслідувань. Функції цього бюро мають включати незалежний механізм розслідування скарг на дії працівників міліції відповідно до міжнародних стандартів прав людини.

ЗАКОНОДАВСТВО

Кримінальний Кодекс України

Однією з причин, яка дозволяє уникнути кримінальної відповідальності за статтею 127 КК України «катування», є недосконалість формулювання цієї статті.

До неї уже тричі вносилися зміни (див. попередні річні доповіді). В результаті внесення змін 05.11.2009 року, з тексту статті зник спеціальний суб’єкт злочину – службова особа, а разом з ним й сутність кваліфікації «катування» в значенні статті 1 Конвенції ООН проти катувань. Таким чином, чинна редакція статті не відповідає вимогам статей 1-4 Конвенції ООН проти катувань.

На жаль, у 2012 році положення цієї статті не були приведені у відповідність до вимог статей 1-4 Конвенції ООН проти катувань.

Відтак, законодавство України все ще містить шпарину, яка дозволяє міліціонерам уникати кримінального покарання за катування та приховувати його реальні масштаби у статистиці.

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України

У той же час слід відзначити, що набуття чинності новим Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК) має сприяти усуненню низки проблем, які призводили до проведення неефективного розслідування за скаргами на катування.

Відповідно до кримінального процесуального законодавства України, діючого до набуття чинності нового КПК України, без формального акту про порушення кримінальної справи було неможливо провести повноцінне розслідування. Проведення допитів, обшуків, виїмок, експертиз та інших слідчих дій до винесення постанови про порушення кримінальної справи закон не передбачав.

Положення нового КПК України, які передбачають обов’язковість порушення кримінальної справи у всіх випадках існування обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (стаття 214 КПК), дають змогу вирішити неодноразово констатовану в рішеннях Європейського суду проблему численних відмов у порушенні кримінальної справи за відповідними скаргами осіб, та провести усі необхідні слідчі дії, що має вирішити проблему невжиття усіх необхідних слідчих дій для збору доказів під час проведення розслідування.

До недоліків, які призводили до констатації Європейським судом порушень статті 3 Конвенції у зв’язку з проведенням неефективного розслідування, належать також відмова визнати особу потерпілим у кримінальній с праві та відсутність доступу потерпілого до матеріалів розслідування на стадії досудового слідства.

Відповідно до статті 55 нового КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути, зокрема, фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода, і у зв'язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Права і обов'язки потерпілого виникають з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Наведені положення мають виправити ситуацію, коли потерпілих осіб тривалий час не визнавали потерпілими у кримінальній справі.

Стаття 221 нового КПК України передбачає можливість ознайомлення з матеріалами досудового розслідування до його завершення. Це положення разом із нормами статті 55 КПК України, вказаними вище, має виправити ситуацію щодо неможливості для сторін кримінального провадження ознайомитись з матеріалами справи (або дослідчої перевірки) до завершення досудового слідства.

КПК містить ряд інших запобіжників катуванням та поганому поводженню. Однак все ще зберігається занепокоєння щодо викривленого застосування положень Кодексу на практиці.  Наприклад, відповідно до статті 240 нового КПК результат слідчого експерименту є окремим видом доказів, таким чином, ніщо не заважає змусити підозрюваного продемонструвати механізм вчинення злочину (навіть, якщо особа і не вчиняла жодних протиправних дій) протягом слідчого експерименту, і цей доказ буде допустимим з формальної точки зору. Також все ще залишається можливість просто підкинути певні докази підозрюваному, і жоден кодекс не здатен завадити подібній практиці розслідування кримінальних справ. Тому дуже важливою є роль судів, які повинні зайняти жорстку позицію при аналізі доказів у справі і відкидати усі з них, які отримані при сумнівних обставинах.

ПРАКТИКА НАЦІОНАЛЬНИХ СУДІВ

Судова практика притягнення до відповідальності правоохоронців

Цього року один с з одеських судів визнав п'ятьох колишніх міліціонерів винними в застосуванні катувань. Екс-міліціонери були засуджені до 5 років позбавлення волі з випробувальним терміном 3 роки.

Слідством було встановлено, що в січні 2010 року співробітники цього районного відділу внутрішніх справ затримали і доставили у відділення двох місцевих жителів, нібито підозрюваних в причетності до скоєння крадіжки. В ході "бесіди" міліціонери застосовували гумові кийки з метою отримання свідчень від затриманих осіб. Не отримавши їх, правоохоронці стали застосовувати електричний струм, пропускаючи його через тіла потерпілих, а також душили їх шляхом надягання на голову поліетиленового пакета. Внаслідок катувань громадяни змушені були визнати себе винними у злочині, якого не скоювали.[21]

Слід відзначити, що це рідкий випадок, коли працівники міліції були притягнуті за катування саме за тією статтею, яка передбачає відповідальність за катування. У більшості випадків, національні слідчі органи та суди використовують шпарину у законодавстві України, про яку йшлося у попередньому підрозділі, і притягує катів у погонах до відповідальності за статтями 364 («Зловживання владою або службовим становищем») або 365 («Перевищення влади або службових повноважень») КК України.

Іншу хитрість, до якої вдаються українські правоохоронні органи та суди, щоб зменшити показники у статистиці притягнення до кримінальної відповідальності правоохоронців за вчинені ними катування, полягає в тому, що правоохоронців, щодо яких порушують кримінальну справу, звільняють з правоохоронних органів і на момент винесення вироку вони уже є цивільними особами. А відтак, такі випадки катування не входять до статистики МВС України та судів щодо притягнення до кримінальної відповідальності міліціонерів за катування.

ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСКОГО СУДУ

У 2012 році Європейським судом було встановлено порушення статті 3 Конвенції у 14 справах проти України. Дві справи, у яких були винесені Європейським судом рішення про порушення статті 3 Конвенції, слід особливо відзначити.

Так, у справі «Каверзін проти України» (Kaverzin v. Ukraine) (заява № 23893/03, рішення від 15.05.2012 р.) Європейський суд констатував, що неефективне розслідування скарг на катування є системною проблемою в Україні (див. детальніше нижче).

У справі «Савіцький проти України» (Savitskyy v. Ukraine) (заява № 38773/05, рішення від 26.07.2012 р.) Європейський суд виніс рішення про виплату найбільшої суми компенсації, яка коли-небудь призначалася громадянину України. Суд зобов'язав державу виплатити 154 тис. Євро Богдану Савицькому, який скаржився на жорстоке поводження з боку співробітників міліції та на неефективне розслідування.

На думку Урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Назара Кульчицького, на такий рекордний розмір компенсації вплинуло те, що людина стала інвалідом I групи. Савицький ні в чому не підозрювався, тому в Європейському суді вирішили, що це свідчить про вищий рівень свавілля з боку міліції. Обтяжуючою обставиною став занадто тривалий розгляд справи в Україні, який заподіяв багато душевних страждань потерпілому[22]

Щодо констатації Європейським судом системних проблем застосування катувань працівниками міліції та неефективного розслідування скарг на катування

У згаданій вище справі Каверзіна заявник скаржився, що він піддавався тортурам з боку співробітників міліції після затримання. Уряд не зміг спростувати ці твердження шляхом надання обґрунтованих аргументів. Європейський суд дійшов висновку, що жорстоке поводження, якого зазнав заявник, перебуваючи під вартою у відділенні міліції має бути класифіковане як катування, враховуючи тяжкість ушкоджень заявника і умисний характер їх заподіяння.

Європейський суд також встановив, що застосування до заявника наручників кожного разу, коли заявник покидав свою камеру, під час утримання в Дніпропетровській колонії містить елемент нелюдського і принижуючого гідність поводження, і, відповідно, було порушення статті 3 Конвенції.

Крім того, Європейський суд дійшов висновку про неефективність проведеного розслідування за скаргою заявника на катування та констатував, що неефективне розслідування скарг на катування є системною проблемою в Україні.

Зокрема, Суд зазначив, що приблизно в 40 своїх рішеннях він встановив, що органи влади України були відповідальні за жорстоке поводження з людьми під час затримання у міліції, і що ніякого належного розслідування не було проведено за заявами про таке жорстоке поводження. Більше 100 інших справ, в яких зачіпаються ці питання, знаходяться на даний момент на розгляді Суду. Вищевказані порушення були результатом недоліків у нормативно-правовому врегулюванні та адміністративної діяльності національних властей, що стосуються їх зобов'язань за статтею 3 Конвенції.

Європейський суд відзначив, що підозрювані у скоєнні злочину є однією з найбільш уразливих груп серед жертв жорстокого поводження з боку міліції. Жорстоке поводження часто мало місце під час перших днів затримання жертв, коли у них не було доступу до своїм адвокатів, а їх пошкодження не могли бути зафіксовані належним чином або зовсім не документувалися. Незважаючи на те, що в кожній такій справі не можна встановити, що жорстоке поводження застосовувалося з метою отримати зізнання в скоєнні злочину, зв'язок між жорстоким поводженням з жертвами і метою влади отримати обвинувальні докази не може бути виключений. Як було відзначено в ряді доповідей та зауважень, що стосуються питання жорстокого поводження в Україні, оцінка роботи міліції за кількістю розкритих злочинів стала одним з факторів, що впливають на використання катувань щодо підозрюваних у скоєнні злочинів.

Іншим поширеним фактором, що приводить до порушення статті 3 Конвенції в даній справі і у справах, які Європейський суд розглядав у минулому, є небажання прокуратури вжити всіх розумно необхідних заходів у негайному і терміновому порядку для встановлення фактів і обставин, що мають відношення до скарг на жорстоке поводження, а також забезпечення відповідних доказів. Під час розслідування органи прокуратури рідко йдуть далі отримань пояснень від співробітників міліції. Переважає міліцейська версія подій, і не робляться спроби перевірити її за допомогою інших методів розслідування.

Європейський суд вважає, що таке небажання прокуратури вживати заходів у ситуаціях, коли підозрювані піддавалися жорстокому поводженню з метою отримання зізнання, можна пояснити, суперечливими завданнями прокуратури в кримінальному процесі – кримінальне переслідування від імені держави і нагляд за законністю попереднього розслідування.

У зв'язку з тим, що зізнавальні свідчення часто є одним з основних доказів у кримінальному судочинстві, не виключено, що прокурори не зацікавлені в проведенні докладних розслідувань, які потенційно могли бути здатні поставити під сумнів достовірність таких доказів.

Оскарження до суду рішень прокуратури про відмову в порушенні кримінальної справи в порядку окремої процедури, передбаченої статтею 236-1 Кримінально-процесуального кодексу, або в ході судового розгляду допустимості доказів, не приводять до необхідних покращень у проведенні розслідувань прокуратурою. Судді рідко дають незалежну оцінку надійності доказів нібито отриманих під примусом, якщо такі заяви були відхилені прокуратурою.

Ця справа, поряд з аналогічними попередніми справами проти України, у яких Європейський суд визнав процесуальне порушення статті 3 Конвенції, також показує, що, незважаючи на загальну заборону катувань і нелюдського та принижуючого гідність поводження в Україні, на практиці державні службовці, відповідальні за таке жорстоке поводження, часто залишаються безкарними. Відсутність будь-яких значимих зусиль з боку влади у зв'язку з цим зміцнює ситуацію практично повної безкарності за вчинення таких діянь.

Європейський суд вважає, що Україна повинна терміново провести конкретні реформи у своїй правовій системі, щоб забезпечити викорінення практики жорстокого поводження під час тримання під вартою, проведення ефективного розслідування відповідно до статті 3 Конвенції в кожному окремому випадку, коли подається скарга, в якій піднімається питання про жорстоке поводження, і що будь-які недоліки такого розслідування мають ефективно усуватися на національному рівні.

Інші рішення Європейського суду, у яких констатовані порушення статті 3 Конвенції у зв’язку із застосуванням катувань та відсутністю ефективного розслідування скарг на погане поводження

У справі «Клішин проти України» (Klishyn v. Ukraine) (заява № 30671/04, рішення від 23.02.2012 р.) Європейський суд дійшов висновку, що враховуючи факт знаходження заявника під контролем міліції (заявника утримували у райвідділах міліції), медичні докази (на тілі заявника були виявлені тілесні ушкодження), узгоджені між собою твердження заявника про катування, а також відсутність в Уряду альтернативної версії подій, всі тілесні ушкодження заявник отримав в результаті поганого з ним поводження, яке порушує статтю 3 Конвенції. Європейський суд також констатував, що проведене державними органами розслідування за скаргою на застосування катування не відповідало вимогам статті 3 Конвенції.

У справі «Грігор’єв проти України» (Grigoryev v. Ukraine) (заява № 51671/07, рішення від 15.05.2012 р.) Європейський суд зазначив, що за відсутності правдоподібної версії Уряду про причини виникнення тілесних ушкоджень у заявника під час його перебування під контролем правоохоронців, мав місце факт катування з метою отримання зізнання у вчиненні злочину. Європейський суд встановив також порушення статті 3 Конвенції в частині неефективного розслідування скарги заявника на катування. Суд зазначив, що, хоча за фактом заподіяння до заявника тілесних ушкоджень, було порушено кримінальну справу, вона 5 разів закривалася постановами прокуратури. У зв'язку з цим Європейський суд зазначив, що чотири із зазначених постанов (крім останньої) були скасовані з мотивів неповноти проведеного розслідування. Більше того, закриваючи кримінальну справу, слідчий недвозначно вказував, що незважаючи на вказівки вищестоящих прокурорів і судів, він не бачить необхідності виконувати зазначені інструкції. Суд особливо відзначив, що подібна поведінка явно свідчить про упередженість слідчого. При цьому апеляційний суд, розглядаючи скарги заявника на постанову про закриття кримінальної справи, вказав на необхідність розслідування скарги Генеральною прокуратурою України, однак таке розслідування так і не було проведено. З наведених причин Суд дійшов висновку про неефективність проведеного розслідування.

У справі «Савін проти України» (Savin v. Ukraine) (заява № 34725/08, рішення від 16.02.2012 р.) Європейський суд ухвалив, що заявник був підданий катуванню в порушення статті 3 Конвенції. Уряд не оспорював у цій справі застосування до заявника катування, оскільки національними властями було встановлено, що заявник був побитий працівником міліції К., і метою вищезгаданого жорстокого поводження було примусити заявника зізнатися в скоєнні злочину.

Європейський суд відзначив, що розслідування тверджень заявника про катування тривало більше десяти років, протягом яких слідчі шість разів відмовили в порушенні кримінальної справи стосовно співробітників міліції, всі ці рішення були пізніше скасовані вищестоящими органами прокуратури як передчасні, незаконні і прийняті на основі поверхневого розслідування. Беручи до уваги всі ці передачі справи та нехтування слідчими вказівками вищестоящих прокурорів, які здаються звичайною практикою, Суд вважає, що такі передачі розкривають серйозні недоліки в розслідуванні та є структурними проблемами в Україні.

Європейський суд також зазначив, що справа проти працівника міліції К. була закрита 2 березня 2010 у зв’язку із закінченням строку давності. В результаті він не зіткнувся ні з кримінальною відповідальністю, ні з санкціями. Крім того, протягом десяти років під час проведення розслідування він був відсторонений від службових обов’язків один раз з січня 2009 по березень 2010 року, розслідування ніяким чином не перешкоджало його кар'єрі в правоохоронних органах. У зв’язку з вищевикладеним Європейський суд встановив порушення процесуального аспекту статті 3 Конвенції у цій справі і відзначив, що держава не виконала свої зобов'язання щодо проведення ефективного розслідування скарги заявника про катування в міліції.

У справі «Яценко проти України» (Yatsenko v. Ukraine) (заява № 75345/01, рішення від 16.02.2012 р.) Європейський суд відзначив, що розслідування було розпочато із затримкою, судово-медичний огляд потерпілого проводився із запізненням, розслідування неодноразово повторно відновлювалося через відмову слідчих органів адекватно встановити факти у справі, у ході проведення розслідування були допущені суттєві помилки, на які неодноразово вказували й самі державні органи. У зв’язку з цим Суд дійшов висновку, що у цій справі мало місце порушення процесуального обов'язку держави за статтею 3 Конвенції в частині того, що скарги заявника на жорстоке поводження не були швидко і ефективно розслідувані.

У справі «Мута проти України» (Muta v. Ukraine) (заява № 37246/06, рішення від 31.07.2012 р.) Європейський суд відзначив, що кримінальне провадження у справі проти нападника заявника тривало вісім з половиною років до закриття справи у зв’язку із закінченням строку давності притягнення до кримінальної відповідальності. Суд зазначив, що справа не була складною, її обставини були ясні, стосувалася лише одного епізоду, кількість свідків була невеликою, однак, національним органам знадобилося більш ніж вісім років, щоб розслідувати цю справу. Надмірний характер тривалості розслідування та судового розгляду був визнаний самими національними властями. У світлі вищевикладеного Суд дійшов висновку, що у цій справі влада не провела ефективне розслідування тверджень заявника про жорстоке поводження.

У справі «Василь Іващенко проти України» (Vasiliy Ivashchenko v. Ukraine) (заява № 760/03, рішення від 26.07.2012 р.) заявник скаржився, що він піддавався тортурам з боку поліції під час його арешту. Європейський суд відхилив доводи Уряду про те, що застосування фізичної сили співробітниками міліції було викликане власною поведінкою заявника, як необґрунтовані. Крім того, Суд відзначив, що подані заявником пояснення про походження тілесних пошкоджень на пальцях були Урядом повністю проігноровані. Уряд також не зробив спроби оскаржити доводи заявника про жорстоке поводження з боку міліції. Взявши до уваги відповідні медичні докази та доводи сторін у цій справі, Суд дійшов висновку, що заявник зазнав нелюдського і такого, що принижує гідність, поводження з боку міліції в день його затримання.

У згаданій вище справі Савіцького Європейський суд зазначив, що Уряд був дуже далекий від надання задовільного та переконливого пояснення походження травм заявника. На думку Суду, тілесні ушкодження заявника були виняткової тяжкості і призвели до тяжких і непоправних наслідків для його здоров'я (заявник отримав 1 групу інвалідності). Суд дійшов висновку, що заявник зазнав поганого поводження з боку міліції з метою його залякування та приниження. За таких обставин жорстоке поводження, якого зазнав заявник, Суд кваліфікував як катування і констатував порушення статті 3 Конвенції.

Європейський суд дійшов висновку, що розслідування скарги заявника про жорстоке поводження з боку міліції було неефективним:, оскільки йому не вистачало неупередженості, об'єктивності та ретельності, загальна тривалість була надмірною, не було забезпечено ефективної участі потерпілої особи. Відповідно, мало місце порушення статті 3 Конвенції.

У справі «Алєксахін проти України» (Aleksakhin v. Ukraine) (заява № 31939/06, рішення від 19.07.2012 г.) національні суди встановили, що працівники міліції завдали заявнику тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння. Жорстоке поводження полягало у застосуванні сльозогінного газу з балончика та побиття, в результаті чого заявник страждав від  сильного болю і став інвалідом. Європейський суд відзначив, що немає жодних доказів того, що поведінка заявника викликала необхідність застосування сили. За таких обставин Суд дійшов висновку, що заявник був підданий катуванню в порушення статті 3 Конвенції.

Хоча в даному випадку працівник міліції був визнаний винним, Європейський суд відзначив, що наклавши на нього покарання, не пов'язане з позбавленням волі більш ніж через вісім років після його протиправної поведінки, держава фактично сприяли виникненню у міліціонера «почуття безкарності» замість того щоб продемонструвати, що застосування катування жодним чином не допускаються. За таких обставин покарання міліціонера не було адекватним. З огляду на вищезазначене, Суд дійшов висновку, що влада не провела ефективного розслідування скарг заявника на жорстоке поводження.

Умови тримання під вартою

У справі «Бєляєв і Дігтярь проти України» (Belyaev and Digtyar v. Ukraine) (заяви №№ 16984/04 и 9947/05, рішення від 16.02.2012 р.) Суд прийшов до висновку, що мало місце порушення статті 3 Конвенції в частині неналежних умов утримання в СІЗО № 25 м. Суми у період з 2001 по 2004 рік. а саме: утримання заявників у переповнених камерах в антисанітарних умовах, з недостатнім освітленням, обігрівом і водопостачанням, а також неналежне забезпечення заявників одягом та постільною білизною. У зв'язку з цим Суд зазначив, що довідки щодо умов утримання заявників, підготовлені адміністрацією СІЗО, на які посилалося Уряд, могли не об’єктивно відображати реальний стан справ в СІЗО, оскільки були підготовлені зацікавленими особами.

У справі «Тодоров проти України» (Todorov v. Ukraine) (заява № 16717/05, рішення від 12.01.2012 р.) Європейський суд дійшов висновку, що мало місце порушення статті 3 Конвенції в частині ненадання заявникові необхідної медичної допомоги через наявність у нього серйозних проблем із зором. Суд зазначив, що національні органи не вжили усіх необхідних заходів для запобігання втрати зору у заявника. У зв'язку з цим Суд констатував, що ненадання належної медичної допомоги особам, які перебувають в установах пенітенціарної системи, є структурною проблемою в Україні.

У справі «Устянцев проти України» (Ustyantsev v. Ukraine), (заява № 3299/05, рішення від 12.01.2012 р.) Європейський суд встановив порушення статті 3 Конвенції, в частині неналежних умов тримання в СІЗО м. Одеса, а саме тримання заявників в переповнених камерах без достатнього освітлення.

У справі «Іглін проти України» (Iglin v. Ukraine), (заява № 39908/05, рішення від 12.01.2012 р.) беручи до уваги те, що Уряд не зміг спростувати, за допомогою докладних і точних даних, твердження заявника про погане освітлення, вентиляцію, харчування, стану туалету і якості медичної допомоги, наданої йому у Дніпропетровському СІЗО № 3, Європейський суд дійшов висновку, що умови утримання заявника під вартою були нелюдськими і такими, що принижують гідність в порушення статті 3 Конвенції.

У справі «Тітаренко проти України» (Titarenko v. Ukraine) (заява № 31720/02, рішення від 20.09.2012 р.) твердження заявника про перенаселеність камери, відсутність прогулянок, проблеми з вентиляцією і відсутність денного світла в камері, які не були спростовані Урядом, стали достатньою підставою для висновку Європейського суду, що умови тримання заявника під вартою в період з 8 по 15 липня 2002 року у Дебальцевському ITT принижували гідність заявника, що складає порушення статті 3 Конвенції.

ПОЗИЦІЯ УРЯДУ

Національна доповідь Уряду, підготовлена в рамках проходження Україною другого циклу Універсального періодичного огляду[23]

Як уже зазначалося вище, Український Уряд визнав у Національній доповіді про стан забезпечення захисту прав людини, що проблема катувань і жорстокого поводження із людьми у правоохоронних органах лишається однією із найгостріших[24].

За повідомленням Уряду, органами прокуратури на постійній основі проводяться перевірки щодо виявлення фактів катувань та іншого жорстокого поводження з ув'язненими та засудженими. Результати проведених перевірок засвідчили, що в установах пенітенціарної служби факти застосування тортур та іншого жорстокого поводження не мають поширеного характеру і, як правило, допускаються лише в поодиноких випадках

У Національній доповіді Уряд, зокрема, зазначив, що статистика перевірок в органах системи внутрішніх справ не є оптимістичною. За період першого кварталу 2012 року до підрозділів внутрішньої безпеки МВС надійшло 975 звернень громадян про порушення їхніх конституційних прав і свобод, у тому числі 211 – про катування і тілесні ушкодження. Під час перевірок за 86-ма зверненнями інформація знайшла підтвердження. До дисциплінарної відповідальності було притягнуто 99 співробітників міліції, порушено 32 кримінальні справи за фактами порушення працівниками міліції конституційних прав і свобод громадян.

З метою забезпечення моніторингу дотримання прав людини в міліції в структурі Служби Міністра внутрішніх справ України функціонує відділ моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ, до основних завдань якого відноситься забезпечення функціонування системи відомчого і громадського контролю дотримання прав людини в роботі органів та підрозділів внутрішніх справ відповідно до вимог Конституції, Законів України, міжнародних зобов'язань України в сфері прав людини, а також міжнародних стандартів у галузі правоохоронної діяльності.

Уряд визнав у національній доповіді, що створена у вересні 2011 року на виконання Україною зобов'язань за Факультативним протоколом до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання, Комісія з попередження катувань як консультативно-дорадчий орган при Президентові України не є повноцінним національним превентивним механізмом у розумінні Факультативного протоколу. У зв’язку з цим Уряд повідомив про кроки, які вживаються для запровадження національного превентивного механізму в рамках інституту Омбудсмана за моделлю «Омбудсман+» (див докладніше розділ «Національний превентивний механізм» нижче).

Уряд запевняє, що умови утримання підозрюваних у слідчих ізоляторах поліпшилися: у більшості ізоляторів тимчасового тримання (ІТТ) органів внутрішніх справ створені умови для перебування у них громадян із розрахунку 4 квадратних метри на одну людину, обладнані індивідуальні спальні місця, санітарні вузли. Станом на 1 червня 2012 року в органах внутрішніх справ функціонує 1438 кімнат для затриманих та доставлених осіб (КЗД). Із загальної кількості цих кімнат 588 (або майже 41%), відповідають міжнародним нормам і вимогам відомчих будівельних норм. КЗД забезпечені постільною білизною, столовими приборами, миючими засобами, а також медичним інвентарем, який включає медичні аптечки двох видів (універсальна і для профілактики зараження ВІЛ / СНІД).

Для вирішення проблеми розміщення осіб, взятих під варту, з 2011 року на території 42 виправних колоній створені дільниці слідчих ізоляторів на 2466 місць, у Київському СІЗО відкрито новий режимний корпус для тримання жінок, розрахований на 180 місць, завершено капітальний ремонт на 23 об'єктах органів і установ пенітенціарної системи. Крім того, на території 39 виправних колоній створені арештні будинки на 1057 місць, куди зі слідчих ізоляторів були вивезені особи, засуджені до арешту, вироки яких вступили в законну силу.

За повідомленням Уряду, було досягнуто скорочення кількості засуджених жінок в установах виконання покарання. У вересні 2010 року відкрито будинок дитини при Чернігівській виправній колонії (№ 44) в рамках реалізації Українсько-швейцарського проекту «Підтримка пенітенціарної реформи в Україні». Таким чином було реалізовано вимога Європейського суду з прав людини щодо спільного тримання засуджених жінок з дітьми до трьох років, що сприяє зміцненню стабільності і нерозривності сімейних відносин, покращує якість спілкування матерів з їхніми дітьми.

Щодо забезпечення осіб, що тримаються під вартою, медичною допомогою Уряд у національній доповіді повідомив наступне.

З метою дотримання конституційних прав громадян під час їх перебування у спеціальних установах органів внутрішніх справ у 2008 році були розроблені Правила внутрішнього розпорядку в ІТТ. Відповідно до цих Правил з метою надання необхідної медичної допомоги особам, що тримаються під вартою в ІТТ, в обов'язковому порядку лікарями територіальних закладів охорони здоров'я проводиться їх медичний огляд на предмет виявлення тілесних ушкоджень або інших захворювань. Усі записи аналізуються і при наявності рекомендацій лікарів негайно вживаються заходи щодо госпіталізації осіб.

Протягом 5 місяців цього року в медичних закладах Міністерства охорони здоров'я України (МОЗ) пройшли лікування 557 затриманих і взятих під варту осіб.

Організація охорони здоров'я ув'язнених здійснюється 32 медичними частинами слідчих ізоляторів. Крім того, медичні послуги надаються засудженим і особам, узятим під варту, у лікувальних установах МОЗ. У установах виконання покарань, слідчих ізоляторах і виховних колоніях організовано та забезпечено діяльність 147 медичних частин. У кожній медичній частині і лікарні функціонує стоматологічний кабінет. Крім того, працюють 59 наркологічних і 21 кабінет інфекційних захворювань. Для надання кваліфікованої медичної допомоги або проведення стаціонарного лікування в районних (міських) лікарнях обладнано 612 спеціальних палат, розрахованих на 1347 місць, в яких протягом 2012 року отримали лікування понад 1,5 тис. осіб.

У 2012 році було врегульовано порядок взаємодії закладів охорони здоров'я і державної пенітенціарної системи, зокрема, створені правові основи для вільного вибору лікаря особами, взятими під варту, обстеження та лікування в закладах охорони здоров'я як по невідкладним медичними показаннями, так і в плановому порядку, а також залучення іноземних експертів.

У 2011 році вперше за рахунок бюджетних коштів був на 30% оновлено весь комплекс обладнання установ і організацій Державної пенітенціарної служби України (ДПтСУ). Придбано медичне обладнання (рентгенівське та реанімаційне обладнання, обладнання для лабораторних і клінічних обстежень, діагностичне, хірургічне, стоматологічне і т.п.) в кількості 830 одиниць на суму 79,2 млн. грн..

Уряд повідомляє в національній доповіді, що на постійній основі вживаються заходи щодо попередження захворювань на туберкульоз. Це включає комплекс санітарно-протиепідемічних заходів з обов'язковим проведенням поточних і заключних профілактичних дезінфекцій в осередках інфекції та забезпечення в повному обсязі лікувального процесу хворих на туберкульоз, постійного контролю за прийомом препаратів з подальшим проведенням протирецидивного і хіміопрофілактичного лікування хворих. Протягом 2011 року та перших п'яти місяці 2012 року профілактичними флюорографічними обстеженнями було охоплено 100% осіб, взятих під варту.

В рамках виявлення та попередження захворювання на ВІЛ-інфекцією в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах забезпечений доступ до добровільного безоплатного тестування. У кожній установі є лікуючий лікар, відповідальний за надання медичної допомоги ВІЛ-інфікованим. Також опрацьовується питання про запровадження додаткових посад лікарів-інфекціоністів. У цьому році з метою покращення лікування ВІЛ-інфікованих відкрито додаткове відділення для їх лікування на базі лікарні при Донецькій виправній колонії № 124.

Для вирішення питань, пов'язаних із своєчасною діагностикою та лікуванням ВІЛ-інфекції, активно залучається фінансова допомога міжнародних організацій. В рамках реалізації проекту Світового банку «Контроль за туберкульозом та ВІЛ/СНІДом в Україні» придбано обладнання для 85 бактеріологічних лабораторій I рівня (СІЗО, установи) та 10 лабораторій III рівня (туберкульозні лікарні), закуплено лабораторне обладнання та витратні матеріали до нього на загальну суму 2400 тис. дол. США.

Заслухавши національну доповідь під час сесії країни-учасниці ООН надали Україні низку рекомендацій, у тому числі таких, виконання яких має сприяти попередженню катування. Більшість рекомендацій стосувалися забезпечення ефективного розслідування скарг на застосування катування, створення незалежного органу розслідування таких скарг та реформування прокуратури.

ТОЧКА ЗОРУ МІЖНАРОДНИХ ОРГАНІВ ТА ОРГАНІЗАЦІЙ

Парламентська асамблея Ради Європи

У резолюції 1862 (2012) Парламентська асамблея Ради Європи (далі – ПАРЄ) відзначила, що Асамблея шкодує через те, що Україна не реформувала прокуратуру у відповідності до норм Ради Європи, в той час як ця реформа є одним із зобов’язань прийнятих під час її вступу. Внаслідок цього прокуратура залишається інституцією, надзвичайно сильно централізованою та такою, що має надмірні повноваження.[25].

Європейський комітет з питань запобігання катуванням (ЄКПТ)

6 листопада 2012 року ЄКПТ опублікував щорічну доповідь про дотримання прав людини у місцях позбавлення волі[26]. Доповідь містить посилання на попередні зауваження ЄКПТ зроблені за результатами офіційного візиту делегації ЄКПТ до України у період з 29 листопада по 6 грудня 2011 року, фокусом якого були умови тримання для осіб, позбавлених волі.

Під час свого візиту в Україну делегація ЄКПТ відвідала Київське і Харківське СІЗО, ІТТ в містах Ірпінь, Київ, Чугуїв, райвідділи міліції міст Києва, Харкова, Вишгорода (Київська область) та спеціальне відділення Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги.

За повідомленням ЄКПТ, інформація, зібрана в ході візиту демонструє, що феномен жорстокого поводження у правоохоронних органах України залишається широко поширеним явищем. Делегація комітету отримала безліч заяв від в'язнів, в тому числі від жінок і підлітків, про те, що вони піддавалися жорстокому поводженню під час затримання і допитів. У деяких випадках була відзначена особлива жорстокість, яку можна вважати катуванням, а саме: застосування електрошоку, спроби удушення поліетиленовим пакетом або протигазом, підвішування в витягнутому положенні, загрози смерті з приставленим до голови пістолетом. У доповіді також констатується, що ситуація в пенітенціарній системі України не покращується.

Делегація ЄКПТ відзначила низку адміністративних практик, які можуть перешкодити зусиллям в боротьбі з жорстоким поводженням і сприяти створенню клімату безкарності. Так, наприклад, медичні огляди ув'язнених, затриманих проводиться в присутності співробітників міліції. Затримані особи часто тримаються в ІТТ понад встановлений законом 72-годинний термін. Справи осіб, які скаржаться на застосування до них жорстокого поводження в правоохоронних органах, направляються для проведення розслідування до тих же правоохоронних органів. Захисників не допускають до затриманої особи на самому початку її фактичного позбавлення свободи під час проведення неофіційних допитів правоохоронцями.

У доповіді делегації ЄКПТ зазначено, що умови тримання у відділках міліції були в цілому задовільними. Позитивне враження також склалося у членів делегації про умови тримання неповнолітніх у Київському та Харківському СІЗО на відміну від умов тримання для усіх інших осіб: численні камери були в поганому стані, доступ до природного світла був дуже обмежений або його зовсім не було. Делегація висловила заклопотаність з приводу переповненості камер, яка спостерігається в обох установах. Наприклад, в Харківському СІЗО делегація виявила камеру загальною площею 45 кв. м., в якій перебувало 44 особи. У камері знаходиться лише 28 ліжок, а тому особи були змушені спати по черзі.

Крім того, делегація ЄКПТ приділила увагу питанню забезпечення медичною допомогою Валерія Іващенка, Юрія Луценка та Юлії Тимошенко, які трималися під вартою у СІЗО м. Києва. Делегація висловила стурбованість тим, що стосовно кожного з цих трьох осіб мали місце значні затримки організації спеціалізованого медичного обстеження за межами СІЗО[27].

Amnesty International

Уже рік Amnesty International реалізує в Україні кампанію "Зупинимо тортури в Україні". 19 жовтня 2012 року Amnesty International передала до Адміністрації Президента петицію проти безкарності міліції, яка зібрала понад 25 000 підписів. Разом із підписами Президенту України було також передано відкритого листа із проханням про створення незалежного механізму розслідування злочинів, скоєних працівниками міліції. Листа підтримали також провідні українські правозахисні організації.

У відкритому лист, зокрема, зазначається, що місцеві та міжнародні правозахисні групи продовжують документувати випадки застосування тортур співробітниками міліції в Україні, та відзначають існування культури безкарності, через яку скарги на катування ігноруються. Скарги, які містять обґрунтовані звинувачення, отримують від органів прокуратури стандартні відповіді, що у діях правоохоронців «немає складу злочину».

Оскільки місцеві прокуратури тісно співпрацюють з міліцією у розслідуванні звичайних злочинів, вони не мають бажання розслідувати злочини, скоєні їхніми колегами в міліції.

Для того, щоб виконати ці вимоги, Україна повинна створити повністю незалежний та забезпечений відповідними ресурсами орган для розслідування всіх заяв про порушення прав людини співробітниками правоохоронних органів, у тому числі міліцією.[28]

ЩОДО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРЕВЕНТИВНОГО МЕХАНІЗМУ

Ратифікувавши в 2006 році Факультативний протокол до Конвенції ООН проти катувань (далі – Факультативний протокол), Україна зобов’язалася створити національний превентивний механізм, тобто орган (чи органи), який буде здійснювати безперешкодні відвідування і моніторинг місць несвободи з метою недопущення катувань.

Минулого року з метою сприяння виконанню Україною зобов'язань за Факультативним протоколом була створена Комісія з питань попередження катувань (далі – Комісія)[29] як постійно діючий консультативно-дорадчий орган при Президентові України. Однак з огляду на фінансову і структурну залежність Комісії від державних органів вона не відповідала основним вимогам Факультативного протоколу.

31 жовтня 2012 року Президент України указом №619/2012 ліквідував Комісію. Цей указ було видано у зв’язку з тим, що 2 жовтня 2012 року Верховною Радою України було прийнято Закон України №5409-VІ «Про внесення змін до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» щодо національного превентивного механізму».

Цим Законом передбачається, що відтепер Омбудсмен має право: вносити пропозиції стосовно вдосконалення законодавства України у сфері захисту прав і свобод людини і громадянина; ознайомлюватися з документами, у тому числі тими, що містять інформацію з обмеженим доступом, та отримувати їх копії в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об’єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, в тому числі справи, які знаходяться в судах.

Значно розширено й перелік місць несвободи, які Омбудсмен України може відвідувати без попередження. У цьому списку місця, в яких особи примусово тримаються за судовим рішенням або рішенням адміністративного органу відповідно до закону, в тому числі ізолятори тимчасового тримання, кімнати для затриманих та доставлених чергових частин органів внутрішніх справ, пункти тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, кімнати для перебування тимчасово затриманих військовослужбовців, слідчих ізоляторів, арештні доми, кримінально-виконавчі установи, приймальники-розподільники для дітей, загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації, центри медико-соціальної реабілітації дітей, спеціальні виховні установи, військові частини, гауптвахти, дисциплінарні батальйони, спеціальні приймальники для тримання осіб, підданих адміністративному арешту, міських, районних управлінь та відділів тощо.

Для виконання функцій національного превентивного механізму Уповноважений, зокрема здійснює регулярні відвідування місць несвободи без попереднього повідомлення про час і мету відвідувань та без обмеження їх кількості; проводить опитування осіб з метою отримання інформації стосовно поводження з ними і умов їх тримання, а також опитування інших осіб, які можуть надати таку інформацію; вносить органам державної влади, державним органам, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, пропозиції щодо попередження катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання; залучає на договірних засадах (на платній або безоплатній основі) до регулярних відвідувань місць несвободи представників громадських організацій, експертів, учених та фахівців, у тому числі іноземних.

За запитом Уповноваженого органи державної влади, державні органи, підприємства, установи та організації незалежно від форми власності повинні надавати інформацію про чисельність осіб, які перебувають у місцях несвободи, про кількість таких місць та їх місцезнаходження, а також будь-яку іншу інформацію стосовно поводження з особами та умов їх тримання.

Для реалізації підписаного Президентом документа «Про внесення змін до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» щодо національного превентивного механізму у Секретаріаті Уповноваженого створено окремий структурний підрозділ з питань недопущення катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання – Департамент з питань реалізації національного превентивного механізму [30].

Станом на 1 листопада 2012 року працівниками Департаменту було здійснено моніторингові візити до 136 установ, які перебувають у підпорядкуванні Міністерства внутрішніх справ (62 установи), Служби безпеки (1 установа), Державної пенітенціарної (23 установи) та прикордонної служб (3 установи), Міністерства оборони (2 установи), Міністерства охорони здоров’я (16 установ), Міністерства соціальної політики (25 установ) та Міністерства освіти, науки, молоді та спорту (4 установи) з метою посилення захисту осіб, що у них тримаються, від катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання.

За результатами моніторингових візитів до вищезазначених державних установ працівниками Департаменту було виявлено такі типові порушення прав людини в їх діяльності, як недотримання норми житлової площі утримуваних; відсутність або недостатня присутність у приміщеннях вентиляції; системи теплопостачання та освітлення перебувають у зношеному стані. Загалом порушуються права утримуваних на: приватність, честь і гідність, безпечне середовище, доступ до свіжого повітря,.[31]

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. МВС України мають бути розроблені нові критерії оцінки ефективності роботи працівників міліції, не пов’язані з кількісними показниками розкриття злочинів, але такі, які базуються на оцінці якості діяльності правоохоронних органів населенням України.

2. Ліквідувати спеціальний антитерористичний підрозділ, створений у 2005 році наказом ДДВП України, та припинити практику застосування масового побиття в кримінально-виконавчих установах та слідчих ізоляторах.

3. Створити незалежний орган для проведення ефективного розслідування тверджень про застосування катувань правоохоронцями та працівниками кримінально-виконавчої системи.

4. Державні органи мають визнати дійсний масштаб катувань. Для цього правоохоронні органи, установи кримінально-виконавчої системи та суди мають вести статистичний облік випадків катувань та оприлюднювати свої статистичні дані.

5. Правоохоронці, щодо яких порушені кримінальні справи за повідомленнями про застосування ними катувань, мають бути відсторонені від свої посадових обов’язків на час проведення розслідування чи перевірки, але не звільнені до винесення вироку національним судом.

6. Внести зміни у положення статті 127 КК України для того, щоб вона відповідала вимогам Конвенції ООН проти катувань.

7. Продовжувати спільну роботу Омбудсмана та неурядових правозахисних організацій щодо створення превентивного механізму для запобігання катуванням за моделлю «Омбудсман +».

8. Створити ефективні механізми громадського контролю за діяльністю працівників органів МВС України.

9. Судам уважно вивчати наявність «обґрунтованої підозри» під час розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, як цього вимагає новий КПК України, що сприятиме «розвантаженню» переповнених слідчих ізоляторів та в кінцевому результаті – приведенню умов тримання у відповідність до європейських стандартів.

 

[1] Підготовлено Яною Заікіною, юристом ХПГ

[2] #_ftn1

[3] Опитування проводилося Харківським інститутом соціальних досліджень, в липні – вересні 2011 р.. Були опитані жителі України старше 16 років за чотириступінчастою ймовірнісною вибіркою в п'яти регіонах України (у Київській, Харківській, Львівській, Полтавській областях та АР Крим) методом структурованого інтерв'ю за місцем проживання респондента. Всього було опитано 3000 чоловік в 63 населених пунктах.

[4] #_ftn1

[5] http://www.minjust.gov.ua/upr/upr_project_dopovid.html

[6] http://www.khisr.kharkov.ua/index.php?id=1324389395

[7] http://crimea.comments.ua/news/2012/11/06/085634.html

[8] http://crimea.comments.ua/news/2012/11/06/142755.html

[9] Милиционер из Никопольского горотдела протестует против жестокости своих колег / http://umdpl.info/index.php?id=1340286186

[10] http://maidan.org.ua/special/pk/?p=4569

[11] http://blogs.pravda.com.ua/authors/usov/4f7b6f67ec61a/

[12] http://www.pravda.com.ua/rus/news/2012/04/12/6962640/

[13]http://www.unian.net/

[14] http://khpg.org/index.php?id=1347976852

[15] http://khpg.org/ru/index.php?id=1331367285

[16] http://khpg.org/index.php?id=1338368067

[17] http://www.khpg.org/index.php?id=1308825893

[18] http://www.radiosvoboda.org/content/article/24736816.html

[19] http://www.radiosvoboda.org/content/article/24736816.html

[20] http://www.gp.gov.ua/ua/reegions_news_detail.html?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=111921

[21] http://newsru.ua/ukraine/14jul2012/abnormal.html

[22] http://kp.ua/daily/270712/348849/

[23] Універсальний періодичний огляд – це новий механізм моніторингу прав людини, в рамках якого кожна зі 193 країн, що входять до ООН, раз на чотири роки звітує перед іншими країнами про дотримання прав людини.

[24] http://www.minjust.gov.ua/upr/upr_project_dopovid.html

[25] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_a57

[26]http://www.kommersant.ua/

[27] http://www.cpt.coe.int/en/annual/rep-22.pdf  22 загальна доповідь ЕКПТ (1.08.2011 р. – 31.07.2012 р.)

[28] http://www.amnesty.org.ua/node/309

[29] http://www.president.gov.ua/documents/14032.html

[30] http://www.ombudsman.gov.ua/

[31]http://www.ombudsman.gov.ua

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори