4. ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД
У 2012 р. усі очікування негативних наслідків Закону «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р. підтвердилися. Загрозливі тенденції, зумовлені судовою реформою, перетворилися на закономірність. Правосуддя не стало більш доступним та прозорим, але значно посилився політичний вплив на суддів. За таких умов рівень довіри населення до судової влади стрімко наблизився до вкрай низького показника – українським судам довіряють не більше 3 відсотків громадян[2]. На цьому фоні малопомітними виявилися декілька законів, які передбачили низку покращень у сфері судового захисту.
Маніпуляції з добором і тиск на суддів
Влада продовжила реалізувати механізм добору «потрібних» суддів та зведення рахунків з нелояльними суддями. Переведення суддів відбувалося без конкурсу, або навіть з ігноруванням результатів первинного добору. Так, у лютому 2012 р. Вища кваліфікаційна комісія суддів дала рекомендацію про переведення до столичних судів чотирьом суддям, які за місяць перед тим внаслідок невисокого балу, отриманого на кваліфікаційному іспиті, були вперше призначені на посаду судді до провінційних судів[3]. Такий механізм виявився простим способом обходу вимоги закону про те, що кандидат, який отримав більший бал, має більше шансів отримати посаду в суді.
Такий крок підтвердив підозри у політичній ангажованості Вищої кваліфікаційної комісії суддів. Під час добору суддів, що вперше відбувся у 2011 р. за новими правилами, процес оцінювання кандидатів на посаду судді був непрозорим. Незважаючи на повну комп’ютеризацію оцінювання, тестові роботи перевірялися впродовж декількох днів. Після звинувачень на адресу Вищої кваліфікаційної комісії суддів у 2012 р. перший етап нового добору був цілком прозорий – іспит відбувався в одному місці, результати були відомі того ж дня – тестові зошити сканувалися і опрацьовувалися у присутності представників громадськості, засобів масової інформації і кандидатів на посаду судді. Однак на відміну від минулого року у 2012 р. Вища кваліфікаційна комісія суддів знизила прохідний бал і допустила до наступного етапу значно більшу кількість претендентів. Наступний етап полягав у виконанні претендентами письмового завдання і співбесіді – відповідні оцінки уже виставляв не комп’ютер, а члени комісії. Тож ймовірно, що певні маніпуляції повністю змістилися саме на другий етап добору.
Добір суддів на посади в суди вищого рівня, а також на посади голів судів та їхніх заступників, здійснювався кулуарно. Закономірністю стало переведення до столичних судів значної кількості суддів зі східних областей, внаслідок чого на сході утворилася найбільша кількість вакантних посад.
Поширилися випадки використання дисциплінарної процедури для тиску на суддів, зокрема, з боку прокуратури[4]. Водночас органи суддівського самоврядування, контрольовані політичною владою, виявилися неспроможними реалізовувати свою функцію захисту незалежності суддів.
Системні проблеми в українському правосудді знову привернули до себе увагу європейської спільноти. 26 січня 2012 р. Парламентська асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Функціонування демократичних інституцій в Україні» №1862, у якій висловила глибоке занепокоєння через відсутність незалежності судової системи та численні достовірні повідомлення про ініціювання дисциплінарних заходів та звільнення суддів на базі скарг від прокуратури, тому що згадані судді прийняли рішення, що суперечили думці прокуратури. Така практика є однією з причин зменшення кількості виправдувальних вироків (менше половини відсотка) та широкого застосування ув’язнення на етапі досудового слідства.
У червні 2012 р. Верховна Рада за ініціативою Президента прийняла Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення гарантій незалежності суддів», яким прокурорам заборонили ініціювати питання про дисциплінарну відповідальність судді, якщо справа ще розглядається, і прокурор бере у ній участь. Зазначений Закон заслуговує позитивної оцінки, щоправда він суттєво не змінює ситуацію з тиском на суддів через механізми дисциплінарної відповідальності, оскільки часто прокуратура у разі одержання виправдувального вироку вимагає притягнути суддю до відповідальності за провину із зовсім іншої причини (наприклад, за порушення термінів розгляду справи). Якщо ж суд підтримує позицію обвинувачення, прокуратура зазвичай не використовує компрометуючу інформацію проти судді.
Також слід звернути увагу на те, що важелі щодо притягнення суддів до відповідальності несуть загрозу не лише з боку прокуратури. Сам факт підконтрольності представникам політичної влади дисциплінарних органів – Вищої ради юстиції і Вищої кваліфікаційної комісії суддів – змушує багатьох суддів бути лояльними до влади, навіть без будь-яких прохань з її боку. А визначені законом підстави для відповідальності судді (наприклад, порушення строків розгляду справ) в умовах великого навантаження на суддів при бажанні можна застосувати до будь-кого з них, і на жаль, це робиться на практиці.
Політизованість правосуддя
Тенденція використання судів політичною владою за останній рік стала очевидною і набула цинічних форм. Про це свідчать численні кримінальні справи проти представників опозиції, які закінчуються повною підтримкою судами позиції обвинувачення; задоволення судами понад 90 відсотків позовів органів влади про заборону мирних зібрань з абсурдним обґрунтуванням[5]; прихильність судів до партії влади під час парламентських виборів; притягнення судами до адміністративної відповідальності авторів листівок із написами, що не подобаються представникам влади, учасників стихійних мирних зібрань тощо.
Лояльність до політичної влади проявляє Конституційний Суд, який ухвалював лише вигідні для неї рішення, часто всупереч своїм попереднім позиціям. Так, наприклад, Конституційний Суд надав Уряду повноваження не виконувати діючих соціальних законів, а керуватись власними нормативно-правовими актами при прийнятті рішень у соціальній сфері[6]. Також він відкрив можливості для покарання журналістів чи інших осіб за збирання чи поширення відомостей, зокрема, стосовно судимостей, дисциплінарних стягнень, отримання фахової освіти та родинних зв’язків політиків і чиновників усіх рівнів[7].
Тривалий час єдиною судовою інстанцією, яка не знаходилася під повним контролем влади, залишався Верховний Суд. У 2011 р. із завершенням повноважень В. Онопенка тимчасовим компромісом стало обрання головою Верховного Суду нейтральної кандидатури П. Пилипчука, який все життя присвятив роботі в судовій системі. Але менше ніж за рік він досяг 65-річного віку і подав заяву про відставку. Проблемою для політичної влади стало положення Конституції про те, що голову Верховного Суду обирають самі судді цього суду на пленумі.
Представники влади знову почали розробляти механізми для призначення лояльного голови. Так, народний депутат від Партії регіонів І. Царьов ініціював розгляд у Верховній Раді проекту Закону про внесення зміни до статті 39 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо створення сприятливих умов для ефективної організації роботи Верховного Суду України), яким запропоновано визначити, що пріоритетне право обрання на посаду голови Верховного Суду має особа, яка працювала на посаді голови вищого спеціалізованого суду не менше одного року або на посаді секретаря судової палати Верховного Суду не менше шести місяців. Очевидно, законопроект спрямований на забезпечення обрання головою Верховного Суду голови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ і колишнього депутата від провладної партії – Л. Фесенка, якого перевели до Верховного Суду. Не виключено, що після призначення «зручного» голови Верховного Суду, цій структурі повернуть якусь частину колишніх повноважень.
Після заміни голів судів усіх рівнів на лояльних до влади суддів автори судової реформи захотіли відновити важелі впливу голів судів на суддів. Так, у першому читанні було ухвалено проект закону щодо удосконалення окремих положень організації судової влади №9740, ініціаторами якого є С. Ківалов і Д. Шпенов – активні розробники самого закону про судоустрій і статус суддів. У разі ухвалення цього законопроекту в цілому головам судів будуть повернуті наглядові повноваження щодо суддів і надано право визначати спеціалізацію суддів, що дасть можливість цілком законно обходити автоматизований розподіл судових справ (сьогодні спеціалізацію суддів визначають збори суддів відповідного суду). Голови судів були позбавлені цих повноважень в ході судової реформи, щоб зменшити залежність від них суддів. Відновлення зазначених повноважень на користь політично лояльних керівників судів посилить владний контроль над судами.
Незважаючи на законодавче обмеження повноважень голів судів у 2010 р., їхня роль за інерцією зберігається. Наприклад, при доборі суддів на посади в суди вищого рівня Вища кваліфікаційна комісія суддів всупереч закону бере до уваги характеристики голів судів, їх погодження кандидатур[8] тощо.
Зростання закритості судової влади та погіршення доступності правосуддя
20 жовтня 2011 р. Верховна Рада внесла зміни до Закону «Про доступ до судових рішень», відповідно до яких перелік судових рішень, які слід включати до Єдиного державного реєстру судових рішень, затверджує Рада суддів України. Чимало експертів назвали цей крок законодавця нівелюванням реєстру як засобу громадського контролю за діяльністю судової влади. Раніше відповідно до закону до реєстру мали включатися усі судові рішення судів загальної юрисдикції. У лютому 2012 р. Рада суддів затвердила перелік, за яким в реєстр не потраплятиме багато важливих рішень[9]. Це ухвали вищих спеціалізованих судів щодо допуску або не допуску справ до перегляду у Верховному Суді, ухвали Вищого адміністративного суду про повернення позовної заяви, залишення її без розгляду, постановлені у першій і останній інстанції, наприклад, у справах проти Президента або Верховної Ради. Закритими стали постанови у більшості справ про адміністративні правопорушення (крім справ про митні та корупційні правопорушення). Приховування від громадськості усіх цих судових рішень не сприяє авторитету судової влади, а навпаки, ще більше підриває до неї суспільну довіру.
У квітні 2012 р. Верховна Рада за ініціативою народного депутата Ю. Кармазіна скасувала вимогу про оприлюднення декларацій про доходи і видатки суддів та членів їхніх сімей в Інтернеті[10]. Раніше Закон «Про судоустрій і статус суддів» передбачав обов’язкову публікацію копій податкових декларацій суддів на сайті www.court.gov.ua. Оприлюднення декларацій суддів мало стати засобом запобігання корупції, оскільки нескладно ініціювати перевірку щодо судді, якщо реальні його статки відрізняються від задекларованих. Однак цю прогресивну норму так і не було втілено на практиці. Судді й далі декларують свої майно, доходи, видатки шляхом подання копії декларації до суду, де вони працюють. Відповідно до Закону «Про засади запобігання і протидії корупції» оприлюднювати декларації мають лише судді Конституційного, Верховного і вищих спеціалізованих судів – в офіційних друкованих виданнях цих судів. Термін подання декларацій – до 1 квітня, а строк їх опублікування – протягом 30 днів після подання декларації. Але, незважаючи навіть на ці вимоги, декларації суддів зазначених судів не опубліковано.
Хоча у 2012 р. правосуддя стало дорожчим, оскільки розмір судового збору став залежати від розміру мінімальної заробітної плати, уряд запропонував ще більше підняти його ставки, що фактично унеможливить звернення за захистом до суду малозабезпечених осіб. Відповідний законопроект про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо сплати судового збору) був ініційований Кабінетом Міністрів у вересні і вже у жовтні ухвалений Верховною Радою у першому читанні[11]. Законопроектом, зокрема, запропоновано запровадити судовий збір у справах про адміністративні правопорушення та підвищити розмір ставок судового збору удвічі в інших справах. Напередодні виборів парламент не наважився прийняти цей закон і відклав його розгляд.
Через невиконання протягом двох років пілотного рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» щодо вжиття загальних заходів для вирішення проблеми невиконання рішень національних судів Європейський суд з прав людини змушений був повернутися до вирішення тисяч справ, у яких піднімається та ж проблема – невиконання рішень національних судів. Щоправда, у червні 2012 р. Верховна Рада все ж схвалила Закон «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який передбачив механізми виконання рішень суду про стягнення коштів з державних органів, підприємств, установ чи організацій, боржника-юридичної особи, щодо яких встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна. У таких справах, за неможливості виконання рішення за рахунок боржника, відшкодування має здійснюватися з Державного бюджету.
Рекомендації
1. Внести зміни до Конституції щодо приведення її положень щодо статусу суддів, судової системи, Вищої ради юстиції у відповідність до європейських стандартів. Забезпечити оновлення суддівського корпусу на підставі нових процедур.
2. Передбачити конкурсні засади для просування суддів по службі і забезпечити прозорість усіх етапів добору на суддівські посади.
3. Забезпечити справедливість та змагальність дисциплінарної процедури, створивши окрему Дисциплінарну комісію, чіткіше та вужче визначити підстави для дисциплінарної відповідальності та звільнення судді з посади.
4. Зміцнити суддівське самоврядування, забезпечивши пропорційне представництво суддів кожної юрисдикції, а саму систему органів суддівського самоврядування спростити, залишивши збори суддів на рівні кожного окремого суду, з’їзд суддів і Раду суддів.
5. Здійснити перерозподіл повноважень між головою суду і зборами суддів на користь останніх, але не навпаки, оскільки голова суду не повинен бути начальником для суддів.
6. Обмежити роль Вищої ради юстиції, допоки її склад не буде приведено до європейських стандартів через внесення змін до Конституції. Зокрема, обмежити повноваження Вищої ради юстиції у процесі першого призначення суддів, а також скасувати положення Закону «Про судоустрій і статус суддів», яке наділило Вищу раду юстиції повноваженнями призначати і звільняти голів судів та їхніх заступників.
7. Відновити законодавчі положення про оприлюднення декларацій усіх суддів, а також про включення до реєстру судових рішень текстів усіх рішень судів.
8. Наділити Верховний Суд ефективними судовими повноваженнями щодо забезпечення однакового застосування норм не лише матеріального права, а й процесуального права. Він має бути арбітром між судами різних юрисдикцій і гарантувати, щоб суди різних юрисдикцій не відмовляли у розгляді справи, показуючи один на одного.
9. Вжити законодавчих заходів для забезпечення виконання рішень Європейського суду з прав людини, які містять вимоги щодо вирішення проблем загального характеру. Зокрема, потрібно вирішити проблему з невиконанням судових рішень у пенсійних та інших соціальних спорах. Відповідні державні органи – боржники мають невідкладно ініціювати перед урядом питання про внесення змін до державного бюджету з метою фінансування виконання судових рішень, ухвалених на користь особи у таких спорах. Таким чином, судове рішення у такому спорі має виконуватися щонайбільше протягом року. У разі визначення розмірів пенсії і різних видів соціальних допомог з урахуванням економічної спроможності держави потрібно дотримуватися конституційної вимоги про те, що вони не можуть бути нижчими від прожиткового мінімуму.
[1] Підготували Роман Куйбіда, Тетяна Руда, Центр політико-правових реформ
[2] Корреспондент: Рівень довіри до українських судів наближається до абсолютного мінімуму // Джерело в Інтернеті: http://ua.korrespondent.net/ukraine/politics/1405614-korrespondent-riven-doviri-do-ukrayinskih-sudiv-nablizhaetsya-do-absolyutnogo-minimumu.
[3] Закаблук М. «Як тебе не любити, Києве мій» або Чим керуються законники при переведенні до столиці // Законі і бізнес. – 2012. - №21 (1060); джерело в Інтернеті: http://zib.com.ua/
[4] Про такі випадки повідомляв, зокрема, Центр стратегічного захисту. Див., наприклад: Прокуратура все же обеспечила нужный приговор через внесудебное давление на судей. 20.01.2012 // http://hr-lawyers.org.
[5] Середа М., Печончик Т. Страшне перо не в гусака, або Як суди забороняють мітинги // Джерело в Інтернеті: http://pravda.com.ua/.
[6] Україна і верховенство права: вихід є? // Джерело в Інтернеті: http://pravo.org.ua/.
[7] Конституційний Cуд дозволив саджати за поширення інформації про політиків і чиновників // Джерело в Інтернеті: http://pravo.org.ua/
[8] Гайдіна Ю. Надаючи рекомендації, члени ВККС перевіряли знання претендентів // Законі і бізнес. – 2012. - №39 (1078); джерело в Інтернеті: http://zib.com.ua/[9] Рада суддів зробила ведмежу послугу судам і суспільству // Джерело в Інтернеті: http://pravo.org.ua/
[10] Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від 17 травня 2012 р. // Голос України від 12 червня 2012 р. № 106.
[11] Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо сплати судового збору) №11183 від 6 вересня 2012 р. // Джерело в Інтернеті: http://w1.c1.rada.gov.ua/ .