пошук  
версія для друку
07.03.2013

5. ПРАВО НА СПРАВЕДЛИВИЙ СУД. КРИМІНАЛЬНИЙ ПРОЦЕС

   


[1]

Цей рік відзначився прийняттям у квітні нового Кримінального процесуального кодексу, очікуванням його введення в дію і переходом на нове судочинство наприкінці листопада.

Прийняття кодексу вітали багато міжнародних інституцій, включаючи Раду Європи та Раду з прав людини ООН, наголошуючи на необхідності його належної імплементації.

Попри багато критичних (і у багатьох випадках доречних) зауважень до тексту кодексу, він є значним прогресом у реформуванні кримінального судочинства.

Крім того, тривала інтенсивна підготовка до введення в дію системи безоплатної правової допомоги згідно з відповідним законом. У цьому ж році було прийнято новий закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».

Порушення права зберігати мовчання та права на допомогу захисника

Практика обґрунтування вироків первісними поясненнями або показаннями обвинувачених, які були надані в порушення права зберігати мовчання або права на допомогу захисника, залишалась системною проблемою у 2012 році, незважаючи на численні рішення Європейського суду. У 2012 році Європейський суд у кількох рішеннях знову знайшов порушення статті 6 Конвенції за таких обставин. У справі Гріненка проти України (№33627/06, 15 листопада 2012 року) заявник, якого підозрювали у замовленні вбивства, при допиті у якості свідка і без участі захисника зробив зізнання, яке згодом було використане для обґрунтування засудження. Крім того, під час подальших слідчих дій у деяких випадках заявник був допитаний у присутності лише захисника, призначеного слідчим, хоча заявник мав приватного захисника. Це склало порушення статті 6 § 1 та §3 (c) Конвенції. Таке ж порушення за подібних обставин було встановлено у справах Григор’єва проти України (№ 51671/07, 15 травня 2012 року), Тітаренка проти України (№ 31720/02, 20 вересня 2012 року), Хайрова проти України (№ 19157/06, 15 листопада 2012 року), Замфереска проти України (№ 30075/06, 15 листопада 2012 року), Єрохіної проти України (№ 12167/04, 15 листопада 2012 року), Сергія Афанас’єва проти України (№ 48057/06, 15 листопада 2012 року).

Слід зазначити, що у справі Григор’єва була знову висвітлена проблема використання адміністративного затримання у контексті кримінального процесу з метою позбавлення обвинуваченого права на правову допомогу – системна проблема, що відзначалася у попередніх доповідях.

У справі Замфереска Європейський суд також визнав, що зізнання заявника, які були отримані завдяки катуванням, було використані на обґрунтування його винуватості. Суд зазначив, що «використання тверджень, отриманих внаслідок катувань та поганого поводження… у якості доказів для встановлення відповідних фактів у кримінальному провадженні перетворює провадження у цілому на несправедливе. Цей висновок застосовується незалежно від доказового значення тверджень та незалежно від того, чи було їх використання вирішальним у засудженні обвинуваченого» (§ 70). Аналогічний висновок Європейський суд зробив у справі Григор’єва проти України (№ 51671/07, 15 травня 2012 року).

У справі Тодорова проти України (№ 16717/05, 12 січня 2012 року) Суд визнав порушення права заявника на справедливий суд, незважаючи на те, що суди не послалися у рішеннях на його зізнання, зроблене за відсутності захисника. Суд зауважив, що «неможливо виключити, що наявність самовикривальних показань як таке вплинуло на хід розслідування та спосіб отримання та тлумачення доказів. Це особливо вірно, оскільки… національні судові органи ніколи прямо не реагували на скарги заявника щодо порушення його права на правову допомогу» (§ 79). Таким чином, Європейський суд застосував різновид доктрини «плодів отруєного дерева» у своїй практиці.

Слід відзначити, що внаслідок рішень Європейського суду ця проблема також викликала певні зміни у судовій практиці, оскільки кілька засуджень було скасовано Верховним Судом (ВСУ) або Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних та кримінальних справ (ВССУ).

У 2012 році – внаслідок визнання Європейським судом порушення права на справедливий судовий розгляд (див. доповідь за 2011 рік) – були скасовані обвинувальні вироки у справах Нечипорука, Балицького, Ігліна та Максименка. У випадках Нечипорука та Балицького справи були спрямовані на новий судовий розгляд в суд першої інстанції, і судовий розгляд триває. У випадках Ігліна і Максименка справи були направлені на касаційний розгляд.

У той же час залишається невизначеним у законодавстві виконання рішень інших міжнародних установ, зокрема, Комітету ООН з прав людини. У минулорічній доповіді зазначалося, що не були імплементовані висновки Комітету у справах Щітки та Бутовенка.

У новому Кримінальному процесуальному кодексі ця проблема зумовила внесення доволі радикальних положень. Відповідно до частини 4 статті 95 «суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них». Це положення прямо випливає з принципу безпосередності дослідження доказів (стаття 23 Кодексу). Суд не може ґрунтувати жодних висновків на позасудових показаннях. Частина 1 статті 23 Кодексу передбачає, що «показання учасників кримінального провадження суд отримує усно», а частина 3 тієї ж статті зобов’язує забезпечити право сторони захисту на перехресний допит. Крім того, відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 87, порушення права на перехресний допит завжди визнається істотним порушенням, що тягне визнання доказів недопустимими. Винятком з цього правила є отримання доказів у спеціальному порядку, передбаченому ст. 225 для виключних випадків.

Крім того, Кодекс у частині 1 статті 87 дуже жорстко проводить доктрину «плодів отруєного дерева», коли визнаються недопустимими не лише ті докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими.

Така конструкція доказового права має змусити органи розслідування поводити себе дуже обережно, оскільки будь-які сумніви щодо добровільності отримання тих чи інших доказів можуть мати фатальні наслідки для всього доказового матеріалу, зібраного під час розслідування. Але ці положення матимуть практичний ефект лише за умови, що суди будуть добросовісно тлумачити відповідні положення Кодексу.

 

Порушення права на допит свідка в суді

 

Використання письмових показів свідків, що були дані на досудовому слідстві, також залишалось поширеним явищем. Європейський суд у кількох справах минулих років визнавав за таких обставин порушення права на справедливий суд (див. Луценко проти України, № 30663/04, 18 грудня 2008, Корнев проти України, № 17444/04, 21 жовтня 2010).

У справі Хайрова проти України (№ 19157/06, 15 листопада 2012 року) Європейський суд встановив порушення права на допит свідка в суді, оскільки національні суди покладались у своїх висновках на досудові покази одного з найважливіших свідків. Суд не визнав, що відсутність свідка у суді достатньо компенсувалась можливістю заявника допитати його під час очної ставки, зазначивши, що «очна ставка відбувалась на ранніх стадіях процесу, коли в заявника не було адвоката. Очна ставка лише була відтворена в протоколі, що не дало суддям можливості оцінити поведінку учасників очної ставки і належним чином сформувати свою думку щодо надійності тверджень, зроблених під час слідчої дії» (§ 93).

Навпаки, у справі Гріненка проти України (№33627/06, 15 листопада 2012 року) Європейський суд не визнав порушення права заявника на допит свідка в суді. Суд прийняв до уваги, що на момент судового розгляду свідок загинула, і її свідчення не мали прямого та вирішального доказового значення для засудження заявника.

У 2012 році було знову було засуджено Леоніда Лазаренка до довічного позбавлення волі після скасування вироку внаслідок рішення Європейського суду. Слід зазначити, що при розгляді справи були допущені суттєві порушення права на справедливий суд. За законом справу мав розглядати районний суд, а не апеляційний, тому справа була, на порушення статті 6 Конвенції, розглянута не «судом, встановленим законом». Крім того, під час розгляду справи не був допитаний співобвинувачений Леоніда Лазаренка, на свідченнях якого ґрунтується вирок, що порушує право на виклик і допит свідків. На цей час готується скарга Леоніда Лазаренка до Європейського суду з прав людини на нові порушення права на справедливий судовий розгляд.

Згадані вище положення Кримінального процесуального кодексу щодо недопустимості позасудових свідчень є також вирішенням проблеми, згаданої вище.

Право на правову допомогу у вищих судах

У справі Ніколаєнка проти України (№ 39994/06, 15 листопада 2012 року) Європейський суд знайшов порушення статті 6 § 3(с) Конвенції через те, що заявник, засуджений апеляційним судом до довічного позбавлення волі, не був представлений адвокатом під час розгляду у Верховному Суді. За КПК право на допомогу захисника за призначенням не поширювалось на розгляд у касаційному суді. Європейський суд вирішив, що «враховуючи серйозність обвинувачень проти заявника та тяжкість застосованого до нього судом першої інстанції покарання… допомога захисника на цій стадії процесу була важливою для заявника» (§ 66).

Слід зазначити, що закон «Про безоплатну правову допомогу» передбачає надання такої допомоги на всіх стадіях кримінального провадження, включаючи провадження у вищих судових інстанціях. Це випливає з положення п. 4 частини 1 статті 23 Закону, де зазначено, що надання допомоги припиняється, якщо «особа використала всі національні засоби правового захисту в справі».

Тримання обвинуваченого у клітці під час розгляду

У справі Тітаренка проти України Європейський суд розглянув тримання у клітці обвинуваченого з погляду статті 6 Конвенції. У рішенні Суд не визнав порушення права на справедливий суд, зазначивши, що «під час розгляду суд міг чути заявника та його адвоката, більше того, захисника заявника не обмежували у використанні всього, що необхідно, для захисту інтересів клієнта. Заходи безпеки неминуче обмежували спілкування між заявником та адвокатом під час розгляду. Однак, ці обмеження не дорівнювали повній відсутності спілкування між заявником та його захисником; заявник не показав, що було неможливим попросити, щоб крісло захисника було поміщено ближче до «клітки» або що їм відмовляли у можливості спілкуватися наодинці, коли було необхідно» (§ 92).

Важливі новели Кримінального процесуального кодексу

Кримінальний процесуальний кодекс 2012 року є значним кроком у реформуванні системи кримінального судочинства в країні. Законодавець відступив від системного підходу, за яким новий КПК мав набувати чинності разом із реформою прокуратури та інших правоохоронних органів, але це, хоча й може ускладнити та сповільнити реальні зміни у системі кримінального судочинства, все ж не може применшити значення прогресивних змін, що внесені кодексом.

1. Посилено судовий контроль за досудовим розслідуванням. Майже все дії, які можуть становити суттєве втручання у права і свободи людини, мають здійснюватися за попереднім судовим дозволом. Кодекс створив фігуру слідчого судді, що відповідає за здійснення судового контролю на досудових стадіях. Здійснення дій, які вимагають судового дозволу, без такого дозволу, має наслідком виключення доказів, отриманих таким шляхом.

2. Заборонене використання позасудових свідчень. Ця новела посилює роль суду як судді факту, ставить сторони у більш рівне становище та сприяє змагальності сторін, поновлює принцип безпосередності дослідження доказів. Крім того, це дає можливість скоротити тривалість досудового розслідування за рахунок зменшення бюрократії, а також мотивує сторони до скорішого передання справи на вирішення суду.

3. Проводиться доктрина змагальної експертизи. За новим Кодексом кожна зі сторін може скористатися допомогою експерта і в суді можуть з’явитися конкуруючи експертні висновки. Але для ефективної дії такого інституту необхідно передбачити відповідні бюджетні кошти для оплати роботи експерта у справах, у яких захист здійснюється через систему безоплатної правової допомоги.

4. Детально виписані процедури вирішення судом різноманітних питань, що постають під час досудового розслідування: проведення обшуку, запобіжні заходи тощо.

5. Виключено повноваження органів кримінального переслідування надавати дозвіл для участі адвоката у справі. Лише обвинувачений може приймати рішення про залучення адвоката (крім випадків надання безоплатної правової допомоги).

6. Передбачено призначення адвокатів за рахунок держави лише через Центри надання безоплатної правової допомоги. Це є важливим запобіжником практики використання «кишенькових адвокатів».

Формування системи безоплатної правової допомоги

Цього року були здійснені важливі кроки, спрямовані на формування системи безоплатної правової допомоги.

Указом Президента від 1 червня 2012 року № 374/2012 було створено Координаційний центр з надання правової допомоги та прийнята державна цільова програми формування системи безоплатної правової допомоги в Україні на період до 2018 року. Також були прийняті численні Постанови Кабінету Міністрів, спрямовані на створення умов запровадження безоплатної правової допомоги: «Про затвердження Порядку і умов укладення контрактів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на постійній основі, та договорів з адвокатами, які надають безоплатну вторинну правову допомогу на тимчасовій основі»; «Питання оплати послуг адвокатів, які надають вторинну правову допомогу особам, затриманим в адміністративному або кримінально-процесуальному порядку, а також у кримінальних справах»; «Про внесення змін до Порядку використання коштів державного бюджету для надання громадянам правової допомоги в кримінальних справах за рахунок держави»; «Про затвердження Порядку інформування центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги про випадки затримання осіб». Також були видані необхідні накази Міністерства юстиції України.

2 липня 2012 року наказом Міністерства юстиції України № 968/5 утворено перші 27 центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Станом на жовтень 2012 року всі 27 центрів з надання безоплатної вторинної правової допомоги пройшли у встановленому порядку процедуру державної реєстрації як юридичні особи публічного права і включені до мережі розпорядників бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України. Призначено директорів центрів.

У Харківській, Хмельницькій та Київській областях центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги буде утворено на базі пілотних офісів громадського захисту у Харкові, Хмельницькому та Білій Церкві, створених за сприяння Міжнародного фонду «Відродження».

У 2012 році на створення та функціонування системи безоплатної правової допомоги виділено більше ніж 51 мільйон гривень, що приблизно в 25 разів більше, ніж виділялось у минулі роки. Тим не менше, цього фінансування недостатньо. Згідно з Концепцією Державної цільової програми формування системи безоплатної правової допомоги на 2013-2017 роки, орієнтовний обсяг видатків, необхідних для виконання Програми, у 2013 році становить 139 млн. гривень.

Рекомендації

1. Передбачити достатнє фінансування державним бюджетом програм щодо формування системи безоплатної правової допомоги, включивши, крім іншого, витрати на проведення експертизи.

2. Законодавчо забезпечити діяльність недержавних експертів та експертних бюро.

3. Розширити компетенцію Верховного суду з перегляду справ, у яких допущені істотні порушення матеріального та процесуального права, передбачивши, зокрема, обов’язковий перегляд у справах, де є висновок міжнародної установи, за якою Україна визнала компетенцію розглядати індивідуальні скарги.

 

[1] Підготовлено Аркадієм Бущенком, УГСПЛ.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори