пошук  
версія для друку
07.03.2013

7. СВОБОДА ДУМКИ, СОВІСТІ ТА РЕЛІГІЇ

   


[1]

1.  Загальний огляд

Ситуація в цій сфері істотно не змінилася, хоча намітилися негативні тенденції у бік збільшення державного регулювання та звуження релігійної свободи. З однієї сторони, зберігається відносна свобода. З іншої сторони, залишаються старі проблеми, пов’язані частково зі старим законодавством[2], та додалися нові у зв’язку з новим законодавством.

Достатньою мірою свободу релігії можуть реалізувати громадяни усіх віросповідань. Держава не надає комусь особливих великих преференцій, а також не встановлює суттєвих обмежень для віросповідання.

Україна вигідно вирізняється з поміж країн пострадянського простору, забезпечуючи базовий рівень релігійної свободи. Навіть, не зважаючи на застарілий та місцями жорсткий закон про свободу совісті та релігійні організації, його недоліки значною мірою компенсуються переважно ліберальною адміністративною практикою органів влади. Хоча, очевидно, що за відсутності чітких правових гарантій релігійної свободи ситуація залишається хиткою та непередбачуваною й значно залежить від державної політики.

При цьому державна політика у цій сфері залишається непослідовною й непрогнозованою. У 2012 році можна відзначити певні преференції у діях центральної влади щодо Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Це проявлялося у позиції влади щодо передачі в оренду приміщень, виділенні коштів з державного бюджету на реставрацію релігійних споруд, що знаходяться у користуванні цієї церкви, та інших діях на підтримку цієї церкви.

Наприклад, держава вже довгий час ігнорує самовільно збудований УПЦ МП так званий Десятинний монастир на місці Десятинної церкви у Києві. При цьому публічно влада різними методами відстоює інтереси УПЦ МП в цьому питанні[3]. Так, 9 квітня 2012 року Мінкультури утворило Музей історії Десятинної церкви, а через декілька місяців його головою був призначений Дорошенко П.В., або ієродиякон Ярослав – служитель незаконно діючого на території Національного історичного музею України "Десятинного монастиря Різдва Пресвятої Богородиці" УПЦ МП, що викликало зрозумілий протест фахівців.[4]

Також зберігалася ситуація із наявністю певних преференцій у діях місцевої влади, пов’язаних із домінуючою на цій території релігією. Зокрема, це яскраво проявляється при виділенні землі для будівництва релігійних споруд, поверненні церков, конфіскованих радянською владою тощо. З іншої сторони, місцева влада може чинити певні перешкоди у розвитку інших релігій на догоду домінуючої церкви. Проте варто відзначити, що таке домінування певних релігійних організацій є різним у різних місцевостях.

Після ліквідації окремого Департаменту у справах релігій його функції перейшли до окремого відділу Міністерства культури. Паралельно тривала певна пауза у публічних зустрічах представників церков та влади. У 2011 році начебто намітилася тенденція діалогу між церквами та владою, що продовжилася в 2012 році. Однак, прийняття змін до законодавства наприкінці 2012 року без урахування думки громадськості суттєво ускладнило ці стосунки.

Влада повинна забезпечувати рівні умови та можливості для всіх громадян України, незалежно від їхньої релігійної приналежності. На цьому наголосив Президент України Віктор Янукович під час зустрічі 21 березня 2012 року з керівниками Церков та релігійних організацій. У свою чергу Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій (ВРЦіРО) передала звернення, в котрому Церкви та релігійні організації звернули увагу Президента на сучасні соціальні виклики[5]. У документі містилися конкретні пропозиції щодо змін до законодавства та розвитку співпраці релігійних організацій та держави.

22 червня 2012 року відповідно до наказу Міністерства культури від 22 червня 2012 року № 668 при Мінкультури започатковано діяльність Експертної ради з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій, що є постійним консультативно-дорадчим органом, утвореним для розгляду наукових рекомендацій, проведення фахових консультацій та вивчення проблемних питань, пов'язаних з реалізацією державної політики у сфері релігії. Згідно із Положенням основними завданнями новоствореної Експертної ради є: забезпечення здійснення змістовного моніторингу, аналізу та оцінки процесів, що відбуваються у релігійному середовищі як в Україні, так і за її межами, проведення фахових консультацій та вивчення проблемних питань, пов'язаних з реалізацією державної політики у сфері релігії, вивчення проблемних питань забезпечення в Україні свободи совісті та віросповідань, діяльності релігійних організацій, а також інші завдання, визначені Положенням.[6]

У липні 2012 року була спроба відновити роботу урядової Комісії з забезпечення прав релігійних організацій. 25 липня були внесені зміни до Постанови Кабміну щодо діяльності комісії та її складу[7]. Відповідні доручення двічі були надані Президентом після зустрічей з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій у березні 2012 року та у квітні 2011 року. Проте за нового складу уряду – з 2010 року і до останнього часу – засідання Комісії не скликались. Її засідання постійно переносилися на невизначений час, проте воно все-таки відбулося 22 жовтня. Однак значних результатів на ній досягнути не вдалося.[8]

Ще 21 липня 2011 року Всеукраїнська Рада Церков та релігійних організацій звернулася до Президента з проханням відкласти розробку нової редакції закону про свободу совісті та релігійні організації. «За відсутності консенсусу щодо запропонованих законодавчих змін на даному етапі розробка нової редакції Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» повинна бути відкладена», – наголошено в ухваленому на засіданні зверненні. Загалом це пояснюється сталою та передбачуваною існуючою адміністративною практикою застосування закону про свободу совісті та релігійні організації, а також побоюваннями, що будь-які зміни принесуть обмеження свободи релігії, як це відбувалося у багатьох країнах на пострадянському просторі. Така позиція була підтримана й Мінкультури.

Проте така позиція представників влади та релігійних організацій не враховує міжнародні зобов’язання України по виконанню рішення Європейського суду з прав людини в справі Свято-Михайлівська Парафія проти України. Нагадаємо, що там йшлося про суттєві недоліки закону про релігійні організації щодо визначення підстав для відмови у реєстрації релігійної організації, чіткого визначення понять релігійна громада, релігійна організація та інших суттєвих проблемах. Також варто згадати, що до сьогодні не виконано це рішення й в частині індивідуальних заходів. До сьогодні зміни до статуту релігійної організації залишаються незареєстрованими, а церквою, що була збудована релігійною громадою, фактично керують люди, котрі захопили це приміщення у 2000 році (пункт 27 рішення Європейського суду з прав людини). Макарчиков та члени його громади не мають права доступу до приміщення.[9] На нашу думку, держава свідомо затягує з реєстрацією нового статуту, оскільки це означає фактичне повернення приміщення церкви до УПЦ КП.

9 лютого 2012 року в Міністерстві культури України під головуванням Першого заступника Міністра Юрія Богуцького відбулося засідання Робочої групи з підготовки законопроектів у галузі свободи совісті. Присутні обговорили питання щодо порядку погодження релігійної діяльності, в’їзду, тимчасового перебування, працевлаштування та проживання іноземних священнослужителів на території України та оптимізацію роботи Комісії з питань забезпечення і реалізації прав релігійних організацій. На засіданні Робочої групи було також розглянуто стан виконання Указу Президента України від 12 січня 2011 року № 24/2011 «Про План заходів із виконання обов’язків та зобов’язань України, що випливають з її членства в Раді Європи», зокрема, розробки законопроекту «Про повернення культових будівель релігійним організаціям» за участю представників органів державної влади, членів Всеукраїнської ради Церков і релігійних організацій, фахівців та експертів.[10]

Однак 16 жовтня 2012 року несподівано парламент прийняв суперечливі зміни до закону про релігійні організації[11]. Проти цього закону виступили численні громадські організації, правозахисники та релігійні організації[12]. Але 21 листопада Президент все одно закон підписав й 12 грудня 2012 року він набув чинності. При цьому, 7 грудня він дав доручення Мін’юсту невідкладно підготувати законопроект про внесення змін до Закону «Про свободу совісті та релігійні організації».[13]

Згідно з нової редакцією статті 13 Закону про свободу совісті “релігійна організація визнається юридичною особою з дня її державної реєстрації”. Фактично цей закон закріпив реєстрацію релігійної організації у два етапи: спочатку вона повинна зареєструвати свій статут, а після цього самостійно пройти процедуру держреєстрації відповідно до Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» в органах Державної реєстраційної служби України. Така складна реєстрація є явно невиправданою та надмірно ускладненою. У часі реєстрація на практиці триватиме близько одного року. Цікаво, що, якщо реєстраційна служба знайде якісь недоліки в статуті на другому етапі, то організації буде потрібно пройти процедуру реєстрації заново. На практиці така процедура реєстрації була давно, тепер було усунуто лише суперечності між законами. При чому це було зроблено не на користь релігійних організації. Видається, що така процедура реєстрації може суперечити статті 9 Європейської конвенції про захист прав людини.

Нова редакція статті 29 Закону наділяє правом здійснювати державний контроль за дотриманням законодавства про свободу совісті та релігійні організації широкому колу органів влади:

·        Міністерству культури України, яке є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері релігії;

·        усім іншим міністерствам та державним службам, агентствам та інспекціям;

·        органам прокуратури;

·        місцевим державним адміністраціям (обласним та районним);

·        місцевим радам (обласним, міським, сільським та селищним).

При цьому Закон чітко не визначає види і форми державного контролю у цій сфері. Зазначено лише, що такий контроль повинен здійснюватися в межах компетенції відповідних органів. Таке формулювання виводить контролюючі повноваження за межі дії законів, відсилаючи до підзаконних актів, якими деталізується компетенція органів виконавчої влади. Проте чіткої відповіді про підстави, межі та способи втручання органів влади в діяльність релігійних організацій не визначено. Це не відповідає міжнародним стандартам та може мати негативні довгострокові наслідки.

Зміни у статті 30 Закону передали до повноважень Мінкультури офіційне погодження можливості зайняття проповідницькою чи іншою канонічною діяльністю, виконання релігійних обрядів іноземними священнослужителями, релігійними проповідниками, наставниками, іншими представниками зарубіжних релігійних організацій. Це додає ще більше суперечностей у нормативне регулювання діяльності в Україні іноземних священників, вчителів і студентів духовних навчальних закладів, волонтерів тощо.

Крім цього, законодавчі зміни зберігають дозвільний порядок проведення публічних мирних зібрань віруючими та релігійними організаціями (ч.5 статті 21 Закону), що прямо суперечить статті 39 Конституції України. Нагадаємо, що органи місцевого самоврядування, посилаючись на цю норму, систематично забороняють віруючим реалізацію цього конституційного права.

Важливою негативною рисою 2012 року стало дуже активне залучення церков та релігійних організацій у парламентські вибори. Раніше їхнє залучення було менш активним. За оцінками експертів, це відбувалося у всіх регіонах країни та із залученням різних Церков. Також урізноманітнилась участь представників церков: починаючи від освячення профінансованих кандидатами різних проектів та їх відзначення церковними нагородами — до відкритої агітації у храмах і на мітингах. У багатьох випадках це було не пасивне залучення високих церковних достойників чи зловживання сакральними сюжетами, а відкрита агітація священнослужителями різних конфесій за певних кандидатів (переважно за т.зв. «самовисуванців»). І це відбувалося навіть всупереч неодноразовим звертанням керівництва Церков про заборону такої агітації.[14]

Достатньо позитивно оцінили ситуацію зі свободою релігій у спеціальній доповіді Державного Департаменту США[15]. У ній стверджується, що на законодавчому рівні релігійна свобода захищена та отримує належну повагу від уряду. «Уряд не демонструє жодних тенденцій щодо покращення чи погіршення ситуації поваги та захисту прав релігійної свободи», – зазначають у звіті. Хоча уточнюють, що влада на місцях іноді дозволяє собі ставати на сторону конкретних релігійних громад у спірних питаннях. Також залишається проблема реституції майна, яку влада поступово розв’язує, передаючи релігійним громадам комунальну власність.[16]

Хоча проблема дискримінації за релігійною ознакою є достатньо серйозною, але більшість готова з цим миритися, коли це стосується лише публічної сфери суспільного життя. Тим більше, коли правових інструментів боротьби із дискримінацією в країні просто не існує.

Релігійна мережа в Україні[17] станом на 1 січня 2012 року представлена 55 віросповідними напрямами, в межах яких діє 36 500 релігійних організацій (35 861 релігійних організацій в минулому році), в тому числі 85 центрів та 290 управлінь, 35 013 релігійних громад (справами церкви опікується 30 880 священнослужителів), 471 монастир (чернечий послух несуть 6 769 ченців), 360 місій, 80 братств, 201 духовний навчальний заклад (навчається 1 975 слухачів), 12 899 недільних шкіл. Зростає видання церковних друкованих засобів масової інформації, нині їх кількість складає 390 одиниць.

Розподіл церковно-релігійних організацій за конфесійною ознакою свідчить про домінування в Україні православ’я, до складу якого входить 18279 парафій (52,2 % від загальної кількості релігійних осередків віруючих країни) проти 17071 (51,6 %) на 1 січня 2009 р. Водночас, простежується тенденція до зменшення їхньої питомої ваги в загальній складовій, а приріст релігійних громад є нижчим від загальнодержавного показника. Найчисельнішою серед православних церков є Українська православна церква (УПЦ МП), мережа якої становить 67,5 % православних громад країни. 

Станом на 1 січня 2012 року релігійні організації використовують 23 495 культових та пристосованих під молитовні будівель. Відповідно до звернень віруючих, у 2011 р. передано у власність (користування) релігійним організаціям 234 культові та пристосовані під молитовні приміщення. За допомогою органів місцевої виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та залучення позабюджетних коштів впродовж 2011 р. збудовано 300 культових споруд. Провідними релігійними організаціями впродовж року збудовано: УПЦ – 138, УГКЦ – 72, УПЦ КП – 39, Всеукраїнський Союз Церков Євангельських Християн-Баптистів (ВСО ЄХБ ) – 5, Союзом церков Християн Віри Євангельської України – 6, УАПЦ – 8 культових будівель. В стадії будівництва знаходиться 2399 культових об’єктів. Водночас релігійні організації користуються 6791 орендованими та 971 колишніми некультовими церковними будівлями. Рівень забезпеченості релігійних організацій молитовними приміщеннями становить 66,1 %., в т.ч. Закарпатська (угорська) реформатська церква забезпечена на – 93, УПЦ – 84,6, РКЦ - на 90,4, УГКЦ – 76,9, Церква Адвентистів Сьомого Дня – 64,3, ВСЦ ЄХБ – 68,5, Союз церков ХВЄ - 64,7, УПЦ КП – 64,5, УАПЦ – 59,7, іудейські організації – 48,2, мусульмани – на 26,7 %. У почергове користування релігійним громадам передано 338 культових будівель.

2.  Свобода сповідувати релігію чи вірування

2.1. Створення та діяльність релігійних організацій

Зберігаються старі проблеми щодо ускладненої реєстрації релігійних організації. У середньому реєстрація статутів таких організацій, навіть широко визнаних та відомих, може тривати від 9 до 18 місяців. При цьому ця процедура містить багато порушень європейських стандартів, є дуже бюрократизованою та чітко не визначеною. Однак релігійні організації погоджуються з цим, оскільки, здійснивши таку реєстрацію, у подальшому ніякого контролю за їхньою діяльністю практично не здійснюється, окрім, коли це пов’язано із діяльністю іноземців.

У минулих Доповідях ми докладно зупинялися на проблемах законодавства щодо реєстрації релігійних організацій. Нічого суттєво не змінилося протягом 2012 року, й наша оцінка цілком відповідає теперішній ситуації. Окрім закріплення законодавчо подвійної реєстрації, що відбулася в грудні 2012 року.

Міністерство культури України затвердило Стандарт надання адміністративної послуги з реєстрації статуту (положення) релігійної організації та змін до нього. Відповідний Наказ від 18 квітня 2012 року № 366 пройшов державну реєстрацію у Міністерстві юстиції 22 серпня[18].

Довгий час безпідставно відмовляють у реєстрації релігійним громадам саєнтологів, що фактично без реєстрації функціонують з 2002 року. У 2009-2011 роках ця громада вже скасовувала в судовому порядку відмови у реєстрації. 25 червня 2011 року КМДА повторно відмовило у реєстрації статуту релігійної громади «Церква саєнтології Києва» у Дніпровському районі м. Києва. Громада оскаржила й цю відмову. 22 лютого 2012 року Окружний адміністративний суд міста Києва[19] визнав відмову у реєстрації громади незаконною й постановив повторно розглянути подані на реєстрацію документи. У рішенні він зазначив: «Передусім, ні зі змісту оскаржуваного розпорядження КМДА, ні з вищевказаного висновку Державного комітету України у справах національностей та релігій від 27 липня 2011 року №7/4-13-85, ні з інших матеріалів справи неможливо дійти висновку, які ж саме положення статуту «Церква саєнтології Києва» суперечать законодавству України. У судовому засіданні представники відповідачів також не змогли вказати на такі положення статуту. Відтак, доводи відповідачів про те, що положення статуту релігійної громади «Церква саєнтології Києва» у Дніпровському районі м. Києва, поданого на реєстрацію, суперечать чинному законодавству України, не заслуговують на увагу суду.» 27 вересня 2012 року це рішення підтримав Київський апеляційний адміністративний суд[20]. ВАСУ відкрив касаційне провадження у справі 19 жовтня 2012 року.

23 червня 2012 року Тернопільський окружний адміністративний суд визнав незаконними дії Тернопільської обласної державної адміністрації щодо відсутності відповіді щодо реєстрації статуту релігійної організації «Християнська релігійна громада «Тернопільська Церква Ісуса Христа» та зобов’язав повторно розглянути ці документи й винести передбачене законом рішення.[21]

Важливим етапом реєстрації релігійної організації є надання їй статусу неприбуткової організації, що звільняє від сплати податку на прибуток, зокрема, з добровільних пожертв, за рахунок чого існують практично усі релігійні організації. Незважаючи на те, що статтею 18 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» визначено, що “фінансові та майнові пожертвування, як і інші доходи релігійних організацій, не оподатковуються”, скористатися цією пільгою для релігійної організації неможливо без рішення податкового органу про включення її до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

Після набуття статусу юридичної особи, що передбачає проходження подвійної процедури реєстрації, релігійна організація окрім цього повинна подати свій статут до ДПСУ задля отримання неприбуткового статусу та включення до Реєстру неприбуткових установ та організацій у порядку, передбаченому Наказом Державної податкової адміністрації «Про затвердження Положення про Реєстр неприбуткових установ та організацій» від 24 січня 2011 року № 37.

Органи ДПСУ за формальними, часто надуманими, підставами відмовляють релігійним організаціям у наданні неприбуткового статусу та включенні до Реєстру неприбуткових установ та організацій.

На практиці релігійні організації зіштовхуються з тим, що податкові органи вимагають від них внесення змін до статутних документів (тобто спонукають наново пройти два етапи реєстрації), без яких, на їхню думку, неможливе надання релігійній організації неприбуткового статусу. Як приклад, серед зауважень податкових органів можна назвати згадку у статутах релігійних організацій слів «поширення релігійної літератури», «популяризація релігійних цінностей та літератури засобами реклами» тощо.

2.2. Організація й проведення релігійних мирних зібрань

Закон про свободу совісті та релігійні організації всупереч статті 39 Конституції встановлює дозвільний порядок проведення релігійних мирних зібрань. На практиці проведення публічних релігійних мирних заходів стикається із ще більшою кількістю проблем, що базуються на дискримінації, нетолерантності або свавільному тлумаченні законодавства.

Протягом 2012 року тривала розробка закону про свободу мирних зібрань, що готувався до другого читання в парламенті. Однак, його розробники визначили, що дія цього закону не поширюється на релігійні організації. При цьому у перехідних положеннях передбачено зміни до закону про свободу совісті та релігійні організації щодо скасування дозвільного порядку проведення мирних зібрань для релігійних організацій та проведення їх у загальному порядку. Ці зміни у разі прийняття будуть суттєвим прогресом у цьому питанні.

1 серпня 2012 року Дзержинський районний суд міста Харкова визнав винними чотирьох осіб у вчиненні адміністративного правопорушення за ст. 185-1 Кодексу про адміністративні правопорушення (порушення порядку проведення мирних зібрань)[22]. При розгляді матеріалів справи в судовому засіданні вину у скоєнні адміністративного правопорушення вони не визнали, пояснили, що 20 липня 2012 року в «Саржином яру» грали на індійських музикальних інструментах та оспівали ім'я Бога, також вони вказали, що заявку на участь вони подавали, але підійшли працівники міліції й сказали, що вони не мають на це право та склали протокол. Суд вказав у рішенні, що в діях осіб вбачається склад правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 185-1 КУпАП, оскільки, як вбачається з матеріалів справи, хоча організаторами 16.07.2012 року було подано повідомлення про проведення релігійних заходів з оспівуванням святих імен, але без отримання дозволу на проведення цього заходу та не за десять днів, як це передбачає Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації», таким чином, суддя кваліфікує дії правопорушника за ч.1 ст. 185-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Однак суд обмежився усним зауваженням й закрив провадження по справі. Наскільки відомо, ці рішення не оскаржувалися в апеляційному порядку.

30 травня 2012 року Церкві Благодаті, котра входить до Всеукраїнського союзу об'єднань євангельських християн-баптистів, Сумський виконавчий комітет заборонив проводити дитячі розважально-просвітницької заходи «Веселий майданчик». Спроби таки провести захід для дітей призвели до конфлікту між баптистами з одного боку та священиком, активістами УПЦ (МП) і чиновниками — з іншого. Баптисти наголошували, що згідно зі статтею 23 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» мають право проводити культурно-освітню діяльність і без дозволу. Їхні опоненти стверджують, що вони порушили заборону виконавчого комітету, а дії волонтерів не що інше, як вербовка дітей до релігійної організації.[23]

19 липня 2012 року Зарічний районний суд м. Суми за позовом Релігійної громади Свідків Ієгови „Суми-Південне" до виконавчого комітету Сумської міської ради визнав незаконним і скасував рішення виконкому щодо відмови у наданні дозволу на проведення релігійною громадою публічних богослужінь 20, 21, 22 липня 2012 року на стадіоні „Ювілейний" за адресою м. Суми, вул. Гагаріна, 9. Суд у своєму рішенні із посиланням на практику Європейського суду з прав людини зазначив, що виконком не навів у своєму рішенні жодних доказів для обґрунтування правомірності прийнятого рішення.[24]

2.3. Права іноземців та осіб без громадянства

Законодавство й надалі значно обмежує свободу віросповідання для іноземців та осіб без громадянства. Це проявляється в неможливості засновувати релігійні організації та обмеженні вести проповідницьку чи іншу релігійну діяльність. При цьому такі обмеження стосуються навіть осіб, котрі постійно проживають в Україні. Вести проповідницьку діяльність іноземцям можливо виключно за офіційним запрошенням зареєстрованої релігійної організації (хоча їхня реєстрація не є обов’язковою) та дозволом органів державної влади в справах релігій. Відсутність дозволу тягне за собою адміністративну відповідальність для іноземців (штраф), а для релігійних організацій – попередження і в подальшому можливий примусовий розпуск.

На нашу думку, наявність дозволу від органу влади для іноземців є зайвим дискримінаційним тягарем. Для усунення потенційних загроз суспільству цілком достатньо, щоб така особа могла перебувати в Україні за офіційним запрошенням зареєстрованої релігійної організації. При реєстрації органи влади здійснюють перевірку віровчення, потім здійснюють відповідний контроль за діяльністю цієї релігійної організації. З огляду на це, якщо іноземець буде приїздити в країну для проповідування цієї ж релігії, то такі дії не можуть нести прямої небезпеки суспільним інтересам і такі перешкоди є невиправданими у демократичному суспільстві.

Проте ситуація із погодженням релігійної діяльності тільки погіршується, особливо за останні два роки.

Міністерство культури України у неофіційному порядку запровадило практику 30-денного терміну розгляду звернень релігійних організацій про надання погодження релігійної діяльності в Україні релігійних діячів-іноземців.

Таке довготривале оформлення погодження для релігійної діяльності іноземців перешкоджає реалізації права громадян на свободу віросповідання та ускладнює міжнародні зв’язки та контакти релігійних організацій, гарантовані статтею 24 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації».

Міністерство культури також запровадило практику двоетапного погодження релігійної діяльності в Україні іноземців, що приїздять в країну на тривалий час, мотивуючи це виконанням ч. 6 статті 4 та ч. 6 статті 5 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». На практиці це відбувається таким чином:

1) спочатку від релігійної організації, що запрошує іноземця, посадові особи Мінкультури вимагають надати заяву про погодження оформлення візи типу “Д” (яка видається на 45 днів виключно для оформлення посвідки на тимчасове перебування в Україні) із додаванням копії паспорта іноземця;

2) пізніше – після прибуття іноземця в Україну – посадові особи Мінкультури спонукають релігійні організації повторно звертатись із заявою про погодження отримання посвідки на тимчасове проживання в Україні, до якої має бути додана копія паспорта іноземця з вклеєною візою типу «Д» та відміткою про в’їзд до України.

Варто відзначити, що вимога щодо подвійного погодження релігійної діяльності в Україні іноземців прямо не передбачена Законом «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Проте така процедура була запроваджена Міністерством культури, на яке покладено функції державного органу у справах релігій.

Відтак, погодження релігійної діяльності іноземців та осіб без громадянства, передбачене частиною 4 статті 24 Закону «Про свободу совісті та релігійні організації» з волі Міністерства культури перетворилось на забюрократизовану складну процедуру, яка свідчить про суттєве погіршення адміністративної практики в цій сфері, що обмежує право іноземних громадян та осіб без громадянства на релігійну діяльність в Україні. При цьому міжнародні контакти релігійні організації України з одновірцями з-за кордону суттєво ускладнились. Як не парадоксально, саме на Мінкультури покладено обов’язок сприяти релігійним організаціям у міжнародних релігійних рухах та ділових контактах відповідно до статті 30 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» та Положення про Міністерство культури.

Пункт 10 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251, встановлює термін дії посвідок на тимчасове проживання в Україні лише на 1 рік, що вимагає від іноземців, в тому числі релігійних діячів, щорічно переоформляти пакет документів для подовження терміну дії такої посвідки.

Така новація звужує обсяг прав для релігійних діячів-іноземців, які раніше мали можливість оформлювати посвідки на тимчасове проживання в Україні на термін до 3 років відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 5 серпня 2009 року № 811.

Унаслідок такої політики зменшилась кількість запрошених релігійними організаціями іноземних священнослужителів. У 2011 році Україну відвідало 6 176 іноземних громадян (у 2010 р. – 6 930). Держкомнацрелігій, а згодом Мінкультури було надано офіційні погодження для 2272 іноземних громадян (у 2010 р. державним органом у справах релігій надано погодження 2675 іноземним громадянам на релігійну та іншу канонічну діяльність). Структурними підрозділами держадміністрацій у сфері релігії засвідчено запрошення для 3904 іноземних священнослужителів (у 2010 р. – 4255), Серед прибулих 2263 (2249) громадян США, Ізраїлю – 1181 (1385), Польщі 784 (925), країн Азії –276 (358), Африки 191 (269), ФРН – 191 (197), Туреччини 172 (136), інших країн 578 (825).[25]

3.     Держава та релігійні організації: принцип неототожнення та нейтральності

Дотримання цих принципів є однією з найбільших проблем в адміністративній практиці органів влади, котра часто ґрунтується на підтримці домінуючих у цій місцевості релігій та дискримінації релігійних меншин. Насамперед це пов’язано з тим, що органи влади, борючись за підтримку електорату, завжди традиційно висловлюють своє прихильне ставлення до домінуючих релігій. Очевидно, що таке патронування неформально дає зрозуміти, що ці домінуючі релігійні організації мають більше прав.

Це яскраво відображається на прикладах вирішення майнових питань, зокрема, виділенні земельних ділянок під будівництво культових споруд чи поверненні конфіскованого радянською владою культового майна. При вирішенні таких питань ця прихильність набуває практичного втілення. Позитивні рішення із цих питань, за незначними винятками, отримують виключно домінуючі релігійні організації. Слід зазначити, що в цьому контексті домінуючими є релігійні організації, що мають найбільше поширення на певній території (області). При цьому в кожній області таке домінування мають різні релігійні організації, зазвичай, УПЦ МП чи УПЦ КП.

У наслідок цього одні релігійні організації можуть отримувати землю для релігійних споруд, інші не можуть. У певних випадках, що набули поширення, УПЦ МП просто захоплювала земельні ділянки для побудови релігійних споруд без жодних правовстановлюючих документів. При цьому органи влади ніяк не реагували на такі протизаконні дії.

У березні 2012 року сто відомих українців Криму закликали Президента України Віктора Януковича захистити українське населення півострова від релігійної дискримінації. Архієпископ Сімферопольський і Кримський Української православної церкви Київського патріархату владика Климент казав, що для нього і для вірян стало справжнім шоком повідомлення про відмову Сімферопольської міськради виділити земельну ділянку для зведення у Сімферополі Кафедрального храму Христа-Спасителя, про що було ухвалено рішення 16 лютого 2012 року. За його словами, 2008 року депутати дали дозвіл на вибір земельної ділянки. Упродовж кількох років Єпархіальне Управління виготовило технічно-проектну документацію і проект собору, на що, каже архієпископ, витрачені значні кошти. Зрештою, в лютому 2010 року представники церкви нарешті отримали Акт вибору земельної ділянки та погодження відповідної документації зі всіма інстанціями і органами влади згідно з чинним законодавством України.[26] Лише 3 липня 2012 року для будівництва Храму Христа Спасителя міська влада виділила приблизно 0,49 га. Таким чином, за 15 років ця церква вперше отримала земельну ділянку для будівництва культової споруди в Криму.[27]

У липні 2012 року Синод УПЦ КП звернувся до Віктора Януковича втрутитися у ситуацію, що склалася в Донецькій області, у зв’язку з упередженим ставленням багатьох представників місцевої влади до Київського Патріархату. Єпископат нагадав, що вже другий рік поспіль тривають спроби незаконно відібрати у громади Вознесенський храм у с. Кам’янка Тельманівського району Донецької області. Попри рішення Вищого адміністративного суду України в 2011 році, яким було визнано законність розпорядження голови Донецької ОДА від 1996 р. про передачу фактично напівзруйнованого храму громаді Київського Патріархату, за гласної і негласної підтримки чиновників в порушення закону був повторно ініційований судовий розгляд того самого питання, яке намагаються вирішити на користь прихильників Московського Патріархату. 17 липня 2012 року Донецький окружний адміністративний суд повторно розглянув цю справу й відібрав храм у громади.[28] 13 вересня 2012 року Донецький апеляційний адміністративний суд відхилив апеляцію громади на рішення щодо відібрання храму.[29] При цьому ще у березні 2012 року, незважаючи на рішення Вищого адміністративного суду, що залишив храм громаді, місцева влада запропонувала почергове богослужіння в храмі спільно із громадою УПЦ МП.[30] Синод УПЦ КП скаржився також, що з 2010 року багато меценатів, які підтримували будинок, перестали це робити, мотивуючи свою відмову небажанням «мати проблеми з владою через підтримку Київського Патріархату». «Ці факти – лише мала частина проблем, з якими практично щодня стикається Донецька єпархія УПЦ Київського Патріархату, її духовенство та віруючі через упереджене ставлення до себе багатьох представників місцевої влади у Донецькій області. Таке упереджене ставлення до УПЦ Київського Патріархату відбувається на фоні систематичного і повномасштабного сприяння з боку влади діяльності Московського Патріархату на Донбасі. Цим самим грубо порушується конституційний принцип рівності всіх конфесій перед законом і рівного ставлення держави до різних Церков», – йдеться у зверненні УПЦ КП.[31]

2012 рік став ще одним роком неповернення католикам колишнього костелу св. Климента у Севастополі. У цьому приміщенні, яке перебуває у комунальній власності, тривалий час перебував дитячий кінотеатр «Дружба». Сьогодні воно пустує і є в аварійному стані. «Передавати католикам Севастополя історичну споруду в центрі міста немає підстав, оскільки католицизм завжди був зброєю проти православ’я», – таку заяву з трибуни Севастопольської міськради зробив член фракції «Комуністи Севастополя» Артем Мальцев. Як повідомляють у римо-католицькій громаді, їм вже пропонували викупити це приміщення або збудувати нове. 8 квітня 2012 року більше сотні Севастопольських католиків вийшли на святкове Пасхальне Богослужіння перед приміщенням костелу.[32]

4.  Рекомендації

1)     Слід привести українське законодавство у відповідність до вимог статей 9 та 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод у світлі судової практики Європейського суду з прав людини. При цьому доцільно використовувати Керівні принципи для аналізу законодавства стосовно релігії чи віри, схвалені Парламентською асамблеєю ОБСЄ та Венеціанською комісією у 2004 році.[33]

2)     З метою усунення дискримінаційної адміністративної практики та конфліктів між церквами необхідно прийняти чіткі правові норми щодо підстав, порядку та термінів повернення культового майна церков. Також доцільно розробити детальний план повернення культового майна з визначенням цих процедур у часі щодо кожного об’єкту. У разі неможливості повернення такого майна передбачити надання певної компенсації, зокрема, на будівлю нових культових споруд чи надання земельних ділянок.

3)     Місцевим органам влади слід переглянути прийняті ними правові акти, що встановлюють дискримінаційні положення, а також додаткові, непередбачені законом обмеження права на свободу віросповідання при проведенні мирних зібрань, оренди приміщень, виділенні земельних ділянок та поверненні культових споруд. Слід чітко законодавчо визначити загальні принципи виділення земельних ділянок під будівництво культових споруд.

4)     Скасувати процедуру офіційного погодження діяльності іноземців щодо проповідування релігійних віровчень, виконання релігійних обрядів чи здійснення іншої канонічної діяльності з відповідним органом державної влади (частина четверта статті 24 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»). Запрошення легалізованої релігійної організації, віровчення якої пройшло державну експертизу, повинно бути достатньою підставою для здійснення такої діяльності іноземцем в Україні. Необхідно скасувати двоетапну процедуру погоджень релігійної діяльності іноземців при оформленні посвідок на тимчасове проживання в Україні, а також суттєво скоротити строк погодження діяльності іноземців, оскільки встановлені ці процедури суперечать чинному законодавству.

5)     Кабінету Міністрів України доручити МВС, МЗС та іншим центральним органам виконавчої влади за участі представників Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій опрацювати проект змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року № 251, спрямованих на збільшення можливого терміну дії тимчасової посвідки для проживання в Україні релігійних діячів-іноземців відповідно до терміну, зазначеному у запрошенні, але не більше 3 років.

6)     Державній податковій службі України за участі представників Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій розробити зміни до Положення про Реєстр неприбуткових установ та організацій, затвердженого Наказом ДПАУ від 24.01.2011 року № 37, з метою спрощення процедури надання зареєстрованим релігійним організаціями неприбуткового статусу, зокрема шляхом автоматичного внесення їх податковими органами до Реєстру неприбуткових установ та організацій, а також визначення чітких підстав для ухвалення рішення податковими органами про вилучення релігійної організації з цього Реєстру, зокрема у разі виявлення фактів підприємницької діяльності.

 

[1] Підготовлено Володимиром Яворським, членом Правління Української Гельсінської спілки з прав людини. У Доповіді використано матеріали, надані Максимом Васіним, Інститут релігійної свободи, www.irs.in.ua

[2] Дивіться огляд недоліків законодавства про свободу релігій у Доповіді правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2009-2010», котрі цілком зберігають свою актуальність на сьогодні: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1298305235.

[3] Див. наприклад, Десятинна церква - тест на зрілість українського народу, Юрій Мірошниченко, Народний депутат України (фракція ПР), Представник президента України у Верховній Раді // «Українська Правда», 17 грудня 2012 року, http://www.istpravda.com.ua/columns/2012/12/17/103735/.

[4] Див. У музеї Десятинної церкви - конфлікт між науковцями і церковниками // УП, 26 листопада 2012 року http://www.istpravda.com.ua/short/2012/11/26/101613/.

[5] Див. повний текст звернення тут: http://vrciro.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=168&Itemid=1.

[6] При Мінкультури створено Експертну раду з питань свободи совісті та діяльності релігійних організацій, http://irs.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=1082&Itemid=61.

[7] Див. Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 жовтня 2008 р. № 953, #n2,

[8] Див. Перенесено засідання урядової Комісії з забезпечення реалізації прав релігійних організацій, 13.09.2012, http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=1111&Itemid=61; Урядова комісія з прав релігійних організацій зібралась на перше засідання за останні три роки (ФОТО), http://www.irs.in.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1133&Itemid=61.

[9] Див. більше про це, наприклад, тут: «Марні сподівання: післямова до рішення Європейського суду з прав людини у справі Свято-Михайлівська парафія проти України», Г. Друзенко, Релігійно-інформаційна служба України, 6 серпня 2010 року, http://risu.org.ua/ua/index/expert_thought/analytic/37011/

[10] 9 лютого відбулося засідання Робочої групи з підготовки законопроектів у галузі свободи совісті, http://mincult.kmu.gov.ua/mincult/uk/publish/article/272262.

[11] Див. повний текст закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства юстиції України, Міністерства культури України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів, а також Державного космічного агентства України», http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5461-17.

[12] Див. Відкритий лист громадських організацій та активістів до Президента України В.Ф. Януковича щодо необхідності ветувати законопроект № 10221 задля недопущення обмеження свободи віросповідання в Україні, http://www.irs.in.ua; Звернення глав конфесій до Президента України щодо ветування змін до Закону про свободу совісті, http://vrciro.org.ua. Див. також: Громадська рада Мінкультури пропонує реєструвати релігійні організації за принципом “єдиного вікна”, http://www.irs.in.ua, Всеукраїнська Рада Церков закликає державу не ускладнювати реєстраційні процедури, 18 травня 2012 року, http://www.irs.in.ua/.

[13] Президент вимагає негайно внести до закону «Про свободу совісті та релігійні організації» зміни, спрямовані на поглиблення свободи віросповідання, http://www.president.gov.ua/news/26318.html.

[14] Бій відлунав, або чим шкодять священики-агітатори…// РІСУ, 1 листопада 2012 року, http://risu.org.ua/ua/index/editorial_column/50089/.

[15] «International Religious Freedom Report for 2011», Bureau of Democracy, Human Rights and Labor, US Department of State, USA, http://www.state.gov/j/drl/rls/irf/religiousfreedom/index.htm?dlid=192873.

[16] Див. також більш докладно українською: Держдепартаменті США похвалили релігійне законодавство України та розкритикували дії влади на місцях, 3 серпня 2012, http://risu.org.ua/; Відсутність незалежних судів заважає свободі віросповідання в Україні – звіт Держдепу США, http://www.irs.in.ua/.

[17] Див. Більш докладно Інформаційний звіт Міністерства культури України про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-конфесійних відносин в Україні (за 2011 рік), http://www.irs.in.ua/. Також див. Релігійні організації в Україні (станом на 1 січня 2012 року), http://risu.org.ua/ua/index/resourses/statistics/ukr2012/47891/.

[18] Доступний тут: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1415-12.

[19] Рішення суду доступне тут: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/22117601.

[20] Рішення суду доступне тут: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26347497.

[21] Рішення суду доступне тут: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25578557.

[22] Див. судові рішення тут: http://www.reyestr.court.gov.ua, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25524340, http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25547748.

[23] У Сумах чиновники та активісти УПЦ (МП) завадили баптистам проводити дитяче свято// РІСУ, http://risu.org.ua/.

[24] Див. рішення суду тут: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25378206.

[25] Див. Більш докладно Інформаційний звіт Міністерства культури України про стан і тенденції розвитку релігійної ситуації та державно-конфесійних відносин в Україні (за 2011 рік), http://www.irs.in.ua/.

[26] Українці Криму протестують проти релігійної дискримінації// Радіо Свобода, 9 березня 2012 року, http://www.radiosvoboda.org/content/article/24510699.html.

[27] Київський патріархат отримав у Криму землю під храм// ВВС Україна, 3 липня, 2012 p., http://www.bbc.co.uk/.

[28] Рішення суду доступне тут: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25365569.

[29] Рішення суду доступне тут: http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/26063762.

[30] Конфліктом навколо Свято-Вознесенського храму зацікавилася Донецька ОДА// РІСУ, 6 березня 2012 року, http://risu.org.ua/.

[31] Див. більше: Звернення Священного Синоду Української Православної Церкви Київського Патріархату з приводу порушення прав віруючих на Донеччині // РІСУ, http://risu.org.ua/ua/; УПЦ КП поскаржилася Януковичу на його земляків, РІСУ, http://risu.org.ua/

[32] Севастопольські католики провели Великоднє Богослужіння перед будівлею так і не поверненого їм костелу // РІСУ, http://risu.org.ua/

[33] Свобода релігії та віросповідання в Україні в контексті дотримання європейських стандартів / За ред. Володимира Яворського/ УГСПЛ, МГО Центр правових та політичних досліджень «СІМ». Харків: Фоліо, 2005. Доступно в Інтернеті на сайті УГСПЛ: http://www.helsinki.org.ua/index.php?id=1137518398

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори