пошук  
версія для друку
07.03.2013

18. ПРАВО НА ПРАЦЮ

   


[1]

1. Загальний огляд

Право на працю слугує однією з основ для всього комплексу економічних та соціальних прав. Саме завдяки його реалізації створюються матеріальні блага та забезпечується подальше зростання добробуту людей Важливість його забезпечення декларує і держава. Водночас порушення законодавства, яке встановлює гарантії трудових прав, стало буденним явищем в Україні, а дії держави щодо забезпечення зайнятості і реалізації права на працю й надалі залишаються малоефективними.

І хоча офіційний рівень безробіття продовжує залишатися на досить низькому рівні, але водночас з 20 млн. працездатних громадян офіційно працюють лише 13 млн., а близько 5 млн. людей знаходиться поза легальним ринком праці. Крім того, рівень заробітної плати, який пропонується за вакансіями настільки низький, що ніхто не хоче працювати за таку оплату, і тому багато вакансій роками залишаються незайнятими.

Існують величезні проблеми щодо забезпечення права на гідну оплату праці. Частка заробітної плати в собівартості продукції і послугах залишається низькою. Близько 60% населення отримує зарплату нижче 2500 грн., а значна частка людей – нижче мінімального рівня.

Нікуди не зникла також і проблема заборгованостей по заробітній платі. Вона залишилася на достатньо високому рівні, і особливо гостро це питання стоїть щодо шахтарів, медиків і вчителів.

Бюджетна сфера відзначається низьким рівнем оплати праці. Це викликано, зокрема, тим, що попри законодавчі гарантії оклад працівників 1-го тарифного розряду єдиної тарифної сітки встановлений меншим за мінімальну зарплату. І незважаючи на вимоги і протести профспілок, держава нічого не змінює у цій сфері.

Залишився низьким і рівень безпеки праці в Україні. І хоча державі вдалося дещо знизити рівень виробничого травматизму у вугільній галузі але він ще залишається досить високим. Крім того, збільшився травматизм у низькоризикових галузях, насамперед, це водопровідно-каналізаційне господарство, соціально-культурна сфера, легка та текстильна промисловість. Також є проблеми із неналежними розслідуваннями випадків травматизму і професійних хвороб і приховуванням таких випадків.

До сьогодні не ратифікованими є міжнародні договори, що захищають права трудових мігрантів, особливо тих, які незареєстровані у країнах перебування. Крім того, залишаються країни з великою кількістю українських трудових мігрантів, з якими Україною ще не укладено двосторонніх договорів, що можна було б використати для захисту прав цих людей.

Ще однією суттєвою проблемою щодо захисту права на працю в Україні є слабкість професійних спілок. У трудових правовідносинах роботодавці і надалі домінують над найманими працівниками, а профспілки дуже часто відіграють лише роль «відділів соціального захисту» при адміністраціях підприємств. Також важливо відзначити слабкість законодавчих норм, спрямованих на захист профспілкових лідерів і положень щодо відповідальності роботодавців за порушення прав профспілок. Але найважливішою проблемою є все ж таки відсутність авторитету у більшості профспілок, і через це – низька активність профспілок щодо захисту прав своїх членів.

2. Гарантування зайнятості

Особливих зрушень у зниженні безробіття в 2012 році не відбулося. Однією з причин є відсутність великих іноземних інвестицій, з якими пов’язувалися основні надії. Та й вітчизняні підприємці у своїй більшості не бачать сенсу ризикувати — вкладати кошти в реалізацію великих проектів, створення нових і навіть збереження вже наявних робочих місць.

За дослідженням соціологічної групи «Рейтинг», яке було проведене в Україні з 11 травня до 14 червня 2012 року, 54% українців вважають безробіття найважливішою проблемою для України.[2]

У 2012 році в Україні кожен п'ятий молодий чоловік до 25 років не мав роботи, та сама ситуація і з тими, кому за 50 років. 40% випускників вишів влаштовуються на роботу не за отриманою спеціальністю. Шанс підвищити кваліфікацію має тільки один з десяти штатних працівників.[3]

Водночас, за даними Державної служби статистики рівень зареєстрованого безробіття в Україні в липні 2012 року знизився на 2,1%, або на 9,2 тис. осіб, і на 1 серпня склав 437,8 тис., що становить 1,6% населення працездатного віку.

Але якщо взяти за основу методологію Міжнародної організації праці (МОП) то рівень безробіття в Україні в січні-березні 2012 року склав 8,4% (населення у віці 15-70 років). Так, за даними МОП, безробітними у звітному періоді були 1,845 млн. громадян.

Ці цифри підтверджує і Мінсоцполітики, яке в одному із своїх повідомлень зазначає, що на кінець літа 2012 року в Україні безробіття становить 7,8%, молодіжне безробіття — 20%, 10% безробіття серед людей передпенсійного віку і 30% – у сільській місцевості.[4]

Профспілкові організації заявляють про ще більші масштаби безробіття. Так, за оцінкою Голови Національного форуму профспілок України М. Якібчука, насправді в країні 5 млн. безробітних, і це без урахування сезонних коливань, коли в літній період з’являється сезонна зайнятість.[5]

Загалом на ринку праці України є дві основні проблеми. Перша – його висока тінізація. За повідомленням прем'єр-міністра України Миколи Азарова з 20 млн. працездатних громадян офіційно працюють лише 13 млн., а близько 5 млн. людей знаходиться поза легальним ринком праці. Отже, лише 13 мільйонів сплачують внески у соціальні фонди. З них, на думку експерта Центру Разумкова Павла Розенка, половина платить їх у мінімальному розмірі.[6] Крім того, такі робітники абсолютно незахищені. Роботодавець щодо них не несе ніяких соціальних зобов'язань, і не відчуває відповідальності.[7]

Друга проблема – дешевизна робочої сили. У нас робота не захищає людину від бідності. Так, директор Київського обласного центру зайнятості Василь Якобінчук заявив, що роботодавці пропонують в службу зайнятості вакансії з низьким рівнем зарплат, на які дуже складно працевлаштувати людей. Також зазначив, що в області майже 30% вакансій, які подаються роботодавцями в службу зайнятості, мають мінімальну заробітну плату. (Розмір мінімальної зарплати в Україні на сьогодні становить 1094 грн.). При цьому дуже незначна частина вакансій перевищує середню заробітну плату.[8]

За результатами опитування порталу rabota.ua, 55% українців вважають, що їхня зарплата не відповідає освіті та навичкам. Понад чверть опитаних заявили, що їм значно недоплачують. Показовий момент: 41% опитаних готові залишити компанію заради іншої пропозиції на такій самій посаді і з такою ж зарплатою. Було б важко прийняти таке рішення 12% опитаних, і тільки 16% не мають наміру змінювати роботу. Ще більш плачевна картина відкрилася після опитування респондентів порталу rabota.ua про готовність змінити роботу заради вищої посади та вищого окладу. Лояльність до свого роботодавця демонструють лише 7% українців. Більше половини респондентів погодилися б залишити колишню роботу.[9]

Потрібно зазначити, що всього 100 тисяч українців офіційно заробляють більше 18 тис. грн. на місяць.

Також на ринку праці існують дуже серйозні регіональні деформації. Екс-голова Мінекономіки Богдан Данилишин відзначив, що в середньому в регіонах пропозиція робочої сили перевищує попит у 30 разів, зокрема в Івано-Франківській області — у 329, Волинській — в 137, Львівській — в 103 рази. Від 20 до 50% безробітних по регіонах не працюють більше 1 року.[10] З іншої сторони, є регіони в яких ситуаціях виглядає значно краще.

У турботах про працевлаштування співвітчизників Верховна Рада України прийняла Закон «Про зайнятість населення». Він набуде чинності з 1 січня 2013 року. Але чи допоможе він людям і чи буде ефективним механізмом боротьби із безробіттям — невідомо.

Представник Міжнародної організації праці (МОП) в Україні Василь Костриця зазначив, що цей Закон матиме позитивний вплив на розвиток сучасного ринку праці.[11] Профспілкові організації, зокрема, Національний форум профспілок України, відзначили, що держава вже виступає не контролером, а регулятором відносин між роботодавцем і найманим працівником, але водночас наголошують також і на суттєвих недоліках цього закону.[12] [13] Так, на думку голови Національного форуму профспілок України Мирослава Якібчука нова редакція закону «Про зайнятість населення» покликана лише змінити підпорядкування Фонду страхування на випадок безробіття, а не розв’язати проблему безробіття в країні.[14] Також він зазначив, що на сьогодні фонд є, по суті, солідарним органом, його керівництво здійснюють роботодавці, держава та власне застраховані особи – по 15 представників. Зараз же запропоновано зменшити кількість представників до п’яти, а до того ж фактично підпорядкувати фонд міністру соціальної політики. Проблему легальної занятості населення цей закон не вирішує, хоча і містить певні прогресивні положення. Мета законопроекту – в розширенні повноважень окремих чиновників та в збільшенні державного впливу в царині трудових відносин.

Заступник голови Національного форуму профспілок України Григорій Кабанченко зазначив, що нова редакція закону містить низку положень, які однозначно потрібно змінювати. Віце-прем’єр С. Тігіпко, нібито на вимогу профспілок, відмовився від ідеї безоплатного проходження піврічного стажування молодими спеціалістами. Закон містить положення, за яким зі стажувальником підписують контракт, але немає жодного слова про те, що стажування має бути в будь-якому разі оплачуваним.[15]

У свою чергу, голова Федерації профспілок працівників малого та середнього підприємництва України В'ячеслав Рой зауважив, що законопроект більше популістський. [16]

Також і депутат від фракції Партії регіонів Василь Хара (екс-голова Федерації профспілок) заявив, що ухвалений закон руйнує систему соціального страхування і перетворює Фонд соціального страхування на департамент при Кабміні. «Якщо подивитися цей закон, почитати, можна тільки плескати в долоні, тому що питання слушне, питання, актуальне. Але, на мою думку, цей законопроект на сьогоднішній день носить більш популістський характер, ніж практичний, на жаль», – зазначив він.[17]

За словами експерта Центру Разумкова Павла Розенка законопроект про зайнятість населення, який покликаний вирішити проблеми на ринку праці, має відверто декларативний, загальний і передвиборчий характер. «Скоріше, він показує суспільству, як уряд опікується проблемами зайнятості. Але якихось реальних норм і механізмів, які принципово змінить ситуацію на ринку праці, він не містить», – зазначив експерт.[18]

Також схоже, що закони про зайнятість населення та про стимулювання інвестиційної діяльності в пріоритетних галузях економіки, якими так пишається Партія регіонів, ухвалені із запізненням. Як нещодавно було повідомлено газетою «Одеські вісті» з посиланням на мера Ізмаїла Андрія Абрамченка, Ізмаїльський морський торговельний порт вже скоротив 200 осіб, тобто кожного десятого, а українське Дунайське пароплавство звільняє 350 фахівців, що становить майже 12%.

Першим в Україні скорочення штатів почав автопром, який істотно постраждав від введеного Росією утилізаційного збору. Ще у вересні Запорізький автозавод – найбільший український виробник автомобілів – знизив виробничі плани на 2012 рік на 18-25%, що повинно пояснюватися оптимізацією виробництва з метою скорочення затрат. На практиці це обернулося скороченням персоналу. Такі ж «ліки» від кризових проблем стали використовувати й інші провідні автомобільні підприємства – «Богдан» і «Єврокар». Як повідомляли ЗМІ, на заводах «Богдан» в Луцьку та Черкасах вже звільнено 30% персоналу. «Єврокар» скоротив 800 кваліфікованих співробітників. За словами голови наглядової ради підприємства Олега Боярина, через 3-4 місяці завод може взагалі зупинитися.[19]

Також і малий бізнес активно скорочує штати. Все менше українців працюють на підприємствах малого бізнесу та у фізичних осіб-підприємців. За 2011 рік кількість зайнятих працівників сумарно скоротилося більш ніж на 0,5 млн.

За рік кількість зайнятих працівників у фізосіб-СПД зменшилося на 443 тис. – до 2,37 млн., а на малих підприємствах (підприємства зі штатом не більше 50 осіб та річним обсягом реалізації не вище 70 млн. грн..) – на 75 тис., до 2 070 000 чоловік.[20]

3. Державна допомога безробітним

У 2012 році в Україні знову, як і в попередні роки, було незначно збільшено мінімальні розміри допомоги по безробіттю для застрахованих осіб, розмір яких складав: з 1 січня – 825 грн., з 1 квітня – 841 грн., з 1 липня – 847 грн., з 1 жовтня – 860 грн., з 1 грудня – 872 гривні. Водночас, залишилися на рівні 2011 року виплати для осіб, визнаних в установленому порядку безробітними, розмір цих виплат становив 544 грн.

Слід нагадати, що прожитковий мінімум у 2012 році складав з 1 січня – 1017 гривень, з 1 квітня – 1037 гривень, з 1 липня – 1044 гривень, з 1 жовтня – 1060 гривня, з 1 грудня – 1095 гривень.

Потрібно зазначити, що 37–39% безробітних, що перебувають на обліку в державній службі зайнятості, отримують мінімальний розмір допомоги, що нині становить лише 76,9% прожиткового мінімуму і на 221 грн. нижчий за межу бідності.[21]

Фактично у 2012 році продовжилась практика ігнорування правових норм Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» та Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» стосовно того, що розмір такої допомоги не може бути нижчим від прожиткового мінімуму для працездатної особи.

В той же час, до сьогодні діє прикінцеве положення закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яке на противагу багатьом статтям цього ж закону, які визначають мінімальні виплати допомоги у розмірі прожиткового мінімуму, передбачає, що до стабілізації економічного становища в Україні мінімальний розмір допомоги по безробіттю для багатьох категорій громадян визначається правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття під час затвердження бюджету Фонду виходячи з його реальних можливостей.

І це положення дає правову підставу державі встановлювати розмір цієї допомоги на рівні, який неспроможний забезпечити навіть менші ніж мінімальні умови для виживання людини.

На жаль, профспілкам досі не вдалося переконати соціальних партнерів в особі роботодавців та держави щодо необхідності підвищення розміру мінімальної допомоги по безробіттю до визначеного законодавством рівня прожиткового мінімуму. Ціна вирішення питання – 40 млн. грн. І це попри те, що Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття – єдиний фонд соцстраху, в якому вже третій рік поспіль залишок коштів на початок року становить близько 300 млн. грн. Водночас за рахунок коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття фінансуються виплати нестрахового характеру, утримуються близько 16 тис. чиновників – державних службовців центру зайнятості.[22]

І більше того, такий стан речей вже зафіксовано у законі «Про зайнятість», який набуває чинності з 1 січня 2013 року. Він вилучає гарантії виплати мінімальної допомоги по безробіттю у розмірі прожиткового мінімуму, даючи можливість уряду у ручному режимі встановлювати розмір цієї допомоги.

4. Забезпечення гідних умов праці

Низький рівень доходів більшості українських громадян, перш за все, заробітної плати, яка залишається основним джерелом існування, провокують бідність серед працюючого населення та поглиблюють соціальну напругу. В більшості країн основними критеріями для визначення рівня мінімальної заробітної плати слугують потреби працівників та його сім'ї з урахуванням рівня заробітної плати що склався, соціальних виплат та доходів, об'єми та темпи зростання ВВП, рівень зайнятості, платіжний баланс та ін. Виходячи з них і досягається компроміс між соціальними потребами населення та економічними можливостями суспільства.

Всі країни Європи вже давно дійшли висновку, що мінімальна заробітна плата має також передбачати витрати на утримання членів сім'ї, що відображено в ратифікованих Україною конвенціях МОП № 131 «Про мінімальну заробітну плату», Європейській соціальній хартії (переглянутій), Конституції та Закону України «Про оплату праці». Проте, в Україні досі продовжується практика встановлення розміру мінімальної заробітної плати на рівні незаконно заниженого розміру прожиткового мінімуму, керуючись залишковим принципом видатків із Державного бюджету.

На сьогодні є досить велика кількість людей, яка отримує заробітну плату на рівні навіть нижчому за мінімальну. А більша половина всіх працюючих отримує оплату праці нижчу за 2500 грн.

 Мал. 1. Розподіл кількості працівників за розмірами заробітної плати[23]

 

Це призвело до того, що при тому, що економіка держави розвивається у ринковому напрямі, один з головних її – ціна робочої сили – все більше віддаляється від своєї реальної оцінки.

Аналіз сучасної політики і практики організації заробітної плати в Україні демонструє політику обмеження грошових доходів, орієнтації заробітної плати на прожитковий мінімум. На державному рівні здійснюється регулювання лише мінімальної заробітної плати, яка на жаль, не є адекватною соціальною гарантією. Заробітна плата фактично перестала виконувати відтворювальну, стимулюючу і соціальну функції, її рівень забезпечує не більш як 20% відтворення робочої сили. Окрім того, на сьогодні заробітна плата в структурі доходів населення є критично низькою – близько 40% замість гранично допустимої межі 65%, що аніяк не мотивує до високопродуктивної і якісної праці.[24]

 Мал. 2. Структура доходів населення[25]

Також потрібно зазначити, що запроваджений у 1991 році механізм індексації грошових доходів громадян для підвищення їхньої купівельної спроможності в умовах зростання цін на споживчі товари і послуги є недосконалим і не досягає своєї мети – підтримання достатнього життєвого рівня працюючого населення.

За висновками Рахункової палати України численні зміни механізму індексації оплати праці поступово обмежували право працюючих на отримання додаткових доходів. Нечіткість у визначенні базового місяця, з якого розпочинається індексація заробітної плати, негативно позначається на доходах тих, хто, зокрема, звільняється у зв'язку з реорганізацією (ліквідацією) підприємства, установи чи організації, прийнятий до новоствореного закладу шляхом переведення або виконує обов'язки тимчасово відсутнього працівника тощо.[26]

Незважаючи на те, що індексація оплати праці запроваджена для підтримання життєвого рівня насамперед найменш захищених громадян, доходи саме цієї категорії не підпадають під дію наявного механізму. Це стосується, зокрема, працівників бюджетної сфери 1-5 тарифних розрядів єдиної тарифної сітки, оплата праці яких змінюється щокварталу разом зі зміною мінімальної заробітної плати. Індексація у таких випадках не застосовується.

Проблема запровадження ефективного механізму індексації доходів потребує невідкладного нормативно-правового врегулювання. На жаль, проект змін до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, підготовлений Мінсоцполітики, не пропонує усунення наявних проблем у діючому механізмі індексації оплати праці бюджетників.[27]

Проблемним залишається питання оплати праці бюджетників. Продовжується практика грубого порушення Закону «Про оплату праці»: з січня 2012 р. посадовий оклад працівників 1-го тарифного розряду – 773 грн., а мінімальна заробітна плата 1073 грн., різниця 300 грн. Хоча за законом оклад працівників 1-го тарифного розряду має бути більшим за мінімальну зарплату.

У листопаді 2012 році профспілка працівників освіти і науки звернулася до уряду із зверненням щодо необхідності передбачення в Держбюджеті 2013 року видатків на освіту в обсягах, необхідних для реалізації Єдиної тарифної сітки з оплати праці працівників бюджетної сфери на основі базового посадового окладу працівника першого тарифного розряду на рівні не нижче мінімальної заробітної плати.[28]

Також Рахункова палата України зазначає, що рівень заробітної плати в бюджетній сфері залишається невиправдано низьким, її розмір у 2011 році та першому кварталі нинішнього року був меншим середньомісячної заробітної плати по економіці.[29]

Залишається складною ситуація в Україні щодо заборгованостей по заробітній платі. Так, за даними Державної служби статистики України заборгованість по виплаті зарплати в Україні в липні 2012 року зросла на 2,5% і досягла 986,04 млн. грн. Зростання заборгованості зафіксоване в 10 областях, а також у Києві та Севастополі. Відповідно, скорочення заборгованості спостерігалося в 14 областях і АР Крим. Зокрема, найвищий рівень заборгованості (більше 100 млн. грн.) на 1 липня 2012 року зафіксований в Донецькій — 179,419 млн. грн.. і Харківській областях — 100,035 млн. грн.[30]

Серйозні проблеми були у 2012 році із заборгованістю по заробітній платі медикам і вчителям. Зокрема, профспілка працівників освіти і науки восени 2012 року звернулася до прем’єра з приводу недофінансування галузі. У профспілці підкреслили, що недостатність фінансового забезпечення освітньої галузі в 2012 році загрожує неможливістю здійснити виплату заробітної плати працівникам освіти більшості територій України в листопаді-грудні поточного року та перешкоджає створенню умов для життєдіяльності освітніх закладів.

У зверненні профспілки зазначається, що за оперативними даними організаційних ланок Профспілки у переважній більшості територій додаткова потреба видатків на освіту у місцевих бюджетах становить близько 5,4 млрд. грн., з них на заробітну плату – 2,4 млрд. Потреба в додаткових коштах для фінансування вищих навчальних закладів, підпорядкованих Міністерству освіти складає 711,3 млн. грн. При цьому для забезпечення виплати заробітної плати необхідно додатково 101,2 млн. грн., на виплату стипендії – 109, 1 млн. грн., для оплати комунальних послуг – 369,4 млн. грн.[31]

Вільна профспілка медичних працівників України, у свою чергу, вимагала погашення заборгованості по заробітній платі працівникам медичної сфери.[32]

Заборгованість по заробітній платі була в 2012 році і щодо шахтарів. І серед основних причин утворення заборгованості, зокрема, у вугільній галузі є відсутність як ефективної системи управління вугледобувними підприємствами, так і належного контролю Міненерговугілля за діяльністю державних підприємств. На своєчасність виплати заробітної плати шахтарям негативно впливають високий рівень збитковості вугледобувних підприємств, дефіцит власних обігових коштів, практика реалізації товарної вугільної продукції за цінами, що нижчі, ніж її фактична собівартість, і без попередньої оплати, а також неповні і несвоєчасні розрахунки споживачів за реалізоване вугілля.[33]

5. Забезпечення гарантій безпеки праці

Складною ситуацією є забезпечення державою гарантій безпеки праці. На неї негативно впливає відсутність цілісного програмного документа з питань охорони праці. Проект нової Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2012-2016 роки, за яку відповідає Держгірпромнагляд, розробляється вже понад рік. Водночас досі законодавчо не визначений механізм штрафних санкцій стосовно юридичних і фізичних осіб за недотримання ними відповідного законодавства, невиконання приписів і розпоряджень Держгірпромнагляду. Такий стан суттєво знижує ефективність наглядової діяльності держави.

Є й інші проблеми, які стосуються ефективності здійсненні державного нагляду за дотриманням законодавства у цій сфері. Так, під час здійснення перевірки ефективності використання коштів органами Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України у Дніпропетровській і Запорізькій областях Рахункова палата України засвідчила, що, не зважаючи на кількість проведених перевірок органами державного нагляду цих областей,  вони суттєвим чином не вплинули на кількість нещасних випадків на виробництві порівняно з іншими регіонами. А також зазначалось, що майже третина коштів, виділених на забезпечення безпеки праці, були витрачені не ефективно.[34]

Проблематичною у контексті забезпечення безпеки праці залишається ситуація на вугільних підприємствах Донецької області. Так, за 2011 рік на цих підприємствах постраждало більш як дві тисячі осіб, 74 – загинули. На вуглепром припадає дві третини всіх випадків виробничого травматизму, включаючи смертельні.[35]

І хоча за 10 місяців 2012 року спостерігається певна позитивна тенденція зниження рівня виробничого травматизму на вугільних шахтах, але цифри залишаються дуже високими: травмовано близько трьох тисяч людей (в минулому році – 3526), з них смертельно – 104 людини (в минулому році –149).[36]

Водночас, як зазначає заступник голови Федерації профспілок України С.Я.Українець, серйозну занепокоєність викликає зростання смертельного травматизму у низкоризикових галузях, насамперед, це водопровідно-каналізаційне господарство, соціально-культурна сфера, легка та текстильна промисловість і т.д. Він наголосив також на тому, що сьогодні потребують вирішення дві основні проблеми з проведенням державного нагляду: перша – інспекторам обмежують вільний доступ до перевірки робочих місць, як того вимагають Конвенції Міжнародної організації праці, а друга – катастрофічна нестача інспекторів через скорочення їх чисельності.[37]

Крім того, існує сумна статистика: кількість прихованих нещасних випадків на виробництві вже досягла 25%, що, зокрема, відбувається внаслідок того, що людину приймають на роботу з порушеннями законодавства, а в разі нещасного випадку проводять неякісне розслідування. Також важливим є те, що сьогодні майже 50 відсотків нещасних випадків на виробництві намагаються не пов'язувати з самим виробництвом, а списують на побутові травми поза робочим процесом.[38]

Одним із прикладів неналежного розслідування професійного захворювання є звернення Сергія Марчука у січні 2012 року до Федерації профспілок України з приводу неналежного розслідування професійного захворювання, яке він отримав під час роботи на підприємстві Шахта «Стаханова» ДП «Красноармійськвугілля». І тільки після втручання профспілки він зміг отримати акт про те, що його захворювання є професійним.[39]

6. Державний контроль за дотриманням трудових прав

Як зазначають аудитори Рахункової палати України, заходи контролю за індексацією оплати праці працівників бюджетної сфери були недостатніми і малоефективними для попередження й усунення порушень у цій сфері, зокрема, через недостатню штатну чисельність державних інспекторів праці (1,5 тис. підприємств на одну штатну одиницю державного інспектора праці), укомплектованість лише на 60% наявних штатних одиниць Держпраці, зволікання з реформуванням її структури і штатів.[40]

Федерація профспілок України зазначає, що в Україні після запровадження обмежень з 2009 року в роботі державних інспекторів праці, як Держпраці, так і Держгірпромнагляду стало реальним порушення норм Конвенцій МОП № 81 і 129 про інспекцію праці, ратифікованих нашою державою.

Заступник Голови ФПУ Українець С.Я. наголосив на тому, що Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», а також відповідні постанови Кабінету Міністрів, які регулюють проведення планових перевірок державними органами і встановлюють їх періодичність, – стримують нормальне інспектування й, насправді, не дають можливість інспекторам виконати свої повноваження, визначені Конвенцією МОП.

Потрібно зазначити, що комітет експертів МОП вже двічі – у 2010 р. і влітку 2012 року – розглядав питання відповідності вітчизняного законодавства нормам Конвенцій МОП і визнав факти прямого порушення Україною норм Конвенції №81. Останнє рішення комітету експертів полягає у наступному: Уряду України запропоновано повідомити про заходи, вжиті з метою гарантування внесення поправок до Закону України № 877 «Про засади державного нагляду у сфері господарської діяльності» з метою приведення його у відповідність до положень конвенції МОП.

7. Захист трудових прав працівників-мігрантів

Щороку тисячі українців виїжджають за кордон у пошуках кращої долі. Здебільшого вони йдуть на цей крок через неможливість працевлаштуватися в Україні й мати гідну зарплату та умови праці.

За даними ООН, у 2010 році у всьому світі нараховувалося 215 млн. мігрантів, серед яких 150 млн. – економічно активне населення, тобто трудові мігранти. Серед них чимало й українців. Державна статистика у нашій країні не показує реального рівня міграції. Про це свідчать й розбіжності в українських даних та держав, де працюють наші співвітчизники. Так, наприклад, у Росії у 2010 році нарахували 27,5 тис українських працівників-мігрантів, а за нашою статистикою їх – всього 5,9 тис. В Італії вважають, що у них працює 30,4 тис українських громадян, а за нашими підрахунками – 0,2 тис. Тому у МОП, аналізуючи трудову міграцію, спираються не на статистичні дані, а на результати статистичного обстеження, зробленого 2008 року. Останнє показало, що чотири роки тому майже 1,5 млн. українців працювали за кордоном, найбільше – у Росії (48,5 %), Італії (13,4%) та Чехії (12,8%). Серед них 484,8 тисячі жінок, і 991,3 тисячі чоловіків. Найменший середній вік українців, що знайшли собі роботу, – у Росії та Чехії, найвищий – в Італії та Іспанії.[41]

Експерти називають різні дані щодо кількості трудових мігрантів з України: й 7 млн., й 8 млн. Водночас достовірної інформації про це немає. Розбіжності у статистичних даних показують, що закордоном українські мігранти працюють як з урегульованим статусом, так і без нього. Для МОП обидві категорії є рівними й враховуються. Проте, урегульований статус, як правило, гарантує мігрантам соціальний захист. Згідно зі статистикою, 35,1% трудових мігрантів з України мали дозвіл на проживання та роботу, 39,9% – мали тимчасову реєстрацію, а 25,6% – перебували без офіційного статусу.

Працівники–мігранти мають такі ж права і свободи, що й інші трудівники. Тому абсолютно всі конвенції МОП поширюються й на них. Проте, розуміючи особливі потреби таких мігрантів, були розроблені дві специфічні Конвенції: № 97 Про працівників-мігрантів та №143 Про зловживання в галузі міграції і про забезпечення працівникам-мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення. Перший документ прийнятий ще у 1949 році, і навіть комітет експертів МОП визнав, що деякі його положення застаріли. Конвенція №97 встановлює стандарти щодо процедури найму на роботу, до умов праці. Крім того, вона гарантує право на членство в профспілкових організаціях та право на ведення колективних договорів.

Головна відмінність Конвенції №97 від №143 в тому, що вона стосується тільки трудових мігрантів з врегульованим статусом. Також вона не поширюється на моряків, артистів та прикордонних працівників. У Рекомендації 86 до цієї конвенції надається визначення терміну «працівника-мігранта» як особи, яка мігрує з однієї країни до іншої з метою працевлаштування інакше, ніж за власний рахунок, та охоплює будь-яку особу, яка визначається відповідно до закону як працівник-мігрант. Конвенція №143 стосується трудових мігрантів з врегульованим статусом та без нього. Вона гарантує рівність в умовах зайнятості в наданні соціального захисту та доступ до соціальних послуг мігрантів й місцевих працівників.

Окрім того, Конвенція №№143 поширюється й на членів сімей іноземних трудящих. Також існує ще один важливий документ у цій сфері – Міжнародна конвенція про захист прав всіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей (ООН, 1990 р.). У ній зокрема розрізняється 8 категорій трудящих-мігрантів: прикордонний працівник, сезонний, моряк, зайнятий на стаціонарній прибережній установці, мігрант, чия праця пов’язана з переїздами, працюючий на проекті, працюючий за вільним наймом і не за наймом.

Та, на жаль, усі ці міжнародні нормативно-правові акти не ратифіковані Україною, тому не мають прямого впровадження. Проте, у них містяться міжнародні стандарти, які використовуються у світі на практиці. Як зазначають у Конфедерації вільних профспілок України, вітчизняного законодавства про внутрішню та зовнішню трудову міграцію у нас немає. Найголовніший закон, що регулює внутрішню міграцію – «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», який дає правові підстави працювати в різних регіонах України. Згідно з указом Президента, торік була розроблена Концепція Державного міграційної політики, але це – тільки плани на майбутнє. Мінсоцполітики зараз працює над проектом закону про зовнішню трудову міграцію. Виконавчий помічник представництва Міжнародної організації з міграції в Україні Анастасія Винниченко повідомила, що 23 жовтня 2012 року відбулося перше засідання робочої групи щодо цього законопроекту. [42]

До нього було чимало зауважень, зокрема, щодо того, що він має лише декларативний характер, фактично стосується лише сфери урегульованої міграції, яка і так достатньо регламентована. Дискусія серед експертів точилася довкола того, що необхідно враховувати усі категорії трудових мігрантів. Були й зауваження щодо термінології законопроекту та відповідності міжнародним стандартам. Цей документ ще має обговорюватися й допрацьовуватися.[43]

Слід також наголосити про необхідність проведення державою великої роботи щодо підписання двосторонніх угод з країнами, де є українські мігранти, оскільки ще далеко не з усіма країнами де присутня велика кількість українських мігрантів такі угоди укладені.

8. Забезпечення прав професійних спілок

Як зазначено в аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень «Щодо стану соціально-трудових відносин в Україні та основних напрямів їхнього реформування», відносини між найманими працівниками та роботодавцями характеризуються домінування останніх. Серед основних причин цього – низькі обсяги робочих місць на ринку праці, командно-авторитарна поведінка сучасного українського бізнесу та слабкість вітчизняного профспілкового руху.

В Україні, на відміну від Європи, була знищена традиція профспілкового руху. Всі звикли до формального членства, а так звані незалежні профспілки поки що не змогли стати достойною альтернативою офіційним. З радянського періоду залишилась і політизація профспілок.

На великих підприємствах та в державних установах домінують традиційні (пострадянські) профспілки, які в нових економічних умовах фактично продовжують виконувати притаманні їм ще з радянських часів функції «відділів соціального захисту» при адміністраціях та посередників у відносинах між роботодавцями та найманими працівниками. На думку експертів, обмеження виконанням лише такої ролі не дозволяє ефективно захищати інтереси людей праці. У той же час альтернативні, незалежні профспілки, які свідомо ставлять перед собою задачу відстоювання інтересів найманих працівників, продовжують залишатися нечисленними. Окрім того, їхня участь в процесі здійснення соціального діалогу ускладнюється жорсткими критеріями репрезентативності, встановленими статтями 5-7 Закону України «Про соціальний діалог».[44]

Крім того, часто такі вільні профспілки працюють в дуже складних умовах. Так, голова Вільної профспілки медиків України (ВПМПУ) Олег Панасенко зазначає, що на новостворені осередки цієї профспілки чиниться тиск. Ми створили профспілку у столичній поліклініці, приміщення якої хотіли забрати, – відзначає Олег Панасенко. – Нам вдалося відстояти будівлю: наші позови задовольнили суди, а Київрада на сесії ухвалила відповідне рішення. Попри такий успіх, працівників поліклініки змусили повернутися до старої профспілки.[45]

Про те, що на новостворені профспілки чинять тиск, скаржився й голова Запорізької обласної організації Конфедерації Вільних Профспілок України Сергій Чижов. Особливо гострою для осередків є проблема звільнень профспілкових активістів.

Також ускладнюється діяльність профспілок на підприємствах транснаціональних компаній в Україні. Як зазначає заступник Голови Федерації профспілок України Є.М.Драп’ятий, на підприємствах транснаціональних компаній (ТНК) в Україні поширюється зневажливе відношення до законодавства України та Конвенцій Міжнародної організації праці. За інформацією членських організацій Федерації профспілок України, на підприємствах ТНК поширено противоправну систему штрафів, практикується скрите і публічне залякування працівників, відбувається дискримінація осіб, які є членами профспілки.[46]

На міжнародній конференції «Діяльність транснаціональних компаній в Україні та визначення стратегії профспілок» підкреслювалось, що профспілкові організації зазнають тиск зі сторони адміністрації підприємств ТНК в Україні при створенні профспілкових організацій та ведення колективних переговорів. Відбувається дискримінація за ознакою членства в профспілці, на профспілкових активістів чиниться тиск і в подальшому їх здебільшого звільняють з роботи з надуманих причин.

Прикладами транснаціональних компаній, щодо яких відомі факти порушення прав профспілок, є міжнародні мережі гіпермаркетів «Ашан», METRO Cash&Carry та інші.[47]

Порушення прав профспілок на державних підприємствах – також поширене явище. Прикладом може бути тиск на вільну профспілку залізничників з, а саме на її харківський осередок з боку адміністрації державного підприємства «Укрзалізниця». Так, Голова Вільної профспілки Харківської вагонної дільниці № 1 «Південна залізниця» О. Амбросімов зазначає про те, що створюються серйозні перешкоди у користуванні приміщенням, де знаходиться профспілка, постійно здійснюється тиск на працівників Укрзалізниці, які є членами цієї профспілки, порушуються їх трудові права. А проти Голови цього осередку профспілки ініціюються судові справи за подання нібито неправдивої інформації щодо діяльності Укрзалізниці.[48] [49] [50]

Щоб покращити ситуацію у цій сфері, варто вжити заходи для посилення правових гарантій діяльності профспілок. Зокрема, посилити законодавчі норми, спрямовані на захист профспілкових лідерів, збільшити відповідальність роботодавців за порушення прав профспілок, забезпечити контроль за виконанням Конвенції МОП № 135. Також, можливо, є сенс внести у Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» норму, яка закріплює право Спільного представницького органу профспілок на представництво профспілок та їх об'єднань у засіданнях Кабінету Міністрів України, колегіальних органів міністерств, інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування.

9. Рекомендації

1) підвищити розмір допомоги по безробіттю до розміру прожиткового мінімуму, а також внести необхідні зміни до законодавства, які визначали б гарантії отримання цієї допомоги на цьому рівні;

2) зменшити високе безробіття передусім серед найбільш уразливих категорій населення, в першу чергу, молоді, людей передпенсійного віку, осіб з інвалідністю;

3) збільшити частку заробітної плати у ВВП та собівартості продукції;

4) гармонізувати мінімальну заробітну плату згідно з вимогами Європейської соціальної хартії, а також запровадити ефективний механізм індексації доходів;

5) забезпечити ефективне здійснення і диференціацію оплати праці в бюджетній сфері через застосування Єдиної тарифної сітки, усунути практику встановлення посадового окладу (тарифної ставки) працівника І тарифного розряду в розмірі, нижчому за визначений законом про оплату праці;

6) здійснити заходи щодо вдосконалення оплати праці в органах державної влади з метою покращення соціального захисту простих працівників, усунення системи прихованої заробітної плати, що встановлена призначенням різноманітних премій і доплат, які в більшій мірі залежать від лояльності до керівництва, ніж від продуктивності;

7) зменшити заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам у бюджетній сфері, а також здійснити заходи, спрямовані на зменшення заборгованості на підприємствах і організаціях усіх форм власності;

8) удосконалити систему безпеки праці з метою зменшення виробничого травматизму й професійних захворювань, у тому числі, шляхом удосконалення законодавства в цій сфері, а також здійснення профілактичних програм;

9) удосконалити контроль за дотриманням стандартів і вимог у сфері охорони праці; забезпечити швидке та ефективне розслідування випадків травматизму;

10) удосконалити державний контроль за дотриманням трудових прав, створення ефективних механізмів реагування на ці порушення;

11) укласти двосторонні договори в сфері працевлаштування та соціального захисту працівників-мігрантів з країнами, на території яких з метою працевлаштування перебуває значна кількість наших співвітчизників і з якими до сьогодні таких угод ще не укладено;

12) ратифікувати необхідні міжнародні документи, які посилюють захист працівників-мігрантів в сфері працевлаштування та соціального захисту;

13) забезпечити жорстке дотримання прав профспілок, сприяти становленню сильного незалежного профспілкового руху.

 

 

[1] Підготовлений М.Щербатюком УГСПЛ

[2] Українці назвали найбільшими проблемами країни безробіття і корупцію http://news.dt.ua/

[3] Чверть працездатних українців, або майже 40% від усіх працюючих громадян працюють без офіційного оформлення, тобто знаходяться в тіні. http://news.dt.ua/

[4] Чверть працездатних українців, або майже 40% від усіх працюючих громадян працюють без офіційного оформлення, тобто знаходяться в тіні. http://news.dt.ua/

[5] Вибухонебезпечний момент http://dt.ua/

[6] Закон про зайнятість населення не покращить ситуацію на ринку праці – експерт http://gazeta.ua/articles/business/440472

[7] Чверть працездатних українців, або майже 40% від усіх працюючих громадян працюють без офіційного оформлення, тобто знаходяться в тіні. http://news.dt.ua/

[8] Роботодавці пропонують вакансії з низькими зарплатами – Центр зайнятості Київської області http://economics.unian.net/ukr/detail/146401

[9] Вибухонебезпечний момент http://dt.ua/

[10] Екс-глава Мінекономіки Богдан Данилишин відзначає, що диференціація сукупних доходів на душу населення між окремими областями становить більше 3-х разів. http://news.dt.ua/

[11] Закон про зайнятість зменшить безробіття – Костриця http://zib.com.ua/ua/pda/10506.html

[12] Якібчук: 6 мільярдів кожен рік витрачається, а робочих місць не створюється, ці кошти десь діваються http://www.nfpu.org.ua/

[13] Профспілки не вірять у законопроект Тігіпка про працевлаштування молоді http://gazeta.ua/

[14] Профспілки звинувачують уряд в імітації розв’язання проблеми безробіття http://economics.unian.net/ukr/detail/129994

[15] Профспілки звинувачують уряд в імітації розв’язання проблеми безробіття http://economics.unian.net/ukr/detail/129994

[16] Профспілки не вірять у законопроект Тігіпка про працевлаштування молоді http://gazeta.ua/

[17] Нардепи ухвалили закон проти безробіття http://ukr.lb.ua/

[18] Закон про зайнятість населення не покращить ситуацію на ринку праці – експерт http://gazeta.ua/articles/business/440472

[19] На порозі потрясінь http://news.finance.ua/ua/~/2/0/all/2012/11/13/291157

[20] Предприниматели в Украине массово увольняют своих сотрудников http://www.segodnya.ua/

[21] За межею злиденності http://www.psv.org.ua/arts/Spetcvipusk/view-1248.html

[22] За межею злиденності http://www.psv.org.ua/arts/Spetcvipusk/view-1248.html

[23] Дані Державного комітету статистики http://www.ukrstat.gov.ua/

[24] Рівень оплати праці в Україні має бути справедливим http://www.fpsu.org.ua/

[25] Дані Державного комітету статистики http://www.ukrstat.gov.ua/

[26] Чи робить бюджетників багатшими індексація доходів? http://www.ac-rada.gov.ua

[27] Чи робить бюджетників багатшими індексація доходів? http://www.ac-rada.gov.ua/

[28] Звернення профспілки працівників освіти і науки http://osvita.ua/doc/files/news/323/32386/zvernennya-do-mikoli-azarova.pdf

[29] Чи робить бюджетників багатшими індексація доходів? http://www.ac-rada.gov.ua/

[30] Заборгованість по зарплаті в Україні наблизилася до мільярда http://news.dt.ua/

[31] Звернення профспілки працівників освіти і науки http://osvita.ua/doc/files/news/323/32386/zvernennya-do-mikoli-azarova.pdf

[32] Медпрацівники вимагають скасувати медичну реформу http://gazeta.ua

[33] Зарплатні борги шахтарям http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16740390

[34] Кількість перевірок зростає, а виробничий травматизм не знижується http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/article/16740452

[35] «Безлюдне» вугілля і закручування гайок http://dt.ua/ECONOMICS/bezlyudne_vugillya__i_zakruchuvannya_gayok-101887.html

[36] На підприємствах вугільної галузі спостерігається зниження виробничого травматизму і аварійності http://www.kmu.gov.ua/

[37] Обмежив перевірки – чекай росту травматизму http://www.fpsu.org.ua/

[38] Щорічно Україна через нещасні випадки на виробництві втрачає 30 мільярдів гривень http://www.fpsu.org.ua/

[39] Безпечна праця: Новий порядок, незмінні пріоритети http://www.psv.org.ua/arts/Ludina_i_pracia/view-877.html

[40] Чи робить бюджетників багатшими індексація доходів? http://www.ac-rada.gov.ua/

[41] Українські трудові мігранти потребують захисту профспілок http://www.kvpu.org.ua/

[42] Українські трудові мігранти потребують захисту профспілок http://www.kvpu.org.ua/

[43] Українські трудові мігранти потребують захисту профспілок http://www.kvpu.org.ua/

[44] Посилити правові гарантії діяльності профспілок http://kvpu.org.ua/

[45] Засідання Ради голів КВПУ: про проблеми і шляхи їх подолання http://www.kvpu.org.ua/

[46] Діяльність ТНК – під контроль профспілок http://www.fpsu.org.ua/

[47] Багатонаціональні компанії: рабство за наймом? http://www.fpsu.org.ua/

[48] Как руководство харьковского вагонного участва №1 нарушает закон http://vppz.org.ua/normative_acts_zakon.php

[49] Пресс-конференция "Судебные преследования как инструмент давления на СМИ и свободные профсоюзы" http://www.sq.com.ua/

[50] Залізничників не пустили до Києва на мітинг і погрожували звільненням, – Абросімов http://zaxid.net/

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори