MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

24. НАСИЛЬСТВО ЩОДО ЖІНОК ТА ДОМАШНЄ НАСИЛЬСТВО

07.03.2013   


[1]

У попередніх доповідях «Права людини в Україні» (2011, 2009-2010, 2008) інформація щодо ґендерно-обумовленого насильства подавалась переважно в контексті проблеми домашнього насильства, яке залишається розповсюдженим порушенням прав людини в Україні і в 2012 р. Однак 2012 р. був насичений подіями, що вказали на актуальність й інших форм ґендерно-обумовленого насильства, зокрема, фізичного та сексуального насильства щодо жінок поза сім’єю.

Питання термінології[2]

Декларація ООН (20.12.1993 р.) щодо викорінення насильства проти жінок надає засади визначення ґендерного насильства. Згідно зі ст. 1 Декларації насильство проти жінок розуміється як:

 «Будь-який акт насильства, здійснений за ознакою статі, якій завдає або може завдати фізичної, сексуальної чи психологічної шкоди або страждання жінкам, а також загрози здійснення таких актів, примус чи свавільне позбавлення волі як в громадському, так і в приватному житті».

Ст. 2 Декларації визначає, що міжнародна спільнота визнає загальний характер форм насильства проти жінок. Визначення містить (але не обмежується): фізичне, сексуальне і психологічне насильство, яке має місце як в сім’ї, так і в суспільстві включно з побиттям, сексуальним насильством проти дівчаток, насильство, пов’язане з посагом, зґвалтування в шлюбі; пошкодження жіночих статевих органів та інші традиційні практики, що завдають шкоди жінкам; позашлюбне насильство; насильство, пов’язане з експлуатацією, сексуальні домагання і залякування на роботі і в освітніх установах; примусові вагітність, аборти і стерилізація; торгівля жінками і примусова проституція; насильство з боку чи за потурання держави.

У програмах розвитку, зокрема Фонду народонаселення ООН, використовується наступне визначення, яке може бути застосоване в українських умовах:

«Ґендерне насильство – це насильство, яке стосується чоловіків і жінок, і жертвами якого переважно є жінки. Воно виникає як наслідок нерівних владних стосунків між жінками і чоловіками. Це насильство, яке спрямоване проти жінки, тому що вона жінка, чи непропорційно впливає на жінок. Воно стосується (але не вичерпується) фізичної, сексуальної і психологічної шкоди включно із залякуванням, стражданнями, примусом та/або позбавленням свободи в сім’ї чи в суспільстві взагалі. Це також стосується насильства, яке чинить чи не зупиняє держава».

(ФН ООН, Ґендерна тематична група, 1998)

 

Загальний стан ситуації навколо насильства щодо жінок

Насильство в сім’ї. Щороку кількість осіб, які перебувають на обліку в ОВС за вчинення насильства в сім’ї, зростає (табл.1,2).

 Табл. 1.

Рік

2010

 2011

6 місяців 2012

Усього осіб, які перебувають на обліку в міліції за вчинення насильства в сім’ї

104892

109468

111094

Кількість жінок

7212

7920

8283

Кількість чоловіків

97260

101105

102149

 

                              Табл. 2.[3]

Рік

Поставлено на облік в поточному періоді

Винесено офіційне попередження про неприпустимість вчинення насильства в сім’ї

Винесено захисних приписів

Виявлено осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені ст. 173-2 КУпАП

Кількість осіб, які оштрафовані

2010

44088

50750

2706

58209

29890

2011

87540

98597

5026

104039

67202

6 міс. 2012

47219

51363

2239

54719

30873

 

За даними Міністерства соціальної політики України[4] за 9 місяців 2012 р. надійшло 84 989 звернень щодо насильства в сім’ї, з них від жінок – 71 714. Кількість осіб, які перебувають на обліку з приводу вчинення насильства в сім’ї становить 110 057 осіб.

Фізичне та сексуальне насильство щодо жінок. 2012 р. ярко візуалізував проблему сексуального та фізичного насильства над жінками. Яскравим прикладом стала справа Оксани Макар (м. Миколаїв). Дівчину зґвалтували троє хлопців, після чого намагались спалити живцем. Одразу після повідомлення в міліцію підозрюваних затримали, але в подальшому двох з трьох підозрюваних відпустили. Такий перебіг подій викликав широкий резонанс в суспільстві. Громадська активність призвела до того, що справа була взята на контроль та по ній розпочалось досудове слідство. Макар померла 29 березня 2012 р.[5].

Іншою справою є випадок із Олександрою Поповою. В ході побутової сварки 18-річну дівчину жорстоко побив 22-річний гр. Косінов. У комі дівчина перебувала 72 дні. Ленінський суд м. Миколаєва засудив хлопця до 12 років позбавлення волі[6].

Справ щодо зґвалтування чимало. В період 2009-2011 до ОВС надійшло більше 7000 заяв та повідомлень про вчинення зґвалтування, однак кримінальних справ порушено 2071.[7] За 9 місяців 2012 р. ОВС зареєстровано 1584 таких заяв та повідомлень, з них порушено 440 кримінальних справ за вчинення злочину, передбаченого ст. 152 КК України «Зґвалтування», а відмовлено у порушенні кримінальної справи у 993 випадках. До суду ж направлено 363 справи.[8] За даними Державної судової адміністрації України[9] на початок 2012 р. у судах перебувало 263 справи за ст. 152 КК України, за 6 місяців 2012 р. надійшло ще 214 справ щодо зґвалтувань. Розглянуто 242 справи, з них у 207 постановлено вироки, засуджено 250 осіб.

Але ще більша кількість зґвалтувань залишається в тіні, тому що жінки бояться просити захисту, не в змозі самостійно протистояти насильству, а також тому, що не вірять, що діюча правова система їх захистить. А існуюча офіційна статистика підтверджує складність доведення таких справ до логічного завершення та встановлення покарання для кривдників у судах. Також і суспільство по різному сприймає такі прояви насильства. Чимало людей покладають провину за скоєне на потерпілу[10]. Зґвалтування в шлюбі не є додатковою кваліфікаційною ознакою і не розглядається як окремий злочин.

Проблемою є невміння фахівців, зокрема, соціальних працівників, а також самих потерпілих ідентифікувати проблему.

Показники щодо вбивства жінок, зґвалтування жінок та дівчат є в наявності, але їхня цифра не відображає реальної ситуації в суспільстві, так як дані збираються не за всіма показниками[11].

Сексуальне насильство проти дівчаток не розглядається як окрема проблема, а лише як загальна проблема насильства проти дітей.

Поширеним явищем в Україні залишаються і сексуальні домагання щодо жінок, зокрема на робочому місці. За 10 місяців 2012 р. на Національну «гарячу лінію» із запобігання насильству та захисту прав дитини звернулося 7 осіб (6 жінок, 1 чоловік), які скаржились на сексуальні домагання на робочому місці, в більшості це домагання «по вертикалі», тобто з боку начальства до свої підлеглих[12]. Однак офіційна статистика відсутня. Це пов’язано як із відсутністю ефективного законодавства у цій сфері (зокрема, неможливістю довести факт сексуального домагання), замовчуванням фактів, так і з існуванням сталих ґендерних стереотипів, внаслідок існування яких потерпілі не ідентифікують проблему і вважають сексуальні домагання «нормальним» явищем[13].

Булінг та інші види насильства. Поняття «булінг» (переслідування) відсутнє в національному законодавстві, відповідно, немає інформації про кількість осіб, зокрема жінок, які страждають від нього.

Дані про насильство серед жінок-мігранток та біженок взагалі відсутні. Інформації про кількість жінок в Україні, яким зроблені операції на статевих органах, немає.

Гендерне насильство, що вчиняється з боку або за потурання держави. Цей тип насильства до сьогодні знаходиться поза центром уваги і держави, і громадськості, тому шлях до розробки і реалізації практичних кроків в цій сфері ще тривалий.

Рекомендація Rec(2002)5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасницям щодо захисту жінок проти насильства, прийнята 30 квітня 2002 р., звертає увагу на необхідність криміналізації насильства, що вчиняється з боку або за потурання держави[14].

77. криміналізувати всі форми фізичного, сексуального та психологічного насильства, що здійснюються або допускаються державою або посадовими особами, незалежно від місця дії, але особливо в тюрмах і центрах утримання, психіатричних закладах тощо;

78. криміналізувати всі форми фізичного, сексуального і психологічного насильства, що здійснюються або допускаються в ситуаціях, коли відповідальність за те, що трапилося, може бути покладена на державу або на третю особу, наприклад, в інтернатах, будинках престарілих та інших установах.

Нові міжнародні документи та діяльність на міжнародному рівні. Підписання Україною в 2011 р. Конвенції Ради Європи № 210 про боротьбу та попередження насильства щодо жінок та домашнього насильства матиме позитивні наслідки для реалізації державної політики з протидії насильству. Конвенція містить положення щодо подолання як звичних форм насильства щодо жінок, як то фізичне, сексуальне насильство, переслідування, сексуальні домагання, домашнє насильство, так і таких проблем, що є не досить розповсюдженими, але існують в Україні, зокрема, жіночі обрізання, примусові шлюби, злочини «честі». У зв’язку з цим законодавство потребуватиме відповідного аналізу на відповідність положенням цієї Конвенції та значного доопрацювання.

07.06.2012 р. у Верховній Раді відбувся круглий стіл «Запобігання насильству: гармонізація українського законодавства із стандартами Ради Європи»[15], метою якого було з’ясування планів щодо її ратифікації, і який сприяв активізації роботи в напрямку підготовки коректного перекладу Конвенції[16], що є передумовою ратифікації. Зокрема, не існувало узгодженої позиції щодо перекладу словосполучення «domestic violence». Після надходження офіційного перекладу, Мінсоцполітики України отримало доручення Кабміну провести аналіз відповідності українського законодавства положенням Конвенції та в місячний термін підготувати зміни до законодавства (такий термін засвідчує нерозуміння проблематики та формальність у підході до ратифікації Конвенції та приведення законодавства у відповідність із її положеннями). Існуючі оцінки Міністерства юстиції України щодо відповідності українського законодавства положенням Конвенції №210 є неповними і потребують доопрацювання. Центром «Ла Страда-Україна» у вересні 2012 р. створено громадську експертну робочу групу з метою опрацювання питань відповідності законодавства України положенням нової Конвенцій № 210, вироблення рекомендацій по вдосконаленню законодавства і направлено пропозиції Міністерству соціальної політики щодо підтримки роботи та включення представників різних міністерств та відомств.

Питання насильства щодо жінок знайшли висвітлення у державній доповіді та доповіді неурядових організацій в рамках другого раунду Універсального періодичного огляду з прав людини в Раді ООН з прав людини[17]. Протягом заслуховування державної доповіді, що відбулась 24.10.2012 р., держави-учасниці сесії надали Україні ряд рекомендацій щодо поліпшення захисту прав людини в Україні, серед яких і поліпшення розслідування всіх актів насильства щодо жінок та домашнього насильства[18] .

План Дій Ради Європи для України на 2011-2014 рр.[19] включає проект, спрямований на попередження та боротьбу із насильством щодо жінок та підготовку до ратифікації Конвенції №210. На кінець 2012 р. розроблений план проекту, але реалізація не розпочата.

Законодавство України. У попередніх доповідях висвітлювалися проблеми законодавчого забезпечення протидії насильству в сім’ї[20]. У 2012 р. внесені зміни на рівні підзаконних нормативно-правових актів, однак суттєвих вдосконалень законодавства не було.

20.06.2012 р. Мінсоцполітики та МВС України прийняли спільний Наказ № 371/549 «Про внесення змін до наказу Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту і Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2009 р. № 3131/386»[21]. Новим Наказом Інструкція щодо порядку взаємодії управлінь (відділів) у справах сім'ї, молоді та спорту, служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді та відповідних підрозділів органів внутрішніх справ з питань здійснення заходів з попередження насильства в сім'ї технічно приводиться у відповідність із положеннями адміністративної реформи. Зокрема слова «Міністерство України у справах сім'ї, молоді та спорту» замінюються словами «Міністерство соціальної політики України», «управління(відділи) у справах сім'ї, молоді та спорту» замінюються на «структурні підрозділи, відповідальні за реалізацію державної політики щодо попередження насильства в сім'ї». Наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 10.07.2012 р. за № 1158/21470.

04.07.2012 р. Кабінетом Міністрів України видано Розпорядження № 430-р «Про внесення змін до плану заходів з проведення Національної кампанії “Стоп насильству!” на період до 2015 року»[22], а 11.07.2012 р. прийнято Постанову № 617 «Про внесення змін до Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї або реальну його загрозу»[23]. Однак ці зміни також є технічними і не стосуються змісту ані Порядку розгляду заяв та повідомлень про вчинення насильства в сім’ї, ані Плану заходів з проведення кампанії «Стоп насильству!», а лише нових назв уповноважених структур.

Мінсоцполітики 17.09.2012 видано Наказ № 581 «Про затвердження рекомендацій щодо проведення щорічної акції «16 днів проти насильства»[24]. У ньому із назви всесвітньої акції зникло слово «ґендер» (акція стосується саме подолання ґендерного насильства). Такий підхід Мінсоцполітики може бути пов’язаний із існуючими анти-ґендерними рухами у країні та побоюваннями викликати критику з їх боку. І підтверджує намагання Мінсоцполітики, який є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, уникнути висловлення офіційної позиції щодо ґендерної політики держави. Основними завданнями Акції «16 днів проти насильства» у 2012 р. є привернення уваги громадськості до актуальних для українського суспільства проблем подолання насильства в сім’ї, протидії торгівлі людьми та жорстокого поводження з дітьми, гендерного насильства та забезпечення рівних прав жінок і чоловіків; активізація партнерського руху органів державної влади, державних закладів, громадських організацій до проблем насильства в сім’ї та захисту прав жінок в Україні; проведення інформаційних кампаній з метою підвищення обізнаності населення України з питань попередження насильства в сім'ї, жорстокого поводження з дітьми, формування свідомості всіх верств населення щодо нетерпимого ставлення до насильства; проведення місцевих або регіональних заходів, громадських слухань з питань попередження насильства в сім’ї, гендерного насильства та торгівлі людьми; підтримання представників соціальних закладів щодо популяризації соціального ефекту, результатів від звернення за допомогою при насильстві; сприяння утвердженню ненасильницької ідеології в українському суспільстві.

За інформацією Мінсоцполітики України у 2012 р. було відновлено роботу щодо вдосконалення Закону України «Про попередження насильства в сім’ї», розроблено проект Закону у новій редакції та передано на розгляд Кабміну[25]. Станом на 01.11.2012 р. законопроект із зазначеної тематики Кабміном не вносився на розгляд Верховної Ради України. Громадських обговорень з цього приводу не було організовано.

31.05.2012 р. Кабміном схвалено Концепцію Державної цільової соціальної програми підтримки сім’ї до 2016 р.[26], в якій серед іншого відзначається актуальність проблеми насильства в сім’ї, що призводить як до розлучень, так і є однією з передумов поширення злочинності в суспільстві[27]. В Концепції зазначено, що особлива небезпечність насильства в сім’ї полягає в тому, що від нього страждають діти, які потерпають від насильства і спостерігають за його проявами, а у майбутньому – застосовують негативний досвід у власній сім’ї. Насильство в сім’ї є суспільною проблемою, яка повинна розв’язуватися на рівні держави. Згідно із затвердженою Концепцією Програму підтримки сім’ї до 2016 р. передбачено виконати за трьома напрямами – формування позитивного іміджу сім’ї; формування у молоді свідомого ставлення до шлюбу, народження бажаних дітей; забезпечення соціального супроводження сімей, які опинились у складних життєвих обставинах, та сімей, які перебувають у зоні ризику щодо потрапляння у такі обставини, з метою збереження сім’ї, запобігання вилученню дітей із сім’ї, протидії насильству в сім’ї, надання необхідних соціальних послуг шляхом проведення ефективної превентивної роботи. До впровадження Програми мають бути залучені органи державної влади та місцевого самоврядування, громадські організації. Фінансування Програми планується здійснювати за рахунок коштів державного та місцевих бюджетів, інших джерел. Станом на 01.11.2012 р. проект Програми не виносився на громадські обговорення.

Проблемою українського законодавства залишається відсутність визначення ґендерного насильства. Нормативно-правові акти, спрямовані на захист жінок від інших форм насильства, не розроблялися.

Слабкий інституційний механізм попередження насильства в сім’ї як передумова порушення прав людини. Проблеми руйнування інституційного механізму були відображені у попередніх доповідях[28] та у розділах Доповіді щодо прав жінок та протидії торгівлі людьми. У 2012 р. відбулись чергові зміни на рівні Мінсоцполітики України. Департамент сімейної політики було переформатовано у Департамент ґендерної політки та оздоровлення дітей, а Департамент з усиновлення та захисту прав дитини – у Департамент сім’ї та дітей, до якого увійшло Управління сімейної політики (питання протидії насильства в сім’ї). Однак питання насильства щодо жінок залишаються взагалі поза увагою.

Через слабкий інституційний механізм та слабку взаємодію органів та установ, на які покладаються завдання із реалізації державної політики щодо попередження насильства в сім’ї, подолання гендерної дискримінації виникають проблеми із ефективністю діяльності в цій сфері, і зокрема, захисту жертв насильства. Існує проблема розбіжностей та неузгодженості у статистиці органів та установ, на які покладається здійснення заходів з попередження насильна в сім’ї, зокрема Мінсоцполітики та МВС України (кожен орган веде свою власну звітність, яка не узгоджується одна з іншою). Відсутня система постійного навчання співробітників ОВС, суддів, соціальних працівників щодо чинних положень законодавства у сфері подолання насильства в сім’ї, гендерного насильства. У 2012 р. збільшилась кількість випадків заперечення насильства в сім’ї як порушення прав людини[29]. Через слабкість інституційного механізму щодо попередження насильства в сім’ї відсутнє адекватне реагування на ці рухи з боку держави.

Не працюють корекційні програми роботи з кривдниками, запроваджені законом з 2009 р. На них направляється дуже мала кількість осіб, серед яких тільки невеликий відсоток їх проходить. Так, згідно із статистикою МВС за 9 місяців 2012 р. на проходження корекційних програм направлено ____ кривдників (в 2011 р. спрямовано 3742 особи)[30]. За даними Мінсоцполітики таких осіб 2414, з них 569 пройшли такі програми (у 2011 р. 4240 осіб направлено, 396 пройшли такі програми).

Стан надання допомоги потерпілим від насильства. Закон «Про попередження насильства в сім’ї» не передбачає обов’язковості створення кризових центрів. Вони мають створюватися місцевими державними адміністраціями за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади, але порядок визначення потреб регіону відсутній. Фактично відсутнє фінансування діяльності у сфері попередження ґендерно обумовленого насильства, зокрема, надання допомоги постраждалим від такого насильства. Це призводить до невиконання положень законодавства. Як результат – збільшення кількості скарг на бездіяльність та дії різних органів влади, які надходять на Національну «гарячу лінію» із запобігання насильству та захисту прав дитини. За 9 місяців 2012 р. на неї звернулися 8001 осіб, з них 68,8 % жінок та 31,2 % чоловіків. 12,3 % з усіх дзвінків складають дзвінки щодо насильства в сім’ї, з них: 51,9 % – фізичне насильство, 35,0 % – психологічне насильство, 7,6 % – економічне насильство та 5,5 % – сексуальне насильство. 0,8% від загальної кількості дзвінків пов’язані з екстреними випадками вчинення домашнього насильства.

За даними МВС протягом 2010 – 6 місяців 2012 рр. ОВС видано направлень для проходження реабілітації у спеціалізованих установ 390 жертвам насильства в сім’ї (табл. 3).

                                                                                                                           Табл. 3[31]

Рік

2010

 2011

6 місяців 2012

Кількість жертв насильства в сім’ї, яких направлено до спеціалізованих установ для реабілітації

114

170

106

За даними Мінсоцполітики[32] кількість осіб, які охоплені соціальними послугами з приводу насильства в сім’ї за 9 місяців 2012 р. становить 9593 особи (розбивка за статтю та віком відсутня). Моніторинг спеціалізованих закладів для постраждалих від насильства в сім’ї[33] показав, що у багатьох випадках жертв не ідентифікують саме як постраждалих від насильства, і відносять до категорії «складні життєві обставини».

Порушення прав осіб, які страждають від насильства в сім’ї. Насильство в сім’ї зачіпає багато прав людини, зокрема, право на життя, бути вільним від нелюдського поводження, на повагу до приватного життя, особисту недоторканність та ін. Постраждалі від насильства стикаються із подвійним порушенням прав, в т.ч. через нереагування та низьку ефективність діяльності з боку органів державної влади, що мають повноваження захищати громадян від насильства в сім’ї. За 9 місяців 2012 р. на Національну «гарячу лінію» надійшло близько 200 скарг на неефективність чи бездіяльність органів державної влади. Основна частина скарг стосується системних порушень з боку працівників ОВС (71,2 %): нереагування на скарги та виклики, наголошуючи при цьому, що насильство в сім’ї – проблема окремої сім’ї і не потребує вирішення правоохоронними органами, захист прав агресора (чоловік є співвласником будинку або батьком дитини, тому його затримання, арешт, винесення захисного припису може порушити його права), «зависаючі» виклики залишаються взагалі без реагування, а у разі фізичного насильства поза увагою залишається інші форми насильства, особливо психологічне. 7,1 – скарги на Міністерство охорони здоров’я, 10,6 – Мінсоцполітики, 5,1 – Мінюст. Приклади скарг, що надходять на Національну «гарячу лінію»:

 «Жінка страждає від фізичного насильства з боку чоловіка вже 13 років. Є дитина 11 років. Жінка намагається втекти від чоловіка, але він її знаходить та живе з нею насильно. Міліція не хоче нічого зробити, бо він має право жити разом з дитиною. Що робити?»

 «Жінка живе з чоловіком 3 роки. Є дитина маленька. Чоловік почав підіймати руку на дружину та дочку. Що робити? Вона вже зверталася до міліції, але міліція не реагує. Кажуть, що це легкі тілесні ушкодження та нехай вони розлучаються»

 «Я живу з чоловіком у громадянському шлюбі 1,5 роки. Спочатку в нас були стосунки, як у казці, але потім все змінилося – він почав часто вживати алкоголь і принижувати мене, інколи, навіть бив. Я зверталася у міліцію, але мені сказали, що це мої сімейні проблеми і, щоб я розбиралася сама. Скажіть, що мені робити?»

Проблемою залишається захист прав осіб, які страждають від домашнього насильства, але формально не підпадають під ознаки членів сім’ї згідно із Законом України «Про попередження насильства в сім’ї». Мова йде про колишнє подружжя, родичів, які не проживають разом. Працівники ОВС формально підходять до таких справ, не використовуючи інших норм законодавства з метою захисту прав жертв такого насильства.

«В діях гр. М. ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 173-2 КУпАП України (вчинення насильства в сімї, невиконання захисного припису або не проходження корекційної програми), вбачаються формально. Так, відповідно до чинного законодавства України М. до передбаченої відповідальності не може бути притягнутий, оскільки він спільного господарства з М. не веде, побутом ви не пов’язані та не маєте взаємних прав морального та матеріального характеру.

Водночас повідомляємо, що при наявності будь-яких претензій цивільно-правового характеру до М., відповідно до ст.ст. 297, 299 Цивільного кодексу України, Ви маєте право звернутись до місцевого суду щодо вирішення питання про захист гідності, честі та недоторканності Вашої репутації».

 Із відповіді Управління громадської безпеки ГУМВС України у Луганській області по скарзі на факт насильства.

Права жертв насильства в сім’ї порушуються і в судах України. Жертви насильства в сім’ї, які зазнали легких тілесних ушкоджень або побоїв чи мордування, мають самостійно звертатися до суду в порядку приватного обвинувачення. В більшості випадків такі особи самостійно складають заяву, що має відповідати вимогам, встановленим щодо обвинувального висновку, який як правило складається слідчими та прокурорами, що мають юридичну освіту. Не дивно, що постраждалі від насильства роблять помилки у таких заявах. Судді досить формально ставляться до таких справ, не пояснюючи жертвам насильства в сім’ї помилки складеної заяви, та відмовляють у її прийнятті і відкритті провадження по справі[34]. При розгляді справ, пов’язаних із вчиненням насильства в сім’ї в порядку кримінального провадження, призначені вироки є досить легкими або умовними (звільнення від відбування покарання з випробуванням)[35]. У 2012 р. розгорівся скандал навколо засудження Ровеньківським міським судом Луганської області до 1-го року і 3-х місяців позбавлення волі колишнього капітана міліції, який жорстоко вбив свою дружину – старшого лейтенанта міліції, а їх малолітнього сина викинув на узбіччя дороги[36]. Такий неадекватний вирок суду першої інстанції сколихнув Україну[37]. Апеляційний суд Луганської області відмінив рішення першої інстанції та виніс вирок – довічне ув’язнення[38].

Позитивним зрушенням у суспільстві є поява розуміння, що насильство є не лише проблемою кризових сімей, але й заможних, сімей працівників правоохоронних органів, висвітлення цієї тематики у ЗМІ (наприклад, скандал з небожем Г.Герман[39]).

Діяльність громадських організацій щодо подолання ґендерно-обумовленого насильства. Громадські організації виступають ключовими суб’єктами діяльності із подолання насильства в сім’ї в Україні. 2012 р. діяльність в основному була зорієнтована на надання допомоги жертвам такого насильства, зокрема моніторинг спеціальних закладів та установ, в якіх надають допомогу постраждалим від насильства в сім’ї[40], робота Національної «гарячої лінії» із запобігання насильству та захисту прав дитини, консультанти якої надають інформаційні, психологічні та правові консультації. Абоненти звертаються також для отримання консультацій щодо вирішення психологічних проблем, проблем міжособистісних стосунків, протидії насильству та жорстокому поводженню з дітьми, встановлення опіки над дітьми, розлучення та пов’язаних з цим питань, ґендерної дискримінації тощо. Національна «гаряча лінія» є ефективним механізмом надання соціальної допомоги, а також перенаправлення осіб, постраждалих від насильства. На супроводі Центру «Ла Страда - Україна» у 2012 р. перебуває 15 справ щодо насильства в сім’ї та ґендерного насильства (психологічна та вторинна правова допомога, сприяння у наданні тимчасовому притулку тощо). У 9 справах надано вторинну правову допомогу. У 2012 р. за допомогою Центру «Ла Страда - Україна» було підготовлено та направлено першу від України скаргу до Європейського суду захисту прав людини від імені Наталії М. та її малолітнього сина (порушення їх права та норм Конвенції – ст.ст.3, 8, 13 та 14).

Оскільки система надання допомоги постраждалим від насильства в сім’ї є недосконалою, громадські організації у 2012 р. ініціювали кілька проектів із розробки оптимальної моделі надання допомоги та захисту жертвам насильства в сім’ї. МБФ «Українська фундація громадського здоров’я» продовжив реалізацію проекту «Свобода від насильства: Розширення прав та можливостей дівчат і жінок у складних життєвих обставинах»[41]. У 2012 р. розроблено проект програми для дівчат (14-18 років) та жінок, які пережили насильство або належать до групи ризику, який буде апробований у м. Києві, з подальшим доопрацюванням на основі пропозицій експертів – учасників програми[42].

Український жіночий фонд разом із Центром «Ла Страда - Україна» розпочав реалізацію проекту «Надання допомоги жертвам насильства в сім’ї та попередження розповсюдження домашнього насильства», метою якого є підтримка громадських організацій (в 10 регіонах), що надають послуги жертвам насильства в сім’ї та створення уніфікованої методології із надання допомоги жертвам насильства[43]. МФВ в рамках Програми «Верховенство права» підтримав декілька проектів, спрямованих на підвищення спроможності громадських організацій надавати послуги жертвам насильства в сім’ї та посилення правових можливостей самих жінок, які зазнали насильства в сім’ї[44].

Громадські організацій вчергове приєднались до щорічної Всесвітньої компанії «16 днів проти ґендерного насильства», яка у 2012 р. проходить під гаслом «Від миру вдома до миру у всьому світі»[45].

У 2012 р. громадські та міжнародні організації в Україні брали участь у реалізації всеукраїнського соціального проекту «Давай разом!», який був приурочений до Євро 2012. В його рамках реалізовувалась кампанія «Червона Картка», для привернення уваги до соціальних проблем, в т.ч. домашнього насильства, сексуальної експлуатації, зневаги до прав жінок тощо. Червону картку цим негативним явищам показали відомі українські спортсмени та зірки шоу-бізнесу: футболіст А.Шевченко, стронгмен В.Вірастюк та співачки А.Лорак і Гайтана.

Серйозною проблемою у роботі громадських організацій є нестабільне фінансування та відсутність фінансової підтримки з боку органів державної влади та місцевого самоврядування.

Рекомендації [46]

1. Провести аналіз національного законодавства України у сфері протидії ґендерному насильству на його відповідність міжнародним стандартам, зокрема, положенням нової Конвенції Ради Європи про боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством. На основі отриманих результатів розробити та внести комплексні зміни до національного законодавства, особливо у частинах визначення ґендерного насильства, попередження, протидії та надання послуг жертвам. Розробити та прийняти окрему програму з попередження ґендерного насильства в Україні.

2. Прийняти державні стандарти щодо надання послуг та організації попереджувальної роботи у сфері протидії насильству в сім’ї на національному рівні, які вже в цілому розроблені спільно з громадськими та міжнародними організаціями.

3. Підтримувати з боку держави роботу «гарячих ліній», створення притулків та центрів допомоги для жінок щодо допомоги у випадках порушення прав жінок, ґендерної дискримінації, ґендерного насильства, зокрема, насильства в сім’ї, торгівлі людьми, які працюють на базі неурядових організацій.

4. Розробити положення щодо державного замовлення від громадських організацій послуг, спрямованих на попередження насильства в сім’ї, надання допомоги жертвам.

5. Звернути увагу правоохоронних органів на обов’язкове реагування на ситуації насильства в сім’ї, свідками яких є діти, своєчасного реагування та вжиття спеціальних заходів щодо попередження насильства в сім’ї.

6. Ввести у програми підвищення кваліфікації працівників ОВС, суддів, соціальних працівників, медиків тематику щодо подолання ґендерного насильства в сім’ї.

7. Забезпечити можливість впровадження корекційних програм для осіб, які вчинили насильство в сім’ї на місцевому рівні, через підготовку кадрів для такої роботи та залучення більшого кола організацій до такої роботи, окрім кризових центрів.

8. Створити при Міністерстві соціальної політики міжвідомчу робочу групу щодо адаптації українського законодавства до положень Конвенції Ради Європи про боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством, до складу якої мають увійти представники Міністерства внутрішніх справ, Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції, Міністерства освіти та науки, молоді та спорту України, Міністерства охорони здоров’я, Генеральної прокуратури, Державної міграційної служби України, народні депутати України, науковці, незалежні експерти, представники громадських та міжнародних організацій.

9. Розробити та запровадити навчальні програми щодо формування ненасильницької моделі поведінки серед дітей та молоді через заклади середньої та вищої освіти.

10. Проводити постійні інформаційні та просвітницькі кампанії серед широкої громадськості, спрямовані на подолання гендерного насильства в Україні

11. Узгодити ведення статистики органами та установами, на які покладено завдання щодо реалізації державної політики з попередження насильства в сім’ї.

 

[1] Розділ підготовлений фахівцями Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда – Україна» – К.Левченко, М.Євсюковою, Т.Бугаєць, О.Калашник, К.Черепахою, І.Мидловець, Є. Степанюк, Інформаційно-консультаційного жіночого центру – О. Сусловою

[2] Механізм моніторингу та протидії ґендерному насильству і дискримінації (Аналітичний звіт) / За заг. ред. О.Суслової – К.: СПД Москаленко О.М., 2009 – с. 10 –11

[3] Таблиці зведені на підставі статистичних даних МВС України.

[4] Лист від Департаменту сім’ї та дітей Міністерства соціальної політики України від 18.10.2012 р. № 3223/0/57/12-зв

[5]http://rbc.ua/

[6] http://ua.for-ua.com/ukraine/2012/09/17/174239.html

[7] Лист від Департаменту інформаційно-аналітичного забезпечення МВС України від 22.10.2012 р. №16,1К-197 зі

[8] Там само

[9] Лист від 23.10.2012 р. № інф/К-238/12

[10] Чому суспільство вважає, що жертви зґвалтування самі в цьому винні? /

http://pravda.com.ua/columns/2012/03/31/6961852

[11] Статистичні дані Міністерства внутрішніх справ, Державної судової адміністрації України часто не узгоджуються між собою.

[12] За даними Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда-Україна»

[13] Дані Інформаційно-консультативного жіночого центру

[14] Механізм моніторингу та протидії ґендерному насильству і дискримінації (Аналітичний звіт) / За заг. ред. О.Суслової – К.: СПД Москаленко О.М., 2009 – с. 58

[15]http://la-strada.org.ua/ucp_mod_news_list_show_292.html ;  http://portal.rada.gov.ua/

[16] Офіційний переклад Конвенції 210 з’явився в липні 2012 р.

[17] Посилання на доповідь на сайті Ла Страда

[18] http://ohchr.org/EN/HRBodies/UPR/Pages/Highlights24October2012am.aspx

[19] http://coe.kiev.ua/uk/DPAInf(2011)17E%20Action%20Plan%20Ukraine.pdf

[20] http://helsinki.org.ua/index.php?r=a1b7

[21] http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/z1158-12

[22] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/430-2012-%D1%80

[23] #n2

[24] http://mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article?art_id=144533&cat_id=138973

[25] http://portal.rada.gov.ua/

[26] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/325-2012-%D1%80

[27] Але програма мала бути затверджена ще на початку 2011 р., оскільки термін дії попередньої закінчився в 2010 р. Протягом двох років такої програми в країні не було

[28] http://helsinki.org.ua/index.php?id=1332334988 ; http://helsinki.org.ua/index.php?id=1298365038

[29] http://pokrov.lviv.ua/?p=2601 ; http://pokrov.lviv.ua/?p=1291

[30] Звіт про стан протидії насильству в сім’ї за 6 місяців 2012 р. та 12 місяців 2011 р. МВС України. Дані щодо кількості осіб, які пройшли корекційні програми отримати не вдалось.

[31] Згідно із статистикою Міністерства внутрішніх справ України

[32] Лист від Департаменту сім’ї та дітей Міністерства соціальної політики України від 18.10.2012 р. № 3223/0/57/12-зв

[33] Здійснений у 2012 р. Центром «Ла Страда-Україна» спільно з Мінсоцполітики при підтримці AVON. Мета моніторингу –отримати інформацію про спеціалізовані заклади та установи, які діють у різних регіонах країни, адже саме до них консультанти Національної «гарячої лінії» із запобігання насильству та захисту прав дитини перенаправляють абонентів, які телефонують з різних областей, чи потребують притулку у Києві. Моніторинг дав можливість зрозуміти реальну ситуацію із наданням притулку, можливості надання і отримання допомоги. Моніторингові візити здійснені до 50 закладів та установ.

[34] Судовий розгляд справ, пов’язаних з вчиненням насильства в сім’ї в Україні: проблеми відповідності міжнародним стандартам та шляхи вдосконалення. Науково-практичний посібник для суддів / Євсюкова М.В., Хриcтова Г.О., Шаповалова О.А. та ін. / За заг. Ред.. Шаповалової О.А., Павлиш С.О. – К., 2011. – с. 110-111

[35] Там само, с. 105

[36] http://ntn.ua/uk/news/courts/2012/06/21/8172

[37] http://tsn.ua/

[38] http://lot.lg.ua/

[39] Олег Бокала жорстоко побив свою вагітну дружину, двох дівчат, які заступились за жінку та працівника міліції – жінку-слідчу. Щодо Бокала було порушено кримінальну справу за ч. 4 ст. 296 КК України – хуліганство [http://zik.ua/ua/news/2012/07/23/360083]

[40] http://la-strada.org.ua/ucp_mod_news_list_show_301.html

[41] http://healthright.org.ua/project9_1

[42] http://healthright.org.ua/node/221

[43] #2012_violence

[44] http://irf.ua/

[45] http://gender.at.ua/news/2012-12-10-1047

[46] Рекомендації минулих доповідей залишаються актуальними.

 

 Поділитися