пошук  
версія для друку
07.03.2013

27. ПРАВА ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

   

1.    Деякі загальні проблеми

Необхідність реформування Української Конституції існувала та існує по сьогоднішній день, у тому числі й в питаннях, що стосуються регулювання проходження військової служби та статусу військовослужбовців. На нашу думку, формулювання ч. 2 ст. 65 Конституції України[1], де зазначено: «Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону» є некоректним. Це пов’язано з тим, що слово «відбувають» більше відображає проходження військової служби як важкий обов’язок, тягар, покарання і не повинно стосуватися військової служби. У зв’язку з цим, з Основного Закону, на жаль, починається уявлення про військову службу не як про особливий вид державної служби, а як про певну аномалію суспільного життя.

У зв’язку з цим, з точки зору юридичної техніки, формулювання «Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону», яке закріплене у ч. 2 ст. 65 Основного Закону України необхідно під час реформування Конституції України змінити на інше: «Громадяни України проходять військову або альтернативну (невійськову) службу відповідно до закону», оскільки слово «проходять» у цьому контексті та сучасному розмінні більш узгоджується з цивілізованими формами проходження військової служби, а також конкретизувати, що її проходять саме громадяни України. (У Росії, наприклад, має місце інша ситуація: в її Конституції[2] чітко вказано, що військову службу проходять громадяни Російської Федерації, але поточним законодавством дозволяється проходити військову службу й іноземцям. На некоректність такої ситуації звертається увага у відповідній літературі[3]).

Таким чином, слово «проходити» найбільш чітко узгоджується з процесом проходження військової служби в сучасній демократичній державі, а тому повинно використовуватися як у Конституції України, так і в поточному законодавстві.

Що стосується необхідності закріплення у ч. 2 ст. 65 Конституції України не тільки військової, але й альтернативної (невійськової) служби, то вона обумовлена тим, що останню необхідно розглядати не тільки як право, але й як обов’язок. Це пов’язано з тим, що альтернативна (невійськова) служба здійснюється громадянином України, який має відповідні підстави, при виникненні необхідності реалізації військового обов’язку. У цьому разі мається на увазі, що громадянин, який повинен проходити військову службу та релігійні переконання якого суперечать цьому, має право на заміну виконання зазначеного обов’язку альтернативною (невійськовою) службою, тобто у такого громадянина є вибір варіанту поведінки. Але після такого вибору та реалізації права замість військової проходити невійськову службу, громадянин України виконує саме обов’язок, що безпосередньо пов’язаний з існуванням військового обов’язку та який замінює останній.

У частині 1 статті 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу»[4] прямо вказано, що така служба запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов’язку перед суспільством. П. М. Рабінович із цього приводу слушно зазначає, що у разі проходження альтернативної (невійськової) служби громадянин від виконання обов’язку не звільняється, а лише відбувається «перекваліфікація» обов’язку, тобто заміна іншим[5]. Крім цього, на підтвердження цієї тези, необхідно навести припис частини 3 статті 43 Конституції України[6], де зазначено, що не вважається примусовою працею альтернативна (невійськова) служба. Тобто проходження альтернативної (невійськової) служби за юридичною природою можна вважати правом-обов’язком.

Крім того, хотілося б звернути увагу на те, що Дисциплінарний статут Збройних Сил України у статті 4 містить положення про те, що військова дисципліна зобов’язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів; бути пильним, зберігати державну та військову таємницю; додержуватися визначених військовими статутами правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних учинків.

Слід підкреслити, що Основний Закон нашої держави у статті 3 закріпив, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Виходячи з того, що Дисциплінарний статут є одним із важливих актів, що безпосередньо регулює питання військової дисципліни, обов’язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг, доречним було б доповнити статтю 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України положенням про те, що військова дисципліна також зобов’язує кожного з військовослужбовців поважати права і свободи, честь і гідність інших військовослужбовців, ставитися з повагою до індивідуальності кожного.

Підґрунтя цієї пропозиції також складає те, що військова дисципліна – це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, установлених військовими статутами та іншим законодавством України, тому закріплення вищезазначеного положення сприятиме більш повному уявленню про те, які питання охоплює військова дисципліна та зменшить деякий відсоток кількості випадків нестатутних відносин.

Наприкінці необхідно відзначити, що також пильної уваги потребують і питання, що виникають через ліквідацію військових судів та військових прокуратур. Залишається відкритим питання про вживання відповідних термінів (військовий прокурор, військова прокуратура) у законодавстві. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури», що прийнятий 18 вересня 2012 року, набирає чинності 1 грудня 2012 року[7], змінив у Статуті внутрішньої служби Збройних Сил України, Статуті гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, Дисциплінарному статуті Збройних Сил України, Законі України «Про Військову службу правопорядку Збройних Сил України» слова «військовий прокурор» на «відповідний прокурор». Останній термін вводить плутанину з приводу того, що мається на увазі під «відповідним»?

2.    Оснащення озброєнням та військовою технікою Збройних Сил України як фактор забезпечення національної безпеки та створення умов для додержання прав людини та громадянина

У сучасних умовах розвитку людської цивілізації найактуальнішою проблемою світової спільноти та будь-якої окремо взятої держави постає комплексна, складна та багатогранна проблема безпеки. З огляду на це більшість сучасних держав світу приділяють суттєву увагу вищевказаній проблемі, вживаючи відповідні заходи та вирішуючи необхідні питання в середині держави задля створення необхідних та достатніх передумов щодо забезпечення власної національної безпеки. Крім цього, з метою забезпечення світової та власної безпеки, окремо взяті суверенні держави діють шляхом узгодженої та об’єднаної волі з іншими державами світу в цьому напрямі.

Проблема національної безпеки для України також була та є доволі актуальною та вагомою. У зв’язку з цим, Українською державою вживаються певні заходи щодо її забезпечення. У сучасних умовах існує відповідна правова база, яка являє собою систему нормативно-правових актів, що регламентують широкий діапазон питань, безпосередньо пов’язаних із забезпеченням національної безпеки України, яку започатковує Конституція України як Основний Закон держави та суспільства. Саме в рамках указаної нормативно-правової бази Українська держава організує, вибудовує та реалізує власну сучасну політику, спрямовану на забезпечення національної безпеки.

Проте, незважаючи на це, проблем у сфері забезпечення національної безпеки нашої держави у сучасних умовах більш ніж достатньо. Це пов’язано із багатьма об’єктивними та суб’єктивними факторами, а також із тим, що ця проблема є комплексною та такою, що охоплює всі сторони державного та суспільного життя. Тобто її вирішення має бути забезпечено діяльністю всіх структур державного механізму, зусиллями суспільства, а також активною позицією окремо взятого індивіда. Крім того, вказана проблема за визначенням не може бути раз і назавжди розв’язана, а потребує наполегливої, цілеспрямованої та копіткої праці, спрямованої на постійне забезпечення та вирішення різноманітних питань безпеки, прогнозування ймовірних та можливих випадків виникнення нових факторів небезпеки та їх попередження, а також подолання або мінімізації негативного впливу факторів, що вже існують.

На сьогодні існують реальні та потенційні загрози національній безпеці України, які проявляються у спробах створення і функціонування незаконних воєнізованих збройних формувань та намагання використати в інтересах певних сил діяльність військових формувань, у нарощуванні іншими державами поблизу кордонів України угрупувань військ та озброєнь, які порушують співвідношення сил, у небезпечному зниженні рівня забезпечення військовою технікою та озброєнням нового покоління Збройних Сил України, інших військових формувань, що загрожує зниженням їх боєздатності, у накопиченні великої кількості застарілої та не потрібної для Збройних Сил України військової техніки, озброєння, у незадовільному рівні соціального захисту військовослужбовців, громадян, звільнених з військової служби, та членів їх сімей.

І хоча державна політика у сфері національної безпеки спрямована на прискорення реформування Збройних Сил України та інших військових формувань з метою забезпечення їх максимальної ефективності та здатності давати адекватну відповідь реальним та потенційним загрозам Україні, на посилення контролю за станом озброєнь та захищеності військових об’єктів та на забезпечення соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей[8], реальний стан національної безпеки України залишається достатньо вразливим.

Про такий уразливий стан свідчить низка факторів. Оцінку про те, що стан озброєнь Збройних Сил України наближується до критичної межі, оприлюднили експерти Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння у газеті неофіційної інформації «Народний оглядач» ще у 2008 році[9]. Ще тоді у Сухопутних військах 93% озброєнь і військової техніки вже вичерпали свій ресурс. У Повітряних силах з 172 літальних апаратів, які входять до складу Об’єднаних сил швидкого реагування – найбільш боєздатного компоненту Повітряних сил України, небоєздатні – 62, тобто 37%. У Військово-морських силах з 10 надводних кораблів Воєнно-морських Сил України зі складу об’єднаних сил швидкого реагування повністю технічно справних немає. Міністерство оборони України повідомляло, що до кінця 2007 року стали непридатними до використання 70-80% основної номенклатури ракетно-артилерійського озброєння, близько 50% винищувачів і літаків-розвідників, 60% бомбардувальників, 20% штурмовиків від їх штатної кількості.

Вже тоді зазначалося, що до кінця 2011 року українські Збройні Сили наблизяться до межі свого існування як функціональна структура. Тому одразу постало питання негайного переозброєння Збройних Сил України».

На думку експерта, можливим виходом з ситуації, що склалася, є терміновий, реалістичний і незалежний від відомчих інтересів аналіз потреб української армії щодо переозброєння. Після цього – перегляд пріоритетів розвитку оборонно-промислового комплексу з відповідним їх узгодженням з програмами розвитку озброєнь для Збройних Сил України. Надалі – реалізація пріоритетних програм переозброєння Збройних Сил України з активним залученням передових технологій із закордону шляхом організації спільних підприємств і залучення провідних світових компаній до створення зразків озброєної воєнної техніки для Збройних Сил України. Найперспективнішим у цьому плані вважався розвиток контактів на європейському напрямі.

Тим часом, за даними Центру досліджень армії, конверсії і роззброєння, на переозброєння української армії Міністерство оборони планує витратити в 2009-2011 роках 2,4 млрд. доларів. У 2009 році витрати на модернізацію, закупівлю нових озброєнь і військової техніки мають становити 600 млн. У 2010-му ці витрати повинні сягати близько 800 млн., а в 2011 р. – близько 1 млрд. доларів. «Така ситуація створює сприятливі умови для розвитку широкої кооперації вітчизняного оборонно-промислового комплексу з країнами НАТО. Така співпраця може забезпечити отримання нових технологій і залучення інвестицій українськими підприємствами оборонно-промислового комплексу. Вже зараз почалося активне просування європейців в оборонно-промисловий сектор України. Найяскравішим прикладом є проект зі створення корвета для Воєнно-Морських Сил України, в якому близько 40% комплектуючих поставлятимуться європейськими компаніями», - зазначив експерт[10].

Начальник Наукового центру Сухопутних військ доповідав: «у 2006—2010 рр. на озброєння тільки сухопутних військ надійшло понад 400 одиниць озброєної військової техніки. Перелік номенклатури вражає — від комплексного тренажера для екіпажа танка Т-64Б до окулярів нічного бачення ОНБ-300 і пожежної автоцистерни АЦ-40. Та скільки не перелічуй, ключова думка не зміниться: не тільки у сухопутних військах, а й в усю українську армію загалом за два останні десятиліття не надійшло жодного зразка озброєної військової техніки, що стратегічно впливало б на обороноздатність країни. Можливо, тому в українській армії активно закуповують лише те, що можуть виробляти на цей момент: до 2015 р. для Сухопутних військ заплановано закупити понад 300 од. і модернізувати понад 240 од. бронетехніки. Такі ємні закупівлі бронетехніки навряд чи можна вважати нормою, при тому, що, за оцінками військових фахівців, тільки п’ята частина бойових літаків і четверта частина бойових вертольотів, які перебувають на озброєнні у Збройних Силах України, взагалі здатні піднятися у повітря (!). А справних зенітно-ракетних комплексів менше половини»[11].

Чи можна взагалі в такій ситуації стверджувати, що країна має адекватну протиповітряну оборону, здатна відбити потенційну агресію? Крім того, спеціалісти стверджують, що на 2016 рік у Збройних Силах України не залишиться жодної придатної для використання авіаційної ракети або ракети для комплексів ППО. Взагалі, ресурс ремонтопридатності і, відповідно, модернізації бойових літаків, на думку військових фахівців, до 2020 року буде вичерпаний. Доки Україна бере на озброєння пожежні автоцистерни (що не відомо, як стосуються обороноздатності) та шини, інші держави купують літаки, ракети і сучасні комплекси ППО[12].

«Біла книга», що вийшла у лютому 2011 року, констатує: за останні п’ять років у Збройних Силах України не завершено цілої низки запланованих робіт. Зокрема, оптимізації системи управління Збройними Силами і створення Єдиної автоматизованої системи управління. Модернізовано лише вісім (14,4%) бойових літаків із 55 запланованих, не виконано заходів з оновлення 21 і закупівлі одного зенітно-ракетного комплексу С-300, двох літаків Ан-70 і 14 радіолокаційних станцій «Пелікан». Залишається низьким рівень справності більшості літаків (24%), вертольотів (36%), кораблів та суден забезпечення (7%).

Модернізація бойових вертольотів поки що залишається мрією. Та й ніде не було даних про виділення ресурсів на ці потреби. Скажімо, сусідня Польща прийняла рішення модернізувати 16 МіГ-29 із 32 наявних повітряних машин. Отже, навіть за неглибоку модернізацію Варшава викладе 3 млн. дол. на літак. Що стосується винищувальної авіації Збройних Сил нашої держави, то серйозне поліпшення тактико-технічних характеристик потребує не менш як 4-5 млн. дол. на кожен МіГ-29. Запланований на 2012 рік держбюджет справді вселяв певний оптимізм. І в частині переозброєння, у тому числі загальна сума на ці потреби має перевищити 2,8 млрд. грн., або 350 млн. дол. — для наочності. Але й тут Україна, порівняно з іншими державами, — аутсайдер. Згадаймо знову сусідню Польщу: протягом останніх десяти років вона збільшила витрати на переозброєння із 700 млн. дол. до 1,76 млрд. дол. у 2010 році. До речі, це майже весь український оборонний бюджет — за основним, гарантованим фондом. На купівлю озброєння та військової техніки Швеція планує витратити у 2012 р. 1,36 млрд. дол. Варто звернути увагу на таку деталь: держава, яка, на відміну від України, не перебуває на перетині геополітичних інтересів великих світових гравців, витрачає на зброю майже вчетверо більше. Україна, хоч і збільшила оборонні витрати, поки що не може змагатися навіть із маленькою Чехією, що витрачає на закупівлю нових оборонних систем 450—500 млн. дол. на рік. І тільки трохи у 2012 році наша країна має шанс випередити Білорусь, яка спрямовує на ці потреби щорічно до 150 млн. дол..[13]

У свою чергу, слід констатувати, що у 2011 році головний інспектор Міністерства оборони України в інтерв’ю журналу «Військо України» зазначив, що 90 відсотків озброєної техніки Збройних Сил України є морально та фізично застарілими. Він акцентував увагу на тому, що за 19 років незалежності на озброєння прийнято лише 93 нових та модернізованих зразків озброєної воєнної техніки, що були створені на вітчизняних підприємствах оборонно-промислового комплексу. При цьому кількісний показник всього обсягу нової озброєної воєнної техніки не перевищує 10 відсотків, інші 90 відсотків – є застарілими[14].

Вважається, що «армія за 20 років існування незалежної України значно розгубила колишній авторитет у суспільстві і залишається непопулярним інститутом держави (притому що з-поміж решти інститутів держави армії традиційно довіряють більше). 20 років фінансування за залишковим принципом призвели до її очевидної деградації, відпливу професійних кадрів, які не вірять у перспективи розвитку оборонного сектору, низької привабливості контрактної служби. Не тільки технічний стан, а й бойову виучку, морально-бойовий дух в армії експерти оцінюють значно нижче від необхідних для адекватного реагування на сучасні виклики та загрози»[15].

Але незважаючи на вказані вище (ніби то позитивні) наміри, сприятливі умови та прогнози, у травні 2012 року Міністр оборони України під час засідання колегії оборонного відомства визнав критичний стан озброєнь і військової техніки в українській армії. «Стан озброєння і військової техніки безпосередньо впливає на рівень боєготовності Збройних Сил України. Тому питання відновлення технічного стану озброєння і військової техніки стоїть дуже гостро», – зазначив він. За його словами, нинішній стан озброєння і військової техніки Збройних Сил України оцінюється як критичний і характеризується швидкими темпами скорочення терміну їхньої технічної придатності. Більше половини зразків озброєної воєнної техніки потребують модернізації та оновлення[16].

Однак зовсім протилежно з цього приводу обговорювану ситуацію прокоментував директор Департаменту фінансів Міністерства оборони, який зазначив, що у 2012 році бюджетні призначення на відновлення і ремонт озброєної воєнної техніки збільшені у 2,4 рази і становлять 708 млн. грн. Крім того, за його словами, за рахунок ефективного використання бюджетних коштів удалося додатково спрямувати на ці цілі 111,2 млн. грн., що дозволить у 2012 році провести значний обсяг робіт з відновлення озброєння та військової техніки. Зокрема, планується відновити та відремонтувати 53 літаки, 30 вертольотів, 14 зенітно-ракетних комплексів, 14 бойових кораблів, 274 одиниці озброєння та військової техніки загальновійськової номенклатури тощо[17].

Після чого за інформацією Міністерства оборони України «за перші п’ять місяців 2012 року після відновлення та ремонту у війська вже надійшли 11 бойових літаків, 6 вертольотів, 8 зенітно-ракетних комплексів. Ще 6 літаків проходять модернізацію на державних підприємствах оборонно-промислового комплексу»[18].

Але такий своєрідний звіт цілком точно спростовано. «Міноборони щорічно заявляє про те, що на озброєння приймаються 5-7 зразків зброї і техніки на рік. У 2011 році, згідно з офіційними даними, нібито здійснився «прорив» – прийняли відразу 10 нових зразків. Але Україна – специфічна країна, тут прийняття на озброєння зовсім не означає, що ці зразки з'являться у військах в найближче десятиліття. У той же час, те, що реально надходить до підрозділів (нехай і дрібними партіями, а то і у вигляді одиничних зразків) – це різні тренажери, другорядне обладнання, пристосування, або як у Воєнно-Морських Силах – рятувальні засоби. Тобто те, що не впливає кардинально на боєздатність армії. Це потрібні військовим засоби, але вони не є стратегічно важливими видами озброєнь. Простіше кажучи, ці «нові зразки» прикрашають статистику, але не армію[19].

Слід також звернути увагу на те, що у 2011 році вже втратила чинність Державна програма розвитку озброєння та військової техніки в Збройних Силах України на період 2006-2011 рр., і по цей час не прийнято акту, який би регламентував розвиток такого озброєння. Але українські державні органи влади такий стан речей, як здається, цілком улаштовує, оскільки у вересні 2012 року Уряд України підписав Протокол між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про внесення змін до Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємні поставки озброєння, військової техніки та надання послуг у військово-технічній галузі[20].

Більш того, Порядок проведення Міністерством оборони України розрахунків з виконавцями робіт з відновлення та ремонту озброєння і військової техніки Збройних Сил від 14 жовтня 2009 року скасовано у серпні 2012 року по незрозумілим причинам. Невже озброєння та в ійськова техніка української армії не потребує оновлення та ремонту? І по цей час не прийнято акту, що регулював би відносини у цій сфері.

Проведений аналіз стану озброєння та військової техніки у Збройних Силах України стосується лише тільки одного напряму, виконання якого відбивається на стані національної безпеки та оборони України, напряму, здійснення якого державна політика у сфері національної безпеки поставила перед собою – це посилення контролю за станом озброєнь та захищеності військових об’єктів. І, на жаль, навіть ще не вдаючись у подробиці, вже можна мати уявлення та зробити відповідні висновки про стан армії в Україні, про стан національної безпеки України, про спроможність захистити свої державні кордони, а також створити реальні умови для забезпечення прав і свобод людини та громадянина.

3.    ЩОДО ВІДСТРОЧКИ ВІД АРМІЇ

У нашій державі створено відповідну систему підготовки юнаків до оборони держави у випадку агресії. Але не всі громадяни можуть пройти таку підготовку у встановлений термін, тому що життя багатогранне і не передбачуване. Законодавець це врахував і надав призовникам можливість та право брати відстрочку від армії за сімейними обставинами, за станом здоров'я, для здобуття освіти і для продовження професійної діяльності. Це, безперечно є одним із тих багаточисельних кроків, які України необхідно здійснити, щоб бути демократичною, соціальною та правовою державою.

Проте необхідно зазначити, що на законодавчому рівні створені перешкоди для належної реалізації права громадян на надання відстрочки щодо призову на строкову військову службу. Зокрема, виникають на практиці проблеми щодо надання таких відстрочок для українських громадян, які здобувають вищу освіту у закордонних вищих навчальних закладах. Питання полягає у тому, що у частині 8 статті 17 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» встановлено, що відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються у вищих навчальних закладах з денною формою навчання, у тому числі під час здобуття наступного вищого освітньо-кваліфікаційного рівня вищої освіти.

Як видно, вказана норма не конкретизує, про які вищи навчальні заклади йдеться: українські чи закордонні. Проте наявність припису, що міститься у частині 9 цієї статті (право на відстрочку від призову на строкову військову службу для здобуття освіти також мають громадяни України, які в рамках міжнародних договорів України навчаються у навчальних закладах інших держав), указує на те, що у частині 8 маються на увазі лише українські вищі навчальні заклади. Саме тому, особа, що здобуває освіту закордоном за власні кошти і не в рамках міжнародних договорів України формально-юридично не має права на відстрочку від призову.

У той же час, заради справедливості слід зазначити, що у вищезазначеному Законі є норма, яка дозволяє у випадках, не передбачених Законом, надавати відстрочки громадянам. Зокрема, у частині 15 статті 17 Закону вказано, що у випадках, не передбачених цим Законом, відстрочка від призову на строкову військову службу може бути надана призовникам згідно з рішеннями призовної комісії Автономної Республіки Крим, обласних та Київської міської призовних комісій за поданням районних (міських) призовних комісій.

Тому для урегулювання питання щодо надання відстрочки громадянам України, які навчаються у вищих навчальних закладах іноземних держав, необхідно частину 8 статті 17 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» викласти у такій редакції: «відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються у вищих навчальних закладах України або іноземної держави з денною формою навчання, у тому числі під час здобуття наступного вищого освітньо-кваліфікаційного рівня вищої освіти».

4.  ЩОДО ПОРУШЕННЯ ВИБОРЧИХ ПРАВ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

В українській законотворчій практиці вже склалась погана традиція ухвалювати виборчі закони напередодні виборів. Не виключенням у цьому випадку став Закон України № 4061-VI «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року, опублікований у газеті «Голос України» 10 грудня 2011 року. Тобто цей Закон було ухвалено менш ніж за рік до проведення чергових виборів народних депутатів (28 жовтня 2012 року). Стосовно права військовослужбовців строкової служби вільно взяти участь у голосуванні він не містить жодних революційних перетворень. Частина 3 статті 6 Закону майже повністю відтворює статтю 217 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України. Проте при ухваленні виборчого Закону його автори не розібрались з військовою термінологією і зазначили: «Для забезпечення умов для вільного волевиявлення військовослужбовцям строкової служби в день голосування надається відпустка для участі в голосуванні не менш як на чотири години». Але відпустка їм не надається, а натомість повинно бути надано звільнення, як вказано у статті 217 Статуту (для забезпечення вільного волевиявлення військовослужбовцям строкової служби в день виборів надається звільнення не менш як на чотири години). Тобто законодавець замість терміну «звільнення» у виборчому Законі використав термін «відпустка», що не відповідає і положенням статті 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, де проведено розмежування між звільненням, відпусткою та відрядженням.

Тому виборче законодавство необхідно привести у відповідність шляхом вилучення терміну «відпустка», коли йдеться про надання можливості військовослужбовця здійснити своє громадянське право на волевиявлення, натомість уживати термін «звільнення» і не допускати такої підміни понять. Адже звільнення, відпустка та відрядження мають різне підґрунтя, строки, мету та підстави надання.

З цього приводу слід зазначити, що коли проходили вибори Президента України, військовослужбовцям надавали звільнення, щоб вони мали змогу проголосувати. Як з цього приводу зазначав Івано-Франківський тижневик «Репортер», «заздалегідь складається графік звільнення військових підрозділів, щоб усі військовослужбовці мали змогу виявити свою волю в обранні глави держави», «Потрібно наголосити на тому, що вже кілька виборів поспіль усі солдати та офіцери голосують на загальних виборчих дільницях. Ніяких закритих виборчих дільниць на території військових частин не існує. У цьому вбачається прояв демократичного розвитку нашого суспільства і армії зокрема». Керівництво деякими військовими частинами підкреслило, що «подеколи доводиться чути про нібито тиск на солдатів та офіцерів стосовно того, за кого вони повинні голосувати. Та це не так. Усім, без винятку, солдатам строкової служби, незалежно від їхніх досягнень, порушень військової дисципліни чи інших факторів, які зазвичай впливають на отримання звільнення в місто, були надані записки про звільнення терміном на чотири години. При цьому не контролюється, як і куди вони підуть. Адже брати чи не брати участь у виборах – справа сумління кожного громадянина. Хоче людина взяти участь у виборах – будь ласка. Ми не вимагаємо якихось свідчень того, що солдат відвідав виборчу дільницю чи ні»[21].

Що стосується забезпечення Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України рівних умов для вільного волевиявлення військовослужбовців строкової служби в день голосування, то він містить й виключення з цього питання. Зокрема, у статті 217 Статуту вказано, що для забезпечення вільного волевиявлення військовослужбовцям строкової служби в день виборів надається звільнення не менш як на чотири години, крім тих військовослужбовців, які призначені до складу добового наряду. Але далі зазначається, що голосування військовослужбовців, які несуть службу в наряді, проводиться у вільний від несення цієї служби час. Насправді, таке врегулювання цього питання не забезпечує можливість реалізувати своє виборче право вказаним особам. У зв’язку з цим існує необхідність більш чіткої (імперативної) регламентації цього питання.

Проте ситуація, що визиває надзвичайне хвилювання та виражає повний нігілізм, полягає у тому, що у частині 6 статті 3 Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» зазначено, що військовослужбовці строкової служби, громадяни України, що проживають за кордоном, а також особи, визнані судом недієздатними, та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, вважаються такими, що не належать до жодної територіальної громади та не мають права голосу на місцевих виборах. Частина 7 статті 18 того ж Закону, регламентує, що у військових частинах (формуваннях) виборчі дільниці не утворюються. Військовослужбовці, які мають право голосу на відповідних місцевих виборах згідно зі статтею 3 цього Закону, голосують на звичайних виборчих дільницях, розташованих за межами військових частин (формувань).Не викликає сумніву, що названі положення порушують норми Основного Закону України, а саме статті 69, 70, 71, 21,22 та 24.На те, що Закон України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» має низку положень, що мають ознаки неконституційності, звертали увагу члени Венеціанської комісії від України, представники багатьох політичних сил, заступник голови Центральної виборчої комісії, голова Комітету виборців України та ін. Отже, слід констатувати, що в умовах сьогодення виборче законодавство, яке постійно влада коригує під себе, залишається вкрай недопрацьованим, у тому числі й в аспекті дотримання прав військовослужбовців. 

5.   ПРОБЛЕМА КОРУПЦІЇ У ЗБРОЙНИХ СИЛАХ УКРАЇНИ

Крім згадуваних вище проблем озброєння та військової техніки, неузгодження на законодавчому рівні права громадян на відстрочку, порушення виборчого права військовослужбовців, ще необхідно звернути увагу на одне з жахливих та пагубних явищ – корупцію.

На сьогоднішній день корупція є однією з найбільших загроз для будь-якої держави, яка прагне бути демократичною, правовою та соціальною. Слід погодиться з В. В. Черепановим, який абсолютно правильно зауважив, що «зародження корупції як негативного явища властиво суспільству, яке знаходиться під впливом влади і грошей»[22]. Таке явище як «корупція» порушує права, свободи та законні інтереси громадян, підриває соціальну справедливість, правопорядок, негативно впливає на економічний розвиток держави і, зрештою, «вбиває» у ньому моральне, культурне, правове, законне начало. На жаль, сьогодні корупція пронизує всі сфери суспільного і державного життя низки держав. Не є виключенням і Україна.

За останні роки Україна суттєво погіршила свій рейтинг порядності – із 99 місця у 2006 році до 146 (зі 187) – в 2009 році. Згідно з черговим звітом міжнародної правозахисної організації Transparency International щодо рівня корупції у світі «Барометр глобальної корупції – 2009» Україна посіла останнє місце серед «нових незалежних держав». У 2010 році Україна продемонструвала незначну тенденцію до поліпшення рівня корупції в державі. Про це свідчить індекс сприйняття корупції, який складається організацією Transparency International, показник 2,4 проти 2,2 в 2009 році (з 10-ти можливих балів) дуже далекий від бажаного результату. Transparency International вважає будь-який результат, який нижче трьох балів, «ганьбою для нації, яка змушена жити в тотально корумпованій державі». Крім того, зараз немає жодної гарантії, що боротьба з корупцією не буде використовуватися чинною владною командою як інструмент зведення рахунків з політичними опонентами або привід для звуження демократичних прав і свобод[23]. У 2011 році Україна зайняла 152 місце в індексі сприйняття корупції, який складений міжнародною правозахисною організацією[24]. Проте Прем’єр-міністр України спростовує названу вище інформацію і ставить під сумнів достовірність даних, за якими роблять висновки експерти названої вище організації[25].

У цій частині доповіді буде йтися про деякі причини корупції, причини її виникнення саме у Збройних Силах України (як військовому формуванні, на яке відповідно до Конституції України покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності), законодавчому закріпленні запобігання такого явища і шляхах удосконалення правового регулювання зазначеного питання.

Існує величезна кількість причин, які породжують корупцію у вказаному сегменті державного апарату. Враховуючи рівень правової культури суспільства, вважаємо за необхідне, в першу чергу до їх числа віднести непорядність, відсутність моральних засад у певних військовослужбовців, які у тому числі займають важливі посади. Крім того, в цьому ж контексті слід указати на те, що у багатьох випадках простежується байдуже ставлення до конституційного обов'язку проходити військову службу, до присяги на вірність Українському народові, до військової форми одягу, до військових звань, до військової дисципліни, до позитивних військових традицій.

Крім цього до причин корупції у Збройних Силах України належить конфлікт інтересів, під яким Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» розуміє протиріччя між особистими інтересами особи і його службовими повноваженнями, наявність якого може впливати на об'єктивність або неупередженість прийняття рішень, а так само на вчинення або не вчинення дій під час виконання наданих їй службових повноважень.

Причиною корупції у Збройних Силах України так само може бути безконтрольність вищих осіб (міністр оборони України, військово-політичне керівництво Збройними Силами України, адміністративне керівництво Збройних Сил України, начальник Генерального штабу, безпосереднє військове керівництво). Йдеться про те, що їх контроль повинен носити постійний, в крайньому випадку, регулярний характер, бути максимально всеохоплюючим (роти, батальйони, дивізії), він повинен бути об'єктивним і голосним, а найважливіше – результативним (за результатами контролю повинні бути вжиті відповідні заходи).

І, звичайно, не саме останнє місце у цьому випадку займають дискреційні повноваження. Наприклад, відповідно до пункту 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України «у разі непокори або опору підлеглого командир зобов'язаний застосувати всі передбачені законами та військовими статутами примусові заходи аж до арешту винного та притягнення його до кримінальної відповідальності». Зазначена норма, будучи диспозитивною, надає (в цьому випадку) командиру право вибирати будь-яке покарання для винного. Чи варто говорити про те, що воно може бути явно неадекватно і непропорційно вчиненому порушенню (проступку, злочину).

Іншим прикладом дискреційних повноважень може служити пункт 45 зазначеного Статуту, яким передбачено, що «у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку, командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а при необхідності – покласти дисциплінарне стягнення». Слід констатувати, що зазначену «необхідність» командир визначає самостійно, на свій розсуд.

Чітко дискреційні повноваження виражені в пунктах 48-52, 62, 68, 69 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, у яких зазначені дисциплінарні стягнення, які покладаються на пересічних (матросів), сержантів (старшин), на пересічних (матросів) військової служби за контрактом, на сержантів (старшин) строкової військової служби, військовослужбовців-жінок, на прапорщиків (мічманів), на офіцерів. Вибір таких стягнень варіюється від простого зауваження до позбавлення відповідного звання. «Проміжними ланками» серед них є догана, сувора догана, зниження на одне звання та ін.

Дискреційними є повноваження командирів (начальників) щодо покладення дисциплінарних стягнень на підлеглих рядових (матросів), сержантів (старшин) строкової служби та служби за контрактом, на прапорщиків (мічманів), на підлеглих офіцерів. Повноваження командира відділення, заступника командира взводу, старшини роти, командира взводу, командира роти (корабля 4 рангу), командира батальйону (корабля 3 рангу), командира окремого батальйону (корабля 2 рангу), командира полку (корабля 1 рангу), командира дивізії щодо покладення дисциплінарних стягнень відрізняються різноманітністю. Командир може обійтися застосуванням простого зауваження, може попередити про неповну службову відповідність, а може призначити позачергово в наряд (пункти 53-61, 63-67, 70-74).

Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції»[26] від 7 квітня 2011 року визначає основи запобігання та протидії корупції в публічній та приватній сферах, відшкодування внаслідок учинення корупційних правопорушень збитків, шкоди, поновлення порушених прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Крім цього, Закон установлює обмеження щодо використання службового становища, сумісництва з іншими видами діяльності, отримання подарунків, роботи близьких людей і ін. Як заходи запобігання корупції Закон передбачає організацію проведення спеціальної перевірки, порядок проведення якої затверджується Президентом України; проведення фінансового контролю; наявність кодексів поведінки; врегулювання конфлікту інтересів; проведення антикорупційної експертизи проектів нормативно-правових актів.

Необхідно констатувати, що тільки реальне проведення зазначених заходів є необхідним і дієвим методом у боротьбі з корупцією. Особливу актуальність у цьому контексті набуває проведення відповідних перевірок. Для порівняння поглянемо на динаміку результатів таких перевірок за 5 років. Так, у 2007 році за результатами перевірок щодо дотримання військовими посадовими особами вимог Закону України «Про боротьбу з корупцією» працівниками військових прокуратур складено і направлено до суду 259 протоколів про вчинення військовими посадовими особами корупційних правопорушень. Більшість зазначених правопорушень полягала у використанні командирами підлеглих військовослужбовців не за призначенням, для задоволення особистих потреб. Крім цього, військовими прокуратурами до суду з обвинувальним висновком направлено близько 1000 кримінальних справ, з яких понад 300 - про злочини в сфері економіки і шахрайстві[27].

У 2012 році (коли вже військові прокуратури ліквідовані) особовим складом підрозділів по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби правопорядку за перше півріччя 2012 року: складено 35 протоколів про вчинення адміністративних корупційних правопорушень, що становить 38% від загальної кількості протоколів, складених спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією, з яких: за результатами судових розглядів прийнято 28 судових рішень; до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу притягнуто 18 посадових осіб, закрито 10 адміністративних справ за відсутністю складу правопорушення. Усього у першому півріччі 2012 року за вчинення адміністративних корупційних правопорушень стосовно військовослужбовців і працівників Збройних Сил України складено 92 протоколи[28].

Однак така статистика не повною мірою відображає реальний стан справ, оскільки велика кількість таких злочинів і корупційних діянь не виявляються правоохоронними органами. «Не всі правопорушення відображаються офіційною статистикою (залишаються латентними). А дані, які вдається отримати для аналізу, мають досить уривчастий характер і частіше ставляться до рівня судимості, а не до рівня злочинності»[29].

Але за даними кримінологів, навіть рівень судимості за скоєння військових службових злочинів залишається великим, а у відносних показниках збільшується. Вчинення таких дій істотно підриває боєготовності військ, а також значно знижує авторитет і довіру до військової служби в очах як суспільства, так і самих військовослужбовців, не сприяє належному проходженню такої служби, дотриманню прав і свобод військовослужбовців.

Закон приділяє увагу питанням участі громадськості у заходах щодо запобігання та протидії корупції, відповідальності за корупційні правопорушення, усунення наслідків корупційних правопорушень, контролю і нагляду за виконанням законів у сфері запобігання та протидії корупції.

У свою чергу, зазначений Закон дає визначення таким основоположним поняттями як корупція, корупційне правопорушення та ін. Так, під корупцією розуміється використання особою (суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення) наданих їй службових повноважень і пов'язаних з ними можливостей з метою отримання неправомірної вигоди або прийняття обіцянки/такої пропозиції такої вигоди для себе або інших осіб або відповідно обіцянку/пропозицію або надання неправомірної вигоди особі (суб'єкту відповідальності за корупційні правопорушення) або за його вимогу іншим фізичним чи юридичним особам з метою відхилення цієї особи до протиправного використання наданих їй службових повноважень і пов'язаних з ними можливостей.

На відміну від українського законодавства, у Росії Федеральний Закон «Про протидію корупції» дає інше визначення корупції. Зокрема, він встановлює, що корупція – це зловживання службовим становищем, дача хабара, отримання хабара, зловживання повноваженнями, комерційний підкуп або інше незаконне використання фізичною особою свого посадового становища всупереч законним інтересам суспільства і держави в цілях отримання вигоди у вигляді грошей, цінностей, іншого майна або послуг майнового характеру, інших майнових прав для себе або для третіх осіб або незаконне надання такої вигоди вказаній особі іншими фізичними особами.

Абсолютно логічною є думка українських учених про те, що визначення корупції у відповідному Законі України є вкрай невдалим, оскільки фактично відсилає нас до такого терміну як «неправомірна вигода». Під останньою, згідно з Законом розуміється «грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги ... які без законних на те підстав обіцяють, пропонують». Ці вкрай небезпечні конструкції можуть навести на думку про те, що для кваліфікації достатнім є встановлення факту надання (прийняття) таких обіцянок (пропозицій). З формальної точки зору це так. Але довести це буде практично неможливо. Така конструкція створює і небезпека конфлікту, відзначають учені, статті 364 Кримінального кодексу України «Зловживання владою або службовим положенням» зі статтею 368 Кримінального кодексу України «Одержання хабара». Обидві ці статті передбачають відповідальність за корисливі протиправні дії, які фактично стали наслідком зловживання владою або службовим становищем[30].

Корупційним правопорушенням є умисне діяння, що містить ознаки корупції, вчинене особою (суб'єктом відповідальності за корупційні правопорушення), за який законом установлена кримінальна, адміністративна (стаття 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення), цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність. Слід зазначити, що Кримінальний кодекс України не передбачає такого складу злочину, іменоване «корупція». Цивільний кодекс України так само не оперує таким поняттям.

До суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення відповідний Закон відносить: осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (Президент України, Голова Верховної Ради України, Прем'єр міністр України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань та інші особи), особи, які прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, експерти) і ін.).

Однак слід зазначити, що, відносячи військових посадових осіб Збройних Сил України до суб'єктів відповідальності за корупційні правопорушення, необхідно в статті Закону, де позначені основні терміни, дати визначення зазначеним особам. Адже по суті не зовсім зрозумілим видається, хто саме відноситься до зазначеної категорії осіб. Таке твердження виходить з того, що ні Закон України «Про Збройні Сили України» від 6 грудня 1991 року, ні Закон України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24 березня 1999 року, ні Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року не оперують такою категорією як «військова посадова особа Збройних Сил України».

Хоча у примітки 1 статті 423 Кримінального Кодексу України зазначено, що під військовими службовими особами розуміються військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують такі обов'язки за спеціальним дорученням повноважного командування. Але це є спеціальною нормою у кримінальній галузі, тому поняття військової посадової особи повинно бути закріплено у базовому, безпосередньо регулюючому військову сферу, нормативному акті.

У зв'язку з цим вважаємо за необхідне уточнити, що цей термін застосовується саме до Збройних Сил України та інших військових формувань.

На невідповідність Закону України «Про засади запобігання та протидії корупції» та Кримінального кодексу України звертає увагу і В. Я. Тацій. Вчений вказує, що Закон не узгоджується з багатьма чинними нормами Кримінального кодексу України щодо відповідальності за злочини корупційної спрямованості, а окремі його положення не тільки є незрозумілими, а іноді і відверто помилковими як з точки зору їх змістовного викладу, так і з боку законодавчо-технічного оформлення, формулювання і структурування[31].

На конфлікт термінів звертає увагу і В. Гаращук. Автор зазначає, що в Кримінальному кодексі України йдеться про службову особу, у Кодексі України про адміністративні правопорушення - про посадову особу, у Законі України «Про засади запобігання та протидії корупції» згадується і службовець, і посадовець. Справа в тому, що Кримінальний кодекс України 2001 року відмовився від терміну «посадова особа», замінивши його словосполученням «службова особа», тоді як адміністративне законодавство абсолютно вірно використовує обидва терміну, розрізняючи їх. Службова особа може і не бути посадовою особою, тоді як посадова особа - це службовець (службова особа) з ширшими, ніж звичайний службовець, повноваженнями[32]. У нашому випадку слід ще раз підкреслити, що Закон України «Про засади запобігання та протидії корупції» передбачає поняття «військове посадова особа Збройних Сил України», що так само вимагає уточнення.

Наприкінці необхідно звернути увагу на те, що за інформацією щодо виконання вимог антикорупційного законодавства у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України за перше півріччя 2012 року зазначається, що найбільш поширеними правопорушеннями, за якими військовослужбовці та працівники Збройних Сил України притягувалися до адміністративної відповідальності є: порушення обмежень щодо використання службового становища — 37; пропозиція або надання неправомірної вигоди — 2; порушення обмежень щодо сумісництва з іншими видами діяльності — 5; порушення встановлених законом обмежень щодо одержання дарунка (пожертви) — 1; порушення вимог фінансового контролю — 8; незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв’язку з виконанням службових повноважень, — 9; невжиття заходів щодо протидії корупції — 2. За цей період до адміністративної відповідальності притягнуто 55 військовослужбовців та 9 працівників Збройних Сил України[33].

Під час роботи, спрямованої на усунення причин та умов, що призвели до вчинення адміністративних корупційних правопорушень військовослужбовцями та працівниками Збройних Сил України, спеціальними підрозділами по боротьбі з корупцією Військової служби правопорядку у Збройних Силах України проведено комплекс заходів щодо запобігання їх проявам, а саме: здійснено заходи щодо запобігання, виявлення та припинення корупційних правопорушень військовими посадовими особами Збройних Сил України; проведено профілактичні заходи з метою недопущення вчинення корупційних правопорушень у військових колективах; проведено розслідування корупційних правопорушень, розглянуто звернення громадян України; підготовлено пропозиції та погоджено нормативно-правові акти; відпрацьовано поточні документи з питань протидії корупції та обліку корупційних правопорушень, що надходили до Служби правопорядку.

ВИСНОВКИ ТА РЕКОМЕНДАЦІЇ:

 Проблема дотримання прав військовослужбовців у різних сферах суспільного життя є досить гострою та актуальною. Необхідно відзначити, що у 2012 році відбулася ліквідація військових прокуратур, що не можна відзначити як позитивний крок уперед. Адже ліквідація таких важливих структур негативним чином відобразиться на здійсненні повноважень органів, які будуть виконувати частину повноважень ліквідованих структур у силу неузгодженості законодавства та відсутності спеціальної практики.Вкрай недосконалим є законодавство України, це, в першу чергу стосується Законів України «Про військовий обов’язок та військову службу», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», Дисциплінарний статут Збройних Сил України та ін.

На виникнення й існування корупції в Збройних Силах України, як і в будь-яких інших державних структурах, упливає низка факторів. У цілому, антикорупційне законодавство України, яке представлене Законами України «Про засади запобігання та протидії корупції», «Про внесення змін у деякі законодавчі акти України щодо відповідальності за корупційні правопорушення» є певним кроком у боротьбі з корупцією. Проте заходи, які вживаються для зменшення рівня такого негативного явища мають бути реалізовані в сукупності, а не поодинокими випадками, і носити постійний характер, а не фрагментарний. Крім того, в межах організації такої боротьби необхідно враховувати специфіку Збройних Сил, особливості проходження в їх підрозділах служби. В цьому контексті вважаємо недоцільним фактичну ліквідацію військових прокуратур.

У зв’язку з проведеним аналізом гострих проблем української армії слід висловити такі рекомендації:

1.    Статтю 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України доповнити положенням про те, що військова дисципліна зобов’язує кожного з військовослужбовців поважати права і свободи, честь і гідність інших військовослужбовців, ставитися з повагою до індивідуальності кожного.

2.    Частину 8 статті 17 Закону України «Про військовий обов’язок та військову службу» викласти у такій редакції: «відстрочка від призову на строкову військову службу для здобуття освіти на весь період навчання надається громадянам призовного віку, які навчаються у вищих навчальних закладах України або іноземної держави з денною формою навчання, у тому числі під час здобуття наступного вищого освітньо-кваліфікаційного рівня вищої освіти».

3.    Виборче законодавство необхідно привести у відповідність шляхом вилучення у ньому терміну «відпустка», коли йдеться про надання можливості військовослужбовця здійснити своє громадянське право на волевиявлення, натомість уживати термін «звільнення» і не допускати такої підміни понять. В імперативному порядку врегулювати надання звільнення для реалізації права взяти участь у голосуванні для осіб, що перебувають у наряді.

 

 

[1] Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

[2] Конституція Російської Федераці від 12 грудня 1993 р. // Конституції зарубіжних країн : навч. посіб. / В. О. Серьогін, Ю. М. Коломієць, О. В. Марцеляк та ін. / За заг. ред. В. О. Серьогіна. – Х. : «Фінн», 2009. – С. 221-242.

[3] Закомолдин Р. В. Об обеспечении сохранности военной тайны в условиях реформирования военного законодательства / Р. В. Закомолдин // Военно-юридический журнал. – 2008. – № 3. – С. 11.

[4] Про альтернативну (невійськову) службу в Україні : Закон України від 12 грудня 1991 р. № 1975-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 15. – Ст. 188.

[5] Конституція України : науково-практичний коментар / В. Я. Тацій, Ю. П. Битяк, Ю. М. Грошевой та ін. – Х. : Видавництво Право; К. : Концерн Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. – С. 192.

[6] Конституція України : прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст. 141.

[7] Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури : Закон України прийнятий 18 вересня 2012 року № 5288-VI // Голос України. - № 182.

[8] Про основи національної безпеки України : Закон України від 19 червня 2003 р. № 964-ІV // Відомості Верховної Ради України. – 2003. – № 39. – Ст. 351.

[9] Зваженість, виваженість та поміркованість: стан озброєнь української армії – критичний // http://sd.org.ua/news.php?id=15296

[10] Зваженість, виваженість та поміркованість: стан озброєнь української армії – критичний // http://sd.org.ua/news.php?id=15296

[11] Армія для парадів? // http://dt.ua/POLITICS/armiya_dlya_paradiv-92925.html

[12] Армія для парадів? // http://dt.ua/POLITICS/armiya_dlya_paradiv-92925.html

[13] Армія для парадів? // http://dt.ua/POLITICS/armiya_dlya_paradiv-92925.html

[14] Страшная правда об украинской армии: 90% вооружений непригодно // http://www.dnepr.on-nash.dp.ua/mnenie/unasbolsenetarmii

[15] Армія для парадів? // http://dt.ua/POLITICS/armiya_dlya_paradiv-92925.html

[16] Саламатін: стан озброєнь і військової техніки в українській арії – критичний // http://economics.unian.net/ukr/detail/129390

[17] Саламатін: Стан озброєнь і військової техніки в українській арії – критичний // http://economics.unian.net/ukr/detail/129390

[18] Саламатін: Стан озброєнь і військової техніки в українській арії – критичний // http://economics.unian.net/ukr/detail/129390

[19] ЗС України: коли озброєння прикрашають доповіді, але не армію // http://wartime.org.ua/1410-zs-ukrayini-koli-ozbroyennya-prikrashayut-dopovd-ale-ne-armyu.html

[20] Про підписання Протоколу між Кабінетом Міністрів України та Урядом Республіки Польща про внесення змін до Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Польща про взаємні поставки озброєння, військової техніки та надання послуг у військово-технічній галузі : Розпорядження Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2012 року № 708-р. – Урядовий кур’єр. – 2012. - № 179.

[21] Військовослужбовці Прикарпаття проголосували // http://www.report.if.ua/portal/novyny/viyskovosluzhbovtsi-prykarpattya-progolosuvaly

[22] Черепанов В. В. Основы государственной службы и кадровой политики: учебник для студентов / В. В. Черепанов. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2010. – С. 521.

[23] У світі українську корупцію називають «ганьбою для нації» // Українська правда. – 26.10.2010. // http://www.pravda.com.ua/news/2010/10/26/5515166/.

[24] Україна серед «лузерів» в рейтингу сприйняття корупції // http://www.acrc.org.ua

[25] Азаров не вірить в об'єктивність Transparency International щодо проблеми корупції в Україні // http://tyzhden.ua/News/60465

[26] Про засади запобігання і протидії корупції : Закон України від 7 квітня 2011 року // Відомості Верховної Ради України. – 2011. - № 40. – Ст. 404.

[27] Медведько О. Напередодні дня збройних сил України / О. Медведько // Право військової сфери. – 2007. – № 12. – С. 3.

[28] Інформація щодо виконання вимог антикорупційного законодавства у Міністерстві оброни України та Збройних Силах України за перше півріччя 2012 року // http://www.mil.gov.ua

[29] Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник / І. М. Даньшин, В. В. Голіна, М. Ю. Валуйська та ін.; за заг. ред. В. В. Голіни. – 2-ге вид. перероб. і доп. – Х. : Право, 2009. – С. 264.

[30] Гаращук В. Антикоррупционное законодательство Украины 2011 года: перспективы развития и применения / В. Гаращук // Ежегодник украинского права : сб. науч. тр. / отв. за вып. А. В. Петришин. – Харьков : Право, 2012. - № 4. – С. 175.

[31] Таций В. Я. Десять лет Уголовному кодексу Украины: достижения и проблемы применения / В. Я. Таций // Ежегодник украинского права : сб. науч. тр. / отв. за вып. А. В. Петришин. – Харьков : Право, 2012. - № 4. – С. 495.

[32] Гаращук В. Антикоррупционное законодательство Украины 2011 года: перспективы развития и применения / В. Гаращук // Ежегодник украинского права : сб. науч. тр. / отв. за вып. А. В. Петришин. – Харьков : Право, 2012. - № 4. – С. 177.

[33] Інформація щодо виконання вимог антикорупційного законодавства у Міністерстві оброни України та Збройних Силах України за перше півріччя 2012 року // http://www.mil.gov.ua

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори