пошук  
версія для друку
18.03.2013

Валенсуела Контрерас проти Іспанії

   

П’ЯТА СЕКЦІЯ

(Заява № 58/1997/842/1048)

Рішення

СТРАСБУРГ
30 липня 1998 року

Це рішення може піддаватися редакторській правці до його публікації в остаточній формі в Reports of Judgments and Decisions 1998. Ці звіти можуть бути отримані у видавництві Carl Heymanns Verlag KG (Luxemburger Straße 449, D-50939 Köln), яке також займається їх розповсюдженням у співпраці з переліченими на звороті агентами деяких країн.

Перелік агентів

Бельгія: Etablissements Emile Bruylant (rue de la Régence 67, B-1000 Bruxelles).

Люксембург: Librairie Promoculture (14, rue Duchscher (place de Paris), B. P. 1142, L-1011 Luxembourg — Gare).

Нідерланди: B. V. Juridische Boekhandel & Antiquariaat; A. Jongbloed & Zoon (Noordeinde 39, NL-2514 GC‘s — Gravenhage).

ОГЛЯД[1]

Рішення винесено Палатою

Іспанія — моніторинг телефонних переговорів у зв’язку з кримінальним розглядом стосовно абонента.

I. Стаття 6 Конвенції

Масштаби справи обмежені рішенням Комісії про прийнятність — Суд не має юрисдикції розглядати питання, оголошені неприйнятними.

Висновок: відсутність юрисдикції (одноголосно).

II. СТАТТЯ 8 КОНВЕНЦІЇ

A. Прийнятність

Телефонні переговори по домашньому телефону особи підпадають під поняття «приватне життя» та «кореспонденція», згадані в статті 8 §1 — ця думка не заперечується.

B. Відповідність

1. Загальні принципи

Перегляд прецедентного права Суду.

2. Застосування цих принципів у цій справі

(a) Чи мало місце втручання?

Моніторинг телефонної лінії заявника являє собою «втручання з боку публічної влади» у здійснення права на повагу до приватного життя та кореспонденції — ця думка не заперечується.

(b) Чи було втручання виправданим?
(i) Чи було втручання «передбачене законом»?

Не заперечується, що в іспанському законодавстві існує відповідна правова підстава.

Немає сумнівів, що в даному випадку закон був доступний.

Передбачуваність закону: моніторинг телефонних переговорів становить серйозне втручання в право на повагу до приватного життя та кореспонденції — воно має ґрунтуватися на особливо точних «законах».

У сфері моніторингу телефонних комунікацій, положення, що регулюють ступінь розсуду влади та методи здійснення моніторингу, повинні бути чітко сформульовані у внутрішньому законодавстві задля того, щоб вони мали обов’язкову силу, яка б обмежувала розсуд суддів при застосуванні таких заходів — у відповідний час іспанське законодавство не визначало з достатньою точністю ступінь розсуду влади і методи в цій області — в той час, коли здійснювався моніторинг телефонних переговорів заявника, еволюція у відповідному законодавстві та судовій практиці ще не почалася.

Висновок: порушення (одноголосно).

(ii) Мета втручання і необхідність у ньому

Розглядати це питання немає необхідності.

III. СТАТТЯ 50 КОНВЕНЦІЇ

A. Матеріальні збитки

Заявник не зміг довести причинно-наслідковий зв’язок між прослуховуванням його телефонних переговорів і заявленим збитком — вимогу відхилено.

B. Судові витрати

Вимоги задоволені в повному обсязі.

Висновок: держава-відповідач повинна виплатити заявникові встановлену суму як компенсацію витрат і збитків (одноголосно).

Згадувані прецеденти суду

—  6.9.1978, Klass and Others v. Germany;

—  2.8.1984, Malone v. the United Kingdom;

—  24.4.1990, Kruslin v. France and Huvig v. France;

—  28.9.1995, Masson and Van Zon v. the Netherlands;

—  26.3.1996, Leutscher v. the Netherlands;

—25.6.1997, Halford v. the United Kingdom;

—  25.3.1998, Kopp v. Switzerland.

 

У справі «Валенсуела Контрерас проти Іспанії»[2],

Європейський Суд з прав людини, засідаючи, відповідно до статті 43 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі — «Конвенція») та відповідними положеннями Регламенту А Суду[3], Палатою у складі:

п. Р. Бернхардт (R. Bernhardt), голова,

пані Е. Палм (E. Palm),

п. А. Н. Лоїзу (A. N. Loizou),

п. Дж. М.  Моренілла (j. M. Morenilla),

сер Дж. Фріленд (j. freeland),

п. А. Б. Бака (A. B. Baka),

п. Л. Вільдхабер (L. Wildhaber),

п. Х. Касадеваль (J. Casadevall),

п. В. Буткевич (V. Butkevych),

а також п. Г. Пецольд (h. Petzold), секретар, та п. П. Дж. Махоуні (p. J. Mahoney), заступник секретаря, розглянувши справу в закритих засіданнях 28 березня і 30 червня 1998 року, виносить таке рішення, ухвалене в цей день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було передано до Суду Європей­ською комісією з прав людини (далі — «Комісія») 29 травня 1997 року, протягом тримісячного терміну, передбаченого статтею 32 §1 та статтею 47 Конвенції. Справа ґрунтується на заяві (№ 27671/95) проти Королівства Іспанія, що була подана до Комісії, відповідно до статті 25, громадянином Іспанії паном Косме Валенсуела Контрерас 2 травня 1995.

У своєму запиті Комісія посилалася на статті 44 і 48 та на Декларацію, згідно з якою Іспанія визнала обов’язкову юрисдикцію Суду (стаття 46). Метою запиту було отримання рішення про те, чи свідчать факти справи про порушення дер­жавою-відповідачем його зобов’язань за статтею 8 Конвенції.

2. У відповідь на запит, поданий згідно з правилом 33 §3 (d) Регламенту A Суду, заявник повідомив, що він хоче брати участь у розгляді, і вибрав адвоката, який буде його представляти (Правило 30). Голова Суду дозволив адвокату використовувати іспанську мову (Правило 27 §3).

3. До складу Палати увійшли ex officio пан Дж. М. Мореніллья, обраний суддя, який має громадянство Іспанії (стаття 43 Конвенції), і пан Р. Рюссдаль, Голова Суду (Правило 21 §4 (b)). 27 серпня 1997 року, в присутності секретаря, Голова Суду пан Р. Рюссдаль обрав за жеребом ще сімох членів, а саме пана Б. Уолша, пані Е. Палм, пана А. Н. Луїзо, пана А. Б. Бака, пана Л. Вайлдхабера, пана Дж. Касадевалла і пана В. Буткевича ((стаття 43 in fine Конвенції та Правило 21 §5). Згодом пан Р. Бернхардт, віце-голова Суду, замінив пана Рюссдаль, померлого 18 лютого 1998 року (Правило 21 §6, підпункт 2), а сер Джон Фридлан, запасний суддя, замінив пана Уолша, який помер 9 березня 1998 року (Правило 22 §1).

4. Як Голова Палати (Правило 21 §6), пан Рюссдал, діючи через секретаря, провів консультації з агентом уряду Іспанії (далі — «Уряд»), адвокатом заявника та делегатом Комісії з організації судочинства (Правило 37 §§1 і 38). У рамках прийнятого в цьому зв’язку рішення від 30 вересня 1997 року, секретар отримав меморандуми Уряду і заявника 15 грудня 1997. 19 січня 1998 року секретар Комісії поінформував секретаря Суду, що представник Комісії відмовляється надати письмову відповідь.

5. 19 січня 1998 року, за запитом Секретаря, здійсненого за дорученням Голови, Комісія представила Суду матеріали свого розгляду.

6. Відповідно до рішення Голови, який також дав агенту Уряду дозвіл використовувати іспанську мову (Правило 27 §2), 26 березня 1998 року в будівлі Палацу прав людини, Страсбург, відбулося відкрите слухання. Попередньо Суд провів підготовче засідання.

Перед Судом постали:

(a) з боку Уряду

Пан Дж. Боррего Боррего, голова правового департаменту Європейської Комісії та Суду з прав людини, Міністерство юстиції, агент;

(b) від Комісії

Пан М. А. Новицький, представник;

(c) з боку заявника

Пан Дж.-С. Рубіо Морено, Мадридська колегія адвокатів, адвокат.

 

Суд заслухав виступи пана Новицького, пана Рубіо Морено і пана Боррего Боррего.

ФАКТИ

I. конкретні ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Заявник — громадянин Іспанії, народився 1952 року. Він є заступником керівника з персоналу компанії В.

A. Передісторія справи і розслідування

8. 12 листопада 1984 року, після подачі пані М., співробітником компанії В., скарги слідчому судді Мадрида № 31 проти невідомої особи або осіб, у зв’язку з образливими і загрозливими телефонними дзвінками і листами, які вона отримувала, було порушено кримінальну справу (diligencias previas). 6 лютого 1985 року наречений пані М., пан Р., подав скаргу проти невідомої особи або осіб у зв’язку з аналогічним правопорушенням.

9. 8 січня і 19 лютого 1985 року слідчий суддя надав санкції, відповідно до статті 18 §3 Конституції, на прослуховування телефонів пана Р. та пані М. протягом місяця, як вони просили у своїх заявах. Було перехоплено кілька підозрілих дзвінків з компанії В. і з таксофонів.

10. 18 лютого і 25 березня 1985 року, відповідно, моніторинг був припинений.

11. 29 березня 1985 року пані М. назвала слідчому судді імена п’яти чоловік, включаючи заявника, які мали доступ до телефону в компанії В., з якого були зроблені деякі з підозрілих дзвінків.

Того ж дня до суду були викликані три людини. Компанії В. було запропоновано надати інформацію щодо приміщень, де були встановлені телефони, та осіб, які мають до них доступ.

12. 30 квітня 1985 року слідчий суддя повторно видав санкцію на прослуховування телефонів пана Р. та пані М., на цей раз з 1 по 31 травня 1985 року. Він також призначив експертизу шрифту анонімних листів з погрозами на адресу пані М. (щоб визначити марку використаної друкарської машинки) і фотографій, вкладених до деяких з листів. Крім того, він призначив експертизу слідів слини і відбитків пальців на конвертах.

13. 7 червня 1985 року слідчому судді була доставлена ​​касета із записом дзвінків на контрольовані телефони, деякі з яких показали, що пані М. отримувала погрози і образи.

14. 19 листопада 1985 року слідчий суддя видав санкцію, відповідно до статті 18 §3 Конституції (див. пункт 29 нижче) і главою VIII тому II Кримінально-процесуального кодексу, «на вхід в закриті приміщення і проведення в них обшуку, відкриття книг і письмових документів, а також перехоплення і перевірку поштового та телеграфного листування» (див. пункт 30 ниж­че), з метою моніторингу приватних телефонних ліній С. та пана Валенсуела, керівника і заступника керівника з персоналу компанії, в якій заявник працював протягом одного місяця, починаючи від 26 листопада 1985 року. Заявник вважався головним підозрюваним, по-перше, тому що більшість дзвінків були зроблені з компанії В., де він працював, і де, будучи заступником керівника по персоналу, він мав доступ до справ співробітників компанії, а по-друге, тому що раніше у нього були певні відносини з пані М. Санкція слідчого судді проголошувала:

«Був поданий запит про видачу санкції на моніторинг телефонних ліній 641-29-25 та 795-22-00, що належать Космі Валенсуелі Контрерасу і пану [С.] відповідно, які проживають у цьому місті, пан Валенсуела Контрерас на Авде дель Оєсте № 41, а пан [С.] на Х. — Стріт, у зв’язку з поліцейським розслідуванням, що проводиться в даний час відносно певних злочинів.

З тверджень поліції випливало існування надійних свідчень, що дозволяють припустити, що інформація про вчинення злочину може бути отримана шляхом моніторингу телефонних ліній 641-29-25 і 795-22-00, що належать Космі Валенсуелі Контрерасу і пану [С.] відповідно, і що буде доцільним видати запитувану санкцію на моніторинг відповідно до статті 18 §3 Конституції. Моніторинг здійснюватиметься агентами вищезгаданої національної телефонної компанії.

Розглянувши на додаток до згаданої вище статті, главу VIII тому [II] Кримінально-процесуального кодексу та інші загальні положення, [Суддя] прийняв рішення про моніторинг телефонних ліній 641-29-25 і 795-22-00, що належать Космі Валенсуелі Контрерасу і пану [С.] відповідно, співробітниками національної телефонної компанії Іспанії протягом одного місяця, починаючи з сьогоднішнього дня; після спливу цього періоду вони повинні повідомити про свої висновки...»

15. 10 грудня 1985 року управління поліції Міністерства внутрішніх справ повідомило слідчому судді Мадрида № 1, що моніторинг ліній пана [С.] не виявив нічого підозрілого, ніякі підозрілі дзвінки або розмови не були записані. Навпаки, моніторинг лінії пана Валенсуела показав, що з його телефону було здійснено низку дзвінків пані М., її нареченому та їх близьким родичам. Однак той, що дзвонив, вішав трубку відразу після відповіді абонента.

Того ж дня, після отримання пані М. чергових образливих листів, поліція звернулася до судді за ордером на проведення обшуку в будинку пана Валенсуела.

16. Через неполадки в системі, телефонна лінія заявника перестала використовуватися 20 грудня 1985 року. Оригінали касет із записами були доставлені слідчому судді і долучені до матеріалів суду, які були доступні для вивчення і коментування сторонами.

17. 27 грудня 1985 року заявник сам звернувся до слідчого судді Мадрида № 2 зі скаргою на отримання ним загрозливих телефонних дзвінків. 17 червня 1986 року заявник попросив суддю дати санкцію на моніторинг телефонної лінії заявника; цей захід виявився безрезультатним. 14 червня 1988 року суддя видав попередній наказ про припинення (sobreseimiento provisional).

18. 9 грудня 1985 року та 13 січня 1986 року управління поліції підтвердило слідчому судді, що в період прослуховування з телефону заявника були зроблені двадцять два дзвінки, три — на домашній номер пані М., вісім — на домашній номер Р., два — тітці Р. і дев’ять — його начальнику.

19. 26 січня 1986 року прокурор зробив подання про порушення кримінальної справи (sumario) проти пана Валенсуела, і, у разі необхідності, проти пана С., за злочини, пов’язані з серйозними образами й погрозами.

20. На 25 лютого 1986 року слідчий суддя Мадрида № 31 ухвалив провести обшук у будинку заявника та головному офісі компанії В.

21. 18 квітня 1986 року він постановив порушити кримінальну справу проти пана Валенсуела. У наказі (auto de procesamiento) від 18 квітня 1986 року він пред’явив заявнику обвинувачення в серйозних образах і погрозах відповідно до статей 457, 458 §§2, 3 і 4, 459, 463 і 493 §2 Кримінального кодексу.

22. 26 грудня 1990 року слідчий суддя Мадрида № 27, якому 2 січня 1990 року доручено справу, закрив розслідування і передав справу заявника на розгляд в мадридський суд Audiencia provincial.

B. Розгляд у мадридському суді Audiencia provincial

23. 25 червня і 8 липня 1991 року прокурор, а також пані М. і Р., як приватні обвинувачі (acusadores particulares), подали попередні подання.

24. 7 травня 1992 заявник стверджував, що моніторинг його телефонної лінії і обшук в його будинку склали порушення статей 18 і 24 Конституції (див. пункт 29 нижче).

25. 8 травня 1992 мадридський суд Audiencia provincial визнав заявника винним у погрозах письмово і по телефону щодо пані М. і Р., її нареченого, та їх сімей, як вдома, так і на роботі. Суд засудив заявника до чотирьох місяців тюремного ув’язнення і штрафу, а також зобов’язав його виплатити пані М. компенсацію.

26. Суд Audiencia provincial постановив, що обшуки і моніторинг не зіграли вирішальну роль у встановленні провини заявника. Моніторинг показав, що деякі дзвінки з його домашнього телефону були зроблені на номер пані М., і що безліч дзвінків було зроблено з компанії, де працювали пані М. і заявник. Проте, встановити особу людини, який здійснював дзвінки, виявилося неможливим, оскільки він вішав трубку відразу після відповіді абонента.

C. Розгляд у Верховному Суді

27. Заявник подав скаргу з питань права, яку Верховний Суд відхилив 19 березня 1994 року. Стосовно прослуховування телефонних розмов Верховний Суд постановив, що навіть якщо рішення суду, яке дозволяє моніторинг телефонної лінії заявника, було сформульовано в загальних рисах, свідчення, отримані внаслідок моніторингу, не були єдиними доказами, на які спирався суд при засудженні заявника, і, в будь-якому випадку, погрози були також у письмовому вигляді.

D. Подача скарги ампаро до Конституційного Суду

28. Потім заявник подав скаргу ампаро до Конституційного суду, в якій він посилався на принцип презумпції невинуватості, право на повагу до його приватного і сімейного життя та конфіденційність телефонних комунікацій (статті 24 і 18 Конституції — див. пункт 29 нижче). Ця скарга була відхилена 16 листопада 1994 за таких підстав:

«...Всупереч твердженням заявника, в даному випадку не було жодного порушення його прав, пов’язаних з конфіденційністю телефонних комунікацій, оскільки моніторинг його телефонної лінії був заздалегідь санкціонований мотивованою постановою суду на підставі статті 579 §3 Кримінально-процесуального кодексу. Слід все ж зазначити, що моніторинг не дав певних результатів, на підставі яких можна було б дійти висновку, що пан Валенсуела був винен у злочині, в якому він підозрювався, оскільки єдиним результатом була інформація про часті дзвінки, при яких той, що дзвонив, мовчав, зроблених з домашнього телефону пана Валенсуела на домашній телефон людини, яка отримувала погрози, оскільки той, що дзвонив, вішав трубку відразу після відповіді [жертв]. Вирішальним фактором у цьому відношенні [висновок, що заявник був винен] були загальні свідчення, включаючи недавні відносини заявника з [пані М.], той факт, що він був заступником керівника по персоналу в компанії, де вона працювала, що деякі дзвінки були зроблені з приміщення цієї компанії, що фотографії, вкладені в деякі з анонімних листів, були з архівів компанії, до яких мали доступ тільки працівники відділу кадрів, реакція [пана Валенсуела] упродовж усного слухання тощо. Ці свідчення, які були належним чином розглянуті судом [Audiencia provincial] в чітко мотивованій постанові, яка не була непослідовною, можуть вважатися достатніми для того, щоб спростувати припущення про те, що заявник невинуватий...»

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

A. Конституція

29. Відповідні положення Конституції проголошують:

Стаття 10 §2

«Норми, пов’язані з основними правами та обов’язками, закріплені Конституцією відповідають Загальній Декларації прав людини, міжнародним договорам та угодам з цих питань, ратифікованим Іспанією».

Стаття 18 §3

«Гарантується право на таємницю листування, в тому числі, поштового, телеграфного і телефонного зв’язку. Обмеження цього права допускається лише на підставі судового рішення».

Стаття 96

«Міжнародні договори, укладені відповідно до встановлених вимог, стають, після їх публікації в Іспанії, складовою частиною внутрішнього законодавства...»

B. Кримінально -процесуальний кодекс

1. До набуття чинності Законом про реалізацію № 4/1988 від 25 травня 1988 року

30. Відповідні положення глави VIII тому II Кримінально-процесуального кодексу «про вхід в закриті приміщення й обшук у них, відкриття книг і письмових документів, а також перехоплення і відкриття письмової та телеграфної кореспонденції» проголошують:

Стаття 579

«Суд може дозволити вилучення, відкриття і вивчення приватної поштової і телеграфної кореспонденції, що відправляється або отримується обвинуваченим, якщо є підстави вважати, що таким чином можуть бути виявлені або перевірені факти або обставини, пов’язані зі справою».

Стаття 581

«Посадова особа, яка вилучила кореспонденцію, зобов’язана негайно передати її слідчому судді».

Стаття 583

«У мотивованому рішенні, що дозволяє вилучення і вивчення кореспонденції... зазначається, яка кореспонденція повинна бути вилучена або вивчена...»

Стаття 586

«Процедура проводиться суддею, який особисто відкриває кореспонденцію...»

Стаття 588

«Факт відкриття кореспонденції повинен бути зафіксований в протоколі...»

«Протокол підписується слідчим суддею, секретарем і будь-якими іншими присутніми особами».

2. Після набуття чинності Законом
про реалізацію № 4/1988 від 25 травня

31. Законом про реалізацію № 4/1988 були внесені поправки в дві статті глави VIII тому II (див. пункт 30 вище), а саме статті 553 та 579. З них для даної справи актуальна тільки стаття 579. Й на цей час нею зазначається:

Стаття 579

«1. Суд може дозволити вилучення, відкриття і вивчення приватної поштової і телеграфної кореспонденції, що відправляється або отримується обвинуваченим, якщо є підстави вважати, що таким чином можуть бути виявлені або перевірені факти або обставини, пов’язані зі справою.

2. Суд може також дозволити мотивованим рішенням, моніторинг телефонних переговорів обвинуваченого, якщо є докази того, що таким чином можуть бути виявлені або перевірені факти або обставини, пов’язані зі справою.

3. Крім того, суд може дозволити мотивованим рішенням повторний моніторинг, протягом не більше трьох місяців, поштових, телеграфних та телефонних комунікацій осіб, які обґрунтовано підозрюються в скоєнні злочину, та використанні комунікацій в злочинних цілях...»

C. Прецедентне право

32. У своїй постанові № 114/1984 від 29 листопада 1984 Конституційний Суд ухвалив, що поняття «конфіденційність» стосується не тільки змісту повідомлень, а й інших їх аспектів, таких як особистість одержувачів і відправників повідомлень.

33. У своїй постанові від 21 лютого 1991 року Верховний Суд зазначив, що законодавчі поправки, внесені Законом про реалізацію № 4/1988 від 25 травня 1988 року, в результаті чого була змінена стаття 579 Кримінально-процесуального кодексу, не були ідеальними. Суд заявив, що аудіо записи телефонних розмов повинні бути надані в розпорядження судді разом з точною розшифровкою, перевіреною секретарем, для використання в суді у разі потреби. Суд додав, що «якщо умови, передбачені статтею 579, задоволені, якщо суддя розглянув зміст доказів, отриманих таким чином, і дозволив використовувати їх у суді», докази, отримані шляхом прослуховування телефонних переговорів, можуть вважатися допустимими.

34. У рішенні (auto) від 18 червня 1992 року Верховний Суд розглянув іспанське законодав­ство про допустимість доказів, отриманих шляхом прослуховування телефонних переговорів в його нинішньому вигляді після набрання чинності Законом про реалізацію № 4/1988 від 25 травня 1988 роки (див. пункти 29 і 31 вище). Він проголосив, що «законодавча влада не визначила жодних обмежень залежно від характеру злочину або можливого покарання за його вчинення», і підкреслив, що недоліки, невідповідності та невизначеності в цьому законодавстві повинні бути виправлені прецедентним правом національних судів та Європейського Суду з прав людини.

У світлі останніх прецедентів Суду, Верховний Суд у своєму рішенні дійшов наступних висновків:

«Загалом, порушення, які роблять докази, отримані шляхом прослуховування телефонних переговорів, неприпустимими, і визначають їх значення, полягають у наступному:

1) Відсутність доказів. Відсутність достатньої аргументації

Відсутність... доказів, здатних, на думку судді, виправдати заходи, що обмежують основні права при прослуховуванні телефонних переговорів; простої підозри з боку поліції, що, в принципі, є підставою для рішення суду, може бути недостатньо.

2) Відсутність контролю

Майже повністю відсутній будь-який судовий контроль над моніторингом телефонних переговорів зацікавлених сторін, який обов’язково повинен здійснюватися відповідно до принципу пропорційності і може проводитися тільки шляхом міркувань, наприклад, шляхом прослуховування переговорів, записаних протягом розумного строку для сприяння розслідуванню (в даному випадку поліцейському розслідуванню), їх перевірки та прийняття рішення про доцільність продовження терміну застосування цього запобіжного заходу — який, крім того, не повинен перевищувати розумний термін — відповідно до принципів, викладених у Кримінально-процесуальному кодексі.

3) Періодичний розгляд

Після того, як було зроблено аудіо запис переговорів, суддя повинен, в порядку, який він визнає за необхідним у світлі всіх обставин, розглянути їх у присутності секретаря суду, і, прослухавши записані голоси, прийняти рішення про належні дії і, у разі необхідності, про продовження моніторингу; в цьому випадку він визначає принципи, яких повинні дотримуватися особи, відповідальні за здійснення цього заходу.

Якщо суддя приймає рішення, що цей захід має бути припинений, особа або особи, долучені до цього заходу, повинні бути проінформовані про завершення операції... щоб вони могли надалі здійснити кроки, які вони вважатимуть за необхідне...

Застосування такого запобіжного заходу може залишатися в таємниці до закінчення слідства тільки у виняткових випадках, щоб не завдати шкоди законним інтересам її застосування... але вона не повинна залишатися в таємниці після закінчення розслідування...

4) Невідповідність моніторингу та розслідування

...

Порушення права на приватне життя, або, простіше кажучи, конфіденційності комунікацій в цілому і телефонного зв’язку, зокрема, може мати місце, якщо... в ході дозволеного моніторингу з’ясовується, що, можливо, було скоєно одне або декілька нових злочинів. Поліція повинна негайно повідомити про це слідчому судді, який санкціонував/віддав наказ про проведення моніторингу, щоб він розглянув питання щодо його юрисдикції та дотримання вимоги пропорційності... Загальний дозвіл не може бути надано; також моніторинг не може тривати без нової санкції судді, якщо нове передбачуване правопорушення, виявлене шляхом прослуховування телефону, виявляється непов’язаним зі злочинами, визначеними первісним дозволом. Така ситуація, за відсутності контролю і безпосереднього керівництва судді, викликає або може викликати загальне недотримання принципу пропорційності. Невідомо, чи було дотримано цього принципу в цій справі...

5) Надання копій замість оригіналів

Порушення також може мати місце, якщо захід не відповідає Конституції і законодавству в цілому (ст. 579 Кримінально-процесуального кодексу). Той факт, що аудіо записи, надані суду, були копіями, а не оригіналами, і, крім того, представляли собою вибірку, зроблену поліцією без будь-якого судового нагляду, є серйозним порушенням... Суддя у присутності секретаря, повинен сам, в порядку, який він вважатиме доцільним, вибрати те, що має відношення до розслідування, а інші записи повинні зберігатися у секретаря, виключаючи, таким чином, будь-яке небажане розголошення переговорів, які не стосуються тем, охоплених рішенням про моніторинг. Суддя повинен розпорядитися про негайне припинення заходів, якщо вони більше не відповідають законній меті встановлення факту вчинення серйозного злочину, тяжкість якого завжди має бути пропорційною недозволеному, в принципі, втручанню в приватне життя...

6) Визначення пропорційності

Виходячи з цього, необхідно розглянути питання, чи сумісні використовувані превентивні заходи переслідуваної мети... Суддя, який є основним гарантом основних прав і громадських свобод, має розглянути кожне правопорушення у світлі всіх обставин і вирішити, чи переважує, в даному випадку, законний інтерес розслідування, кримінального переслідування і, при необхідності, засудження, такі законні інтереси як гідність, недоторканність приватного життя і свобода особистості...

7) Визначення міри і її обмеження

...Судовий орган повинен зазначити, в якій формі має бути реалізований захід, і переконатися, що він реалізується із заподіянням найменшої шкоди особі, до якої застосовано цей захід...».

ПРОВАДЖЕННЯ в КОМІСІЇ

35. Пан Валенсуела Контрерас звернувся до Комісії 2 травня 1995 року. Він посилався на статтю 6 §1 Конвенції та статтю 8 Конвенції, скаржачись, що йому не було забезпечено справедливий судовий розгляд, що його вину не було встановлено законним шляхом і що моніторинг його телефонної лінії порушив його право на повагу до приватного життя.

36. 18 жовтня 1996 року Комісія оголосила заяву (№ 27671/95) прийнятною щодо скарги заявника за статтею 8 і неприйнятною щодо інших скарг. У своїй доповіді від 11 квітня 1997 року (стаття 31) Комісія висловила думку (одинадцятьма голосами проти шести), що мало місце порушення статті 8. Повний текст думки Комісії та особливу думку, що міститься в доповіді, наведено в додатку до цього рішення[4].

ОСТАТОЧНІ ЗАЯВИ ПЕРЕД СУДОМ

37. У своєму меморандумі Уряд просив Суд постановити, що моніторинг телефонної лінії заявника не був порушенням статті 8 Конвенції.

38. Заявник просив Суд постановити, що мало місце порушення статей 6 і 8 Конвенції, і присудити йому компенсацію відповідно до статті 50.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

39. У своєму меморандумі Суду, заявник повторив скарги, подані ним до Комісії відповідно до статті 6 Конвенції, які Комісія визнала неприйнятними (див. пункти 35 і 36 вище). Він стверджував, що єдиною підставою для його засудження були докази, отримані шляхом прослуховування його телефонних переговорів, і що без цього його вина не могла бути встановлена.

40. Проте, оскільки масштаби цієї справи обмежені рішенням Комісії про прийнятність, Суд не володіє юрисдикцією заново розглядати скарги, визнані неприйнятними (див., серед іншого, Masson and Van Zon v. The Netherlands, 28 September 1995, Series A no. 327-A, p. 16, §40, і Leutscher v. the Netherlands, 26 March 1996, Reports of Judgments and Decisions 1996-II, p. 434, §22).

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 8 КОНВЕНЦІЇ

41. Заявник стверджував, що прослуховування його телефонних переговорів склало порушення статті 8 Конвенції, якою проголошується:

«1. Кожна людина має право на повагу до його приватного і сімейного життя, до житла і до таємниці кореспонденції.

2.   Не допускається втручання з боку державних органів у здійснення цього права, за винятком втручання, передбаченого законом і необхідного в демократичному суспільстві в інтересах державної безпеки і громадського спокою, економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я чи моралі або захисту прав і свобод інших осіб».

A. Застосовність статті 8

42. Суд вважає, що з його прецедентного права явно випливає, що телефонні дзвінки з домашнього телефону особи підпадають під поняття «приватне життя» та «кореспонденція», згадані в статті 8 (див. наступні рішення: Klass and Others v. Germany, 6 September 1978, Series A no. 28, p. 21, §41, Malone v. the United Kingdom, 2 August 1984, Series A no. 82, p. 30, §64, і Kruslin v. France and Huvig v. France, 24 April 1990, Series A no. 176-A and B, p. 20, §26, and p. 52, §25, respectively). Ця думка не заперечується.

B. Відповідність статті 8

1. Аргументи сторін

a) Заявник

43. Головний аргумент заявника полягає в тому, що прослуховування його телефонних переговорів являло собою необґрунтоване втручання в здійснення його права на повагу особистого життя, що є порушенням статті 8. Він стверджував, що законодавство, яке стосується оспорюваного заходу, не було достатньо передбачуваним і зрозумілим, і що існування загальної і необмеженої системи моніторингу комунікацій суперечить статті 8, тим більше що в даному випадку не було будь — якого судового нагляду. Він послався на рішення Суду у справі Malone (згадане вище, стор. 32–33, §68) і заявив, що «законодавство», а саме Конституція Іспанії, яка безпосередньо застосовувалася в даному випадку за відсутністю інших придатних законів, не визначає «масштаби такого запобіжного заходу або порядок його застосування зі ступенем ясності, з урахуванням поставленої законної мети, достатньої для того, аби забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».

Він стверджував, що прослуховування телефонів не задовольняло вимогам, встановленим прецедентним правом Суду, зокрема, у зв’язку з тим, що слідчий суддя не навів достатніх підстав у своєму рішенні від 19 листопада 1985 року про моніторинг телефонної лінії заявника. Заявник підкреслив, що це рішення було «стандартною формою рішення», оскільки в ньому не згадувалися факти, що обґрунтовують це рішення, або причини, які могли б виправдати такий захід; окрім того, цей захід не відповідає серйозності правопорушення.

b) Уряд

44. За твердженням Уряду, втручання в приватне життя заявника відповідало закону (див. статтю 18 Конституції і положення Кримінально-процесуального кодексу, зокрема статтю 579 Кримінально-процесуального кодексу, до її зміни в 1988 році) і виправдовувалося необхідністю встановити факт вчинення даного злочину. Він також відзначив, що положення, що стосуються основних прав, повинні тлумачитися у світлі Загальної декларації прав людини і міжнародних договорів з цього питання, ратифікованих Іспанією (див. пункт 29 вище).

Належним чином мотивоване рішення про моніторинг телефонної лінії заявника було прийнято слідчим суддею в рамках кримінального розгляду, пов’язаного з образливими і загрозливими телефонними дзвінками і листами. Захід був необхідним для того, щоб виявити або перевірити факти, що мають відношення до справи. Моніторинг був обмежений в часі, аудіо записи були розшифровані і доступні для ви­вчення та коментування обома сторонами. Крім того, в санкції суду були вказані телефонні номери і імена абонентів, до яких застосовувався захід, а також положення, на яких грунтувалося рішення про перехоплення комунікацій.

Уряд послався, зокрема, на рішення (auto) Верховного Суду від 18 червня 1992 року (див. пункт 34 вище), прийняте за два роки до рішення Верховного суду від 19 березня 1994 року і рішення Конституційного Суду від 16 листопада 1994 (див. пункти 27 і 28 вище), в якому всі необхідні умови, що були застосовані відповідно до іспанського законодавства, викладені в порядку, встановленому прецедентним правом Суду.

c) Комісія

45. У Суді представник Комісії зазначив, що на той час іспанське законодавство, що регулює моніторинг телефонних переговорів, не забезпечувало належних гарантій і не встановлювало з достатньою ясністю і точністю, як того вимагає Конвенція, сферу і порядок здійснення владою своїх повноважень. Хоча законодавство та прецедентне право в цій сфері мали серйозну тенденцію до позитивного розвитку, помітний прогрес розпочався тільки через кілька років після прийняття оспорюваного рішення.

2. Оцінка Суду

a) Загальні принципи

46. У своєму прецедентному праві Суд встановив наступні принципи, актуальні для даної справи:

i)   Перехоплення телефонних переговорів являє собою втручання з боку публічної влади в право на повагу до приватного життя та кореспонденції. Таке втручання є порушенням статті 8 §2, за винятком випадків, коли воно «передбачено законом», переслідує одну або кілька законних цілей, відповідно до пункту 2, і, крім того, є «необхідним у демократичному суспільстві» для досягнення цих цілей (див. Kopp v. Switzerland, 25 March 1998, Reports 1998-II, p. 539, §50).

ii)  Вираз «передбачено законом» означає, по-перше, що оспорювананий захід повинен мати деяку підставу в національному законодавстві. Однак цей вислів не про­сто відсилає до національного права, але також стосується якості закону, який має бути сумісним з принципом верховен­ства права. Це вираз, таким чином, передбачає, що в національному законодавстві мають бути гарантії проти довільного втручання з боку публічної влади в права, гарантовані пунктом 1 (див. Malone, згадане вище, p. 32, §67).

Звідси випливає вимога доступності такого закону для зацікавленої особи, яка, крім того, має бути в змозі передбачити його наслідки (див. Kruslin, згадане вище, р. 20, §27, і Kopp, згадане вище, p. 540, §55).

iii) Свавілля є особливо вірогідним у випадках здійснення таємних заходів. У контексті таємних заходів спостереження або перехоплення органами державної влади, вимога передбачуваності означає, що національне законодавство має бути сформульовано достатньо зрозуміло, щоб дати громадянам адекватну вказівку на обставини та умови, за яких органи державної влади мають право вживати будь-які такі таємні заходи (див. Malone, згадане вище, pp. 31–32, §§66–67, Kruslin, згадане вище, pp. 22–23, §30, Halford v. the United Kingdom, 25 June 1997, Reports 1997-III, p. 1017, §49, і Kopp, згадане вище, p. 541, §64). Дуже важливо мати чіткі, детальні правила з цього питання, тим більше що використовувані технології стають все більш і більш складними (див. Kruslin, згадане вище, p. 23, §33, Huvig, згадане вище, p. 55, §32, і Kopp, згадане вище, pp. 542-43, §72).

iv) в рішеннях у справах Kruslin та Huvig згадані такі мінімальні гарантії, які повинні бути передбачені законодавством, щоб уникнути зловживань владою: визначення категорій осіб, прослуховування телефонів яких може бути дозволено в судовому порядку, природа злочинів, які можуть призвести до видачі такої санкції, обмеження на тривалість теле­фонного прослуховування, порядок складання звітів, які містять перехоплені розмови, необхідні запобіжні заходи для збереження цілісності та повноти аудіо записів для можливої ​​перевірки суддею та стороною захисту, а також обставини, за яких аудіо записи можуть або повинні бути стерті або знищені, зокрема, коли з обвинуваченого були зняті звинувачення слідчим суддею або він був виправданий судом (loc. cit. p. 24, §35, and p. 56, §34, відповідно).

b) Застосування цих принципів у цій справі
i) Чи було втручання

47. Прослуховування телефонної лінії пана Валенсуела Контрерас в період між 26 листопада і 20 грудня 1985 року (див. пункти 14 та 16 вище) являло собою «втручання з боку публічної влади» за змістом статті 8 §2 у здійснення заявником його права на повагу до приватного життя та кореспонденції. Ця точка зору не заперечується. Також у цьому випадку не мають значення твердження Уряду, що було використано тільки «вимірювальну» систему (див. Malone, згадане вище, p. 38, §87).

ii) Чи було втручання виправданим

48. Необхідно вивчити питання, чи відповідає втручання вимогам пункту 2 статті 8.

a) Чи було втручання «передбачене законом»

49. Не заперечується, що в іспанському законодавстві існувала правова база для такого заходу. Таким чином, Суд обмежується зауваженням, що стаття 18 §3 Конституції, на яку переважно спирався слідчий суддя при прийнятті рішення про моніторинг телефонної лінії заявника, передбачає, що „комунікації, зокрема, поштові, телеграфні та телефонні повідомлення, повинні бути конфіденційними, якщо суд не прийме іншого рішення» (див. пункти 14 та 29 вище).

50. Друга вимога, що випливає з виразу «передбачене законом», а саме вимога того, що закон повинен бути доступним, не викликає жодних питань в даній справі.

51. Інша справа з третьою вимогою щодо того, що закон має бути передбачуваним в тому, що стосується змісту та характеру відповідних заходів.

52. Уряд стверджував, що відповідні законодавчі положення і прецедентне право Верховного Суду та Конституційного Суду в цілому (див. пункти 29, 30 і 32–34 вище) підтверджують висновок, що рішення про прослуховування телефонних переговорів в даному випадку відповідало вимозі про передбачуваність, сформульованій Європейським Судом.

53. Тому Суд повинен оцінити якість правових норм, які були застосовані у справі пана Валенсуела Контрерас.

54. Суд зазначає, по-перше, що телефонна лінія заявника прослуховувалася відповідно до статті 18 §3 Конституції, яка була єдиним положенням, що встановлювала, на момент прослуховування, обмеження на конфіденційність телефонного зв’язку (див. пункт 29 вище). Суд зазначає, однак, що для обґрунтування свого рішення, суддя, який дав санкцію на застосування цього запобіжного заходу, посилався на главу VIII тому II чинного на той час Кримінально-процесуального кодексу «про вхід в закриті приміщення й обшук у них, відкриття книг і письмових документів, а також перехоплення й відкриття письмової та телеграфної кореспонденції» (див. пункти 14 і 30 вище).

55. Уряд стверджував, що суддя, який санкціонував моніторинг телефонної лінії заявника, в даному випадку дотримувався гарантії, рекомендованої Судом в цьому зв’язку. Він зазначив імена і телефонні номери двох підозрюваних, вказав, що цей захід використовується з метою з’ясування певних обставин, що розслідуються поліцією, обмежив тривалість заходів до одного місяця і контролював його застосування. Слідчий суддя, таким чином, передбачив гарантії від свавілля, викладені у рішеннях Kruslin v. France і Huvig v. France, ще за п’ять років до прийняття цих рішень.

56. Суд визнає, що слідчий суддя намагався забезпечити максимальний захист у зв’язку з виконанням рішення про моніторинг відповідно до правових положень, що діли на той момент. Суддя взяв до уваги, принаймні в загальних рисах, положення Кримінально-процесуального кодексу «про вхід в закриті приміщення й обшук у них, відкриття книг і письмових документів, а також перехоплення і відкриття письмової та телеграфної кореспонденції» (див. пункт 14 вище), на яких і було засновано його рішення.

57. Проте, слід зазначити, що згадані Урядом гарантії (див. пункт 55 вище), що випливають з положень закону та рішення суду, не випливають явно з формулювання статті 18 §3 Конституції або з положень Кримінально-процесуального кодексу, на які спирався суддя при прийнятті рішення про моніторинг телефонної лінії заявника (див. пункти 14 і 30 вище).

58. Суд усвідомлює зусилля законодавчої та судової влади щодо впровадження в законодавство і практику в Іспанії гарантій, необхідних у цій сфері відповідно до Конвенції. Кращим прикладом є Рішення Верховного суду (auto) від 18 червня 1992 (див. пункт 34 вище). Суд, як і представник Комісії, зазначає, однак, що ці події відбулися вже після прийняття рішення про прослуховування телефонної лінії заявника.

Суд також зазначає, що, в будь-якому випадку, у згаданому вище рішенні Верховний суд інтерпретував не законодавством, що діяло під час ухвалення рішення про прослуховування телефонної лінії заявника, а законодавством з поправками, внесеними Законом про реалізацію № 4/1988 від 25 травня 1988 роки (см. пункт 31 вище), яким поняття прослуховування телефонних розмов було додано до статті 579 Кримінально -процесуального кодексу.

59. Суд зазначає, що деякі з умов, необхідних відповідно до Конвенції для забезпечення передбачуваності наслідків «закону», і, отже, дотримання права на повагу до приватного життя та кореспонденції, не містяться ані в статті 18 §3 Конституції, ані в положеннях Кримінально-процесуального кодексу, згаданих у рішенні від 19 листопада 1985 року (див. пункти 14 і 30 вище). Вони містять, зокрема, умови, що стосуються визначення категорій осіб, прослуховування телефонів яких може бути дозволено в судовому порядку, природи злочинів, які можуть призвести до видачі такої санкції, обмеження на тривалість телефонного прослуховування, порядку складання звітів, які містять перехоплені розмови, необхідних запобіжних заходів для збереження цілісності та повноти аудіо записів для можливої ​​перевірки суддею і стороною захисту, а також обставин, за яких аудіо записи можуть або повинні бути стерті або знищені (див. пункт 46 (IV) вище).

60. Як і представник Комісії, Суд не може погодитися з доводом Уряду про те, що суддя, який санкціонував моніторинг телефонних переговорів заявника, не міг знати про умови, які будуть викладені в рішенні Kruslin and Huvig через п’ять років, в 1990 році. Суд нагадує, що умови, згадані в рішенні, на яке посилається Уряд у зв’язку з якістю закону, випливають із самої Конвенції. Вимога того, що «закон» повинен бути «передбачуваним», означає, у сфері моніторингу телефонних комунікацій, що гарантії, які передбачають розсуд влади та методи здійснення моніторингу, мають бути детально викладені в національному законодавстві та мати обов’язкову силу, що обмежує розсуд суддів при застосуванні таких заходів (див. пункт 46 (III) і (IV) вище). Отже, іспанський «закон», який застосував слідчий суддя, мав передбачати ці гарантії з достатньою точністю. Потім Суд зауважив, що до того часу, коли було прийнято рішення про моніторинг телефонної лінії заявника, Суд уже вказав у рішенні, в якому він визнав порушення статті 8 Конвенції, що «закон повинен бути сформульований досить ясно, щоб дати громадянам адекватну вказівку на обставини та умови, за яких органи державної влади мають право на таке таємне і потенційно небезпечне втручання в право на повагу до приватного життя і кореспонденції» (див. Malone, згадане вище, p. 32, §67). Крім того, Суд зазначає, що, в будь-якому випадку, слідчий суддя, санкціонувавши моніторинг телефонної лінії заявника, сам ввів низку гарантій, які, як визнав Уряд, стали вимогами прецедентного права набагато пізніше.

61. Отже, іспанський закон, як писаний, так і неписаний, не визначав на той момент з достатньою ясністю ступінь розсуду влади у цій сфері, і те, яким чином він має здійснюватися. Пан Валенсуела Контрерас, таким чином, не мав мінімального правового захисту, на який громадяни мають право відповідно до принципу верховенства права в демократичному суспільстві (див. рішення у справі Malone, згадане вище, p. 36, §79). Отже, мало місце порушення статті 8 Конвенції.

(b) Мета втручання та її необхідність

62. Беручи до уваги вищевикладене, Суд, як і Комісія, не вважає за необхідне розглядати питання, чи були дотримані в цій справі інші вимоги пункту 2 статті 8.

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 50 КОНВЕНЦІЇ

63. Заявник попросив призначити йому компенсацію відповідно до статті 50 Конвенції, якою проголошується:

«Якщо Суд встановить, що рішення чи захід судового або владного органу Високої Договірної Сторони повністю або частково суперечить зобов’язанням, що випливають з цієї Конвенції, і якщо внутрішнє право цієї Сторони передбачає лише часткове відшкодування наслідків такого рішення чи заходу, то рішенням суду, якщо в цьому є необхідність, передбачається справедливе відшкодування потерпілій стороні».

A. Збиток

64. Заявник вимагав 1 304 181 песет як компенсацію матеріальної шкоди, понесеної ним в результаті осуду. Ця сума відповідає компенсації, яку він був змушений заплатити пані М., накладеному на нього штрафу і частині ви­трат, понесених у мадридському суді Audiencia provincial.

65. Уряд заперечив, що за обставин даної справи це рішення саме по собі є достатньою справедливою компенсацією. Представник Комісії не висловив ніякої думки.

66. Суд не знаходить жодного причинно-наслідкового зв’язку між фактом порушення статті 8 та заявленою матеріальною шкодою, що відповідає сумі, яку заявник був змушений сплатити в результаті його засудження за загрози. Таким чином, ця вимога повинна бути відхилена.

B. Витрати і збитки

67. Заявник зажадав виплатити йому 1 500 000 песет як компенсацію витрат та гонорарів адвокатам, понесених у Конституційному Суді та органах Конвенції.

68. Уряд визнав цю вимогу обґрунтованою.

69. Представник Комісії не висловив ніякої думки.

70. Здійснюючи оцінку на справедливій основі і з урахуванням критеріїв, що застосовуються ним за таких обставин, Суд присуджує необхідну суму в повному обсязі.

C. Пеня

71. Згідно з наявною у Суду інформацією, встановлена законом відсоткова ставка, застосовувана в Іспанії на дату прийняття цього рішення, становить 7,5% річних.

На цих підставах Суд одноголосно

1. Постановляє, що він не має юрисдикції розглядати скаргу заявника за статтею 6 Конвенції;

2. Постановляє, що мало місце порушення статті 8 Конвенції;

3. Постановляє:

(a) держава-відповідач повинна виплатити заявникові, протягом трьох місяців, 1 500 000 (один мільйон п’ятсот) песет як компенсацію витрат і збитків;

(b) зі спливом зазначених вище трьох місяців до виплати, на цю суму нараховуватиметься пеня, яка дорівнює 7,5% річних;

4. Відхиляє решту вимог заявника щодо компенсації.

Складено англійською та французькою мовами і проголошено в будівлі Палацу прав людини, Страсбург 30 липня 1998 року.

 

Р. Бернхардт

 

Г. Пецольд

 

голова

 

секретар секції

 

 

Переклад Харківської правозахисної групи

 

 

[1]              Цей огляд секретаріату жодним чином ні до чого не зобов’язує Суд.

[2]              Примітки секретаря. Справі присвоєно номер 58/1997/ 842/1048. Перше число — це позиція справи у списку справ, переданих до Суду у відповідному році (друге число). Останні два числа вказують на позицію справи у списку справ, переданих до Суду з моменту його створення і позицію справи у списку справ Комісії.

[3]              Регламент А застосовується до всіх справ, направлених до Суду до набрання чинності Протоколом № 9 (P9) (1 жовтня 1994 р.), а згодом тільки до справ, що стосуються держав, не пов’язаних положеннями цього Протоколу (P9). Він відповідає Регламенту, що набув чинності 1 січня 1983 року, із внесеними згодом по­правками.

[4]              Зауваження секретаря. З практичних міркувань, цей додаток буде представлено тільки з друкованою версією рішення (у Reports of Judgments and Decisions 1998), але копія доповіді Комісії доступна в Реєстрі.

 

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори