«Януковичу потрібен Сенат, щоб він не був як вовк у лісі»

В.Р. – Я не думаю, що в Харкові чи Херсоні легко буде започаткувати національний референдум. Досі це лише розмови. Але зрозуміло, що не громадські організації це хочуть проводити, – за цим стоїть виконавча влада. Наприклад, кучмівський референдум теж був «за народною ініціативою». Проте, абсолютно точно був зроблений руками «служивих людей» з Адміністрації президента – і тільки зовні це була ініціатива. А, навпаки, був величезний тиск влади. Хоча самі питання були дуже позитивні. Тож тепер я теж не вірю, що це народна ініціатива. Бо такі реалії нашого життя. Закон про референдум так вибудувано, що без підтримки влади він не пройде. Занадто складний. Відтак, його можуть використати лише як противагу парламенту. І саме представниками виконавчої влади.

І.Л. – У цьому закон винен?

В.Р.- Закон дозволяє на такі ініціативи, це правда. І я не проти цього, тому що його робили на продовження 5-ої статті Конституції, що говорить про владу народу. Бо може статися так, що держава узурпує народну владу. В Україні не існувало жодного механізму, як це назад відкрутити. Права на повстання в Конституції немає, як у деяких інших країнах. Виходило так, що узурпація заборонена, але немає механізмів, як і з нею боротися. Тому цей закон про референдум – таки позитивний. Хоч і максималістський, бо дозволяє референдумом зробити що завгодно – скасувати закон, провести закон абощо. Справді, революційний. В Україні наша виконавча гілка влада у плані розуміння проблем держави не гірша від законодавчої. А через те, що вони ще й краще забезпечені реальною інформацією, що діється в країні, то історично сильніші, ніж парламент.

Наш парламентаризм уже майже загинув, загнив на корню, як гриб. Урятувати парламент можна лише змінами до Конституції. Венеційська комісія дуже мудра, що радить її змінити, але кажуть, що лише в парламенті зміни потрібно ухвалювати. А якщо причини саме в парламенті? Головна проблема – саме загнилий парламент. Він сам себе не вилікує. Він ледь жевріє, та й роботи там давно не видно. Тож, можливо, такий референдум і був би потрібен для нашої політичної системи. Влада хоче з одного боку розпочати конституційну реформу, а з іншого – підірвати сили парламенту, виснажити його. Буде пробувати підірвати його легітимність. Мовляв, у тому вигляді, в якому ви існуєте, людям не подобаєтесь. Якщо така ідея вкорениться в суспільстві і політикумі, вже можна буде пропонувати радикальні зміни до Конституції. Можливо, це для цього робиться, а зовсім не для того, щоб справді його провести. Бо Конституціна асамблея ніяк не виробить тексту. Вже Кравчук нарікає на це.

І.Л. – Чи не може такий референдум підпорядкувати всю владу президентові? А потім усе приймати на референдумі?

В.Р. – Це можна по-різному тлумачити. Очевидно, що президент і уряд хочуть використати цей механізм, щоб зміцнити свою владу. Їм закидають, що вони авторитаристи і невігласи. Але Україна за ці 20 років перебрала вже всі політичні можливості, в тому числі кадрові. Те, що ми маємо – це те, що реально можемо. Сподіватися на нові, свіжі сили, світлий розум – навряд чи варто. Тож більше тверезості якраз на боці виконавчої влади. Бо законодавці анітрохи не кращі, а навіть гірші. Більше хворий якраз парламент.

І.Л. – Чому говорять про саме ці питання? Що вони могли б змінити?

В.Р. – Це майже все те саме, що я пропонував у своєму проекті Конституції. На двопалатність потрібно переходити. Потрібно мати сенат і адекватне представництво регіонів. Єдине з цих питань, з яким я не згоден – то це чиста мажоритарна система. Все ж, в українських умовах варто мати змішану систему виборів. Або пропорційну за польською моделлю, щоб списки формувалися на місцях, з людей, яких у регіонах знають. Це розумно. А мажоритарку ми всі побачили на останніх виборах. Вона дозволяє проходити грошовитим кандидатам, наближеним до влади. Та й адміністративний ресурс легше застосовувати. Але чисто пропорційна ще гірша. Бо списки формуються лише в Києві. Гідна молода людина ані мажоритарну кампанію сама не витягне, ані до списку її не включать, бо треба вислужуватися перед партійними босами.

І.Л. – Які можуть бути небезпеки для опозиції?

В.Р. – Теоретично опозиція права, коли засуджує посилення влади. Якби йшлося про абстрактний уряд чи парламент. Але потенціал Януковича як авторитариста вичерпаний. Сьогодні всі це бачать. Саме тому заклики опозиції неплідні, бо люди не бачать у Януковичі диктатора.

І.Л. – Тоді навіщо йому міняти Конституцію?

В.Р. – З одного боку так, це посилення його влади. З огляду на власну долю вони міркують про майбутнє. З іншого – вони розуміють, що політична система взагалі дуже погано збалансована, і потрібно змінювати саму модель. Адже й Кучма це розумів наприкінці свого мандату. Те, що бракує другої палати – однозначно. Бо Україна завжди схилялася до радикалізму саме через те, що в парламенті недостатньо були представлені регіони. Завжди було перетягування ковдри. Наприклад, Білл Клінтон був чудовий президент. Але, якби не було Сенату, то опозиційний йому Конґрес його б просто скинув. Янукович теж це бачить. Йому потрібна підтримка сенаторів, щоб він не сидів там один як вовк.

І.Л. – Це б йому могло допомогти на президентських виборах?

В.Р. – Структурно «регіонали» діють правильно. Напевно, прописали свої дії надовго вперед. Отже, й це може бути. Якщо ж вони не продумують цього, отже це погана влада.

І.Л. – Чи можуть використовувати референдуми в Україні зовнішні сили – та ж таки Росія?

В.Р. – Національний референдум ні. Бо закон ухвалили лише про загальноукраїнський. Проблеми можуть виникнути з місцевими референдумами, але щодо них закону ще немає. Тоді б могли бути локальні референдуми в областях чи в Криму. Зараз такої небезпеки немає.

Ігор Луб’янов

19.03.2013