MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Чудово врегульована безповідальність

22.03.2013   
Галя Койнаш
За словами голови Вищої кваліфікаційної комісії суддів, «коли в нашій Конституції і в нашому законодавстві чудово врегульовано питання, не потрібно посилатися на рішення ЄСПЛ». «Чудово врегульованою» на практиці, виключно система відписок замість перевірок, та співпраці між міліцією, прокуратурою та судом.

Голова Вищої кваліфікаційної комісії суддів вважає, що українські судді повинні менше посилатися на рішення Європейського суду з прав людини.  За словами Ігоря Самсіна, «коли в нашій Конституції і в нашому законодавстві чудово врегульовано питання, не потрібно посилатися на рішення ЄСПЛ».

Здавалося б, логічно. Втім, читаєш ту саму Конституцію та вітчизняне законодавство, й начебто все врегульовано, суцільне верховенство права. 

Або знущання над ним. Так напевно вважав Віктор Замфереско, якого в 2005 засудили на довічне ув´язнення за вбивство. 15 листопада 2012 року Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) визнав, що порушено права, які захищаються статтями 3 та 6 Конвенції, в результаті жорстокого поводження міліції з метою отримання визнання та використання цих доказів у кримінальній справі проти нього. 

Суд постановив, що використання такого «визнання для його засудження автоматично робить весь кримінальний процес проти нього несправедливим» (п. 71).

 Не знайдемо в українському законодавстві дозволу на використання вибитих у обвинувачених «явок з повинною»,  Навпаки, знайдемо безліч суворих заборон щодо цього та чітких приписів чисельним правоохоронцям організувати всебічне та об’єктивне розслідування скарг жертви катування з метою притягнення катів в погонах до відповідальності. 

«Чудово врегульованою» на практиці виявилася виключно система відписок замість перевірок, та співпраці між міліцією, прокуратурою та судом.

Замфереско залишається за ґратами. А на не менш сумнівні «зізнання», від яких в суді відмовляються підсудні, досі не звертають уваги судді. Та й те, що в деяких справах поводження судді викликає дуже серйозні сумніви, нікого не цікавить. 

Не маємо підстав очікувати від судді Минасова, який мав уже 14 березня винести вирок по «справі паламарів», будь-яких посилань на рішення ЄСПЛ.  Якщо, звісно, несподіваний перенос засідання на 28 березня не означає, що або Минасов або хтось інший нарешті ознайомився з деякими рішеннями ЄСПЛ, зокрема, й зі справою Замфереска. Мабуть, принагідно й з новим законом «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», який передбачає можливість держави стягувати з осіб, дії яких призвели до порушень прав людини, кошти, витрачені на відшкодування шкоди, завданої цим порушенням.

Нагадуємо, в «справі паламарів» йдеться про трьох обвинувачених в організації вибуху у запорізькому Свято-Покровському храмі УПЦ. Й про сім «явок з повииною», від яких всі відмовилися, як тільки з’явилися справжні адвокати, а не «захисники», викликані слідчими. 

Мова йде про серйозні підстави вважати, що численні «зізнання» підсудних були отримані шляхом катувань та погроз. Про це свідчать дві експертизи, які фактично підтвердили застосування незаконних методів тиску. Суддя Минасов виявив вражаючу наполегливість в об’єктивності судового слідства і призначив третю, яка заперечила висновки попередніх двох. На цьому жага об’єктивності судді вичерпалась. У клопотанні захисту викликати судових психологів, щоб з’ясувати в суді, звідки такі діаметрально протилежні висновки, було відмовлено.

Прокурори теж не сиділи, склавши руки. В переддень вироку маємо змінений обвинувальний висновок. У причесаному його варіанті прибрали весь абсурд і облудність первісного обвинувачення. Навіть прибрання визначення часу, щоб наявність у всіх алібі не заважала, жодних застережень у судді не викликало.. Список підстав для, принаймні, прискіпливої перевірки можна продовжувати довго.

Тим не менше, замість дієвого реагуваня, маємо й ганебну гру в пинг-понг, разом із низкою пояснень, чому та чи інша особа не може «втручатися». 

Скарг з боку підсудних, їх адвокатів та рідних дуже багато.  Отримано безліч відписок, хоча хлопців уже третій рік тримають у СІЗО по справі, побудованій фактично виключно на їхніх «явках з повинною».

Уповноважений з прав посилається на ст. 17 Закону про Уповноваженого: «Уповноважений не розглядає тих  звернень, які розглядаються судами,   зупиняє вже розпочатий розгляд, якщо заінтересована особа подала позов, заяву або скаргу до суду». 

В Адміністрації Президента, здається, трохи інакше тлумачать національне законодавство.  У відповідь на останнє звернення, керівник управління АП переслав скаргу матері двох обвинувачених до омбудсмана з проханням розглянути ту її частину, яка належить до компетенції Уповноваженої. В іншій частині, а саме тій, яка стосувалась незрозумілого суддівства суддею Минасовим, Комітет ВРУ з питань правосуддя переслав скаргу до Вищої кваліфікаційної комісії суддів

Держава, від Президента, Уповноваженого з прав людини до правоохоронних органів, має обов’язок захищати людей від катування, від незаконного затримання, сваволі тощо. Коли йдеться про ефективне розслідування ймовірних порушень, зокрема, й порушення права на справедливий суд, не надто переконливо посилатися на неможливість втручатися в роботу суду. Адже виходить, що очікувати на захист можна тільки в той момент, коли можна вже подати заявку до Європейського суду з прав людини.

Хай нарешті продемонстрирують, що не треба аж до Страсбургу їхати, щоб домогтися справедливості. 

 Поділитися