пошук  
версія для друку
07.04.2013

Генплани міст Харківської області засекречені. Кому це вигідно?

   

Ще кілька років тому поняття «генеральний план» було знайомо лише архітекторам та спеціалістам у містобудуванні. Але коли почався «дерибан» землі і незаконні забудови, про генплани міст почали згадувати не тільки активісти-представники громадських організацій, але й громадяни, яким небайдужа доля міста. Зокрема, у Харкові про генплани неодноразово згадувалося під час вирубки лісу у парку Горького.

Ідеалістична теорія

Розберемось докладніше – що ж таке генеральний план міста? Насправді, це найважливіший документ у сфері містобудування, який затверджується органами місцевого самоврядування та визначає розвиток міста на найближчі 15-20 років. Нормативне визначення генерального плану й окремих процедурних питань, пов’язаних із розробкою, обговоренням, прийняттям і виконанням документа, закріплене в Законі України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Там зазначається: «генеральний план населеного пункту – містобудівна документація, яка визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту». Генеральний план населеного пункту є актом органу місцевого самоврядування. Це пов’язано з тим, що відповідно до статті 14 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» саме до компетенції виконавчих органів сільських, селищних і міських рад у сфері містобудування належить «забезпечення в установленому законодавством порядку розробки і подання на затвердження відповідних рад місцевих містобудівних програм, генеральних планів, детальних планів, планів червоних ліній, місцевих правил забудови населених пунктів».

Статтею 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що «рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень». Таким чином, затверджений у вигляді рішення органу місцевого самоврядування генеральний план населеного пункту є актом органу місцевого самоврядування. Відтак, на цей документ має поширюватися і наступне положення цієї статті, а саме: «рішення ради нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо радою не встановлено більш пізній строк введення цих рішень у дію». Лишається зазначити, що генеральний план є документом нормативно-правового характеру, адже містить норми права, тобто правила поведінки, які встановлюють права й обов’язки осіб у регульованих суспільних відносинах певного виду.

Варто окремо звернути увагу на функцію, яку виконує генеральний план населеного пункту як рішення місцевого самоврядування по здійсненню управління землею територіальної громади. Згідно зі ст.ст. 42, 143 Конституції України безпосереднім власником землі є територіальна громада. Органи місцевого самоврядування, зокрема місцеві ради, лише здійснюють управління нею, тобто у вирішенні питання про планування та забудови території місцеві ради діють як представники територіальної громади.

Ст. 10 ЗУ «Про місцеве самоврядування» закріплює, які саме «сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади й здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами». Отже, місцеві ради не виступають в якості власника при вирішенні питань щодо розголошення плану забудови міста та напрямів використання території населеного пункту. Вони лише представляють відповідні територіальні громади й здійснюють свої функції від імені територіальної громади та мають діяти виключно в її інтересах. Таким чином, з цієї норми органічно випливає, що всі рішення рад повинні бути доведені до відома територіальної громади, щоби ця громада, як власник, могла зробити висновок, наскільки доцільно, економно та ефективно рада діяла в її інтересах. Територіальна громада повинна мати вичерпну інформацію про дії свого представника.

Отже, будь-яке рішення про планування є інформацією про розпорядження землею, що є власністю територіальної громади. Відтак, генеральні плани повинні бути відкритими та не можуть вважатися такими, що є конфіденційною інформацією, яка є власністю держави, адже є власністю територіальної громади і тому містять суспільно значущу інформацію для громадськості. Важко уявити ситуацію, за якою власник певного майна (у нашому випадку – територіальна громада) погодиться не знати, яким чином планується розпоряджатися його майном.

Генеральний план за своїм змістом є документом, який містить інформацію, що становить суспільний інтерес і є важливою для широких кіл громадськості: визначення допустимих видів забудови територій, забезпечення охорони навколишнього середовища, збереження культурної спадщини, виділення територій для розміщення житла, розміщення об’єктів загальноміського або загальноселищного значення, організація вулично-дорожньої мережі й дорожнього руху, інженерного обладнання, інженерна підготовка й благоустрій, захист території від небезпечних природних i техногенних процесів, охорона природи та історико-культурної спадщини, черговість освоєння території.

Недоступність генеральних планів для громадян зумовлена як загальною проблемою доступу громадян до рішень місцевих рад та створених радою виконавчих органів, так і специфікою інформації, яку традиційно в Україні, з часів СРСР, містили генеральні плани.

Злободенна практика. Харківська область

Було проведено моніторинг доступності генеральних планів 17 міст області. З липня по грудень 2012 року активістами Східноукраїнського центру громадських ініціатив та екологічної групи «Печеніги» в рамках проекту «Через відкритість генпланів до містобудування без корупції» на адреси міських рад було відправлено офіційні запити із проханням надати доступ до містобудівної документації.

В результаті
- 4 із 17 рад міських населених пунктів не представили генплан через наявність на ньому грифу «Для службового користування» (Ізюм, Чугуїв, Мерефа, Красноград);
- 3 із 17 міських рад генплан лише затверджують (Балаклія, Барвінкове, Люботин).

Усі інші міста, взагалі не надали відповідей на інформаційні запити, або надіслали листи, що не містять відповідей на поставлені запитання. Це фактично відмова у доступі до запитуваної публічної інформації.

Міська рада селища Південний відповіла, що Генпланом не володіє, а знаходиться він у відділі містобудування та архітектури Харківської райдержадміністрації. Куп’янська міська рада надіслала лише рішення про затвердження Генерального плану міста, але самого містобудівного документу не надала.

Містобудівне та інформаційне законодавство зобов’язує органи місцевого самоврядування оприлюднити генеральні плани у мережі Інтернет на веб-сайтах міських рад. Проте лише 3 населених пункти області мають власний Інтернет-портал, але жоден з них не містить достатньої інформації про генеральні плани.

Загалом, відповіді на інформаційні запити надійшли лише з 9 міст із 17.

На сьогодні єдиним містом в Харківській області, яке пропонує мешканцям міст можливість ознайомитися із Генпланом є Первомайський.

Практика втаємничення генпланів суперечить численним нормам законодавства, зокрема, закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та закону України «Про доступ до публічної інформації». Подано скарги до місцевих прокуратур Харківської області. Проте, прокуратури причин для реагування у недоступності містобудівної документації не знайшли.

За словами члена екологічної групи «Печеніги» Олега Вяткіна, органи виконавчої влади. які здійснюють функції контролю екологічних моментів (управління охорони навколишнього природного середовища, екологічна інспекція), фактично не працюють.
- Ми, представники громадської екологічної організації, – зазначає Вяткін, – зрозуміли, що всі проблеми, пов’язані з екологією, міст Харківської області упираються у наявність та доступність генеральних планів. Один з прикладів такої проблеми – масове вирубування дерев у парку Горького.
Ми почали займатися розслідуваннями щодо незаконної забудови парків, скверів – усі вони були пов’язані з питанням генплану. І тоді ми налагодили співпрацю зі Східноукраїнським центром громадських ініціатив в рамках проекту «Через відкритість генпланів до містобудування без корупції».

Нажаль, про фактичне положення речей та можливе вирішення проблеми ми часто дізнаємось вже після того, як можна щось вирішити, що називається пост-фактум. Наприклад, земля вже комусь належить, була передана у власність і зробити щось неможливо (є землевідведення, рішення сесії тощо). Теж саме стосується знищення парків, рубки дерев (а практично всі парки у Харкові за останні роки були змінені так чи інакше). Це все зумовлено відсутністю чи недоступністю генпланів. Закон «Про регулювання містобудівної діяльності», нажаль, не покращив процес прозорості та відкритості інформації. Навпаки, прискорювались процедури видачі землі.

За словами Олега Вяткіна, направляючи інформзапити щодо генпланів міст Харківської області, він очікував, що ситуація складеться подібним чином. «Тому що відкрити генплани для людей, що ділять землю у Харкові – це втратити мільйони. Однак ми хотіли побачити об’єктивну ситуацію та отримати докази того, до головний градотворчий документ є секретним, причому у більшості міст Харківської області. Тому наша область виявилася унікальною, але, нажаль, не в позитивному сенсі. На жаль, ми не отримали відповіді ані з міської ради, ані з прокуратури, куди відправили інформаційні запити.
Нами було проведено прес-конференцію за результатами запитів, де представник прес-центру міської ради публічно пообіцяла, що відповідь на наш інформзапит готується, але вона не була отримана до цієї пори. Куп’янськ і інші міста Харківської області обіцяли доопрацювати генплани у 2013 році.
Я вважаю, що потрібен резонанс щодо закритості генпланів у Харківській області на всеукраїнському рівні, тому що Харківська обласна прокуратура не може оказати вплив на Харківську міську раду, нажаль.
Ми сподіваємось, що інформазапити сприятимуть тому, що генплани будуть з часом відкриті у тих містах Харківської області, де вони вже є, і створені там, де їх немає. Наприклад, у місті Лозова генплан приймали протягом 15 років, постійно переносячи дату, але тепер, може, чиновники замисляться над тим, що якщо є цікавість до нього, треба прискорити цей процес.
У Харкові ситуація набагато складніша. Тому що є багато землі, яку продали незаконно. Наприклад, ми можемо подивитись на публічній кадастровій карті, де відображено лише 10 відсотків забудов. Тому, якщо опублікувати зараз генплан, як це дійсно має бути згідно діючому законодавству, то постануть питання, звідки взялися паркани, за якими приватні елітні забудови, хто приймав рішення про виділення землі… та багато інших. І, я ви розумієте, це пов’язано з дуже значними фінансами. На мій погляд, питання може вирішитись лише у тому випадку, якщо контролюючим органам (СБУ, прокуратурі) поступить розпорядження «зверху» про вирішення ситуації, ці органи будуть карати міські ради за невиконання закону. Або скінчиться у Харкові земля і нічого буде продавати.
Але, окрім позиції влади, дуже важливо ставлення жителів Харкова до проблеми доступу до генпланів та обізнаності проблемами міста взагалі. На жаль, активну позицію виражає приблизно 3 відсотка громадян. Всіх інших, на жаль, хвилює у кращому випадку те, що відбувається перед їхнім домом. Ми вбачаємо нашу ціль в тому числі у тому, щоб більше людей усвідомлювало, що будь-яку проблему можна вирішити законним шляхом, спільними зусиллями. Треба підкреслити, що висвітлення генплану міста – це зручні транспортні розв’язки, парковки, це взагалі комфорт та зручність».

Балобин Сергей член ради ЕкГ «Печеніги» підкреслив, що заходи з благоустрою міста показали, що там, де немає підтримки місцевих жителів, їх зацікавленості та залучення, там будь-які зусилля екологів, комунальних служб, громадських організацій проходять дарма. Усі дії, спрямовані на покращення їх життя без залучення самих бенефіціаріїв, громади, – це нібито вода у пісок. З цього і починається генплан насправді – із турботи про свій двір, його благоустрою, який веде до розвитку міста, а далі постає питання, на що йдуть наші податки та внески.

Володимир Щербаченко, голова Східноукраїнського центру громадських ініціатив, керівник проекту «Через відкритість генпланів до містобудування без корупції» зазначив, що генплан – це документ, який регулює просторовий розвиток населеного пункту. Він має базуватися на цінностях, які поділяють члени громади і визначати і відповідно до них визначати майбутнє громади. Хоча генплан – це документ окремого міста, але оскільки генплани більшості міст втаємничені і недоступні громадянам, то це перетворює проблему окремих громад (міст, селищ) у всеукраїнську.
- Що стосується Харкова, – продовжує Володимир Щербаченко, – я можу сказати, що поведінка органів місцевого самоврядування, які відмовляються надавати публічну інформацію, є незаконною. В українському законодавстві є чіткі норми, які зобов’язують оприлюднювати генплан. Навіть якщо якась частина документу знаходиться під грифом «Для службового користування» чи «Таємно», то решта документу має бути доступною громадянам. Закон це визначає однозначно. Якщо органи місцевого самоврядування цього не роблять, тим самим вони порушують законодавство і прокуратура має на такі випадки реагувати. Чому вона не реагує? Напевно, має для цього підстави, далекі від законних. Скоріше за все, органи прокуратури мають якісь спільні інтереси з представниками органів місцевого самоврядування і тому не реагують. Іншого пояснення, чому немає реакції, я, на жаль, надати не можу.
Вихід з цієї ситуації тільки один – треба домагатися, щоб людей, які не надали відповіді, притягнули до адміністративної і дисциплінарної відповідальності, винести догани, накласти штрафи, позбавити посади. Посадові особи органів місцевого самоврядування, що протизаконно приховують публічну інформацію порушують закон і роблять це абсолютно свідомо. Звичайно, спочатку можна серед посадовців проводити профілактичну роботу, пояснювати, наскільки це важливо».

Але є і позитивні приклади вирішення проблеми доступності генпланів. Це, наприклад, оприлюднення генплану в Івано-Франківську у 2011 році і скасування грифу ДСК (для службового користування) у м. Жданівка Донецької області.

Злободенна практика. Харків

Під час проведення прес-конференції у Харкові була присутня представниця міської ради. Її реакція на почуте була явно негативна. Мовляв такого не може бути, аби «чесна і прозора» Харківська міська рада не надала доступу до Генерального плану… Але після проведення прес-конференції ані спростування ніякого не поступило, ані запрошення не надіслали «Печенегам» відвідати міську раду удруге. Тому, очевидно, що інформація Олега Вяткіна, що його не пустили у міську раду, коли він повідомив, що іде за Генпланом, відповідає дійсності. Міській раді просто немає що сказати у відповідь.

Поки генплани недоступні, важко сказати, чи торкнеться вас особисто, але така загроза існує завжди. Харків – досить старе місто. В ньому і забудова і 19 століття і першої половини 20-го і «хрущовки». Ці старі будівлі можуть потрапити в зону реконструкції. Нерухомість громадян в цих районах можуть конфіскувати і виплатити на сьогоднішній день незрозумілого розміру компенсацію. А можуть і виселити кудись… у Рогань, наприклад, чи інше передмістя. Все, що завгодно може статися з власністю людей. Саме тому вони повинні знати про плани міської ради.

Для тих людей, які планують розвивати бізнес, так само важливо мати доступ до генплану. Адже не знаючи, які в місті будуть функціональні зони, їх межі (де промислова, де рекреаційна, де транспортна), важко планувати серйозні заходи, відкриття нових підприємств, вкладенні інвестиції. Інвесторам важливо знати де є доступними мережі, які плани розвитку міста, де що буде будуватись, яку земля можуть забрати для суспільних потреб. Я так розумію, що при закритості генпланів люди здобувають за гроші ту інформацію, яка повинна бути відкритою. Я точно знаю, що в Луганську інформацією із Генплану торгували. Навіть викопіювання із Генплану відмовляли надавати на підставі того, що він під грифом ДСК (для службового користування). Але за гроші цю інформацію можна було купити. Ті люди, які володіють цією інформацією, вони можуть її використовувати виключно в своїх приватних інтересах, можуть нею торгувати. Приховування будь-якої публічної інформації, особливо такої цінної, яку містить містобудівна документація, призводить до тіньових схем. Закритість генпланів породжує корупцію.

Діючий генеральний план міста Харкова був розроблений науково-дослідним інститутом проектування міст «Дніпромісто» і затверджений рішенням XXII сесії XXIV скликання від 23.06.2004 р. № 24-22.

25 лютого 2013 року були внесені зміни у генплан на засіданні міської архітектурно-будівельної ради, але громадські слухання з цього приводу проведені не були і не плануються. На питання, чи будуть зміни до генплану виноситись на громадські слухання, головний архітектор Харкова відповів: «Ми опублікували всі об’яви. Якщо б були питання і інше… Але питань не поступило, тому вважається, що громадські слухання вже пройшли».

4 грудня 2009 року прийшла відповідь на інформаційний запит Східноукраїнського центру громадських ініціатив від заступника начальника управління містобудування та архітектури С.В, Колоші з повідомлення про те, що до 2026 року генеральний план міста Харкова має статус «для службового користування».

У липні 2012 року до міської ради були направлені повторні інформаційні запити екологічної групи «Печенеги», але вони залишились без відповіді, як і позов до прокуратури. Спроба увійти до міськради успіхом не увінчалась. Про це було повідомлено на прес-конференції 4 грудня 2012 року.

Незважаючи на це, на виконання Програми з реалізації рішень генерального плану міста Харкова до 2026 року на період до 2015 року з міського бюджету цього року планується виділити, за словами директора Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин міськради Тетяни Овчиннікової, 4 млн 964 тис. грн. Це за гроші платників податків! Але цифри розбігаються. І розбіжності великі. За іншими даними, виділять 3, 38 мільйонів.

Окрім того, генплану немає у відкритому доступі. На сайті міської ради доступні тільки основні положення генплану. Це є неповагою до громадян.

Як вже зазначалося, для Харкова особливо актуальним питання генпланів постало під час масових протестів у 2010 році проти вирубки парку Горького задля будування дороги для проведення чемпіонату «Євро-2012»

Проведенні мером Харкова Геннадієм Кернесом так звані «громадські слухання» виявились фікцією. На них не були допущені громадські активісти, багато «неугодних» журналістів. Натомість примусово збирали вчителів харківських шкіл.

Про недоступність генплану Харкова та пов’язані з цим корупційні діяння неодноразово висвітлювали ЗМІ та ця інформація висвітлювалася на сайтах громадських організацій.

Коментар юриста Олександра Бурмагіна:
Як свідчить робота громадських організацій в сфері доступу до такої інформації є декілька причин, які призводять до безпідставного втаємничення.
Так, за інформацією Східноукраїнського центру громадських ініціатив, який вже протягом багатьох років опікується цією проблемою перша причина – це сумнівне присвоєння генпланам статус «службової» інформації. Наприклад, Міноборони вважає службовою інформацією «плани міст масштабу 1:10 000 та 1:25 000». В Мінрегіоні до службової інформації відносять «плани міст масштабу 1:10 000-1:20 000», а в Укрдержкартографії гриф «ДСК» ставили лише на «плани міст та інших населених пунктів в масштабах 1:5 000 та 1:2 000».
Друга – це відверте небажання місцевих влад всіх рівнів надавати генеральни плани будь-кому. Через буд-які вигадані підстави. В моїй практиці, наприклад, є відмова міськради через те, що це «не документована офіційна інформація створена в процесі виконання своєї поточної діяльності». Тобто, взагалі незрозуміло, як розцінювати генплан – документ, який є основою для прийняття рішень по виділенню землі, її цільовому призначенню в т.ч. Мабуть, як вільній витвір вільного художника. Чому так відбувається пояснити дуже просто. Отримай громадськість, її найактивніша в інформаційному сегменті частина – журналісти, таку інформацію, то дуже багато питань, які вирішуються кулуарно і за тіньові гроші стала б водночас публічною. Крім втрати тіньових доходів від «вирішення» земельних питань, це дало б людям можливість контролювати в режимі он-лайн де і що має бути. Де протиправно забрали частину скверу, де мали б бути парки, а з’являються висотки чи гаражі і т.і. Адже, в генплані є все – земельні ділянки, їх призначення, де і що повинно бути побудовано, закладено, зелени зони населеного пункту тощо.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», який є базовим на сьогодні в цій сфері, «генеральний план» – це містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.
У частині 1 статті 17 цього ж Закону говориться, що Генеральний план населеного пункту є основним видом містобудівної документації на місцевому рівні, призначеної для обґрунтування довгострокової стратегії планування та забудови території населеного пункту. Невід’ємною частиною генерального плану населеного пункту є план земельно-господарського устрою цього населеного пункту. Ця ж стаття прямо передбачає, що цей документ затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів. Для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об’єкти культурної спадщини.
Отже, очевидно, що генеральний план населеного пункту – важливий документ, який має враховувати інтереси всіх верств і сфер, фіксувати об’єкти культурної спадщини, які охороняються законом, передбачати архітектурний розвиток. Навіть, з огляду на ці норми, закрадаються сумніви, на підставі чого можуть обмежувати доступ членів громади до джерела інформації про те, як ця громада, в чому буде жити в найближчий та віддаленій перспективі.
Режиму доступу до генпланів присвячено частину 11 статті 17 Закону. Сформульовано її наступним чином:
«Загальна доступність матеріалів генерального плану населеного пункту забезпечується шляхом його розміщення на веб-сайті органу місцевого самоврядування та у місцевих періодичних друкованих засобах масової інформації, а також у загальнодоступному місці у приміщенні такого органу, крім частини, що становить державну таємницю та належить до інформації з обмеженим доступом відповідно до законодавства. Зазначена частина може включатися до складу генерального плану населеного пункту як окремий розділ».
Отже, загальне правило – генеральний план – це абсолютно відкритий документ, який повинен бути у вільному доступі в приміщенні, наприклад, міської ради. Виключення тільки щодо матеріалів, які містять відомості віднесені законодавством України до державної таємниці або до іншої інформації з обмеженим доступом. Тобто, правомірна відмова в надані інформації з Генплану може бути, якщо його частина – це, або державна таємниця, або службова інформація, або конфіденційна інформація (ст. 21 Закону України «Про інформацію», ст.6 Закону України «Про доступ до публічної інформації»).
Щодо державної таємниці питань найменше. Закон України «Про державну таємницю» чітко визначає порядок проведення експертизи за наслідками якої певна інформація отримує статус держтаємниці. Така інформація обов’язково має один з трьох «грифів»: «особливої важливості» – охороняється 30 років, «цілком таємно» – 10 років, «таємно» – 5 років. Немає «грифу» – немає державної таємниці.
Якщо подивитися на визначення, що є конфіденційною інформацією, наприклад, у ч.1 ст.7 Закону України «Про доступ до публічної інформації», ми побачимо, що генплан апріорі не може бути інформацією з обмеженим доступом на підставі такого статусу. Адже, – конфіденційна інформація – це інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб’єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Враховуючи, що генплани створюються на замовлення органів влади і є за суттю втіленням публічних інтересів цілком зрозуміло, що вони не можуть відноситися до конфіденційної інформації.
Остання категорія інформації, яка відноситься до обмеженого доступу – «службова». Але, враховуючи визначення із ст.9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» також важко уявити, яким чином генплан може отримати гриф «ДСК». Відповідно ч.1 ст.9 до службової може належати така інформація:
1) що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрівідомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою напряму діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень;
2) зібрана в процесі оперативно-розшукової, контррозвідувальної діяльності, у сфері оборони країни, яку не віднесено до державної таємниці.
Другий пункт відкидаємо відразу. А перший містить СУКУПНІСТЬ ознак, яким повинна відповідати інформація аби стати службовою. Перша – це повинна бути внутрівідомча службова кореспонденція, доповідні записки, рекомендації (Генплан вже не потрапляє). Друга – ця кореспонденція повинна бути пов’язана з розробкою напряму діяльності АБО здійсненням контрольних, наглядових функцій, процесом прийняття рішень і, ГОЛОВНЕ втретє – повинна ПЕРЕДУВАТИ публічному обговоренню та/або прийняттю рішень. Тобто, третя ознака чітко передбачає, що статус службової інформації не може бути вічним. Як тільки прийнято рішення до якого відбувалась певна внутрівідомча кореспонденція – статус службової з інформації знімається.
Вищенаведене, ілюструє, що ні конфіденційно ні службовою інформацією Генплан не може бути. Бо це остаточний, затверджений і публічний (регулює громадські інтереси) документ. Теоретично, він може містити частини, які можуть мати ознаки державної таємниці. Але в такому випадку – відмова в отриманні інформації з генплану може бути тільки частковою і тільки з підставою, що ці відомості державна таємниця і знаходяться під одним з трьох вищеназваних «грифів».
Всі наведені тези щодо публічної суті генплану, його відкритості і відкритого режиму доступу також підтверджують норми ст.21 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». В ній йдеться про те, що проекти генпланів підлягають громадським слуханням. А в ч.2 чітко зазначено: «Затвердження на місцевому рівні містобудівної документації без проведення громадських слухань щодо проектів такої документації забороняється». Проекти, і, навіть рішення щодо розроблення генпланів повинні бути оприлюднені. Також, стаття передбачає, що кожен повнолітній член громади може вносити пропозиції і зауваження, у випадку виникнення протиріч між розробниками і мешканцями повинна бути створена погоджувальна комісія тощо.

Отже, питання доступу місцевих громад до генпланів повинно бути вирішено в межах правового поля на підставі діалогу між всіма зацікавленими суб’єктами або забезпечено на підставі судових рішень.

Проект «CorruptUA»

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори