пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201311
09.04.2013 | Юлія Стасюк
джерело: www.civicua.org

Корупція: сумнівна відкритість чи завуальована таємничість?

   

Зазвичай, про поодинокі випадки корупції пересічний громадянин може дізнатись з преси, інтернет-видань у повідомленнях на кшталт: «Ще одного голову сільської ради впіймали на хабарі...». Люди, як правило, емоційно сприймають таку інформацію, як «перчинку» в сірій буденності остогидлого, тяжкого і безпросвітного життя.

Вважається, що «сильні світу цього» потонули в корупції, яка стала невідємною ознакою життя в Україні, і яку перемогти неможливо. А ті, хто говорить про можливість такої перемоги, – або напівхворі оптимісти, або шахраї.

Зрозуміло, що основний пласт корупції, корупційні схеми, які приносять великі кошти, найбільше приховані... Коли їх розробляють, насамперед вивчають можливості та повноваження, принципи та прийоми роботи правоохоронних та судових органів у справах, пов’язаних з корупцією, з метою приховання та втаємничення таких схем.

Тому, питання інформаційних відносин у сфері антикорупційної діяльності не є останнім, а напевно одним із перших, які потребують прискіпливої уваги та чітких, ефективних механізмів реалізації.

З одного боку, спеціально уповноважені суб’єкти у сфері протидії корупції зобов’язані щороку оприлюднювати інформацію про вжиті заходи щодо протидії корупції та про осіб, притягнутих до відповідальності за вчинення ко-рупційних правопорушень. Як правило, це звіти, що мають бути розміщені на веб-сайті органу.

Але, що ж відбувається, коли громадськість хоче безпосередньо прийняти участь в заходах щодо запобі-гання і протидії корупції, отримати інформацію про таку діяльність?

Закон України «Про засади запобігання і протидії корупції» закріпив, на перший погляд, прогресивний та по-трібний інструмент – участь громадськості в заходах щодо запобігання і протидії корупції (ст.18).

Так, об’єднання громадян, їх члени або уповноважені представники, а також окремі громадяни в діяльності щодо запобігання, виявлення і протидії корупційним правопорушенням (крім випадків, коли це віднесено законом до виключної компетенції спеціально уповноважених суб’єктів у сфері протидії корупції) мають право:

– запитувати та одержувати від органів державної влади та органів місцевого самоврядування в обсягах та порядку, не заборонених законом, інформацію про діяльність щодо запобігання і протидії корупції;

– проводити, замовляти проведення досліджень, у тому числі наукових, соціологічних тощо, з питань запобігання і протидії корупції;

– здійснювати громадський контроль за виконанням законів у сфері запобігання і протидії корупції, з використанням при цьому таких форм контролю, які не суперечать законодавству.

За цією ж статтею, об’єднанню громадян, фізичній, юридичній особі не може бути відмовлено в наданні доступу до інформації стосовно компетенції суб’єктів, які здійснюють заходи щодо запобігання і протидії корупції, а також стосовно основних напрямів їх діяльності. Така інформація надається в порядку, встановленому законом.

Нещодавно, ІПЦ «Наше право» спробував перевірити, як працює ця спеціальна стаття закону на практиці, щоб отримати інформацію з питань правозастосовчої практики правоохоронних та судових органів, у справах, пов’язаних з корупцією та при надісланні запитів, послався на неї як на підставу для отримання такої інформації. Ми повідомили, що проводимо дослідження та здійснюємо моніторинг правозастосовчої практики правоохоронних і судових органів України у справах, пов’язаних із корупцією, а також попросили відповісти на ряд не персоніфікованих питань, наприклад, які корупційні злочини вчиняються найрідше, що може допомогти ефективніше виявляти та фіксувати корупційні правопорушення, тощо.

Виявилось, що стаття 18 закону є «мертвою», її розуміють по-різному, вона практично не працює.

Так, одні органи «намагались» дати змістовну відповідь, надавши окремі дані, що містяться у їхніх звітах (хоча звіти - це зовсім інший механізм отримання інформації, і питання стосувались інших тем, ніж ті, що містяться у звітах) ( Управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Управління по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області ), або ж наголошували на відсутності у чинному законодавстві правового механізму, який би визначав участь представників органу в якості експертів в рамках досліджень тих чи інших проблемних питань, які проводяться громадськими організаціями, таабо «посилали» для ознайомлення з інформаційними та аналітичними документами даного органу до його офіційного сайту (Прокуратура Львівської області, Генеральна прокуратура України).

Інші, «нагадували» про існування Єдиного державного реєстру осіб, які вчинили корупційні правопорушення, та про дані, які туди вносяться, і пропонували звернутись до цього реєстру для одержання запитуваної інформації (Управління Служби безпеки України в Луганській області) або, що найкумедніше, плутали (мабуть, цілком свідомо) даний окремий інструмент для отримання інформації ст.18 Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції», а саме участь громадськості в заходах щодо запобігання і протидії корупції з іншим інструментом – доступом до публічної інформації, що міститься у Законі України «Про доступ до публічної інформації», наполягаючи, що інформація, що запитувалась, не є такою, що була отримана або створена в процесі виконання органом своїх обов’язків, передбачених чинним законодавством, або знаходиться у володінні даного органу (Західне територіальне управління Військової служби правопорядку). При цьому, на частину запитань вищестоячий орган – Головне управління Військової служби правопорядку Збройних сил України таки дав змістовну відповідь по суті питань.

Викликає оптимізм те, що окремі органи все таки розглядали запит по суті та уповноважували конкретного працівника для взаємодії з громадськістю підготувати відповіді, давали свої пояснення по суті питань (львівські підрозділи митниці, податкової служби, на стадії переговорів-львівський підрозділ СБУ та МВС).

Отож, ця ситуація підтвердила звичний для нас стан справ, який можна охарактеризувати приказкою: «закон як дишло – куди повернеш, туди і вийшло». Тому, поки ми не навчимося чітко виписувати закони, будувати їх як взаємопов’язану, вичерпну систему та належним чином їх виконувати, у нас продовжуватиметься отой безлад, – і не тільки в антикорупційній сфері, а у всіх правовідносинах!

09.04.13

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори