пошук  
версія для друку
08.06.2013 | Вадим Човган

Проблеми виконання рішень Європейського суду з прав людини у пенітенціарній сфері

   

Проблема виконання рішень Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ, Суд) у пенітенціарній сфері України, що приймаються внаслідок встановлення порушень Конвенції про захист прав та основоположних свобод (Конвенція), набуває все більшої актуальності. Порушення у цій області складають вагому частку від усіх порушень, що встановлюються ЄСПЛ у справах щодо кримінального переслідування.

У січні 2013 року було прийнято рішення «Карабет та інші проти України», коли Україну за порушення, що були вчинені підрозділом спеціального призначення в Ізяславській виправній колонії №31 у 2007 році, було зобов’язано сплатити майже півмільйона євро компенсації[i]. Тим не менш цей підрозділ й до сьогодні працює і, між іншим, незаконно, адже нормативний акт, яким регулювалася його діяльність, вже давно не діє внаслідок скасування реєстрації[ii]. Його функціонування є одним із найбільш яскравих прикладів проблеми виконання рішень ЄСПЛ, що полягає у виконанні частини рішення, яка стосується грошової компенсації особі, чиї права порушено, але неналежному «усуненню причин та умов», які призвели до порушення. Як видно зі справи Карабет, компенсацію постраждалим виплачено, а от підрозділ спецпризначення й до сьогодні незаконно функціонує, чим Державна пенітенціарна служба України (ДПтСУ) навіть хизується[iii]. Схожа ситуація й з іншими рішеннями ЄСПЛ, що стосуються сфери діяльності ДПтСУ.

Що і як має виконуватися після прийняття рішення ЄСПЛ, закріплено у Законі України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02. 2006 року (Закон). Загалом схема така: прийняття рішення ЄСПЛ — виплата компенсації, відновлення юридичного стану, який особа мала до порушення (restitutio in integrum) — заходи загального характеру.

Кажучи простими словами, заходами загального характеру є усунення згаданих «причин та умов», які призвели до порушення Конвенції. Це може мати свій прояв у внесенні змін до чинного законодавства та практики його застосування; внесенні змін до адміністративної практики; забезпеченні юридичної експертизи законопроектів; забезпеченні професійної підготовки з питань вивчення Конвенції та практики ЄСПЛ працівниками органів державної влади, в тому числі, діяльність яких пов’язана з триманням людей в умовах позбавлення свободи; інші заходи, які визначаються Україною відповідно до Рішення з метою забезпечення усунення недоліків системного характеру, припинення спричинених цими недоліками порушень Конвенції та забезпечення максимального відшкодування наслідків цих порушень.

Нами було проведено невеличке дослідження стосовно того, наскільки уважно ставляться до виконання рішень ЄСПЛ відповідальні особи, які відповідно до ст. 16 Закону «в разі невиконання або неналежного виконання Рішення … несуть адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність, передбачену законами України».

До Урядового уповноваженого у справах ЄСПЛ (Уповноважений) Н. Кульчицького, який є безпосередньо відповідальним за належну організацію виконання рішень ЄСПЛ, було направлено запит щодо інформації про заходи загального характеру, спрямовані на усунення системних проблем в сфері діяльності органів та установ виконання покарань, які призвели до порушень Конвенції за 2011-2012 роки. Зокрема, запит стосувався копій документів, що були спрямовані до ДПтСУ з цього приводу і відомостей щодо відповідей на них, та стосовно виконання пенітенціарною службою запропонованих заходів. У відповідь пан Кульчицький надав досить «європейську» відповідь, у якій показав рівень транспарентності своєї діяльності:

«щодо Вашого прохання надати копії листів, направлених до Державної пенітенціарної служби України та підпорядкованих їй органів і установ в рамках вжиття загальних заходів на виконання рішень Європейського суду зазначаю, що відповідно до статті 9 Закону України «Про доступ до публічної інформації» інформація, що містить рекомендації, пов’язана з роботою напряму діяльності установи або процесом прийняття рішень і передує прийняттю рішень, є службовою інформацією, а тому доступ до неї є обмеженим.

Оскільки і листи до Державної пенітенціарної служби України та підпорядкованих їй органів і установ, і подання до Кабінету Міністрів України є документами, що містять пропозиції та рекомендації щодо вжиття загальних заходів на виконання рішень Європейського суду та передують прийняттю відповідними органами рішень, запитувані Вами документи не можуть бути надані

Що стосується надання відповідей зазначених органів, то Міністерство юстиції не є розпорядником цієї інформації у розумінні положень Закону України «Про доступ до публічної інформації», а тому з метою їх отримання Вам слід звернутись безпосередньо до Державної пенітенціарної служби та підпорядкованих їй органів та установ».

Ці доводи є вочевидь необґрунтованими: норма про ненадання відомостей, які передують ухваленню рішення, стосується рішень того самого державного органу, який його готує, а не іншого державного органу, який на підставі цих відомостей має ухвалити свої рішення. А ми запитували вже ухвалені рекомендації Урядового Уповноваженого, надіслані Державній пенітенціарній службі, які, до того ж, ще й стосуються прав людини – така інформація не може бути визнана службовою.

Відповіді ДПтСУ на наші подальші запити показали неповне, поверхове відображення обставин у поданнях Уповноваженого про виконання рішень ЄСПЛ, які призвели до порушення Конвенції. Це означає, що заходи загального характеру в такому випадку вказані неповно та недостатньо, а тому та ж ДПтСУ не завжди адекватно може вжити всіх заходів стосовно усунення системних проблем у діяльності підпорядкованих їй установ, адже вона виконує те, що їй надсилає Урядовий уповноважений і, якщо він не вказує у своєму поданні до ДПтСУ на ту чи іншу обставину справи, що призвела до порушення, то є великою вірогідність того, що вона залишиться поза увагою, і в подальшому все ще буде призводити до триваючих порушень Конвенції в діяльності ДПтСУ.

Прикладом безвідповідального ставлення до виконання рішень ЄСПЛ є рішення Тросін проти України, в поданні щодо виконання якого Уповноважений вказав, що заходами загального характеру для виконання цього рішення є:

— дотримання права осіб, які тримаються під вартою, на повагу до кореспонденції, як того вимагає ст. 8 Конвенції;

— неперешкоджання особам, які тримаються під вартою, у здійсненні ними права на подання індивідуальної заяви до Європейського суду відповідно до ст. 34 Конвенції.

А також було висловлено прохання розглянути питання щодо можливих шляхів вирішення проблем, які стали підставою для констатації Європейським судом порушення ст. 8 Конвенції.

Ось яких заходів вжила ДПтСУ:

1. Довела до персоналу ДПтСУ інформацію про порушення Конвенції, констатовані у цих рішеннях.

2. Підготувала проект наказу Мінюсту «Про затвердження інструкції з організації перегляду кореспонденції (листування) осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах», який знаходиться на опрацюванні у структурних підрозділах Міністерства юстиції України.

Крім того, що згаданий нормативно правовий акт і до сьогодні не прийнятий, і право в’язнів на листування продовжує порушуватися згідно з чинною інструкцією про перегляд кореспонденції[iv], яка не змінювалася з 2008 року, ДПтСУ взагалі залишила поза увагою прохання Уповноваженого «розглянути питання щодо можливих шляхів вирішення проблем, які стали підставою для констатації Європейським судом порушення ст. 8 Конвенції», що, на нашу думку, є наслідком як халатності ДПтСУ, так і вживання загальних, не конкретних вимог щодо заходів загального характеру Уповноваженим. Разом з тим у самому рішенні мова йде про широке коло порушень статті 8 Конвенції, які повністю залишилися поза увагою.

Так, заявник скаржився на те, що побачення з родичами відбувалися під наглядом співробітника колонії тільки через скляну перегородку та за допомогою телефонної трубки, а також на те, що можливість побачень один раз на три місяці була надмірним обмеженням. Окрім того, заявнику дозволялося одночасно мати побачення тільки з трьома дорослими особами, тоді як він підтримував зв’язки з матір’ю, жінкою, братом та сином (який досяг повноліття у 2010). Суд у п. 42 рішення вказав, що обмеження частоти та тривалості побачень були автоматичними і не допускали ніякого ступеню гнучкості. Хоча «Суд вважає, що регулювання цих питань не може відноситися до негнучких обмежень, і держави повинні розвивати свої техніки оцінки співмірності обмежень, що дозволить владі збалансувати конкуруючі індивідуальні та суспільні інтереси і врахувати особливості кожного випадку». Отже, Суд звернув увагу, що не варто допускати підхід, коли усім довічно позбавленим волі дозволяється наперед фіксована кількість побачень із наперед фіксованою їх тривалістю без можливості врахування індивідуального підходу. До речі, ця проблема стосується не тільки довічно позбавлених волі, а й засуджених на певний строк, кількість та тривалість побачень яких є також фіксованою Кримінально-виконавчим кодексом України і не припускає будь-якої гнучкості.

Уряд України обґрунтував обмеження кількості присутніх, що допускається під час побачення, до трьох дорослих осіб практичними міркуваннями, такими як недостатня кількість місць у кімнатах для побачення та кабінках. На це Суд вказав, що уряд, спираючись знову ж на негнучкі обмеження, не хотів здійснити яких-небудь намагань для вирішення проблеми. Так само й необхідність присутності наглядача під час побачень була здійснена без врахування індивідуальних ризиків, а тому невиправдано не допускала ніякої приватності. На додаток, індивідуальний ризик не був врахований у тому, що на побаченні була відсутня можливість фізичного контакту між родичами та засудженим внаслідок скляної перегородки. З урахуванням усіх цих зауважень Суд встановив порушення права на приватність засудженого (стаття 8 Конвенції).

Що стосується усіх цих зауважень, ДПтСУ не здійснила жодних кроків для їх врахування у своїй діяльності, і сьогодні як порядок проведення побачень, так і їх тривалість та частота знаходяться у протиріччі з вимогами Конвенції й призводить до порушень прав більше 100 000 засуджених по всій Україні. Це приклад наслідку невдалого, неуважного вивчення та виконання рішень ЄСПЛ.

Схоже стосується й справи Устянцев проти України[v] де Уповноважений серед заходів загального характеру вказує лише на забезпечення належних умов тримання осіб під вартою та доведення до відома працівників ДПтСУ правових позицій ЄСПЛ. Також до ДПтСУ було надіслано короткий виклад цього рішення. Для його виконання (згідно з листом ДПтСУ до Уповноваженого) було здійснено такі заходи: інформацію про порушення було доведено до персоналу ДПтСУ, рішення було включене до навчальних програм підготовки та підвищення кваліфікації персоналу органів, установ виконання покарань та СІЗО. Також для його виконання ДПтСУ було прийнято вказівку територіальним органам управління (від 17.05.2012 №2/2/2-2749/Сд). Наш аналіз цієї вказівки свідчить, що вона зобов’язує начальників територіальних органів довести до персоналу положення рішення, надати інформацію щодо вжитих заходів для приведення у відповідність чинному законодавству умов тримання засуджених та слідчо-арештованих, детально проаналізувати переповнення слідчих ізоляторів, вивчити причини збільшення та зменшення чисельності утримуваних, виключити випадки жорстокого поводження та деяких інших заходів, що загалом спрямовані на зменшення кількості ув’язнених в установах. Цим самим повністю за увагою залишився той факт, що до порушення статті 3 призвели умови тримання заявника в СІЗО, що включало не тільки перенаселеність установи, а й неадекватність режиму освітлення камер (було цілодобово увімкнене). Це призвело до того, що фактично ця частина рішення є невиконаною, і освітлення в установах ДПтСУ й зараз здійснюється цілодобово. Видається, що це вина не тільки ДПтСУ, а й Уповноваженого, який надто «розмито» пояснив заходи загального характеру, що необхідно вжити, практично використавши лише одну фразу: «забезпечення належних умов тримання осіб під вартою».

У справі «Каверзін проти України»[vi] Суд одноголосно визнав порушення статті 3 Конвенції у зв’язку із застосуванням до заявника наручників в Дніпропетровській виправній колонії № 89, зокрема, в положенні «руки за спиною», тоді як він був сліпий та потребував сторонньої допомоги у забезпеченні своїх життєвих потреб. Він змушений був бути у наручниках навіть під час сімейних візитів, прогулянок (п. 151 Рішення). Також за вказівкою суду систематичність застосування наручників до довічно позбавлених волі була зафіксована Комітетом із запобігання катуванням під час візиту до України у 2005 році. На таке порушення чітко вказується у Поданні про виконання рішень ЄСПЛ до Кабінету Міністрів України від 28.09.2012, разом з тим, Уповноваженим не було вказано на заходи, що повинні бути здійснені для недопущення порушення у майбутньому. Можливо, саме це стало причиною не зовсім вдалого розроблення заходів загального характеру в подальшому.

Так, ДПтСУ до територіальних органів було направлено вказівку, якою: «наголошено на необхідності виключення випадків жорстокого поводження з особами, взятими під варту, та засудженими, вчинення стосовно них навмисних дій, що завдають фізичних чи моральних страждань або принижують людську гідність. При застосуванні до осіб, взятих під варту, та засуджених, у тому числі засуджених до довічного позбавлення волі, наручників зобов’язано враховувати їх фізичні вади та ступінь суспільної небезпечності, дотримуючись при цьому заходів безпеки персоналу».

ДПтСУ також вказало, що це рішення враховано при розробці Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та СІЗО. Що стосується СІЗО, то, дійсно, у нових скандальних правилах внутрішнього розпорядку[vii] закріплено, що наручники застосовуються у випадках «виведення з камер та переміщення засуджених до довічного позбавлення волі, ув’язнених і засуджених, які схильні до втечі, нападу на адміністрацію та захоплення заручників з урахуванням фізичних вад ув’язнених і засуджених, а також стану їх здоров’я». Однак, як видно, ця норма дозволятиме й у подальшому застосовувати наручники до, наприклад, сліпих, але лише з урахуванням їхніх фізичних вад та стану здоров’я, замість того, щоб повністю заборонити таке застосування. Що ж стосується засуджених в установах виконання покарань, то й по сьогодні правила їх розпорядку не містять норм, що втілили б у собі вимоги рішення ЄСПЛ стосовно застосування наручників.

Заслуговує уваги також поганий стан справ із механізмом розгляду ДПтСУ скарг, незважаючи на те, що ЄСПЛ неодноразово вказував у своїх рішеннях на цю проблему, що на це звертав увагу і Уповноважений, вказуючи на «забезпечення належного реагування на скарги» осіб, які тримаються в установах підпорядкованих ДПтСУ, як на захід загального характеру по виконанню рішень Суду. У відповідь на такі подання ДПтСУ, як правило, не вказує нічого вагомішого за: «організовано та перебуває на жорсткому контролі проведення повного, всебічного та об’єктивного розслідування скарг осіб, які тримаються під вартою, та засуджених на неналежне поводження, забезпечення права на захист осіб, які тримаються під вартою, з наданням необхідної правової допомоги та юридичної літератури». Можливо, саме через відсутність бажання, як мінімум, закріплення навіть на рівні підзаконного акту ДПтСУ відомчого механізму реагування на скарги на катування, неналежне поводження, порушення статті 3 Конвенції (заборона катування) у пенітенціарній сфері й по сьогодні є найбільш поширеним. Між іншим, забезпечення юридичною літературою в’язнів у деяких колоніях не є належним з огляду на її серйозну застарілість (редакції кримінально-виконавчих кодексів 2006, 2007 року).

Іноді у поданнях про виконання рішень Суду трапляються помилки. Як-от, виконуючи рішення Ошурко проти України[viii], тодішній Урядовий Уповноважений В.Лутковська у своєму поданні від 13.01.2012 вказала на необхідність «вдосконалення практики проведення розслідування за скаргами осіб на погане поводження з боку співкамерників», тоді як за фактами справи заявник під час перебування під вартою був побитий співкамерниками (внаслідок чого пізніше втратив зір) через халатність співробітників ізолятора тимчасового тримання — міліціонерів[ix]. Тобто подання із вимогою про вжиття заходів загального характеру взагалі не мало б стосуватися ДПтСУ, так як Конвенція у цій справі була порушена не в слідчому ізоляторі, а в установі, підпорядкованій МВС України. Не звертаючи увагу на сутнісні обставини справи, на, так би мовити, непідвідомчість порушення, ДПтСУ вжила заходів, запропонованих Уповноваженим, та відзвітувала про їх виконання. Може бути, що така «превенція» і не на шкоду тому, щоб перестрахуватися від вчинення у майбутньому такого ж у СІЗО, але ж це демонструє увагу до деталей зокрема та до виконання рішень ЄСПЛ загалом.

Часто подання Уповноваженого відрізняються лаконічністю викладу заходів загального характеру, що швидше схоже на просту вказівку на проблему, а не на шляхи її вирішення. Наприклад, у поданні до ДПтСУ по рішенню «Іглін проти України» Н. Кульчицький вказав, що «заходом загального характеру для виконання цього рішення є, зокрема, забезпечення належних умов тримання під вартою». У самому ж рішенні[x], Суд вказав на порушення, що стосувалися вентиляції, освітлення, харчування, стану туалету, якості медичної допомоги (ув’язненому доводилося лікувати запалення вуха власною сечею). Очевидно, що Уповноважений покладається на ДПтСУ і розраховує на те, що саме вона буде детально знайомитися з рішеннями Суду, здогадуватися про конкретні заходи загального характеру, які необхідно вжити. Тоді постає питання, а чи виконує тоді він належним чином свої функції?

Треба віддати належне у реагуванні ДПтСУ, яка для виконання цього рішення видала вказівку №2/2/2-2932/Сд від 24.05. 2012, та вказала як на такі, що потребують усунення, майже на всі порушення, які були констатовані Судом. Щоправда, наприклад, положення у рішенні Суду про неналежне харчування взагалі залишилося поза увагою. На жаль, такі вказівки надсилаються лише територіальним органам (обласним управлінням), які (згідно з самими вказівками) мають доводити їх лише до відома керівників підпорядкованих підрозділів. Представляється, що бажано було б організовувати детальне ознайомлення із важливими деталями рішень ЄСПЛ персоналу кожної установи виконання покарань або попереднього ув’язнення, а особливо тих, де сталося визнане Судом порушення. Але це потребує попереднього кваліфікованого аналізу кожного рішення самою ДПтСУ, що, як видно із вищенаведеного, виконується не на належному рівні.

Деякі відповіді ДПтСУ на звернення Уповноваженого, Президента України, Кабінету Міністрів України щодо заходів загального характеру для виконання рішень ЄСПЛ характеризуються значною узагальненістю. Зокрема, перераховується практично все, що виконується службою для покращення її діяльності, як-то організація наукових конференцій, навчальних семінарів, навчання майбутніх кадрів, розвиток доступу до освіти засуджених та навіть угода про співпрацю між християнською організацією та ДПтСУ і т.д. Умоглядною є згадка про проведення навчань особового складу установ виконання покарань із залученням спецпідрозділів як один із заходів загального характеру виконання рішень ЄСПЛ, тоді як нещодавно його діяльність була негативно оцінена у згаданій справі «Карабет та інші проти України». Так само викликає посмішку вживання формулювання ДПтСУ «спецзасоби в усіх випадках застосовувалися на законних підставах та у порядку, визначеному законодавством та були такими, що не суперечили нормам Європейських в’язничних правил», адже буквально через кілька місяців після цього було прийнято рішення «Каверзін проти України», яким було встановлено грубе порушення застосування цих засобів.

Неусталеною є практика повідомлення працівникам ДПтСУ рішень ЄСПЛ. Якщо одні із них повідомляються під розпис персоналу установи (Мурукін проти України) то інші просто «доводяться до персоналу ДПтСУ» (Іглін проти України, Тодоров проти України, Устянцев проти України).

У одному із останніх подань Уповноваженого до Кабінету Міністрів України просто звернуто увагу та в двох словах викладено зміст рішення «Єрмоленко проти України» (порушення статті 3 Конвенції через ненадання належної медичної допомоги), а от в графі «шляхи вирішення» не міститься нічого, що стосувалося б безпосереднього вирішення проблеми, констатованої у рішенні[xi].

Здійснений аналіз свідчить про наявність суттєвих недоліків у механізмі виконання рішень ЄСПЛ як Державною пенітенціарною службою України так і Урядовим уповноваженим у справах ЄСПЛ. Багато із суттєвих положень рішень Суду залишаються поза увагою, через що частина їх не виконується взагалі.

Відомо, що схожа ситуація спостерігається і з рекомендаціями Європейського комітету з питань запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню (КЗК), що разом із недоліками виконання рішень ЄСПЛ формує нарис серйозної проблеми національного підходу до імплементації міжнародних стандартів прав людини.

Враховуючи це, варто рекомендувати Державній пенітенціарній службі України окремі напрямки удосконалення відповідної роботи:

розробити підзаконний нормативний акт, що врегулює питання виконання рішень ЄСПЛ та рекомендацій КЗК, що виникають як на рівні ДПтСУ, територіальних органів, так і на рівні окремих установ, що їй підпорядковані;

створити окремий підрозділ у ДПтСУ, який би відповідав за належне виконання рішень ЄСПЛ та рекомендацій КЗК;

підвищити оперативність відомчої нормотворчості, спрямованої на втілення цих рішень та рекомендацій (яскравим прикладом відповідного недоліку є, наприклад, те, що Правила внутрішнього розпорядку не змінювалися з 2007 року, хоча низка їх положень суперечить міжнародним стандартам);

забезпечити вільний доступ на сайті ДПтСУ до всієї інформації, що стосується виконання рекомендацій КЗК та рішень ЄСПЛ;

розробляти звіти про заходи, спрямовані на виконання рекомендацій чи положень, що містяться у цих міжнародних стандартах, із обґрунтуванням невиконання окремих вимог та перешкод, що до цього призводять.

 

 

 

 



[i] Рішення у справі «Карабет та інші проти України» // http://khpg.org/index.php?id=1361282500

[ii] Дотримання прав ув’язнених в Україні - 2012. Доповідь. - "Донецький Меморіал". - Донецьк, 2013. – С.12 // http://ukrprison.org.ua/http://khpg.org/files/docs/1338374423.pdf

[iii] Команда підрозділу спеціального призначення Державної пенітенціарної служби України зайняла золоту середину у Відкритій першості Північно-Західного федерального округу служби виконання покарань Росії з практичної стрільби зі стрілецької зброї // http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/677986

[iv] Про затвердження Інструкції з організації перегляду кореспонденції осіб, які тримаються в установах виконання покарань та слідчих ізоляторах // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0258-06

[v] Case of Ustyantsev v. Ukraine (Application no. 3299/05) // http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-108580

[vi] Case of Kaverzin v. Ukraine // (Application no. 23893/03) // http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-110895

[vii] Човган В. Презумпція винуватості від Міністерства юстиції України або крок у минуле в діяльності слідчих ізоляторів // http://ukrprison.org.ua/expert/1365497506

[viii] Справа «Ошурко проти України» (Заява № 33108/05) // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/974_725

[ix] Закон України «Про попереднє ув’язнення» допускає у окремих випадках тримання під вартою в ізоляторах тимчасового тримання, які підвідомчі МВС України.

[x] http://hr-lawyers.org/index.php?id=1329472969

[xi] Подання про виконання рішень Європейського суду з прав людини, які набули статусу остаточного від 29.03.2013 № 12.0-1-9/3082 // http://www.nau.kiev.ua/index.php?page=hotline&file=432128-29032013-0.htm&code=v3082806-13

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори