пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201316
16.06.2013 | Сергій Григор’єв

Судилище закінчилося

   

Дві співробітниці дизайнерського бюро Харківського плиткового заводу звинуватили працівників Орджонікідзевського РВ м. Харкова у застосуванні до них тортур під час допиту 8 листопада 2008 р. Інформація отримала значний резонанс, прокуратура порушила кримінальну справу за фактом перевищення співробітниками райвідділу службових повноважень, яке супроводжувалося застосуванням насильства. Реакція МВС була жорсткою: оперів, що «працювали» з жінками, звільнили, їх керівництво зняли з посад.

Коментарі для ЗМІ тоді давали міністр внутрішніх справ Юрій Луценко, помічник міністра МВС з прав людини по Харківській області Юрій Чумак та начальник обласного ГУМВС Віктор Развадовський.

Але влада помінялася, Луценка, Чумака та Развадовського звільнили, всі міліціонери поновилися в органах внутрішніх справ, а деякі з них навіть «підросли» на посадах. Кримінальну справу за фактом катування закрили (зараз одна з жертв – Світлана Поміляйко – дійшла до Європейського суду).

А колишні керівники Орджонікідзевського райвідділу полковники міліції Олег Соболєв і Володимир Салій подали позови до суду, вимагаючи відшкодування їм «моральної шкоди» –вони забажали отримати по 1 млн. 200 тис. грн. За розповсюдження нібито недостовірної інформації з Чумака та Развадовського кожен з них хотів стягнути по 250 тис. грн., екс-міністра МВС Юрія Луценка –по 500 тис. грн. і по 100 тис. грн. з ГУМВС області та МВС України. До того ж міліцейські полковники вимагали спростувань від харківських «Агентства телебачення новини» інформаційного агентства« Status Quo» і столичного телеканалу« Інтер ».

Справа, що з першого дня виглядала повним безглуздям, оскільки ніхто з відповідачів ніде і ніколи навіть не згадував прізвищ, імен, посад і звань панів Соболєва та Салія, тягнулася майже 3 роки.

За адвокатським запитом представника Чумака Романа Лихачова кандидатом юридичних наук, експертом в галузі права на інформацію Оксаною Нестеренко був підготовлений висновок спеціаліста, який однозначно свідчить: «В усіх цитованих позивачами висловлюваннях, нібито поширених Чумаком Ю.В., жодного разу не згадуються їх персони. Наведені позивачами фрагменти свідчать про те, що висловлювання не містять жодного персональної посилання у всьому своєму тексті – ні на позивачів, ні на інших осіб».

А п. 6. Постанови Пленуму ВСУ № 1 від 27.02.2009 «Про судову практику у справах про захист честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» визначає, що позови про захист гідності, честі чи ділової репутації вправі пред’явити фізична особа у разі поширення про неї недостовірної інформації, яка порушує її особисті немайнові права.

Активна позиція захисника Чумака, члена Харківської правозахисної групи Романа Лихачова і представника Луценка Оксани Дитинко, їх чітка юридична аргументація – з посиланнями на Європейську конвенцію та рішення Європейського суду – каменя на камені не залишила від нісенітних претензій позивачів.

У лютому 2013 р. Соболєв (нинішній начальник штабу ГУМВС в Харківській області), вбачаючи безперспективність справи, сам написав клопотання про залишення позову без розгляду. Суд його (клопотання), звісно, задовольнив.

А по Салію (що пішов на пенсію та зветься нині «адвокатом») суддя Олександр Ковригін виніс рішення 20 травня, відмовивши йому у всіх вимогах – і до Чумака, і до Развадовського, і до Луценка, і до «Status Quo», і до «АТН», і до телеканалу «Інтер», і до ГУМВС, і до МВС. Суд встановив очевидне: позивач не зміг довести, що поширена інформація взагалі стосувалася його будь-яким чином.

Крім того, суд переконався, що інформація про порушення кримінальної справи за недозволеними методами дізнання в Орджонікідзевському РВ – достовірна.

І в мотивувальній частині рішення суд підтвердив, що «згідно з висновком службового розслідування дійсно в кабінеті №56, розташованому на 4-му поверсі Орджонікідзевського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області, було виявлено плоскогубці з червоними ручками». Які, нагадаємо, згодом зникли з райвідділу, що дало підстави Соболєву і Салію стверджувати, що, мовляв, не було плоскогубців – значить, не було і катувань.

Характерно, що Салій, що спочатку пред’являв левову частку позовних вимог до Чумака, Развадовського і Луценка, в березні 2013 р. уточнив свій позов, відмовившись від матеріальних домагань до фізичних осіб, і вже захотів 250 тис. грн. з ГУМВС та 750 тис. грн. – з МВС.

Побачивши такі астрономічні суми, представники ГУМВС в Харківській області та МВС України, що до цих пір фактично не звертали на позов особливої уваги, в залі суду дали рішучу відсіч необґрунтованим претензіям, підтвердивши повну абсурдність вимог полковника-адвоката.

Рішення суду вступило в законну силу 31.05.2013 р. – Салій навіть апеляцію не подав.

Ганебне судилище, в ході якого 2 міліцейських полковники намагалися закрити рота тим, хто наважився говорити про тортури в міліції, з тріском провалилося.

PS: правова підтримка правозахиснику Ю. Чумаку надавалася за сприяння Української Гельсінської спілки з прав людини та Харківської правозахисної групи.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори