MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

І знову ти сьогодні не прийшла

16.06.2013   
Юрій Чумак
На круглий стіл у Секретаріаті Омбудсмена, де відбувалося обговорення впровадження державних програм боротьби із ксенофобією та расизмом, речник МВС не з’явився. Правозахисник вимушений був представити лише позицію громадськості стосовно проблемних питань діяльності правоохоронців у цій царині.

11 червня 2012 р. у  Секретаріаті Омбудсмена було проведено круглий стіл «Розбудова механізмів відкритого партнерства між урядом та громадянським суспільством у запобіганні правому екстремізму».

Зустріч, що відбулася у Секретаріаті Омбудсмена, була організована Представництвом Міжнародної організації з міграції в Україні спільно з парламентським Уповноваженим з прав людини та Представництвом Фонду ім. Фрідріха Еберта в Україні та Білорусі.

Під час заходу речники міністерств і відомств, а також представники неурядових громадських організацій обговорювали питання впровадження державних програм боротьби із ксенофобією, расизмом і міжетнічною нетолерантністю та співпраці у цьому урядових структур і громадянського суспільства. 

На жаль, від ключової в цьому процесі інституції – Міністерства внутрішніх справ – ніхто на круглий стіл не з’явився, тому Юрій Чумак – очільник Центру правових та політичних досліджень «ДУМА», член Асоціації УМДПЛ, вимушений був оголосити лише позицію громадськості стосовно проблемних питань діяльності правоохоронців у царині попередження та подолання ксенофобії й расизму:

1. План заходів щодо протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві на 2010 – 2012 роки, прийнятий за дорученням віце-прем’єр-міністра №11273/110/1-08 від 24.02.2010 р. передбачав багато заходів (19 з 38), в яких задіяно МВС. У Плані є навіть профілактика поширення ксенофобських і расистських проявів серед дітей, учнівської та студентської молоді (п. 4), проведення навчальних семінарів для працівників підрозділів у справах національностей та релігій (п. 20)… Але немає таких заходів ДЛЯ САМИХ ПРАЦІВНИКІВ ОРГАНІВ ВНУТРІШНІХ СПРАВ, які, як показує практика, самі іноді стають агентами держави, що піддають дискримінації іноземців та представників різноманітних меншин.

Добре, що п. 37 завбачав здійснення кроків з метою пропаганди позитивного іміджу України у галузі протидії проявам ксенофобії на національному та міжнародному рівнях, що напередодні ЄВРО-2012 сприяло зменшенню хвилі негативу, який поширювався щодо України з-за кордону. Хоча, із закінченням футбольного чемпіонату, проблематика позитивного іміджу України не перестала бути актуальною, втім, як і протидія проявам ксенофобії.

2. План заходів МВС України щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 р., затверджений розпорядженням МВС від 18.02.2010 р. №94.

По багатьом пунктом серед відповідальних за виконання значиться УМДПЛ (Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ апарату міністра МВС України), знищене колишнім міністром А. Могильовим у 2010 році.

І міліцейським відомством фактично проігноровано виконання таких важливих заходів, як:

– створення до 01.06.2010 р. у складі блоків кримінальної міліції центрального апарату МВС, апаратів ГУМВС, УМВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, на залізницях окремих відділів (відділень, груп) протидії злочинам на расовому, етнічному та релігійному ґрунті;

–  введення посади радника міністра з питань етнічних меншин (на громадських засадах) з метою адекватної оцінки ситуації та своєчасного реагування на кримінальні загрози, що виникають у сфері міжнаціональних відносин;

–  оприлюднення результатів діяльності МВС у сфері протидії расизму та ксенофобії, включаючи статистичну інформацію щодо:

а) кількості завершених справ з розслідування злочинів, передбачених ч. 2 ст. ст. 115, 121, 122, 126, 127, 129, 300 КК України;

б) кількості заяв та скарг громадян, що надійшли за фактами проявів ксенофобії та расизму, у тому числі в порядку ст. 97 КПК України;

в) кількості скарг на дії працівників ОВС, пов’язані з ксенофобією і расизмом, та результатів їх розгляду;

– ініціювання проведення парламентських та громадських слухань, круглих столів, науково-практичних конференцій з питань протидії проявам ксенофобії, расової та етнічної дискримінації в українському суспільстві;

– обговорення питання протидії ксенофобським і расистським проявам заходами громадського впливу на засіданнях громадських рад при ГУМВС, МВС;

– забезпечення постійного розміщення на відомчих веб-сайтах МВС, ГУМВС, УМВС нормативно-правових актів, статистичної та методичної інформації, що стосуються діяльності органів внутрішніх справ у сфері запобігання расизму; – запровадження відомчих форм окремого статистичного обліку заяв та скарг громадян, що надійшли за фактами проявів ксенофобії та расизму, у тому числі на дії працівників ОВС, пов’язані з ксенофобією та расизмом;

– забезпечення моніторингу стану дотримання прав іноземців, представників етнічних та релігійних меншин у діяльності ОВС;

– забезпечення вивчення особовим складом органів внутрішніх справ України у системі службової підготовки тем з питань протидії расизму та ксенофобії, запобігання дискримінації за ознаками расової чи релігійної приналежності, у тому числі положень Роттердамської хартії (1996 р.) з прийняттям відповідних заліків;

– участь в удосконаленні законодавства, яким регулюються питання протидії ксенофобії, расовій та етнічній дискримінації;

– постійна взаємодія та співпраця із зацікавленими неурядовими та громадськими організаціями щодо недопущення будь-яких проявів ксенофобії, міжетнічної та расової нетерпимості, спільного моніторингу дотримання прав іноземців та представників етнічних меншин з боку працівників ОВС.

Показово, що на офіційному сайті МВС в розділі «Права людини. Проти расизму» інформація не оновлювалася з лютого 2010 р., що є певним індикатором уваги цьому питанню з боку міліцейського відомства.

Також вищезазначений План МВС передбачав низку необхідних заходів у напрямку навчання працівників міліції. Зокрема, планувалося підготувати та розповсюдити серед підрозділів органів внутрішніх справ:

2.8.3. методичні рекомендації з профілактики етнічного профайлінгу;

2.8.4. методичні рекомендації щодо недопущення використання «мови ворожнечі» в повідомленнях відомчих ЗМІ та офіційних представників ОВС.

Характерно, що підготовлені експертами Асоціації УМДПЛ О. Мартиненком та Ю. Бєлоусовим фахові видання з зазначеної тематики, безкоштовно розіслані Асоціацією до ГУМВС і УМВС, з окремих обласних управлінь повернулися із поміткою «ми таке не замовляли».

Щоправда, Меморандум про взаєморозуміння між МВС України і Бюро демократичних інститутів та прав людини ОБСЄ (ODIHR) – таки було підписано у липні 2012 р., що дає підстави сподіватися на певні позитивні зрушення у майбутньому.

3. План заходів щодо формування громадянської культури та підвищення рівня толерантності у суспільстві, затверджений розпорядження КМУ від 25.04.2012 р. №236-р.

Означений План у п. 7 велів «організовувати та здійснювати заходи щодо патріотичного та правового виховання учнівської і студентської молоді, зокрема проводити дні та тижні правових знань». Серед виконавців, які повинні ПОСТІЙНО проводити цю роботу, вказано не тільки МОНмолодьспорт, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київську та Севастопольську міські держадміністрації, але й МВС.

 

Якщо зробити стислий аналіз виконання МВС громаддя всіх вищезазначених планів, можна дійти до таких висновків:

І. Попередження та протидія злочинам на ґрунті ненависті.

За 2009–2011 рр. було порушено лише 11 кримінальних справ за злочини на ґрунті ненависті. Також, за даними прокуратури, у 2012 р. кваліфіковано як злочини на ґрунті нетерпимості та направлено до суду з обвинувальним висновком лише 3 справи (порушено 10 справ).

Такі низькі цифри, на думку Уповноваженого з прав людини (див. Щорічна доповідь про стан дотримання прав і свобод людини і громадянина), пояснюються не стільки недосконалістю власне самого законодавства, скільки стійким небажанням органів внутрішніх справ і прокуратури розслідувати та доводити мотив нетерпимості у злочинах, де він потенційно присутній.

В той же час, в результаті моніторингу, що здійснювався Ініціативою Розмаїття, теж можна зазначити незначне зниження зафіксованих випадків насилля у 2012 р. (18) у порівнянні з даними, отриманими у 2011 р. (24 випадки).

Прояви насилля були зафіксовані у 7 містах України: Київ (6), Харків (5), Рівне (2), Берегово /Закарпаття/ (2), Тернопіль (1), Луганськ (1), Одеса (1).

Також протягом 2012 р. зафіксовано 17 випадків вандалізму (включаючи підпали), що йде майже на одному рівні з 2011 роком (19 повідомлень), переважно спрямованих проти єврейських (9) та мусульманських об’єктів (6), одного ромського поселення, а також 5 випадків погроз (3 антисемітського характеру, 1 – проти вихідців із Середньої Азії).

Було зафіксовано й 10 публічних заходів право-радикальних угруповань у 5 містах – Вінниця, Київ, Суми, Харків, Тернопіль.

За даними моніторингу, що здійснював Конгрес національних громад України, у 2011 р. жертвами нападів на ґрунті ненависті в Україні було 54 чол., у 2012 р. – 19 чол.

Однак наразі відсутня офіційна статистика (окрема звітна форма обліку злочинів на ґрунті расової, національної чи релігійної нетерпимості 1-РД, що була впроваджена спільною вказівкою ГПУ та МВС України від 6 лютого 2009 р., №11/128, проіснувала лише до січня 2011 р.), яка б дала можливість об’єктивно оцінювати як загальний рівень ксенофобії, так і поширеність викликаних нею порушень законодавства.

Крім того, в Україні жертвами «злочинів ненависті» є не тільки іноземці і, навіть, не лише особи з «неєвропейською» зовнішністю (Права людини в діяльності української міліції – 2011). Як не парадоксально, але об’єктами переслідування в нашій державі доволі часто стають її громадяни, в тому числі й українці за національністю (адже в країні діють не тільки «Патріот України», «Слава і честь» тощо, але й українофобські «Союз руського народа», «Православний вибір»…Такі факти, як правило, залишаються поза увагою правоохоронців і не фіксуються як порушення законодавства з мотивів ненависті. По-друге, правоохоронні структури чомусь вважають покажчиком етнічної напруженості виключно кількість випадків чинення фізичної розправи над «чужими», не враховуючи і не надаючи відповідної оцінки іншим складовим агресивної ксенофобії – фактам наруги на могилами та релігійними спорудами, розв’язаній в Україні «війні пам’ятників», цілеспрямованому пошкодженню майна представників певних груп тощо.

Правоохоронна система не використовує інші можливі важелі впливу на ситуацію – наприклад, статтю 67 Кримінального кодексу, яка кваліфікує вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату, як обставину, що обтяжує покарання. Застосування вимог статті 67 КК України, при очевидності мотивів ворожнечі, дає можливість слідчому додатково кваліфікувати будь-яке злочинне діяння, передбачене Кримінальним кодексом – від хуліганства й нанесення тілесних ушкоджень до знищення майна, осквернення релігійних святинь чи наруги над могилою.

Однак в органах внутрішніх справ така практика не поширена, що, з одного боку пом’якшує покарання для злочинця, з іншого – зменшує статистичні дані щодо реальної кількості злочинів на ґрунті ненависті…

Але, незважаючи на існування всіх цих проблемних моментів, правоохоронці під ЄВРО-2012 змогли приборкати хвилю насильства, що зумовлено расовою, етнічною та релігійною нетерпимістю. Важливо, щоб не заспокоювалися на досягнутому та продовжували цю вкрай важливу роботу.

ІІ. Мова ворожнечі на офіційних сайтах МВС та на шпальтах відомчих видань.

П. 4.13. Плану заходів МВС України щодо протидії расизму та ксенофобії на період до 2012 р., затверджений розпорядженням МВС від 18.02.2010 р. №94 чітко вказував на необхідність «ужити заходів щодо недопущення випадків безпідставного зазначення у повідомленнях МВС, ГУМВС, УМВС етнічного походження правопорушників, злочинців та осіб, що підозрюються у скоєнні правопорушень».

Моніторинг повідомлень сайтів МВС та ГУМВС і УМВС, (зараз останні «переїхали» на сервер МВС), а також їх друкованих видань, свідчить про те, що останнім часом ситуація значно оздоровилася. З офіційних повідомлень зникли такі прояви мови ворожнечі, як негативні штампи та стереотипи на кшталт «цигани – шахраї», «грузини – крадії», «злочинці – особи кавказької національності».

Додатково УЗГ МВС розіслало на місця лист №34/989 від 01.09.2011 р. щодо уникання зазначення етнічного походження (національність, народність, раса, громадянство) правопорушників, злочинців та осіб, що підозрюються у скоєнні адмінправопорушень та кримінальних діянь.

Однак, непоодинокими залишаються випадки, коли місцеві міліцейські речники, позбавившись від звички давати такі відомості в офіційному порядку, продовжують повідомляти журналістів про етнічне походження підозрюваних у скоєнні правопорушень і злочинів «у неофіційний спосіб», про що свідчать такого роду непоодинокі повідомлення у ЗМІ з посиланням на неназвані джерела в органах внутрішніх справ.

ІІІ. Використання працівниками міліції етнічного профайлінгу.

Незаконна практика, яку правоохоронці часто застосовують – це етнічний профайлінг, коли працівниками міліції безпідставно перевіряються документи, що посвідчують особу, в іноземців і громадян України «неслов’янської» зовнішності. В своїй 11-й загальнополітичній рекомендації Європейська комісія проти расизму та нетерпимості (ЄКПРН) визначає расовий (етнічний) профайлінг як «використання правоохоронними органами, без об’єктивних та розумних підстав, таких ознак як раса, колір шкіри, мова, релігія, громадянство, національне чи етнічне походження при контролі, стеженні чи проведенні розслідування».

Зі створенням Державної міграційної служби, міліціонери не перестали займатися «боротьбою з незаконною міграцією». Нерідко, не маючи відповідних знань та підготовки, працівники міліції, що не є спеціалістами у цій сфері – співробітники патрульно-постової служби, «Беркуту», кримінального розшуку тощо, не знаходять нічого ліпшого, ніж масово піддавати етнічному профайлінгу іноземців та громадян України – представників національних меншин.

IV. Дискримінація стосовно ромів та інших меншин.

Українська Гельсінська спілка з прав людини у своїй Альтернативній доповіді щодо виконання Україною Міжнародної конвенції ООН про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (22 липня 2011 року) наголошує: «Найбільше від утисків правоохоронців потерпали роми та вихідці з країн кавказького регіону… Порушення прав щодо цих груп публічно засуджується керівництвом МВС, а на практиці підтримується та заохочується. Заходи «профілактики», які заборонені законом без відповідних підстав, але є такими, що міліція часто застосовує: безпідставне затримання і проведення особистого огляду, доставляння до райвідділів міліції і тримання необґрунтовано тривалий час, проведення обшуку домоволодінь і автотранспорту, зняття інформації мобільних телефонів і відбитків пальців».

Доводиться констатувати, що така дискримінаційна практика іноді зумовлена… самим Міністерством внутрішніх справ, яке у гонитві за сьогоденним результатом у боротьбі зі злочинністю інколи створює підґрунтя для порушень прав людини в перспективі.

Так, п. 13 розпорядження МВС України від 08.04.2010 р. №236  «Про  вжиття  додаткових  заходів,  спрямованих  на  підвищення рівня безпеки пасажирів на об’єктах залізничного транспорту» від керівників  підрозділів  ОВС вимагалося  забезпечити  «…постійний  контроль за перебуванням іноземців на об’єктах обслуговування, здійснювати ретельні перевірки документів у іноземних громадян». Розпорядження  від  09.02.2011 р. №136  «Про проведення відпрацювань вищих навчальних закладів, що здійснюють набір іноземців для навчання в Україні» містить вимогу провести широкомасштабні «профілактичні відпрацювання» вишів. Рішенні колегії МВС України від 14.07.2011 р. «Про підсумки роботи органів внутрішніх справ за перше півріччя 2011 року» (наказ МВС України від 22.07.2011 р. №477) робить наголос на тому, що в 14 областях України та м. Києві «не виявлялися організовані групи, сформовані на етнічній основі». Як зазначає експерт Асоціації УМДПЛ Володимир Батчаєв у доповіді «Права людини в діяльності української міліції – 2011», «цим  жорстким  зауваженням-формулюванням  працівники міліції 15 регіонів вимушено були поставлені у ситуацію, коли вони повинні викрити за будь-яку ціну щонайменше по одному злочинному угрупуванню, сформованому «на етнічній основі», навіть, якщо таких  в  регіоні  не  існує».

 

Рекомендації:

1. Уповноважений з прав людини рекомендує розширити в усіх статтях Кримінального кодексу України, що передбачають посилену відповідальність за злочини, скоєні з мотивів нетерпимості, перелік ознак із включенням таких, як колір шкіри, інвалідність та сексуальна орієнтація (цілком погоджуючись з такими пропозиціями, пропонуємо додати до них ще мовну ознаку), а в КУпАП передбачити таку обставину, що обтяжує покарання, як дискримінаційний мотив.

2. Слід запровадити заходи, рекомендовані Україні Комітетом ООН з ліквідації расової дискримінації ще 2006 року:

- інтенсифікувати навчання з прав людини для міліції (при цьому – активно залучати НГО – авт.),

- сприяти оприлюдненню інформації про випадки порушень міліцією прав ромів та інших осіб різного етнічного походження, 

- ефективно розслідувати скарги (в тому числі – за інформацією НГО та ЗМІ – авт.) та притягати винних до відповідної юридичної відповідальності,

- здійснювати належний захист та компенсацію жертвам.

3. З цим перекликаються й рекомендації, надані Україні Комітетом у 2011 році:

Комітет наполягає на тому, щоб держава-учасниця… забезпечила запобігання расового або етнічного профілювання з боку міліції протягом проведення перевірки документів іноземців або, так званих, видимих меншин.

 

Вирішення всіх цих завдань можливо лише за умови, коли керівництво МВС дійсно збагне, що, відповідно до ч. 3 Конституції України, головним обов’язком держави є «утвердження і забезпечення прав і свобод людини». І спрямовуватиме діяльність працівників міліції у відповідності з цим розумінням.

 Поділитися